Константин Натанович Боровой -- российский предприниматель и политик.

Меня достали разные "доброжелатели", те самые 85% охранителей и поддержателей, защищающие Путина и потому скажу ещё раз: 

1. Россия страна агрессор и таковой являлась всю свою историю со времён Ивана Грозного.

2. СССР распалось потому что никто не верил и не желал сидеть под властью Москвы. Их держали силой. Как сила исчезла, выяснилось, что всё это фиговое  "братство народов", никогда не существовало.

3. Сложить обратно СССР ни под каким соусом не удастся.  Поэтому, можно забыть и даже не начинать. Любая бывшая республика или советский сателлит так и бежит в НАТО, потому что не знают каким забором от вас, любезных, отгородится. Так их достала вся та вонь, что идёт из Кремля последние, как минимум, 100 лет.

4. Никто русского ядерного оружия и разных истерик её поцреотов о том, что они покажут кому то кузькину мать, не боится. Хочу напомнить, что на любое хотя бы поползновение к ядерной кнопке - России не станет в течении часа. Без разговоров, выяснений и разведения светских раундов.  Кроме как заявлять, что уничтожим весь мир,  вы же ничего не можете и не предлагаете. Весь мир прекрасно понимает, что на самом деле вы из себя представляете - отстало-дикая папуасия третьего мира с претензиями на величие. Томный вечер с вашим участием в мире давно закончился.

5. Украина ведёт совершенно законную и справедливую войну за свою территориальную целостность, достоинство и право на самоопределение. Не знаю, будет ли Украина образцовой западной страной с сильной экономикой, но она будет независимой страной. И Крым никто обратно завоёвывать не будет.  Россия его не удержит. Пока пусть играется, тратит там  200 миллиардов $ и важно раздувает щёки - конец неизбежен. Вопрос времени.

  6. Путин и его клика - достаточно умелые интриганы, КГБэшники, бывшие коммунисты, экспроприаторы чужого имущества и всё ещё настоящие палачи и убийцы.  Скажу кем они, на самом деле, никогда не были и не будут - строителями нормальной страны и экономики. Все достижения Путина - это удачная для его допотопной  экономики мировая конъюнктура с потреблением газа и нефти. Сейчас она наглядно меняется на глазах. Потому чудеса закончились или заканчиваются.   Когда рванёт и как рванёт не знаю. Но рванёт обязательно. Сомнения? Быстро листаем историю и вспоминаем почивший в обозе  СССР.

  7. Нет, никто не интересуется Россией. Она занимает очень последние места в интересах нормальных людей.  Почему - потому что эта страна ничем себя миру не предлагает. Она какое-то большое пустое место где-то на Севере с медведями и водкой.

8. Величия в России, в её культуре, экономике, достижениях, народе - нет никакого. Может были отдельные эпизоды и прорывы жуткой ценой, были отдельные писатели и музыканты, учёные и открытия. Но это эпизоды в очень долгой и серой истории. Можно всю жизнь хвастаться Ю.Гагариным и Л.Толстым, архитектурой Собора Василия Блаженного. Но это прошлое. Далёкое. А миру для величия нужна подпитка каждый день, сейчас. И никто не виноват, что величие страны в наше время измеряется навороченностью айфонов и автомобилей, а не пустыми  криками.

9. Для справки - Сталин был куда хуже Гитлера. Он наверное самый кровавый диктатор в истории человечества. И он оставил свой след в строительстве достижений тем, что уничтожил целую страну. Её лучших людей. И поэтому можете продолжать гордиться этим "ублюдком" у которого руки по локоть в крови. Большего проявления идиотизма быть просто не может. Только потом не удивляйтесь, что вас считают за рабов.

10. И ничего интересного в России ни для меня, ни для тысяч других нет и не будет. Почему? Потому что в мозгах ничего не поменялось. Построили пару небоскрёбов, надели на грязное тело более модные шмотки, сели на более продвинутые машины, даже компы дома поставили. А вот в мозгах как были совками так и остались. 

11. Да, это русские военные и их подручные бандиты сбили малайзийский самолёт с голландцами на борту, и да, это Кремль с его подручными убили Немцова и других оппозиционеров, корреспондентов, банкиров, просто людей, мечтающих о свободной России. Вы и ваши любимые власти отравляете, стреляете, вешаете людей. Сбиваете  пассажирские самолёты и потом две-три недели даже не даёте собрать гниющие тела погибших. И да, это вы грабите этих убитых пассажиров и оказываете помощь алкоголикам и бандитам из Донбасса.

12 . Ваша ложь известна и понятна всему миру, потому ничего доказывать вам лжецам не нужно. Нужно дружно посылать вас на три буквы, потому что по-другому вы не понимаете через свой ордынский менталитет.

 

Через какое-то время собирается колонна и идет на площадь "Куликово поле" разбирать лагерь титушек. Там последние пару месяцев палатки и баррикады. Звучат просьбы не трогать милицию.
     о дороге расставлено много рекламных конструкций, на который рекламируется "Партия Регионов" и Михаил Добкин. Большинство таких щитов разбивают. Щиты, не несущие рекламы ПР, не трогают.
     Когда я попал на Куликово поле, палатки еще стояли, пророссийские активисты обустроили баррикаду перед входом и засели за ней. В ход снова пошли дымовые шашки. На крыше здания сидят активисты с заготовленными коктейлями молотова, которые потом с крыши будут кидать вниз. Почему "командиры" данных активистов решили баррикадироваться в здании, а не уходить с площади, не ясно, так как решающие события уже произошли в центре. 





  Палатки, ящики и все, что было найдено, очень быстро спалили. Здание пока целое. 
     Горят палатки, активных боевых действий, насколько я вижу, не ведется. Стороны кидают друг в друга все, что можно, постоянно слышны взрывы и короткие хлопки. 
     Проукраинские активисты пытаются штурмовать здание, с обеих сторон начинают лететь коктейли молотова. Очень скоро начинается пожар в вестибюле. Так как пока это единственный пожар, в здании есть несколько выходов, в том числе и с заднего фасада, мало кто воспринимает эту ситуацию как критическую. 
     Вскоре появляется еще несколько точек возгорания на втором этаже. К этому моменту вся активность переносится на задний фасад и боковые крылья.



На обратной стороне здания много милиции. В окнах и на крыше люди спасаются от дыма. Несколько человек попыталось выпрыгнуть и разбилось. Человека, который выжил после прыжка, пытались как-то реанимировать до приезда скорой, потом передали врачам. При этом с крыши здания продолжают звучат лозунги про "фашистов" и "бандеровцев", раззадоривая толпу. Проукраинские активисты продолжали штурм здания, часть людей проникла внутрь.
     Начали работать пожарные, им помогала самооборона, вытаскивая людей из здания. Заявления о том, что пожарные начали работать поздно, на мой взгляд, оснований не имеют - идти под пули и коктейли молотова они не должны, а милиция им условий работы обеспечить не могла. На площади люди сами тушили палатки.
     Тех, кого захватывали при штурме, выводили на улицу и собирали в кучки. Побитые, но живые. Те, кто не сопротивлялся, получали в основном тычки, а вот парня, который попытался вырваться и убежать, толпа словила и избила сильно, его отбила самооборона и унесла в скорую. 
 

Вообще, если бы не некоторые бойцы самообороны и просто одесситы, хоть как-то пытающиеся оградить пророссийских активистов от толпы, жертв могло бы быть больше. При мне начали бить человека, защищавшего одного раненого, подумав, что он с ними заодно.
     В итоге тех, кто мог нормально передвигаться, грузили в милицейские автозаки, остальных сдавали врачам в скорые. 
В этот момент здание уже не горело, пожарные продолжали работать внутри, внутри здания продолжались бои. Если не ошибаюсь, это было около десяти часов вечера, мы на тот момент собрались и уехали. 
     Итог из новостей: около 40 погибших, несколько сотен человек в больницах. Сколько всего раненых не ясно, так как в больницу поехали далеко не все.
     Вопросов масса. Кто организовал сбор пророссийских бойцов, которые атаковали проукраинский митинг? Почему милиция не пресекла это заранее? Почему никого не задерживали? Почему милиция в какие-то моменты активно сотрудничала с боевиками, фактически выступая с ними одним фронтом? Кто подбил активистов с Куликова поля баррикадироваться в здании и устраивать очередное противостояние, если все было решено еще в центре города?
     napaki

Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську Росію.  Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин, йде хоч і повільно, але впевнено.  Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади. 

     ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР?
Тут головне - мати в країні війну.  Війну за змістом, але, як антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став президентом Росії, згідно указу ще президента Єльцина, офіційно називали  контртерористичною операцією (КТО). В Україні, війну з Росією і проросійськими колоборантами, під час якої  Порошенко був обраний  президентом України,  назвали за російським сценарієм, антитерористичною операцією (АТО).
Наявність такої війни дозволила і Путіну і Порошенку скористатися для перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою.  Путін емоційно обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш “однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка повинна тривати години і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
     Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу, дострокового припинення повноважень попереднього президента. З різних обставин, але дострокового.  За таких умов, уміло покладених на війну в країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки кандидатів,  а у опонентів фактично не було шансів протистояти претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабній брехні у передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той момент влади.  Ну і саме цікаве на перших президентських виборах Путіна і Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали однаковий результат.  Путін - 53%, Порошенко - 54 %. І це знакові цифірки -- відчувається спільний сценарій для обох випадків.  3 - 4 відсотка зверху від 50% не залишають  сумнівів для суспільства в однотуровості переможця.  Все по фен-шую, тобто, не хочеться вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади Путіна і Порошенка наводить на роздуми.

     ЦЕНЗУРА В РОСІЇ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Путін одразу визначив звідки для нього йде головна загроза.  Це телевізор. В результаті не дуже хитрих комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ- компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський канал ТВ-6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок, усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та інші передачі,  інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який почав будувати Путін і які викривали злочинні дії російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів клюнули на хабарі і пішли у відверті путінські пропагандисти. Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне зомбування російського плебсу, а заодно і нашого.   Свобода слова і дуже небезпечні для путінської влади  публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар”, підриви багатоповерхіок ФСБшниками, про  Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підводного човна “Курск” та інші гострі матеріали зникли з ефіру.
     По цій дорозі направили і Порошенка, але наступ на свободу слова в Україні  відбувається дещо повільніше, ніж у кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості Порошенко вимушений не віджимати телевізійні канали, а домовлятися з їх власниками методом тиску на них. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих до режиму Порошенка і загальноукраїнських  передач у телевійзному ефірі майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, а потім її просто придушив.  Програма "Шустер LIVE", яка мала неабияку глядацьку аудиторію,  перестала існувати в телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як російський зашморг Порошенко накинув на свободу слова і в Україні.
     Наступ на свободу слова в Україні планується і в інтернеті.  В Росії громадян, вже не перший рік, переслідують навіть за банальні перепости в соцмережах. Цей сценарій Порошенко хоче скопіювати і для України, механізм відпрацьовується.  Якщо щось не стане на заваді, то не за горами й полювання українських спецслужб  за критиками режиму Порошенка у соцмережах. Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у наявності ворога.  Будь-хто, навіть з реальних українських патріотів, які критикують діючу владу, з легкістю оголошується владою і  мінстецєм “рукою Москви”.  Структуру "Мінстець"  створив Порошенко за інформаційними лекалами російського Ольгіно.  Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ Путіна, що без роздумів користується відомим путінським гаслом “Не розхитуйте човен!”. Звісно, маючи на увазі свій власний човен.  Путін в Росії на галерах життя кладе, а Порошенко будує собачі будки -- два молодця з одного ларця.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно стабілізовано і всі парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в Україні процес партійної стабілізації поки що триває.  Є у нас БПП, читай “Єдина Росія”.  І є у БПП союзник у вигляді НФ,  читай “Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль українського Жириновського. І є  Опозиційний блок, який в Раді виконує функції КПРФ в Думі - грає в приручену опозицію. Як, власне і партія Ляшка - Жириновського. Знову росйська калька.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних виборах СПС в Думу вже не пройшла.  Нікому це історію нашої правої  “Свободи” не нагадує?  Але в Україні є партія  ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко, яку важко зняти з рахунку.  Є і купа дрібних, різноманітних політичних партій і течій.  Вплив і рейтинг Юлії Тимошенко неухильно поширюється і це лякає Порошенка, який проти неї може застосувати силу.
Протестний рух в Україні влада успішно фрагментує, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються.  В той же час, у проолігархічні сили заганяються або скуповуються владним коритом більш-менш відомі покидьки.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.
Когнітивний дисонанс -- це внутрішній психічний конфлікт у свідомості людини, який виникає внаслідок поширення суперечливих ідей, знань, інформаційних протиріч стосовно об'єктів та явищ.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо, починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну реакцію на події і навколишню дійсність. 
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на Московії хизуються якимись досягненнями (здебільшого, за часів СРСР), з іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою. Маніпуляції досягли нечуваних розмірів серед населення.
Росія, фактично програла війну в Чечні і виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно, завдяки маніпуляціям, путінський режим переміг.
Суцільна і тотальна брехня влади  супроводжує московита 24 години на добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію російської армії проти України, про загиблих в Україні російських військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - "іхтамнєт". Таким чином, в розхитані офіційною пропагандою  мізки, Кремль вкладає будь-яку маячню, типу “кримнаш”, “бєссмертний полк” і  дозволяє пересічному росіянину з обідраним задом і напрямками замість доріг, хизуватися надутою бульбашкою величі Російської імперії.
     Натомість, українська влада і особисто Порошенко взяли на озброєння російську технологію, докладають  максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і протиріччями до стану російського затмарення. Порошенко на кожному куточку розказує про війну і російську агресію, але мовчить про АТО. Проте, юридично ніякої війни у нас немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який Порошенко розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
     На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці України один за одним відбуваються  масштабні веселощі, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим, що розповідаючи  про своє прагнення до європейських  цінностей, одночасно плює на Конституцію і закони і живе за бандитськими правилами.  Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості  діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам, режим Путіна, чи режим Порошенка.

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
Без вбивства і тюрем для  політичних опонентів, Росію зараз уявити важко.  В Україні ж, після Революції гідності і Небесної сотні, про політичні репресії, здавалося, можна було б забути, Так багато хто думав. Але тільки не Порошенко зі своїми соратниками і шістками в силових відомствах, озираючись на Москву.  Спочатку вбили  Сашка Білого, потім Лісника, потім Кузьменка, деяких прибирали тихенько, без розголосу, потім з’ясувалося, що в українських в'язницях поступово  і сплановано опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів. По деяким даним на початок 2017 року засуджених було десь 1,2 тисячі.  Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала  ганебний тиск на своїх  політичних опонентів.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе зупинитися у створенні авторитарної, репресивної системи на зразок російської. Всі ці процеси будуть тільки посилюватися, а зупинити диктатора зможе тільки народ.
Сенс цієї статті полягає  у тому, щоб акцентувати увагу читачів на мімікрії української системи влади в російський варіант. Більшу частину цього путі вже пройдено завдяки кремлівському васалу Порошенко і його посіпакам у владі.

 Олег Мусій наприкінці лютого цього року увійшов в перший «уряд камікадзе» під керівництвом Арсенія Яценюка. Координатор медичної служби Майдану (за його квотою), отримав портфель міністра охорони здоров’я і, як з’ясувалось згодом, купу впливових ворогів.
     Розмови про відставку Мусія почали ходити, як тільки збігли перші 100 днів його роботи на посаді. Недоброзичливці звинувачували його у зриві тендерів на закупівлю життєво важливих ліків. Тим часом, він системно зачищав відомство від чиновників, які лишились йому у спадок від попередниці Раїси Богатирьової.
     1 жовтня уряд взяв і відсторонив Мусія від виконання обов’язків міністра. Таке формулювання було ексклюзивно винайдено для Мусія його… соратниками з Кабміну.
Міністр, якого мала б звільняти Верховна Рада, не стерпів такого приниження, звинуватив Арсенія Яценюка у маніпуляціях і пішов до суду. На поверхню стали спливати подробиці внутрішніх війн в самому уряді: з’ясувалось, що до усунення міністра з посади має стосунок політичний партнер Яценюка, впливовий депутат Микола Мартиненко.
     Тим часом Мусій висунув свою кандидатуру на парламентських виборах і переміг у 124 одномандатному окрузі на Львівщині. Після оголошення результатів від долучився до команди Блоку Порошенка і врешті посів місце заступника голови комітету з питань охорони здоров’я. В інтерв’ю «Главкому» екс-міністр обіцяє продовжити боротися із тендерною мафією і відкриває завісу на події, які спровокували його скандальне відсторонення.
     Олег Мусій:
   Уряд тоді формували політичні партії, які були в опозиції. Але п’ять місць із двадцяти було відведено для майданівців: тобто було п’ять міністрів, які ввійшли в уряд від громадськості – не від політиків. Я один із них.
     Я був координатором медичної служби Штабу національного спротиву з 1 грудня, з того моменту, коли більше мільйона людей вийшли на Майдан і вирішили залишитися протестувати далі. Тоді якраз був зайнятий Будинок профспілок і КМДА. І через годину практично ми вже там організували медслужбу – до речі, на тому самому місці, де вона була під час Помаранчевої революції, на третьому поверсі Будинку профспілок. Тоді я також був координатором медичних пунктів. Тому досвід у мене був.
     Я також був у морзі. Описував тіла 18 лютого в Будинку офіцерів, коли вже медичний пункт евакуювався: там було троє вбитих після масового побоїща в Маріїнському парку. Я викликав правоохоронців, вони приїхали, склали опис тіл, ідентифікували людей, і на тих протоколах стоять мої підписи. Потім, у цей же день, коли горів Будинок профспілок, в ньому було четверо вбитих, Шевченківський райвідділок відмовилося їхати описувати ці тіла. І коли Будинок профспілок уже догорав, ми евакуювали ці тіла. Чутки, до речі, про те, що там було багато згорілих, не відповідають дійсності – я особисто перевіряв, чи там ніхто не залишився. А цих убитих ми віднесли на Михайлівський золотоверхий собор. Вони лежали там до самого ранку. І потім, 19 лютого, я їх супроводжував у морг.
     Коли 20 лютого був масовий розстріл, було, більше тридцяти тіл, то я також супроводжував їх із території Михайлівського золотоверхого собору в морг.
Ті кульові поранення, які я бачив своїми очима, майже в половини загиблих, були, як правило, у передню частину тіла: в голову, в груди, в ділянку серця. Ще поранення були зверху. Вхідний отвір куль був, наприклад, у ділянку шиї, а вихідний – десь унизу, в тазовій частині чи на спині. Це свідчило про те, що постріли, здійснювалися згори.
     Така картина свідчить що, швидше за все, це були снайпери з одного боку. Ось ці невідомі у формі Беркуту, із жовтими стрічками на рукавах, казали, що російський спецназ. Вони користувалися автоматами Калашникова. Це були кульові поранення.
     Наприклад, у Нігояна – першого загиблого, якого я також бачив, було три отвори і теж в передню частину. Швидше за все, це було з дробовика. Тим більше, що розстріли були і в січні, і 18, і 20 лютого.
     Окрім того, характер кульових отворів – як вхідних так і вихідних – у співробітників МВС і у беркутівців, і у майданівців був частково схожий. Тому, можливо, снайпер, міг стріляти і по беркутівцях, щоб свідомо спровокувати їх на агресивну дію. Серед протестувальників вбитих від куль – 85, інші загиблі не від куль. Поранених від куль – десь за 200, а беркутівців вбитих і поранених від куль – менше десятка.
     Також були і такі, досить незвичні, вхідні кульові отвори, чому дивувалися і судмедексперти. Як правило, при застосуванні звичайних видів зброї, вхідний отвір тоненький, а вихідний – великий. А тут було навпаки: вхідний – великий, а вихідний – маленький. На цьому акцентував увагу під час опису тіл судмедексперт – тут має місце застосування якогось специфічного виду зброї.
    
Від попередниці залишилися заступники Богатирьової, яких я зібрав у перший день, і намагався виконати вимоги Майдану з очищення влади, тобто, спробував їх звільнити.
Найскладніше було з Романом Богачовим, який був «смотрящим» за міністерством охорони здоров’я і наближеною особою до Олександра Януковича – про це знали всі.
     Він спочатку написав, як і всі інші заступники, добровільну заяву про те, що він звільняється за власним бажанням. Та наступного ж дня він відкликає цю свою першу заяву. І відразу ж після цього йде на довгий лікарняний.
     Потім за фактом корупції в міністерстві було заведено низку кримінальних справ і, наскільки мені відомо, його до сьогоднішнього дня ще тягають у прокуратуру, в СБУ, в МВС, але віз і нині там. Він навіть не арештований. Хоча достеменно всім відомо, що він був головним корупціонером, схемотворцем і тим, хто очолював усі оці відкати на тендерних закупівлях. Він був головою тендерного комітету.
     Врешті, Богачов все-таки надіслав поштою у Кабмін заяву про те, що він добровільно йде у відставку, я підписав ту заяву в Кабінеті міністрів.
     Натомість, був такий перший заступник Олександр Качур – він написав заяву одразу, нічого не відкликав, його звільнили через два чи три дні. І був ще третій заступник – Олександр Толстанов, якого я свідомо не звільнив у перші два місяці через те, що він був тією людиною, яка реально «пахала» в міністерстві. Він відповідав за всю медичну діяльність. До корупційних схем особливого відношення не мав. І, по суті, вводив вже моїх заступників Руслана Салютіна, який відповідав за тендери, Наталю Лісневську і Василя Лазоришинця поточним справам. Але Толстанова звільнили у травні. Він сам написав заяву – не хотів працювати. Але це й було умовою Майдану і моєю умовою: всі, починаючи від заступників, закінчуючи керівниками департаментів і управлінь середньої ланки, мали бути звільнені.
     Це була моя абсолютно свідома позиція. Але є цікавий факт, після мого відсторонення 1 жовтня половина колишніх кадрів Януковича дуже швидко протягом тижня чи двох повернулася в міністерство охорони здоров’я і знову очолила всі схеми, з якими я боровся.

МОЗ закуповує близько 400 найменувань медикаментів, з яких майже 80% - це імпортні медикаменти, за які в підсумку оці посередники розраховуються у валюті. Тож був би механізм прямих закупівель, ми б зекономили десь 10%. Окрім того, я зустрічався з іноземними виробниками – з Асоціацією виробників – у широкому публічному колі, і вони задекларували: якщо ми з ними укладемо довгострокові контракти на 3-5 років, вони будуть планувати виробництво і дадуть зниження ціни на 30-40%. Ось це і є механізм подолання корупції у державних закупівлях. Але від корупційної схеми з посередниками не відмовляються.
     За всі закупівлі відповідав пан Салютін (заступник міністра Олега Мусія). З 1 квітня він був призначений головою тендерного комітету і людиною, яка відповідає за всі тендерні закупівлі в міністерстві охорони здоров’я. І я мав надію на нього. Він був рекомендований паном Мартиненком (народний депутат Микола Мартиненко, довірена особа прем’єр-міністра, - «Главком») і компанією, яка наближена до Арсенія Яценюка. Салютін клятвено мені обіцяв, що вчасно проведе всі тендерні закупівлі, що ніяких проблем не буде. Проходить місяць, нічого не відбувається. Я починаю аналізувати. Виявляється, він не збирає там робочі групи. Він ігнорує близько двадцяти моїх розпоряджень. Аж потім виявляється, що в законі про тендерні закупівлі немає оцих механізмів, які дозволяють уникнути корупційних схем.
     Виявляється, що ми вимушені купувати медикаменти за всіма старими схемами. І це все тягнулося до серпня, поки не переросло в публічні скандали.
     Мої аналітики робили аналіз, скільки коштує інформаційна кампанія, затіяна проти мене. Вони сказали, що за ці гроші можна було побудувати нову лікарню.
     Ідея була, швидше за все, Мартиненка, а не самого Яценюка. Пан Мартиненко, звісно, здебільшого займається паливно-енергетичним комплексом, але в його брата є спільний бізнес з паном Салютіним, якого вони заслали до мене першим заступником, розмалювавши, що він такий видатний, правильний і хороший. Його рекомендували як дуже хорошого фахівця. Ну, думаю: «Хай спробує».
     А повертання старих кадрів на закупівлі і на схеми засвідчили, що схеми діють і зараз.
Потім прем’єр саботував мені призначення інших заступників, і я працював із Салютіним практично три місяці сам – з восьмої години ранку до дванадцятої ночі. Він був у мене один заступник замість трьох. Інших мені свідомо не призначали, до тих пір, поки я не погодився на ще одного їхнього ставленика – пана Лазоришинця. І тільки тоді мені вдалося паралельно з Лазоришинцем – вже я став досвідченішим – запропонувати пані Лісневську.
      Так. Я її знав із часів Майдану. Вона допомагала нашим медикам на Майдані як юрист, як адвокат.
     Потім, при спілкуванні з іншими міністрами, виявилося, що оця політика із «запихування» міністрам заступників була суцільно в усіх міністерствах.
     Павло Шеремета (колишній міністр економічного розвитку і торгівлі) не погоджувався на це, саме тому він добровільно написав заяву і тихенько пішов.
Окрім того, міністр, як виявилося, навіть не може винести заступникам догану. Це робить виключно Кабінет міністрів. Я написав Арсенію Петровичу дві доповідні на пана Салютіна, він не відреагував. Ця доповідна про звільнення Салютіна лежала майже три місяці у прем’єра, і він не реагував на неї, а потім 1 жовтня він її вийняв і сказав: «Ну, от Салютіна ми звільняємо, а вас відстороняємо». Це маніпуляція чистої води. Я до Яценюка так і ставлюся, як до маніпулятора. Тому я голосував проти його призначення на посаду очільника уряду.
Яценюк говорить одне, а робить інше. З людиною, яка публічно декларує одні цінності, а сповідує інші, немає про що говорити. Немає сенсу в таких переговорах. Він через п’ять хвилин тебе обдурить.
     Тут спрацювала системна ненависть Арсенія Петровича до всього майданівського. Це прослідковувалося неодноразово і давно. Свідчення того – «знищення» міністрів-майданівців. Спочатку - Шеремети. Потім – керівника Держслужби Дениса Бродського. Потім – мене. І останнє, що мене «вбило», - це те, що Євгену Ніщуку, який пройшов також за квотою Майдану, не знайшлося місця в новому уряді Арсенія Яценюка. Хоча він обіцяв багато разів: «Женя, звісно, ти будеш в новому уряді». І Євген свідомо не пішов на вибори, знаючи, що у нього є гарантія – слово від прем’єра. А прем’єр в черговий раз не дотримав своє слово, виявився брехуном.
Микола Підвезяний, Катерина Пешко.

 

Сергей Коба
Дорогі друзі!
Вороги Майдану переходять у контрнаступ! Вони вважають, що небезпека минула, суспільство втратило здатність мобілізуватися знову, і можна починати повертати втрачені позиції!

Вчора о 15:00 я був запрошений до участі у засіданні парламентського комітету по боротьбі з корупцією, на якому мали звітувати Ярема, Наливайченко, Аваков. Знаючи, що я буду ставити прямі і незручні запитання стосовно "успіхів" розслідування вбивств на Майдані і переслідування АвтоМайданівців, мене спробували нейтралізувати.

О 12:30, коли я виходив з дому, на мене здійснили напад 3 здорованя в штатському, жорстоко побили (зламали ніс, побили обличчя, вся голова в гулях), закинули в наручниках в автомобіль і відвезли в Печерський райсуд, де мене протримали весь час, доки тривало засідання комітету, і тільки під вечір суддя Вовк (який судив Юрія Луценко і Валерія Іващенка) присудив мені домашній арешт за абсолютно надуманою кримінальною справою.

Очевидно одне - корупція не здається! Це Виклик кожному з нас, і справа не про мене! Саме зараз перевіряється міцність нашої віри в ідеї Майдану, і ця віра потребує реальних справ від кожного з нас! 
     Найближчим часом буде здійснено спробу скасувати закон про Люстрацію через рішення Конституційного суду! І вже зараз існує спільна змова між першими особами держави і тими, хто потрапив під дію закону для того, щоб цей закон втратив чинність.
      Саме тому у відповідь на їх замах на закон про люстрацію ми повинні розпочати тиск на всіх осіб, які потрапили під дію цього закону! Це повинна бути симетрична відповідь на їх зазіхання на наші здобутки.
     За спробою мене нейтралізувати стоять конкретні особи, і ці прізвища я завтра озвучу на конференції в УНІАНІ о 14:00.
Хочу подякувати всім, хто підтримав мене в залі суду і під стінами суду! Думаю, що без Вас цей пост мені довелося б строчити з камери у Лук'янівському СІЗО.
     Слава Україні!

В связи с отказом Украины принимать в дар предложенные Канадой истребители F-18 вспомнил американского журналиста, который еще 4 месяца назад уверял меня, что Штаты предлагали Украине 80 современных вертолетов для закрытия границы - когда еще тема закрытия границы была актуальна и все об этом говорили. Украина отказалась.

По его словам, в американских СМИ инфа проходила, но без особого шума, просто констатировали факт, а в Украине промолчали - он объяснял это цензурой. У нас писали, что западные партнеры не спешат помогать оружием, а на самом деле оружие предлагали, но Украина должна была сделать официальный запрос и начать процедуру, без которой передать боевые машины невозможно. Украина ничего не сделала.

Американский журналист объяснил это договоренностями украинского правительства с Путиным. Сказал, что все хотят торговать газом, есть общий бизнес, есть другие интересы.
     Канадские истребители, напротив, были широко распиарены. Поэтому отказаться молча не получилось бы. Но объяснения Минобороны явно высосаны из пальца - слишком высокая стоимость эксплуатации дорогой техники и необходимость переучивать пилотов.

Как будто в природе существует дешевая эксплуатация истребителей. А если уникальная возможность обучения пилотов отпугивает Минобороны - это не Минобороны, а Минсдачи. Корейцев и вьетнамцев эта проблема в свое время не отпугивала, а украинцев вдруг отпугнула. Страна собирается в НАТО, но отказывается от истребителей, стоящих на вооружении НАТО, из-за нежелания обучать пилотов. Это же так логично!

Я постоянно повторяю бандитам из ДНР/ЛНР - не тех людей вы назначаете героями своих молодых республик. Предложили звание Героя ДНР Гиркину-Стрелкову, но он отказался - и правильно сделал. Реконструктор - самый толковый парень в вашей тусовке и он прекрасно понимает, что настоящие герои ДНР/ЛНР - Турчинов, Яценюк и Порошенко. Других героев у вас нет и никогда не было. Вы живы и дышите только благодаря их заботе.

Украинцы и российские оккупанты продолжат уничтожать друг друга ржавым железом, которое по возрасту старше любого из солдат. Необходимо всеми силами сохранять паритет, иначе одна из сторон может победить, а это недопустимо.

     Украина продалась Западу? Успокойтесь. Никогда еще Украина не была настолько пророссийской, никогда еще собственное правительство так откровенно не сдавало Украину врагу.

Источник pauluskp.com

Командир батальона «Донбасс» Семен Семенченко считает, что добровольческие батальоны под Иловайском были окружены из-за предательства и некомпетентности в системе военного управления. Об этом он написал на своей странице в Facebook.
 
Факт 1 — колонна больше часа стояла на месте и только после начала минометного обстрела двинулась вперед.

Факт 2 — при переговорах, десантники России заявили нашим бойцам, что дескать их бы давно передислоцировали если бы не мы. Они нас ждали в течение всего дня на том месте где должна была проходить колонна.

Факт 3 — я и Юрий Бутусов били в набат об этой ситуации более десяти дней, требовали подкрепления, проводились пикеты под АП и Генштабом. Результат — 0. Есть и другие факты предательства и вопиющей некомпетентности с которыми мы разберемся позже.
   Сначала должны выйти командиры и контразведка по минутам восстановить события в том числе и результаты прослушки телефонов. Имен пока не знаю. Но мы — выясним.

Сейчас мне надо вытащить ребят и похоронить наших погибших, помочь семьям оставшихся без кормильцев», — написал командир батальона «Донбасс».

Ранее Семенченко написал на своей странице, что ситуация решается: «Только что говорил с Президентом Украины. Он сообщил, что в ходе переговоров на высшем уровне им достигнута договоренность о следующем: 1) До 10-00 сегодня все бойцы не сдавшиеся в плен, с оружием и знаменами будут выпущены через специальный коридор к месту дислокации основных сил АТО. Боевая техника подорвана. 2) В течение нескольких дней все сдавшиеся в плен бойцы, а также раненые, находящиеся в плену будут обменены на российских десантников в Харькове».

     Семен Семенченко

 Я ранее неоднократно рассказывал о скандальной истории, как кандидат в президенты Порошенко тайно встречался в Австрии с Фирташем, а потом его (Порошенко) команда долго и упорно врала, что этого свидания не было (смотри, например, вчерашний текст «Порошенко полностью забрехался насчет встречи с Фирташем»!). 
     Ранее я также писал, что руководителями избирательных штабов Порошенко в Донецке и Луганске являются бандиты, ранее обслуживавшие януковичей (смотри материал «Путин ставит на Порошенко?» от 24 апреля!). 
     Ну а сегодня выяснилось, что команда Порошенко и Кличко «тесно» сотрудничает с командой экс-мэра Киева одиозного «космонавта» Черновецкого на выборах в столичный горсовет. В частности, по округу №35 (Печерск), где баллотируется ставленница Черновецкого Алла Шлапак, команда Порошенко и Кличко выставила некую Оксану Подколзину. Которая не только никому неизвестна и потому является непроходной, но еще и за ней тоже торчат уши команды Черновецкого.
     Подробно обо всем этом написал сегодня в блогах УП журналист Лещенко. 
Ну а еще одна крайне неприглядная картинка сегодняшнего дня — это снятие с выборов в мэры Киева одной из конкуренток Кличко Леси Оробец. Причем, она обвинила в этом именно Кличко и его команду. Оробец, в частности, сказала сегодня, что «заявления Кличко ложные и члены именно его партии в ТИК приняли решение о ее снятии». 
     Кстати, с Порошенко мне все было ясно давным-давно. А вот Виталия Кличко, который стремительно несется сейчас к своей политической гибели, жалко...
     Экономика от Пророка

Председатель Общества ветеранов АТО Кирилл Сергеев написал пост об измене Порошенко. Предлагаем нашим читателям ознакомиться с его текстом и прокомментировать:
  «Порошенко уступил Путину и продал Украину, искусственно отведя войска из СОВЕРШЕННО ПУСТОГО ЛУГАНСКА 17 июня, когда армия Украины впервые применила тяжелую артиллерию и танки, и русские диверсанты, не имевшие тогда ничего тяжелее пулемета, убежали из города. А на другой день объявили 1-е «перемирие». И две недели бойцы в бинокль наблюдали, как диверсанты строят бетонные укрепления, завозят минометы, «грады» и танки.

Вся «АТО» должна была закончиться до конца июня, и жертв была бы сотня, в худшем случае сотни, но никак не тысячи. Вся дальнейшая кровь украинских солдат, и жителей Донбасса перед их матерями, и всем народом целиком и полностью лежит на руках президента, Главнокомандующего Украины — Петра Порошенко.

Таким образом президент Украины целенаправленно сдал земли Украины ВРАГУ БЕЗ МАЛЕЙШИХ НА ТО ВОЕННЫХ ОСНОВАНИЙ, а затем документально оформил эту продажу в Минске.

Вслед за этим предательством возобновили работу его кондитерские заводы на территории врага в Липецке (РФ), а перед Новым годом властями врага с них сняты все уголовные преследования, и разблокированы предыдущие счета с миллиардными оборотами.

Указанные действия президента и Главнокомандующего Украины квалифицируются ст.111 Уголовного Кодекса Украины «Государственная измена».