А наш розвід-звіт з Донбасу ми вирішили засекретити. Поки навіть не знаємо як його передати вам.
Якщо коротко - все чудово. Але без нас. Наші брати з Донбасу умирають, нападають, захищають нашу землю. Не чешіть їм про непереможних зелених чоловічків. В Донецьку(!) колоради бояться ходити по місту поодинці. У них з трибуни постійні заклики "ходите по двое!! на нас нападают!!" Дончани, луганчани перемагають в диверсійних вилазках без жодної вогнепальної зброї.
І без нас. Без Києва. Без Турчинова. Без армії. Без мусорів.
Їхній бій - це не небесна сотня. Це туманний батальйон тому що я навіть не знаю чи колись ми узнаємо усі імена загиблих героїв опору Донбасу.
За своє життя я втрапляв в бійку 2 рази, перший раз у школі, другий нещодавно після Нового Року. В обох випадках мені ламали носа, тому я вкрай обережна людина щодо бійок і масових акцій. Ще пару місяців тому я й подумати не зміг, куди доля занесе мене.
Сьогодні озирнувся і побачив як змінився світ, суспільство і я. Інколи стою на блокпосту в військовій формі, в броніку і шоломі. Не вистачає лише вогнепальної зброї для щастя. А іноді готуюсь до серйозної справи - захисту ОДА, або міськради з бітою в руках.
Раніше з отриманої зарплатні я йшов гуляти в нічний клуб, або купував собі якийсь гаджет. Зараз-же я купую собі з цікавістю берці, рації, військову форму. Буде ще трохи грошенят і почну процедуру оформлення вогнепальної зброї, аби мати хоча-б помповик. Дивно все, але сьогодні це здається абсолютно нормальним.
Тепер я розумію ізраїльтян, які все життя живуть в небезпеці і особливо не нервують.від цього. Нажаль в нас нема тепер іншого вибору, адже хочеш миру - готуйся до війни