Заборона російських соцмереж і поштових сервісів змусил багатьох блогерів і читачів замислитися — в декого фотки з Яндекса вже не видно. Тому ведуться дискусії про альтернативні фотохостинги.

Найпростіший варіант — обходити через VPN і Тор браузер — і нічого не змінювати.
Варіант №2 — пошукати альтернативні фотохостинги. А який є вибір?

- Google після закриття сервісів Picasa і Panoramio не годиться. Посилання на знімки в Google не зробиш: сторінки з фото закінчуються на "-no", і як фото їх нікуди не прилаштуєш.

- Flickr пропонує обмежені можливості: ліміт на об'єм і обмеження розміру знімків для вставки 1024 пікселями. Так що теж не дуже.


P.S.: Подивився по блогерам: в кого як. Більшість, звичайно, використовує Яндекс.фотки. А далі — хто шо: Мейл.ру, вКонтактик, Flickr і менш відомі сервіси.

Всі пишуть про результати «Євробачення-2017», тож напишу і я. Отже, шкода, що O.Torvald продули. Групі можна тільки поспівчувати. Навіть участь у фіналі не допомогла. Але країна впоралася з проведенням міжнародного шоу. Ну, якщо не вважати виходку пранкера з голою сракою.

Збирався почитати звіт про Євробачення в бложиках, але так і не знайшов. В кращому випадку — репости відеотрансляцій. В гіршому — обсирання конкурсу рашистами. Дивно, щось українські блогери обійшли увагою «Євробачення-2017». Ну добре, хтось не слухає зарубіжну попсу. Декому байдуже до міжнародного конкурсу. Але ж це подія міжнародного масштабу, яка відбувається в Україні тільки вдруге.

Трохи нервуюся перед першим днем на роботі. Страшно. Все-таки, нова сфера діяльності, нова робота, нове місце роботи (хоча в тому районі я вже працював). Але треба колись починати, бо байдикувати вже набридло.

Звичайно, умови працевлаштування не ідеальні. Це ж не державна установа, де купа всяких плюшок. Хоча деякі бонуси обіцяють. Не знаю... загадувати наперед не буду. А то налаштуєшся — і облом. Так що побажайте удачі і спокою.

Кажуть, що безпрограшні лотереї брешуть. Нічого подібного! Як і обіцяли — без програшу не залишитесь.

А шо, дискотека не сподобалась? Ах, так — у нас кожен другий ді-джей) Ну, добре, сьогодні хочу підкинути тему для обговорення. Справа в тому, що було б непогано подивитись на своє місто з висоти. Звичайно, найкращий варіант — дах будинку. Але руфінг — проблематична річ. Підступи на дахи зачинені. А проситися (хоча б на свій дах) — так хто я такий? Другий варіант — квадрокоптер, він же дрон. Однак квадріка не маю. І навіть не знаю, де його взяти (аренда наче є — але дорого і небагато вибору; у знайомих дрону нема). Тоді є ще третій варіант, менш цікавий. Зате простіший. Це пофотографувати з верхніх поверхів. Правда, в такому випадку, панорама скромна. Зате не треба дертися на дах. Як ідея? У блогерів такого ще не бачив. Може просто лінь таким заморочуватися.

І ще: є два невеличких аспекти. Чи навіть три. Сьогодні навряд чи вийде, бо надворі дуже мокро і багнюка. Та й на сьогодні планують влаштувати полювання на самогубців-«синіх китів». Так шо по будинкам краще не ганяти. А от ще один аспект — доступ в під'їзди. Якщо кодовий замок, то можна спробувати підібрати код (якщо не протерті використовані цифри). А з допмофоном важче. Але спробувати, думаю, можна.

Як тільки кудись зберешся... Або друзі не зможуть скласти компанію. Або погода зіпсується. Або й те, й те. Мабуть, така карма сидіти вдома. Якби ж ще в блогах було багато нового і цікавого, то воно ще більш-менш не нудно. А так, ще читати нічого. Сум-нудьга. Хоча й до цього мені не звикати.

А ще ж півмісяця 2017 року вже нема. Як швидко біжить час!

Ну, не буду про сумне. Тільки відійшов від спогадів. Краще помріяти. Майже рік ще попереду.

Ця задумка прийшла до мене після перегляду низки наукових, документальних, науково-популярних фільмів, які мій мозок завжди спиймає як грунт для роздумів. Не можу приховувати, що фільми подібного типу завжди наштовхували мене на подібне. Отже, я буду періодично публікувати власні уявлення та думки про влаштування нашого світу.

          Коли хочуть пояснити роль та місце грошей у людському суспільстві або на шкалі абсолютних цінностей, то іноді наводять приклад мандрівника з мішком грошей, що заблукав у пустелі. Настає час, і... Хай би в нього тільки з'явилася можливість, купа папірців знецінилася б до вартості склянки води. Або вартості слова, яке покаже напрям до справжніх, а не примарних оази, річки, людської оселі.
           В далеких від первісної природи умовах цивілізації все навпаки. Тут гроші є фактично кров ринково-економічного організму. Якщо ця кров не протікає через твої рахунки, гаманці, кишені, ти є чужорідне тіло в цьому організмі. Так. Для тих, хто не має грошей, цивілізація та ж сама пустеля. Зате в межах доступної суми твої можливості необмежені. До цього звикаєш, з цим і живеш. Не замислюючись над "високими матеріями", міняєш і тим приводиш в рух всякі свої важливі процеси.
           Але є одна "фірма", здатна суттєво скоригувати цю вашу звичку. Вона бере плату за свої послуги винятково номіналами від 50 коп до 5 грн. Ви можете уявити державну організацію, яка б відхиляла пред'явлені до оплати грошові знаки… цієї ж таки держави? А там номінали, більші за 5 грн, не приймаються. Здача не відома як явище. Таким є автоматизований і тому майже безлюдний Харківський метрополітен.
           Ні, це не є для мене відкриттям 2016 року. Прецедент відбувся досить давно. І вже тоді мені казали, що є лиш один рецепт безпроблемного проїзду у метрополітені для гостей міста - мати одно-двох-гривневу готівку. З тих пір всякий раз, як виходжу з потягу у славному місті Харкові, мною оволодіває специфічне харківське почуття: починаю слідкувати, щоб не лишитися без дрібних грошей. Але як десь прогавив цей момент (що найчастіше виясняється тет-а-тет з метрополітенівським автоматом для видачі квитка) ось тут на якусь мить і можеш пережити те сильне й незабутнє відчуття пустелі. Це коли маєш грошей на тисячу поїздок, а не в змозі здійснити і одну. Капітулюєш, повертаєшся у підземний перехід купити щось дууууже тобі наразі "потрібне". І не просто купити, а щоб отримати на здачу і підходящі номінали. А просто так, на твоє прохання, не розміняє ніхто.
        А ще не проходить комбінація, коли є 2 по 50 коп і 2 по 1 грн. І гроші дрібні як треба, і в сумі 3 грн, що достатньо для поїздки. Але ситуація така. Автомати, котрі "їдять" 50-копійкові монети, не приймають гривні, а ті, що приймають 1 грн, випльовують назад 50 коп… Дякую Харківській підземці і за такий "попадос", і за зростання мого досвіду проїзду нею, і позапланове підкріплення пиріжком. Було, як ніколи. Неповторно!