Що відбувалося в Одесі 2 травня 2014р.
- 02.05.19, 17:14
% опрацьованих протоколів по Україні | 100.00 |
Кількість виборців, які взяли участь у голосуванні по Україні | 18 491 837 |
% виборчих бюлетенів, визнаних недійсними по Україні | 2.31 |
Зеленський Володимир | 73.22 | 13 541 528 | |
Порошенко Петро | 24.45 | 4 522 450 |
Володимир Путін
КИЇВ. 19 березня. УНН. Канцелярія президента Польщі Анджея Дуди не запросила Президента Россійської Федерації Володимира Путіна на урочисті заходи з нагоди 80-х роковин початку Другої світової війни. Про це заявив речник Дуди Блажей Спихальський, передає УНН з посиланням на Польське Радіо.
“Серед запрошених країн Росії немає”, — сказав Спихальський.
За його словами, на урочисті заходи до Польщі мають бути запрошені тільки члени Європейського Союзу, НАТО та держави Східного партнерства (Білорусь, Молдова, Україна, Вірменія, Азербайджан, Грузія) — без Росії.
“Запрошення мають сучасний, а не історичний характер”, — додав Спихальський.
Зазначимо, урочисті заходи до 80-річчя початку Другої світової війни заплановані на 23 серпня, а також на 1 та 17 вересня.
Як повідомляв УНН, уряд Польщі вважає, що країна не повинна знаходитись в залежності від російського газу через будівництво “Північного потоку-2”.
КИЇВ. 13 березня. УНН.У Національному антикорупційному бюро України заявили, що в останній частині розслідування Bihus.info були допущені неточності та маніпуляції, паралельно відкинувши звинувачення щодо причетності бюро до покривання оборудок, пов’язаних з фігурантами журналістського сюжету. Про це повідомляє УННз посиланням на прес-службу НАБУ.
У прес-службі підкреслюється, що боро не вповноважене давати довідки про фіктивність підприємства та формувати чи вести перелік/реєстр компаній, які є фіктивними.
У прес-службі заявили, що: “НАБУ, як будь-який державний орган, зобов’язане відповідати на запити. Впродовж 2016-2017 рр. державний концерн “Укроборонпром” неодноразово звертався до НАБУ з проханням надати інформацію щодо компаній-контрагентів. Відповіді НАБУ стосувалися виключно тих компаній, про які запитував “Укроборонпром”.
НАБУ зазначає, що ТОВ “Оптимумспецдеталь” згадується у 4 листах від агентства до “Укроборонпрому”. Бюро підкреслює, що у жодному з них не спростовується факт того, що компанія займається протиправною діяльністю. “Натомість наводяться конкретні, документально підтверджені на той момент факти. Ці дані зібрані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом заволодіння грошовими коштами ДП „Харківський бронетанковий завод“ („ХБТЗ“) при постачанні впродовж 2014-2016 рр. запчастин і комплектуючих до бронетанкової техніки”, — вказано у повідомленні прес-служби агентства.
Нагадуємо, у НАБУ розпочали службове розслідування за фактами телесюжету.
12 марта 2019 16:14
Сотрудники военной контрразведки Службы безопасности Украины разоблачили и задокументировали деятельность созданного Главным Управлением Генштаба Вооруженных сил РФ в Луганске специального информационного подразделения и агентурной сети спецслужб России на подконтрольных украинской власти территориях
Об этом, как передают «Донбасс. Комментарии», сообщает пресс-центр СБУ.
Группа под кодовым названием «Сапфир» по заданию российских кураторов организовывала подготовку и проведение антиукраинских информационных кампаний. Участники группы также занимались сбором и анализом информации о высшем руководстве Украины, Вооруженных Сил и других воинских формирований, сбором разведывательной информации о силах и средствах, задействованных в операции Объединенных сил.
Группа значительно активизировалась накануне выборов Президента Украины.
Сотрудники военной контрразведки СБУ идентифицировали «куратора» этого информационного подразделения, кадрового сотрудника ГУ ГШ ВС РФ подполковника Сазонова Александра Алексеевича, оперативный псевдоним - «Павел Бодров».
«Мы установили, что он занимает должность руководителя оперативной группы в составе разведывательного центра российской военной разведки в Луганске», - уточнил руководитель военной контрразведки СБУ Сергей Левченко.
Выяснилось, что в состав подразделения «Сапфир» входят 15 идентифицированных членов незаконного вооруженного формирования «народной милиции «ЛНР». Возглавляет группу завербованная военной разведкой России гражданка Украины - Василина Екатерина Геннадьевна.
Для координации работы группы «Сапфир» с «органами власти и управления «ЛНР» и содействия ее работе представители российской военной разведки использовали завербованного ими «советника правительства «ЛНР», гражданина Украины Тимохина Андрея Владимировича по прозвищу «Князь».
Для дискредитации руководства Украины участники группы «Сапфир» осуществляли подготовку и распространение в социальных сетях фейковых материалов. В частности фейковый приказ Министерства обороны Украины о якобы приостановлении начисления всех дополнительных выплат военнослужащим Вооруженных Сил. Агитаторы также размещали в соцсетях фейковые призывы от имени якобы патриотических сил к антиправительственным акциям, направленных на борьбу с коррупцией и импичмент Президента Украины, в том числе накануне выборов.
Кроме этого одной из основных задач группы было разжигание межконфессиональной вражды. В частности, ими систематически распространялись материалы для формирования общественного мнения о невозможности предоставления Украине Томосу об автокефалии.
Группа «Сапфир» постоянно занималась дискредитацией Программы СБУ «Тебя ждут дома» и созданием в обществе негативного имиджа Службы.
Поставленные российской разведкой задачу группа выполняла, создав в общей сложности более 50 аккаунтов и 130 групп в соцсетях.
Всего за время своего существования «Сапфир» сфабриковала и опубликовала в социальных сетях почти 12 тыс. фейковых информационных материалов антиукраинского характера.
Злоумышленники также рассылали открытки и СМС-сообщения провокационного содержания украинским военным.
Для непосредственного сбора разведывательной информации с подконтрольной украинской власти территории кураторами из РФ была задействована агентурная сеть военной разведки Российской Федерации в составе четырех человек. Сеть использовали сотрудники военной разведки РФ Александр Сазонов и завербованный резидент Андрей Тимохин.
Агенты-информаторы уже задержаны. Во время проведения обысков по месту жительства злоумышленников правоохранители изъяли более 20 устройств для связи, используемых для проведения шпионской деятельности, средства фото- и видеофиксации с размещенной на них информацией о военной технике, инженерно-защитных сооружениях ВС Украины, флэш-накопители и др.
В рамках уголовного производства, начатого по ч. 1 ст. 258-3 Уголовного кодекса Украины, фигурантам дела объявлено о подозрении в совершении преступления и избрана мера пресечения в виде содержания под стражей.
Починаючи з перших років незалежності в Україні точилися часто природні, а незрідка й спровоковані дискусії про те, яка візія історичного минулого потрібна самостійній державі. Були високопосадові прихильники збереження російсько-радянської історичної парадигми, найяскравіший представник – Дмитро Табачник, були прихильники патріотичної візії, були і промоутери нібито компромісного варіанту. Останній уособлював колишній секретар Донецької міської ради (нині широко представлений на багатьох московських телеекранах) Микола Левченко. Він пропонував залишити кожному регіону України право на власне історичне бачення, на власний пантеон героїв і на власні оцінки минулого безвідносно до решти України.
Отже, йшлося про декілька зовсім різних варіантів історичної пам’яті, на кожному з яких мала сформуватися з часом окрема національна ідентичність. Саме тому на Донбасі стверджувався культ російсько-комуністичних героїв (за цілковитого несприйняття власне українських, над усе борців за самостійну Україну), постійно відтворювалася ностальгія за Радянським Союзом і нав’язувалася ідеологема особливого «народу Донбасу». Російські війська прийшли в 2014 році на вже добре підготовлений ґрунт у роки незалежної України за байдужості, а інколи прямого сприяння офіційного Києва. Життя продемонструвало, що національна єдність передбачає спільну історію і спільний пантеон героїв, єдину політику національної пам’яті. Плюралізм у цій сфері не дає позитивних перспектив. Так чи інакше два різні пантеони героїв, дві різні історичні пам’яті неминуче призведуть до утворення різних націй і країн.
Активісти модної ідеї «зшивання країни» також пропонували мирне співіснування різних історій в Україні, забуваючи, що різні історичні наративи не є однаково українськими. Один із них справді український, а протилежні йому сформовано колонізатором і нав’язано українцям. Тому тривале співіснування несумісних концепцій не є можливим, бо є чимось протиприродним. Адже радянська і російська історична візія на сході України цілком закономірно призвела до виникнення сепаратистських так званих «республік» під цілковитим контролем Кремля. Зрозуміло, що не тільки вона, але ця візія виступала могутнім ідеологічним супроводом радикальних антиукраїнських дій. А події 2014 року поставили суспільство України перед необхідністю чіткого вибору і розмежування з агресором, проведення демаркації між «своїм» і «не своїм» в історії.
Єдність національна і єдність імперськаНещодавно на запитання: «Де закінчуються кордони Росії?» – Володимир Путінвідповів так: «Кордони Росії не закінчуються ніде». Так, імперії страшенно не полюбляють чітких кордонів і меж, вони завжди готові до розширення їх. Саме тому РФ відмовлялася від прикордонної демаркації акваторії Чорного і Азовського морів, від облаштування російсько-українського кордону на суходолі. Але історія потребує чіткого розмежування не менше, ніж території і геополітика.
СРСР, а нині РФ накидали і накидають Україні своє тлумачення української історії, спекулюючи на деяких діячах українського походження в Росії і російського походження в Україні під гаслом: «Та ми ж так переплетені, змішані, ми практично один народ». Спекулюючи і на тому, що чимало українців волею історії були змушені брати участь в розбудові Російської імперії. Але то не було добровільним вибором (за певними винятками). Древні євреї до виходу з Єгипту брали участь у будівництві пірамід, але їхні нащадки не вбачають тут підстав для гордості й задоволення. Єгипетський полон – то справді був полон, неволя, рабство. Тому досі пам’ятають знамениту фразу, сказану єгипетському фараону від імені єврейських учасників будівництва: «Відпусти мій народ!»
А багатьох українців досі не відпускають імперські історичні міфи…
Поміж українських будівничих російських «пірамід» було чимало видатних, талановитих, а часом і геніальних синів України. Згадаймо Корольова, Глушка, Челомея, Янгеля (і це лише у сфері космонавтики і ракетобудування). Звісно, такі факти можуть гріти українську душу, приємно лоскотати національне самолюбство. Можна згадувати національні українські сентименти цих людей, українську мову, яку вони не забували, українські пісні, які вони любили. Проте вони будували саме російські «піраміди»… Вони працювали на імперію, на її силу і велич. Де в усьому цьому Україна? Вона аж ніяк не була бенефіціаром зусиль цих діячів.
Згадаймо тих українців, що робили з дикої Московії європеїзовану Російську імперію і здобували там високі посади, звання і регалії: головного ідеолога реформПетра Першого і колишнього Київського митрополита Феофана Прокоповича, вихованця Києво-Могилянської академії канцлера Російської імперії графа Безбородька і фактичного предстоятеля РПЦ Стефана Яворського – яка користь Україні від їхньої справді титанічної діяльності на чужій ниві? А елементи спільної історії метрополії і колонії є у будь-якої в минулому колоніальної країни – Ірландія, США, Індія мають чимало таких спільних моментів із Британською імперією. Україна тут не унікальна. Проте Україна повинна чітко бачити свої кордони не тільки на землі, в повітрі й на морі, а й у власному історичному минулому.
2014 року Російська Федерація в Криму і на Донбасі активно використовувала неструктуровану, нечітку, розмиту і хаотичну свідомість значної частини місцевого населення, що не знала жодного культурного та й політичного кордону між українським і російським. Те населення щиро сприймало озброєних іноземців з-за «поребрика» як «наших». Цьому сприяла багаторічна специфічна місцева, а часом і загальнодержавна політика історичної пам’яті. Зокрема гучні свята на честь перемог російської зброї, на честь звитяг сталінської Червоної армії, на честь царських і радянських генералів і адміралів. Завдяки цьому зникала здатність розуміти, що військові з Росії є громадянами іншої держави, що вони незаконно перебувають на чужій території. В Україні 22 роки нищили не лише армію і ВПК, а й систему національно-культурного і національно-політичного розпізнавання «свій-чужий». Нині, між іншим, така ситуація сформувалася в сусідній Білорусі зусиллями перш за все її президента, вона в будь-який момент може створити цій державі великі проблеми.
Отже, українська візія історії не повинна об’єднуватися з антиукраїнськими візіями, вона має їх перемагати і вже перемагає. Колись гасло: «Слава Україні! – Героям слава!» вважали західноукраїнським, пов’язаним лише з боротьбою ОУН-УПА. Нині воно стало всеукраїнським, його можна почути в Краматорську, Слов’янську, Маріуполі, причому не лише від українців але й від етнічних росіян, євреїв, кримських татар, білорусів і багатьох інших. Це ще раз перекреслює вигаданий «за поребриком» міф про «декілька різних Україн»... А творцям усіляких кабінетних концепцій варто пам’ятати: не треба об’єднувати те, що не об’єднується і синтезувати те, що не синтезується. Як казав незабутній Іван Плющ: «Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе?»
Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА