Радивилів, вулиця Соборна (історія)
- 22.02.25, 14:33
Вулиця Соборна
Перейменована 8 квітня 2025 року. Колишні назви – Олександра Невського, Ворошилова, 11 Листопада, Крупецька.
З найдавніших часів одна з головних вулиць, була дорогою, яка сполучала Радивилів з Крупцем. У ХІХ столітті в містечку Крупці діяли митниця другої лінії, поштова станція, де можна було перепрягти коней. У цьому поселенні організовувалися багатолюдні ярмарки.
Вулиця зберегла непрямолінійний вигляд, – очевидно, в давнину її продовженням стала вулиця (дорога) на Почаїв. За розповідями старожилів, яких я розпитував 40 – 45 років тому, при цій вулиці існувало старовинне кладовище (нині газон перед 5-поверховим будинком №10), окремі похилені хрести і занедбана каплиця стояли ще на початку ХХ століття. Саме тут, очевидно, знайшли вічний спочинок перші покоління радивилівців. Малоймовірно, що кладовище могло бути закладене в центрі поселення. Мабуть, у ХYІ – ХYІІ століттях Радивилів будувався в основному обабіч вулиці Почаївської. З поширенням забудови на вулицю Крупецьку виникла необхідність визначити для кладовища інше місце – його вибрали на той час далеко за містом.
Колись місцевий краєзнавець Федір Бортник (прожив понад 90 літ) показував на цьому кладовищі місце, де, за відомими йому переказами, був похований козацький полковник, який помер унаслідок поранень після Берестецької битви 1651 року. Цілком вірогідно, що це кладовище дійсно існує з другої половини ХYІІ століття.
Наприкінці ХYІІІ століття Радивилів у зв’язку із втратою Польщею незалежності опинився у складі Росії, причому став її прикордонним поселенням. Війська розквартирували на хуторі за містечком, там, де тепер автобусна станція. А значить, і ця частина дороги на Крупець почала ще більше відігравати роль міської вулиці.
До речі, герой роману «Тихий Дон» Михайла Шолохова – Григорій Мелехов, якого письменник писав на основі спогадів своїх односельчан-станичників, після розвантаження їхнього підрозділу на станції в Радивилові (у творі «Радзивилово»), вирушив верхи в колоні на місце служби – на хутір за місто. З цією службою пов’язано в романі кілька чудних епізодів (2-а глава 3-ї частини 1-ї книги). Відомо, що в Радивилові перед Першою світовою війною дійсно стояв 12-й Донський козацький полк. 26 серпня 1904 року "вічним шефом" полку був названий генерал-фельдмаршал князь Потьомкін-Таврійський (рос. Потёмкин-Таврический) і його ім'я було приєднано до імені полку.
Містечко і зокрема вулиця Крупецька заповнені були майже всуціль дерев’яними будівлями, які часто потерпали від пожеж. Тож наявність на цій вулиці пожежної частини вказує на давність потреби в такій службі. Наприклад, про одну з пожеж, у 1854 році, з документів дізнаємося: спочатку зайнявся будинок міщанина І.Торченюка, а потім було винищено серед містечка 5 єврейських кам'яних будинків на 11400 рублів, у тому числі дім купця Данила Гартенштейна, а ще дерев’яних будинків – 24, крамниць кам'яних – 50, дерев'яних – 73 (збиток оцінено в 7649 рублів), заодно в будинках і крамницях згоріло майна на 32510 рублів. Усього пожежею було завдано збитку на 51559 рублів сріблом.
Наявність військових змушувала місцеву владу зважати на їхні потреби, адже офіцери 12-го Донського козацького полку і 18-ї Волинської прикордонної бригади жили в місті з сім’ями, в тому числі на вулиці Крупецькій. У 1873 році відкрито однокласне народне училище, згодом на цьому місці за кошти мецената Мойсея Гінсбурга збудували міську школу, яка відкрилася в 1902 році (в тому приміщенні, яке добудоване, нині дитсадок «Усмішка»). Тут працювало й вечірнє відділення для дорослих. Навчання було платне.
При визначенні місця під ще одну православну церкву теж врахували думку військових (жителі вулиці Крупецької відвідували здебільшого невелику кладовищну Свято-Павлівську, яку спорудили на свої кошти Каверіни). У цій церкві був похований сенатор, дійсний таємний радник Павло Нілович Каверін, а його син полковник Петро Каверін, у минулому приятель поета Пушкіна, командир прикордонної варти в Радивилові, очевидно, знайшов спочинок біля цієї церкви, поряд із князем Петром Вадбольським (1831 – 1885) (після реконструкції в 1990-і роки напівзруйнована церква стала каплицею).
Вулиця Крупецька набула нового значення після освячення церкви Олександра Невського в 1874 році. Її іконостас та ікони замовили в Санкт-Петербузі при участі академіків Миколи Федюшкіна і Федора Васильєва.
Ім’я Олександра Невського вулиця носила з 1991 року.
Через вулицю Крупецьку, за переказами, напроти церкви працювала фабрика перламутрових ґудзиків.
При цій вулиці жив лікар-хірург і просвітянин Петро Шепченко (в районі управління «Радивилівгаз»), у нього часто бував письменник і лікар Модест Левицький, із графського роду, який у 1907 році, живучи в Радивилові, випустив свою першу книжку «Оповідання». Вплив цих діячів на громадське життя місцевих українців був вельми відчутний.
Вулиця з давніх часів привертала увагу своїми магазинами, кав’ярнями, тут діяли приватні хлібопекарні, фотоательє, кінематограф (з початку ХХ ст.), готель Цезірського.
17 вересня 1939 року на в’їзді в місто зі сторони Крупця молодь спорудила вбрану зеленими гілками і квітами арку – зустрічала Червону армію, яка несла краєві визволення від польських шовіністів, а заодно й поширювала сталінські більшовицькі репресії.
У 1941 році, наприкінці червня, тут здійснювали танкові маневри екіпажі 8-го механізованого корпусу генерала Дмитра Рябишева. Затим рухалися моторизовані підрозділи гітлерівської армії. Через півтора місяця вулицею Крупецькою проїхали вантажівкою на Рівне письменники Улас Самчук і Олена Теліга, про що Самчук залишив спогад у публіцистичній книзі «На білому коні» (було 6 серпня): «І ось, нарешті, Радивилів! Волинь. Яка ж це година? Сьома. Сонце все ще на небі. Машина якось сама зупиняється, а я механічно зіскакую, щоб торкнутися рідної землі. І як багато тут знаків доби: і прапори, і тризуби, і хлопці в ритуальних мазепинках, і плакати, що сливе захрипло пропагують “нашу славу”. Просто не віриться, що це те саме дерев’яне, колись прикордонне, багато разів згадуване містечко, де і я одного разу під осінь, якогось там десятисотенного року пожинав лаври слави на чолі танцювальної групи безсмертних Авраменкових гопаків та «запорожців»...»
Рік 1944-й так само був позначений великим переміщенням бойової техніки.
Суттєво змінилася вулиця в другій половині ХХ століття. Частину її, яка виходила на вулицю Почаївську, у 70 – 80-і роки перекрила площа з райвузлом зв’язку, торговим комплексом, 3-поверховим універмагом. У 1977 році на місці складів райспоживспілки здано в експлуатацію перший 5-поверховий житловий будинок (№10), і невдовзі автобусна станція, яка була перед його фасадом, перенесена в новозбудоване приміщення при цій же вулиці, але на околиці міста. Ще в 60-і роки на місці старих дерев’яних хат з’явилося і кілька двоповерхових будинків. У 1981 році відкрили готель із рестораном (з 2024 року в приміщенні ресторану діє супермаркет «Trash! Траш!»). У 80-і споруджено ще дві 5-поверхівки, кілька 4-поверхових будинків.
У двоповерховому будинку райспожиспілки при площі в один час перший поверх займала книгарня, згодом вона була в торговельному приміщенні на протилежному боці вулиці. Нині такого вибору книжок для продажу у Радивилові немає.
Три десятки літ вулиця наповнювалася строкатою публікою в дні відзначення 9 Травня – багатолюдна маніфестація вирушала до заміського меморіалу Слави і братських могил полеглих бійців.
Покладалися вінки та квіти і до пам’ятника Герою Радянського Союзу артилеристу Павлу Стрижаку біля ліцею №2 (ця школа була відкрита в 1982 році, тоді ж сюди перенесли пам’ятник, що раніше стояв на острівку біля ставу). Поряд із церквою стояв пам'ятник зі скульптурною композицією - червоноармійці в атаці, один з автоматом, другий замахнувся гранатою. Демонтований у березні 2025 року.
Вулиця, яка була тоді частиною автотраси Рівне – Львів, знала пожвавлення господарської діяльності в 80-і роки, коли тут працювали райсільгосптехніка, райагробуд, пересувна механізована колона тресту «Рівнеагробуд», потужно заявляли про себе автоколона, райсільгоспхімія, вулиця розташувалася за під’їзною віткою залізниці з мостом.
Нині при вулиці Соборній розташовані ряд нових малих приватних підприємств. З’явилися нові кафе, магазини з продажу продуктів, хлібобулочних виробів, дитячих товарів, теплообігрівального обладнання тощо. Вулицею курсує міський автобус.
Володимир ЯЩУК.
2025 рік.
На знімку: вулиця Крупецька початку ХХ століття (з зібрання зброяра Федора Токарева).
1
