хочу сюди!
 

Лилия

51 рік, діва, познайомиться з хлопцем у віці 45-65 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Претензія до I.UA

Шановні адміністратори, чому останню неділю всі мої публікації на блозі неможливо опублікувати. При завантаженні малюнків надходить повідомлення "Публікація втрачена". Це своєрідна цензура.  Якщо я небажаний блргер, повідомте і тобі я не буду Вас більше турбувати своїми публікаціями.
Головний редактор журналу
"ПЕРЕЦЬ" В.Чмирьов.

Атітлан, частина 2. Люди іншого світу

  • 18.04.22, 19:36
[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

На узбережжі озера Атітлан, показаного у попередній частині, розкидано з півтора десятка сіл, більшість населення яких споконвіку складають індіанці майя. З нашої далечини майя можуть виглядати одним народом, хоча насправді за цією назвою ховаються не завжди схожі одне на одне племена сумарною чисельністю близько 6 млн. чоловік, що говорять 25 мовами, також часто зовсім різними. В особливо запущених випадках у глибинці сусідні села можуть не розуміти один одного чи навіть постійно ворогувати, тому що у них так повелося ще з доколумбівських часів.

1. Навкруги Атітлану здебільшого мешкають цоцилі і какчикелі, наприклад. Крім того, кожне село має свої специфічні візерунки в одязі та домінуючий колір тканини.


[ Читати і дивитись далі ]

Правильне маркування російських бляшанок



От не розумію, хто свнсбчим хенералам дав вказівку малювати на танках оті кляті сотонатівські букви?
Вкорінювати мордорські ідеї треба було з рідними, мордовськими буквами і зрозумілим усім словом, як адресою куда ці танки їдуть.
От потому і програють орки, що не слухали маму у дитинстві і тягнулися за усім отим імпортним.

Школа ненависті. Урок 7. Сгущонка



Увага! Текст написаний свнсбчим суржиком для більш глибоко розуміння контексту. Тому особливо чутливим та вагітним можна читати лише останній абзац нижче.

Однажды активный коллаборрант с коммунонацистским режимом СССР Евгений Евтушенко сподобился написать прозу. Поэт он был плохонький, а писатель выдался и того никчемнее. Но во времена "перестройки" его роман "Ягодные места" выглядел смело, написанным без особенных штампов (хотя, там такие шедевры руссонацистской пропаганды прямо с первых абзацев, что можно обрыгаться и дальше не читать). В принципе, этот "роман" и заслуживает такого отношения.

Но тогда его прочла вся прогрессивная совковая вшивая интелигенция. И восторженно обсуждала под водочку с селедкой на прокуренных папиросами "Сальве" кухнях, пока его поругивали цепные псы режима в "Литературке".

В общем, роман говно и не стоило и вспоминать ни о нем, ни об авторе. Мне лично он запомнился только тремя пассажами.
Первый - у одного из антагонистов на двери висел плакат с портретом Ринго Старра (что было абсурдно. т.к. отдельно Ринго никто не печатал, неходовой был товар).
Второй - что Харрисона по соло можно узнать с двух нот. Очевидно, аффтар послушал песню "This day only" из альбома 79 года и не знал, что как раз это соло играл Джефф Линн :)))
Третий момент был самый запоминающийся и врезался в память навсегда.

Чтобы показать отвратительность главного антигероя, комуняцкий холуй Евтушенко призывает на помощь... сгущенку. Да-да, именно этот суррогатный продукт, который в отсутствие нормального молока в Эсэсэсэре строителям коммунизма втюхивали как "лучшую в мире молочку".
Я застал самые темные времена умирающего совка. Такие, как сейчас на Россее.

Очереди за всем. Мрачные одежды, постоянное легкое чувство голода (что такое голодные обмороки я узнал потом, в 90-е), постоянная самоцензура, потому что донести мог кто угодно (правда, ничего бы не сделали, но по кабинетам бы погоняли на "лекции о преимуществах социалистического строя"), постоянная тень войн в далеких бабайстанах.

Даже солнце, как мне казалось, светило тускнее, чем сейчас. Но при этом, при пустых прилавках магазинов и пирамидах из консервов с морской капустой, сгущенка не была пределом мечтаний. Ее вполне можно было "ухватить", пройдя несколько гастрономов. А в "Кооператоре" она вообще стояла, но, правда, дороже на 20 копеек (целую буханку хлеба). Кстати, именно из банки сгущенки и буханки хлеба и состоял очень часто мой школьный обед. Хотя, родители, конечно, давали деньги на тарелку резиновой пшонки с вонючей столовской котлетой.
В общем, трагедии со сгущенкой в 1979-82-х годах не было. В отличие от мяса, сыра или молока того же.

Но вот у Евтушенко в романе антигерой совершал по мнению автора страшные преступения. Он брал банку сгущенки, делал в ней две дырки и один, не поделившись с голодающими детьми Африки, выпивал ее. Такое поведение характеризовало героя как подлейшего подонка и в результате привело его к гибели на таежной речке. Думаю, его, переполненное сгущенкой за все годы тело, пришлось по вкусу местным медведям 🙂

Ну то есть, каким больным надо быть, чтобы тебя так давила жаба по отношению к тому, кто может взять и выпить банку сгущенки. Кстати, это сделать самому очень проблематично, а уж срачка потом на пару дней обеспечена стопроцентно. Так что неизвестно, кому повезло больше - голодному Евтушенко или этому молодому геологу с портретом Ринго Старра (да, это была именно его дверь).

Я долго думал, откуда у обласканного режимом бумагомараки, жравшего искру с шампанским в Массолите, такая зависть к простым радостям обычных советских пролетариев? И вот совсем недавно наткнулся на еще одно его творение.
Почему и вспомнил о романе. И о нем, и о сгущенке.
Читаем, не обляпаемся. 

Е. Евтушенко

Сгущенка


Мечты о сладком – детства горькие мечты
среди безрадостной, бессладостной Москвы.
Я бредил тортами, грильяжем и халвой,
и сахар сыпал в глотку ложкой суповой.
Конфеты «Мишка» мне во сне просились в рот.
Вот почему так любит Шишкина народ.
Я пачку «Норда» с краю ловко надрывал
и рассыпные папиросы продавал,
но в сорок пятом, в День Победы, у Кремля
их раздавал, в толпе давая кругаля.
И видел я: у инвалидов, у солдат
мои салютинки, светясь, в зубах сидят.
Американец «Кэмел» выдернул из губ
и взял мой «гвоздик» с уваженьем: «Вери гуд!»
Он жвачку дал мне и обертку открутил.
А я подумал, что конфета. Проглотил.
И мир казался мне ирисочной горой
над белым озером сгущенки даровой.
Я отоварился сгущенкой как-то раз.
Ее я вылил из бидона в медный таз,
и огольцы, что и не видели коров,
хлебали ложками ее со всех краев.
На демонстрацию наутро шли мы все,
боясь попасться карамели, монпансье.
Мы поднимали пионерские флажки,
а от сгущенки этой слиплись все кишки.
Так мне урок дала пожизненный Москва,
что сладость может быть пожизненно мерзка.
С тех пор, как тонкостями кто-то ни тоньшит,
меня от сладенькой поэзии тошнит…

23 июня 1979



От така %№"ня, малята...

  • 18.04.22, 13:17
О п`ятій ранку мені зателефонувала дев`ятирічна дівчинка і сказала, що її сестричку вбито...
Я знаю, що їх три - вони завжди разом були.
Дві - 200
Третій руку відірвало.
За першу вважаю себе винним...

Українська музика 1799







40%, 2 голоси

20%, 1 голос

40%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Молюсь не Богу кожен день

  • 18.04.22, 11:01

Без розуміння хто я є

На дальній відстані відносин

Зневіра сильною стає

І схоже це уже назовсім

 

Самотня доля не мине

Залишить пам'ять дим любові

Війна  вже вибрала момент

В її рулетці тільки чорне

 

І кульок сотні не одна

Життя людей на чорних цифрах

І серед них лежить моє

До смерті й вибухів привикли

 

Сирени наче шум пташок

Які ще з півдня не вернулись

У круг, Бучанський ліг район

Можливість збігти у-нікуди

 

Любов підтримує мене
і що побачу сподіваюсь

Зневіра ніц не відстає

Коли від вибухів здригаюсь

 

Молюсь не Богу кожен день
щоб в очі глянути Любові

Душа у Людяність нейме

Крім олівця немаю зброї  1.03.2022 ВК

Нова комунальна контора

Злості не вистачає не лише на к@ц@пів, а й на вітчизняних конторщиків. У нашому місті давня проблема з комунальними службами, що займаються вивезенням сміття — їх регулярно замінюють. Ось і нещодавно повідомили, що фірму з вивезення сміття розбомбили, тому обслуговування передали іншій компанії. Вагома причина. Але... відходи буде збирати місцева комунальна конторка (мабуть, комерсанти не захотіли ризикувати і працювати під час війни).

Договір публічний, не треба перезаключати. Ну, добре! Вартість послуг залишили без змін. Теж добре! Лише необхідно дізнатись номер особового рахунку. Дали контактні телефони. Я вже підготував урочисту "промову" ("послати на куй" за зручний сервіс). Але куй додзвонишся. Не беруть слухавку по одному номеру. На іншому — скидають. Що робити? Не платити?

Може порадите якийсь дієвий застосунок для автодозвону?