хочу сюди!
 

Светлана

56 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 30-51 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Узнай лукавого,он придет

https://proza.ru/2016/12/07/1242 Отче наш,
сущий на небесах! да святится
имя Твое;
Да приидет Царствие Твое:
да будет воля Твоя и на земле,
как на небе:
....................................................
И не введи нас в искушение,
но избавь нас от лукавого;”

Откроем последнюю тайну, кто же он – лукавый.
Еще две тысячи лет назад апостол Иоанн говорил: “антихрист придет, и теперь есть уже в мире”. Антихрист, лукавый, сатана, диавол – так называется падший ангел, он сотворенный Богом, значит сын-тварь, отступник и предатель при этом пришли сыны Божии предстать пред Гос- пода; между ними пришел и сатана”. (Иов 1,6) Находясь на Небе, занимая высокое положение среди других ангелов, этот сын позавидовал, возгордился своим умом, красотой и захотел занять место Бога, за что и свергнут на Землю. За ним последовала часть ангелов (144 тыс.), принявших его сторону. Эти могущественные сущности бессмертны до времени, у каждого свой облик и характер, как и у людей, но природа тел другая. Бог определил место сатане с его легионом высоко – между небом и землею. Индийский эпос называет столицу демона Прааг-джиоти-ша-пура, где прааг – прежний, джиоти свет, ша – забывчивость или пренебрежение. Город тех, кто пренебрег прежним светом. Библия подтверждает, что престол сатаны находится на востоке, в Пергамском царстве. Итак, много тысяч лет падший ангел-сатана находится на востоке, на самой высокой точке нашей планеты, а это, как известно, Гималаи. Он невидимый, но всегда рядом и имеет контакт, влияние и власть над некоторыми людьми. Он хитер и часто действует, используя других. Еще в Едемском саду сатана говорил через змея, предлагая Еве вкусить запретный плод: “И увидела жена, что дерево хорошо для пищи, и что оно при- ятно для глаз и вожделенно, вожделенно, потому что дает знание; и взяла плодов его, и ела; и дала также мужу своему, и он ел”. ( Быт.3,6) Запретные знания вот тот грех, за который люди были изгнаны из Рая. Первый и опасный, так как это небрежение к Слову, ведь “cокрытое принадлежит Господу, Богу нашему, а открытое нам и сынам нашим до века” (Вт.29,29). Значит, изучать флору и фауну можно, они открыты для людей, а души, судьбы нет, они для Бога. Но в нашу эпоху история вновь повторилась. Те же действующие лица – сатана, женщина, и запретные знания. Известно, что женщина слабее, и недостойно сильному, манипулировать слабым. Но он явился перед женой русского художника Рериха, Еленой, в сиянии, как прекрасный ангел по имени Мория. “Бог сказал: возьми сына твоего, единственного твоего, ко- торого ты любишь, Исаака; и пойди в землю Мориа, и там принеси его во всесожжение”…(Быт.22,6) Так предупреждала Библия. Мория поведал Елене как и Еве о тайнах мироздания. Рассказал об ауре, карме, реинкарнации, сказал, что человек обладает колоссальными скрытыми возможностями, психической энергией и что он поможет, откроет тайны и даст людям знания, чтобы они могли сами управлять всеми процессами, а не просить милости Божьей. Научившись, узнав свою, чужую карму, ее якобы можно корректировать, также вторгаться в чужой ум, направлять мысли, менять пол в чреве

???

  • 25.01.25, 07:52

Зима и мы

Одиноко то как....


Тебе тоже холодно?


Дойти бы до сельпо...


Ой!  Это из зимнего сна...


Ты прав дружище - холод собачий!


Надо всласть поплавать... а то вдруг лета не будет!


Мороз однако... какой уж тут секс...


6. Марципанник

  • 24.01.25, 14:33
Марципанник крутився навколо мене, підтанцьовував, злегка притупуючи ногами, і уважно розглядав мене з усіх боків, немов намагався вирішити, якої я форми чи породи. Час від часу він щось бурмотів собі під ніс, схоже на: «Чи це чайник? Ні, занадто вузький! А може, гриб? Ні, гриб не носить черевиків!»  

Раптом він радісно сплеснув долонями й вигукнув:  

– О, ви якраз вчасно! Ви навіть не уявляєте, як я радів би, якби вмів радіти ще більше! Я просто зобов’язаний познайомити вас із нашими найшляхетнішими, найосвіченішими й наймилішими людьми, їх досвідченими керівниками та нашим правителем! Це просто виняткові особистості, таких більше ніде не знайти – хіба що на іншому кінці веселки! Але ходімо швидше, бо сьогодні ж неділя – великий день виявлення волі найвеличнішого і всі мабуть давно зібралися!  

Я не встиг і слова вставити, як він ухопив мене за рукав і понісся вперед, легко перестрибуючи коріння та калюжі.  

Стежка вивела нас із похмурого лісу в поле, де трава підозріло шелестіла навіть без вітру, а кілька зруйнованих будинків ховалися за бур’янами, наче сором’язливі діти. Земля під ногами змінилася на потрісканий асфальт, що дивно пахнув карамеллю. Чим далі ми йшли, тим частіше з’являлися будинки – кожен із них здавався ніби зітканим зі снів, із вікнами, що підморгували, і дверима, які ледь чутно зітхали.  

Зрештою ми опинилися на центральній площі, яка нагадувала величезний пиріг із зеленим мохом замість глазурі. Перед сценою зібрався натовп: шахтар у шоломі, що світився, доярка з відром, яке час від часу муркотіло, селянка з серпом і колосками, які росли просто в неї з рук, просто пузатий дядько із гайковим ключем, що скрипів, немов був старшим за самого чоловіка, та інші персонажі. Але що мене найбільше здивувало – це їхні обличчя: байдужі, наче вони вже бачили все, що тільки можна побачити.  

Поруч зі сценою, за занавіскою, яка виглядала так, ніби її зшили зі старих хусток, стояв затертий диван, що ледве тримався на ніжках. На ньому розвалилися кілька небритих типів, схожих на герцогів із дуже далекого королівства, або циган які зачасту ошиваються біля вокзалів. Вони мляво грали в карти, іноді кидаючи на мене короткі, підозрілі погляди.  
 -Наша вельмишановна аристократія - шепнув мені мій новий знайомий та побіг до них навшпиньки. Чемно зігнувшись, почав щось жваво шепотіти старшому, раз у раз показуючи пальцем у мій бік. Старший герцог, чи то граф,  поскріб під засмальцьованою перукою не відриваючи погляду від карт, підняв брову, потім скривився й махнув рукою, мовляв, «роби що хочеш».  

Марципанник, сяючи від радості, повернувся до мене, підстрибуючи так, що його сюртук розвивався, мов крила метелика.  

– Ви просто не уявляєте, яка це честь – бути тут, разом із нашим чудовим народом, на цьому найвеличнішому дійстві! Вас люб'язно запрошено!– вигукнув він, знову плескаючи в долоні.  

Він поправив свій сюртук, вийшов на сцену й урочисто промовив у мікрофон:  

– Гм! – коротко кашлянув він, глянувши на диван.  

Старший кивнув і штовхнув ногою малого що під столом потай смолив цигарку як справжній курфюрст-принц. Він схопився, швиргонув недопалок просто в натовп (той перетворився на маленьку блискучу пташку й злетів), і став біля завіси, ніби чекаючи на щось.  

Марципанник випростався, зробив глибокий вдих і виголосив:  

– Вітаю, вірний народе вільної держави! Зараз усім нам випаде велика честь узріти найвеличнішого правителя, спасителя нашої квітучої землі! Мудрого та справедливого, що завжди керується добробутом свого народу та законами честі! Кожен його вчинок нагадує нам про силу слова та непохитність у боротьбі за справедливість! Затамуйте подих та сповніться величчю!  

Натовп застиг, а в повітрі запахло лавандою, немов сам час вирішив затриматися тут, щоб побачити, що буде далі.

4. Задзеркалля

  • 24.01.25, 14:16
Я опинився в лісі, настільки дивному, що навіть найбезглуздіші сни здавалися б цілком звичайними порівняно з ним. Дерева тут були темними, майже чорними, а їхнє листя переливалося сріблястим блиском, наче хтось ретельно натирав його місячним сяйвом. Небо випромінювало рівно-тьмяне, матове світло, без жодного натяку на те, чи зараз ранок, день, чи, можливо, час зовсім перестав існувати.  

Навколо панувала тиша, така густо-важка, що її можна було розрізати ножем і розвішати на гілках дерев. Лише зрідка її порушував ледь чутний шурхіт, який швидко зникав, залишаючи по собі відчуття, що тебе щойно зважили, виміряли і визнали малозначущим.  

Я швидко зрозумів, що ні зброї, ні боєкомплекту при собі немає. Порожні руки здавалися ще більш чужими, ніж цей ліс. Тягар невідомості, що тиснув на плечі, був важчим за будь-який рюкзак. Я пішов уперед, хоча тут "уперед" було таким же відносним, як і все інше. Кожен крок нагадував попередній, а місцевість вперто створювала враження, що я рухаюся по замкненому колу.  

Йдучи, я намагався зрозуміти, що це за місце. Сон? Але чому тоді я не можу прокинутися? Чи, може, це якась квантова дивина, коли реальність і вигадка накладаються одна на одну, створюючи щось середнє між дійсністю й абсурдом? Я згадував уривки з книжок про квантову механіку, де говорилося, що саме спостереження може змінити стан об’єкта. Але хто тут спостерігач – я чи хтось інший?  

Час зник, наче вирішив, що в цьому лісі він не потрібен. Мені здавалося, що я блукаю годинами, але це могли бути й кілька хвилин. Мій мозок наполегливо відмовлявся приймати хоч якісь правила цього місця.  

Раптом мої думки перервав ледь чутний шурхіт у сріблястих липухах неподалік. Я зупинився, затамувавши подих, і прислухався. Звук повторився, трохи ближче. Здається, він запрошував мене підійти.  

Я рушив у напрямку звуку, а коли наблизився, із густого листя раптово вистрибнув знайомий сірий кіт. Той самий – із шрамами, надірваним вухом і більмом на одному оці, яке виглядало так, ніби бачило щось, що мені краще не знати.  

Кіт завмер, упізнавши мене, і на мить навіть виглядав зацікавленим. Потім у кілька стрибків вибрався на стежку й сів. Він обережно витяг задню лапку, почухав за вухом, немов перевіряючи, чи добре вона гнеться, а тоді… зобразив мені жест, який був таким нахабним і виразним, що його можна було зрозуміти навіть без слів.  

– Серйозно? – пробурмотів я, ошелешено дивлячись на цю сцену.  

Кіт повільно обернувся, його одне око звузилося, немов він зважував, чи вартий я подальшої уваги. Потім він коротко хмикнув (так, він справді хмикнув!), махнув хвостом і зник у густих липухах, залишивши мене стояти на стежці, почуваючись то героєм, то безглуздим спостерігачем у чужій історії.  

Зітхнувши, я попрямував стежиною далі, знаючи лише одне: у цьому лісі абсурд – це правило, а не виняток.

Українська музика 2799







40%, 2 голоси

0%, 0 голосів

60%, 3 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

О Жизни-!

  • 24.01.25, 11:16
Не каждый,кого ты хочешь видеть в своей жизни,хочет видеть тебя в своей..Поэтому не трать свою энергию,и время пытаясь угодить,или делая одолжения тем,кому совершенно всё равно,есть ты или нет.Сосредоточь свою жизненную энергию на тех,кто действительно ценит твоё присутствие,и принимает тебя таким,какой ты есть.Жизнь слишком коротка,чтобы тратить время и усилия на людей,которые не отвечают взаимностью.Окружи себя теми,кто заставляет тебя чувствовать себя ценным,и поддерживает тебя на каждом шагу-!-всем Добра-!heartНе кожен,кого ти хочеш бачити у своєму житті,хоче бачити тебе у своєму.Хто дійсно цінує твою присутність,і приймає тебе таким, який ти є.Тому не витрачай свою енергію,і час намагаючись догодити,чи роблячи ласки тим,кому абсолютно все одно,є ти чи ні.Зосередь свою життєву енергію на тих,хто дійсно цінує твою присутність,і приймає тебе таким,який ти є.Життя занадто коротке,щоб витрачати час і зусилля на людей,які не відповідають взаємністю-!-Любiть,та будьте Коханими-!-Усім Добра-!heart

Nature's Sunshine.








  Nature's Sunshine. Біологічні добавки із Америки. Вже давно в Україні. 
  Мені допомогли поліпшити Зір, і позбавитись назавжди куріння.
  А якої думки ви ?