прийшов лист на поштову скриньку...

а глянути... а нів`яку   ...

------

-

Мрії пролітають наче в снах,

Видіння стримуються в леті.

Роблю я кроки у думках,

Реально ж рухаюсь кометно

---

Таки комета... в орбіті планети.

Чогось у неті зависають предмети.

Монітору глюки, секунди розлуки.

Покриття конає, мережа у муках...

---

Повідомлення, до запитання...

Відправлено й отримано зрання.

Невідкривається дане послання,

Так і лишилось закритим бажання

---

Була не була, вирішальна дилема.

Знов через пуск і по новій систему...

В житті ж мало діють такі теореми,

Не завжди лиш пуском долаєм проблеми

---

_    -    _    -    _    -    _

Вона зросла, вона розквітла...

І сонце, й вітер пестили її...

" Яка краса є на Землі!"

Хтось скаже зрідка,

Помітивши її крізь будні дні.

Та все ж, як не зросте вона високо,

Як не розпустить ніжні пелюстки...

На все те із землі бере всі соки

Й сама невдовзі вернеться туди...

Пьяные крики и запах сортира —
Внешние признаки "русского мира".
Цепь золотая на шее банкира —
Русский язык стал родным для башкира —
Это политика "русского мира".
У депутата седьмая квартира —
Крест золотой на груди рэкетира —
Это духовность "русского мира".
Из негодяя сделать кумира —
Ложь ежедневная телеэфира —
Это правдивость "русского мира".
Двадцать копеек пачка пломбира —
В морду удар от отца-командира —
Вот "педагогика" "русского мира".
Насмерть кувалдой забить дезертира —
Сытый смешок на устах конвоира —
Это реальность "русского мира".
Вор, матершинник, подлец и задира —
Кнут, кандалы, яд, петля и секира —
Издревле скрепы "русского мира".
Смерть вместо масла, война вместо мира —
Братья, друзья, земляки-украинцы!

Тут, дощ і чорнобривці наспівують про осінь,
Нагадуючи вбивцю, що нерухомий досі
Чекає в підворотні, і дії незворотні
Наважився вчинити.
З полів прибирали жито і два серпневі тижні
Вже виглядають смішно на тлі осінніх буднів,
Де холодно та брудно.
Чоло старого серпня повільно вистигає.
Не клич мене до себе. Ще трохи, я благаю.

В дитинство на хвильку... Босоніж у луки,

До неба, мов крила, розкинувши руки.

І верхи на вітрі здійнятись під хмари

Й пасти ту хмаринкову білу отару.

                     Забігти в рясні споришевії роси,

                     Радіти із жайвором дзвінкоголосо,

                     Навчити літати жовтеньке курчатко...

                     В дитинство на мить... Знову - мавка-дівчатко...

 

20.07.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

... Ідеш, пливеш по ходу дії.., без варіантів - без надії...

Знаходиш вихід з понад вежі... і вже не можеш без пожежі...

Ти знала мене - я тебе, і без вогню це не мине...

Розкрити крила - боїмося, цей страх сильніший без відкосів...

Де ти де я - ми надто поруч, але й далеко - понад обруч..,

Закриємо назавжди двері, одне по однім - нас ми стерли...

Із пам`яті назавжди нашій, бо нам без нас - так буде краще...

Колись десь може погляд стрінем - і так і лишим - без надії...

Сіро-коричневі кольори.

Сутінки о шістнадцятій.

Жовтий ліхтар майорить.

Нібито все зненацька.

 

Осінь, і десь в її глибині

разом ллємося. Втечею

звідси цього нам не припинить.

Ми течією приречені.

 

Кожна мить, як останній лист,

зірваний вітром з дерева.

Все було вже колись,

буде іще попереду.

_-_-_---_-_-_---_------_---_-_-_---_-_-_

Що ж ти сонечко та і задумалось?

Може зранечку ще ти не виспалось?

В сірі хмароньки чомусь закуталось,

А проміннячко вчора ще сипалось...

-------

Розкажи мені, що на душі в тебе,

Може суму в очах та й поменшає.

Хоч на трішечки просто поглянь з небес

Бо ж від погляду твого аж лешає.

------

Не сумуй, не журись моя пташечко,

Не розгублюй сльозинки літаючи.

Прилети, заспівай мені нишечком,

Розвеселимось разом, співаючи...

-------

Пригорну твої ніжні ті крилечка,

Посміхнемось тихцем одне одному...

Хоч на спогад зоставиш лиш пір`ячко,

Не віддам тебе смуткові жодному.

--------

Ти для мене, і сонечко, й пташечка,

В небі зіронька, в полі ти - квіточка...

Напрекрасніша в світі ромашечка,

Найтепліше в душі моїй літечко...

...

Наша мова

Цікава річ - це наша мова,
Дивують слух її слова,
Її ми кличем - калинова,
Та не говоримо "моя"

Чому не мовимо ми знову,
Своєю мовою? Ти ба -
Використовуємо знову
Чужі думки, чужі слова...

Ми маєм тисячі відмовок,
Вживаєм мови не свої -
Ми не повернемося знову
Ми вже не ті - ми не свої.

Kpyto (c)

Нагадаю собі про життя, що воно не повинно водою протікати крізь пальці спокою, та зникати кудись в небуття. Треба кожну краплину нести, так, щоб сяяла наче перлина, я жива, я звичайна людина, обіцяю цінити життя. В мене є, те що Бог мені дав, щире слово, та воля правдива, обіцяю, я буду щаслива, задля тих, хто і щастя не мав. Нагадаю не раз і не два, закарбую на камені долі, буду жити як вітер у полі, як висока і сильна трава.