Замітки економіка

Замітки з міткою «економіка»

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Богдан Бо

За Гройсмана була Україна такою

5 фактов об экономике Украины глазами экспертов Всемирного банка

1 0

Украина стала антилидером по уровню инфляции среди стран-соседей

<a href="http://www.liga.net/">Источник</a>

5 фактов об экономике Украины глазами экспертов Всемирного банка

Ежегодно в конце июня Всемирный банк обновляет показатели развития мировых экономик. В отчете анализируются основные экономические индикаторы: показатели роста реального и номинального ВВП, инфляции, показатель ВВП на душу населения. Эта база составлена на основе данных признанных международных источников и правительств стран. В отчете представлены самые точные данные глобального развития, а также национальные, региональные и глобальные оценки.

Украинская экономика за прошедший год выросла на 2,5%, говорится в свежем отчете Всемирного Банка, опубликованном в конце июня.

Украина оказалась на 123 позиции по показателю роста реального ВВП из 191 стран, расположившись между Коморовыми осровами и Перу. По итогам 2016 года, среди 190 экономик мира Украина занимала 109 место по уровню роста реального ВВП (2,3%).

В то же время Россия в рейтинге роста экономик заняла 156 строчку, Беларусь оказалась на 128 месте. Остальные страны-соседи Украины показали более стремительный экономическийй рост и оказались в первой сотне: Румыния - 16 место, Польша - 51, Молдова - 54, Венгрия - 71, а Словакия - 92.

Согласно рейтингу, показатель ВВП на душу населения в Украине ниже, чем в соседних странах В частности, ВВП на душу населения в России почти в четыре раза выше, чем в Украине, а в Словакии - превышает украинский почти в 7 раз. Ниже Украины из стран-соседей только Молдова - $2290 против $2640.

Интересно, что номинальный ВВП в Украине рос динамичнее, чем в странах-соседях, если не учитывать РФ. Однако показатель роста ВВП в 20% - не дает полной картины, поскольку реальный ВВП вырос всего на 2,5%, если учесть инфляцию. По этому показателю Украина - безоговорочный лидер и среди стран-соседей, и на постсовестком пространстве - 22,1%. Схожие показатели роста цен в Узбекистане (19%) и Азербайджане (16%). В то же время уровень инфляции в 2017 году в нашей стране почти в три раза больше, чем в Беларуси, практически четырехкратно превышает показатель инфляции в Молдове.

Показатель ВВП по паритету покупательной способности также обновлен. Самый высокий показатель у России, результат Украины в три раза ниже - $335,4 млрд. На постсоветском пространстве Украина по этому показателю на третьем месте после России и Казахстана, а среди стран-соседей самый низкий показатель ВВП ППС у Молдовы.

<a href="http://www.liga.net/">Источник</a>

Коментарі: 0

Богдан Бо

І знову про економіку України та поради МВФ

Пятниця, 27 вересня 2019, 09:57 • Саша Картер • 34800

Версія для друку

У МВФ дали завдання Україні для пришвидшення економічного зростання

КИЇВ. 27 вересня. УНН. Місія Міжнародного валютного фонду (МВФ) за підсумками візиту до Києва дійшла висновку, що пришвидшення економічного зростання в Україні, зокрема, буде залежати від реалізації амбітних реформ на підтримку переходу України до повноцінної ринкової економіки. Про це йдеться в заяві керівника місії Рона ван Родена, передає УНН з посиланням на повідомлення пресслужби МВФ в Україні.

“Необхідне більш потужне, стале та всеосяжне (інклюзивне) зростання для того, щоб Україна змогла наздогнати за рівнем доходів свої сусідів по регіону. Вирішальною мірою це буде залежати від реалізації амбітних реформ на підтримку переходу України до повноцінної ринкової економіки. Таке завдання не є легким і було викликом у минулому, коли проведення реформ із зупинками призвело до повторного накопичення значних дисбалансів та економічної кризи”, — повідомили у МВФ.

Зі слів ван Родена, економічна політика України надалі має зосереджуватися на підтриманні макроекономічної стабільності з одночасним створенням умов для пришвидшення економічного зростання. Він зауважив, що макроекономічна стабільність є необхідною умовою для досягнення швидких темпів зростання.

“Це потребує проведення розважливої фіскальної політики для забезпечення прийнятного рівня боргу, з одночасним підвищенням ефективності та результативності державних видатків, в тому числі в галузях охорони здоров’я та освіти, а також в сфері підтримки вразливих груп населення за допомогою чітко спрямованої адресної системи соціального захисту. Це також означає проведення обачної грошово-кредитної політики, націленої на подальше скорочення інфляції та накопичення резервів в умовах режиму гнучкого обмінного курсу. Врешті решт, критично важливим є захист фінансової стабільності, з одночасним посиленням фінансового посередництва та мінімізацію вартості наслідків ліквідації банків для платників податків”, — йдеться в заяві керівника місії.

Він підкреслив, що забезпечення незалежності центрального банку “має важливе значення для проведення такої грошово-кредитної та фінансової політики”.

“Піднесення економіки на вищий рівень економічного зростання також вимагає прискорення структурних реформ, що, перш за все, передбачає встановлення міцного верховенства права, в тому числі за допомогою судової реформи, та рішучу боротьбу з корупцією. Не менш важливим є посилення конкуренції та відкриття ринків, особливо в енергетичному та сільськогосподарському секторах, та зменшення ролі держави та олігархів в економіці. Зростання заробітної плати повинно відповідати покращенню продуктивності праці для забезпечення конкурентоспроможності. Завдяки сталому впровадженню реформ Україна зможе тісніше інтегруватися з європейською економікою та її ланцюгами поставок, скориставшись також більшими перевагами Глибокої та всеосяжної угоди про вільну торгівлю з ЄС”, — наголосив ван Роден.

Як повідомляв УНН, місія МВФ сьогодні завершила візит до України. Відповідно до висновків МВФ, місія за підсумками візиту до Києва повідомила, що обговорення нової 3-річної програми підтримки МВФ триватимуть найближчими тижнями.

Джерело: УНН

Теги: Україна,

Коментарі: 0

Богдан Бо

Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р. Роби щось!

19.08.19, 20:39
Ми любимо тебе, Україно!
анархіст, богдан гордасевич, економіка, україна

18 серпня 2019 р. (7527)

Записи анархіста 21 ст. від 18.08.19 р.

Роби щось!

З НАРОДУ ДО НАРОДУ ч.12

Не виходить закінчити свої роздуми, не зачепивши такої життєвоважливої теми, якою є економіка. Зміст життя майже всіх людей в суспільстві полягає у поєднанні праці задля заробітку та відпочинку за рахунок заробленого. Винятками є монахи і важкохворі. Ну і діти, поки вони діти – а куди ж їх діти?..

Скажу відверто, що чимало читав по економіці, однак не вважаю себе фахівцем в цій темі, але для того, що я хочу сказати, фахівцем по економіці бути непотрібно. Справа у тому, що я є прихильником всіх видів економічної форми діяльності за єдиним уточненням: я вважаю, що економіка існує для людей, а не люди – для економіки. Це визначається досить просто: всі люди, які добросовісно працюють, мають жити в достатку і збільшувати його. Якщо людина працює і заробляє заледве стільки, щоб вижити і дожити від зарплати до зарплати і подібне є масовим – тоді це погана економіка, нікчемна влада і паскудна держава. Хтось може заднім числом скільки завгодно вихваляти СРСР, але саме таких людей, що ледве-ледве зводили кінці з кінцями, – там була основна більшість, а вся могутність держави власне і трималась на озвірілій і нещадній експлуатації 300-от мільйонів рабів. Класичним взірцем для сучасників є соціальний лад в теперішній Північній Кореї, влада якої скопіювала весь радянський устрій – саме такою була і країна СРСР. Була і дякувати Всевишньому – загула! Згинула!

То була справді найдурніша економіка з усіх можливих, тому що всі-всі були зобов'язані працювати, бо злісних безробітних судили і відправляли в тюремні зони з примусовою роботою. Безліч заводів і фабрик працювало з мізерною оплатою праці своїх робітників, існувала тьма колгоспів і радгоспів з кріпаками-селянами, які взагалі майже задурно обробляли поля і вирощували худобу, а водночас імпорт збіжжя, продовольства і промислових товарів до СРСР неухильно з року в рік зростав, тому що полиці магазинів були тотально порожніми. Безкінечні черги за всіма товарами – головний краєвид суспільного життя радянського періоду всіх часів. І я можу пояснити, чому це було, процитувавши слова академіка Леоніда Абалкіна, який свого часу був провідним економістом в державі, очолюючи Інститут економіки Академії Наук СРСР. У далекому вже 1987 році він в своєму інтерв'ю журналу «Коммунист» (№ 5) зазначив наступне: «Зараз в країні металообробного устаткування за обліком поштучно більше, чим у США, Західній Німеччині, Японії разом узятих» Уявляєте? Країни, де головною бідою було перевиробництво товарів, мали значно менше засобів виробництва, аніж одна-єдина довбана економічна потуга СРСР з її глобальним дефіцитом! Чому так було? А тому, що замість товарів народного споживання ця економіка масово виробляла тільки станки, трактори, вантажівки і різноманітну зброю. Кому вона такою потрібна? З того і розвалилась до бісової мами, залишивши нам величезну купу непотрібу, з якого кожен громадянин міг отримати в приватну власність хіба що якийсь станок або частину танка чи тягача, кавалок крейсера, ракети чи літака, дюжину снарядів та мін, автомат, пістолет тощо, бо тільки такого «добра» в СРСР було завались, але аж ніяк не легкових автомобілів, не холодильників і телевізорів, не кажучи про комп'ютери і аудіо- і відеоапаратуру – з цим було глухо. З продуктами, одягом і меблями було глухо. Як і з житлом для людей було глухо, при тому що вартість тільки одного атомного підводного човна дорівнювала новобудові величезного житлового мікрорайону. А їх, тих підводок-ракетоносців, в СРСР була не одна дюжина! Мене, як людину, що відслужила два роки у ракетних військах стратегічного призначення і на власні очі бачила, які надвеличезні ресурси витрачаються на це безумство, починає просто трясти від ненависті, коли я чую вихваляння ядерного потенціалу і могутності СРСР. Безмежні людські і матеріальні ресурси йшли в озброєння і військову промислову інфраструктуру проти «проклятих агресорів-імперіалістів», які перші й кинулись зовсім не захоплювати, а рятувати СРСР від кризи і розвалу, бо то реально загрожувало планетарною катастрофою. Для чого тоді це все було? Якого канделябра стільки людської праці пішло в ніщо?!

Для чого я це все нагадую? А для того, щоб більше подібної всезагальної дурості не повторилось через дурість окремих людей. Тому і саме тому я категорично проти тих персон, хоч би якими геніями вони не були і яких грандіозних достатків не обіцяли, але при тому домагались однаковості всього для всіх по цілій країні. Комуністи вимагають ВСЮ економіку націоналізувати, соціалісти згодні на частину приватного капіталу з перевагою державного керунку ВСІМ, тоді як ліберали навпаки присилують державу мінімізувати, ВСЕ тотально приватизувати і най діється конкурентна боротьба за виживання. Мене не раз дивувало оце параноїдальне зациклення на одну схему економіки для всієї держави і всіх її мешканців. Я не розумію, чому в одній державі не може паралельно існувати різні економічні системи? Є ж у Ізраїлі одночасно з капіталістичним устроєм ще комуно-соціалістичні кібуци і вони не ворогують одне з одним, а якось мирно вживаються. В яскраво капіталістичній Японії спокійно функціонує корпоративний соціалізм, де робочі та службовці на все життя стають членами певного економічного картелю з повною соціалкою включно з відпочинком та пенсійним забезпеченням. Що в тому поганого, якщо кожна людина зможе сама обирати, в якій системі економічних взаємовідносин вона воліє жити, а якщо не змогла чи не сподобалось – могла б змінити своє життя на інший формат, не змінюючи країни проживання задля цього. Ось головна ідея, яку я хочу довести до нашої спільноти: багатовимірність економіки в Україні. І скерованість економіки для людей, а не проти. Тобто не експлуатація, а чесна співпраця, де кожен має свою законну частину заробленого зі спільно зробленого. Це не утопія, не наївна фантазія, але цілком можлива річ, якщо зуміти свідомо зрозуміти ідею взаємопорозуміння, яку ще називають солідаризмом, але знову ж таки за часту з певним притиском до суспільної уніфікації в цьому, що є зайвим. Нехай буде багато різного, щоб можна було вільно вибирати, тільки обирати не краще серед гіршого, як зараз, а краще з доброго. Щоб так було і на виборах, і загалом у житті кожного з нас.

Богдан Гордасевич

серпень 2013 р. (6-ть років тому написав)

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Коментарі: 1

Богдан Бо

У Зеленського розповіли, коли повернеться місія МВФ

У Зеленського розповіли,

коли повернеться місія МВФ

У Зеленського розповіли, коли повернеться місія МВФ

БІЗНЕС

05/07/2019

А ДЕ ПАН ГОЛОБОРОДЬКО З ЙОГО СТАВЛЕННЯМ ДО МВФ ?

Представник глави держави у Кабінеті Міністрів Андрій Герус назвав приблизну дату візиту місії МВФ. За його словами, фахівці Міжнародного валютного фонду повернуться до України вже після виборів.

«МВФ обіцяв приїхати в Україну після парламентських виборів. Сподіваємося, це буде десь у серпні», – повідомив представник Зеленського в уряді. Герус додав, що домовленності про умови виділення кредитного траншу поки відсутні, пише Укрінформ.

Нагадаємо, у вересні 2018 року МВФ замінив програму фінансової допомоги EFF, що діяла з 2015 року, на Stand-by. На засіданні 18 грудня Фонд остаточно затвердив нову програму співпраці з Україною Stand-by на $3,9 мільярди.

Чинна програма розрахована на 14 місяців та закінчується у лютому 2020 року. Нею передбачено надання Україні трьох траншів: перший ($1,4 млрд) країна отримала у грудні 2018 року, решту два мала отримати у травні та листопаді 2019 року.

Наприкінці травня місія МВФ прибула в Україну для прийняття рішення про виділення країні нового траншу в розмірі $1,3 млрд. Однак місія достроково завершила свій візит. Кредитори зазначили, що Україна зможе отримати новий транш до кінця року, якщо після парламентських виборів буде створено новий уряд, який працюватиме.

У 2019 році Україна повинна виплатити МВФ 1 млрд 325,4 мільйонів спеціальних прав запозичення, що за валютним курсом на початок січня ц.р. становило понад $1,8 мільярдів.

Нещодавно перший заступник директора-розпорядника МВФ Девід Ліптон розповів «рецепт» економічного зростання України.

Автор: UA.NEWS

Коментарі: 0

Богдан Бо

Дума про кредити та економічне зростання з рання

Кредит від МВФ, держбюджет, інвестиції та економічне зростання України в оцінках Світового банку

Тривалі переговори України з Міжнародним валютним фондом (МВФ) нарешті принесли довгоочікуваний результат. Кредитний транш в розмірі майже $4 млрд. має надійти на початку наступного року відразу по прийняттю українськими парламентаріями держбюджету-2019 та погодження рішення Виконавчою радою організації. Ці кошти є критичними не тільки для фінансування зовнішнього боргу держави, пік виплат по якому припадає на наступні два роки і становитиме майже третину бюджету, що без додаткових валютних ресурсів здійснити буде практично неможливо, але і для позитивного сигналу іншим потенційним міжнародним донорам та поліпшення інвестиційних настроїв в цілому. Зокрема, за ходом переговорного процесу України та МВФ пильно спостерігає наш інший важливий партнер – Світовий банк (СБ). То ж наскільки важливою для України є дана фінансова підтримка, на що необхідно звернути увагу керівництву, щоб покращити інвестиційну привабливість країни, наскільки збалансованим буде бюджет 2019 року та яку ціну за це повинні заплатити українські громадяни «ЕН» розповіла економіст представництва Світового банку в Україні Анастасія Головач.

Світовий банк нещодавно презентував прогноз економічного зростання щодо України. Та чи не занадто оптимістичні цифри на поточний і наступний рік, враховуючи, що країна увійшла в передвиборчі перегони, коли рівень політичного популізму буде зростати і країні буде не до реформ? , інформують Економічні Новини.

Прогноз на 2018 рік ми не вважаємо оптимістичним. За результатами першого півріччя, економіка України зросла на 3,5%. На кінець року ми прогнозуємо 3,3%, тобто ми закладаємо певне сповільнення темпів економічного зростання у другому півріччі. Цього року ми мали аномально ранній врожай, але протягом другого півріччя ситуація буде вирівнюватися. Порівняно з минулими роками ми можемо побачити навіть незначне скорочення, оскільки сам по собі врожай не рекордно великий. Окрім того, логістичні проблеми в Азовському морі мали негативний вплив на промислове виробництво, насамперед на металургію. Наприкінці серпня ситуація дещо покращилася і затримка суден через Керченський міст, за інформацією великих гравців, становила майже 4 дні, що вже не так критично. Але обсяги виробництва в літні місяці було втрачено.

Що ж стосується 2019 року, то в наш базовий сценарій ми закладали прискорення впровадження реформ і відновлення співпраці із міжнародними кредиторами. Ми не вважаємо, що цей сценарій є нереалістичним, оскільки Україні на наступний рік потрібно погасити близько 7% ВВП зовнішнього і внутрішнього державного боргу. І якщо не буде додаткового притоку валюти в країну, то фактично це має фінансуватися з резервів. На сьогодні резерви країни становлять $16,6 млрд. Це еквівалент 2,6 місяців покриття імпорту наступного року, що є не дуже комфортним рівнем. Саме тому ми думаємо, що без додаткових запозичень від МВФ, СБ, від Євросоюзу (ЄС) ситуація на валютному ринку може суттєво погіршитися, що небажано у рік виборів. В України просто немає кращої альтернативи, ніж впроваджувати реформи, передбачені програмою МВФ та інших міжнародних партнерів. Можливо, такий сценарій оптимістичний, але реальний відносно того, що нікому невигідно допускати «гойдалки» на валютному ринку, дестабілізувати резерви і банківську систему в цілому.

Які ще показники бралися за основу в прогнозі?

Читайте: "Відвертий прорахунок": Озвучена серйозна помилка України в переговорах з МВФ

Протягом двох років ми бачимо великі темпи зростання внутрішнього споживання – 6,7% та 4,2%. Це дає певний поштовх для розвитку галузей, які орієнтуються на внутрішній попит. Ми не очікуємо, що у передвиборчий рік буде зменшуватися внутрішній попит. Тим паче, що з’являються додаткові важелі його стимулювання: як зовнішні (зростання надходжень від заробітчан), так і внутрішні. Тому цей фактор впливатиме на зростання економіки.

Крім того, за нашими оцінками, наступного року, найбільшим із факторів, які роблять внесок у зростання ВВП, буде чистий експорт. Не тому, що ми очікуємо, що країна зможе більше експортувати. У нас досить стримані прогнози щодо цін на український експорт і щодо його попиту, а за рахунок очікуваного сповільнення темпів росту імпорту проміжних товарів.

Протягом останніх двох років імпорт зростав високими темпами через так звані проміжні або інвестиційні товари. Це було пов’язано з відносно високими темпами зростання капіталовкладень в основний капітал. І в рік виборів традиційно в Україні інвестиційний попит суттєво знижується.

Читайте: Місія МВФ завершила роботу в Україні. Підсумкові заяви

Тому ми закладали невисокі темпи зростання інвестицій в основний капітал. Якщо на цей рік ми очікуємо близько 10%, то на наступний рік – лише 4%. Таким чином навіть при збереженні нинішніх тенденцій в експорті, де темпи зростання залишаються на рівні 1%, через скорочення імпорту проміжних товарів, внесок чистого експорту в економічне зростання збільшується.

В цілому важливо розуміти, що зростання на 3,5% – це недостатньо високий показник, якщо порівнювати з падінням, яке економіка бачила протягом кризи.

Чинники, які сьогодні впливають на показники росту економіки в Україні відомі. Проте війна на Донбасі триває вже не перший рік. Як Ви оцінюєте спроби держави диверсифікувати свої ринки?

Основна роль має належати приватному сектору. Держава має створити умови, які б стимулювали приватний сектор переорієнтовуватися з традиційних сировинних ринків на нові, з більшою доданою вартістю. 20 років у нас була одна структура економіки і одні напрямки для експорту, потім стався великий шок. Ми спеціально досліджували цю тему. Тому під час нашого останнього економічного огляду ми підготували спеціальну аналітичну записку щодо потенціалу України у сфері зовнішньої торгівлі. У ній сказано, що протягом останніх років структура економіки суттєво не змінилася і тільки зараз відбуваються перші трансформації. Нова економіка проти старої починає розвиватися швидшими темпами. З’являються нетрадиційні промисловості. Наприклад, виробництво дротів для автомобілей. Це саме той випадок, коли Україна починає повноправною мірою брати участь у світових ланцюжках створення доданої вартості. Але на сьогодні цей потенціал абсолютно нереалізований. Таких прикладів, як із дротами, має бути більше.

Що повинна робити держава для покращення інвестиційних настроїв? Забезпечити верховенство права та справедливу систему судочинства, серед іншого завершити побудову антикорупційних інституцій. Майже всі опитування інвесторів показують, що першочерговою умовою для виходу на український ринок є ефективна система протидії і боротьби з корупцією. І, звісно, потрібна також дієва банківська система.

Відновлення довіри інвесторів та поступова якісна зміна структури економіки і будуть відповіддю на те, як Україні бути менш чутливою до зовнішніх потрясінь.

Яка Ваша оцінка інвестиційної привабливості України на сьогодні і чи можна ситуацію в найближчі роки переломити в кращу сторону?

Все впирається в незавершеність зазначених реформ, навіть якщо Україна має певні конкурентні переваги, як от: дешеву робочу силу, кваліфікованих людей, земельні ресурси. Поки немає базової гарантії прав власності і довіри до системи держаних інституцій, ситуацію з недостатністю інвестицій буде неможливо переломити найближчим часом. Крім того, економічна стабільність також є важливою складовою інвестиційного клімату. Якщо інвестори очікують, що протягом наступного року з якихось причин в Україні буде макроекономічна нестабільність, волатильність на валютному ринку, в банківській системі, ніхто не інвестуватиме навіть за умови створення Антикорупційного суду. Ніхто не любить нестабільності і непередбачуваності.

На минулому тижні представники МВФ і українська влада досягли домовленості в рамках економічної політики по введенню нового 14-місячного угоди Stand-By (SBA) на $ 3,9 млрд., що замінить програму розширеного фінансування (EFF), затверджену в березні 2015 року, яка повинна була завершитися в березні 2019 р. Наскільки цей момент є визначальним для співпраці України та СБ?

Хоча ми й тісно співпрацюємо з МВФ, СБ не розглядає партнерство з Україною через співпрацю з МВФ. Але для СБ є дві основні умови: макроекономічна стабільність і виконання повною мірою узгодженої матриці реформ. На сьогодні в Україні макроекономічна стабільність в середньостроковій перспективі без програми МВФ неможлива. Тому динаміка нашої співпраці пов’язана і залежить від того, наскільки Україна зможе реалізувати заходи, направлені на підтримання макроекономічної стабільності. Ми бачимо, що відбувається в Аргентині, Туреччині… Інвестори не дуже схильні інвестувати в країни, що розвиваються, особливо в країни з високими потребами у фінансуванні. Ринки зовнішніх запозичень без програми МВФ фактично закриті для України. То ж позитивно, що сторонам вдалося домовитися щодо подальшої співпраці.

Для нас також важливо, щоб наш пакет реформ був ухвалений парламентом і підписаний президентом. Тут фактично більшість наших домовленостей виконані.

Наскільки підвищення тарифів на газ на догоду МВФ в нинішніх економічних умовах себе виправдовує?

Тарифи – дещо ширша історія, ніж просто передумова збалансованості бюджету. Природний газ –це товар. Держава є його власником і має зобов’язання перед своїми громадянами використовувати ресурс найбільш ефективним чином. Що держава може з цим газом зробити? Може віддати його населенню. Може продати його на зовнішніх ринках. Як ефективний власник держава має вибирати найвигідніший варіант. Тому вважається, що для ефективного використання газу на благо всіх жителів України, його ціна на внутрішньому ринку має відповідати ціні на зовнішніх ринках.

На сьогодні це не так. Ми перебуваємо в тій в ситуації, коли один товар має дві різні ціни, що створює величезні ризики для корупції. Від цього не виграють ні люди, ні країна, ні бюджет. Навіть якщо склалося так, що НАК «Нафтогаз» має позитивні грошові потоки без підняття тарифів на газ і фіскальна ситуація, на перший погляд, не страждає, фундаментально не правильно створювати розрив в ціні між одним і тим самим продуктом. Ідея не тільки фіскальна, але структурна, економічна. Ресурс, яким володіє Україна, має мати справедливу цінність.

Тоді що можна сказати про механізми соціального захисту держави?

Друга сторона медалі – те, що держава має захищати людей, котрі не можуть сплачувати цю ціну. Житлово-комунальна субсидія від самого початку створювалася, щоб захистити вразливі версти населення. Програма існує з 2015 року. Але за останні три роки вона покрила таку кількість домогосподарств, що стала дуже дорогою для бюджету. Тому нині стоїть питання щодо її ефективності. Ідея ж була не в тому, щоб підняти ціну на газ і всім дати субсидію, а захистити тільки тих, хто цього потребує. Всі інші мають сплачувати справедливу ціну. За таким принципом працює весь світ. Наразі необхідно покращити таргетування житлово-комунальної субсидії, щоб вона максимально допомагала саме вразливим категоріям громадян.

Однією з умов продовження співпраці України з міжнародними кредиторами значиться, в тому числі створення Антикорупційного суду. Чи є реальні зрушення в цьому напрямку, окрім прийняття відповідного закону?

Ідея в тому, щоб це був виокремлений спеціалізований суд, який би розглядав саме справи, пов’язані з корупцією високопосадовців. Адже часто, коли проводяться певні розслідування, такі справи застряють в судах через перевантаження іншими справами, які не менш важливі, але мають іншу специфіку. Задумка в тому, щоб зробити повністю завершену вертикаль з моменту подання декларації, розслідування можливих зловживань до моменту забезпечення справедливого суду. Ухвалення закону про Антикорупційний суд – це одна з реформ, яку ми підтримали своєю програмою. Зараз іде робота з його впровадження. Ми сподіваємося, що це буде зроблено, оскільки це одна з передумов забезпечення притоку іноземних інвестицій в Україну і покращення інвестиційних настроїв. Без цього взагалі дуже складно говорити про стале економічне зростання.

Що Ви можете сказати про проект державного бюджету на 2019 рік?

Важливо дотримуватися фіскальної дисципліни. Цього року в першій половині півріччя ситуація була досить складною, оскільки певні джерела надходжень в бюджет не виконувалися. В липні були навіть проблеми з виплатою пенсій. Це відбувається тому, що інколи плани доходів можуть бути досить нереалістичними.

Тому в роки, коли треба забезпечити потребу у зовнішньому фінансуванні, дуже важливо, щоб бюджет був із реалістичною дохідною частиною, а видатки відповідали наявним фінансовим можливостям, щоб дефіцит не перевищував 2,5% від ВВП.

Ми позитивно оцінюємо проект бюджету, поданий на розгляд парламенту. Дохідна частина виглядає досить реалістичною і краще прорахована, ніж торік. Видаткова частина не роздувається, хоча могла б бути більш структурною. Зростання видатків на заробітну плату у рік перед виборами утримано в межах 12%, що дорівнює зростанню номінального ВВП. Деякі інші видаткові частини також в межах норми. Наскільки вдасться за нього проголосувати в такому вигляді – питання. Але спроба зробити гарний реалістичний бюджет є. Дуже важливо, щоб ті, хто голосуватимуть за цей бюджет, розуміли, це є критично важливий документ, який має допомогти нам уникнути негативних економічних явищ, як-от дефолту, падіння резервів, нестабільності на валютному ринку. І щоб на його основі запрацювала програма міжнародних донорів.

Сьогодні активно ведуться розмови про заміну податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал. Яке підводне каміння може ховатися за цією пропозицією?

Це все можна обговорювати на експертному рівні. Але світовий досвід показує, що в перший рік, коли відбувалися такі зміни, втрати дорівнювали втратам від скасування податку на прибуток. А в Україні це більш ніж 2,5%ВВП. І якщо його скасують наступного року, — це щонайменше мінус 2,5% ВВП. Шалена сума. Є різні оцінки скільки Україна може отримати від введення нового податку, що компенсувати ці втрати. Але для України це новий податок, тому реалістично передбачити, скільки отримає в цьому випадку бюджет країни, наразі практично не можливо. Крім того, це досить екзотичний податок, який використовується лише в невеликих країнах із маленькою часткою державного сектора. Естонію часто згадують як позитивний приклад. Однак естонський бюджет не перенавантажений соціальними видатками, як-то: зарплатами бюджетникам, видатками на медицину, освіту, субсидіями. І введення цього податку відбувалося паралельно зі скороченням видаткових статей. В Україні, якщо подивитися на видаткову частину бюджету, то у 2019 році не плануються такі фундаментальні скорочення, які б компенсували можливі втрати. Такі реформи, на нашу думку, потрібно робити більш виважено і системно.

Можна розглядати, яким чином вводити цей податок в Україні. Але робити це в рік, коли дохідна частина бюджету і так крихка, видатки незрозуміло куди різати, а позитивний ефект від цього для економіки під питанням, поки ризиковано. Це питання можна обговорювати в експертних колах, але вносити як серйозну пропозицію для бюджету 2019 року небезпечно.

Було сказано, що після відновлення співпраці з МВФ Україна може отримати бюджетні гарантії від СБ на суму $ 800 млн. Куди планують направити ці гроші і під які умови вони надаються? Як взагалі відбувається розподілення робити в світі між СБ і МВФ?

МВФ направляє свої гроші зазвичай в резерви Центробанку і допомагає боротися з макроекономічними кризами, проблемами з валютним курсом, платіжним балансом. Світовий банк – longterm developing partner, тобто довгостроковий партнер. Ми дуже тісно працюємо з МВФ, намагаємося, щоб наші програми доповнювали одна одну. Але наш мандат – підтримувати структурні реформи на довгострокову перспективу, які б допомагали країні ефективно долати бідність. Наші програми називаються позикою на політику розвитку. У попередні роки ми зробили чотири таких позики: дві загальні і дві на реформи банківського сектора. Сумарно майже $2,5 млрд. позик з 2014 року. Наші гроші йдуть до бюджету. Уряд має право розпоряджатися ними як завгодно після того, як програма реформ ухвалена. Цього разу ми робимо фактично ту ж саму позику на політику розвитку, тільки у формі гарантії.

Цей інструмент не новий для СБ. Він активно використовується іншими країнами в регіоні, що допомагає, з одного боку, збільшити обсяг запозичень, з другого – зменшити вартість цих запозичень, зробити певний орієнтир для інших інвесторів. Тобто в даному випадку ідея в тому, що Україна під гарантію СБ зможе залучити відносно дешеві ресурси, порівняно з іншими опціями, які наразі існують. 283 times, Автор: Ксения ЛАЗОРЕНКО 22.10.2018

Коментарі: 0

Богдан Бо

В Україні стартує мала приватизація

Кабмін опублікував дві постанови, що запускають процес малої приватизації.

В Україні стартує мала приватизація

5 червня набули чинності затверджені Кабінетом міністрів правила прозорого продажу невеликих державних підприємств і компаній. Про це повідомляє прес-служба Міністерства економічного розвитку і торгівлі, інформує Економічні новини.

Отже, повністю сформовано нормативну базу, потрібну для старту в Україні програми малої приватизації, пояснює міністерство.

Відповідно до закону “Про приватизацію державного та комунального майна” мала приватизація відбуватиметься через електронну систему ProZorro.Продажі. Водночас вартість активів таких об’єктів не має перевищувати 250 млн грн.

Читайте: Новини України: Кабмін прийняв рішення по ціні на газ для населення

“Ми чітко, крок за кроком, наближаємося до старту малої приватизації. Уперше в історії країни вона буде відбуватиметься виключно на відкритих електронних аукціонах… Спочатку ухвалили новий закон, тепер розроблено вся потрібну нормативну базу. Найближчими тижнями мають з’явитися перші лоти в системі” , – зазначив перший заступник міністра економрозвитку Максим Нефьодов.

Нефьодов нагадав, що Фонд державного майна (ФДМУ) вже визначив перелік з понад 700 підприємств, які планують виставити на продаж у межах малої приватизації цього року. Перелік містить об’єкти в усій країні, пояснив він.

“Ми вже маємо зацікавленість від бізнесу щодо окремих лотів малої приватизації. Це дає нам право очікувати значну конкуренцію, а отже, і вигідну для держави ціну”, – додав заступник міністра.

У міністерстві зазначили, що раніше ФДМУ визначив понад 700 об’єктів у всій країні, що підлягають цього року малій приватизації. За даними Мінекономрозвитку, серед затверджених об’єктів – бази відпочинку, будівлі та навчальний комбінат в Одеській області, лікарня, цехи та кафе у Львівській області, а також піонерський табір, автостоянка та газове господарство в Миколаївській області тощо.

Нагадаємо, 18 січня цього року Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроект №7066 “Про приватизацію державного майна”. 2 березня закон підписав президент Петро Порошенко, і 7 березня він офіційно набув чинності.

Читать полностью на http://enovosty.com/uk/news_economy-ukr/full/706-v-ukraini-startuye-mala-privatizaciya

Коментарі: 0

Богдан Бо

Нехай будують і самі себе вдують

Михайло Корчемкін: «Щоб сильніше нашкодити Росії, треба дозволити будівництво «Північного потоку – 2»

Гендиректор консалтингової компанії East European Gas Analysis – про те, де проходить межа між бізнесом і політикою в газових взаєминах між різними державами

Михайло Корчемкін

Фото ukrainianenergy.com

Питання про збереження транзиту російського газу – основне на порядку денному української енергетичної політики. Його вирішення залежить від того, чи зможе «Газпром» розширити потужності для транспортування газу в обхід України, побудувавши газопровід «Північний потік – 2». Проти таких планів виступає українська влада за підтримки партнерів із США та деяких країн ЄС. Крім того, президент Петро Порошенко анонсував візит до Німеччини для обговорення перспектив «Північного потоку – 2» з урядом цієї країни, яка відома тісними зв'язками з Росією. Верховна Рада має намір затвердити звернення про неприпустимість будівництва невигідного для України газопроводу. А НАК «Нафтогаз України» планує до кінця березня провести переговори з «Газпромом», щоб запобігти розірванню діючих контрактів між компаніями на поставку і транзит газу.

Як Україні відстояти конкурентоспроможність своєї газотранспортної системи та реабілітувати взаємовигідне співробітництво «Нафтогазу» з «Газпромом», що стало заручником політичного протистояння Москви і Києва? Про цеMind поговорив з гендиректором консалтингової компанії East European Gas Analysis Михайлом Корчемкіним, який багато років займається фінансовою оцінкою міжнародних газопровідних проектів.

Він розповів про парадокси газотранспортного бізнесу, які супроводжують відносини «Нафтогазу» з «Газпромом». Ці парадокси – яскрава ілюстрація того, як економіка бізнесу двох компаній залишається взаємозалежною, незважаючи на політичне напруження між країнами. А захист інтересів України, що передбачає блокування «Північного потоку – 2», обіцяє чималі бонуси «Газпрому», який обслуговує політичні інтереси Кремля.

– Перш за все давайте визначимося: газовий бізнес у всіх його проявах – це лише бізнес чи бізнес плюс політика?

– Газовий бізнес стає політикою, коли він завдає шкоди виробникам, газотранспортним компаніям або споживачам газу. Наприклад, скорочення «Газпромом» добових поставок газу в Європу взимку 2014–2015 років завдало шкоди самому «Газпрому» і держбюджету Росії, а повне перекриття транзиту газу через Україну в січні 2009 року зашкодило всім: «Газпрому», бюджету РФ і споживачам газпромівського газу.

Фінансове моделювання грошових потоків «Газпрому» з обхідними газопровідними проектами і без них показує, що «Північний потік – 2» і «Турецький потік» скорочують доходи акціонерів компанії та держбюджету.

Наприклад, газовий бізнес США аполітичний. Американський ЗПГ продається там, де він приносить найбільший прибуток, а не найбільшу шкоду Росії або ще комусь.

– В ЄС посилюється кампанія противників будівництва газопроводу «Північний потік – 2», незважаючи на прагнення деяких європейських партнерів «Газпрому» реалізувати цей проект. Анкара спровокувала «Газпром» змінити свої плани щодо розширення потужностей «Турецького потоку». Великобританія також оголосила про плани мінімізувати залежність від російського газу. Які перспективи поставок «Газпрому» на західні ринки?

– Перспективи російського газу в основному залежать не від зусиль президента РФ або керівників «Газпрому», а від погоди та цін на нафту, газ і вугілля. Тепла зима може різко знизити попит на російський і будь-який інший газ. У цілому, середньострокове майбутнє у «Газпрому» в Європі непогане, але великого зростання обсягів експорту я не очікую. Діючі газопроводи (без «Турецького потоку») дозволяють збільшити експорт на чверть, що більш ніж достатньо. Відновлювана енергетика розвивається набагато швидше, ніж передбачало російське керівництво, і закінчення ери вуглеводневого палива в Європі вже видно.

– Ваш прогноз: чи вдасться ЄС і США заморозити «Північний потік – 2»?

– Для того щоб сильніше нашкодити Росії, треба дозволити будівництво «Північного потоку – 2» і заборонити будівництво EUGAL та інших пов'язаних з цим проектом газопроводів на території Німеччини. Я думаю, зараз шанси на реалізацію проекту впали нижче 50%. Західні компанії, що позичили «Газпрому» гроші, нічим не ризикують – російська сторона поверне гроші в будь-якому випадку.

А ось газопровід Грязовець – КС Слов'янська для подачі газу в «Північний потік – 2» та всі інші газопроводи від Ямалу до Грязовця будуть побудовані в строк або достроково. Забезпечення доходів підрядників – основний пріоритет «Газпрому». Нещодавно «Газпром» почав використовувати новий спосіб збільшення цих доходів – підрядники спочатку отримують гроші за будівництво газопроводу, а потім за його ліквідацію.

Парадоксально, але після завершення будівництва російської частини обхідних «потоків» підрядники «Газпрому» можуть бути зацікавлені в тому, щоб ці «потоки» не працювали. Тоді вони зможуть заробити додаткові гроші на викопуванні покладених труб і закопуванні траншів.

– Що може допомогти Україні зберегти транзит російського газу на європейські ринки після 2019 року? Про які обсяги транспортування може йтися?

– Україні може допомогти попит на газ у Центральній та Південній Європі й відсутність достатніх потужностей для транспортування газу від Балтійського і Північного морів на південь Німеччини і в центр Європи. Обсяги транспортування безпосередньо залежать від погоди взимку, а транзитний тариф напряму пов'язаний з об'ємом газу і режимом прокачування. Чим вище будуть обсяги транзиту і чим вище буде середньорічне завантаження ГТС України, тим більше прибутку отримає «Газпром», і навпаки. Оптимальний (з економічної точки зору) для «Газпрому» варіант можна прорахувати після отримання тарифних пропозицій «Нафтогазу».

– Реформа газового ринку ЄС, покликана посилити конкуренцію і зміцнити енергобезпеку регіону, почалася в 1998 році з прийняттям Першої газової директиви, що визначила загальні правила для внутрішнього ринку газу. Зараз, через 10 років, процес лібералізації ще не завершений. Імплементація норм Третього енергопакета стала серйозним викликом для більшості країн ЄС. Ці норми, серед іншого, передбачають укладання контрактів на транспортування газу за моделлю «вхід – вихід» замість застарілої point-to-point. У наші дні на європейському ринку транспортних контрактів продовжують діяти обидві моделі. Як при такому розкладі Україна може домогтися від «Газпрому» згоди на укладення нового транзитного договору, що враховуватиме вимоги Третього енергопакета ЄС?

– Напевно, «трансгази» прикордонних областей Росії та України могли б швидко домовитися, якби не заважали політики. Я думаю, що для укладення нового транзитного договору потрібна третя сторона з ENTSOG – Європейської мережі операторів газопроводів. Альтернативний варіант – підписання короткострокової двосторонньої угоди на один-два роки. Для спрощення переговорів за формулою сторони можуть скористатися, наприклад, лічильником тарифу компанії Eustream.

– Польща, як і Україна, має свою специфічну історію взаємин з «Газпромом», яка супроводжувалася транзитними скандалами і ціновими війнами. Як Польща вирішила проблему з «Газпромом» і розблокувала реформу свого газового ринку, щоб імплементувати норми Третього енергопакета?

– Відносини «Газпрому» (а отже, Путіна) з Польщею для мене загадка. З одного боку, відносини між країнами не можна назвати дружніми, але з іншого – це ніяк не впливає на газовий бізнес. Польща без єдиного коментаря російської сторони відсунула «Газпром» (власника близько половини акцій) від управління газопроводом Ямал – Європа, першою почала відбір транзитного газу за схемою віртуального реверсу (теж без скандалів і скарг) і першою стала поставляти газ у ГТС України за схемою фізичного реверсу. За реверсні продажу газу Україні були «покарані» всі, крім Польщі – взимку 2014–2015 років добові поставки були зменшені на 50% навіть на «Північному потоці», але поставки газопроводом Ямал – Європа лишилися недоторканими. За логікою, Путін був зобов'язаний показати надійність «Північного потоку», але на практиці виявилося, що і «безтранзитний» газопровід через Балтійське море не дає таких гарантій, як маршрут через Польщу.

Партнерство «Укртрансгазу» з польською GAZ-SYSTEM S.A. могло б бути корисним.

– Чи припускають норми Третього енергопакета обов'язкову закупівлю російського газу європейськими компаніями на українсько-російському кордоні? Або ж це залежить від домовленостей «Газпрому» з європейськими споживачами, які самі узгоджують, яка сторона контракту врегулює транзитні питання?

– Пункт продажу обговорений у контракті. Закупівлі якихось обсягів на кордоні РФ і України дозволили б використовувати схему віртуального реверсу – відбору транзитного газу в будь-якій точці відповідної частини української ГТС.

– Яким ви бачите найвірогідніший сценарій розвитку історії взаємин «Нафтогазу» і «Газпрому», яких чекають нові судові розгляди в Стокгольмі?

– Після російських виборів 18 березня зникла необхідність показувати телеглядачам жорсткість і непохитність президента. Я думаю, скоро сторони розпочнуть переговори щодо графіку виплат суми, призначеної Стокгольмським арбітражем.

– Майбутнє української ГТС – це проблема, в якій перетинаються інтереси України, Євросоюзу та Росії. Який формат з управління ГТС вам бачиться найбільш перспективним і взаємовигідним для трьох зацікавлених сторін?

– Європейський формат передбачає незалежне управління транспортуванням газу. «Нафтогаз України», як газовидобувна і газопостачальна компанія, не цілком підходить на роль оператора ГТС. У країнах Євросоюзу операторами виступають як державні, так і приватні компанії. Мабуть, Україні більше підходить чеський варіант (оператором NET4GAS володіють приватні інвестори Allianz Capital Partners і OMERS Infrastructure – професійні управляючі активами).

– Як перетворити українську газотранспортну інфраструктуру на першокласний актив, привабливий для інвесторів не лише на словах, а й на практиці, а також здатний посилити роль України на європейському газовому ринку? Які основні умови для цього?

– Основна цінність ГТС України в тому, що вона здатна постачати великі обсяги російського газу відповідно до коливань добового попиту європейських споживачів. «Північний потік» і Ямал – Європа зараз не реагують навіть на зростання попиту в опалювальний період.

Нинішні тарифи не відповідають вартості сервісу (подачі пікового і напівпікового газу на вхід в європейський ГТС). Наприклад, лише з 1 січня 2018 року подання газу на ГВС В. Капушани (Словаччина) коливалося від 51 до 151 млн кубометрів на добу. Для порівняння: у цей самий період добові поставки по «Північному потоку» варіювалися в діапазоні 163–171 млн кубометрів.

Треба розуміти, що рівномірні добові поставки протягом усього року вимагають додаткових витрат на зберігання газу, які кінець кінцем перекладаються на споживачів газу. Минулого року витрати на зберігання газу в Європі становили від $63 до $106 за 1000 кубометрів. Європейські політики, які кажуть про дешевизну російського газу, забувають цей важливий фактор.

Без транзиту газпромівського газу ГТС України втратить більшу частину своєї привабливості. При цьому зросте роль українських ПСГ, оскільки надлишки «літнього» газу, що поставляється «Північними потоками», дівати більше немає куди. Ціна газпромівського газу, наприклад у Баумгартені, не залежить від маршруту його транспортування – вона прописана у формулі контракту, але в ціну кінцевих споживачів додадуться витрати на зберігання газу, відсутні при поставках через Україну.

Коментарі: 1

Богдан Бо

Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман і його роздуми (ч.2)

- Це правда, що восени Ви хочете підвищити не лише мінімальну зарплату, а й пенсії?

- Це правда, про пенсії. Нам потрібно змінити пенсійну систему. Дефіцит цієї системи (це кошти, яких немає в Пенсійному фонді) - 5,5 млрд дол. А наступного року, якщо не змінити, – це 7 млрд дол. 80% українських пенсіонерів живуть за межею бідності, і моє персональне завдання – витягти їх звідти, дати можливість, щоби постійно пенсія оновлювалася, щоби вона зростала. Цей комплекс законів, який ми внесли, дає можливість вже з 1 жовтня підвищити пенсії 9 млн пенсіонерів з 12. Системно підняти, а не зробити разову подачку. Це означає, що ми повертаємо повагу до людини праці – якщо ти заробив, то отримай свою пенсію. Фактично ми всім категоріям пенсіонерів збільшуємо пенсію. Щойно це зробимо, ми переходимо до підвищення пенсій військовим пенсіонерам, з 1 січня 18-го року. Тобто ми охопимо абсолютно всіх і зробимо так, що ця система буде сталою, і за 7-10 років дефіцит буде або нульовий, за рахунок детінізації, або мінімальний. Це дасть можливість і людям, котрі працюють сьогодні, і пенсіонерам впевнитися в тому, що їхні кошти буде захищено.

- Перед голосуванням щодо прем’єрства в Раді Ви сказали, що покажете нардепам, що таке керувати державою. Вже показали чи ще ні?

- Ця фраза була відповіддю на те, що я не чув, яке запитання мені поставили. Але насправді для мене якісно управляти країною – управляти по совісті, чесно, якісно, професійно. Служити - і це найголовніше. Коли ти служиш сьогодні, завтра, післязавтра – завжди буде результат. І я на цей результат повністю налаштований. Мені 39 років, і я хочу, щоб Україна досягла успіху. Якщо я зможу своїми зусиллями бути до цього причетним – це для мене найвища винагорода. Я – системна людина і вважаю, що будь яка людина створює системи. Фактично нам треба багато чого змінити в системі державного управління. І, до речі, з 1 травня наш уряд розпочав цю масштабну реформу. Результат буде. Не за один рік, але буде. Вже восени до уряду прийдуть 1000 нових кадрів, бажаючих змін. Ці люди вже будуть мати конкурентну зарплату, тому що ми підтягнули ресурси ЄС. Це – агенти змін у самій системі управління. Ми будемо реформувати 10 міністерств. Майже половину уряду буде реформовано. Це буде абсолютна нова структура самих міністерств. Результат буде – нам треба тільки об’єднуватися та йти вперед. Але нам треба винести за дужки популізм, тому що нічого доброго він не принесе.

- Чим на сьогодні Ви як прем’єр-міністр найбільше пишаєтеся?

- Нашою прекрасною державою і нашими прекрасними людьми. Україною і українцями. Мені не має чого відвертати від людей очі – і це найголовніше. І це для мене дуже важливо. Немає нічого, чим би я завинив перед людьми, навмисно. Те, що нам вдалося зробити за цей рік, треба віднести і до попереднього уряду, тому що було зроблено низку жорстких кроків, урядом Яценюка, для макроекономічної стабілізації. Нам вдалося відновити економічне зростання, ми підвищили вдвічі мінімальну зарплату, відновили будівництво українських доріг. Ми створили низку програм для розвитку економіки, наприклад, програму підтримки сільгоспмашинобудування. Ми розпочали реформу державної служби, і це принесе свій результат, тому що державні послуги будуть якісними. Ми змінили систему закупівель, вийшли з абсолютно чіткими реформами і змінами в пенсійній системі, в системі освіти і в системі охорони здоров’я. Я вважаю, що у вересні маємо ці три надважливі теми довести до логічного завершення. Не все залежить від мене, від уряду. Нам потрібна підтримка парламенту. Але я готовий персонально відповідати за практичну реалізацію. Якщо пенсійну реформу схвалить парламент, я готовий відповідати за кожен місяць її впровадження. Я знаю, що ми тут досягнемо успіху.

- Нехай би міністри отримували великі зарплати, 10-30 тис. дол., і соцпакети, але якщо крадеш – ґрати. Чи можливо таке зробити?

- 10-30 тис. дол. ми не можемо собі дозволити. Але я би мріяв про зарплати українців, які б дорівнювали тисячам доларів. Щодо зарплати чиновників, то заплата — це добре, але це не все. Має бути відповідальність, має бути доброзичлива система як до чиновника, так і до людини. У нас система пострадянська – влада має тиснути на людей. Так неправильно. Я завжди робив ці системи прозорими, відкритими і доброзичливими, для людини. У 2006 році я привіз міжнародний аудит, зібрав всю мерію, і консультанти сказали, що ми маємо бути клієнтоорієнтованими. Клієнт – це той, кому ми надаємо послуги. Кожен українець — споживач тих послуг, які надає влада, в тому числі. І ці повноваження мають бути якісними. Треба змінювати систему управління державою, приводити нові кваліфіковані кадри. Це питання підготовки і відповідної мотивації, в тому числі щодо заробітної плати.

- Які у Вас відносини з українськими олігархами? Чи намагаються вони на Вас впливати, тиснути, і чи це їм вдається?

- Особливих взаємин ніяких немає. Я багатьох знаю, але дуже добре, що я ні від кого не залежу. Взагалі я думаю, що всі зацікавлені сьогодні, щоби економіка України зростала, тоді їхні активи будуть коштувати більше. У більшості принаймні має бути такий здоровий погляд на розвиток ситуації в країні. Але вони вже точно розуміють, що зловживаннями якимись чи чимось іншим побудувати щось стійке неможливо. Тому, з одного боку, потрібно змінювати структуру економіки, з сировинного типу, який ми маємо сьогодні, на створення доданої вартості всередині країни. Тоді українці будуть повертатися додому та отримувати нормальну заробітну плату. З іншого боку, треба розвивати малий і середній бізнес. Для мене надзвичайно важливими є зліт фермерства, малі та великі підприємства, які починають створювати додану вартість і якісний український продукт. Такі підприємства треба розвивати, давати їм доступ до кредитних ресурсів, давати їм можливості до зростання.

- Чому Ви категорично проти продажу землі?

- Я би сказав не так. Я проти дискусії "мораторій - не мораторій". Я за те, щоби українська земля була інструментом відродження українського фермерства. Тому що в нас іноді дивляться на землю, як на поле, на якому требі посіяти, зібрати, відвезти до порту, відправити до іншої країни та отримати валюту. Для мене село, аграрний сектор — зовсім інше. Це село, де живуть люди, це їхній розвиток території, і це аграрний комплекс. Найголовніше — якщо розвиток фермерства накласти на можливості децентралізації, — це колосальний кошт для відновлення українського села. Я переконаний, що після того, як ми ухвалили рішення про децентралізацію і створення об’єднаних громад, ми багато сіл врятували від знищення. Там є добра динаміка, і ми будемо її підсилювати, для того щоби місцеві громади почали розвиватися. Але одночасно треба підвищувати відповідальність людей на місцях. Вони повинні розуміти, що мають служити людям, які їх обирають.

- Про що Ви спілкуєтеся з І. Маском?

- Я запропонував, щоб "Тесла" розглянула Україну як країну, в якій багато чого можна зробити, в тому числі в енергетиці. Я нещодавно створив Раду інновацій, тому що вважаю, що ми маємо величезний інтелектуальний потенціал, але в нас усередині країни немає механізму, щоб ти міг розробити, впровадити, продати. Рада інновацій повинна створити національне законодавство, стимули мотивації, захистити наших науковців і наші інновації, щоб ми створили український продукт.

- Що треба зробити, щоб люди, які поїхали з України, повернулися?

- Тільки якість. Мають бути нормальна конкурентна робота, гарна освіта, гарна охорона здоров’я, якісні державні послуги. Кожен має себе знайти у своїй рідній країні. Унікальний наш випадок у тому, що ми маємо свою державу з величезним якісним потенціалом. Я вважаю, що те десятиліття втрачених можливостей і призвело до того, що анексовано Крим, окуповано частину Донбасу. Ми мали бути сильнішими, а в нас дуже часто пости займають хапуги. Була політика на знищення держави зсередини. У тому числі повністю централізація і корупція. Замість того, щоб розвивати економіку й інвестувати в людей, інвестували в себе і збагачувалися.

- Чи можливий для України сьогодні чи завтра план Маршалла?

- Це дуже добра ідея, і ми її відпрацьовували ще в першому уряді Яценюка з нашими європейськими партнерами. Але тоді це не склалося. Я вважаю, що ця ідея є дуже прийнятною, і ЄНП включила це до своїх програмних цілей. Я би хотів, щоб цю ідею реалізували.

- Німеччині дали 13 млрд (сьогодні це 130 млрд). Чи можливо, щоб Україні дали 130 млрд?

- Так ставити запитання "дали Україні" трошки принизливо. Підтримати сьогодні Україну, щоби ми почали більш швидко розвиватися – я вважаю, що весь цивілізований світ мав би до цього поставитися з повагою. Я був у Лондоні на конференції з реформ в Україні, і один з представників північних країн виступив і сказав, що "ми хочемо більше за більше. Більше реформ, більше змін – а ми більше підтримки". Я сказав, що я теж того хочу, тому якщо ми робимо якусь системну реформу, то розуміємо, що левова частка інвестицій у цю реформу має бути за Україною. Але якщо вони хочуть підтримати нас "під ключ" тієї чи іншої реформи, то допоможіть нам, наприклад, переобладнати заклади охорони здоров’я, змінити систему підготовки навчальних кадрів, їхньої оцінки тощо. Люди хочуть жити сьогодні, а не хочуть чекати 15 років, щоб ми оволоділи технологіями. І тоді я буду розуміти, що це "більше за більше".

- Україна знала часи дніпропетровських, донецьких. Чи можна тепер казати, що настав час вінницьких?

- Величезне перебільшення. Я думаю, що це більше відголос дніпропетровських і донецьких. Для мене, ментально, Україна єдина, неподільна. Але щодо вихідців з Вінниччини, тих, хто там народився, то це тільки я і два міністри уряду. Але цей поділ "вінницькі – не вінницькі" — така дурниця. Не можна так людей ділити.

- Чи будете Ви виставляти свою кандидатуру на пост президента на чергових чи, можливо, позачергових президентських виборах?

- Я вважаю, що вибори парламенту і президента мають відбутися вчасно і в рамках законодавства. За цих два роки треба дуже багато зробити в країні, і я більше відчуваю свою ефективність саме у виконавчій гілці влади. Тому таких планів в мене нема.

- Тобто президентом України Ви себе не бачите?

- Ні.

- Хто був, на Вашу думку, кращим прем’єром України?

- Я не хочу давати оцінок. Кожен повинен мати свою історичну відповідальність за той чи інший період часу. Була низка прем’єрів, які були абсолютно неефективними, які, замість того щоб розвивати країну, займалися чимось іншим. І це інше привело нашу прекрасну країну до слабкості. Я працював мером з 2006 по 2015 рік і пам’ятаю всі ці періоди. Можу сказати, що спільно зі своєю командою робив певні позитивні речі та успіхи не тому, що мені хтось допомагав, а навпаки. Тому що я боровся – кожне рішення потрібно було просто вигризати. Центральна влада все більше забирала можливості у міських громад, стискала. Мене це настільки збурювало, що для мене це був серйозний виклик. І коли мені в кінці лютого 2014 року зателефонував А. Яценюк, він мені сказав: "підеш зі мною рятувати країну?" Я сказав, що я можу піти за однієї умови, що я зможу реалізувати те, чим живу, і те, у що вірю, – децентралізацію. Я приїхав, ми поговорили, я розказав, як я це бачу, і він сказав, що це нормальна історія і що її треба робити.

- Ви людина, яка рухається і щось робить. У Вас є мрія увійти коли-небудь у підручники української історії?

- Я хочу бути дотичним до успіху України. Запишуть це в підручник історії чи не запишуть… дуже важко розраховувати на величезну справедливість. Але дуже хочеться бути дотичним, тому що, напевно, навіть більш ціннішим буде те, що завдяки нашим рішенням мільйони людей житимуть краще.

- Ви жорстка людина чи більш схильні до компромісів?

- Без жорсткості важко щось зробити, з одного боку, а з іншого — компроміс не завжди є правильним виходом із ситуації. Немає компромісів із совістю, в позиції між добром і злом. Тобто це має бути розумний підхід, і якщо рішення прийнято, то воно жорстко має бути реалізовано. Іншого просто немає. Це принцип, який має бути впроваджений за всіма напрямами.

- Київ — це вже Ваше місто чи ні?

- Я взагалі люблю міста, селища, середовища громад, де живуть люди. Я три роки живу в Києві, це прекрасне місто. Я розумію, що дуже багато треба зробити, і тепер, в умовах децентралізації, є такі можливості.

- Ви відчуваєте, що Ви киянин?

- Я не відчуваю, що я киянин. Я відчуваю, що я українець, і люблю всі міста. Я не можу бути несправедливим, як прем’єр-міністр, і сказати, що я люблю одне місто і не люблю інше. Я багато їжджу країною, бачу міста – вони різні. Але в нас величезний потенціал, що на сході, що на заході, що в центрі, на півночі, на півдні. У нас прекрасні громади, і я взагалі люблю просто Україну.

- Скільки годин триває Ваш робочий день?

- Як правило, розпочинається о 8-9-й, завершується о 21-22-й, але може бути і перша, і друга.

- Скільки годин на добу Ви спите?

- 6-7. От минулий тиждень я більше п’яти годин не спав.

- Чи є у прем’єр-міністра хвилина на спілкування з дітьми, на кіно, на книжки?

- Родина – це найвища цінність. Насправді я намагаюся завжди, але тут я не доопрацьовую. У мене немає стільки часу, скільки я б хотів, щоби бути разом зі своєю родиною. Це дуже важко.

- Ваш батько сьогодні Вас за щось лає?

- Він завжди мене критикує. У нас дуже добрі з ним стосунки, але бувають дискусії дуже непрості.

- Ви дослухаєтеся до нього?

- Звісно, всі ж дослухаються до батьків. Але в нас з ним є чітка домовленість: він ніколи не розказує мені, що мені треба робити, і це з дитинства. Він завжди мене підтримував, але давав мені можливості для самостійності. Коли мені було 22 роки, я втратив свою маму. 17 років ми вже живемо без мами, тому з батьком я щодня спілкуюсь, телефоную, але бачусь дуже рідко. І це теж величезна проблема.

- Я Вам вдячний за інтерв’ю, бажаю успіху Вам і Україні.

- Бажаю всім нам успіху.
https://ua.112.ua/interview/prezydentom-sebe-ne-bachu-i-na-vybory-ne-pidu-401693.html

Коментарі: 0

FireKU

Чому велоінфраструктура - це корисно для місцевої економіки

09.12.15, 21:31
велосипед, економіка, інфраструктура

Зараз практично кожне місто перевантажене автомобілями і щоранку всі вони прагнуть до центру створюючи пробки і забруднення. Єдиний перевірений метод поліпшення міського середовища - це створення вело-пішохідного простору, закритого для приватних автомобілів. Так поліпшується екологічна ситуація і розвивається малий і середній бізнес.

1. Створення вело-пішохідних вулиць і районів збільшує продажі в магазинах та закладах харчування

У британському дослідженні, зробленому громадською організацією Living Streets, стверджується, що благоустрій вело-пішохідних зон може збільшити кількість покупців і торгівлі до 40%.

У порівнянні з іншими видами інвестицій в транспортні проекти, саме створення інфраструктури для пішоходів і велосипедистів дає більше повернення інвестицій, а продажі в сфері рітейлу збільшуються до 30%.

Дослідження в британських містах Ковентрі і Брістолі показало, що з поліпшенням пішохідної інфраструктури тут на 25% збільшилася кількість переміщень, які здійснюються пішки - що дало додаткові 1,4 мільйони прибутку бізнесам, які працюють у цих містах.

У Нью-Йорку та інших містах США ресторани, які знаходяться поруч з велосипедної смугою, мають більше чверті клієнтів-велосипедистів.

Справа в тому, що у людини на велосипеді є більше часу, щоб прийняти рішення і зупинитися пообідати в кафе або зайти в магазин. Тому велосипедист частіше приймає рішення «на ходу».

2. У районі з розвиненою пішохідною та велосипедною інфраструктурою концентруються креативні індустрії, стартапи, які роблять продукти з високою доданою вартістю

Зручний для пішоходів і велосипедистів район у місті швидко стає популярним серед представників креативного класу і бізнесу, який його обслуговує. А інвестиції у вуличну інфраструктуру з міського бюджету повертаються у вигляді податків і нових робочих місць для городян.

Наприклад, в Дубліні реновація такого району дала 300% збільшення кількості найманих працівників. Створення «креативних кварталів» в Шеффілді та Манчестері, у Великобританії, теж дало збільшення кількості робочих місць.

Звичайно, якщо люди отримують більше грошей, то вони їх більше і витрачають.

У Мемфісі, в США власниця галереї та громадська організація змогли привернути увагу до вулиці, на якій хотіли зробити велодоріжки. Спочатку вони, за згодою місцевої влади, влаштували вечірку і дитячий велопарад, які зібрали 15.000 учасників. А через кілька років велодоріжка та облаштування вулиці принесли цьому місцю 6000000 доларів інвестицій: тут відкрилося 15 нових підприємств, а 30 приміщень були відремонтовані і здані в оренду.

3. Створення вело-пішохідних вулиць збільшує вартість нерухомості

Якщо в районі є якісна інфраструктура і легкий доступ до товарів і послуг, то це збільшує вартість нерухомості, яка знаходиться тут. Наприклад, дослідження в Гонконзі показує, що «пішоходизація» вулиці збільшує вартість нерухомості на ній на 17%.

Також збільшення ціни на землю дає легка пішохідна доступність до різноманітності товарів і послуг, що чим більший вибір в районі, тим більше людина готова платити за те, щоб жити в ньому.

5. Завдяки розвитку велоінфраструктури особи з доходом нижче середнього витрачають менше грошей на громадський транспорт і бензин, і більше - на придбання товарів та послуг

Автомобіль, який зараз є практично в кожній родині, не завжди виправдовує витрати на нього. А облаштування вело-пішохідної інфраструктури могло б зменшити кількість поїздок на автомобілі.

Тоді, замість того щоб витрачати гроші на автомобіль або громадський транспорт, можна купити собі якусь нову річ або скористатися послугою, яку надає локальний бізнес.

6. Велосипедисти - це хоч і невелике, але дружне співтовариство. Тому лояльний до них бізнес швидко стане популярним

Власник бару в Каліфорнії помістив велосипед на вивіску свого закладу. Спочатку це нічого не значило, але до нього стали приїжджати велосипедисти. Потім він зробив для них 10% знижку. Ця новина швидко поширилася серед власників велосипедів - і таким чином власник бару отримав лояльну аудиторію. Тепер по п'ятницях у нього перед закладом завжди припарковано 20-30 велосипедів.

Багато велосипедних організацій проводять конкурси та рейтинги установ та офісів, лояльних до власників велосипедів.

У 2008 році Ліга американських велосипедистів запустила програму «вело-дружнього бізнесу», розробивши критерії, згідно з якими учасники цієї кампанії можуть претендувати на бронзовий, срібний чи золотий статус. Отримати статуси змогли 480 компаній, від невеликих кафе до великих корпорацій.

У Києві кілька років поспіль Асоціація велосипедистів Києва (АВК) робить конкурс «Велопрацедавець року», вибираючи кращу компанію, яка робить свій офіс зручним для співробітників на велосипедах.

Замість висновку

Розвиток бізнесу часто залежить від вибору і різноманітності. Але це не тільки кількість позицій в меню ресторану, або асортимент товарів у супермаркеті. Це ще і можливість вибрати, яким чином дістатися до закладу: пішки, на велосипеді, громадським транспортом чи приватним авто.

Турбота про різні категорії клієнтів дає лояльність кожної з них, в результаті впливає на поліпшення показників продажів і збільшення прибутку.

Однак щоб створювати вело-пішохідну інфраструктуру, потрібні не тільки приватні інвестиції, а й кошти міського бюджету.

Тому громадський сектор, який виступає за поліпшення якості мобільності в місті, і представники бізнесу, які хочуть отримати нових клієнтів, - повинні об'єднатися для створення вело-пішохідних центрів в містах.

7381АК

Коментарі: 0