Нещодавно вирішили з коханою додати трохи нового в своє життя -- зробити один день справжнім відпочинком від усього: від роботи, від комп'ютерів, від інтернету, і навіть від телефонів.

Безумство моє, о безумство!
Лечу я у вир бездумно!
Я падаю в прірву незнану,
Й мені наплювати на рани,
Які я собі здобуду -
Безумна я є - і буду!
Останнє мигтіння спокути...
Лише - не згубить, не забути
Дорогу оту до раю...
А там - хай мене карає,
За все те, що в серці зростила,
Велика гаряча сила.
Схопити палкі обійми -
Підступно отак, розбійно!
Свідомість затьмарити жаром,
Себе віддавати товаром...
Й натомість - ніщо не просити.
І - жити! Безумно жити...

 Кажуть, ніхто не заслуговує на твої сльози, а хто заслуговує, той ніколи не примусить тебе плакати. Насправді так воно і є.
Коли плачеш краплями болю і непорозуміння, вони важко падають на землю і голосно розбиваються, глушать неспокій і пригнічення. Спрагла земля вбирає їх жадібно і з вдячністю, і знай, вони ніколи до тебе не повернуться, вони так і залишаться частиною того, на що ти ступаєш.
Коли плачеш від щастя, коли тебе переповнює щось незнане,  величезне і чисте, рветься з тебе у всі сторони, ти сягаєш розмірів кімнати, вулиці, планети, і раптом тобі не вистачає простору, ти стаєш простором, ти стаєш життям, ти стаєш вибором... Ти плачеш. Ці сльози ніколи не підкорятимуться силі тяжіння, вони легкими бризками злітають в небо як фонтан неймовірної висоти. Вони летять туди, куди їм ближче. Вони народженні літати. Але вони впадуть, вони відновлять сили, вони назавжди залишаться тими божественними кульками, які падають на землю, щоб відбитись і знову торкнутись неба. Вони живі.
Я сьогодні знову плачу... І стаю сильнішою!!!

Логічно буде їх поділити на три частини в залежності від їх ідейного навантаження.

Отже, до першої групи, найбільш матеріальних, ми віднесемо такі конфлікти:
1. "Коли ми нарешті одружимося!", "Ти жадіна і жлоб!" "Мої батьки крутіші!", "Чого ми з тобою нікуда не ходимо!", "Ти мене не задовольняєш у ліжку.", "У тебе вічно немає на мене часу." 
2. "Мої релігійні вірування кращі!", "Я проти сексу до шлюбу.", "У нас різні моральні принципи.", "Ти знущаєшся з мене"
3. "Я розірвав всі стосунки з коханою людиною для того, щоб любити її все своє життя!"

---

Я розривав або розірву стосунки з дівчиною/хлопцем через конфлікти з:

Напередодні дня святого Валентина пропоную поговорити про самотність.

Всі мабуть чули, що в минулому році один відеоблогер і турист з України (Одеса), тезка (теж звали Максом), через самотність вирішив зробити самогубство. Це викликало резонанс в соцмережах. Ну і дало ще один привід замислитися над темою самотності. Тим паче, що у мене були періоди, коли не цінував життя, через самотність і нерозділене кохання. До 2013-2014 року ще шукав способи познайомитися хоча б з кимось (навіть було неважливо з ким — з дівчиною, чи хлопцем(!)). Але потім «забив». Та й, як показує практика (і кримінальні сводки), краще самотність, ніж сімейні сварки.

Що б там не казали, а одному бути непогано. Он, брат одружився — так тепер дружина зробила його вегетаріанцем і домогосподаркою). Тепер сам готує їжу — хоча до цього не вмів готувати. Є приклади серед знайомих, коли жінки «виїжджають» на чоловіках: «припахують» до хатніх справ. Одинаку в цьому плані простіше — йому потрібно прати тільки свої речі і прибирати тільки для себе. А можна і не прибирати, і ходити в брудному, як бомж. Коротше, як не крути, а відносини змінюють людей. В кращу чи гіршу сторону — коли як. Однак одному простіше. Чому?

1) Можливо карма бути самому. Так нафіг тоді рипатись?
2) Не треба ні за кого піклуватись і відповідати. Нерви ціліше будуть.
3) Не треба ні з ким радитись. Живи — як хочеш. З одного боку, це погано. А з іншого — свобода вибору.
4) Нікому компостувати мізки і ни з ким сваритися. Хіба шо воювати самим з собою. Але в такій війні нема ні переможців, ні переможених.
5) Ні з ким зайнятися сексом. Тю! Ну і шо? Є ж сублімація. А ще — порнушка. Ну, на крайняк, проститутки.
6) Відсутність турбот з виховання дітей, тещі, думати як прокормити ще когось крім себе. Відповідно, більше часу для себе.

Звичайно, в самотності є і багато недоліків. Самотні люди живуть менше, ніж сімейні. Зате цікавіше.
Та й дивлячись по батькам і знайомим розумієш, шо там, де двоє — сварки неодмінно будуть.

Не можу сказати, щоб мені колись не вистачало грошей на життя. Те що я досі живий - гарний доказ тому, що таки вистачило. Взагалі, я притримуюсь думки, що грошей на життя вистачає кожній живій людині у світі! Просто все, на що не вистачає - то зайва розкіш, і жити можна і без цього. Хоча, прагнути якихось досягнень завжди варто, бо без цього не буде ніякого розвитку ані особистого, ані глобального (-:

Час від часу чую від інших, що їм мало платять на роботі. Що не можуть придбати собі авто, а про купівлю власної квартири - тільки мріяти можна. Що директори - хапуги та ідіоти, і не розуміють, який у них гарний працівник, і що йому терміново потрібно додати грошей за безцінну роботу..

Звісно, прибиральниця, або вахтер в під'їзді як би вправно не виконували обов'язки, не зароблять зараз на квартиру, але це вже результат розмежування робіт по соціальним класам і рейтингам. В цьому записі йдеться про середньостатистичні сучасні посади та місця роботи.

Але, якщо бути відвертим, то більшості людей взагалі нема за що платити гроші. Майже кожний найманий робітник намагається виконувати як змога менше обов'язків. Якщо поруч нема когось, хто б контролював, то такі люди скоріш за все цілими днями нічого не робитимуть, крім як симулювати робочий процес. В середньому, робочий час використовується лише на 5-15%, решта часу - або на себе, якщо людина знає, чого хоче, але просто ніяк - чай/кава, перекури, телефонні розмови, інтернет. Та навіть коли і працюють, то роблять це неохоче, через силу, з купою претензій до того, яка складна робота, як їм важко, фізично та морально все це витримувати. Це зменшує продуктивність та якість роботи ще в 2-4 рази..

Відповідно - а за що тоді їм сплачувати? За що винагороджувати? В чому заслуга таких людей, і де користь від їх роботи?

Для того, щоб побудувати, наприклад, квартиру - бригаді з 10 людей потрібно плідно працювати протягом близько 30 трудоднів. Можна, звісно, і в "звичайному режимі" хоч десять років її будувати, але плідної праці там буде не більше ніж на 30 днів. Логічно та раціонально вважати, що для того, щоб заробити на неї, інша людина має зробити відповідну кількість своєї роботи - це близько 300 трудоднів. Переводжу на зрозумілу мову - це майже рік вправної роботи, без відволікань, без ухилення, без симуляції та максимальної якості.

Досвід показує, що ті хто саме так і працюють - ті мають і квартиру, і машину, і все інше, чого бажають. А ті, хто не мають - самі винні. Життя таке несправедливе - комусь "ні за що" дається все, а комусь за "роки мучення та страждання на роботі" - так нічого і не вдається надбати.

Так що, у кого несправедливо маленька зарплата? Кому не вистачає на життя? 

Чомусь згадалась сьогодні одна пісня... Свого часу вона допомогла мені вибратись з доволі важкого депресивного стану. Пам ятаю, яким я був тоді - як ходив, усміхався, спілкувався... І якою страшною була порожнеча в душі. Провалля... Ельфи від такого вмирають.
Приятель приніс мені диск. Він не знав... Ніхто не знав... Ніхто не знає й досі, що сталося.
Все це давно минуло. Тільки оці дні перед Зимовим Сонцестоянням наповнені смутком. Чекаю відродження Сонця. Тоді я відродився разом з Сонцем - потрапив випадково до гурту язичників, їв кутю, співав колядок, і зрозумів раптово, що нічого, ну нічого страшного не трапилось. Що можна відродитись наново в сяючій броні нового Світила.
А зв язок залишився... Пісня Лори... Найтемніші ночі року... Наближення чогось... Загибелі... Ні - відродження.

У людини має бути свобода не лише жити, але і достойно померти. 

Спочатку не знаєш взагалі нічого, але бачиш, що навколо тебе всі це роблять. Хоча, це може бути й настільки природно, що тривалий час навіть не замислюєшся над існуванням подібних речей у світі. Живеш приблизно за такими принципами "Мамо і тато є завжди, і ніколи не вмирають", "Ковбаса сама по собі з'являється у холодильнику", "Дітей приносить лелека, або знаходять у капусті".

Потім по-трішки починаєш помічати, що у кожного це виходить по-різному. Де-не-де чуєш, що комусь не вистачає вміння, а комусь можливостей, щоб цим займатись... Копнеш трішки глибше, і дивуєшся, що цьому ще і вчитись потрібно, і зусиль докладати, і ще всі сприятливі умови самому треба влаштувати. 

Перший раз завжди виходить "млин комом". Незграбно, невпевнено, ненадійно. Наступного разу, якщо наважишся, вже краще, бо справа майстра боїться. Чим більше вивчаєш, досліджуєш, випробовуєш - тим краще в решті результат.

Звісно, можна найняти когось, і отримати все швидко - за гроші, але радість від такого - миттєва. "Що легко виникає - те хутко зникає".

І нарешті настає такий момент, коли ти маєш точно визначитись, як тобі жити далі: чи навчатись, вдосконалюватись, набувати досвіду і професіоналізму, занурюєш все глибше і глибше, робиш це невід'ємною частиною життя , чи навпаки, намагатись жити таким чином, щоб зовсім не перетинатись з цим питанням, щоб ці події ніколи в житті більш не турбували, не непокоїли - викреслюєш це цілком та повністю раз і назавжди зі свого життєвого шляху.

Це може бути що завгодно в нашому житті, будь-що яскраве та помітне - спорт, міжстатеві стосунки, дружба, прояв таких рис характеру, як чесність, шляхетність, чи навпаки, злошкідливість, кулінарне чи інше мистецтво, прагнення освіти, або кар'єри... а може бути і секс... Просто не хочу проводити анології з сексом, бо саме розуміння його настільки зкривдилось, збоченілось, що таким чином тільки зашкодить статті...

------------

Все йде за одним сценарієм... Якесь непереборне правило життя, про яке, напевно, завжди слід пам'ятати...

Сьогодні їду на роботу, у вухах (як завжди) музика…. улюблена хвиля 106, 4 FM і тут реклама:
«Вічно можна дивитися на вогонь, воду і КОВБАСУ!!!»   : )))))
Ось така от сучасна філософія…. ;))) а в цьому ж щось є, якщо ковбаса на
столі є…..  ;)))