Вночі, десь після дванадцятої, раптом почула, як зверху над головою щось глухо гепнуло. Так якби хтось зронив на підлогу мішок бульби з висоти свого зросту. І після цього таємнича тиша. Відстовбурчила вухо, бо ж знаю, що нагору відселилися жити хазбінд з котом, будують там собі мансарду-гніздо. Бо мансарда дуже помічна штука для волелюбних чоловіків і котів, там можна досхочу курити папіроски, голосно відригувати, чухати яйці, розкидати шкарпетки, дерти пазурями крісло і художньо блювати кормом ...
Читати далі...