Вікно на схід. Завмерле місто. Вулиця.
Холодна мряка по кутках клубочиться.
І пам'ять до плеча тихенько тулиться,
І журиться зі мною. Їй так хочеться.
Нам обидвом бажалось зовсім іншого,
Наприклад, дня, чудового, погожого,
Та була ніч й вона не мала більшого,
Ніж тінь під ліхтарем. Від перехожого.Слова, слова і сотні тисяч слів,
Придумав хто цей винахід даремний?
Хіба ж не вистачає почуттів,
Що обпіка вогнем в душі буремній?
Душа моя подібна скрипалю,
Що пісню ніжну грає просто неба,
Ти вже дізналась, як тебе люблю,
Я знаю вже – того тобі не треба.
Шкода, що тій душі немає меж,
Твій подих – це усе, що в ній зосталось,
В яких сузір’ях ти тепер живеш?
Мабуть, у тих, з яких колись спускалась.
Душа моя подібна скрипалю,
Що пісню ніжну грає просто неба,
Ти вже дізналась, як тебе люблю,
Я знаю вже – того тобі не треба.
І ясний день, і веселковий міст
Печаль мою не можуть побороти,
Й душа моя напише новий лист,
Без зайвих слів, там будуть тільки ноти.
Душа моя подібна скрипалю,
Що пісню ніжну грає просто неба,
Ти вже дізналась, як тебе люблю,
Я знаю вже – того тобі не треба.
14.02.2016
Є в осені незрозуміла туга,
І неважливо, що в календарях,
Коли шукаєш голос любий друга,
А він морозом стигне на губах.
Коли шукаєш в натовпі обличчя,
А якщо ні – хоча б тепло очей,
Та зустрічаєш тільки потойбіччя
У поглядах замучених людей.
Коли конають паростки відносин
І мрії розтираються у прах,
Тоді і настає сутужна осінь,
І неважливо, що в календарях.Повертайся із мандрів чудесних,
Я втомився від черствого світу,
Від порожніх людей безсловесних,
Що зимою живуть, а не літом.
Від холодного дотику віку
І від хтивої посмішки долі,
Від зашторених наглухо вікон,
Від тяжіння земної неволі.
Я без пісні втомився твоєї –
Світлий сміх то для мене вже пісня,
Без того не дійду апогею
Й не розсиплюся полум’ям, звісно.
І не лишу я сліду земного,
І, як більшість, втоплюсь в небокраї,
Не побачивши погляду твого.
Повертайся із мандрів. Чекаю.
13.02.2016