Прошу поширювати будь-якими засобами.
З російською культурою потрібно не воювати й не боротися, а чітко окреслювати в ній імперську традицію.
У культі Пушкіна треба боротися не з читачами Пушкіна, а з пам’ятниками Пушкіну.
Бо пам'ятники Пушкіну – це маркування російської імперської території. Цими погруддями імперія позначає свої землі.
Пам’ятники Пушкіну не мають жодного стосунку до самого Пушкіна.
Але треба дати спокій любителям Пушкіна. Їх не так багато. Нехай собі читають те, що люблять. Про це взагалі не треба сперечатися.
Якщо ви хочете побачити, як виглядають «денацифіковані» етноси – поїдьте в Якутію, поїдьте в Чувашію. Так виглядали би ми, якби нас русифікували. Русифікувати – означає замкнути в підвалі й катувати, вбивати, грабувати всіх, хто опирається. Єдину ефективну модель русифікації ми зараз і бачимо на окупованих територіях. Це той спосіб, яким росія завжди намагалася русифікувати українців, – голод, масові репресії. Насильство – це база, фундамент русифікації. На цьому фундаменті стоїть Пушкін, який показує нам вищість російської культури.
«Пушкін» – це завершальний етап катування, який означає відмову від себе. Це ворота, через які мають пройти українці, щоби стати русскіми. Треба прийняти цю віру і поклястися на томику «Пушкіна».
І це не має ніякого стосунку до віршів Пушкіна.
Бо ти не мусиш читати віршів – ти мусиш поклонитися біля пам'ятника.
У психоаналітичній традиції цей феномен називається «ідентифікація з агресором».