Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.
Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

Загадка реки Хунза ©



  в таких местах живут хунзакуты

В 20-х годах XX века румынский ученый Анри Коанда исследовал воду в ее кристаллической форме, в виде снежинок. 
Оказалось, что каждая из многих миллиардов падающих на Землю снежинок имеет уникальную форму, то есть среди них не существует двух одинаковых. Изучая строение снежинок, ученый обнаружил в середине каждой из них систему мельчайших каналов, по которым незамерзшая вода циркулировала, как сок растений или как кровь в животных. Эту жидкость он назвал «живой водой». Снежинки «умирают», как только живая вода в них становится льдом.
   Исследуя свойства «живой воды», Коанда пришел к выводу, что она имеет непосредственное отношение к феномену долгожительства в горах Грузии, Эквадора, Перу, Тибета и Монголии.
Особенно заинтересовали ученого долгожители из долины реки Хунза, затерянной в одном из удаленных горных районов Китая. Оказалось, что этот малочисленный народ (15000 человек) совершенно не подвержен болезням. Несмотря на то, что хунзы ведут довольно примитивный образ жизни, они отличаются красивым стройным телосложением и высокой выносливостью. 


встреча поколений - отец и сын в показательном бою с саблями

 Все они ведут активный образ жизни, заняты ручным сельскохозяйственным трудом, в том числе и глубокие старцы. Они почти никогда не болеют, выглядят молодо. Хунзакуты  купаются в ледяной воде даже при 15 градусном морозе, до ста лет играют в подвижные игры, 40-летние женщины у них выглядят как девушки, в 60 лет сохраняют стройность и изящество фигуры, а в 65 лет ещё рожают детей. Летом они питаются сырыми фруктами и овощами, зимой, высушенными на солнце абрикосами, молотыми зернами злаков, овечьей и козьей брынзой. Хунзакуты, в отличие от соседних народностей, внешне очень похожи на европейцев. 


его ровесники  в других странах уже "мотают" вторую инкарнацию, а он все весел и радуется жизни и прапраправнукам

   В апреле 1984 г. газета «Эйшауик», выходящая в Гонконге, рассказала о таком удивительном случае: «Когда Саид Абдул Мабуд прибыл в лондонский аэропорт Хитроу, он ошеломил работников иммиграционной службы, предъявив паспорт, где датой рождения значился 1823 год (за два года до восстания декабристов в России!). По документам выходило, что седобородому старцу минуло 160 лет. Сопровождавший Мабуда мулла Амир Султан Малик заявил, что его подопечный считается святым в родной местности Хунза, славящейся своими долгожителями. У Мабуда отменное здоровье и здравый рассудок, он хорошо помнит события начиная с 1850 года». Хунзакуты живут и более 160 лет, а 120 лет — лишь средняя продолжительность их жизни.

Возвращаясь к пище хунзакутов. Продукты - злаки и козий творог употребляют и украинцы, живущие на северо-западе Одесской области (территория бывшей Бессарабии). Едят они мамалыгу - хорошо разваренная подсоленная кукурузная крупа с творогом, с сухим красным вином, разведенным пополам с водой. Вкусно, не передать. И я ем. Что и вам рекомендую bokali podmig



Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа

        Пісня завжди була невід’ємною частиною життя українського народу. Вона супроводжувала людину від народження і до останнього її подиху.У піснях зображене минуле, сучасне і майбутнє. Кожне нове покоління створювало власні твори, але й не забувало про творчий спадок своїх предків та дещо видозмінювало пісні попередніх поколінь.

        Сучасність теж може похвалитись досить великим та змістовним надбанням українських патріотичних пісень. Сьогодні, як і багато століть назад, мета патріотичних пісень залишається незмінною: підтримувати та об’єднувати націю в єдине, для того, щоб бути достатньо сильними при відстоюванні власної незалежності, волі та суверенітету Української держави.

 

[ Дивитися далі ]

Ультиматум Президентові України В.Януковичу від громадян України


Пане Президент!

За час Вашого перебування при владі стало абсолютно очевидним, що курс, який Ви обрали, є загрозою для нашої країни та народу.

Олігархічні клани, яких Ви привели до влади, проводять бездарну та відверто антидержавну політику, яка все глибше заганяє Україну в прірву, перетворюючи наших громадян на рабів та жебраків, знищуючи майбутнє наших дітей.

Після скасування конституційної реформи 2004 року Ви та Ваші депутати самовільно привласнили собі повноваження, які ніколи не були делеговані Вам народом України.

Відмовляючись від негайного проведення виборів, Ви фактично узурпували владу в країні та протиставляєте себе громадянам.

Ваша влада - найгірша з усіх, які в нас коли-небудь були.

Таким чином, у Вас та Вашої команди не має ані юридичного, ані морального права для продовження свого перебування на посадах.

Ми, громадяни України, єдине джерело державної влади

ВИМАГАЄМО

НЕГАЙНОГО ПРИПИНЕННЯ АНТИНАРОДНИХ СОЦІАЛЬНИХ ЕКСПЕРИМЕНТІВ
та
ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ТА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ.

ДОЛУЧИТИСЯ ДО УЛЬТИМАТУМУ
http://www.spilnasprava.net.ua/
РЄЄСТРАЦІЯ

Проти захисників потерпілого порушили кримінальні справи



25.06.2011  під Печерським судом автобус з Беркутом здійснив наїзд на Олександра Бригинця, який лежав на асфальті. Юрій Одарченко і Олексанр Данилюк перешкоджали його вбивству. За це проти них порушили кримінальні справи за хуліганство. Ось таке наше майбутнє: будуть давити автобусами, а проти тих, хто пручатиметься - порушуватимуть кримінальні справи.(на фото Данилюка і Бригинця тягне Беркут)

Як захищали автобус з гучномовцем

Депутат міськради Бригинець ліг під автобус, який намагався заступити місце автобусу з гучномовцем. Міліція активно перешкоджала можливості встановлення техніки, що дозволяла вести мітинг прихильників захисту демократії і свободи в Україні.

Симулякри української демократії

3 червня, 2011    Ігор Лосєв  

Численні політичні зради, ідеологічне перефарбування депутатів від сільської ради до Верховної, переходи з однієї фракції до іншої (часто-густо нібито ідейно протилежної), самовербування представників, здавалося б, спадкових українсько-патріотичних родин на службу режиму...
Матеріал друкованого видання
№ 22 (187) від 2 червня
«Український тиждень»

Численні політичні зради, ідеологічне перефарбування депутатів від сільської ради до Верховної, переходи з однієї фракції до іншої (часто-густо нібито ідейно протилежної), самовербування представників, здавалося б, спадкових українсько-патріотичних родин на службу режиму...

Мимоволі запитуєш, а чи є у нас дійсно демократична опозиція, що докорінним чином відрізняється від своїх опонентів?

Чим насправді є опозиція, вона показує тоді, коли сама перебуває при владі. І саме цей досвід утруднює нинішні її дії, бо немає того незаперечного позитиву в активі цих партій, у їхньому минулому, на який можна було б посилатися, а народові приємно згадувати. Є лише досвід бездарно згаяних можливостей, досвід хаосу, внутрішніх поборювань та відсутності реальних спроб демократичного перетворення України. Попередня влада не має переконливих аргументів і позитивної альтернативи саме тому, що надто багато її найвищих представників дали приклади особистого незаконного збагачення та корупції.

Особливо незабутнє враження залишила карикатурна кадрова політика Ющенка, що ґрунтувалася на емоціях та примхах першої особи та її оточення. Результатом став суто азійський непотизм і клієнтела, що здобули єхидно-зневажливе позначення «любих друзів». Колись у добу Майдану Віктор Андрійович і тоді ще не «любі», а просто друзі обіцяли, що до кадрів висуватимуться три головні вимоги: професіоналізм, патріотизм, порядність. Тоді це пафосно називали політикою «трьох П». Насправді ж дуже швидко все стало тим, що колишній економічний радник Владіміра Путіна Андрєй Ілларіонов назвав «своїзмом». «Своїзм» – це кланово-кастова система розбудови державної влади, коли на всі посади призначають людей, що орієнтуються не на інтереси країни, а на внутрішньокорпоративні стандарти особистої відданості першій особі чи її найближчим соратникам. Тут головним критерієм є відповідність системі кланового розпізнавання свій – чужий. А міра впливу функціонера визначається його наближеністю до «тіла» лідера бюрократично-владного «прайду», за сумісництвом держави, а зовсім не формальними функціями та повноваженнями.

«Свій» – це головна й найсуттєвіша характеристика будь-якого претендента на керівну посаду, що переважає всі інші характеристики і чесноти.

Відомий випадок, коли, як розповідають, група шанованих академіків, поміж яких були колишні дисиденти і в’язні сумління, дуже довго переконували президента, що найдостойнішим кандидатом на посаду міністра культури є відомий науковець, публіцист і громадський діяч, редактор львівського журналу «Ї» Тарас Возняк. Натомість Ющенко призначив… Оксану Білозір. І це цілком відповідало нормам «своїзму». Але працювало проти інтересів держави.

Теплі парламентські крісла за Кучми геть розбестили опозиціонерів. У 2005 році чимало опозиційних депутатів виявилися нездатними очолити конкретні ділянки роботи (реформувати телеканал УТ-1, навести лад у владних структурах АР Крим тощо), щось там зробити і відповідати за результат. Чимало з них повернулися з виконавчої влади до затишної парламентської зали. Важко позбутися враження, що ці люди імітували опозиційність і зробили це непоганим бізнесом та життєвою нішею.

Ось така «опозиція» була на момент встановлення влади Партії регіонів, КПУ і людей Литвина. Але в Україні, що є державою постколоніальною, посттоталітарною і постгеноцидною, опозиційність (справжня, а не удавана) потребує сміливості й жертовності. Це ж не опозиція ЇЇ Величності в Лондоні, де нікому не спаде на думку переслідувати опозиційного депутата. Але й на наших теренах тривалий час певна частина (здається, що таки більша) опозиції звикла діяти в досить комфортних умовах: домовлялися з опонентами, дещо шантажували Кучму, намагаючись щось від нього отримати. Це було можливо, адже суть того режиму – прагнення до ролі арбітра і балансування над різними інтересами. Нинішній режим, чого дехто не хоче зрозуміти, принципово різниться, бо його ідеалом є не балансування, а цілковите політичне знищення опонентів.

Куди ж поділася після приходу до влади Януковича така, здавалося, потужна опозиція в країні, де режим підтримує трохи більше ніж 20% виборців, де 40% готові до масових протестів проти нього, де влада повсякчас наступає на життєві інтереси громадян… Є підстави стверджувати, що нині ми маємо не реальну демократичну опозицію, а її симулякр, муляж. Народ це інстинктивно відчуває і, будучи готовим до протестів, не бачить гідних провідників, здатних ефективно використовувати в інтересах суспільства енергію мас. Бо надто багато нерішучості, боягузтва, непринциповості й політичної бездарності він спостерігав.

Це стосується не тільки політиків, а й цілої суспільної верхівки, де явище симуляції є дуже поширеним. Достатньо лише поглянути на тих, хто побіг на посади, платні й громадські, до чинної влади. Тривалий час їх вважали елітою, інтелектом нації, її представниками. Частині такий авторитет напрацювала ще радянська влада, решта заробила його громадськими акціями 1990-х років.

Але виявилося, що вони не мають чіткої та послідовної громадянської позиції, що була б зрозумілою суспільству. Партикулярні інтереси, намагання завжди і за будь-яку моральну ціну бути ближче до влади, не зникати з телеекранів та шпальт газет і плекати ілюзії, що вони впливають на якість процесу, хоча насправді їх використовують як колесо чужого (хотілося б вірити!) воза. Хоча ці люди виправдовують свої вчинки (нерідко дуже винахідливо) якимись вищими національними міркуваннями, нічого, крім дуже дрібних мотивацій життєвого здорового глузду особистості, там побачити неможливо. Але суспільство, роками дивлячись на обличчя в президіях і на екранах, звикло думати, що має національно-духовний провід, а насправді це лише його симулякр, бо відомі діячі зовсім не ті, ким їх уважають і ким вони самі себе рекомендують. Як це часто бувало в національній історії, наш народ знову є «вершником без голови», себто не має повноцінної провідної верстви. Так було за часів Речі Посполитої, коли українські православні князі ставали римо-католиками і частиною магнатерії та шляхти польської нації. Так було за Гетьманщини, коли внаслідок виданої російським царатом «Жалуваної грамоти дворянству» українські шляхтичі й козацька старшина, зрівняні в правах із російською соціальною верхівкою, перетворювалися на частину імперського дворянства.

Але народ часто висував нові генерації провідників: у добу полонізації – Петра Могилу, Івана Вишенського, Петра Сагайдачного, за часів російщення – демократичну інтелігенцію ХІХ століття, після загибелі УНР – діячів УВО – ОУН, після поразки національно-визвольних змагань на західних землях – шістдесятників. Проте, щоб висувати нові генерації, треба спочатку адекватно зрозуміти нинішній стан і збагнути, що «король голий»…

Біда в тому, що нинішня псевдоеліта не тільки не виконує своїх функцій, а й не допускає інших до них, монополізувавши великі сегменти українського життя. Вона заблокувала собою дуже важливі суспільні сфери, не дозволяючи припливу свіжої крові, з побоюваннями дивлячись на можливих конкурентів зі свого ж таки ідеологічного середовища. Достатньо лише поглянути на тих чи то ветеранів, чи то інвалідів демократичного руху, що сидять у Верховній Раді по 20 років без жодних помітних в Україні досягнень. Вони ніколи не поступляться своїм місцем талановитішому, енергійнішому, конструктивнішому від себе, стоятимуть на смерть. Їх не обходить, що, перешкоджаючи оновленню українського політикуму, сприяють послабленню країни, позбавляють її перспектив. Між іншим, варто було б обмежити перебування на посаді не лише президента і державних службовців, а й народних депутатів. Два терміни і не більше, 10 років цілком достатньо, щоб зробити для держави та громадян щось корисне чи, а якщо ні, то піти геть і не сидіти там, під скляним куполом, аж до переселення на Байковий цвинтар міста Києва. Ці депутати – симулякри боротьби за демократичну і патріотичну Україну.

А є ще симулякри правосуддя і законності. Особливо яскраво це продемонструвала камарилья Ющенка, що, маючи протягом п’яти років важелі влади, провалила розслідування всіх резонансних кримінальних справ. Як сказав журналіст Олексій Подольський, який сам був предтечею Гонгадзе у тому сенсі, що його за наказом найвищої «гори» жорстоко побили, але, на відміну від Георгія, не позбавили життя: «Попередня влада нас просто зрадила. Саме за президента Ющенка, голови СБУ Турчинова було вбито головного свідка у нашій справі – Кравченка. Саме тоді цю справу було сфальшовано. Вони зрадили всі ті обіцянки, які давали на Майдані. Понад те, і досі залишаються в політиці й не дають демократичним силам вийти на поверхню політичного життя».

Здоровим силам суспільства доведеться боротися не лише проти олігархічної мафії, корумпованої бюрократії та антиукраїнської п’ятої колони, а й проти численної армії симулякрів, що запанувала над усіма сферами українського буття. Адже є симулякри української літератури, культури, громадянського суспільства тощо. Вони вже багато зробили і не менше зроблять у майбутньому для краху нашої держави. Головний симулякр свободи, демократії і патріотизму нині мандрує Україною і скрізь, без сорому й жодних докорів сумління, після того як здав та підставив усіх і все, віддавши країну «пацанам», велично повчає українців, як треба її любити. Ці симулякри стримують і блокують усе живе й справжнє, що є в нашій країні. Колись Олена Теліга назвала таку публіку «партачами життя». Але сама по собі, без активних зусиль суспільства ця брудна піна нікуди не подінеться…

Плакати СРСР и ІІІ Рейха

Плакати СРСР и ІІІ Рейха

 






Уже многие журналы обошла подборка парная плакатов - большевитский и нацистских.
Из неё совершенно очевидно, что социалистические художники - сталинские и гитлеровские безбожно срисовывали друг у друга.
И дело тут не только в плагиате.
Советский режим был гораздо свирепее, и выкормил Гитлера "манной кашкой", что б он сокрушил "капитилистическую Европу", но родственники они не только по целям (сокрушить "западную плутократию"), но и по духу, по стилю.

Что касается плакатов - очень уж маленькие были копии в жежешках, я нашёл покрупнее, и добавил новые пары.

Продолжение тут

 


Плакатное искусство Фашистской Германии и СССР

 

Плакатное искусство Фашистской Германии и СССР

Плакатное искусство Фашистской Германии и СССР



Плакатное искусство Фашистской Германии и СССР

 

Плакатное искусство Фашистской Германии и СССР



 

Плакатное искусство Фашистской Германии и СССР

Як бандюки, не зважаючи на знак вінка, топчуть память про воїнів

Дві жінки з плакатом «Встаньте, полеглі, до вас зрадники йдуть» приєдналися до керівників Харкова і області під час церемонії покладання квітів до Меморіалі Слави. Жінки йшли з плакатом по алеї услід за керівництвом Харківської облдержадміністрації, обласної та міської рад і ветеранських організацій.

Як розповів колишній депутат Харківської облради від КПУ, один з організаторів акції Павло Тищенко, одна з учасниць акції - мати Сергія Позднякова, якого звинувачують в незаконному знесення пам'ятного знаку УПА в Молодіжному парку, друга жінка є членом Харківської облорганізації Міжнародного союзу радянських офіцерів.

http://www.tyzhden.ua/News/25095


79%, 33 голоси

21%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.