Не попал я после школы в военное училище,да пошёл в морскую авиацию вольнонаёмным.Авиаремонтный завод,хороший коллектив,много полезного и нужного они мне привили.А там я влюбился,да очень влюбчивым я тогда был.Хотя комплектовщица Света очень хорошая и приятная девушка,да на цельный год меня старше:мне -то 17 уже было.Промучился и пошёл на компромисс,знакомство пошло.и в кино походили,да и в театр,а потом уже знакомство приобело полноценный характер.

  Прибежали мы к ней домой,да потеряв всякую бдительность,увлеклись друг другом.И вот,в двух шагах от эпицентра,я вкладываю всю так сказать душу,увлёкся.А лётчики меня не даром учили:"Оглядывайся,тогда не собьют!"И тут меня рука за плечё трогает."Всё,отлетался!"-тоскливо подумал я и поднял глаза.Передо мной широко открытые и удивлённые глаза Машеньки,12тилетней сестры Светы.

--А что это Вы делаете?

-Мы пытаемся узнать друг друга ближе!-не сморгнув выпалил я.Света выпала в осадок.Маленькая злодейка спросила:"А это можно делать?"

-Нужно.

-А родителям расскажу!-тут и у меня внутри похолодело,но свидетеля надо завербовать и убедить молчать.

-А шоколадку любишь?

-"Алёнушку"?

-Ага.

-Две.

-Не вопрос.

-Сейчас.

-Ладно!

 Правда после этого стало проще:я приходил сразу с двумя шоколадками и доброе дитя почему-то уносилось на два часа погулять.А если я вдруг не приходил,терзала сестру,мол куда твой парень пропал!

  Встречаю её не редко,в одном районе живём.Она уже большая девочка.Но и сегодня встретив,затащил в магазин и купил ей две шоколадки.Машенька не отказалась.Какой милый и добрый ребёнок!

Переламним у моєму з нею знайомстві став момент, коли той самий хлопчина дуже грубо обійшовся з нею на очах у всього класу. Ця ситуація була неочікуваною. Більшість тоді затаїли свої задоволені посмішки тріумфу. Адже так їй і потрібно! Нарешті поставили на місце.

Не знаю як в кого, а ось в кожній зі шкіл, які мені пощастило знати, лідирували «чурки» - люди кавказької (чи щось наближене) національності. Саме діти зі смаглявою шкірою, чорняві, тримали в напрузі цілі школи, а інколи й цілі райони. Ірма була однією з таких.

От вже ж складне дівчисько! Хоч і не одна вона була складною. Просто саме вона запам’яталася більше. Можливо тому, що в мене що до неї та її стилю життя назавжди навис знак питання від нерозуміння.

Я ще не знала, що Марат «перший хлопець на всю школу». Була новенькою. Проблема новачків полягає в тому, що вони ніколи не в курсі хто що собою являє, і до всіх відносяться однаково. Так було й зі мною. Якась абсолютно безглузда, непримітна, тривалістю в якихось три хвилини, не більше, розмова з Маратом стала причиною цілого ряду причинно-наслідкових проблем з дівчатами з усієї школи. Після чого я «порозумнішала» і більше «не торкалась» до того, що тільки богам дозволено (хаха! Як же смішно!).

От саме Марат і поставив на місце Ірму. Грубо обізвавши її тупою пи*дою, і, на всю пельку, спеціально демонстративно, щоб всі чули й усвідомили, пообіцяв наступного разу скрутити їй в’язи, якщо ще хоч раз його торкнеться.

А вона торкала. Бо була закохана.

Коли я зрозуміла, що має місце закоханість, то по-іншому вже сприймала їх обох.

Він: Високий стрункий. Найвищий , найкрупніший у кістці, самий м’язистий та рельєфний хлопець в усій школі (та навіть в інших школах таких не бачила). Розумний. Полюбляв навчатися, відносився серйозно до навчання. Не перший п’ятірочник, але прагнув бути розумним, і це одразу кидалось до очей. Чорнявий. Теж якийсь не нашенський, смаглявий, чорноокий.

Вона: крихітка така вся. Найстрункіші ніжки на всю школу. Найгарніша фігура. В неї було те саме рідкісне дуже сяюче шовковисте пряме волосся. Смаглява. А очі в неї були вишневого кольору. Коли це для мене виявилося – я була в шоці, що такий колір очей існує в природі.

Чим не пара?

Та ось чому:

Ірма полюбляла порушувати дисципліну. Робити щось, що залякувало інших. Тримати в напрузі і страху. Частенько нахабно ввалювалась до кабінету, демонстративно «змітаючи» всіх інших дітей на смоєму шляху, типу «дайте дорогу королеві». Ніхто не наважувався заперечувати. Навіть її вірна подруга, що постійно супроводжувала, суперечила Ірмі дуже обережно й не часто.

В той день Ірма «припаркувавшись» до свого місця, під захопленими поглядами відкидаючи волосся жестом, яким користуються сучасні травесті-леді (яких тоді ми не бачили й не чули), демонстративно поставила постійно високий каблук на стілець і поправила панчохи на специальному поясі під спідницею. В усіх розширилися очі в шоці. Адже всі носили колготки. Чому в п’ятнадцятирічної школярки панчохи як у проститутки в кіно?

-курва – прошипів якийсь хлопчик. Не стримався.

- Щооо???!!! – загрозливо кричала Ірма. – Хто це сказав!!???

Але коли зрозуміла, що відповіді не буде, бо ніхто не візьметься суперечити, аби не отримати по голові чимось твердим, як вона постійно робила, вона продовжила:

-        Так, я повія. І я цього не соромлюся. – після тривалої задоволеної усмішки додала – Я цим пишаюся.

Ясна річ, що цю дівчинку не поважав ніхто. Але всі чомусь боялися. І при всьому тому вона була улюбленицею. Посмішка, сяйво ідеальних білих зубів, ямочки на щічках, разом з тими самими очима вишневого кольору, робили свою справу. Всі викладачі були скорені її привабливістю. Ласкаво «Ірмочка» - тільки так до неї зверталися вчителі.

 Пам’ятаю, як неможливо було  не милуватися, коли вона йшла попереду до кабінету. Це справді якесь чудо. Волосся її блищало дуже сильно і постійно, навіть в темному коридорі, при слабкому освітленні класу, і в похмурий день, коли в інших волосся здається тьмяним. Настільки тонесенька талія, що це викликало шок: «ну як така талія може бути!!??». Та й хода в неї була навмисно дуже сильно виляючи задом, чим демонструвала ще більше свої вигини.

Ми не спілкувалися.

Але я впізнала її одного разу випадково зустрівши в іншому районі багато років після школи.

Вона йшла одягнена у домашнє, очевидно, до магазину. Зовні в ній читалося, що сім’я, діти, чоловік, турботи, замученість, що живе не вдома, а скоріш за все в чоловіка. Було помітно, що успіху вона не досягла. Мала вигляд як звичайнісінька продавщиця базару, або домохазяйка без освіти. З цього можна було догадатися, що заміжня вона не з Маратом, а з якимсь звичайним мужиком. Можливо, він представник дрібного криміналу, бо зі шкільних років саме із такими полюбляла водитися.

А хотілось би щоб та симпатична парочка була разом. Адже це не просто  так, коли чужі люди так схожі одне на одного чимось. Я думала, що в них спільна доля. Та після того випадку в класі, я зрозуміла, що Марат цінує себе захмарно високо, що в нього буде кар’єра, і він не візьме із собою до свого майбутнього Ірму, цю маленьку, дуже красиву, але повію.

Нещодавно музичний відеоролик на МTV змусив згадати трохи школу. Солістка нагадала мені Ірму в її шкільні роки. Краще би Ірма мала можливість ось як ця американська співачка, так на неї схожа, себе реалізовувати, а не у зневазі на вулиці.

Щиро бажаю, щоб все було інакше, краще, для кожного з нас.

Життя прожить -не поле перейти,

інколи потрібно відсторонитися від проблем і поглянути на все

 що з тобою  відбувається з гумором , інакше  капець підкрадеться незамітно

Найшла деякі поради , що мені сподабалися, може й вам вони стануть у пригоді.

  Якщо тобі риють яму - не заважай!

Закінчать - зробиш собі басейн :)))

"Я ще не зустрічала кота, якого турбувало б, що про нього говорять миші."

Коли справи зовсім погані, залишається тільки сміятися.
© Джим Керрі

Дотримуючись всіх правил, пропускаєш всі задоволення.

Не треба бути правильним, треба бути справжнім.

 Люби життя і воно  полюбить тебе!!!

У нас есть всенародно избранный президент Порошенко и лучший в истории премьер-министр Яценюк.Сограждане конечно по-разному оценивают результаты их трудов,но это нормально,разные мы.Но как обстрагировавшись от политических пристрастий оценить их как лидеров и мужчин?

  Теперь поставлю вопрос для всех;что общего у Порошенко и Яценюка?Вопрос не о национальности,тут это далеко не главное.Мы же ищем правильную оченку их личности. Я предполагаю,кто ответит правильно.

                                    ПОЦЕЛУЙ

       - это милая уловка, придуманная природой для того,

чтобы прекращать разговоры, когда слова становятся лишними... 

У Вселенной не бывает бесполезных подсказок, глупых и бессмысленных уроков, просто мы не всегда можем понять вовремя, принять правильное решение. А бег времени неумолим. Если вы не приняли решение сегодня, завтра оно может быть уже не нужно или нужно будет принимать уже другое, более болезненное решение. (с)