хочу сюди!
-
-
50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Нав'язливі думки/ImgBB знову видаляє фотки
- 21.01.25, 16:47
Повертаються нав'язливі думки. Звісно, в зв'язку з мобілізацією. Хоч мене і втішають, що по двом діагнозам не підходжу для бойової служби, але оскільки всі мобілізовані проходять базову військову підготовку, то ніщо не заважає записати в піхоту. Та й начитався і наслухався всякого, що ВЛК порушують закони і не вписують обмеження або не видають військовий квиток. Тож "накручую" себе, продумуючи різні варіанти. Цікаво спостерігати, як змінюється хід думок: від самоспалення і кидання під поїзд до самоушкодження. Це, мабуть, найбезпечніший метод, оскільки без криміналу. Хоча з нашою медициною то теж варіант так собі — лежати прив'язаним до ліжка — сумнівне задоволення. Тим паче, хотілося б, щоб шкурка була цілою, а не в шрамах. Тому не здивуюсь, якщо хід думок зміниться в бік отруєння ліками. В усякому разі генератор маячні працює на повну. Так що, можливо, продумаю й інші варіанти.
----
Додає переживань і фотохостинг imgBB. Десь місяць не було нарікань, а ось, сьогодні зникло за раз аж 15 фото! Це рекорд. На відновлення довелось витратити декілька годин, не кажучи про нерви. Не знаю, що робити? Може, забити болт на фотоблог і повністю преорієнтуватись на Ютуб, як це робить більшість? Бо підтримка блогу у життєздатному стані вимагає багато часу і нервів. А нові публікацї в блозі та на Ютубі вимагають аж 4 дні. Це дуже багато. І що робити поки не вирішив.
1
1. Нікотиновий кіт
- 21.01.25, 15:43
Тим літом наші позиції тяглися далеко за межі
села М. Вздовж покинутих городів, відділяючи їх від диких полів, простягалася траншея – ламана, уривчаста смуга на кілька кілометрів. З одного краю вона впиралася в залізничний насип, а з іншого – занурювалася у старий, напівздичавілий садок із велетенськими, покрученими яблунями та грушами. Чим далі вглиб садка, тим мілкішою ставала траншея, аж поки не сходила нанівець за кілька метрів від перекошеного дощатого нужника без дверей. У цьому була своя перевага – ніщо не заважало замислюватися над вічним, споглядаючи буття. Звісно, якщо поблизу нікого не було.
Коротше, хто там був – той упізнає це місце.
Якось літньої ночі я сидів, споглядаючи те буття і насолоджувався несподіваною тишею. Дивне срібло сяючої павутини, всіяної краплинами роси, обплутувало гілля дерев і кущів контрастними рельєфами. У монохромному світлі місяця все здавалося казково-нереальним, навіюючи дивні думки та дитячі спогади. І раптом із тіні під кущем намалювався сірий кіт.
Котяра був явним ветераном: шрами, надірване вухо, більмо на оці, а друге – пильне й зухвале – уважно мене вивчало. Нарешті він промовив:
– Дай сигарету!
– Нема, – машинально відповів я.
Думаєте, я не здивувався? Можливо, але виду не подав – до такого ставлюся філософськи: у глушині всяке буває. Витягнув пачку, закурив.
– Остання, – кинув я, випускаючи дим.
– То залиш покурити! – настирливо витягнув шию кіт.
– Ні, – відрізав я. З таким контингентом краще справ не мати.
Мабуть, котяра зрозумів, що марно витрачає час. У кілька стрибків він зник із поля зору. Але замість нього кущі розсунулися, і звідти вийшов боєць, заправляючи штани. Напевно, він випадково став свідком моєї розмови з котом.
– Жлоб, – буркнув він собі під ніс і пішов геть.
Отакі дива трапляються в глушині…
7
Дрібне дрібноті, що тримає мене в ігнорі
- 20.01.25, 21:36
Гадаєш ти "прекрасна" то про себе?
Я ж маю на увазі всіх жінок,
Якщо щось маєш проти, --
Окрім тебе,
А ми йдемо. Вперед. За кроком крок.
Так. Дійсно. Я залазила на сОсну.
Ліхтарики і тризуб начепить.
Хоча для цього вже давно доросла,
Я з посмішкой lovлю казкову мить.
Так помилки мої -- то склад насіння,
А ти -- пацюк, що їх шукає там.
ВідрОстиш собі зуби, втратиш крила,
І перетворишся на жирний харч кицькам.
Я ж маю на увазі всіх жінок,
Якщо щось маєш проти, --
Окрім тебе,
А ми йдемо. Вперед. За кроком крок.
Так. Дійсно. Я залазила на сОсну.
Ліхтарики і тризуб начепить.
Хоча для цього вже давно доросла,
Я з посмішкой lovлю казкову мить.
Так помилки мої -- то склад насіння,
А ти -- пацюк, що їх шукає там.
ВідрОстиш собі зуби, втратиш крила,
І перетворишся на жирний харч кицькам.
18
Повинні пам'ятати
- 20.01.25, 15:55
Про Героїв цієї новітньої історії.
'Вони витримали, не витримав бетон."
Не забути, як про мужніх за велінням часу і совісті юних студентів 18 року - цвіт нації.
Пам'ятати, щоб діти і онуки знали, хто ворог.
Хто прийшов вбивати, нищити , катувати, лише тому, що ти українець.
Щоб нові хамовиті вісмути не насміхались над нашим минулим.
Щоб не казали, що України не було і не існує.
Щоб їх нащадків, навезених у окуповані території колись змусити стулити пельки.
Щоб пам'ятати, як після Голодомору вони нахабно займали українські хати українського Донбасу, коли ще тіла померлих хазяїв збирали обабіч доріг і кидали в урвища за селом.
Щоб потім кричати, що вони рузкіє, і данбас рузкій.
Знати, хто прийшов і закатував Україну знову. В 21 сторіччі.
Пам'ятати, що іноді люди вибирають честь, гордість і несуть свій хрест гідно. До смерті.
Вічна пам'ять Героям.
'Вони витримали, не витримав бетон."
Не забути, як про мужніх за велінням часу і совісті юних студентів 18 року - цвіт нації.
Пам'ятати, щоб діти і онуки знали, хто ворог.
Хто прийшов вбивати, нищити , катувати, лише тому, що ти українець.
Щоб нові хамовиті вісмути не насміхались над нашим минулим.
Щоб не казали, що України не було і не існує.
Щоб їх нащадків, навезених у окуповані території колись змусити стулити пельки.
Щоб пам'ятати, як після Голодомору вони нахабно займали українські хати українського Донбасу, коли ще тіла померлих хазяїв збирали обабіч доріг і кидали в урвища за селом.
Щоб потім кричати, що вони рузкіє, і данбас рузкій.
Знати, хто прийшов і закатував Україну знову. В 21 сторіччі.
Пам'ятати, що іноді люди вибирають честь, гордість і несуть свій хрест гідно. До смерті.
Вічна пам'ять Героям.
15
