Саме таким, як Микола Миколайович, має бути міністр культури
України – знаючим, зрілим, цілеспрямованим, закоханим в нашу культуру
настільки, що кожна проблема в цій сфері болить глибокою раною – Олег
Володарський
Історичний екскурс: Буковина
Об’єднана
Європа XXI
століття являє собою своєрідну мозаїку різноманітних народів, етносів, мов та
культур, а також репрезентує широкий спектр віросповідань та вірувань. На перший
погляд, це явище може відігравати дезінтеграційну роль у житті суспільства єдиного
європейського організму, з другого ж боку, саме через таку різноманітність виявляється
парадоксальна єдність. Сучасна наукова думка
все частіше застосовує поняття полілог культур, мультикультуралізм, пограниччя
культур, що свідчить про актуальність і новітність згадуваних явищ. Метою даної
розвідки є аналіз контекстів прояву культурного пограниччя, яким є Буковина.
домінуючою тенденцією кінця минулого століття було створення так званих
єврорегіонів, між іншим: Pomerania (Німеччина –– Польща), Nysa (Польща – Німеччина – Чехія), Beskidy (Польща
– Словаччина), Euroregion Karpacki (Україна
– Польща – Словаччина –– Угорщина –– Румунія), Bug (Україна – Білорусь –– Польща), Niemen (Польща
– Литва – Білорусь), Batyk
(Польща –– Росія – Литва – Латвія – Швеція – Данія). Ці новоутворення являють собою міждержавні
територіальні спільноти, основною метою яких є всебічна інтеграція, як
культурна, так й економічна. Проте, в історії Європи подібні багатонаціональні
регіони з єдиною суспільною системою та сильними тенденціями культурної та
мовної інтерференції були поширеним явищем. Яскравим прикладом цього явища є
Буковина, що сьогодні знаходиться в рамках Карпатського єврорегіону .
Землі Буковини
(розташовані у підніжжя північно-східних Карпат) довгий час не мали чітко
окреслених кордонів. В кінці XIV на початку XV століття ця територія була
складовою частиною Молдавського князівства, а з другої половини XVI століття,
разом з Молдавією, знаходилася під пануванням Туреччини. Підкреслимо, що не всі
буковинські землі мали однакову історичну долю. Північно-західна частина
Буковини, за часів польського короля Казимира Великого, декілька разів
переходила у власність Речі Посполитої. Проте варто наголосити, що Буковина
ніколи не була і не може вважатися інтегральною складовою
частиною Польщі.
Після першого розділу
Польського королівства (1773 р.) колишня частина Молдавії – Буковина (10 440 км2),
а також Мала Польща та Червона Русь увійшли до складу Австрії. Після приєднання
цих земель у 1775 році до імперії Габсбургів на Буковині встановлюється
правління так званої військової адміністрації, яке тривало до 1787 року. На перших етапах повнота влади зосереджувалася в
руках глави адміністрації – 2 генерала Сплені, а з 1778 року – генерала Енценберга.
Вища адміністрація мала
подвійне підпорядкування, військовим чиновникам у Відні, а також військовому
командуванню у Львові, столиці Галицької провінції, не зважаючи на те, що
Буковина становила окрему адміністративну одиницю Австрії, центром якої з 1779 року офіційно стали Чернівці.
Довго не міг
розпочати написання цієї статті… Мені вже здалося, що застряг і не зможу, не
витягну той рівень, котрий необхідний для того, щоб описати цю людину.
Цей чоловік володіє
величезними обсягами знань про нашу з вами історію та культуру. І, що
найважливіше, ці знання базуються не на сухих академічних фактах, а на усвідомленні,
глибокому відчутті власної етнічної, національної приналежності.
Він не просто
вивчає історію та культуру, він вивчає ВЛАСНУ історію, історію свого народу,
своєї нації. Саме тому в його словах і працях розмальовані писанки, вишиті
сорочки, виліплений посуд та сплетені дідухи постають настільки справжніми, що
здається, ніби ти торкаєшся їх, ніби тримаєш їх в руках.
Тому загальним
фразам, штампам та кліше не місце в спогадах про спілкування з цією людиною. Та
й «Сповідь» – не статистична звітність про поїздки та діалоги. «Сповідь» про
відвертість з Богом та Україною. Каяття на очах у Нації.
Інколи ми просто
живемо, працюємо, виховуємо дітей, відпочиваємо. Та варто нам зробити крок
назустріч країні, як ми одразу починаємо інакше чути та відчувати самих себе.
Наш периметр сприйняття виходить за рамки буденності, стає глибшим, яскравішим.
Спочатку Україна. З
ранку і до вечора. В думках, у мріях, в серці, в онуках. Саме таким, на мою
думку, має бути міністр культури України – знаючим, зрілим, цілеспрямованим,
закоханим в нашу культуру настільки, що кожна проблема в цій сфері болить
глибокою раною.
Микола Миколайович
Шкрібляк. Він поглинає культурну спадщину нашої нації не просто розумом, а й
душею. З яким болем він говорив про те, що закриваються будинки культури та
зникають цілі напрямки мистецтв та ремесел. З якою любов’ю він прагне все це
зберегти.
Попри надзвичайний
досвід, видатні наукові здобутки, він зумів зберегти в собі того маленького
хлопчика, котрий напередодні Великодня заховав писанки, боячись, що більше
ніколи не побачить такої краси.
А ще, спілкуючись з
цією людиною, я відчув знайому мелодію серця, котрою мені виграє Гуцульщина. І
ще до того, як запитав про це, я був більш ніж впевнений, що спілкуюся з
гуцулом. Це той етнос, до якого я ставлюся з особливою любов’ю та повагою.
І вкотре переконуюся в думці, що Київська Русь
сховалася на Гуцульщині. Зберегла свою генетичність,
обрядність, традиційність. Гуцули по-особливому вміють любити свою землю. В них
це від дідів-прадідів. І, спускаючись з гір, несуть особливе духовне світло.
Микола Миколайович
познайомив нас з багатьма творчими людьми. Науковці, письменники, художники,
співаки – всі вони неймовірно яскравими барвами сяють в суцвітті
квітки-Буковини.
А під час «Сповіді»
з ним самим ми говорили про багатовікову культуру та її сприйняття душею
гуцула, котрий так вірно та віддано любить свою землю, щоденно борючись за
залишки етнічної культури, котру ми за всяку ціну маємо зберегти.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой
програми – директор Учбово-методичного центру культури Буковини, заслужений
діяч мистецтв України Микола Миколайович Шкрібляк
https://youtu.be/wQPj2zh4ww8
