[ Читати далі ]

Ми звикли вважати, що люди рятують тварин від загибелі, але не навпаки. Проте часом і тварини встигають рятувати людські життя, і роблять це цілком успішно. Joy-pup зібрали для вас кілька неймовірних історій про героїчних тварин, які виявили таку відвагу, що заслуговують на медаль за мужність.

12-річний песик породи ши-тцу на прізвисько Бабу справжній герой, йому вдалося врятувати свою господиню Тамі Акануму від страшного цунамі, який обрушився на Японію. Відразу після першої хвилі землетрусу собака почав виявляти занепокоєння, він носився по кімнаті, голосно скиглив і шалено виляв хвостом – всім виглядом показуючи, що їй час на прогулянку. Хоча виводити собаку на вулицю було ще рано, жінка все ж таки пошкодувала пса і одягла на тварину повідець.

Щойно вона відчинила двері, Бабу несамовито почав тягнути Аканум до пагорба – у напрямку протилежному до звичайного маршруту прогулянок. Здивуванню господині не було межі, але їй не залишалося нічого іншого, як піти за вихованцем. Коли жінка сповільнювала хід, щоб перепочити, собака озиралася з таким виглядом, ніби благаючи її рухатися швидше. А коли Аканум наздоганяла пса, Бабу починав тікати ще швидше, натягуючи повідець. Видершись на пагорб, де знаходиться евакуаційний центр, обернувшись, жінка не повірила своїм очам, перед нею відкрилася страшна картина: цунамі, спричинене землетрусом, руйнувало повністю все місто разом із її домом. Бабу якось відчув майбутню катастрофу і врятував життя господині.

В американському місті Денвері, штат Колорадо, тривожні крики папуги допомогли врятувати життя дівчинки. Трирічна Ханна Кууск задихнулася б якби не Віллі.

Якось Меган Говард нянька дитини та господиня птиці поставила приготований пиріг на стіл, щоб він остигав, і відійшла в туалет. Будучи в туалеті, вона почула як перната “доглядальниця” раптом різко почала кричати на все горло «Мамо! Дитина!» Почувши тривожні крики і прибігши на кухню, Меган побачила посинілу від задухи дитину. Як з’ясувалося, дівчинка дістала зі столу пиріг і відламавши маленький шматочок подавилася їм. Няня надала Ханні першу допомогу і врятувала її, проте стверджувала, що справжній герой – це Віллі. За її словами, він завжди відрізнявся розумом та надзвичайною кмітливістю. Тепер папуга Віллі – знаменитість.

І буде сніг додому йти,

І морозець несмілий,

І будуть хмари з висоти

Дивитися на біле.

Село потоне у димах

В рожевощокий вечір,

Де заєць пише у полях

Історії про втечу.

Моє перше кохання, як і мало би бути, сталося років в 14 саме в селі. Я на той час, як і більшість підлітків, не вважала себе гарною. Якщо подивитись на себе тодішню теперішніми очима, то я була досить мила дівчинка, трохи дикувата і дивакувата, але мила.
Найкращою моєю подругою в селі була моя двоюрідна сестра. Сестра зустрічалася з крутим хлопцем, який мав Яву... всі інші якості після цього не мали значення. Я хоч і ходила на танці, але з танців йшла одна, а це в 14 років, між іншим, позорисько ще те. Ну я не буквально йшла одна, ми йшли нашою великою компанією, але саме через мене нас було непарне число. Але літо тільки починалось...
В один день на танцях з'явився Він. Він приїхав до своєї баби з Кишиньова, весь такий модний і красівий. Мене і до того приглашали на медляки, але додому ніхто не проводив. Цей танець був особливим. Я досі пам'ятаю, що то був Скорпионс Still loving you, а мій кавалер пахнув одеколоном Тет-а-Тет. В той вечір нас йшло вже всіх по парам. І наступні вечори теж. Звичайно я закохалася. Ну а як було не закохатися?... Поки вся наша компанія сиділи парами один на одному і гріли під футболками руки, то він лазив на черешню, набивав ними повну пазуху і сідав біля мене, а я їла ті черешні, які пахли одеколоном і була горда від того, що ті черешні рвалися тільки для мене. Іноді сестра підгобувала мене:"Олька, дай і мені тих черешень!" А я відповідала:"Най твій ухажор сам лізе і сам рве!" Але її ухажор лазити не збирався, бо лазити через дівчину по деревах то принизливо, тим паче, що у тебе і так Ява.
Якось вдень ми сиділи на лавці. Поприходили сестрині подруги. Брат з дядьком висіли на мурі і обговорювали, які всі були взимку ще зелені, а на літо різко обросли цицьками і стали сракаті. І в цей момент підійшов Він. В руках він тримав рози. Я вся зашарілася і взяла букет. Хтось з дівчат прошепотів:"Це він напи$див біля школи, це там такі ростуть". Мій кавалер нічого не сказавши, мовчки пішов далі. А я стояла з тими розами, як я тоді думала, як придурошна і навіть було якось встидно, бо ніякого дня народження у мене не було.
Німу сцену перервав дядько:
- Шо, дівки, завидно? Вам не дарять, а Ольці подарили.
- Ой, прямо... він їх не купив, а вкрав біля школи.
- Твій тобі чогось не краде, - сміявся далі дядько.
До кінця літа мені ті рози дядько згадував щодня під будь-яким приводом..
- Давай, дівки, прибирайте швидше від свиней... Ну то й шо смердить... ясно, що це не Олькіні рози пахнуть.
Або...
- Шо, Олька, рози більше не приніс? Мабуть біля школи сторожа поклали.
Або...
- Знаєте чого ухажор Ольці рози подарував? Хотів за цицку потриматись. А знаєте чого більше не несе? Бо Олька не дає.
Гумор в селі штука специфічна, а у мого дядька взагалі...
Так ми проходили з місяці два. Аж поки одного дня я не побачила його на річці з іншою.