Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

В екзиль.За яких обставин влада відпустить Тимошенко до ФРН

  • 16.08.13, 13:01
Попри страх Януковича перед Тимошенко, яка, вочевидь, залишається в його розумінні основним політичним конкурентом, він може погодитися відпустити її на лікування до Німеччини. У такий спосіб влада, з одного боку, суттєво підвищить шанси підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, а з другого – може ускладнити життя опозиції

Перспектива звільнення Юлії Тимошенко із-за ґрат донедавна видавалася нереальною, особливо з огляду на нові кримінальні справи з дедалі серйознішими звинуваченнями та масштабною кампанією з її дискредитації. Однак, схоже, позиція Януковича та його найближчого оточення змінилася після того, як вони вирахували, що підписання Угоди про асоціацію з ЄС (сам факт підписання, а не зміст документа) буде на цьому етапі вигідний їм із погляду вузькокорпоративних інтересів. А оскільки європейці в «питанні Тимошенко» виявилися непоступливими (звільнення екс-прем’єра плюс виконання ще кількох умов у обмін на Угоду), то на Банковій і в «Межигір’ї» вирішили піти на компроміс. Вочевидь, має значення й бажання української влади дістати від європейців згоду на укладення домовленості малою кров’ю: відпустити Тимошенко на лікування простіше, аніж проводити системні демократичні перетворення в країні, тим більше жодної зацікавленості, знову ж таки в сенсі своїх вузькокорпоративних інтересів, у цих реформах режим Януковича не має. Водночас на Банковій, як бачиться, вже готують запобіжники, аби завадити Тимошенко серйозно впливати на українську політику з-за кордону, а повернутися в неї і поготів.

Так чи так, але, схоже, саме Заходові належить головна заслуга в тому, що процес визволення політв’язня № 1 зрушив із мертвої точки. Внутрішній тиск на владу (блокування трибуни Верховної Ради, протестні акції під Качанівською колонією) був радше комічним, аніж дієвим, що у приватних розмовах визнають і самі опозиціонери.Однак звільнення Юлії Володимирівни (у формі мандрівки на лікування до Німеччини; про інше наразі не йдеться) – процес нелегкий і тривалий. По-перше, треба створити складний, з огляду на безпрецедентність, механізм переїзду ув’язненої громадянки України за кордон і визначити її правовий статус. По-друге, офіційний Київ хоче дістати від німців певні політичні гарантії, зокрема щодо неучасті Тимошенко в активному політичному житті та обмеження її прав на вільне пересування й комунікацію із соратниками (до речі, саме зараз у закордонних ЗМІ з’явилася інформація про те, що однією з «цинічних вимог» офіційного Києва у переговорах щодо звільнення Тимошенко була сплата нею компенсації «за збитки державі, завдані газовими контрактами з Росією», обсягом 1,5 млрд грн, щоб максимально обмежити фінансові можливості її політичної сили напередодні президентських виборів). Певно, саме пошукові таких гарантій насамперед і присвячені численні зустрічі Кокса та Квасневського з Тимошенко й українськими можновладцями, візит посла США Джона Теффта до харківської лікарні та зустріч міністра закордонних справ ФРН Ґідо Вестервелле з Віктором Януковичем.

Зрештою, має місце й суто психологічний фактор. За інформацією низки джерел, процес звільнення Тимошенко тимчасово зупинився через її небажання особисто просити президента про виїзд на лікування за кордон, чого той начебто категорично вимагає.

Якщо ці нюанси якось уладнаються й колишня очільниця Кабміну таки поїде до берлінської клініки Charit, то обов’язково виникне інше питання: що буде після її одужання? Як поведеться німецька влада, котра не раз наголошувала на політичному характері кримінальних справ проти Ти­мошенко? Невже Німеччина так просто поверне екс-прем’єра в руки українських пенітенціаріїв?

Більшість співрозмовників Тижня – українські та європейські депутати, високопосадовці, дипломати – переконані: якщо Юлія Володимирівна таки поїде до ФРН, то, вилікувавшись, попросить там політичного притулку, який їй, швидше за все, буде надано. Таким чином, екс-прем’єр здобуде свободу пересування й комунікації як мінімум на теренах цієї країни і стане політичним біженцем №1 у Європі. Але чи дасть їй це змогу більше, аніж зараз, впливати на політичне життя в Україні, – спірне питання. Вітчизняна політеміграція новітніх часів особливо себе не проявляє. Водночас Юлія Тимошенко – персона значно помітнішого масштабу, ніж, наприклад, Валерій Іващенко чи Андрій Шкіль. Тож попсувати нерви нинішній владі ЮВТ зможе. Але не більше.

Від головної загрози – перспективи її участі в президентських виборах 2015-го – влада себе надійно убезпечить. Чинне законодавство містить суперечність між нормою Конституції, де відсутнє застереження щодо заборони засудженій особі балотуватись у президенти, й положенням профільного закону про вибори, де таке обмеження існує (до речі, за чутками, саме за визнання цього факту поплатився своєю посадою екс-голова Центрвиборчкому Володимир Шаповал). Оскільки влада має в ЦВК переконливу більшість, Тимошенко можна буде просто не зареєструвати кандидатом. Або ж потрібне Банковій заборонне роз’яснення видасть лояльний Конституційний Суд.

Режим в обмін на звільнення Юлії Володимирівни, цілком імовірно, дістане добро Євросоюзу на укладення Угоди про асоціацію. Як підтвердили Тижню не пов’язані між собою джерела в європейських інституціях та посольствах, для багатьох країн – членів ЄС дилема «підписувати чи не підписувати» звелася суто до питання Тимошенко. Інші вимоги Брюсселя відійшли на другий план. Представниця одного із західних посольств у Києві у неофіційній розмові відверто визнала: українське питання зараз аж ніяк не на першому місці в порядку денному європейців, бо вони мають важливіші проблеми, ніж детально розбиратися в стані справ із демократією в нашій державі, тож вирішення справи Тимошенко стало для них чи не єдиним реальним індикатором. І на нереформування правосуддя чи, наприклад, виборчого законодавства європейці готові заплющити очі, тим більше якщо Верховна Рада восени нарешті ухвалить низку так званих євроінтеграційних законів і призначить вибори у проблемних округах.

За інформацією Тижня, є ще одна причина, чому режим схиляється до думки відпустити Юлію Тимошенко на лікування за кордон. Три останні роки показали, що стратеги з Банкової звикли вбивати відразу кількох зайців одним пострілом. Тож, звільнивши ув’язнену, можновладці розраховують не лише підписати Угоду про асоціацію, а й внести додаткове сум’яття в опозиційний табір. Іще до Вільнюського саміту перші наслідки переїзду Тимошенко в Німеччину може відчути на собі ВО «Батьківщина», яке зараз проходить непростий та болісний процес об’єднання із «Фронтом змін». Внутрішній конфлікт між «фронтовиками» й «старою біло-серцевою гвардією» тліє, а звільнення ЮВТ може лише підкинути дров. Частина «старих» переконана, що після переїзду Тимошенко до Німеччини комунікація з нею покращиться, а вона сама нарешті зможе висловити своє справжнє ставлення до внутрішньопартійних процесів. І не факт, кажуть «старогвардійці», що воно буде таким самим компліментарним до Яценюка, як у листах, які екс-прем’єр йому надсилає з харківської лікарні. Парадоксальним чином Тимошенко, опинившись у Берліні, зможе краще розуміти стан справ у своїй партії, ніж залишаючись у Харкові. Свободи дій після переїзду в неї також, очевидно, додасться. «Стара гвардія» переважно настроєна рішуче й чекає лише команди лідера.

Окремі «старі бютівці», особливо після чергових внутрішньофракційних конфліктів, зізнавалися Тижню, що від відкритої війни із «фронтовиками» їх утримує лише перебування Тимошенко в неволі. «Хай тільки Юля виїде… Тоді ми свої обов’язки вважатимемо виконаними й нинішнього керівництва фракції вже не терпітимемо», – заявив один із найбільших радикалів.

У будь-якому разі після переїзду Тимошенко до Німеччини на полі опозиції з’явиться (чи, точніше, на нього повернеться) ще один потужний гравець. І шанси на порозуміння серед лідерів опозиції, які вже зараз ведуть майже неприховану боротьбу між собою, можуть стати ще меншими. Напередодні президентських виборів оточенню Януковича, якого не сприймає абсолютна більшість українців, це тільки й потрібно.

tyzhden

Уряд мріє знайти чарівника на посаду представника у Євросуді

  • 16.08.13, 06:28
Замість того, щоб використати знання уповноваженого України в Європейському Суді для покращення ситуації, наша держава їх використовує лише як фіговий листок. Таку думку у коментарі Тиждень.ua висловила адвокат Валентина Теличенко.

Коментуючи відставку уповноваженого України у справах Євросуду, Теличенко зазначила, що дуже складно бути адвокатом українського уряду в ЄСПЛ, «адже довести, що порушення прав людини не було там, де це порушення мало місце,  і було воно дуже грубим, часом – просто  брутальним, – завдання для чарівника».

«Саме на чарівника, напевно, розраховує наша держава, коли вперто ігнорує обов’язок виконувати рішення ЄСПЛ, коли не робить висновків з пілотних справ проти України, - сподівається, що чарівник затьмарить розум суддям ЄСПЛ і зробить невидимою ганебну поведінку держави. Держави, яку й демократичною називати стає дедалі складніше. Замість того, щоб використати знання уповноваженого  України в Європейському Суді для покращення ситуації, наша  держава їх використовує лише як фіговий листок», - сказала Теличенко, додавши, що не кожен погодиться бути в такій ролі.

«Я не знаю достеменно мотивів відставки, але припускаю, що пан Кульчицький не чувся на силі витворювати аргументи на захист дій уряду України у справах, де жодного виправдання урядові немає.  Я переконана, що і Валерія Лутковська, і Назар Кульчицький могли б сформулювати чимало рекомендацій, як уникнути багатьох порушень європейських стандартів у сфері прав людини. Але проблема в тому, що держава не готова дослухатися та втілювати ці рекомендації», - наголосила Теличенко.

Вона відзначила, що свого часу в кількох адміністративних справах проти Кабінету Міністрів України їй вдалося витребувати з Кабміну доповідні пані Лутковської.  «Вони були абсолютно слушними – дуже вчасні попередження, але Кабмін їх вирішив ігнорувати, бо, мовляв, коштів не вистачає», - зазначила Теличенко, наголосивши, що зараз ця «економія» коштує Україні багатьох мільйонів євро.

Як повідомлялось, урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Назар Кульчицький йде у відставку найближчим часом. За словами міністра юстиції Оленм Лукаш, Кульчицький покидає пост "з особистих причин".

На думку експертів, влада змінює представника України в Євросуді, щоб захиститися від звинувачень у вибірковому правосудді

Сегодня в Крыму обсудят последствия подписания Соглашения с ЕС

  • 15.08.13, 10:09

50696862540e7Сегодня участники международной конференции «Экономические и правовые последствия подписания Украиной Соглашения об ассоциации с ЕС для ее взаимоотношений со странами Таможенного союза» в Ялте поговорят о том, что приобретет и что потеряет Украина уже в ближайшее время, подписав Соглашение об ассоциации с Европейским Союзом.

Лидер Общественного движения «Украинский выбор» Виктор Медведчук, открывая заседание, напомнил о том, что сегодня перед Украиной стоит жизненно важная задача – выбор европейского или евразийского вектора развития. Также он обрисовал перспективы развития взаимоотношений со странами Таможенного союза в случае подписания Соглашения об ассоциации с ЕС.

По его словам, разговоры о том, что подписание Соглашения об ассоциации с ЕС изменит нашу жизнь к лучшему, являются популистскими. «После подписания Соглашения с Евросоюзом Украина уже не сможет вступить в Таможенный союз. Одновременно с этим продукция стран ЕС переполнит наш рынок. Где в таком случае будет находиться Украина? В резервации. Можно даже сказать – в гетто. Фактически мы попадаем в колониальную зависимость – как экономически, так и политически», — подчеркнул он.

«Речь идет о циничном вмешательстве во внутреннюю политику Украины. Новый посол США Джеффри Пайетт, даже официально не вступив в должность, уже озвучил свою «миссию» в Украине. По утверждению посла, она состоит в том, чтобы «принудить, побудить Виктора Януковича войти в дверь, которую открыл для нашей страны Евросоюз». Эта так называемая «открытая» дверь ЕС — это не дверь и даже не форточка! Наряду с вмешательством во внутренние дела Украины в словах Джеффри Пайетта явно просматривается лоббирование бизнес-интересов американских транснациональных корпораций», — сказал Медведчук.

«По какому праву господа западные политики позволяют себе не просто высказываться о нашей стране подобным образом, но и диктовать нам правила, касающиеся внутренней политики Украины? В то время как (и это дважды подчеркнул в своем выступлении президент РФ Владимир Путин на международной конференции, посвященной основам цивилизационного выбора Украины) наш северный сосед «действительно заинтересован во вступлении Украины в Таможенный союз, но этот выбор — за Украиной! Российская Федерация поддержит любой выбор украинского народа», — добавил он.

Медведчук сравнил происходящие события со спектаклем, в котором Украине отведена роль даже не статиста, а всего лишь – реквизита. «Но я верю, что украинская власть осознает: ее опора — только украинский народ. А «Украинский выбор» сделает все для того, чтобы помочь власти осознать это», — подытожил политик.

Также сообщается, что в работе конференции принимают участие доктор экономических наук, советник Президента Российской Федерации Сергей Глазьев; доктор экономических наук, академик НАН Украины, директор Института экономики и прогнозирования НАН Украины Валерий Геец; директор Департамента развития интеграции Евразийской экономической комиссии Виктор Спасский; директор департамента технического регулирования и аккредитации Евразийской экономической комиссии Василий Бойцов; координатор экономических программ Движения «Украинский выбор» Владимир Воюш, представитель Украины в Таможенном Союзе Виктор Суслов; заместитель председателя Движения «Украинский выбор», заслуженный юрист Украины, кандидат юридических наук, профессор Василий Нимченко; директор по аналитической работе Евразийского банка развития Владимир Ясинский; народный депутат Украины Олег Царев, а также руководители ведущих научных учреждений Украины и России.

http://glavcom.ua/

В’ячеслав Липинський - листи до братів-хліборобів

  • 12.08.13, 22:50
І. Ніяка людська громада, здатна до життя і творчости, не може істнувати без власної внутрішньої моралі, без свого власного твердого поняття про добро і зло і без такого ж твердого переконання, що те, що вона хоче робити, єсть добро і те, з чим вона бореться, єсть зло. Тільки таке тверде переконання в правоті своїх хотінь дає кожній громаді моральну силу, без якої ніяке творче діло неможливе.

Коли б у нас такої внутрішньої моралі не було, ми стаєм одною з українських політичних партій, і тоді, як всяка українська політична партія, ми засуджені на смерть. А це тому, що сама суть всіх сучасних аморальних політичних партій полягає в боротьбі за істнуючу вже скрізь у розвинених націй владу і за опановання так само скрізь реально істнуючим державним апаратом. Позаяк на Україні нема ані української влади, ані українського державного апарату, то всі українські політичні партії мусять раніще чи пізніще щезнути і перетворитись в політичні партії російські або польські, може, тільки з українським провінціальним і опозиційним кольоритом.

Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні, то єсть люде, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро. Люде, які своє особисте життя звязують з перемогою тієї правди і того добра, і люде, які ні на хвилину не сумніваються, що, во імя тієї правди і того добра, вони мають право накинути свою волю иншим людям, тобто власне сотворити владу. Коли б ми, замість творити кожним своїм ділом і кожною мислю реальну українську владу, зайнялись придумуванням ловких політичних комбінацій, які мали б врятувати неістнуючу Україну, то краще нам було б цю абсолютно безнадійну працю припинити.

Чи маємо ми свою мораль? Чи маємо ми своє творче поняття про добро і зло? Чи маємо ми тверде переконання, що те, що ми робимо, єсть добро і те, з чим ми боремось, єсть зло? І чи мораль наша настільки сильна, що вона примушує нас віддавати всі, дословно всі свої сили для перемоги добра? <...>

II. Без жертв не можна збудувати ніякої влади, ніякої держави, а тим більше держави української. Але для жертви, крім моралі, необхідний порив діла, з цієї моралі випливаючий. Коли не повстала досі Українська Держава, то це головним чином тому, що за рідкими винятками будувати її брались люде аморальні і в наслідок цього без пориву для жертв во імя своєї моралі. Переважно це бували політичні спекулянти, які спекулювали на допомогу московську, польську чи турецько-татарську і, не маючи власної моралі, вірили в щасливу політичну спекуляцію, в те, що діло «само зробиться», а коли воно само не робилось, то зраджували і перебігали до инших таких же спекулянтів.

Влада, держава і нація – все це продукти волі і творчости, а не рослинного, вегетативного життя. Наша віра може здійснитись або не здійснитись. Може статись реальним фактом або остатись літературною утопією. Чого ми хочемо: чи творити діло, чи фабрикувати утопії? Коли творити діло – то ми не маємо права бути інертні ані одної хвилини. Сон, їжа, спочинок – це все мусимо робити з одною тільки думкою: збільшення наших сил, потрібних для діла, а не віддаватись цьому, як процесові життя, процесові істнування і насолоді з істнування. Можливо, що індійський факір, який в контемпляції життя простоює цілі місяці на одній нозі, єсть наймудрішою людиною в світі. Але над ним панує англосаксонська активна, творча раса. Нам треба сотворити Україну, а не перебувати в контемпляції якоїсь соціольоґічної мудрости. Всі ми мусимо працювати над збільшенням нашого хотіння здійснити нашу віру і над збільшенням нашої активности. Той, хто лінується, хто не хоче викресати з себе максімум енергії, такої творчости й продуктивности, на яку він тільки здатний – хай пам’ятає, що він не тільки не вносить своєї праці і своєї жертви в наше спільне діло, але ще заважає другим і тим – розвалює нашу організацію, бо приклад інертности і привязаности до приваб пасивного життя страшенно заразливий, особливо серед нас – Українців. Коли ми не активні, значить, ми взялися не за своє діло, значить, ми мусимо підождати, щоб витворилась десь якась організація, яка нас своєю активностю зажене в свої ряди, так як загнали нас колись в свої ряди старі активні аристократії: російська і польська. Значить, ми не в стані сотворити своєї організації, яка взяла б на себе активну, організаторську роль серед нашої пасивної хліборобської маси.

Чи це значить, що ми мусимо бути вертливі, балакучі, назойливо показні – творити те, що Галичане називають польським словом «трамтадрація». Нічого б не було для нас страшнішого, якби ми обернули свою енергію тільки на зовнішні прояви руху, тільки на пропаганду формою, яка неминуче обернулася б в позерство, в штуку акторську, а не громадське будівництво. Люди дійсно віруючі і сильні завжди скромні, спокійні і у всяких зовнішніх проявах своєї суті – здержані. <...>

III. Як буде у нас тверда віра, випливаюча з неї тверда мораль і буде порив та активність – будуть у нас і матеріяльні засоби для здійснення нашої віри і нашого пориву. Ми ж організуємо не людей, що живуть з політики і яким перш за все потрібні для політики гроші, а організуєм економічний і то економічно сильний хліборобський клас. І ми віримо, розуміється, що клас наш має економічну здатність, має здатність творити економічні умови не тільки для свого матеріяльного істнування, а для істнування цілої нації. І дійсно не чути, щоб десь якийсь український хлібороб умер з голоду. Коли допустити, що весь наш клас потребує для свого істнування «казенного пособия», то його місце і наше разом з ним в приюті для старців або для немовляток, а не на полі битви, де рішається доля Української Нації і Держави.

Отже, клас наш не потребує грошей, а потребує чогось иншого. Він потребує вищої і кращої, тобто більше моральної громадської організації для зорґанізо-вання, відповідно до змінених умов, своєї економічно матеріяльної продукції. Він вже не може сіяти і орати під охороною якоїсь чужої влади, бо тієї влади вже немає. Він мусить сам сотворити собі владу, – сотворити державу і сотворити національну спільність з иншими людьми, з иншими класами, що живуть на Україні. Оця громадська творчість – це власне завдання нашої організації. І Коли вона – ця громадська творчість класові нашому для його життя потрібна, то він нам матеріальні засоби на цю творчість дасть, але тільки під умовою, щоб це дійсно була творчість, тобто, щоб ми йому дали нову віру, нову і сильну громадську мораль і щоб ми на власному прикладі давали йому доказ, що ця наша мораль робить нас більше здатними до життя, дає нам самим більшу енергію, більшу відпорність і більшу активність. І тому мені здається, що не гроші нам перш за все потрібні, а перш за все потрібна нам тверда віра, тверда мораль і великий порив та велика активність, випливаюча з цієї нашої внутрішньої моралі. Гроші на наше істнування тоді прийдуть від нас самих, від нашого класу. Про це, що істнування наше звязано з істнуванням нашого класу і що в нашій потрібности для нашого класу як творців і проповідників його нової моралі, як його організаторів на підставі цієї нової моралі – лежить єдине джерело нашого істнування – ми не повинні ніколи ні на хвилину забувати.

IV. Але завжди памятаючи про це, ми не повинні так само ані на хвилину ідеалізувати собі нашого класу і забувати про ту дійсну громадську атмосферу, серед якої нам приходиться і прийдеться працювати. Серед класу нашого, як і на цілій, зрештою, Україні, і серед всіх Українців панує повна духовна прострація і повний упадок громадської моралі. Ніхто нікому не вірить, всі один одного ненавидять і бояться. Серед хліборобів, як і взагалі серед всіх Українців, можна вже купити людей для якої угодно подлости і т. д. Все це основні симптоми цієї страшної хвороби, яка викликана у нас, з одного боку, загальною деморалізацією європейською, а з другого – упадком і розкладом старої російської Імперії, яка нам давала досі свою мораль і ті громадські організаційні форми, серед яких ми жили. Щоб зібрати наших розпорошених і здеморалізованих людей назад в одну організовану громаду, треба такої нової фанатичної віри і такого фанатичного завзяття з боку якоїсь одної громадської групи, щоб вони потрясли до глибини цілий ослаблений нервовий систем колективу і дали йому здоровля в формі народження серед нього нової громадської віри, нової громадської моралі і основаних на цій новій моралі – нових організаційних форм. Але, крім віри і завзяття, потрібний такій групі для виконання її організаційних завдань ще й авторитет.

Дійсний авторитет витворюється поволі. Але, щоб витворитись, він мусить наростати. Коли авторитет не наростає, він падає – це закон. І з цього боку вважаю, що не все у нас благополучно. І знов тільки дрібні факти, настільки дрібні, що не буду про них і згадувати, викликали у мене деякі рефлекси, а разом з ними деякі думки, котрими хочу поділитись з Вами.

По статуту нашому ми маємо обовязок піддержувати рівність авторитету – і Ви знаєте, Брати, що цю рівність – все обстоював і все обстоюю, розуміючи, що наш спільний авторитет всіх нас буде рости тоді, коли ми будем берегти і боронити авторитету кожного з нас.

Але буває дві рівности авторитету. Єсть одна рівність демократична, рівність, яка руйнує авторитет, і рівність аристократична, яка будує авторитет. Перша – це рівність руїнників, друга – це рівність будівничих. Постараюсь пояснити це складне питання на прикладах.

Руїнники потребують теж авторитету для організації руїни, бо і руїна мусить бути організована. Але одночасно вони бояться наростання авторитету, бо всякий авторитет має в собі елементи послуху, елементи сталости, здержування, а значить, елементи припинення руїни, що для всяких руїнників небажано. Навпаки, творці потребують наростання авторитету, бо творчість вимагає непреривного і сталого напруження, і наростання однородної і консеквентної волі - а таке напруження і наростання не можливі, коли авторитети міняються, коли вони не наростають, а все, вискочивши на хвилину, падають І дають місце иншим авторитетам, тобто або зовсім иншій волі, або иншій відміні і ин-шому напрямкови волі.

Наші січові руїнники в часах дегенерації Запоріжжя своїм виборним отаманам, по виборі, мазали болотом голову і в руку замість булави вкладали очеретину. В той спосіб вони символізували принцип демократичної рівності авторитету, мовляв, хоч Ти і на чолі, але Ти таке саме нічтожество і сміття, як і ми, і ми кожної хвилини можемо тебе скинути. Цей принцип пройшов в плоть і кров нашої нації і став предметом похвальних гимнів для наших істориків, політиків і цілої нашої демократії. Забувають тільки ці наші демократичні політики і історики додати, що ці самі «свободолюбиві» Запорожці повзали на колінах перед московським царем тоді, коли цей царь покорив їх маєстатом свого непреривного, все зростаючого авторитету, створеного охлократичною московською аристократією.

У лицарства, яке побудувало всі великі світові держави, був звичай при ласуванню на лицаря ставати на коліна перед старшим, а так само ставати завжди на коліна перед першим лицарем в державі, перед Монархом. І той Монарх міг дати наказ карати провинившогося лицаря, але не міг оддати наказу дати йому сто нагаєк, як це завжди робили сильні запорожські отамани зі свободолюбивими демократичними запорожцями. Бо серед творців держав була рівність аристократична, а не рівність демократична. Лицар-творець, стаючи добровільно на коліна перед старшим лицарем чи перед Монархом, віддавав в його лиці пошану своїй власній вищости, яка склоняє коліна перед тим, хто в його очах мав бути авторитетом і мав своїм непреривним авторитетом цю вищість лицарську і діло лицарське творити та захищати. Таким способом в цій символізації знайшли собі вираз два відмінні принципи рівности авторитету. Демократичний, при якому авторитет має все нахил падати, йти в долину, осмішуватись, банкрутувати, і аристократичний, при якому авторитет все наростає, йде в гору.

Коли ми хочемо сотворити Українську Державу, ми мусимо творити все зростаючі, а не так, як наша демократія, все падаючі авторитети. А для цього, перш за все, – не одступаючи ніколи перед найострішою навіть взаїмокритикою, бо гостра, але моральна критика ніколи не нищить авторитету, – ми мусимо уникати! боятись того, що нищить в самім зародку всякий авторитет: Ми ніколи не пошт взаїмно себе клепати пораменню з іронічною усмішкою і добродушною поблажш-востю для спільної – мовляв – нам всім людської слабости.

Крім того, як завжди, так і тут, ми повинні памятати, що ми хочемо сотворити Україну, а не захопити в свої руки неістнуючу українську владу. Бо якби ми хотіли захопити вже істнуючу владу, то, розуміється, ми могли б обмежитись і демократичною рівностю авторитету. Що це значить? – Партія, яка хоче з чиїх-небудь рук вирвати для себе істнуючу вже реально владу, потрібує так само організації і нровідництва. Провідник мусить сміло йти вперед і вести атаку, а організація підпирає його ззаду так, щоб він дійсно міг розвалити тих, хто в даний момент держить владу. Але на момент, коли це станеться, провідник повинен твердо памятати, що голова у нього болотом мазана, а в руках у нього очеретина, і що коли він сам хоче удержатись при здобутій владі, то мусить здобиччю поділитись зо всіми, хто йому владу здобути помагав. Для цього потрібна демократична рівність авторитету, для цього треба вже в часі боротьби, в часі підпирання такого демократичного авторитету, потихеньку його осмішувати, потихеньку понижати його так, щоб, в момент перемоги і в разі непослуху, його легко можна було повалити.

Творці, а не руїнники, знаходять радість і вдоволення в самім процесі творчости, а не в добичі, яку ця творчість може за собою принести. Тому та рівність авторитету полягає на вимаганню од кожного більшої творчости і вищости, а не на підкреслюванню рівних хиб і рівної низчости, що необхідне для рівного поділу добичі. Тільки творячи кожної хвилини в кожній мислі і поступку нашому отаку аристократичну рівність авторитету серед нашої орґанізації, ми найдемо в ній моральне вдоволення, спокій і радість, які дає сама творчість, а не надія на такі чи инші особисті перспективи. А без такого вдоволення, такого спокою і радости не може бути наростання в нас нашої внутрішньої моральної сили і нашого авторитету. Ось, на потребу розвивати в собі чимраз більше: тверду віру, внутрішньо-громадську мораль нашої організації, активність і авторитет – повинні ми звернути найбільшу увагу, вступаючи в другий рік нашої спільної праці і нашого спільного творчого громадського життя.



Уривок з праці

Про монгольський язик (18+)

  • 11.08.13, 22:59
Не люблю я копіпасту, але тут не можу втриматись :)

(як добре, що у нас таки МОВА :) бо так знущатись з лідером братньої держави можна можливо лише язиком:) )


На Донбассе к Выборам-2015 срочно реконструируют......

  • 11.08.13, 14:46
стадионы и концертные площадки.

 

На территории только двух областей, Луганской и Донецкой, почти в авральном порядке строятся и реконструируются 23 стадионо - полигона для тренировок голубой гопоты и концертные площадки под выборы 2015 года - легче в толпе оболванивать народ, когда под фонограмму открывающих рот артистов на уровне фоновых шумов вкладывают нужные управляющим установки, попросите знакомых звукорежиссёров разложить фонограммы того же Стаса Михайлова - и всё становится на свои места, методики нейролингвистического программирования и управления поведением индивидуумов, испытанные, кстати, в конце 70-х, начале 80-х годов на советских атомных подводных лодках.


 Реконструкция этого стадиона требует, как минимум, около 16-19 миллионов гривен, когда на более-менее приличный ремонт больницы не могут найти и 500 тысяч несчастных украинских гривен. А сколько украсть можно на этом стадионе. А о бесчисленных золотых куполах вы и сами знаете - возвращение в 19 век и в Азию. Хреново жить в голубой стране футболистов, попов и педерастов. Аминь

 Сергей Чёрный

Про столичне минуле Кам'яця (романтично)

Вітчизняні ЗМІ умудряються хитромудро обходити увагою фестиваль "Остання Столиця"


Олесь Бердник - послання до Росії

  • 11.08.13, 03:41
(вчитайтесь! це написано 25 грудня 1978 року — 7 січня 1979 року)

взято від
http://mykola.com/index.php?option=com_content&view=article&id=98:2012-10-25-14-29-26&catid=42:berdnyk&Itemid=33

Росіє!


У минулі часи, дружні або ворожі, діалоги між народами тривали постійно. Вони відбувалися стихійно. В сучасну добу

цей привілей народних речників узурповано диктаторами — насильниками Права. Тому велика німота панує в духовній сфері наших націй, а натомість клекоче соціальний базар брехнею, зрадою і мізерними підробками єднання, дружби та злагоди.

Переступимо вікові мури відчуження та страху і розпочнемо вирішальну розмову — розмову тисячолітніх сусідів, найтісніше пов’язаних спільною долею, спільними стражданнями і грядущим катаклізмом, котрий зруйнує все примарне і освятить все святе.

Росіє! Ти не монолітна в дусі своєму: є Росія тиранів, катів, мучителів, зрадників, брехунів, убивць, — а є також Росія поетів, повстанців, космічних творців, мислителів, святих, трударів і люблячих матерів, які несуть естафету любові крізь криваві епохи занепаду й смерті.

Це послання — до обох Росій.

Дух України промовляє до твого духу, Росіє, в цьому діалозі. Хай ці слова стануть для тебе останнім попередженням і останньою можливістю воскресіння.

325 років тому в Переяславі ми дали одне одному лицарське слово на побратимство, на єдність, на вірність. Кожен з нас від того тривожного дня посіяв безліч різних зерен у землю кількох поколінь.

Вже четверте століття, Росіє, ми йдемо спільним ланом, пожинаючи врожай, заповіданий прадідами. Який же той урожай?

На сцені соціального базару буде дана однозначна відповідь: Україна й Росія — рівні серед рівних, дві великі сестри, зростають, квітнуть і йдуть до сяючих вершин. Україна дає стільки-то сталі, чавуну та вугілля, хліба й сала, випускає ось таку кількість книг, має стільки-то мільйонів студентів, учених та героїв праці.

Проте ці плакатні визначники, Росіє, втомили дух України. Вона відкидає їх з огидою і показує на своє чоло.

Глянь на моє чоло, Росіє, — ти побачиш терновий вінець!

Так, результат багатовікової спілки наших народів — Голгофа України, — окраденої, замученої, оббреханої, розіп’ятої.

Не поспішай лютувати, Росіє! Задумайся і згадай минуле: твоє духовне падіння і наша ганьба почалися в той день, коли ми, не розпізнавши гадючого духу московських тиранів, відкрили Золоті Ворота України для чужинецьких орд.

Що ж попливло крізь наші Золоті Ворота до тебе, Росіє, і що приплинуло до нас? Все відбувалося на історичному полі, нічого не можна приховати!

Ти отримала наші багатющі землі, Росіє, а на додачу — трудящі руки і мистецькі душі, рівних яким мало у світі. Ти безжально пожирала наші багатства і безсоромно смоктала творчий геній України, привласнюючи собі пріоритет і славу. Ти прикрила убогість та нікчемність своїх лицарів і опричників нашою піснею, нашою науковою думкою, звитягою наших лицарів. А натомість?

Ти зруйнувала колиску свободи — Січ Запорізьку, дивовижний витвір Еволюції, який міг би на кілька століть наблизити епоху волі й народовладдя. Ти привласнила собі все, що було пов’язане з історією запорізьких лицарів духу, — клейноди, архіви, легенди, пісні. Ти наклала вето на саму пам’ять про них, бо жахаєшся їхнього воскресіння у духосфері сучасності.

В цьому діалозі не варто перераховувати всі факти та імена: архіви твоїх жандармських катакомб мають усе, щоб освіжити пам’ять. Тому згадаю лише основне.

До спілки з тобою український народ виборював свою суверенність, свою волю, і в тій борні гартував душу, творив пісню і високу мисль космічного всеохоплення. Ми не грабували чужих багатств і не захоплювали чужих земель. Жадаючи волі, ми шанували волю сусідів. Ми не мурували в’язниць, не городили кордонів, не творили кріпаків з вільних громадян. Наша щирість веліла бачити у сусідів такий же духовний стрій, як і в собі. Це була жахлива помилка.

Закон з’єднаних посудин ілюструє історичну ситуацію нашого єднання. Духовний та економічний вакуум Московщини нездоланно смикнув до себе все, чим багата й славна Україна.

А щоб волелюбне серце народу не могло дати відсіч зрадникам і дворушникам, необхідно було знищити віковий корінь сили і вільності інститут козацтва та кобзарства, — ці два крила українського генія.

О, як ти безжально, Росіє, нищила, обкарнувала, висмикувала пір’їни з тих райдужних крил!

Крило козацьке ти одсікла одразу — і найжорстокіше! А розсіяні залишки лицарів розвіяла у безвість: непокірними загатила фінські та сибірські болота, а покірнішими обставила свої кавказькі кордони та почала звойовувати апетитні східні території.

Крило кобзарське відсікти було важче: ампутація розтяглася на кілька віків, тим більше, що джерело творчості пливло з бездонної криниці серця народного. Проте твій чаклунський дух, Росіє, знав, що то — основне завдання, бо доки вимахує в повітрі кобзарське крило — може бути регенероване й відроджене одсічене козацьке крило.

Ти почала випивати, висушувати творчу криницю України. Як гусінь, оповили нашу землю петрові й катеринині ублюдки та свої перевертні. Колись найосвіченіший в Європі народ опустився в найнижчі круги інферно: пекельні слуги не знали, як ще дошкульніше вдарити по серцю України, щоб померкла, нарешті, райдуга на творчому крилі.

В ту критичну добу лише явище Шевченка врятувало Україну від деградації і воскресило райдужне крило генія рідного народу. То був дивовижний прорив джерела творчості із надрів Духосфери.

Лютість ворожого духу Росії була вражаюча. Проте вже пізно було щось робити: заборона лише роздмухувала б вогнище відродження. Гадючий чаклунський дух обрав інший шлях — шлях визнання і введення в свою програму. Пророк, з яким обнімається ворог, втрачає більшість своїх революційних сил!

Могутні соціальні потрясіння XX віку не принесли Україні воскресіння: всі творчі сили були втягнуті у хитру гру політичних шахраїв: деякі з нас лягли на полі бою, деякі впали з роздробленими черепами у підвалах ЧК та гестапо, деякі згнили в сибірських таборах, деякі обрали шлях Переяслава — шлях ганьби і прислужництва.

Досвід трьохсотлітнього прислужництва та приниження показав: одна помилка, одне хитання дає ланцюгову реакцію помилок та падінь у грядущому. Те, що зроблено сьогодні — неможливо переробити завтра. Чорні зерна зради і страху виростають в чортополох занепаду, з якого годі шукати виходу.

Висновок такий: кожен народ повинен сам вирішувати свою долю, не дозволяючи іншим народам перебрати на себе керівну ініціативу.

Краще вмерти героєм, ніж животіти кріпаком!

Ми мали такий лицарський заповіт і — зневажили його! Століття рабства — розплата за зраду перед духом волі!

Але ти, Росіє, не радій, не танцюй над купою обсмиканого райдужного пір’я! Ті обрубані крила не приросли органічно до твого зміїного тулуба. Ти обтяжила себе злочинами, падіннями, зрадами, від яких тебе не очистять всі твої святі й подвижники. Ти стала гігантською в’язницею народів, і не захотіла зруйнувати ту в’язницю після Жовтневої Революції, а ще сильніше стиснула в правиці скіпетр жорстокості.

Той скіпетр ти ще, ще й ще невблаганно опускала на голову причинної України — божевільної Діви, котра так необачно наділа на свій палець обручальний перстень.

Хто зміряє океан муки, в якому пливе Україна? Хто опише страждання мільйонів померлих від штучного голоду в 33-му році? Хто зможе розповісти про ридання тих, хто був безневинно розстріляний у 37–39 роках? Хто обніме духовним оком незміряний світ приниження, безправності, деградації, ув’язнень, безвісних смертей, голодувань, втрати ідеалів, — той світ, який став історичним фантомом України, її прокляттям, її невпинною реальністю?

Тисячі вбитих поетів, митців, мислителів… Ще тисячі й тисячі втомлених, підкуплених, застрашених!

У той час, як всі народи Землі прагнуть до волі і знаходять шляхи до неї, ти, Росіє, накинула аркан на шию України і безжально душиш її, щоб вибити з неї пам’ять про славне минуле, про космічне покликання її буття!

І навіть тепер, коли син України Корольов відкрив для тебе Браму Космосу, навіть у такий духовний час ти не хочеш зм’якшити своє жорстоке серце, Росіє! Всі кращі сини українського духу знову в неволі, на засланні, під невсипущим оком жандармів! Кожен, хто сказав тобі слово Правди, — відчув удар твого скіпетра жорстокості. Незламний Мороз — за що ти караєш його? Хіба не за героїчний захист української культури?! Ніжний Сверстюк, який творчим духом оглядав риштування українського собору душі, — невже ти так жахаєшся його? Правдивий Лісовий, який добровільно пішов на ешафот, щоб сказати тобі слово перестороги, — невже ти не бачиш, що такі люди готові подати тобі дружню руку навіть після жорстоких ударів?!

А за що ти опустила меч кари на Миколу Руденка — космічного поета, устами якого Бог дав тобі слово відродження і грядущого знання; за що ти так тяжко скривдила його і його побратимів, котрі прийняли на себе місію захисту поневолених — Лук’яненка, Тихого, Матусевича, Мариновича, Вінса?

Світличний, Чорновіл, Стус, Килимець, Стосів, Шабатура — десятки героїчних чоловіків та жінок України, вся вина яких лише в тому, що вони правдиво мислять і діють, — що вони вчинили тобі, Росіє?!

Ми не станемо рахувати втрати! Дух України знову й знову народить нас для страшного двобою із драконом Неволі й Жорстокості! Але ти, Росіє, повинна в цей грізний історичний час визначити свою стежку і свій духовний статус! Пам’ятай — ось для тебе настав час вирішення: воскреснути серед вільного кола народів або впасти в запустіння і забуття!

Нехтувати цим попередженням не слід — ні сила, ні страх інших народів не врятують тебе від тієї долі, яка чигала на всіх насильників, — від долі повного знищення!

Проте, ненавидячи тиранічну Росію, я щиро люблю іншу Росію — голубооку дівчину з казки, яка знемагає в чаклунському сні, обнімаючи хижого дракона. Я шлю вітання тій Росії в день 325-річчя нашої спілки — Росії Сергія Радонежського, Росії Реріха, Росії Лєрмонтова і Єсеніна, Шукшина і Горького, Ціолковського і Разіна! Воскресни, русява принцесо, до космічного буття, воскресни від тяжкого кошмару в’язниць, термоядерних арсеналів, кріпацького духу, шовіністичних зазіхань! Спільна стежка Любові поведе нас до Світу Радості!

Братерство Духовних Республік чекає на нас. Незміряні Епохи Космічного Творення відкривають брами для Дітей Любові. Твоє воскресіння, Росіє, і наша непорушна дружба — запорука того, що Земля вийде з глибин інферно до неба Єдності!

Але спочатку слід пройти Страшний Суд — Суд Божий. Ти, Росіє, — чорна чаклунко, спадкоємнице Петра і Катерини, — повинна дати відповідь перед Ликом Вічного Судді. Я шлю тобі цей історичний виклик: на суд! На суд! На суд! Божий суд розпочався!

Кров людська — не вода! Земля не приймає її, і кожна краплина волає до неба. Хай вона впаде на тебе, Росіє Петра і Катерини, Сталіна і Берії, Росіє сучасних Безликих! Хай спопелить вона гадючу шкіру Дракона, щоб спляча красуня могла прокинутися до життя Духу!

Я свідчу на Суді Божому ім’ям України — свідчу за зраджених і замучених козаків, за знедолених кріпаків, за зганьблену пісню, за принижену думку, за численні покоління, котрі вмирали на чужому полі, не виконавши народної місії. За мільйони померлих від голоду, за тисячі розстріляних сучасників моїх, за мільйони забутих, страждаючих від суму, відчаю та безвиході!

Дай відповідь Богові, Росіє, і прийми альтернативу:

Лише повна Воля для скованих тобою народів звільнить тебе! Лише Епоха Духовних Республік, Святих Народів, вільних від політико-економічних кайданів чужих ідеологій, відкриє для нас життя суверенності й обопільної дружби. Україна не бажає більше тягти чужу колісницю до термоядерної прірви, до повної творчої деградації!

Я виходжу до тебе у пустельне вранішнє поле, двоголовий орле Росії! Я сам-на-сам викликаю тебе на герць, як це велося в казкові часи! Діва-Україна благословила мене на подвиг і сказала на прощання: — Бийся без щита!

І я стою супроти тебе, древній Драконе, з відкритими грудьми, — але безстрашно! Йди сюди — зі своїми в’язницями, бюрократичними бандами, царями, вождями, стукачами, провокаторами! Ти не зможеш перемогти мене, бо я — Безсмертний Дух України!

На бій! На бій! На бій!

Не роздвоюйся, хитрий орле Росії, хай обидві голови твої дивляться в очі мої! Ставка бою — Воля України і Воля Росії, закутої русявої принцеси, яку ти стережеш!

Я кинув виклик на бій, я послав позов на Божий Сул, — ти чуєш, Росіє!? Ось моє тіло — ти можеш опустити на нього скіпетр жорстокості! Я знаю — моє тіло загине! Загине і твоє проявлене тіло, історична химеро, двоголовий драконе!

Зате я знаю і провіщаю іншу реальність: перед Ликом Божої Матері Причинна Україна і Закута Росія воскреснуть в Любові і в Космічну Епоху вже ніхто й ніщо не роз’єднає їх!

Терновий вінець України відкриває браму Любові!

Росіє, я сказав!..

Гримасы«донецкой»Фемиды:судьи Гончаров,Попревич,Ушенко и иже..

  • 10.08.13, 16:56


За три с половиной года пребывания у руля страны Виктора Януковича и его команды, и без того мизерный уровень доверия украинских граждан к тем, кто по долгу службы обязан защищать Закон, упал дальше некуда. Сегодня ситуация настолько катастрофическая, что украинские эксперты всерьез заговорили о том, что в ближайшие годы Украину ожидают штурмы государственных учреждений, а не миролюбивые акции протеста вроде Майдана 2004 года. Им вторят зарубежные эксперты и правозащитники. В числе одной из главных причин такого положения вещей и те, и другие видят полный развал системы судопроизводства в стране нынешней властью.

Согласно результатам соцопроса, проведенного фондом «Демократические инициативы» и Центром Разумкова в мае текущего года, в антирейтинге поддержки гражданами институтов власти украинские суды уступают пальму первенства лишь парламенту, оставляя позади себя даже правительство, милицию и прокуратуру. Сегодня отечественной Фемиде не доверяют 72% наших соотечественников.

Вездесущие «донецкие»

Симптоматично, что в условиях тотального судейского беспредела народ все чаще «незлым тихим словом» поминает так называемую школу донецкого правосудия. Ведь всем известно, что рыба гниет с головы, а подавляющее большинство руководящих постов в судах всех инстанций и юрисдикций занимают сейчас именно выходцы из Донбасса. Не секрет, что подобный скачок в карьерах большинства жрецов Фемиды стал возможным благодаря исключительным стараниям их земляка-главы государства и полностью подконтрольного ему Высшего совета юстиции.

Масштабы данной судейской миграции беспрецедентны для истории независимой Украины. Только за первые полтора года президентства Януковича его указами и решениями ВСЮ (в пределах конституционных полномочий обоих институтов власти) были назначены более 700 новых судей. Значительная часть из них были представителями Донецкой и Луганской областей. Настоящим венцом подобной кадровой политики стало избрание в июле текущего года главой Конституционного суда Вячеслава Овчаренко — человека, причастного, в бытность свою судьей городского суда Енакиево, кисчезновению документов о судимостях Януковича.

Попробуем составить обобщенный портрет «донецкого» судьи — дабы лучше понять всю полноту картины сегодняшнего украинского правосудия.

«ПроФФесионалы»

Начнем с того, что среднестатистический слуга Фемиды, выходец из Донбасса отличается исключительным непрофессионализмом и вообще наплевательским отношением к букве закона. Взять хотя бы недавно обнародованные СМИ данные о том, что 90% решений судов по уголовным делам в Донецкой области отменяются апелляционными судами либо возвращаются на повторное судебное рассмотрение.

Так, за первое полугодие 2013 года по апелляциям прокуратуры были отменены и изменены приговоры в отношении 613 человек, что составляет 91,2% от всех вердиктов. Суды выносили необоснованные постановления о возвращении дел на дополнительное расследование, которые в дальнейшем отменялись судами апелляционной инстанции, и дела направлялись на новое судебное рассмотрение. При этом, значительное количество дел, находившихся в производстве судов, более года не доходили до приговора из-за отмены решений судами высших инстанций. А ведь уголовный судебный процесс зачастую связан с арестом, и обвиняемым приходится все это время платить собственным здоровьем за ошибки судей, находясь в СИЗО. Хотя, в итоге суды практически не выносят оправдательных приговоров: их общее количество в Украине составляет менее одного процента.

Правозащитники объясняют такое положение дел несколькими причинами.

Во-первых, начиная с 2010 года из судов уволилась значительная часть ветеранов, а новички не идут ни в какое сравнение со своими предшественниками ни плане опыта, ни в плане желания стать настоящими профессионалами. Например, за осень 2010 года более сотни судей в судах разных уровней по разным причинам подали заявления об отставке. Абсолютный рекорд побил Донецкий областной апелляционный суд: было написано 26 заявлений об уходе.

Во-вторых, и новым, и старым судьям приходится приспосабливаться к реалиям нового уголовно-процессуального кодекса, что происходит слишком медленно и без какого-либо энтузиазма.

«Сегодня многие донецкие судьи вообще не знают нового УПК», — рассказала автору статьи известная донецкая правозащитница Наталья Кашкевич. «К примеру, — говорит она, — судья Владимир Ушенко по сегодняшний день свято уверен, что техническую запись судебного заседания нужно производить только по ходатайству участника судебного процесса, хотя по новым нормам она должна включаться в обязательном порядке. При этом он абсолютно не реагирует на замечания по этому поводу. И это председатель Калининского районного суда!».

Донецкая общественница считает, что именно такие судьи востребованы нынешней государственной системой. Пусть даже они дискредитируют власть своей деятельностью. Специалисты же, знающие свое дело, оказываются не у дел.

Судья Зубков и другие

Интересно, что к таким принципиальным профессионалам Кашкевич относит убитого киевского судью Зубкова. Немногие знают, что он был убит за три дня до запланированного Высшим советом юстиции рассмотрения вопроса о его увольнении за нарушение присяги. Но после трагической смерти Зубкова до обсуждения дело не дошло по этическим соображениям. За те десять лет, что Зубков работал судьей, он вел дела по двум самым конфликтным киевским строительствам и по обоим принял решения в пользу протестующих горожан. Так вот, по мнению правозащитницы, жалобы Павличенко во ВСЮ были лишь одним из поводов для травли судьи системой. Всего в отношении Зубкова набралось больше двух десятков жалоб. 


 

«Юристы всей страны читали решение Зубкова о сносе пристройки и знают, что оно законное. Выселяли Павличенко не из квартиры, а из пристройки, которая была построена без согласованного проекта и попросту не могла быть принята в эксплуатацию. Да и находилась пристройка на невыделенной Павличенко земле, а, значит, была самозахвачена. Судьи страны также могли найти решение Зубкова в реестре, а это им знак: не идите против системы. Ведь уже после гибели судьи Высший специализированный суд отменил его решение по Павличенко. У донецких судей  преимущество во времени — они давно принимают существующее положение вещей как данность. Вот судья Цукуров из Ворошиловского райсуда Донецка или, к примеру, судья Донецкого апелляционного административного суда Миронова в делах по землеотводам, аналогичным делу Зубкова, выносят явно незаконные решения. Но на это никто не реагирует, несмотря на все наши жалобы» — отмечает Кашкевич.

Не 37-й год, но…

О чем-то подобном рассказывал два года назад в интервью журналистам исполнительный директор Украинского Хельсинского союза Владимир Яворский. Правозащитник сетовал, что все жалобы общественников на судей в Высший совет юстиции и Высшую квалификационную комиссию не давали никакого результата. При этом, ВСЮ рассматривала жалобы судей со стороны прокуратуры «как судейское Гестапо»: за 2011 год было подано более трехсот прошений об отставке за нарушение присяги. Больше чем за все годы Независимости! Яворский тогда назвал этот процесс «целенаправленной чисткой» среди судей с собственной позицией.

Большинство же судей покидали свои кресла, уступая места более ловким конкурентам, и по вовсе банальным причинам. Одни поспешили на пенсию, боясь в условиях законодательной нестабильности потерять привычный уровень выплат в плане выходных пособий и пенсий. Другие — чтобы избежать увольнения «по статье». Или, того хуже, чтобы не сесть за решетку.

В первом случае, речь идет о, наверное, самом одиозном в истории Донецка судье - Викторе Ивашуре. Председатель Ворошиловского райсуда подал заявление об уходе незадолго до того, как Высший совет юстиции рассмотрел предложение о внесении представления о его увольнении с должности. Уголовной же ответственности удалось избежать судье Киевского райсуда Донецка Юрию Выродову, который согласился на заслуженный отдых сразу после того, как его поймали на взятке в 20 тысяч гривен сотрудники милиции.

Вот примерно таким образом и сложился тот судейский корпус, который ныне вершит правосудие во всей Украине.

Показательно, что на протяжении 2011-2012 гг. в Высшую квалифкомиссию судей поступило более 28 тыс. жалоб и заявлений на поведение судей. По этим жалобам 287 судей получили взыскания и были привлечены к дисциплинарной ответственности, а в отношении 23 судей было внесено представление об увольнении за нарушение присяги. При этом, на проделки абсолютно преданных системе судей власть всегда смотрела сквозь пальцы.

Было бы смешно, если б не было так грустно

К примеру, скандально известный жрец Фемиды из все того же Киевского райсуда Виктор Попревич априори не может нарушить присягу судьи по той простой причине, что… давал он ее уже несуществующему государству! И пусть в 1992 году СССР уже не было, но присягал Виктор Михайлович на верность именно Советскому Союзу и социалистическим идеалам.

В этом свете каким-то изощренным издевательством выглядит специфический патриотизм Попревича, украсившего уже в период Независимости вход во двор своего дома двумя бюстами коммунистических вождей Сталина и Ленина, водруженных прямо по обе стороны кованых ворот. Более того, судья с присущим ему специфическим юмором заменил табличку на стене своего дома, переименовав название родной улицы Олимпийской на единственный в своем роде Тупик коммунизма. 

На фото бюст Ленина у ворот во двор дома судьи Попревича

Вообще цинизм многих «донецких» судей у неискушенного человека может вызвать настоящий шок и сомнения в адекватности служителей закона в целом.

Несколько дней назад судья Донецкого окружного административного суда Евгений Мезенцев пожаловалсяжурналистам на скромные зарплаты вершителей правосудия и выразил уверенность, что в суде люди работают прежде всего за идею. А ровно год назад председатель Совета судей Украины Ярослав Ярмолюк во всеуслышанье заявил, что 99% украинских судей в своих действия руководствуются законом.

Интересно, какой реакции на подобные высказывания ждут от рядового украинца их авторы? Может быть, это явное издевательство над своим работодателем в лице украинского народа? И не свидетельствует ли это об определенных проблемах с психикой у некоторых стражей правосудия?

Немножко Фрейда

Известному донецкому адвокату Татьяне Матяш не понаслышке известно, что многие судьи в Донецке регулярно обращаются за помощью к психотерапевтам.

«Украинским судьям живется не так беззаботно, как представляется обывателю. Ведь они же, по большому счету вершители людских судеб. Кроме того, они заложники существующей системы. Зачастую им страшно брать взятки, так все они, по сути, ходят под дамокловым мечом: сегодня разрешают брать, а завтра запретят. Помню, в 2010 году было такое, что за один месяц в Донецкой области поймали на взятках около ста судей, по несколько человек в день попадалось. Почти всем в итоге удалось откупиться, но некоторые из них получили условные сроки, а на прежнее место работы не вернулся никто. Правоохранители тогда выполняли, так сказать, госзаказ на аресты судей. Таким образом, власть проложила дорогу молодой, более лояльной к ней поросли судей», — поделилась информацией с автором этих строк адвокат.

Более резка в своей характеристике большинства «донецких» судей Наталья Кашкевич: «Им внушили, что они элита, и в этом их трагедия, — отмечает она. - Подтверждения своей элитарности в отношении людей к себе они не находят — их не уважают, перед ними не преклоняются. Когда судья начинает конкурировать с участником процесса в том, чьи ноги длиннее, чья одежка круче — это конец судебной системе. А таких случаев я видела достаточно. Посмотрите, в каких нарядах приходят иные женщины-судьи на заседания! За счет внешнего лоска и стремления к роскоши они пытаются компенсировать свою умственную и духовную неполноценность».

И с правозащитницей трудно не согласиться. Особенно если вспомнить те фотографии, которые однажды не постеснялась выложить в социальные сети Виктория Джарты — заместитель председателя Хозяйственного суда Киева.

На фото судья Виктория Джарты

На фото молодая судья хвастается отдыхом на дорогих курортах и щеголяет в дорогих шубах. Одно из изображений -  в весьма откровенном платье и чулках, пьет дорогое шампанское прямо из горлышка бутылки, а рядом на столике подозрительный белый порошок. Заметим, что первым трудоустроил уроженку Донбасса Джарты в Киев своим указом президент Янукович. А нынешней бессрочной должностью судьи Виктория обязана уже Высшему совету юстиции. До апреля 2010 года Джарты работала в Донецком апелляционном хозсуде.

Деньги превыше всего!

Сегодня в Киевском апелляционном суде трудится коллега и земляк Джарты — Сергей Гончаров. Его карьера не менее стремительна, чем взлет дочери покойного премьера Крыма. Сергей Августович является бывшим судьей Хозсуда Донецкой области. В конце 2011 года Гончаров указом Януковича переводится на должность судьи Хозяйственного суда города Киева, а уже осенью 2012 переходит на нынешнее место работы. Мировоззрение и образ мыслей сего служителя Фемиды, по мнению автора статьи, как нельзя лучше подходит для завершения образа «донецкого» судьи.

Во время подготовки одной из своих статей автор этих строк обратился за комментарием к основному фигуранту своего журналистского расследования — судье Гончарову. В материале шла речь о том, как мошенники в донецких судах незаконно лишают двухкомнатной квартиры в Донецке жену и родную дочь Гончарова. Из слов самих потерпевших и по документам, выходило, что руководит всем процессом отъема недвижимости сам глава семейства из столицы.

На фото судья Сергей Гончаров безмятежно смотрит в будущее

Велико же было удивления автора статьи, когда с самого начала беседы Гончаров предложил ему за молчание сначала 12, а затем и 15 тысяч гривен. После того, как в ответ на предложения судьи поступил отказ, Гончаров начал откровенно стебаться над вопросами, сопровождая свою речь фамильярностями и нецензурными выражениями. Судья никак не мог взять в толк, что не все в этом мире продается и покупается.

После обнародования автором записи разговора с Гончаровым в Сети, судья удивил еще больше. Разбив в пух и прах сомнения некоторых скептиков в подлинности аудиозаписи, Гончаров дал интервью одному из донецких сайтов. В нем судья попытался оправдать себя и перевести все проблемы, поднятые в статье о вероломном отъеме имущества отцом у собственной дочери, в разряд семейных разборок. При этом, ему и в голову не пришло, что после откровений Гончарова никаких других комментариев сознательному слушателю уже не нужно.

Главным перлом в беседе судьи с автором данных строк была фраза — «Дорогой, все, что у нас есть — все в деньги упирается». По-видимому, в этой сакральной фразе кроется один из основополагающих принципов, которыми руководствуются в своей деятельности «донецкие» украинские судьи.

На фоне всего вышеперечисленного трудно не согласиться с тем, что с таким правосудием Украина подошла к краю пропасти. Косметическими мерами здесь уже не обойдешься: правоохранительные и судебные органы власти реформировать невозможно — их нужно полностью ликвидировать и начинать все с нуля.

Название плана глобальной перезагрузки системы “Напалм” авторства Юрия Луценко наилучшим образом передает дух нового украинского времени. Была бы политическая воля у лидеров и поддержка народа…

Артем ФУРМАНЮК,

Радио “Свобода”PRO-TEST

 


Пример правосудия: как правильно валять дурочку

  • 10.08.13, 16:45
melnik femida
 
Любые потуги власти доказать миру, что у Януковича не ручное правосудие, и что судьи и прокуроры хотя бы когда-то читали философию и знают азы права – провалились.

С одной стороны, мир наблюдает политических заключенных, невыполнение решения Европейского суда по правам человека, с другой – полную вседозволенность бандитам и коррупционерам вести аморальный и противозаконный образ жизни. Даже преступников, коих власть (из-за желания убрать, потому что – лишние возле денежных потоков) преспокойно отпускает на свободу, подсовывая обществу фальшивые браслеты для слежения и имитируя побеги.
О том, что Мельник будет на свободе, даже не нужно было спорить. Это было ясно, как божий день. Другое дело, нужно было понять, как власть эту свободу ему подарит. После определенных договоренностей, Мельник вышел на свободу без залога (хотя с других, за куда меньшие преступления, деньги берут) и преспокойно, после якобы перенесенной операции – исчез. Как в свое время и Пукач.
Сегодня Пукач за решеткой. Судья, что его в свое время отпустила – давно на повышении и в почете у власти, хотя судьей быть она и права не имеет. Но в Украине, чтобы стать судьей или прокурором, не нужно быть хорошим юристом. Тут главное – приспособленчество и выслуживание. Если послушно выполняешь приказы – быть повышениям, большим деньгам и льготам.
Судьи в Украине – послушны. Из личностей, вершащих правосудие, они превратились в индивидов, наделенных определенными полномочиями, совершенно ничего общего не имеющими с выполнением Закона и Конституции. Просто в стране стало очень удобно через суды (как когда-то практиковалось рейдерсво) передавать те или иные полномочия власти.
Прокуроры и судьи – послушные слуги власти диктатора, что в решении вопросов мотивируется своим желанием. Это недавно подтвердил Тарас Черновол, рассказав, что Янукович дважды решал отпустить Тимошенко и дважды – передумал. Так о каком правосудии идет речь, если все знают, что в вопросе правосудия самого правосудия – нет! Есть решение, что принимает один индивид, мотивируясь страхами и фобиями, а люди, обличенные в мантии, эти решения подписывают.
Валять дурочку Янукович под руководством Портнова начал давно. Теперь это уже своеобразная игра под названием «уговори Януковича», когда каждый приближенный к власти хочет через суды укрепить самые нелепые решения и выдать их за законные. В стране идет судебный и правовой беспредел, когда те, кто должен защищать закон, на практике – его попирают. Последнее решение Окружного административного суда Киева еще раз доказывает: власть, состоящая из уголовников и беспредельщиков, и далее будет измываться над обществом, обирая его и навязывая всякие абсурдные решения, подписанные типа судьями, а на практике – личностями, далекими от правосудия как такового.
То, что Мельник спокойно исчез, только доказывает, что шакалы и воронье продолжают дележ денег и влияния и примером Мельника говорят другим, кого хотят убрать с дороги: отдайте добровольно, а то будем брать вас за коррупцию. И судя по всему, об этом хорошо знает сам Мельник. Как сообщил его адвокат, он пообещал объявиться, когда все успокоиться. Простите, но такое возможно в правовом государстве??? И адвокат Мельника тоже понимает, что все эти «связывания со следователем», - игра в кошки мышки и демонстрация обществу, что разборки в Партии регионов ничего общего с правосудием не имеют!
Валять дурочку в таком контексте очень удобно. Ведь потупив глазки, можно говорить об аресте коррупционеров, а на практике доказывать миру, что в стране идет полное беззаконие с попиранием всех прав человека и криминальным преследованием инакомыслящих.
Побег Мельника и комментарии тушки Олийныка, который заявил, что «Ни в коем случае нельзя утверждать, что Мельник виновен в связи с тем, что он сбежал. Это может решать только суд. Если сегодня мы будем судить, то можно скатиться до стереотипов, когда плоский лоб и разбитый нос, то это преступник» только доказывает, что валять дурака, оправдывая уголовников и обвиняя невиновных – национальная игра, запущенная Януковичем, решившим, что именно он – бог, судья и прокурор в одном лице. Так что правосудия в Украине – нет. Есть – диктатор Янукович, возомнивший себя богом. Но так уж сложилось, что подобные божки плохо заканчивают…

К и з