Солов’їна, барвінкова, українська рідна мова
- 04.11.10, 11:05
Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році.
[ Читати далі ]
Я, взагалі-то не блогер, а смак до інтернет-боїв розгубив ще на початку даного століття. Але тут знову вліз в оцю халепу, і розібрала мене злість на деяких нерозумних істот.
Тому й вирішив зробити логічний висновок з нелогічної ситуації.
Отже - є Україна. Є український народ. І частина цього народу чомусь гидує власною мовою.
Одразу відкинемо тих осіб російської національності, котрі прибули сюди, впевнені в тому, що там, де ступив свого часу московський лапоть, їм повинні одразу піднести усі пільги, в тому числі і мовні, на блюдечку з блакитною облямівочкою. Що з них взяти - це діти Імперії. Біда їх ще не навчила - ось доведеться в недалекому майбутньому вивчати китайську, тоді зрозуміють.
Але поговоримо про т.зв. російськомовних українців.
Відомо, що за всіх часів московського панування, панство й чиновництво говорило російською. Нею ж велося діловодство. Нею ж навчали в школах та гімназіях. І хоча влада, що за царя, що за генерального секретаря була немилосердною до всього населення, російська мова чітко асоціювалася з владою, а отже - з силою.
Не секрет, що доволі велика частина людей поважає силу і владу. Селективний відбір довів цю масу поважаючих російськомовну владу і московський батіг до критичної точки.
Відомо також, що в Україні за царських часів, фактично не існувало україномовної інтелігенції (родина Косачів, та інші нечисленні винятки не в рахунок). Причини цьому відомі теж - через офіційні урядові заборони українська література, драма і т.п. могла існувати лише в Галичині, де австрійська влада була байдужа до мовного питання. Опісля 1905 року україномовна творчість "вийшла з підпілля", але то була творчість лише письменників-народовців, цілком присвячена багатостраждальному селу та бідноті.
Звісно, така творчість теж була потрібною. Однак, тодішня укр. інтелігенція зациклилась на селянській тематиці. Такий геніяльний виняток, як Леся Українка, котра підняла укр. драму на світовий рівень, знов-таки погоди не робив.
Суспільна думка твориться в великих містах. Це аксіома. А великі міста через відсутність літературних творів на теми козацтва, переможних воєн укр. народу, його ролі у світі як правонаступника Київської Русі, себе з українством не асоціювали.
Трохи відлиги настало в 20-х роках минулого століття. Саме тоді з явилися україномовні твори високого рівня на всі вищезгадані теми. Потім настали 30-ті роки і тотальне знищення. Українство було винищене фізично (виморене голодом україномовне селянство, котре могло б стати мовним резервуаром великого міста) і морально: письменники, поети розстріляні, або вислані, селяни, котрі втекли від розкуркулювання на великі будівництва, змушені були мімікрувати і вивчати мову переможців. Окрім того, продовжувалось, розпочате ще за Імперії, ввезення в Україну етнічних росіян (знов таки на будови віку), та вивезення з України укр. інтелігенції - як в концтабори, так і "по распрєдєлєнію" на інший край держави.
Отже, наприкінці 20-го століття, коли всі перетурбації трохи уляглися:
1. В українських містах Сходу фактично не було українських шкіл. При чому населення цих міст у більшости своїй поповнювалось україномовними селянами області, діти яких вже були повністю русифікованими.
2. В багатьох українських містах не існувало україномовних вузів. Фактично вся вища освіта за винятком кількох західних областей, була російськомовною.
3. В шкільних програмах фактично вивчалася з зарубіжних лише російська література. Тим самим дітей переконували про її величезне місце в літературному масиві (а не те, що вона є рівна серед рівних в європейському суспільстві). Те саме було з фільмами та іншими засобами впливу на розум.
4.Інтелигенція України в більшости своїй розмовляла російською. До 90-х років було чітко сформована суспільна думка - українською говорить лише малоосвічений селянин, з яких городян ненав язливо привчали знущатись, забувши про те, хто їх, цих городян, годує.
5. Людина з інтелігентів, котра вперто розмовляла українською в вузі, на роботі і т.п., ризикувала або вилетіти з вузу (роботи) або й потрапити в холодні місця. За цим пильно стежили певні органи.
Однак, на початку 90-х більшість населення України проголосувало за незалежність. Багато хто свідчить - люди сприйняли спокійно і державну укр. мову. Ясно ж було - ніхто нікого не силуватиме, однак освіта буде українською. Тому, навіть росіяни з приїжджих, віддавали дітей в укр. школи - знадобиться.
Оскільки ж при владі в Україні зосталися фактично колишні комуністи і партократи, то їм стало вигідно утримувати населення України в стані постійної напруги. Тому вони роздули неіснуючу мовну проблему як московський піп кадило. Без цієї "проблеми" не обходилися жодні вибори
Патріотичного виховання українців за ці 20 літ фактично не існувало. А що б простіше - хто поліг за рідну землю, той і герой. А у нас досі при слові УПА у декого очі на лоба вилазять.
І що ж ми бачимо нині?
Виросло понівечене покоління, котре ненавидить свою країну і свою мову. Котре говорить російською, навчається російською, читає книги російською, однак впевнене, що якісь міфічні "націоналісти" йому все те заважають робити.
А за ці 20 років сильна Українська Націоналістична Держава могла виховати таку молодь, щоб її усі боялись і не насміхались.
Сумно жити в орчатнику, панове...
Якщо на вулиці хтось заговорить до нас російською, ми враз переходимо на російську. Чому?? Чому переходимо на його мову, коли бачимо, що він навіть не намагається сказати хоча бслово по нашому? Бо він росіянин?? Бо він не знає української?? Бо він російськомовний українець?? Але за такої ситуації росіяни і всілякі російськомовні коні троянські завжди будуть вважати себе кращими за нас. І навіть через 200 років нічого не змінимо, а світ буде вважати, що Україна - це одна із російськомовних країн.
**** **** **** ****
Прийшов Человік до місцевого відділку реєстрації громадян, щоб улагодити дуже важливу, термінову справу.
--Здравствуйте – сказав самовпевнено.
--...?? – відповів Чиновник.
--Что ви молчите? Я сказал здравствуйте! – розсердився Человік.
--…?? – у відповідь знову німе запитання.
--Я хотел уладить очень важное, очень срочное дело! – майже крикнув відвідувач.
Тиша...
--Я хотел уладить очень важное, срочное дело!! – повторив Человік неприємним голосом, бо ця ситуація вже почала його дратувати.
Чиновник нарешті озвався:
--Але про що ви говорите? Я вас не розумію. Звідки ви приїхали? З Болгарії? Чи,може, із Сербії? Вибачте, та я не знаю чужих мов.
Здивований відвідувач в першу мить притих ... Коли ж оговтався, то став репетувати:
--Вы не понимаете, что я говорю?? Как это может быть!? Ведь я говорю на нашем языке! Почему вы делаете вид, что меня непонимаете? Я вызовувашего начальника!
--А може покличете Президента? - іронічно запитав чиновникі продовжив:-- Чи ви не чули про нові закони!? В державних установах говоримо тільки українською мовою. Кожному, хто на державній службі спілкується російською, загрожує п’ять років в’язниці. Тому ідіть геть звідси! Та не повертайтеся, поки ненавчитеся користуватися українською! Інакше покличу не тільки начальника, але й прокурора. І розлючений чиновник схопив слухавку: - Прокурор? Прийшов сюди якийсь провокатор, приїжджайте чимскоріш!
Наляканий чоловік кинувся навтьоки. Потім довго не міг второпати, що сталося. Вдома розповів про все дружині. Вона також не змогла розібрати вчому річ. Увімкнули телевізор, дивляться -- а по телебаченню всі говорять українською. Увімкнули радіо – тесаме. Нічого не розуміють… Нарешті спало їм на думку, щоб увімкнути радіо Москва. Якраз почули такі новини:
«…..На Украине вступил вдействие новый закон о языке.Запрещается разговаривать на русском в государственных учереждениях, в армии, милиции, средствах массовой информации, учебных заведениях и тому подобное. Каждому, кто нарушит закон, угрожает не менее пяти лет тюрьмы….»
Чоловік, мовчки, глянув на дружину -дружина на чоловіка.... Що ж робити? Дружина, дещо мудріша за свого чоловіка, зметикувала і придумала:
--Тебе надозаписать на бумаге то, что нужно сказать в отделении на украинском языке. Пойдёш туда ещё раз, возьмёш шпаргалку и будешь читать. Пусть наш сосед поможет Тебе составить несколько предложений. Нет другого выхода.
Человік зробив так, як порадила йому дружина. Сусід добре не знав української мови, але з неабиякими зусиллями написав на аркуші паперу всі можливі запитання чиновника і відповіді на ці запитання. І Человік знову вирушив до відділку реєстрації громадян. Коли увійшов, то побачив того самого Чиновника -- і трохи злякався. Але його справа була термінова, тому зважився підійти. Взяв у руку шпаргалку і став читати:
--Добрий день… я хотіти… улагодити… вкрай… важлива… справа…
Чиновник привітався у відповідь та привітно посміхнувся:
-- І навіщо було вам гарячкувати? Бачите, якщо людина дуже чогось хоче, тоді може це зробити. Чим я можу вам допомогти?
--… мені… треба… паспорт… я... хотіти... їхати... до Росія – сказав Человік звеликими складнощами і зітхнув, немов переплив через ріку, в якій повно крокодилів.
--А на який термінви хочете їхати до Росії?
--... – занімів у відповідь Человік.
Такого запитання у шпаргалці не було…Человік стояв, дивлячись у свою картку… і нічого не міг сказати. Не був упевнений, чи те, що було в нього написане стосується цього запитання. Розмірковував подумки, чи відзиватися, чи, може, зновувтекти. Але наважився і невпевненим голосом, що зазвучав неначе погано настроєна скрипка, заговорив:
--Я… хотіти… їхати… і... моя… дружина… також… я просити… ви… дати… мені…паспорт…- прочитав Человік не дуже впевнений у собі. Подивився на Чиновника зі страхом в очах, бо здалось йому, що той хоче взяти до руки слухавку і знову покликати міліцію або прокурора. Але ні. Цього разу Чиновник був стриманим і терплячим.Человік зітхнув та подумав, криво посміхнувшись: «Видно у него сегодня хорошее настроение».
Чиновник угледів цю посмішку:
--З чого ви смієтеся!? Чи бачите тут щось смішне!? Скажіть, що тут такогосмішного? – запитав розсерджено.
Піт з’явився на лобі відвідувача. Вже всерйоз наляканий, він намагався щось сказати, але згадав, що російською не слід говорити:
--Я... я... – зумів промовити тільки дваслова.
-- Що за «Я..я...»? – запитав грізно чиновник- Я поставив просте запитання: «На скільки часу ви хочете їхати до Росії», а нез ким ви їдете! – кричав чиновник. Чоловік, відчуваючи щораз більший страх іневпевненість у собі, стояв, дивився на чиновника і не знав, що відповісти. Нарешті наважився: ще раз підняв тремтячими руками свій папір і трусячись почав читати:
--Я… хотіти… їхати… і… моя… дружина… також…
--Годі! – пробив криком тишу чиновник. Ви так знаєте українську, як я китайську. Але для таких, як ви, ми робимо виняток. Даємо паспорти навіть тоді, коли в них таке знання української, як у вас. Причому то паспорти одноразового використання. Поїдете тільки в один напрямок - туди. Без можливості повернення…
**** **** **** ****
.. І смішно і грішно… Якби ж то наша влада булла іншою.. Якби президентом не була маріонетка без власних поглядів, а рішучий і безоглядний політик, справжній патріот…
Або заведемо відповідні закони, або повік-віків будемо жити в дусі Радянського Союзу: вже назавжди в тіні Росії. Прокиньмося! Бойкотуймо людей, які нав’язують нам думку, що наша мова гірша. Не купуймо у крамницях, де не говорять українською, не відповідаймо людям на вулицях, коли питають в нас про що-небуть російською, не дозволяймо нашим дітям гратися з дітьми, яких батьки не хочуть навчати української мови, не читаймо газет, не дивімося телебачення, не слухаймо радіо на російській мові, не читаймо блогів, писаних російською, оминаймо десятою дорогою підприємства, в яких не говорять українською! З такими людьми слід поводитися рішуче - не говорімо з ними! Просто бойкотуймо їх всіх!! Рано, чи пізно вони будуть змушені навчитися української або переселяться звідси, якщо не зможуть нічого залагодити, не знаючи нашої мови. Показуймо завжди і всюди нашу українську гідність! Влада в нас така, яка є, зараз її не змінимо. Але влада - це не Народ. Бо Народ - це звичайні люди, це ми! Показуймо всім, що ми українці і пишаймося нашою Батьківщиною!
Я знаю, що тепер нема такого політика, відважного, хороброго, який зумів би розбудити українській народ. Але вірю, що така людина з’явиться.
Я вірю, що наша Україна зрештою стане справжньою Україною!
«Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми браття козацького роду!»
Не забуваймо слів нашого чудового гімну, не забуваймо, що ми українці, пишаймося нашою українською мовою і нашою Україною!!
PS - Нехтую коментарі писані російською мовою!!!!
04 жовтня 2010 року під будинком Комітетів ВРУ відбуася анонсована акція проти вненсення на розгляд сесії Верховної Ради русифікаторського законопроекту про мови.
Участь взяло кілька сотень людей. "Українська правда" повідомила про 2500. Точно не скажу, не рахував. З гущавини визначити кількість було складно.
Були студенти, артисти, колишні радянські "в'язні сумління", підприємці... Громадяни різних верств і професій.
Активісти принесли україномовні книжки у "золтих клітках". Це символізувало політику влади на обмеження застосування та розвитку української мови, на її упослідження в Україні за збереження за нею титулування "державна мова".
Звучала музика народів, чиї мови вимерли або вимирають. Це мало нагадувати про перспективи української мови у разі ухвалення русифікаторського закону, а також нагадувати, що в різноманітті національних мов та культур - бегетство світової культури.
Фотографії не мої: http://photo.i.ua/user/1429445/213637/
Фотографії мої: http://photo.i.ua/user/1429445/213643/
Прес-реліз від Громадянського руху "Відсіч":
ВРЯТУЙ СВОЮ МОВУ!
Біля комітетів Верховної Ради зібрались понад 2000 громадян України, які вимагали відкликати антидержавний проект закону «Про мови в Україні». Аналогічні акції також відбулись у Харкові та Чернігові.
Сьогодні, 4 жовтня, погоджувальна рада парламенту мала розглядати законопроект «Про мови в Україні», який, у разі його погодження, мав бути включений до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради цього тижня. Законопроект не був внесений до розгляду і, за словами народного депутата України Андрія Шевченка, який вийшов до мітингуючих, його немає в проекті порядку денному й на насиупний тиждень.
Українці – громадяни різних національностей, яким не байдужа доля України, прийшли до будівлі комітетів Верховної Ради України і висловили свій рішучий протест проти антиукраїнського законопроекту О. Єфремова, С. Гриневецького і П. Симоненка, який фактично наділяє російську мову функціями другої державної й загрожує стабільності в країні. Становище української мови після прийняття законопроекту організатори символічно підкреслили золотими клітками, до яких вклали україномовні книжки.
Громадянські активісти вимагали відкликати антидержавний проект закону із реєстрації у ВР і закликали коаліціантів та владу зайнятись ділом: тарифами на газ, цінами на продукти харчування, зарплатами, іншими економічними та соціальними проблемами, а не питаннями, які роз’єднують країну і суперечать її Конституції.
На акції були присутні відомі громадські діячі (українські дисиденти Євген Сверстюк і Василь Овсієнко), письменники (брати Капранови) і музиканти (лідери гурті «ТНМК» і «Тартак» Фагот й Сашко Положинський). Виступаючі навели неспростовні докази того, які загрози чекають на українську мову в разі прийняття цього документу. Символом заборони та руйнації стали золоті клітки, в які активісти помістили книжки українською мовою, диски з українськими піснями, фільми.
Якщо буде узаконена «українсько-російська двомовність», українська швидко зникне зі шкіл і вишів, з телебачення й кінотеатрів, книгарень і крамниць, органів влади і війська. Українці стануть людьми другого сорту у власній країні, а сама Україна після цього швидко перетвориться на російську провінцію.
Протестувальники наголосили, що автори законопроекту роблять акцент тільки на одній з мов національних меншин – російській. При цьому обходять належною увагою мови народів, які проживають в Україні на своїх етнічних територіях і не мають іншою держави, де б їхні мови могли зберігатися й розвиватися – кримськотатарську, гагаузьку, караїмську, кримчацьку, урумську мови. Цим мовам загрожує зникнення, якщо держава не надасть їм підтримки, а деякі з них вже перебувають на межі забуття. Натомість українською владою декларується відданість Хартії регіональних мов, яка спрямована на захист мов, які зникають, чи число носіїв якої скорочується, й одночасно вона «захищає» російську, якій нічого в Україні не загрожує.
Закінчуючи акцію, ведучий Євген Ніщук, відомий всій Україні зі сцени Майдану-2004, закликав продовжувати боротьбу та поширювати її на всю Україну, допоки антиукраїнський законопроект не буде знято з реєстрації остаточно.
Аналогічні акції також відбулись у Харкові та Чернігові.
Нам немає на кого сподіватися, окрім як на самих себе. Лише кожен із нас і всі ми разом зможемо зупинити українофобів. Коли нас багато, вони відступають!
В разі, якщо законопроект не буде знятий з розгляду остаточно,
ВЛАДА, ЯКА МОРОЧИТЬ ГОЛОВУ ГРОМАДЯНАМ ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ ВИРІШУВАТИ НАГАЛЬНІ ДЛЯ НИХ ПРОБЛЕМИ, ПРИРЕЧЕНА БУТИ ВИКИНУТОЮ НА СМІТНИК ІСТОРІЇ!
Організатори: Громадянський рух «Відсіч», Рух добровольців «Простір свободи», Громадська кампанія «Новий громадянин».
Прес-служба ГР «Відсіч»
Цю подію було анонсовано: http://events.i.ua/user/1429445/
Україну врятуєш тільки ТИ!
26 серпня о 14.00 відбудеться засідання Київського апеляційного адміністративного суду, де під тиском влади може бути прийняте рішення про відбирання частот і ліцензій у 5-го каналу та ТВі.
Безпосередню зацікавленість у такому рішенні суду мають як влада в цілому (на цих двох каналах сьогодні ще можна почути альтернативну думку), так і голова Служби безпеки України Валерій Хорошковський, який прагне зробити свою "ІнтерМедіаГруп" монополістом українського медійного ринку.
Мова йде не просто про два ці канали, до яких у багатьох громадян можуть бути свої претензії (наприклад, з 5-го каналу під тиском влади зникли програми "5 копійок" Романа Чайки і ток-шоу Ганни Безулик "Я так думаю"). І навіть не про те, що ліцензії і частоти нова влада має намір відібрати ще в 14 загальноукраїнських та місцевих телеканалів.
Питання стоїть значно ширше: свобода слова в Україні може зникнути взагалі, як поступово зникають й інші свободи (наприклад, суди заборонами акцій протесту обмежують свободу зібрань). Як колись в Радянському Союзі, переважна більшість населення житиме в інформаційному вакуумі й не знатиме, що десь щось відбувається, оскільки ніхто невигідних для влади подій просто не висвітлюватиме.
Якщо сьогодні відберуть частоти в каналів, власниками яких не є представники влади, то завтра альтернативна правлячій верхівці думка з телеекранів зникне взагалі (сьогодні навіть провладні канали через наявність конкурентів у телепросторі змушені, хоч і дозовано, подавати не лише провладну інформацію). Зосередження телевізійного мовлення в одних руках і відсутність конкуренції призведе до погіршення стану телеефіру не лише в політичній сфері. Адже для влади зникне сенс утримувати багато телеканалів, і просто з метою економії коштів їх кількість рано чи пізно скоротять. Отже, в Україні стане менше цікавих передач, менше показуватимуть кінофільмів, і такий винахід людства, як пульт, стане непотрібним. Бо не буде сенсу гортати телепрограми в пошуках чогось цікавого, якщо, як колись в СРСР, в нас буде 2-3 канали-близнюки.
Тенденцію повернення України в брехливий і маніпулятивний совок яскраво засвідчив той факт, що акцію 16 серпня (http://vkontakte.ru/event19346224) під тим самим судом (засідання було перенесене на 26 серпня) більшість українських телеканалів не показали. Провладні журналісти просто "не помітили" такої резонансної події, як суд щодо відбирання частот у двох загальнодержавних каналів, тоді як в нормальній країні це було б топ-новиною у всіх випусках.
Тому звертаємося до всіх, хто відчуває себе Людиною, а не бидлом, якому хтось нагорі визначатиме необхідну дозу інформації: прийдіть 26 серпня на 14.00 до будівлі суду (м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30) заради підтримки не лише 5 каналу чи ТВі, а свободи слова взагалі, заради підтримки власної честі та гідності, бо кожна людина має право на отримання всебічної інформації.
Ми також звертаємось до усіх громадських організацій та громадських ініціатив долучитися до захисту 5-го каналу та ТВі, оскільки сьогодні чиниться розправа над журналістами, а завтра прийде наша черга.
В акції візьмуть участь:
Рух "Митці проти цензури"
Рух "Стоп цензурі"
Громадянський рух "Відсіч"
Молодіжний рух "Спротив"
Журналісти 5 каналу та ТВІ
Відомі музиканти, співаки, поети та письменники
Сподіваємося, що до 26 серпня кількість бажаючих виступити на захист свободи слова збільшиться.
Прохання до всіх, хто долучиться до проведення акції, не перетворювати її на змагання партійних та організаційних прапорів, а своє ставлення до події висловити у написах на одягу (футболках, кепках тощо), плакатах, транспарантах тощо.
Мiсто: | Київ |
Район: | Печерський |
Адреса | Московська, 8 |
Станція метро: | Арсенальна |
Початок: | 26 серп 2010 о 13:00 |
Закiнчення: | 26 серп 2010 о 17:00 |
Контактна iнформацiя | |
Телефон: | 093 758-0897; 066 136-5984 |
Сторінка: http://vkontakte.ru/event19445723
Враховуючи важливість, публікую цю інформацію одночасно в кількох співтовариствах. Тому наперед прошу вибачити, якщо хтось через це її одночасно в кількох спільнотах і отримає.