[ Читати далі ]

Невловимий месник і бунтар Євтіх

В «Історії міст і сіл УРСР», у томі, присвяченому Рівненській області (виданий у 1973 році), можна прочитати: «У 1925 - 1926 р.р. в районі Радзивилова (нині Радивилів. – В.Я.) діяв невеликий партизанський загін під керівництвом жителя села Підзамчого Євтуха Вознюка». Це було 100 років тому, тож встановити обставини тієї діяльності дуже непросто.

Однак близько сорока років тому я зробив спробу зібрати матеріали про Євтуха Вознюка. І врешті збагнув: з Євтіха, як називали в розмові його ті, котрі колись особисто знали односельця, не вдасться зробити борця із соціальною несправедли­вістю, адже в його актах помсти польським осадни­кам проглядало явно націо­нальне забарвлення, а це була тема явно не для комуністичного режиму. Правда й те, що в наших селах оцінювали дії Вознюка по-різному: називали і бунтарем, і бандитом.

І ось зараз я вирішив-таки звернутися до постаті Євтуха, про невловимість яко­го ходила колись приказка: «Не побачити Євтуха, як свої вуха». Знайшов старі записи.

Щоб краще уявити, на якому ґрунті проросло його бунтарство, треба нагадати: в 1920 році, після поразки Української національної революції, тутешні землі опинилися в складі Польщі. І вона постаралася посилити свій вплив на «креси всходні». Невдовзі сюди почали розселяти колоністів, так званих осадників, переваж­но колишніх військовослужбовців із сім’ями. Це не могло подобатися україн­цям, адже ще недавно вони зустрічалися з жовнірами хіба що на полі бою, а їхні наїзди на села спричиняли пограбування і розбій.

На виборах до польського сейму в листо­паді 1922 року на Волині не пройшов жоден польський кандидат. Отже, після 120-річного перебування нашого краю в складі Російської імперії тутешнє населення сприймало поляків не як визволителів, а лише як чергових поневолювачів. А тут ще польська влада підлива­ла масла у вогонь: переслі­дувалися українська мова і культура, українським шко­лам держава відмовляла у фінансовій підтримці, українцям штучно обмежували доступ до вищої освіти. Навіть молитву «Отче наш» не дозволяти промовляти українською мовою. У «Букварях» для малят не було жодної згадки про Україну. Прояви дискримінації відчувалися в кожному місті і селі. Неспроста для захисту інтересів українців було утворене в 1925 році Українське націо­нально-демократичне об'єд­нання (УНДО).

Але то був лише крок до організованої полі­тичної, парламентської протидії несправедливості та утискам. А як мог­ли обстоювати свої національні і соціальні інтереси, висловлювати протест прості українці? Євтух Вознюк і його друзі з села Підзамчого та дов­колишніх сіл вирішили: як­що влада нехтує моральними нормами, то чому б не перейняти запро­поновані нею правила гри. Почали здійснювати напади на маєт­ки осадників, підпалювати їх.

Степан Іванович Горопаха в 1985 році розповідав мені в селі Підзамчому: «Єв­тіх Панасович Вознюк жив якраз через дорогу від моєї хати. Знав я його з дитин­ства. Виріс високий, широ­кий у плечах, дужий. Буває людина: що їй не скажи, як з нею не обійдися, — вдасть, що не ображається. А Євтіх був не такий: зневага осадників дуже його брала за живе. Аж закипав хлопець злістю і помстою на їхні глузи: як же так, земля на­ша, а порядкують вони, ще й посміюються з «бидла». Мав тоді вже поза двад­цять років. Почули якось хлопці, що пан у Бересті на Тернопільщині землю про­дав, прийшли і гроші забра­ли. Та й, казали люди, не собі забрали, а щоб поділитися з бідними, підтримати їх. А то перестрінуть майновитого осадника, обберуть, мов липку, дадуть прочуханки — і гайда...

Звичайно, не обходилося без хлоп’ячих витівок: якось у ресторані в Радзивилові залишилася на столі записка: «Був Євтіх, наївся, напився і втік».

Чутка про Євтіха Возню­ка ширилася по радивилівській окрузі. Польська поліція не раз влаштовувала засідки, про­бувала його впіймати. Але прості українці-селяни зна­ли, що своїм він зла не чи­нить. Тому видавати месника і його спільників не збира­лися. А от мій родич, він мав 30 десятин землі, вирі­шив скористатися нагодою, щоб помститися Євтіху. Той саме зненацька прийшов «у гості» і заночував у ньо­го. Господар нишком послав за поліцією. При­було дванадцятеро. Але до бунтаря, озброєного рушни­цею та вибухівкою, набли­зитися не наважились. Воз­нюк метнувся у стайню. Господар, сприяючи поліції, запопадливо зачинив двері на за­сув. Та дарма: Євтіх вибив двері, скочив на коня, вистрілив у сторону поліцаїв і гайнув у поля. Пере­слідувати його побоялися. Зго­дом повстанці спалили обій­стя донощика, його було знайдено вбитим у перестрілці».

А ось що того ж 1985 року розповів мені Меркурій Гри­горович Крам: «Ми з Євтіхом з дитинства товаришу­вали, разом ходили до шко­ли. Заводіяка був хлопець. І в тому, що зненавидів польську окупаційну владу, було щось і від наших загальних настроїв, і від його харак­теру. Євтіха підтримували товариші з багатьох навко­лишніх сіл. І не могли їм осадники дати раду. Якось навіть під Вознюком убили коня. Іншого разу його ба­чили перевдягнутим у по­ліцая. Пізніше в наших се­лах почали ширитися радянські настрої — де­хто повірив, що якби наші землі відійшли до СРСР, жилося б краще. Піддався таким настроям і Євтіх. Не раз переходив кордон з підрадянською Україною, приносив агітаційну літера­туру. А потім із Решетилом пішов туди, до «совєтів», – і не повернувся».

Свого часу мав я і роз­мову з сестрою Вознюка — Параскевою Панасівною Проказюк, яка зазнала репресій за радянського часу. У сім’ї, розповідала вона, було п’я­теро дітей, Євтух — найстарший. До бунту його підштовхнуло й те, що поляки спалили хату, зго­ріли коні, корови. Товари­шами в боротьбі стали Іван Додь, Ананій Шаповал та інші, прізвищ яких сестра не пам’ятала. У вересні 1939 року Євтіх, на переконання сес­три, приїздив у тутешні села з червоноармійцями під час їх «визвольного походу».

Його впізнавали, але він не зізнавався, був наче чужий. Солдат – і тільки. Зайшов до батьківської хати, наче до якоїсь випадкової, мати при­несла їсти. Взяв із собою хліба – та й поїхав. Сказав, що його з кимось сплутали. Мож­ливо, то й справді був він, а до надмірної обачності вже привчила атмосфера справжнього СРСР – атмосфера підозрі­ливості і шпигуноманії. Його самого, якби зізнався, що звідси родом, могли зарахувати до шпигунів. А з підозрілими більшовики не панькалися.

За розповіддю сестри Вознюка, Решетило згодом із Росії писав у Москву, в розшук. Повідомили, що Євтух Панасович Воз­нюк загинув на Фінському фронті в 1939 році. Не принесла визволення і щастя Польща, не дав долі і Радянський Союз.

Володимир ЯЩУК, журналіст.

У групі "Радивилів Родовід" встановили, що в метричній книзі за 1902 рік був зареєстрований новонароджений Вознюк Євтіх (так записано ім'я), його батьками були житель села Підлипки Афанасій (Панас) Андрійович Вознюк і Степанида Іванівна. Охрестив новонародженого священник Іоан Алексєєв.

[ Читати далі ]

   В одному лісовому селі, історія котрого налічує тисячоліття, жила в старенькій хатині справжня відьма. Не з тих сучасних, які гадають на картах та здатні завдати людині лише дрібну неприємність. Подумки спалити чиюсь хату чи зробити людину зі втраченим розумом для неї було дрібницею.

  Такі здібності передавалися в її роду мабуть ще з тих давніх часів, коли первісні люди жили в печерах. І передавалися вони від бабусі до внучки, а доньки були звичайними жінками. І щоб зберегти свій відьмацький рід і захистити доньок від гонінь, їх підкидали в місті чужим сім’ям майже відразу після народження.

  Доньки виростали не знаючи нічого про свій рід. А коли вже їх донька, і внучка відьми, підростала, вона в день свого повноліття зникала і дивним чином з’являлася на порозі своєї бабусі з фразою: «Бабусю, я прийшла». Очі її ставали чорними, як темна ніч, і відьмацький рід продовжувався.

  Внучка відьми, проживаючої на даний час в тому селі, вже була зі своєю бабусею. І чим старішою ставала бабуся, тим більше здібностей отримувала внучка. В фіналі вона ставала невразливою. Саме ця надсила зберегла рід від багать інквізиції.

  Улюбленою справою внучки були польоти на мітлі. Що не дуже подобалося бабусі.

– Будь обережною, внучко. Остерігайся столітніх дубів. Вони для тебе небезпечні.

– Я не боюся тих дубів. Дерево, як дерево. Що воно може мені зробити?

– Не смій мені перечити. В місячну ніч дуб здатен забрати твою силу.

  І все ж таки це сталося. Олеся, як звали внучку, вночі при польоті на мітлі задивилася на місяць і врізалася в столітній дуб. Вона боляче впала на його коріння, і їй здалося, що дуб сміється з неї.

   Сівши на свою мітлу, Олеся хотіла продовжити політ, але не тут то було. Здібність до польоту була втрачена. А вдома на неї чекала розлючена бабуся.

– Тепер ти не можеш бути відьмою. Подивись в дзеркало, в тебе навіть очі сталі світло сірими. І ти не зможеш залишатися в селі. Це для тебе небезпечно.

– І що, я тепер ні на що не здібна?

  Видно було, що старій відьмі не хотілося відповідати на це запитання.

– Ну, як би тобі сказати. Матимеш одну незвичайну здібність. Але вона чужа для нашого роду. І я тобі не раджу її використовувати.

– Бабусю, то яка та здібність?

– Ти зможеш повертати до життя щойно померлих. В якомусь роді ти тепер янгол. Але сама ти будеш вразливою, як звичайна людина. Уявляєш, чим може обернутися для тебе твоя здібність? Тож тобі прийдеться жити звичайним людським життям. Завтра зберешся і поїдеш до міста, де тебе ніхто не знає.

– А я зможу повернутися до своєї матері?

– Можеш. Але ні слова, де ти була і що з тобою сталося.

  Олеся так і зробила. І як мати не намагалася дізнатися, де була її донька більше року і чому її очі стали ніби прозорими, Олеся мамі так і не призналася.  Вона закінчила курси крою і шиття, та й працювала собі в одній майстерні для пошиття одягу.

  Якось її хороша подруга, дістаючи нитки з високої полиці, впала з драбини і смертельно вдарилася головою об долівку. Медики швидкої розвели руками і забрали з собою вже мертве тіло подруги.

  Олесі ледь вдалося вмовити супроводжувати тіло подруги. В машині швидкої вона схилилася над бездиханним тілом і щось шептала, шептала. І через декілька хвилин її подруга відкрила очі.

– Зупиніть машину, ми вийдемо.

  Широко відкриті очі медпрацівників і скрип гальм довершили і так незвичайну картину. Але справжній шок був у співробітниць наступного дня, коли Олеся з живою подругою зайшла в приміщення майстерні.

  Вийти зі складної ситуації для Олесі цього разу виявилося легко. Мовляв, медпрацівники помилилися і то була лише тимчасова втрата свідомості навіть без струсу мозку.  Ніхто не звернув увагу на те, що очі Олесі стали трохи темнішими.

  Але смерть, яка до глибини душі вразила Олесю, знову випала на її долю. Якось повертаючись з роботи, вона стала свідком автомобільної аварії. Виживша в аварії мати ридала над своїм загиблим сином і не давала забрати тіло прибулій запізно швидкій. 

– Відійдіть всі!

  Слова Олесі прозвучали, як грім і примусили всіх розступитися. Вона схилилася над мертвим молодим хлопцем і знову щось шептала.

  Через декілька хвилин хлопець відкрив очі. 

– Ти янгол? Ти забереш мене  з собою?

  Олеся нічого не відповіла. Коли всі прийшли до тями, вона вже скрилася за поворотом вулиці, залишивши невимовну радість матері хлопця і безліч запитань натовпу.

  Але цим дана історія не закінчилася. Хлопець запам’ятав обличчя своєї рятівниці і днями шукав її на вулицях міста. Він тільки не впевнений був в кольорі її очей, Бо вони тоді зі світло сірих перетворились у просто сірі.

  Власне, Олесю знайти було не складно, адже вона поверталася з роботи тією ж вулицею. Їх зустріч була хвилюючою. Зрештою все закінчилося одруженням. Він її називав своїм янголом, а вона жартома відповідала, що вона відьма.

  Через рік в них народилася донька. Аж до самої старості вони прожили щасливе життя. Дочекалися, коли вже і їх білява світлоока внучка підросте. Але в день її повноліття замкнені двері квартири Олесі раптом самі відкрилися і на порозі з’явилася постать внучки. Тепер чорні, як ніч її очі зловісно поблискували.

– Бабусю, я прийшла…

  

Як створюється замітка в спільноту. Я обговорюю тему з Копілотом, знаходиться щось цікаве, потім він пише текст як блогер і цей текст переноситься сюди. 
ШІ ухвалює рішення. Ви згодні?

Ви натискаєте кнопку—і от, рішення вже ухвалене. Позиція у рейтингу, діагноз, фінансовий прогноз. Все точно, логічно, без емоцій.

Але є проблема.
Ви не знаєте, як саме алгоритм до цього дійшов.

Невидимий механізм
ШІ—це не магія. Це математична модель, яка поглинає терабайти даних і видає рішення. Але як саме він це робить—знає лише розробник (і то не завжди).

Це як отримати вирок без пояснень. Ви запитаєте “чому так?”, а відповідь буде: “Алгоритм вирішив.”

Хто відповідальний?
Головне питання—якщо ШІ помиляється, хто винен?
Розробник?
Користувач?
Чи сам ШІ, якого неможливо притягти до відповідальності?

І поки немає чітких норм, ця тема залишається сірою зоною, де технологія керує, але ніхто за це не відповідає.

Прозорість чи залежність?
Ми швидко звикаємо до комфорту, до миттєвих рішень, до цифрових відповідей. Але якщо ми не бачимо, як вони ухвалюються—то чи можемо справді сказати, що контролюємо ситуацію?

Бо якщо система стає самостійною, а механізми закритими—можливо, питання вже не в тому, чи ШІ нам допомагає. А в тому, чи ми взагалі бачимо, як саме він це робить. (Копілот)

---

Водяний пістолет: весела розвага для всіх

Водяні пістолети, автомати, бластери — це не просто дитяча забавка, а справжнє джерело радості та активного відпочинку для всієї родини! Уявіть спекотний літній день, сміх друзів і веселі бризки води — такі моменти створюють незабутні спогади.

---

Чому водяні пістолети — це круто?

Грати з водяними пістолетами не лише весело, але й корисно. Ось кілька причин, чому ця розвага завоювала серця дітей і дорослих:

1. Активний відпочинок. Біг, прицілювання та ухиляння від бризок — це справжнє тренування на свіжому повітрі, яке розвиває координацію та витривалість.
2. Соціальна взаємодія. Водяні бої об’єднують людей: чи то сімейний пікнік, чи вечірка з друзями — усі будуть у захваті!
3. Безпечна розвага. На відміну від інших іграшок, водні пістолети не завдають шкоди, адже "зброєю" тут є лише вода.
4. Розвиток фантазії. Діти вигадують сценарії битв, створюють команди та вчаться стратегічно мислити.

Тож якщо ви хочете додати у своє літо яскравих емоцій, водяна зброя — ідеальний вибір літніх розваг, які, звісно ж підійдуть хлопчикам, проте є моделі й для дівчаток. Але як обрати той, що підійде саме вам? Розглянемо основні типи та їхні особливості.

---

Типи водяних пістолетів: який обрати?1. Водяні пістолети з наплічником

Особливості: Ці моделі мають резервуар для води, який носиться як рюкзак, а пістолет під’єднаний до нього шлангом. Отже - найоптимальніший варіант як для хлопчиків, так і для дівчат віко від 3 рочків. 

Переваги:

• Запас води — ідеально для тривалих боїв.
• Зручність для дітей і дорослих: руки вільні, а вага розподілена на спині.
• пістолети не треба підкачувати, вони працюють як звичайні прискавки. Відстань пострілу невелика і передбачувана, ідеально для малечі

---

2. Акумуляторні (із вбудованими електричними помпами) водяні пістолети

Особливості: Працюють від батарейок або акумулятора, автоматично вистрілюючи воду. Не потрібно качати чи натискати спусковий гачок — усе робиться однією кнопкою.

Переваги:

• Легкість у використанні: навіть  хлопчики від 5 рочків можуть грати без додаткових зусиль (залежить від розміру самого водяного пістолета).
• Стабільний струмінь води.
• Часто мають стильний дизайн, що подобається дітям.

Врахуйте що ці моделі:

• Потребують регулярної зарядки або заміни батарейок.
• Чутливі до вологи в електронних компонентах, тому важливо уникати занурення у воду окрім моделей, де це передбачено інструкцією.
• Вища ціна через технологічність, але для дітей старшої вікової категорії воно однозначно варто.

---

3. Помпові водяні пістолети

Особливості: Класичний і найбільша за вибором варіантів категорія водяної зброї, де вода вистрілюється завдяки ручному накачуванню тиску. Зазвичай мають компактний резервуар (0,5–1,5 літра).

Переваги:

• Доступна ціна — ідеально для тих, хто шукає бюджетний варіант.
• Надійність: немає складних механізмів, які можуть зламатися.
• Простота використання: наповнив, накачав, стріляй!

Що треба врахувати::

• Потрібно постійно накачувати, що може втомлювати.
• Менший об’єм резервуара, тому доводиться частіше заправляти.
• Струмінь може бути слабшим, якщо не докласти зусиль.

Кому підійде? Чудовий вибір для хлопчиків будь якого віку або для коротких ігор. У нашому магазині ви знайдете помпові пістолети з ергономічним дизайном, які легко тримати в руках тривалий час.

---

4. Палки-бризкалки

Особливості: Найпростіший тип водяних іграшок — це пластикові трубки або палички, які вистрілюють воду при натисканні чи стисканні.

Переваги:

• Дуже дешеві та доступні.
• Легкі й компактні — легко носити з собою.
• Підходять для найменших дітей, адже не потребують складних рухів.

Врахуйте наступне:

• Малий об’єм води, тому швидко закінчуються І треба грати біля джерела води.
• Швидко зношуються при активному використанні.

Кому підійде? Ідеально для малюків 3–5 років або як додаткова іграшка для гри біля басейну. Найчастіше використовується для масових розваг дітлахів на майданчиках. при тематичних заходах, вечірках, навіть серед дорослих!

---

Правила експлуатації: як зберегти водяний пістолет у робочому стані

Щоб ваш водяний пістолет радував вас і вашу дитину не один сезон, важливо правильно його використовувати та доглядати. Ось кілька порад, які допоможуть уникнути типових проблем:

1. Уникайте піску та бруду. Пісок може потрапити в механізми пістолета, особливо в помпові або акумуляторні моделі, і вивести їх з ладу. Якщо граєте на пляжі, тримайте іграшку подалі від піску та промивайте її чистою водою після гри.
2. Не залишайте воду в резервуарі. Застояна вода може спричинити появу плісняви або іржі, особливо в моделях із наплічником. Після гри обов’язково зливайте воду та просушуйте пістолет.
3. Перевіряйте герметичність. Перед кожною грою переконайтеся, що кришка резервуара щільно закрита, щоб уникнути протікання.
4. Дотримуйтесь інструкцій для акумуляторних моделей. Не занурюйте їх у воду та зберігайте в сухому місці, щоб захистити електроніку.
5. Зберігайте правильно. Взимку або після сезону зберігайте пістолет у сухому приміщенні, щоб уникнути пошкоджень від холоду чи вологи.

Дотримуючись цих простих правил, ви значно подовжите життя вашій іграшці та уникнете розчарувань.

---

Водна зброя, якою б вона не буля - водяний пістолет або бластер,  — це не просто іграшка, а спосіб зробити кожен момент літа незабутнім. Чи то компактна бризкалка для малюка, чи механічний водний автомат, або навіть потужна модель із акумулятором для епічних боїв — кожна дитина знайде щось для себе. Головне — врахувати свої потреби, правильно доглядати за іграшкою та насолоджуватися грою!

Что-то стала уставать,

Говорят старею...

Кеды стала одевать,

Впрочем, не жалею.

Седина? Мне все равно,

Она нынче в моде.

И ношу уже давно,

Вещи по погоде.

Полюбила тихий дождь,

По окну стучащий,

Лесную тишь, когда идешь,

По листве  шуршащей.

И мечтать люблю в тиши,

У реки под вечер,

Где что то шепчут камыши,

И проказник ветер.

А еще - цветы сажать,

Это я умею.

Только стала уставать,

Говорят старею...

Ирина Исмейкина  (слегка отредактировано)

Другий трек з ЕРішки

[ Читати далі ]