Обирали і лайно обрали для Суспільного
- 03.08.18, 22:31
Шановні друзі! Запрошую Вас поставити свої підписи за відставку голови правління Суспільного телебачення З. Аласанії. Зокрема, запрошую тих, хто вже проголосував у фейсбуці і твітері. Зрозуміло, літо, відпустка, але для чистоти процедури потрібно трохи "мокрих підписів". Їх у цю неділю, з 12-00 по 13-00 біля пам'ятника Тарасу Шевченку в парку Т. Шевченка біля червоного корпусу Університету збиратимуть кілька хлопців, що вирішили підтримати слово ділом. Нагадаю про суть питання.
Багато-хто серед громади обурювався політиці Суспільного телемовника під час ходи за створення Помісної Православної Церкви. Давайте спробуємо вирішити це питання в легітимний спосіб. Адже хороші ідеї найчастіше нищаться саботажем нагорі. Було б дуже сумно, якби це спіткало ідею суспільного мовленння, про яку говорять років з двадцять і під яку освоєно неймовірну кількість іноземних грантів.
"НАГЛЯДОВІЙ РАДІ ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
"НАЦІОНАЛЬНА СУСПІЛЬНА ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ УКРАЇНИ"
ЗВЕРНЕННЯ
Шановні члени Наглядової ради ПАТ «НСТУ»!
Ми, представники громадськості України, звертаємо Вашу увагу на низку грубих порушень мети, принципів та завдань діяльності ПАТ «НСТУ», заявлених у її Статуті.
Звертаємо Вашу увагу на той обурливий для багатьох громадян факт, що телекомпанія фактично проігнорувала трансляцію заходів, присвячених отриманню Українською Церковю Томосу про Автокефалію.
Згідно зі Статутом, «телерадіокомпанію утворено з метою… надання суспільству достовірної та збалансованої інформації про Україну, зміцнення української мови та культури, особистості та народу України». Головною метою діяльності Телерадіокомпанії визнано «забезпечення права кожного на… отримання повної, достовірної та оперативної інформації». Діяльність Телерадіокомпанії, за Статутом, має провадиться на принципах «всебічного, об’єктивного і збалансованого інформування про суспільно значущі події».
Натомість, попри надзвичайно велику вагу створення Помісної Православної Церкви для життя і національної безпеки України, особливо під час війни з Росією, попри значення цього питання задля утвердження суспільної моралі та ідентичності України, усі заходи зі створення Помісної Православної Церкви, включно з висвітленням візитів ієрархів Вселенської Патріархії, що відбулися на такому рівні вперше за 1030 років, телекомпанія, 100 відсотків акцій якого належать державі і засновником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України, фактично проігнорувала трансляції цих доленосних для України подій під приводом того, що в них, мовляв, брав участь президент України.
Можливо, наступним кроком телеканал відмовиться висвітлювати діяльність Української Армії з захисту України через те, що в неї є верховний головнокомандувач, а діяльність України через те, що в ній є загальнообраний президент?
Звертаємо Вашу увагу на те, що у ході Московського патріархату, що відбулася напередодні, брали участь лідери політичних сил та народні депутати. І це не завадило ПАТ «НСТУ» висвітлювати ці заходи в значно більшому обсязі, ніж численнішу ходу за створення Помісної Православної Церкви.
Крім того, звертаємо Вашу увагу на той показовий факт що телекомапанія забезпечила в ефірі значно більший обсяг ефіру для висвітлення гей-параду в Києві 17 червня 2018 р., ніж ходи за створення Помісної Православної Церкви. І це попри те, що в хресній ході взяли участь незрівняно більше громадян, а Статут телекомпанії зазначає, що «діяльність телерадіокомпанії провадиться на принципах дотримання норм суспільної моралі, традицій і культури Українського народу, поширення сімейних цінностей та зміцнення ролі традиційної сім’ї у розбудові українського суспільства».
І перший, і другий випадок є несумісні зі Статутом телекомпанії та є неприкритою дискримінацією більшості українського суспільства. Тим часом, згідно зі Статутом телекомпанії, її дільність має провадитися на принципах «відсутності дискримінації за будь-якою ознакою». Адже демократія, крім захисту законних прав меншин, є владою більшості народу та інструментом захисту законних прав більшості.
Слід відзначити, що контракт ПАТ «НСТУ» з головою правління пунктом 5.7.2. передбачає, що Наглядова рада ПАТ «НСТУ» достроково звільнє голову правління у разі, якщо його дії «несумісні з місією, метою, принципами та завданнями телекомпанії, закріпленими в Статуті».
Тим часом голова правління НСТУ Зураб Аласанія, відстоюючи дії телекомпанії, заявив, що «більшість жителів України не є вірянами чи прихожанами тієї чи іншої церкви взагалі. Більшість - не просто переважна, а 9 з 10. В такий ситуації меньшість (так в оригіналі) за демократичними нормами, має мати можливість доступу до бажаної церкви».
Така заява пана Аласанії - невігласька і заперечується всіма наявними даними соціологічних опитувань. За даними свіжого дослідження Центру Разумкова, у 2018 р. 67,3% мешканців України назвали себе православними християнами (до УПЦ (КП) віднесли себе 28,7% населення України, до УПЦ (МП) 12,8%, просто православними вважають себе 23,4%), ще 9,4% греко-католиками і ще 7,7% представниками інших християнських конфесій (https://risu.org.ua/…/…/ArticleFiles_70946_2018_Religiya.pdf).
Як бачимо, ні про які 9/10 мова не йде. Очевидно, пан Аласанія проводить політику телекомпанії не для тієї України, яка є насправді, а для вигаданої ним чи для кола своїх знайомих. Для голови правління ПАТ «НСТУ» такий підхід є явною ознакою професійної некомпетенції. Тим часом, контракт ПАТ «НСТУ» з головою правління прямо передбачає його звільнення за рішенням Наглядової ради у зв’язку з виявленням ним недостатньої професійної компетенції (пункт 7.4.2.1.) Вочевидь, про некомпететність голови правління свідчить і глядацький рейтинг телеканалу, (найгірший серед загальнонаціональних каналів і найнижчий за весь час існування телеканалу).
Якщо врахувати численні скандали, які супроводжують діяльність НСТУ (демонстрація в ефірі карти України без Криму, конфліктні ситуації з польськими журналістами, історія з продажем права трансляції футбольного чемпіонату в Росії, зарплати і премії менеджменту, що майже в 40 разів перевищують зарплати творчих працівників компанії тощо), то, вочевидь, настав час руба ставити питання про втрату довіри до голови правління як підставу його звільнення (пункт 7.4.2.9 контракту) Наглядовою радою.
Шановні члени Наглядової ради!
Україна занадто довго й непросто йшла до створення свого суспільного мовлення, аби безглуздо занапастити і заплямувати цю ідею, як це вже зроблено з багатьма хорошими ідеями.
У Вас є всі важелі. У Законі про суспільне мовлення було прозорливо закладено механізм стримувань і противаг. Його задіяння може виправити ситуацію, спрямувати суспільне мовлення в Україні до щирого служіння українському суспільству в ці непрості часи війни і боротьби за виживання нашого народу.
Тому закликаємо Вас не зважати на приватні інтереси чи зв’язки і висловити недовіру нинішньому голові правління, призначити т.в.о. голови правління та оголосити новий конкурс. Зволікання поглибить недовіру і дискредитацію. Упевнені, що внаслідок Ваших рішучих дій суспільне мовлення в Україні отримає новий старт.
З повагою,
Олександр Палій, історик, кандидат політичних наук,
...
Утім, про все по порядку. Ідея української монархії народилася ще в роки Першої світової війни, в організації під назвою «Спілка визволення України». Її активісти сподівалися, що уряди Німеччини та Австро-Угорщини, які воювали проти Російської імперії, допоможуть Україні досягти незалежності.
Набагато ближче до реалізації своєї мрії українські монархісти підійшли в квітні 1918 року, коли вчорашній царський генерал Павло Скоропадський, не без підказки німецьких військових, що окупували Україну, згадав про своїх козацьких предків, розігнав законний український парламент – Центральну Раду – і оголосив себе гетьманом. Правда, монархія протрималася менше року і була зметена повстанням під прапором Української Народної Республіки. Скоропадському довелося емігрувати до Німеччини. Там він, однак, продовжував іменувати себе гетьманом і навіть на якийсь час об’єднав навколо себе українських монархістів. У свій час прихильником Скоропадського був навіть такий видатний мислитель, як основоположник українського консерватизму В’ячеслав Липинський.
Проте монархічна ідея відродилася на початку 1990-х років, вже в незалежній Україні. Більш того, її навіть намагалися просувати в політику. Правда, як би це м’якше сказати, політику вже дуже маргінальну. Спочатку український престол намагалася спорудити Українська національно-консервативна партія. Ви чули про таку партію? Ото ж бо ж. З’явився і Союз гетьманців-державників, але він складається всього з кількох людей. У 2002 році якась ініціативна група відправила листа тодішньому Президенту Леоніду Кучмі з пропозицією відновити гетьманат. Кучма таке важливе послання чомусь проігнорував, і справа на цьому і закінчилася. Нарешті, на парламентських виборах 2006 року ультраправа партія УНА-УНСО раптово виступила з програмою якоїсь «сонячної революції», яка, на думку партійних ідеологів, мала привести до «третього гетьманату». Виборці не оцінили глобальність задуму – партія набрала всього 0,06%.
Стоп! Здається, ми упустили найважливіший момент. Кого, власне кажучи, українські монархісти бачили на престолі рідної країни? О, повірте, це – чудові люди. Ось, наприклад, якийсь Михайло Карачевський-Вовк. Людина з таким чудовим ім’ям з’явилася у Львові в 1993 році. Він називав себе «великим князем Київським, Чернігівським і Карачевський», зводив свій рід від Рюриковичів і розповів, що приїхав з Франції. Князь навіть провів в місті «перший міжнародний форум відродження монархії в Україні». Перший форум, правда, виявився також і останнім. Зате сам «великий князь» ще довго роздавав направо і наліво графські і баронські титули. До речі, дарма смієтеся – Карачевському-Вовку вдалося «розвести» цілком серйозних людей. Наприклад, дворянський титул з його рук отримав тодішній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. На жаль, в середині 2000-х сліди «великого князя» губляться.
Найбільш наполегливим з них був якийсь Орест Карелін-Романишин.Після того, як у 1994 році Олелько відійшов в інший світ, Орест оголосив, що перед смертю король призначив його «регентом». Через якийсь час регентства йому здалося мало, і він коронував сам себе під ім’ям «короля Ореста І». Це дуже специфічна людина. Крім царственого титулу, він називає себе магістром декількох лицарських орденів, а також «митрополитом Карпатським». Утім, сан в християнській церкві не заважає королю сповідувати язичницьке вчення РУН-віри. Сам він ніякого протиріччя в цьому не бачить: мовляв, «я вірую в Бога всіх релігій, ні з ким не хочу лаятися». Орест стверджує, що навіть був в АТО, правда недовго: «Мені сказали, щоб я більше на фронті не з’являвся, оскільки дано завдання російським снайперам мене пристрелити». А ще кілька років тому король розповідав, що регулярно спілкується з інопланетянами.
ОСТАННІ НЕЗАЛЕЖНІ. Станом на липень 2018 року тільки два добровольчих формування до сих пір не приєдналися до жодної з офіційних силових структур. Це «Добровольчий український корпус» (ДУК) «Правого сектора» і «Українська добровольча армія» (УДА) на чолі з Дмитром Ярошем, що відкололася від нього.
ПРИВАБЛИВА ПРОПОЗИЦІЯ. Після скандалу з фейковим відео командувач ООС генерал Сергій Наєв зустрівся з командирами УДА і ДУК – відповідно, Дмитром Ярошем та Андрієм Стемпицьким. Генерал запропонував добровольцям вступити до лав ЗСУ. Дмитро Ярош відповів, що не виключає такої можливості. У «Правому секторі» відреагували більш стримано. Прес-служба руху повідомила, що Наєв і Стемпіцький домовилися «продовжити діалог, об’єднати сили і діяти послідовно».
Національна поліція: полки «Дніпро-1», «Київ» і «Миротворець», батальйони «Луганськ-1», «Львів», «Шторм», «Івано-Франківськ», «Миколаїв», «Вінниця» та «Харків», роти (колишні батальйони) «Січеслав», «Херсон», «Святослав», «Чернігів» та «Тернопіль».
