У Львові вшанували автора Державного Гімну України

    04.03.2017


 
У Львові з нагоди 202-ї річницю від дня народження вшанували автора музики до Державного гімну України — отця Михайла Вербицького.

До монумента видатному українцеві, який відкрили у грудні 2015 року, лягли букети квітів. Тут представники влади, громадські активісти та школярі спільно виконали «Ще не вмерла Україна». Після цього відбулось громадське віче.

«Постать отця Михайла Вербицького об’єднує воєдино всю Україну. Не тільки у межах державного кордону, а й у всьому світі, де сьогодні живуть українці», — зазначив голова  облдержадміністрації Олег Синютка.

Урочистості продовжаться 4 березня у прикордонному селі Млини в Республіці Польща, де покоїться композитор. Тут львівська делегація покладе квіти до каплиці-пантеону, відбудеться чин панахиди. Відбудеться віче за участі керівництва області, дипломатичного корпусу та гостей з Польщі і України. У заходах візьмуть участь Львівська державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик», муніципальний хор «Гомін» та чоловічий вокальний ансамбль «Калофонія».

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/news/194372-u-lvovi-vshanuvaly-avtora-derzhavnoho-himnu-ukrainy

Більше читайте тут

http://blog.i.ua/community/662/1645121/

А це навіть коментувати не потрібно:

 Календар подій Львівської міської ради на 04.03.2017

Час - 15.00

Подія - Освячення ікони «Страсті Христові»

Місце - Військовий храм Стрітення Господнього УГКЦ (Афганський храм), вул. Клепарівська, 30а

Примітки - Ікона є даром знаного іконописця, засновника першої інтернет-галереї українського іконопису всіх шкіл і періодів «ICON. ORG.UA», засновника школи іконопису «Десниця» Михайла Скопа

http://city-adm.lviv.ua/events/237766-kalendar-podii-lvivskoi-miskoi-rady-na-04032017
Більше - нічого. Немає ні Вербицького, ні Івасюка для львівського керівництва і чиновників при культурі. Є тільки ось таке ніщо, як Слічна Галина Миколаївна - в.о. заступника міського голови з гуманітарних питань, директор департаменту гуманітарної політики, колишній керівник освіти м. Львова.
Скільки сміття назбирав навколо себе голова міста Андрій Садовий, аж неможливо вивезти й утилізувати усе. Врешті і сам він давно потребує утилізації.

Богдан Гордасевич
21:04 04.03.2017
м.Львів

      Сьогодні Українці у всьому світі вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. О 16:00 разом із загальнонаціональною хвилиною мовчання відбудеться традиційна громадська акція "Запали свічку пам’яті"

З нагоди 55-ї річниці вбивства Степана Бандери, сина вбитого в застінках київського НКВД священника східного обряду-уніата о. Андрія Бандери



Відкритий лист до редакції та власнику ЗМІ "Ера" Андрію Деркачу

Дорога редакція радіо Ера, прощаюсь з вами, тому що цитування навіть в новинах представників партії Ляшка, не кажучи вже про той непомірний час, який займає означена партія у ефірі вашого мовлення, - змушує мене більше не вмикати канал радіо "Ера"
Оскільки я дуже поважаю переважну більшість вашого колективу за розум, тому і не роблю пояснення хто і що є проект "Радикальна Партія Олега Ляшка", а скажу просто: мені осточортіло до нестями оті всі "політичні ігрища" довбаних закулісних лялькарів, бо вже життя скінчилося, а пожити в нормальній країні так і не довелось власне з цієї підступної причини. Ми не раби і не маріонетки - ми живі люди! Засуньте собі тих довбаних політтехнологів їх довбані власники-лялькарі туди, куди ви постійно хочете запхати народ України!

Якщо комусь мало революцій і гільйотин - дочекається, за тим не стане!

Єдине, що мені, Богдану Гордасевичу, сину письменниці-дисидентки Галини Гордасевич, дуже прикро бачити в таборі підтримки блазня-гоміка Ляшка власника "Ери" пана Андрія Деркача, сина Леоніда Деркача. Знову ж не маю бажання розписувати чому, а просто мені було цікаво як в книзі Аміраджибі "Дато Туташхія" мати Андрія Деркача за своєрідного заочного опонента по життю та боротьбі. Жаль, дуже жаль, що мною втрачено мій антипод (але не ворог!) по життю, бо хто з Ляшком - той для мене викликає тільки співчуття, як Іван Заяць чи Юрій Шухевич, а тепер - і Андрій Деркач. За таких обставин наше подальше тривале тривіальне заочне змагання в стилі "контрверсій" стає неможливе і я прощаюсь.

Час, люди і Бог розсудять кожного.

Поскриптум: добрі правила потребують винятків, тому я все одно буду включати радіо "Ера" вранці, як це і роблю багато років, - рівно о 5.55, але виключатиму після 6.02 - святе не може бути переможено поганим.

Богдан Гордасевич
11:54 15.10.2014

Читайте основне по темі Степана Бандери в сучасності тут -  дуже вартісний матеріал:
http://blog.i.ua/community/5846/1541379/

Виступ Президента України на церемонії урочистого підняття Державного Прапора України



Дорогі співвітчизники, брати і сестри!

Вітаю всіх нас з Днем Державного Прапора!

Поздоровляю і юного українця Петра Зубара із Артемівська, що на Донеччині. 16-річний парубок більше місяця переховував від окупантів Герб України, збитий бойовиками з приміщення міськради. Петре, ти справжній герой!

Особисто хочу звернутися і до десятирічного львів’янина Тараса Кротька. Дитина мріяла купити собі планшет. Хто з нас не пригадує сили своїх дитячих бажань? Але зібрані гроші хлопець здав у фонд допомоги армії. Так прямо й приніс їх зі скарбничкою. Сказав, що він без планшета може обійтися, а солдат без бронежилета – ні. Тарасику, ти справжній патріот!

Країна, в якій зростають такі діти, як Петро Зубар та Тарас Кротько, – має велике майбутнє. І буде єдиною, бо Петро – з Донбасу, а Тарас – з Галичини!



Дорогі українці!

Сьогодні ми вшановуємо наші національні святині: Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн. Блакитні й золоті, сині та жовті барви сяяли ще на державних символах великих князів київських і короля Данила. На хоругвах Славного Війська Запорозького!

В 1848 році, замайорівши над Львівською ратушею, наш прапор став провісником народження нової української нації під час так званої весни європейських народів.

1914-го, рівно сто років тому, - перша маніфестація під жовто-блакитним прапором відбулася тут, в Києві.

Цими кольорами були освячені Українська та Західно-Українська народні республіки, Акт злуки та відродження сучасної української держави. Під цим прапором йшли в бій вояки Української Повстанської Армії. За любов до цих кольорів імперія етапувала наших патріотів на сибірську каторгу. Під нашим прапором народ повстав на захист своїх прав під час Революції Гідності.

Зверніть увагу. Прапори України та Європейського Союзу – витримані в одних кольорах. Це промовиста і дуже важлива деталь! Як і знамено ЄС, український стяг став символом свободи, простір якої поширюється дедалі на Схід. Це наочно продемонстрували нам буквально днями ті відчайдушні росіяни, які не побоялися підняти український прапор над Москвою!

Якби ми захотіли знайти для нашого прапора більш мирні кольори – не змогли б. Ніщо більшою мірою не символізує мир та спокій, ніж блакитна вись та жовте поле.

«Синій, як море, як день – золотий –

З неба і сонця наш прапор ясний»,

- писав великий український поет Олександр Олесь.

Це фарби нашого прапора не лише мирні, але й сильні.

Вони - це впевненість!

Вони - це сила!

Вони - це звитяга!

Вони – це слава!

 Ми - мирний народ, але готові платити й платимо – потом та кров’ю - за право жити під цим прапором, під цим небом і серед цих полів.

Синьо-жовтий прапор став символом спокійного життя, до якого українські Збройні Сили повертають Донбас, звільняючи його від терористів.

Державний прапор знову гордо майорить над Слов’янськом і Краматорськом, Лисичанськом і Сєверодонецьком, Артемівськом та Костянтинівкою. Миру чекають катовані бойовиками жителі Донецька та Луганська. І я вам обіцяю - обов’язково дочекаються!

Державна символіка органічно увійшла в повсякденне життя людей. Синьо-жовті кольори стали предметом національної гордості і знаком моди. Подивіться на цей зворушливий рух. Тисячі, сотні волонтерів на зібрані серед громадян гроші по всій Україні фарбують в синє та жовте паркани й мости. А мости через Дніпро - це не просто дороги. Це – втілення єдності двох берегів нашої України.

22 роки ми поволі формувалися як сучасна політична нація. Важкі випробування, які випали протягом останнього року, не просто надзвичайно прискорили цей процес. Вони призвели до його логічного завершення. Сьогодні як народ ми - єдині та могутні, як ніколи! Ворог - сильний, жорстокий, підступний – загартував і зцементував нас як ніхто. Той, хто хотів нас роз'єднати та послабити, – ще більше об'єднав нас та зміцнив!

Саме за останній рік кардинально зросла кількість тих, хто вважає себе патріотом України. Хто за вступ до Євросоюзу. Хто за унітарний державний устрій. Хто за українську - як єдину державну. До речі, багато хто у нас говорить російською. Але думають тут інакше, ніж у Росії.

Спілкуючись із солдатами в зоні АТО чи у військовому шпиталі, я бачив і чув, що російською мовою Україну люблять не менше, ніж українською. Скільки, нажаль, полеглих воїнів свої останні слова любові до Батьківщини чи до мами, до дружини чи до коханої вигукнули, сказали або прошепотіли російською мовою... Знаю, що тепер за мовною ознакою нас не розколе вже ніхто і ніколи.

Принципово залишаючись на тій позиції, що єдиною державною мовою має залишатися українська, маємо належно оцінити внесок російськомовних громадян України в захист нашої спільної Вітчизни. Наша нація міцніє вже не лише на грунті мови чи етносу, а на основі спільної волі більшості мешканців України. Ця воля полягає в тому, щоб жити разом в єдиній, соборній, унітарній, демократичній та європейській державі. У минуле стрімко відходить поділ України на Схід та Захід, Центр та Південь. Це значить, що ми остаточно і безповоротно відбулися як нація, як український народ.

Ми – на порозі грандіозних, тектонічних змін. Так само, як наші воїни встановлюють прапор над звільненими містами та селами, ми всі разом спільною працею зобов’язані підняти прапор перемоги над подоланням корупції, безробіття та бідності.

У нас, дорогі мої співвітчизники, все з вами вийде.

Все буде добре. Ми - сильні та цілеспрямовані. І я пишаюся тим, що я українець.

Україна – наша рідна Вітчизна, це місце великих мрій і грандіозних справ!

Ми як народ здатні на надзвичайні зусилля і великі перемоги.

І кожен з нас може і зобов’язаний докластися до них.

Слава Україні!


Прес-служба Президента України
http://www.president.gov.ua/news/31051.html