[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

  Випало якось Миколі ремонтувати електрообладнання в одній концертній залі. Поки його помічник встановлював нові автоматичні вимикачі в щитову шафу, Микола ще раз перевіряв схему з’єднань і час від часу кидав погляд на блискучий рояль, що стояв на сцені.

  Дивне бажання спробувати щось зіграти було повною нісенітницею, бо навіть гру на гітарі Микола так і не зміг освоїти. А до клавіш рояля він взагалі ніколи в житті не торкався.

  Та цей рояль не давав змоги зосередитись Миколі на хитросплетінні провідників схеми. І на свій подив він врешті сів за рояль.

  Дивне відчуття пробігло по пальцях рук, ніби пам’ять якоїсь мелодії жила на їх кінчиках. І Микола легенько торкнувся клавіш рояля. Це було схоже на знайомство майстра зі своїм новим інструментом. І у відповідь інструмент відповів ніжним мелодійним звуком.

  Працівник концертної зали, який до цього був зайнятий своїми справами, вибіг обурений на сцену.

– Юначе! Відійдіть від рояля! Займайтесь своєю справою. Цей інструмент для справжніх музикантів, а не для недолугих електромонтерів.

  Але вже було пізно. Руки Миколи згадали те, що ніколи не пам’ятали, і віртуозно побігли по клавішах рояля. І всю залу наповнили звуки неймовірно красивої мелодії.

  Спочатку музика спонукала малювати в уяві гомінку весну з талими водами і співом численних птахів. Потім плавно перенесла уяву в теплі літні дні і плескіт хвиль моря. Ніби якийсь чарівник прибрав стіни і відкрив уявному зору неймовірно красиві краєвиди, які майстерно сплітала музика.

  Шелест опалого листя і завивання холодного вітру, привнесений в уяву музикою, пробігся по душі осінньою прохолодою. А потім зимова тиша повернулася тишею в цю концертну залу.

  Працівник зали, так і не добігши до Миколи  на початку чарівного дійства, досі стояв статуєю на середині сцени з розгубленим і здивованим обличчям. Помічник Миколи стояв з автоматичним вимикачем в руках і не знав, що з ним робити. А його рот був досі розкритий від подиву. Сам же Микола своїм станом мало відрізнявся від присутніх.

  Німа сцена тривала декілька хвилин.  Першим її порушив працівник закладу.

– Браво! Браво! Ви справжній маестро. Я такого майстерного виконання ще ніколи не чув. До речі, що це за музика і хто її автор? Я знайомий зі всіма творами великих композиторів, але цей чарівний твір ніколи не чув. Явно це щось з неопублікованого.

  Микола нічого не відповів. А що він міг сказати? Що він до цього ніколи не грав на будь яких клавішних інструментах? Так це було б схоже на знущання над невинною людиною. Тому Микола повернувся до схеми електричних з’єднань, всім своїм видом натякаючи, щоб йому не заважали працювати.

  Наступного дня хлопцям попрацювати над електрообладнанням так і не вдалося. Окрім одного вчорашнього працівника концертної зали, на прихід Миколи чекала ціла делегація. Його майже силою посадили за рояль.

  І знову залу наповнила чарівна музика. Один музичний твір змінювався наступним. Плин часу втратив свою розмірність і в якийсь момент концертна зала стала неймовірно великою. Та було дивним не це, а її наповненість. Тисячі шанувальників музики з трепетом в серцях слухали цю чарівну музику в виконанні молодого віртуозного музиканта.

  Коли стихла музика, залу наповнив шквал оплесків. І тут Микола спіймав себе на тому, що в його пам’яті, як зображення на фотопапері, проявилась вся його музична кар’єра. Тепер він добре пам’ятав в яких країнах був на гастролях, і що постійно проживає зараз у Парижі.

  Щоб уникнути оточення своїх фанів, Микола вийшов через чорний хід, сів в лімузин, і помчав у вир свого життя, про яке ще вчора навіть не здогадувався. Власне кажучи, в його пам’яті тепер було зовсім інше вчорашнє життя, а не життя провінціального електрика.

  Одного разу продюсер Миколи вмовив його дати благодійний концерт в одному провінціальному райцентрі. Виступ затримувався по причині поломки електрообладнання концертної зали. Молодий електрик возився в щитовій шафі і зовсім не поспішав. Це сильно дратувало Миколу, бо затримуватися тут він зовсім не хотів.

– Що ти робиш, телепню?! Ти ж намагаєшся приєднати дві фази на одну струмопровідну шину. Хочеш спалити приміщення? Дай сюди викрутку.

  Руки Миколи вправними знайомими рухами швидко виправили помилку молодого електрика. Що сильно здивувало не тільки його, а й самого Миколу. Звідки таке раптове знання електротехніки? А в пам’яті вихором пронеслися спогади життя в цьому райцентрі.

  Через декілька хвилин Микола вже не пам’ятав про своє бурхливе музикальне життя. А під час обідньої перерви, він підійшов до рояля, що стояв на сцені, і хотів доторкнутися до його клавіш. Але це помітив працівник музичного закладу і за мить до контакту з клавішами обурено закрив кришку.

– Що ви собі дозволяєте? Йдіть займайтеся електрообладнанням, а то й так всі терміни зриваєте.

   Микола пішов до щитової шафи, насвистуючи якусь невідому йому самому ніжну мелодію, яка не покидала його ще декілька днів.

    Микола Казкар.

Сказал Илия пророк, Фесвитянин, из жителей Галаадских, Ахаву: жив Господь Бог Израилев, пред Которым я стою! в сии годы не будет ни росы, ни дождя, разве только по моему слову.
И было к нему слово Господне:
пойди отсюда и обратись на восток и скройся у потока Хорафа, что против Иордана;
из этого потока ты будешь пить, а воронам Я повелел кормить тебя там.
И пошел он и сделал по слову Господню; пошел и остался у потока Хорафа, что против Иордана.
И вороны приносили ему хлеб и мясо поутру, и хлеб и мясо по вечеру, а из потока он пил.
По прошествии некоторого времени этот поток высох, ибо не было дождя на землю.
И было к нему слово Господне:
встань и пойди в Сарепту Сидонскую, и оставайся там; Я повелел там женщине вдове кормить тебя.
И встал он и пошел в Сарепту; и когда пришел к воротам города, вот, там женщина вдова собирает дрова. И подозвал он ее и сказал: дай мне немного воды в сосуде напиться.
И пошла она, чтобы взять; а он закричал вслед ей и сказал: возьми для меня и кусок хлеба в руки свои.
Она сказала: жив Господь Бог твой! у меня ничего нет печеного, а только есть горсть муки в кадке и немного масла в кувшине; и вот, я наберу полена два дров, и пойду, и приготовлю это для себя и для сына моего; съедим это и умрем.
И сказал ей Илия: не бойся, пойди, сделай, что ты сказала; но прежде из этого сделай небольшой опреснок для меня и принеси мне; а для себя и для своего сына сделаешь после;
ибо так говорит Господь Бог Израилев: мука в кадке не истощится, и масло в кувшине не убудет до того дня, когда Господь даст дождь на землю.
И пошла она и сделала так, как сказал Илия; и кормилась она, и он, и дом ее несколько времени.
Мука в кадке не истощалась, и масло в кувшине не убывало, по слову Господа, которое Он изрек чрез Илию.
После этого заболел сын этой женщины, хозяйки дома, и болезнь его была так сильна, что не осталось в нем дыхания.
И сказала она Илии: что мне и тебе, человек Божий? ты пришел ко мне напомнить грехи мои и умертвить сына моего.
И сказал он ей: дай мне сына твоего. И взял его с рук ее, и понес его в горницу, где он жил, и положил его на свою постель,
и воззвал к Господу и сказал: Господи Боже мой! неужели Ты и вдове, у которой я пребываю, сделаешь зло, умертвив сына ее?
И простершись над отроком трижды, он воззвал к Господу и сказал: Господи Боже мой! да возвратится душа отрока сего в него!
И услышал Господь голос Илии, и возвратилась душа отрока сего в него, и он ожил.
И взял Илия отрока, и свел его из горницы в дом, и отдал его матери его, и сказал Илия: смотри, сын твой жив.
И сказала та женщина Илии: теперь-то я узнала, что ты человек Божий, и что слово Господне в устах твоих истинно.

Август — тот самый месяц, когда лето начинает звучать в прошедшем времени.
Когда солнце уже не греет как прежде, а ветер с моря приносит не только прохладу, но и лёгкую тоску.

Я стоял на берегу и смотрел, как волны бьют в прибрежные камни. Море было беспокойным, будто и оно не хотело отпускать уходящее лето.
С каждым порывом ветра вспоминались вечера, прожитые здесь — простые, тёплые, настоящие.
Разговоры, тишина, фотоаппарат в руках... и это ощущение — будто ты успеваешь жить.

Такие моменты хочется сохранить. Не только в памяти или на снимке, а где-то глубже — в себе.

Август только начался, но в нём уже чувствуется прощание.
И, может быть, в этом его особая красота.




Спасибо

[ Читати далі ]