Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Не вливають також вина молодого в мехи старі

"Не вливають також вина молодого в мехи старі:
а інакше прориваються мехи, і вино витікає, і мехи пропадають; але вино
молоде вливають в нові мехи, і зберігається те й  друге."
ВІД 
МАТФЕЯ 9:17
 
Чи це не рецепт для побудови всього нового!!!
Чи не нову Україну "влили" в стару совєтьську систему?  Таще  очикуємо її розквиту! З чого б це? Як  в
стінах старого гнілого хліву можна  будувати нове світле? Саме страшне, що ніхто  ні з президентів, а ні з депутатів, мерів  та інших  "будівельників" держави й чути  не хоче про знесення  гнилих стін
старого хліву, не хотять ламати таку  зручну систему  узаконеного розкрадання, бо по центру стоїть їхнє коритце, таке рідненьке.  Народу може саме час  зрозуміти, що їх ошукують (геть усі), може тоді  й 
виникнуть  нові  лідери, які  зруйнують  ту  зловонну хібару  совєтскості та  побудуємо разом нову красиву державу - УКРАЇНА!!!

Галині Гордасевич -75!

"...І Бог тобі найкращу зірку покладе в долоні"

Нещодавно громадськість Львівщини вшанувала чергову річницю вже покійної відомої
української  письменниці Галини Гордасевич. Так, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця.
А у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація книги перекладів світової лірики "Україна в світі" і, таким чином, хоч і з запізненням, але одна мрія письменниці здійснилась завдяки її синові Богданові.
Заключним став вечір пам'яті у музеї Івана Франка, на який син письменниці приніс посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса - від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді найцінніші нагороди для матері, наголосив у своєму виступі Богдан Гордасевич. Він висловив щиру вдячність керівникам цих громадських організацій - Петру Франку і Євгену Гриніву за таке вшанування.
Також Богдан Гордасевич прочитав присутнім декілька віршів Галини Гордасевич


 ДОЛЯ ПОЕТА

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, якнй тобі дарує Бог.
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет, -
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі.
Пускають плітки й дотепи солоні. -
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.

[ далі ]

Мовчання

Галина Гордасевич

Мовчання

новела

Присвячую Миколі  Струку,  який з похоронів  патріарха Володимира потрапив у реанімацію.


- Ну от, - сказала мама, - прилипли до того телевізора, наче  мухи  до меду.  Казочки дивляться! Маленькі!
Сказала  ніби сердито, а насправді вона зовсім на них не гнівається.   Ну, чого б вона мала на них гніватися, коли вона їх обох любить: і доню, і тата. Це вона так собі, ніби грається в таку сувору маму.
- І маленькі! - огризнулася доня. - Я ж у третьому класі,  це молодший шкільний вік.   А  таткові треба відпочити, бо в нього робота дуже відповідальна.
Доня теж ніби  огризалася,  але насправді  вона зовсім не хотіла прогнівати маму. Це теж була  ніби така собі гра в нечемну доньку. Бо насправді вона була кохана, чемна доня і зовсім не хотіла  спричиняти прикрощів ні татові, ні мамі.
Мама пішла  на кухню мити посуд після вечері, а вони з татком продовжували дивитися  "Вечірню казку". Сиділи,   тісню  пригорнувшись одне до одного,   як звикли  сидіти завжди. Коли донька  була ще зовсім маленька, то вона любила заховатися під батькову руку. Тепер  вона вже виросла і не вмішувалася, але згорталася в клубочок, підтягувала коліна аж до підборіддя, і тоді татко охоплював  її всю своєю великою і сильною рукою, а голову вона клала таткові на плече  і так їй було затишно.
Кожна дитина любить хвалитися своїми батьками, але їй таки  справді  повезло. Мама в неї красуня, не марно ж її взяли працювати в новий великий магазин, де продаються всякі речі для елегантних жінок. Отож і продавщиці всі там мають бути гарні і елегантні.   А ще повинні вміти привітно усміхатися, а такої усмішки, як в її мами, напевно, ні в кого нема.
Ну, а тато, як і належить чоловікові,  високий, з широкими плечима і дуже сильний. Він її однією витягненою рукою над собою підіймає, наче пушинку. І ще він дуже відважний. На такій роботі, як в нього, інакше не можна. Він бореться зі злодіями, розбійниками і всякими ракетами. Ні,   не так!  О - рекетом!  Якби всі так боролися, як її татко, то в нас ніякої злочинності вже давно не було б. Але ж не всі такі.
Доні   хочеться  глянути на таткове обличчя, яке воно гарне, але строге,  що всі оті рекети, напевно, відразу його лякаються. Але її голівці так затишно на батьковому плечі,   їй зовсім не хочеться відриватися.  І татові, видно, теж так приємно тримати   доню   під своєю рукою, що вже й "Вечірня   казка" закінчилася і пішли якісь зовсім нецікаві для доні "Вісті", а вони все сиділи,   ніби  нерухомо, а ніби трішечки-трішечки гойдалися в такт колискової пісні, яка, зрештою, вже давно закінчилася.
На телеекрані урочисто й поважно йшла похоронна процесія, ховали когось дуже важливого, якогось патріарха. Доня хотіла запитати тата, що то воно - патріарх, але тоді знову ж таки треба було відривати щоку від батькового плеча, а їй цього  ніяк не хотілося. Нехай - потім запитає. А зараз дивилася, як процесія виходить з вулиці і  ніби розливється  по порожній площі.
Все-таки яке це диво - телевізор. Адже площа наскільки більша від екрану телевізора, а от - вся на ньому вміщується. Ні, тепер уже лише шматочок.
На передньому плані раптом виникла людська   фігура. Оскільки всі люди були значно далі, то цей чоловік проти них здавався велетнем.
- Ой, татку, це ж ти! - вигукнула раптом доня.
Батько зробив рух, щоб звестися і вимкнути телевізор, але доня міцно в нього вчепилася, він на мить загаявся, а кадри на телеекрані змінювалися блискавично швидко, і дали вже було пізно.  Бо той велетень змахнув   гнучким гумовим кийком і побіг. Серед площі він догнав невисокого   худорлявого   хлопця,    який марне намагався захиститися простягненими руками. Удар кийком по руках, підніжка - і хлопець вже лежав на землі. Тато - так, це був тато,  його обличчя на екрані було крупним планом лише одну мить,   але достатньо, щоб упізнати, - нагнувся, ще раз оперезав того, що лежав, і хотів бігти далі, але від рвучкого руху в нього з голови злетів кашкет. Отож він вернувся, підняв кашкета,  поханцем надягнув і знову   кинувся туди, де вже поспіхом, наштовхуючись одне на одного, тікали перелякані люди.
- Тату! - несвоїм  голосом вереснула доня, а він нарешті зірвався, скинув її зі свого рукава, наче кошеня, зробив тих кілька кроків до телевізора і просто висмикнув шнур з розетки. Екран погас.
Коли ж він повернувся обличчям до дивану, то побачив, що його доня якось дуже повільно, як в кіно з уповільненою зйомкою, зсовується з дивану. Вона впала на підлогу, як ганчір'яна лялька, потім по ній,   від голови до стіп, наче хвиля, пробігла  судома, і врешті вся її маленька постать вигнулася луком. Переляканий батько кинувся її піднімати.
Обличчя в доні було  біле - ні кровиночки, очі заплющені, уста міцно стиснені, а в куточках - піна.
- Що трапилося? - кинулася від дверей перелякана мати,   яка заглянула в кімнату  на крик. - Вона впала? Вона забилася? Куди ти дивиася?
- Замовчи, - крізь зуби сказав батько, - викликай "швидку допомогу".
І раптом закричав, як ні-коли не кричав на неї за всі прожиті спільно десять років:
- Ну?! Я що сказав?!
Мати тремтячими руками ніяк не могла набрати двозначний номер, пальці, ослаблі від страху, були не в силі повернути диск, а потім потрапляли не в ті дірки і доводилося починати все спочатку.

* * *
Сонячні промені дробивалися крізь віття дерева, яке росло за вікном, і від цього по стіні бігали сонячні зайчихи. Дівчинка нерухомо лежала на ліжку, і лише   її  очі слідкували за грою зайчиків.
- Бачите, - притишено сказав лікар, - вона вже починає звертати увагу на довколишній світ.   Це добра ознака. Це подає надію, що повернуло на одужання. Видно, вона перенесла якусь психічну   травму чи дуже чогось злякалася. Підійдіть до неї ближче,  близькість батьків завжди заспокоює дитину.
- Донечко, - теж чомусь пошепки, ніби боялась її розбудити, сказала мама, - донечко, як тобі? Краще?
Доня її не чула, її погляд все не відривався  від сонячної рухливої плямки на стіні. Тоді вони обоє обійшли ліжко і стали з того боку, куди був звернений її погляд.
- Доню, - сказав батько, - доню, пробач мені.
Її погляд на мить затримався   на його обличчі, а тоді почав втрачати осмисленість, наче вона нічого не бачила, наче змикалися стулки черепашки, а за ними ховалося оте невловне, що називають душею людини.
- Доню, - плакала мати. - донечко...
Батько, міцно стиснувши вилиці, мовчав...

5%, 1 голос

50%, 10 голосів

45%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Поспішайте!!!! Розпродаж!!!!

  • 26.03.10, 08:59

Тернопільське видавництво «Навчальна книга – Богдан» розпочало
Великодній розпродаж книжок!
Увага!!!
Серія шкільна роман-газета:
Адам Міцкевич "Пан Тадеуш"
Олександр Пушкін "Євгеній Онєгін"
Шота Руставелі "Витязь у тигровій шкурі"
Микола Гоголь "Мертві душі"
Джек Лондон "Біле ікло"
Йоган Вольфганг Гете "Фауст"
(Твори світової класики всього лише за 2 гривні)
За смішною копійчаною ціною
Календарні тематичні плани для вчителів (20-50 копійок)
Математичні диктанти (40 - 50 копійок)
Читання - це справді цікаво. Творче читання. 1-4 класи (3 гривні)
Біологія. Лабораторні та практичні роботи. Інструктивні картки. (1 гривня)
Прописи. Зошити для письма та розвитку зв’язного мовлення. (3 грн.)
Іншомовні слова. Довідник Учня. (1 грн.)
Основи правознавства. Тематична атестація. 9 клас (1 гривня)
Довідник. У світі плазунів. Зоовікторина (235 запитань та відповідей) ( 1 гривня)
Фауна хребетних Тернопільської області. Довідник ( 1 гривня)
Стереометрія. Початкові відомості. 9 клас ( 1 гривня)
Подвиги Геракла (50 копі йок)
П. Куліш: Чорна рада. Переказ змісту. Твори. 9 клас (1 гривня)
Додаток-фонохрестоматія до посібника "Музика". (4 касети) (20 гривень)
Ощадна справа. Основи теорії і практики (тверда обкл.) (3 гривні)
Буклети для вишивання (1 гривня)
http://www.bohdan-books.com/sale/
Та ще багато різної цікавої літератури, яку можна придбати а мережі магазинів «Дім книги»
http://www.bohdan-books.com/where_buy/



Дрібногуртовий магазин
Адреса: просп. Ю. Гагаріна, 27 (ст. метро "Чернігівська",
прим. Книжкової палати України, 1-й поверх)
м. Київ (схема проїзду)
Телефон: 0 (44) 296-89-56
E-mail: [email protected]
Дрібногуртовий магазин
Адреса: Танцорова, 11
м. Тернопіль
Телефон: 0 (352) 25-37-62
Скориставшись послугою : Книга поштою:
Як скористатись послугами "Книга поштою"

1. Надіслати лист-замовлення на адресу: "Книга поштою", а/с 529, м. Тернопіль-8, 46008.
2. Надіслати замовлення факсом: 0 (352) 28-74-89; 51-11-41
3. Надіслати замовлення на e-mail: [email protected].
4. Зробити замовлення безпосередньо з сайту. Реєструєтесь, обираєте книги, "складаєте" їх у віртуальний кошик, заповнюєте свої контактні дані,
отримуєте лист-підтвердження і чекаєте на книги

Ліна Костенко: Всяка наволоч український народ принижує, а він..

  • 25.03.10, 15:09
...десь загубив свою відпорність

В Українському домі видавництво «Либідь» презентувало перевидання історичного роману Ліни Костенко «Берестечко». Вперше за 20 років Ліна Василівна з`явилася на широкій публіці. Крім нової книги був і ще один поважний привід – 80-літній ювілей. Зала Українського дому, розрахована на півтисячі осіб, тріщала по швах...

Епізод 1 Народний депутат, голова Національної спілки письменників України Володимир Яворівський протискується назад до виходу крізь зустрічну хвилю тих, хто ще сподівається прорватися поближче до сцени, щоб на власні очі побачити Легенду: «Там у фойє встановлено телеекран, може хоч там щось зможемо побачити й почути.» Йому вслід лунають слова «Ну якщо вже вам... якщо вже ви не змогли пробитися...»

Епізод 2 Презентація триває понад три години. Ніхто не рушить з місця. У фойє – близько сотні людей. Ті, кому не вистачило стільців, завбачливо поставлених організаторами, – стоять. Коли на сцені затягують “Многая літа”, уся зала, люди у фойє підводяться зі своїх місць і співають в унісон. Коли Костенко запрошують до слова, здіймається ураган оплесків. За тим западає мертва тиша. Слухають, намагаючись не згубити жодного слова. Ліна Василівна говорить 40 хвилин.

Епізод 3 «Ох і натовп, - зітхає мій сусід, - ви знаєте я спочатку думав, що в Будинку вчителя, мені сказали.. Я туди прибіг, на 10 хвилин запізнився, аж виявляється, треба в Український дім. Я сюди поки дістався, а тут вже й стати нема де. Книгу купив… Так, ціна кусається (110 гривень - Ред) але ж…» Книжки біля столика видавництва розмітають за лічені хвилини. «Не хвилюйтеся, зараз ще підвезуть», - заспокоюють співробітниці. Моментально вишиковується нова черга.

Епізод 4 Як тільки лунають заключні слова – натовп переливається на сцену. Більше години Ліна Василівна роздає автографи (80 років людині, не забули?). Якійсь дівчині у щільному колі, яке оточує письменницю, стає зле, її приводять до тями, ллють на голову воду... Перші її слова: “Наталі, підпишіть Наталі”. Стою в “черзі”, міцно притискаючи три примірники “Берестечка” (собі і двом подругам). Підходить чоловік, пропонує 300 гривень за книжку... Вибачте...

"Марудне діло ювілей - всі пера вмочені в єлей"... Я ці рядки написала дуже давно, ще близько не було ніяких ювілеїв. І я подумала собі: хто це написав? який ювілей, який єлей? Ну, думаю, заримувалося так (знаєте, є звичка римувати). Забула... Аж тепер я зрозуміла, справді - дуже марудне діло ювілей. І справді - пера вмочені в єлей. Але якщо з єлеєм собі можна дати раду, можна не слухати всіляких високих слів, можуть мене люди зрозуміти й самі їх не казати, не писати, можна уникнути ювілейного вечора, можна прийняти такий варіант, який зробило це видавництво ("Либідь" - Ред.). Вони запропонували презентацію. Це ж у нас презентація, і ми не будемо плутати жанрів. Правда, трохи вона занадто сердечна, трошки забагато людей як на презентацію. Я вам дуже вдячна, що ви прийшли. Щоб ми знали, що ми потрібні одне одному.

Я справді надумала повернутися у літературу, в цю культуру, бо важкий час - це завжди мій час... Отже із єлеєм ми собі дали раду. No pasaran. Ніякі урочистості і фальшиві святкування у нас не проходять, як ви бачите. Але з ювілеєм справа складніша, тому що ювілей – це треба замислитись, як жилося, як прожилося, що зробилося. Словом, відверто кажучи, ювілей - це презентація життя. І от ми зараз тут на презентації книжки, а у мене – презентація життя.

У МЕНЕ ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЛЮДИ СКУЧИЛИ ЗА СОБОЮ (про політику, нову владу, приниження і здатність до опору)

Ми би собі зичили іншого, чогось кращого, ми б собі зичили й незалежності, й достойної держави... На жаль, так є як є. Але що ж, журитись?! Отут було багато слів про поразку, що ми програли... А чи програли? Ви знаєте, це ж так іде історія, це її кроки. Впритул з відчаєм оця вся криза, крах. З дистанції часу так іде історія. І ми повинні зараз набратися сил, спокою, доброго гумору. Сміх – перепалює, а в сльозах можна втопитися. Я зараз не бачу поразки. Вона може бути або в людях, або її не може бути взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить крізь усі віки і до неї мусимо підключитися, це буде рух опору. Це не означає, що треба виходити на вулиці і бити одне одному морди, або робити якісь демарші. Треба бути людьми. У мене таке враження, що люди скучили за собою. Навіть те, що вас сьогодні тут так багато. Мені здається, ви самі скучили за собою, скучили за атмосферою... (оплески)

Мій чоловік колись сказав: Лінусенько, ти не бійся, людство ніколи не відмовиться від того, що воно любило в собі. Українці знають, що вони люблять, як і всі інші люди. Ми не відмовимся від цього.

У приниженні не можна жити і перемагати. Я думаю, що український народ досі не переміг, бо переживає велике історичне приниження. Всяка наволоч його принижує, а він десь загубив у собі відпорність. Йому кажуть, що він меншовартісний — він звик.

Тільки створили нову українську державу, омріяну, як інтелектуали, письменники, почали закликати народ встати з колін. От “встань з колін” - хоч стань на коліна, для того, щоб встати. Я була обурена. “Орли”! У них за радянської влади була “партія — очі мої, партія - серце моє”. А потім – вставай, вставай.. Якщо ви повзали, то повзайте далі, навіщо ще людей закликати?.. Мовляв, народ спить. Я не знаю, мій народ, для якого я живу, працюю, – він не спить.

Люблю чорнобильських людей, там їх жменька залишилася. Приїжджають люди на “гробки”, і у нас - живі цвинтарі коло мертвих сіл. Лелеки клекочуть, радіють людям. Там ніхто не стоїть на колінах. Люди там сміються. А тут така кисла атмосфера — ніби ми залежимо від того, що хтось сторінку про Голодомор на сайті Президента закрив, - мовляв, головне зараз нагодувати людей. Прийшла влада, яка, бачте, зараз нагодує людей... Люди її годують, а вони... Спасібочки. (репліка з залу, не чути) – Що, хтось не задоволений? Украйонці-хохли? Нічого не бійтеся, ви зможете.. ми вам дозволяємо розмовляти вашою мовою..

Або от ще один політик сказав, що виніс Україну на своїх руках... Досить уже цього пафосу. Ша, треба поважати народ, не розколювати його.

От кажуть: схід, захід. На мій ювілей перший дзвінок був із Макіївки (там прекрасно співають, до речі). Почули шум, і кажуть: “У вас там шо, гості? Передайте им привет от донецких бандитов!”. То я спокійно й кажу: “Гості, привіт вам від донецьких бандітов” У мене є своя Україна, яку я не впізнаю в інтерпретаціях політиків. Я знаю ту Україну, для якої я живу, для якої варто жити.

ОТРИМАЛИ УКРАЇНУ БЕЗ БОЮ І ЗДАЮТЬ БЕЗ БОЮ ( про історію, творчість, розчарування, "чорнобильську" еміграцію, плани і перемогу над поразкою)

Можна було значно більше зробити. У мене був великий проект, я хотіла історію України дати в строфі, в поемах, в історичних романах, в драматичних поемах. Знаєте, в мене Скіфська одіссея є, і там є такі слова: “Десь тут урвалась пам`ять історична. Зате вона навіки золота” . Я хотіла оцю нитку пам`яті історичної протягнути через віки, і так я цей проект робила: є в мене “Древлянський триптих”, “Маруся Чурай”, те ж саме “Берестечко”. І я це писала, “Дума про братів Неазовських”,.. ну не підряд же ж будеш писати, а так... що відчуваєш. І якраз у мене в роботі був Володимир Великий, була Роксолана, Графиня Розумовська, був Андрій Потебня й так далі. Теми все важчі, чим ближче до сьогоднішнього дня. Я вирішила все подужати, все зробити, і може б мені хотілося щось інше. Тут хтось мене дуже сильно хвалив і представив вам як поета громадянського звучання (Юрій Щербак - Ред). Я вам дуже дякую, що ви спостерегли це, а я вам ще й признаюся, що я би хотіла писати лірику й лірику й лірику... малювати срібним олівцем, птиць малювати на лляній тканині. Може, мені коли Оля Богомолець співає “де вечір пахне м’ятою аж холодно джмелю”, може, це мені ближче.. але ж “хіба ж хтів – мусив” - писав Стефаник. Але ви знаєте, я вам скажу, що я в історії живу, я в історії дуже вільно ходжу, будь-яке століття. Я працювала над оцими речами і хотіла встигнути всю історію охопити, оцю нитку золоту протягти.

І тут настала така щаслива подія — Україна стала незалежною, і тут би здається вільно писати те, що ти хочеш, уже радянська влада не переслідує і не забороняє. Сиди і пиши: історію, якісь речі для України. І тут дивне сталося. Раптом прийшли такі флюїди... “Шістдесятники? Та що вони зробили? Історія? Ха-ха. Патріотизм? Ги-ги. Людям вставляли в голову - ”Патриотизм — последнее убежище для негодяев”, і вони велися. А хто ж хоче бути нєгодяєм? Раптом зробилися смішними письменники такого типу, як я. Мовляв, чим вони займаються, якийсь народ?.. В час, коли треба таке модернове. Хай ще буде андерграунд. Їхали-їхали і нікуди не приїхали, бо андерграунд — старе, це підземка лондонська. Коли чекаєш голосу покоління, а кожне покоління приходить і нехай подасть свій камертональний голос.

Коли тебе за радянської влади підозрюють у націоналізмі, ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну строфу, а потім приходить свобода, незалежна Україна і ти? не мавши ніде перевести подих, знову опиняєшся у бозна якому становищі. “Народниця”... Взагалі-то я вам скажу, я ніяка не народниця. Мене, правда, ніхто не чіпав, якось обходили поштиво. Але ці паскудні флюїди у суспільстві... І я вирішила, оскільки пішов такий мат-перемат, збагатили українську мову російськими матюками. Так треба теж із розумом це робити. Росіяни між іншим мають цілу “теорию вопроса”, роблять цілі наукові дослідження “Что такое русская феня” або, наприклад, дисертація Ахметової “Русский мат”, яку зберігають десь у спецхранах. І правильно роблять, вони дбають про свою мову. У нас же все це перехопили, молодь, непідготовлена, заматюкалася. Для них це був вияв свободи. Що мали відчути оці шістдесятники, які знали, що таке свобода в умовах несвободи, коли бачили молоду українську літературу, яка наввипередки матюкалася, демонструючи свою незалежність? Написала тоді: “Не хочу грати жодної з ролей у цьому сатанинському спектаклі”. І я собі пішла в еміграцію, в чорнобильську зону. З людьми, яких я безконечно люблю. Більшого сміху, гумору сили, ніж у чорнобильській експедиції, ніде не бачила...

Признаюсь, я там знайшла свою Україну.. Там, де Україна вмерла, отам вона є. Там люди втратили свою малу батьківщину і полюбили її надмірно, і відчули велику Батьківщину. Я собі вийшла зі Спілки письменників, бо оте нудне скиглення і скімлення набридло. Не мають ні ідеї, ні мети. І я дуже добре прожила цей час, або за своїм письмовим комп`ютером, або в експедиції в Чорнобильську зону. Їздила до Польщі, до Парижу, в Бургундію, шукала там матеріали. Словом, працювала. В цей час хтось казав, що руки опускаються, ніхто не може нічого, не хоче. Я цього не розумію.

Тепер щодо “Берестечка”. Оскільки виявилося, що література нікому не потрібна, поезія тим більше не потрібна. У нас можна зачиняти книгарні. Подивіться на Хрещатик — хтось ходить з водометами, пускають газ. Я питаю, куди дивиться влада? Вона повинна ворухнути мізинцем і все це припинити. А воно не припиняється..

Ми були членами нацради з питань культури і духовності при Президентові — говориш-говориш, борешся – борешся, а нічого не робиться, як при тому, так і вже при цьому Президентові.

“Берестечко” – для мене дуже дорога річ. Вона писалася дуже довго, дописувалася. «Берестечко” - не про поразку, а про перемогу над поразкою. Хотіла писати про постаті, але, коли береш постаті, треба взяти якийсь екстремальний момент. Для Богдана Хмельницького це було Берестечко, бо для нього це була страшна поразка — після таких спиваються, вішаються. Він же залишився абсолютно самотній, нікому не потрібний, його вже в Чигирин не пускали. В нього вже не було війська. Цікаво, як можна було стати на ноги після цього... Знаєте, що зробив Хмельницький після страшної поразки і зради своєї дружини? Він женився. Мене це так вразило... Крила особистого щастя його зігріли. Костомаров писав: невідомо, що там зіграло вирішальну роль у поразці під Берестечком. Можливо, і його особиста трагедія. Велику душу, знаєте, теж стрясає дріж. Так от я про “Берестечко”.. Я мусила описати всі стани. Кажуть, Богдан Хмельницький після тієї поразки пив три дні й три ночі в урочищі Гончарів. Ну пив, і що. Адже коли падає сильний мужчина, гуркоту більше, ніж, коли комарик падає. І переживань більше й емоцій. Але для мене було головне написати про перемогу над поразкою.

Я - як обпечена з тим “Берестечком”. “Український письменник” (видавництво - Ред) у незалежній Україні опустилися до того — ні техніки не знали, не мали — вони видали чортзнаяк “Берестечко”, причому 10 тисяч примірників. Раптом почали виходити піратські видання.. Хтось заробляє на цьому, ніхто мене не питає. Зловити неможливо. Більше того, навіть солідне державне видавництво “Каменяр” видає “Берестечко” без мого відома, без договору. Дізнаюся від інших людей. Причому там є спеціальний комітет. Яке вони мали право дати гроші цьому халтурнику, який видає книгу без мого відома? Дякую Оксані (Оксана Пахльовська, донька поетеси, лауреат Шевченкіївської премії - Ред.), що вмовила мене надрукувати цю книжку...( у видавництві "Либідь", накладом 7 тисяч примірників - Ред.). Вперше побачила книжку на цій презентації. Передали додому. Сказала Оксані: не подивлюся, боюсь. Боюся страхом подиву: невже це може бути? Бо так паскудно, як мене видавали в радянські часи... Вони своїх халтурників видавали на гарному папері, все блищало. А мене — спасібочки, як на газетному. Звикла до цього. І - раптом...

Я дуже вдячна усім за цю книжку. Моя душа відпочиває за всі мої роки, а їх багато, як ви знаєте з цифри ювілею. Більше не буду казати нічого. Почитаю кілька віршів.

Прогавили, прогледіли, і хочеться – на Марс Це сталася трагедія, а ви - зіграли фарс Отримали Україну без бою і здають без бою .... б`ються поміж собою Дивлюся ввечері і вранці, милуюсь депутатським гроном Яка гармонія і танці, і єдність змій з Лаокооном Прости мені, мій змучений народе, Що я мовчу. Дозволь мені мовчати Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе І тільки змії кубляться й сичать. Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні, Злість рухає людьми. Але у бік безодні Компроміси компромати компрадори і примати Скільки сили треба мати, щоб усе це витримати Які засиджені скрижалі, яке злиденство зветься шансом На жаль, уже і в цій державі стаю потроху дисонансом. Господи, пробач мені моє зухвальство, що я сподіваюсь бути почутою. Дякую.

УНІАН (http://unian.net)

Національні особливості реклами в контексті рідної мови

Надзвичайно тішить в українському телеефірі (і не тільки) розмаїття реклами.
А надто ще більше тішить так звана українська мова в рекламних роликах.
От, наприклад, ніяк не можу прийти до тями від такого просторікування, як

«Вона (ім’ярек) виявила на балконі їжака»

Пардон, «по-каковски» це? Як їжака можна виявити на балконі?

Очевидно, в російському аналозі було «обнаружила ежика».

Так-от, російське слово «обнаружить» справді перекладається в одному із значень, як «виявляти».
Проте слово «виявляти» в українській мові має таке значення:


ВИЯВЛЯТИ, -яю, -яєш, недок., ВИЯВИТИ, -влю, -виш; мн. виявлять; док., перех. 1. Показувати, робити явним, помітним (почуття, стан, наміри і т. ін.). // Виражати, передавати почуття, стан, наміри і т. ін. певними зовнішніми ознаками, проявами. <> Виявити себе ким – показати, відкрити свої здібності, позитивні якості або вади в чому-небудь. 2. Розповідати про що-небудь, висловлювати щось. // Розповідаючи, зізнаючись, робити відомим що-небудь. 3. Шукаючи, знаходити (наукова розвідка). // Викривати кого-, що-небудь. // Перевіривши що-небудь, установлювати якийсь факт.




http://www.slovnyk.net/?swrd=%E2%E8%FF%E2%EB%FF%F2%E8&x=62&y=1

Отже, в жодному із значень слово «виявляти» до даної ситуації, як-то, знайти чи

побачити на балконі будь-кого, хоча б і їжака, не підходить.

У даному випадку потрібно вжити

«Вона (ім’ярек) знайшла чи побачила їжака»



!!!!!!!!!!!!!!!

Ось такі національні особливості української мови.

Раджу перекладачам рекламних слоганів хоча б інколи та заглядати до словників.

В Україні з’явиться пам’ятник Сталіну (!)...


    Напередодні 9 травня у Запоріжжі встановлять пам’ятник Йосипу Сталіну. Про це розповів секретар Запорізького обкому партії Олександр Зубчевський.
    «Встановлення пам'ятника керівникові Радянської держави, Генералісимусу Йосипу Сталіну напередодні 65-річчя Великої Перемоги стане центральною подією не тільки в Україні, але й у країнах пострадянського простору. Відкриття пам'ятника І.В. Сталіну проведемо урочисто - це подія, що запам'ятовується. Ми також плануємо провести біля пам'ятника парад військової техніки і парад ветеранів Збройних Сил СРСР. Зрозуміло, без солдатської каші та наркомівських ста грам не обійдеться», – зазначив секретар обкому КПУ.
   Він також розповів, що пам'ятник Й. В. Сталіну буде знаходитися під цілодобовою охороною. Передбачено цілодобове відеоспостереження.
   О.Зубчевський розповів, що пам'ятник буде перебувати на постаменті у вигляді напівфігури. «І.В. Сталін зображений у маршальській формі з Зіркою Героя Соціалістичної праці. Загальна висота близько трьох метрів. Пам'ятник буде виготовлений із силуміну, постамент із червоного граніту. Інші цікаві моменти ви побачите в день відкриття пам'ятника. Розробкою проекту і створенням пам'ятника займається київський скульптор, що певну частину роботи робить безкоштовно. Тим не менш, ми продовжуємо збір коштів, тому що ще необхідна значна сума для завершення робіт. Крім цього, будуть потрібні витрати на транспортування, установку пам'ятника і будівництво постаменту», – зазначив О.Зубчевський.

Як нам ще треба нагидити на голову, щоб ми врешті схаменулися та почали ЩОСЬ робити(?)

Вишня Остап



 “Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я
людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга!
Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле,
сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив
таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях,
роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його
трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!”