Вімани....
- 04.05.24, 15:51
- НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
Не можна судити лише за виглядом. Це твердження стосується і взаємин людини з їжею. Так уже склалося, що деякі делікатеси, що цінуються по всьому світу, виглядають не дуже апетитно і привабливо. Однак це не привід захищати себе від смакових насолод. Як стверджують гурмани, багато делікатесів мають неймовірний смак. Тому не варто відмовлятися від дегустації, якщо з’явиться можливість спробувати що-небудь із наведених нижче продуктів.
Гриб «Герицій їжаковий»Дорогий делікатес, ціна якого сягає п’яти тисяч доларів за кілограм. Смак грибів нагадує курку чи креветку з легким грибним ароматом.
[ Читати далі ]Молодій дівчині Олені час від часу снився один і той же хлопець. Ніби нічого дивного в цьому не було, якби не його вбрання. Було враження, ніби він приготувався зніматися у фільмі про середньовіччя.
Снився він весь час на лузі, де стоїть великий пагорб, і де вікові вітри видувають на піску залишки старовинного глиняного посуду. Хлопець завжди сидів на схилі того пагорбу і чекав, коли на луговій дорозі з’явиться постать Олени. А при наближенні її, піднімався і йшов назустріч.
З часом хлопець Олені став настільки близьким, що поза сном їй здавалося, ніби він справді сидить за річкою на тому пагорбі і терпляче на неї чекає. Та й сама вона вже чекала, коли він знову їй присниться.
Якось під час чергової зустрічі уві сні хлопець подарував Олені неймовірно красивий золотий перстень з великим прозорим каменем, що грав на сонці всіма кольорами веселки. Ледь помітне його рожеве забарвлення змінювалося на блакитне, якщо змінити кут погляду на нього. А якщо швидко змінювати погляд через його грані, то було видно, як в ньому по пустелі скаче в латах вершник на коні.
– Ти ж розумієш, що все це сон. І що прокинувшись, я не матиму твого подарунку.
– Наші зустрічі не випадкові. Ти просто загубилася в часі. Пройдуть століття, і ми с тобою ще прогуляємося цим лугом. Але вже не уві сні. А зараз цей перстень я покладу у пісок ось під цим кущиком. Прийдеш вдень і забереш його. Він буде для тебе і талісманом, і як оберіг, а також нагадуванням, що я на тебе чекаю десь у віках.
Олена проснулася з приємними відчуттями і усмішкою на обличчі. Присниться ж таке. Хоч бери та йди на пагорб. Звісно, що вона туди в той день не пішла, бо сни є сни, і з них в реальність нічого не візьмеш.
Після того сну хлопець перестав Олені снитися. Але спогади про нього не полишали дівчину. А щоб їх поновити, вона вирішила одного дня сходити за річку до того пагорба. І коли вона йшла луговою дорогою, було відчуття, що хловець дивиться здалеку на неї.
Присівши на те саме місце, де колись вона сиділа уві сні з хлопцем, їй впав в око знайомий кущик. Олена обережно розгребла пісок під ним і…обімліла. На сонці засяяв той самий перстень, який був їй подарований.
Першою думкою Олени було те, що і зараз це лише сон. Але отямившись, вона зрозуміла, що це реальність. Дівчина наділа перстень на свій палець і їй здалося, що на неї дивиться той хлопець і усміхається. Але поруч нікого не було.
Життя Олени склалося найкращим чином. І вона не сумнівалася, що оберіг її вдалої долі є подарований крізь віки перстень. Оскільки хлопець більше їй не снився, то про нього залишилися лише теплі спогади. Та красивий перстень на її пальці.
Одного разу, купуючи в ювелірному магазині подарунок для своєї дочки, на перстень Олі звернув увагу сивочолий продавець-ювелір.
– Ви не бажаєте продати свій перстень? Я вам за нього заплачу великі гроші.
І продавець запропонував таку суму, що від подиву у Олі округлились очі.
– Ого! Я стільки гривень не те, що не тримала в руках, а й не бачила.
– Ви мене не правильно зрозуміли. Я пропоную вам суму в доларах.
Олена від такої фрази впала в оціпеніння і не могла нічого сказати. А коли опам’яталась, то подумки в пам’яті перебрала все своє життя. І в ньому найвищою цінністю ніколи не були гроші.
– Знаєте, є речі, які не продаються. Особливо подарунки від дорогих людей.
Вже в глибокій старості, коли в вічну подорож був зібраний букет найкращих спогадів із життя, Олена з усмішкою і вдячністю долі, тримаючи в руках дивним чином подарований колись перстень, повільно закрила очі…
Вже через мить Олена відчула на собі подих свіжого літнього вітру, наповненого запахами лугових трав. Вона відкрила очі і побачила перед собою лугову дорогу, якою йшла. А поруч з нею йшов хлопець з її давніх снів. І вони були такі молоді і такі щасливі.