Ты сохрани меня Господь,

Своею лаской сберегая

Когда беда стучится вновь,

Когда душа в огне пылает.

            Когда в ночи бредут сквозь мрак

Тревоги, горести, сомненья,

Когда не мил грядущий шаг,

Когда гроза среди веселья.

                        Среди забав и праздных дней

Храни мой дом, мой дар и силу,

Ты засуху дождем полей

В полях, в сердцах, где жизнь застыла.

                                   Когда закат в окне пылает,

Или заря стучится вновь,

Когда души жар замерзает

Ты сохрани меня Господь.

т.е.с. 24.05.08

Сонечко скік та скік,

День потихеньку в’яне,

Спить у березах сік,

Соку іти ще рано.

Котиться час униз,

Сивий крадеться грудень,

Тільки весна колись

Ще неодмінно буде.

Буде інакший рік,

Будуть думки бездонні,

Буде з берези сік

Капати у долоню.

Стовпчики сподівань,
сходи твоїх надій.
Знизу на гору глянь.
Бачиш країну мрій?

Треба туди піти
буде складним цей шлях.
Все подолаєш ти.
Вірю. Тримай в руках

силу своїх бажань,
радість чарівних днів,
впевненість. Сильним стань.
Дій! Це міцніше слів.

Холодне безлюдне поле.

Небес збайдужіле дно.

Застигли камінням тролі

З казок, що пішли давно.

Калюжі схопила крига.

Наливсь виднокіл свинцем.

І бавиться вітер снігом,

Що хмари трясуть тихцем.

За спомини сон тримає

(даремний, насправді, труд),

І часу давно немає.

Що треба йому отут?

 

Сховався вечір у колисці,

У небі місяць – жовтий біб,

Старий гармаш гармату чистить

(єдиний свій убивчий хліб).

Тихенько ковзає ганчірка,

Гризе судома міць руки,

Можливо, завтра нову дірку

В собі відкриють вороги.

Пробачать хай і в потойбіччя

Скоріше прокладають путь,

Бо зайд сюди ніхто не кличе,

Чого вони тоді ідуть?

Хіба їм так погано вдома,

Що лізуть наче сарана?

Чи сучим дітям невідомо

Чим може скінчитись війна?

Невже у них така спокуса,

Що голос розуму мовчить?

Сопе гармаш, кусає вуса

І бронза чищена блищить.

В нашій пісні нема зайвих слів,

В нашій пісні нема зайвих звуків,

Там лише нескінченність степів,

Перегуки дідів та онуків.

Там живуть відчайдухи та сміх,

Гіркоти анітрохи і солі,

Там є коні. Не можна без них

Скуштувати солодкої волі.

В нашій пісні не виють круки,

В нашій пісні прихована сила,

Ми міцні і водночас м’які

З тих часів, як нас небо створило.

Земля і небо не всесильні,

Коли твої бажання хворі,

Найгірше рабство – добровільне,

Найбільша дурість – то покора.

Нехай об стіну та до крові,

Нехай це вигляда як впертість,

Хоча слова – вінки тернові,

Найперший ворог – це інертність.

Хто себе по шматкам дарує,

Той від народження багатий,

І хай це самого руйнує,

Та гріх найбільший – все проспати.

24.04.2016

- Чого це ти псячиш

Долю?

- А хто ще радів з ярма?

У долі немає

Волі,

І вибору теж

Нема.

- Що з того, що знову

Грає

Знайомий уже

Маршрут?

- А там сподівань

Немає,

Та як без надії

Тут?

27.11.2015

 

 

Не так давно, в одній країні,

В якій не знають гніву бур,

Грав світлий день на мандоліні,

Неначе справжній трубадур.

Його пісні були чудові,

На заздрість геніям віків,

І в кожнім вишуканім слові

Пливли мелодії птахів.

Душа летіла як пір’їна,

Зачувши ноти голосні.

Мені б туди, але країну

Ту бачив я лише у сні.

17.11.2015