хочу сюди!
 

Киев

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-53 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Молода вихователька...))))


У садочку молода вихователька допомагає малому, що йому ледве три роки, взувати зимові чобітки. Йде дуже непросто. Малий пихтить. Вихователька собі. Від напруги розчервонілася, але за якимось разом вдалося таки. Аж присіла перевести подих. А малий каже, що то не на ту ногу взули.
Виховательки приглядається, і дійсно переплутали лівий з правим. Береться стягати. У зворотний бік йде легше, але однаково треба трохи пововтузитися. Потім назад взувати. Тим часом у неї вже з’явилися перші крапельки поту на чолі. Малому також важко. Але обидвоє стараються. Ще трохи і чобітки на ногах. Малий видає:
- То не мої чобітки.
Вихователька трохи в ступорі. У неї починають дрібно тремтіти коліна. Але стягає чобітки з ніг. Дихання глибоке, бо то фітнес ще той. Коли один вже лежить на підлозі, а інший от-от сповзе, малий додає:
- То чобітки мого братика. Мама сказала їх носити.
Праве око у виховательки дрібно сіпається. Вона йде випити склянку води, хоча хочеться їй чогось набагато міцнішого. Але бере себе у руки і починає взувати малого. Чомусь справа йде найважче з усіх разів. Піт тече струмком і змиває туш. Малий кілька разів голосно "ойкає", але терпить. Намагається допомагати, як вміє. Вихователька подумки вже написала у травні заяву на звільнення і їде на полуницю до Польщі. Проходить ще трохи часу. Чобітки нарешті на місці.
Виснажена важко опускається на стілець хвильку перепочити. Малий винувато стоїть біля неї і чекає, щоб продовжити вдягатися. Зрештою, трохи прийшовши до тями, вихователька допомагає йому вдягнути куртку та шапку. Питає, де його рукавички. Малий тихо відповідає:
- У чобітках...
Автора не знаю...rofl


Лучшее в браке

** Беременная невеста после того, как в ЗАГС не пришел ее жених - дает себе обещание, что станет хорошей мамой и вступит в клуб брошенных невест

** Лучшее в браке - найти жену там, где оставлял перед выходом или командировкой . А если что не так - на булавку, под стекло. Как бабочку


** У тебя в лице 57мышц. Задействуй те, которые подберут твою отвалившуюся челюсть

** Что может хотеть женщина, у которой все есть? - Праздника

** А главное, вы оба с ней понимаете, что жаждете секса без обязательств

Старик и море или как мы ходили за рыбой на Мамай-гору

  • 25.01.21, 22:45



Первая строчка самая тяжёлая - поскольку именно она, и первый абзац изложения позволяют рассказчику начать говорить.

Говорить негромко, грамотно и логично строить фразы, чтобы повествование не исчезло в бескрайнем космосе информации, а стройные ряды букв укладывались в естественную цепочку причин и следствий, чтобы мысленные образы создавали благие предпосылки  для хороших, взвешенных поступков и крепкого сна.

Я когда-то уже упоминал, что мне довелось заниматься промысловым ловом рыбы на Каховском море – море, что затопило плавни и хранит под собой множество прежних притоков Днепра.

 За рыбой на воду ходили традиционно на небольшом каюке или калабухе. Деревянный шестиметровый корпус с высоким носом и низкой кормой, оснащённой плоским транцем (наружная наборная доска на корме судна, к которой крепится ручное рулевое устройство), позволял неуклюжей просмоленной лодке оставаться остойчивой на крутой днепровской волне, а стационарный движок от запорожца был полезен для сравнительно длительных крейсерских переходов. Гребками (вёслами) пользовались  для работы с ситкАми. В носовой части калабухи была предусмотрена ботя (отделение для улова, огороженное съёмной переборкой). На юте (средняя часть каюка) был оборудован кокпит с банкой (скамейкой) для гребца и пространство для сетей. Ближе к корме, в корпусе судна, крепился стационарный двигатель, скрытый от нахальной волны деревянным люком с никелированными чуть ржавыми дверными ручками. И на самой корме место для рулевого.

Пожалуй, самый тяжёлый и адреналиновый труд, что достался мне в жизни. Лишь маленькое судёнышко в море может позволить человеку ощутить в полной мере стихию штормовой воды и обжигающего ветра  зимой, вязких иллюзорных декабрьских туманов, с глухими белыми  звуками и зеркалом водоёма в полный штиль, летней свежести рассветов с полной лодкой рыбы после ночного рейда по сеткам. Вибрирующие от азарта и нагрузки руки, после удачного улова. Перманентно гниющие обветренные ладони от сетей и рыбы (плавники и жабры судака острые и ядовитые) потому дома ритуальный кипяток с солью и синяя изолента - вместо бинта на лопнувших пальцах. Уходящий из под ног пирс, после 12 часового рейса… Как на качелях. Необходимо время, чтобы вестибулярный аппарат усвоил - земля твёрдая и незыблемая. И ещё постоянный запах рыбы… везде, от лодки, одежды и даже дома. Мне порой казалось, что даже потею рыбой.

У каждой калабухи свои рыбацкие коты.

Коты, что в доле с каждого улова,  что безошибочно знают свой каюк и время прихода с воды. У нас их было пять, строгая иерархия: во главе Кеша - огромный чёрный котяра (мы его ради смеха, на спор, взвешивали - 8 кг.)  у него напрочь отсутствовал глаз и ухо. Следом за Кешей - Мурена (полосатая дикая кошка) и три котёнка (самое интересное, что котята приблуды - кот их усыновил). Заходишь в бухту, а на деревянном пирсе в рядок они… с лапы на лапу переминаются и молча ждут свой положняк. Это была ежедневная традиция, забавная и приятная в рыбацкой рутине…

…Это была идея Тохмана (шкипер и компаньон с парализованными ногами, я всегда поражался стойкости этого человека) посыпать сетки в русле Конки: «Там большая глубина и «красивая рыба» в аккурат под Майкой» – славная Мамай-гора. В хорошую погоду Май-гору видно с нашей стороны – по воде больше 40 км от спасательной станции - «порт прописки» нашей калабухи. Сам поход до Майки занял 4 часа, плюс  на месте 2 часа. Опустили линь с грузом, получилось около 30м глубины. Возвращались уже затемно, в приподнятом настроении в предвкушении хорошего улова. Декабрь подарил свежий попутный ветер в корму, поэтому обратный путь занял на час меньше и того 9 часов.  

Как правило у нас стояло около 12 лав (сетей) по всему водохранилищу и ежедневный обход сеток занимал в среднем 8 – 12 часов в хорошую спокойную погоду. Было решено высыпать ещё три лавы с большой ячеёй, для «большой красивой рыбки». Потому  9ти часовой рейс, при условии хорошей погоды и удачного улова, был неплохим бонусом…

Никогда, никогда ничего не планируйте и не радуйтесь заранее. На Майку решили идти через два дня рано утром. Накануне с вечера собрали всё необходимое, чтобы затемно выйти в море. Грузились на борт в полной темноте при свете лампы-керосинки, тьма сгущалась липким декабрьским туманом, а тишина такая, что слышно как дышит рыба в воде.

 Наш тандем обладал редким и модным по тем временам навигационным устройством - «Магелан», этот чудоприбор с точностью до спичечного коробка мог отбить через спутник местонахождение нужного предмета – потому туман и темнота не были для нас преградой.

 Всё хорошо. Всё идёт как надо. Вода зеркало, работа движка ритмичная и монотонная, я даже хорошо доспал в дороге. На месте прошлись по сподам у двух сеток, третью пересыпали. Нам очень повезло - у нас образовалась полная ботя рыбы – кил. 200 крупных карапчуков, лящей, несколько больших судаков… короче всё класс, живи и радуйся. Домой выдвинулись ещё засветло, уже прикидывали каким барыгам будем звонить, чтобы забрали весь улов… сумма получалась приличная, а настроение прекрасное.

Вот тут начинается очень интересное и незабываемое приключение… те обстоятельства, когда с утроенной силой хочется жить, те обстоятельства, когда хочется орать и плакать от бессилия, а руки опускаются, скованные ледяной водой.

Нас накрыл шторм, буквально за считанные минуты полный штиль сменился кромешным адом из шквального ветра со снегом и дождём, волна такая, что видал только в Севастополе когда занимался парусным… пока работал мотор, каюк ещё справлялся с ветром и волной… главное держать нос к волне , чтобы не разворачивало бортом.  Гребло с такой силой, что нос гружённой под завязку калабухи на приходящей волне поднимало так, что рыба плотной массой перетекала на корму. А на уходящей - нос зарывался в следующую волну, при этом вся ликвидная масса рыбы  скатывалась к носу. Неустойчивый в килевой качке, полный рыбы и воды каюк намеревался пойти ко дну… Когда корма оказывалась вверху,  винт обнажался, истерично словно в агонии рассекая воздух вместо воды, затем винт снова погружался в воду с надрывным захлёбывающимся стоном… и так снова и снова. От рыбы пришлось избавиться… каюк полностью залило водой, так, что на плаву он держался только благодаря аварийным поплавкам  в корпусе (как хорошо, что мы их взяли, они занимают много места и мы всерьёз рассматривали отказаться от них). Движок сделал последний глоток бензина - захлебнулся, попытался отплеваться и заглох, его молчание лишало сил и воли жить. Калабуха, сидящая по борта в воде, развернулась бортом к волне и ветру... Спасибо Тохману, человеку с парализованными ногами, спасибо его силе духа, он держал на гребках огромный тяжеленный каюк носом к волне, пока я в бесплодных попытках пытался завести залитый мотор… всё это на декабрьском ветру со снегом, по пояс в ледяной воде…

Движок я всё-таки завёл, но он снова заглох и я уже не смог его завести повторно… нас таки прилично снесло в сторону Каховки и выкинуло на берег рядом с Ушковкой за мысом под ветром. Ночевали на берегу, сил едва хватило на костёр под глиняным обрывом, благо спички и курево были в полиэтилене – бензин из бака оживил мокрые дрова, обрывистый берег создал природное убежище, а то бы не утонули, так замёрзли. С рассветом нас подобрали, отогрели и набухали рыбаки… 


  

Сказка... Алиса... В.Высоцкий...

Слушала ее в разном возрасте но с одинаковым удовольствием



Алиса в Стране чудес (радиопьеса, 1976)

Алиса — Галина Иванова (поёт Клара Румянова) Кэрролл / Птица Додо / Синяя Гусеница / Чеширский Кот / его улыбка — Всеволод Абдулов Белый Кролик — Всеволод Шиловский Мышь / Ребёнок-Поросёнок / Ореховая Соня — Клара Румянова Попугай-пират / Орлёнок Эд — Владимир Высоцкий Билли / Шляпник — Михаил Лобанов Джимми / Лягушонок / Мартовский Заяц / Палач / Червонный Валет — Виктор Петров песню Лягушонка поёт В. Голышев Герцогиня — Евгения Ханаева Кухарка / Червонная Королева — Наталья Вихрова Правительство в стране антиподов / Садовник / Червонный Король / Судья — Олег Герасимов Атака Гризли / Дама-антипод — Наталья Назарова

"Вади демократії" Алексис де Токвіль.

  • 25.01.21, 21:49
 Демократія характеризується рівністю, як основною цінністю. Рівність вимагає загальної участі в керуванні справами держави(на відміну від авторитарної монархії чи групової олігархії), тому слабке місце демократії - індивідуалізм, який позбавляє громадян участі в керуванні державою. Розглянемо, як з'являється індивідуалізм при демократії.При демократії зростає загальний добробут, виникає жага збагачення. Здавалось би: егоїзм однієї людини сприяє загальному збагаченню, політичній стабільності в суспільстві. Тому революція не загрожує стабільному суспільству...а загрожує пристосування до суспільства - відмова від свободи(прав, діяльності) задля рівності. При демократії виникає тиранія більшості, диктатура провідної думки, люди відмовляються від одиночної політичної діяльності. Особа віддається на волю суспільства, відмовляється від власної думки, стає рабом суспільства.  Усамітнившись розбивається суспільство, люди віддають права державі, яка стає диктатором, пропонуючи суспільству захист та опіку тим більше, чим громадяни відмовляються від активної діяльності. Виникає державна диктатура. Суспільна думка перестає захищати від держави, а напроти - стає зброєю для підкорення громадян , де думка одного підкорюється думкою усіх. Таким чином загальна рівність руйнує різність думок і здатність до вчинків. Громадянин обирає посередній, але певний добробут, що руйнує його прагнення до свободи дій. Відчуття рівності подекуди викликає заздрість до більш успішних.  Демократія стає консервативною, бо громадяни бояться змін, щоб не втратити те. що мають.

Арест Навального: дрожь в стенах Кремля. Часть 1


После длительного восстановления после отравления боевым ядом из группы “Новичек”, Алексей Навальный решил вернуться на родину. В России его ожидала как горячая поддержка, так и предсказуемое задержания, после которого его посадили под арест и судили. Обо всем по порядку.

Алексей Навальный, российский оппозиционер и самый сильный противник Путина, известен своими расследованиями в отношении Кремля. После последней пресс-конференции, президент РФ считает, что быть оппозиционером нельзя и любое проявление недовольства власти будет караться не только физически, но и уголовно.

Способ действующей власти справляться с оппозицией говорит о том, насколько сильно власть слабее оппозиции, а значит насколько сильно боится проиграть. На сегодняшний день видно, что Путин боится Навального, потому как привлек его к уголовной ответственности и заменил условный срок на реальный.
Как известно, дело об отравлении оппозиционера вызвало сильный резонанс среди мировых правителей и Ангела Меркель лично посещала Навального в больнице. Теперь же, мировые СМИ пристально следили, как проходит перелет Алексея. Однако, позже стало известно, что журналистов не допускали в аэропорт, куда прилетал блогер. Объяснили это высокой степенью эпидемиологической опасности. Сразу после прибытия Навальный был задержан. Некоторые его сторонники так же подверглись арестам.
Оппозиционер не мог не знать, что с ним будет в России. Яркими примерами могут служить Солженицын, Ходорковский, Политковский. Но все же он вернулся. Большинство экспертов считают, что это был смелый поступок, но и слишком рискованный. Так, если Навальный планирует и дальше раскрывать громкие дела и, наконец, добиться своей основной цели, то поступил он верно. Он не смог бы вести оппозиционную деятельность и иметь большое влияние за пределами России. Через некоторое время о нем бы просто забыли. Известный обозреватель новостного портала Handelsblatt Матиас Брюггман говорит: “У Навального были веские причины вернуться на родину, чтобы освободить ее от коррупции и элит, которые думают только о собственной выгоде, но не о людях, живущих в огромной стране”.
Если Алексея Навального все же приговорят к тюремному заключению, то, во-первых, он может повторить судьбу Сергея Магнитского, который умер в камере, потому как ему отказали в предоставлении соответствующей медицинской помощи. Во-вторых, это бросит очень темную тень на Путина, что еще раз подтвердит силу оппозиционера над действующим президентом.
https://myc.news/specproekty/arest_navalnogo_drozh_v_stenah_kremlya_chast_1?fbclid=IwAR3T_V-xvb8vb83_o2XnrFTmEorVoKKBdiHbi3FxHKRtyKhvhdX0kDwRvQ0

Следствие вскоре заявит,что было мотивом покушения на Наумова


В ближайшее время следствие планирует сообщить, что мотивом заказа на устранение начальника Главного управления внутренней безопасности СБУ Андрея Наумова было то, что он являлся единственным препятствием для получения экс-заместителем главы спецслужбы Дмитрием Нескоромным высокой должности в руководстве СБУ, сообщил агентству "Интерфакс-Украина" источник в правоохранительных органах.

"Нескоромный задокументирован в материалах негласного следствия, которое фиксировало контакты Расюка (задержанного полковника спецподразделения "Альфа" Юрия Расюка – ИФ), который был приближенным человеком к Нескоромному", - рассказал собеседник агентства "Интерфакс-Украина". При этом он подчеркнул: "Следствие планирует объявить публично версию о том, что мотивом заказа устранения Наумова стало то, что он был единственным препятствием для получения Нескоромным высокой должности в руководстве Службы безопасности Украины".

В то же время в СБУ официально не подтверждают и не опровергают информацию о том, что в данном уголовном деле действительно фигурирует бывший первый заместитель главы СБУ Нескоромный.

"Процессуальные нормы пока не позволяют нам обнародовать информацию, но мы это сделаем сразу, как только это представится возможным", - сказали агентству в пресс-центре СБУ.
https://interfax.com.ua/news/general/718639.html?fbclid=IwAR15gENWhM8vobe43IDLFUDx0B1dav1uRbVZjyfyK5NntXnkLInG006yjYs

Про вітання

  • 25.01.21, 20:05
...Тут "чіста па чєлавєчєскі" пропонують привітати зє!плісняву з днем народження.
...За що його вітати? За тарифи? За "середню" зарплату? За "мінімальну" пенсію? За "какая разніца"? За "проста пєрєстать стрєлять"? За віртуозну гру на піаніно нескажуякиморганом? Піаніно народ вже приніс йому під оп, дійсно, хай би краще займався тим, до чого має хист. ...Навіть його ж зє!наволоч йому ані рядочка в фб не написала привітального, лише кіргізи-корейці щось там пробулькотіли.
...Нехай його бородата бабуся вітає, єрмаки-богдани.



зє!коменти та та совкові висери видаляю, тому що Слава Україні!ua_flag

Про "Альошу" та інформаційну гігієну

  • 25.01.21, 19:52
Сьогодні мені написав товариш з Росії і розповів цікаву історію. Він улітку відпочивав у Болгарії в районі Пловдива та відвідав з екскурсією знаменитий пам’ятник воїнам, які загинули, звільняючи Болгарію від німецької окупації в 1944 році. І на стелі зі списком загиблих героїв він раптом побачив прізвище свого діда. А йому розповідала колись бабуся, що дід пропав безвісти десь під кінець війни в Румунії. Він відправив запит до архівів з проханням перевірити, чи дійсно Артюхов Иван Петрович, який воював у складі 4-го Українського фронту, загинув, визволяючи Болгарію від окупації німецько-фашистських військ.
Невдовзі прийшло повідомлення. Так, справді, людина похована в меморіалі загиблим воїнам в місті Пловдів – то його дід. Уявляєте? Через стільки років знайти слід свого діда! І як добре, що пам’ятник не знесли, хоч місцеві націоналісти хотіли це зробити кілька разів. А пам’ятник цей – знаменитий «Альоша», пісню про якого знали усі в Радянськім Союзі. Пісня «Альоша», яка прозвучала в 1967 році і стала на довгі роки символом радянсько- болгарської дружби, досі звучить на всіх урочистостях в Росії, Білорусії до 9-го Травня. А ще пісня була довгий час гімном міста Пловдів та звучала як музична заставка під час початку ранкової трансляції місцевого радіо.
Як же гірко, що зараз люди все менше пам’ятають про подвиг радянської армії під час визволення Болгарії від нацистського іга і про жертви, які поніс при цьому радянський народ. Гірко, продовжує мій товариш, що щось роз’єднало наші братські народи, а пісня про Альошу більше не звучить в Україні всюди, як колись у старі добрі часи.
Антифейк
Ну що, прочитали? Просльозилися, згадавши слова «немало под страшною ношей лежит безымянных парней»? Як же гірко, що «цветов он не дарит девчатам», і «из камня его гимнастерка, из камня его сапоги»… Десятки співаків на Ютубі переспівали цю сумну пісню, навіть наша Наташа Могилевська встигла її заспівати в 2017 році. І справді, у Пловдиві є ініціативна група, яка давно вимагає знести пам’ятник окупації Болгарії, знести цього Альошу, який колись пролив свою кров за болгарську землю. Правда, зачіпає? Адже знесуть і «стеллу з іменами загиблих», серед яких, як виявилось, і «дід мого товариша». А це, як стверджує російська Вікіпедія, «символ памяти всем советским солдатам, погибшим при освобождении Болгарии от нацистской оккупации во Второй мировой войне»…
Так от. У всій цій історії немає ні краплини правди. Крім того, що пісня була справді написана 1967 року, і в ній гарна мелодія та красиві слова. І все. Тому що на території Болгарії під час вступу радянських військ не загинув жоден воїн Радянської армії, і не було жодного бою. І під пам’ятником знаменитому Альоші у місті Пловдив немає ніякої стели з іменами. Тому що не лежить там ніхто.
І навіть вислів «визволяли окуповану Болгарію» - фейк. Болгарія не була окупована, тому що вона (тримайтеся) була союзником Німеччини. Правда, цар Борис не оголошував війни Радянському Союзу, але під тиском Гітлера оголосив війну США та Англії. Радянський союз одноосібно оголосив війну Болгарії і ввів війська до країни 7 вересня 1944 року. Болгарська армія ніякого супротиву не робила. Більше того, були випадки зустрічі радянських військ військовими оркестрами та квітами від населення. А де ж німецькі війська, від кого визволяти? Німецьких військ у Болгарії вже не було, вони перед тим без жодних переслідувань тихо пішли собі, потопивши усі свої військові кораблі.
Тому Радянська армія спокійно увійшла до Болгарії, і єдине, від чого там міг загинути солдат – це хіба перепивши болгарського вина. І навіть той зв’язківець Олексій Скурлатов, з фото якого витесували скульптуру, спокійно повернувся додому в рідний Алтайський край і прожив там до глибокої старості.
Але під кожним роликом із піснею «Альоша» на Ютубі я натрапляю на коментарі «мой дед погиб в Болгарии», або «брат моего прадедушки погиб в Болгарии». А далі йдуть заклики повернути Радянський Союз та оживити «славные победы всех славян» -- проста медіатехнологія, яка продовжує працювати уже більше 60 років. Сльозливі пісні, фальшиві факти, підтасована інформація, захована правда... Ці чекістські, а тепер фсб-шні методи працюють і зараз. Технологія, яка відвертала увагу народу від справжніх трагедій початку тієї війни. Про оточення чотирьох армій під Києвом і втрату 600 000 воїнів лише полоненими ніхто пісні не написав. Жодної. Але то уже зовсім інша історія. Непопулярна серед поетів та композиторів, ботів Ютуба і моїх гіпотетичних «російських друзів».
Довідка:
Російська Вікі про Болгарську операцію Червоної Армії: «Во время операции никакого сопротивления советским войскам оказано не было» https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F

Російська Вікі про пісню «Альоша»: «посвящённая памятнику советскому солдату в болгарском городе Пловдиве как символу памяти всем советским солдатам, погибшим при освобождении Болгарии от нацистской оккупации во Второй мировой войне»
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%91%D1%88%D0%B0_(%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%8F)

Болгарія була єдиною східноєвропейською країною, визволення якої обійшлося без боїв.
https://bulgaria-dobrich.ru/.../pochemu-bolgariya.../
Олександр Кот