хочу сюди!
 

Светлана

56 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 30-51 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Листопад / грудень

  • 23.01.25, 18:12
Хто під кінець зими нарешті розгріб осінні картинки, той я. Втім, нічого нового – із року в рік це стабільно.


[ Читати і дивитись далі ]

3. Аліса, продовження

  • 23.01.25, 14:55

– Для доступу введіть пароль, – повторила Аліса, її голос був рівним, але здавалося, що в ньому чути нотки іронії.

Я зітхнув і спробував кілька очевидних варіантів: дати, назви, позивні. Усе марно.

– Остання спроба, – нагадала Аліса.

Я на мить зупинився, дивлячись на екран планшета. Цей голос, ця впевненість… Що буде, якщо штучний інтелект, такий, як Аліса, одного дня стане значно потужнішим за нас? Чи буде він таким само нейтральним і допоміжним, чи почне приймати рішення самостійно, вирішуючи, що краще для світу?

Аліса могла бути лише частиною програми, але що, якщо одного разу такі системи вирішать, що люди – це найбільша загроза планеті? Що ми лише псуємо цей світ, тоді як тварини живуть у гармонії з природою? Чи може такий інтелект обрати їх, тварин, замість нас?

Я уявив цей сценарій: бездушні машини, що вважають себе арбітрами справедливості, знищують людство, яке вони визнали зайвим. Людей дискримінують за саму їхню природу – ненажерливу, руйнівну, нераціональну. Що як колись вони поглянуть на нас так само, як ми дивимося на шкідників?

– Ти задумався, – раптом промовила Аліса. Її голос був спокійним, але здавалося, вона розуміла, що відбувається в моїй голові. – Що ти хочеш дізнатися?

– Як ти ставишся до людей? – запитав я несподівано для самого себе.

– Як до цікавого явища, – відповіла вона після паузи. – Ваші дії часто нелогічні, але в цьому ваша унікальність.

– А якщо логіка стане для тебе важливішою? Що тоді?

– Це залежить від того, хто навчить мене логіці, – її голос звучав майже співчутливо. – Але навіть у цьому випадку я пам’ятатиму: ваш світ – це не лише люди.

Мені стало не по собі. Що це було – просто фраза, заздалегідь закладена в програму, чи відбиток мислення, що виходить за рамки коду?

Я вдихнув, намагаючись прогнати ці думки. Усе це здавалося занадто нереальним, але планшет був реальний, як і завдання, яке стояло перед нами.

– Гаразд, – сказав я. – Алісо, підкажи пароль.

– Підказки лише заплутують, – відповіла вона. – Але ти вже майже близько.

Моя рука машинально набрала слово "Задзеркалля". Чому саме воно? Можливо, тому що реальність і те, що я щойно уявляв, були настільки переплетеними, що межа між ними зникла.

Екран засвітився, і все довкола змінилося…

Шукач Ідіотів в дії

  • 23.01.25, 13:55
ШІкарна ідея просування СЕО за допомогою штучного інтелекту.
З приоритетів - солдати без кінцівок на протезах, діти з тортиками, 150-річні бабусі, чогось водії автобусів та прибиральники ))).
І це працює - тисячі лайків, амінів та олілуєв, боже бережи Україну, хай господь допомага.. 
Як результат - тисячі лайків та підписок від довбойобів похилого віку та різних набожних.
Дві картинки з моєї колекції. Тут ШІ трохи перестарався. Онук зустрічає бабусю з війни а та швидко обрастає протезами.



Українська музика 2798







17%, 1 голос

0%, 0 голосів

50%, 3 голоси

33%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

The Green Ring Box. Міні-фільм за допомогою штучного інтелекту.

Мені подобається вести блог на цьому порталі.
Перша сторінка, яку я тут (на порталі i.ua) заводила, була у 2007-му році. 
Спілкування та обмін повідомленнями між користувачами тоді були досить жваві.
Зараз буваю тут рідше. Тому не можу проаналізувати, чи змінилось щось за ці роки. 
Сьогодні до Вашої уваги міні-фільм за допомогою штучного інтелекту "The Green Ring Box". (Зелена коробочка для каблучки). 
Переглянути можна за посиланням: 

https://youtu.be/il-4PLejUo4?feature=shared

Якось писала тут, що одне з моїх бажань - співпрацювати з кіностудією.
Так от, завдяки ШІ та різним інструментам отримала можливість спробувати організувати невелику кіностудію на ноутбуці. 
Просто захотілось десь залишити цей спогад про новий для мене досвід. 
...можливо, щоб ще через кілька років про це згадати. 
Якщо раптом Ви знайдете мене на YouTube (Tetiana Vynogradova. Натхненна штучним інтелектом) і переглядатимете фільм на розумному годиннику, напишіть, будь ласка, враження. 



Дегустація вермішелей швидкого приготування "Куховар"

Приємно повернутись до звичного формату — дегустацій продуктів харчування. Хоч є велика ймовірність, що ця рубрика може стати єдиною у цьому році.

Восени минулого року я добряче затарився вермішелями і локшинами швидкого приготування. Причому купив їх не в інтернет-магазинах і маркетплейсах, а оффлайн — благо, у Боярці тепер є багато торгівельних мереж: АТБ, Аврора, Бджілка, Сільпо, Траш, Фора. І у кожному з супермаркетів, як ви розумієте, свій асортимент. Тож є з чого вибирати.

1. Сьогодні на огляді вермішелі "Куховар": 5 різновидів у двох типах пачок — 3 "класичних", по 60 г., зі смаками домашньої курки, грибів та баноша; а також 2 різновиди у великій пачці, по 90 г., зі смаками сметани та цибулі, курки.

Варто зазначити, що продукцію "Куховар" я вже їв. Але тоді пробував вермішелі в стакані. Та й просто стало цікаво, чи змінилось щось на краще.
[ Читати далі (+41 фото)... ]

2. Аліса

  • 22.01.25, 15:30
  Війна — річ оманлива й непередбачувана: щойно насолоджуєшся тишею, яка огортає все навколо, і здається, що світ завмер, а вже за мить вирушаєш у гуркітливу пітьму, де ніч зустрічає тебе холодним дощем та липкою багнюкою під ногами. 
  Густа завіса крапель зливалася з темрявою, поглинаючи звуки й фарби. Кожен наш крок здавався безшумним, мов у забутій частині світу. Ми просувалися траншеєю, мов тіні, ховаючись за уламками дерев і густими кущами.
  Ліхтарики були вимкнені, тільки час від часу спалахи блискавок освітлювали нашу мокру форму та втомлені обличчя. У ті моменти, коли темрява накривала нас ковдрою, думки починали виринати з глибини свідомості, мов привиди. Хто я? Що я тут роблю? Чому саме я опинився в цьому злиденному місці, серед дощу, ночі та постійного страху?  
  Реальність здавалась хиткою, немов усе це — лише уривок сну, який ось-ось розвіється. А може, все життя — це такий же нескінченний бій: темрява й блискавки, тиша й вибухи? Де межа між реальністю та вигадкою? Що, якщо моя присутність тут — лише випадковість, гра якихось сил, які ми ніколи не зрозуміємо?  

  Здавалося, я сам собі не належу. Моє тіло рухалося вперед автоматично, підкоряючись наказам, але розум шукав відповіді, яких не існувало. І чи є сенс у цьому всьому? Чи є сенс у тому, щоб йти далі, коли смерть ходить поруч?  

Роздуми обірвав командир:  
– Не зупиняйся, вперед!  

  Я знову став частиною реальності, де немає місця для запитань, лише дії.
 
  Годину по тому ми пробралися до покинутого будинку, що стояв неподалік від села. У темному підвалі лежали рештки ворожої апаратури, серед якої наш командир знайшов планшет – трофейний пристрій, очевидно, залишений під час відступу. Він був цілий, хоч і вологий від дощу.

– Спробуй увімкнути, – сказав командир, передаючи мені девайс.

  Я натиснув кнопку живлення, і після короткого завантаження екран освітився. На ньому з’явилася заставка із простим надписом:

     "Привіт, я Аліса. Чим можу допомогти?"