Что считать за Голодомор?

Геноцид, как форма правления страной.

Геноцид! Без кавычек.

В связи с последними стремлениями Украинского государства добиться признания ООН событий в Украине 1932-1933 годов геноцидом, появилось множество публикаций на эту, зловещую для Российской Федерации, тему. Впервые перед государством с имперскими амбициями замаячила перспектива Суда Истории. Не риторического, а самого настоящего – мирового. 
Газета «Украина сегодня», совместно с ресурсом «ГУЛАГ – с фотокамерой по лагерям», активно включилась как в это исследование, так и в добывание фактов и материалов пригодных быть свидетельствами на таком суде. 
Сегодня основным камнем преткновения в вопросе, был ли Голодомор 1932-1933 годов в Украине фактом геноцида со стороны Российской Федерации, стала национальная тема. В обвале публикаций, превалирующими становятся спекуляции на том, что Конвенция ООН «О предупреждении преступления геноцида и наказании за него» от 9 декабря 1948 года не признает геноцидом уничтожение людей по социальному признаку (крестьянство, интеллигенция). В ней перечислены только четыре человеческих группы: национальная, этническая, расовая и религиозная. 

Давайте, разберем это положение. 

Надо сразу оговорится, что упомянутая Конвенция была принята при активном участии в ее разработке представителей СССР, имевших четкое и недвусмысленное задание – ни в коем случае не допустить принятия текста Конвенции в иной редакции. Ибо для СССР это было смерти подобно! 

Признай ООН ответственность за геноцид по социальному признаку, - и СССР в мгновение ока становился главным ответчиком за коллективизацию, раскулачивание, все «стройки века» и много еще за что. Куда там фашистской Германии! 

Вызывает интерес формулировка вопроса. Попытка подогнать преступления под определение геноцида данное ООН в 1948 году. Московские кремле-технологи, фактически загнанные в угол ходом самой Истории, доказывают, что раз не было гонений конкретно против украинцев, - мы мол мочили на ее территории всех подряд, - то не было и факта геноцида. 

[ Читати далі ]

Пісня на одній струні / Прощай, Україно!

Ще вруняться горді Славутові кручі,
ще синіє річки збурунена гладь,
та вже проминув тебе птахом летючим
твій час, твій останній. Попереду – падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке,
ще серце замало грудей не пірве.
Урвались, подались прекрасні мороки
і щось тебе кличе, і щось тебе зве.

Бо вже відслонився безокрай чужинний
І в жалощах никне зелений розмай.
Прощай, Україно, моя Україно,
чужа Україно, навіки прощай.

Розкрилені висі твої пронеслися,
попереду прірва. І ока не мруж.
Ти бачиш розхрестя дороги? Молися,
бо ще ти не воїн і ще ти не муж.
Гудуть пароплави, ревуть паровози,
і аероплани видовжують слід.
Чіпляйся за кручу, як терен колючий,
чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.

Фільм А.Шевченка, присв"ячений акції "Україна без Кучми"
Уроки минулого - силові зіткнення приречені на кровопролиття та поразку.
Тільки тривалі акції здатні привести до перемоги.

Петр Олещук. Сегодня Экс-губернатор Севастополя Валерий Саратов назначен главой Нацкомиссии по регулированию рынка коммунальных услуг Украины.Напомню, это все тот же Саратов,который недавно был уволен с должности Главы Севастопольской государственной администрации как раз за просчеты тарифной политики в г. Севастополе. То есть, 1 июня уволили за плохую работу в плане регулирования тарифов на уровне одного из регионов, а уже через полтора месяца направляют регулировать тарифы во всеукраинском масштабе.

Правда, интересная практика? Проиграл полковник сражение, а ему сразу дают командовать армией.

Воистину, это выглядит каким-то новаторским подходом в сфере административно-бюрократического управления. Ноу-хау, которое нужно срочно патентовать.Но если подумать, то тут мы видим проявление серьезной тенденции, имеющей более глубокие корни, чем могло бы показаться на первый взгляд.

Конечно,  это не снимает вопроса, как же фигуранту удалось так быстро «восстановить пошатнувшееся доверие», вернувшись в «первый эшелон»? Очевидно, благодаря крайне продуманным действиям. Во-первых, г-н. Саратов грамотно прокомментировал свою отставку, заявив, что: 1) полностью согласен с решением президента; 2)полностью берет на себя ответственность за падение рейтинга в городе. Во-вторых, грамотно выдержал последующую паузу, воздерживаясь от любых политических действий или комментариев, спокойно дождавшись назначения.

Что интересно, повысил тарифы г-нСаратов, руководствуясь указаниями из Киева. Но об этом он скромно умолчал.Очевидно, от греха подальше.Данное политическое поведение можно признать «идеальным» с позиций правящей команды. Постоянно демонстрировать свою никчемность на фоне начальства. Подчеркивать, что ты лишь «проводник» мудрой политики. Виниться перед руководством за «попранное доверие».

   Как это все контрастирует с резкими заявлениями некоторых других видных в прошлом регионалов, которые до сих пор находятся в «почетной ссылке» в СНБО. Они, очевидно, не поняли вовремяправил игры, за что понесли наказание. Итак, алгоритм действий для отечественного чиновника, который «играет в команде» прост: 1) если делают «козлом отпущения», то лучше сразу начать подыгрывать; 2) брать ответственность на себя; 3) постоянно повторять что начальство право; 4) как можно больше публично унижаться.Тогда есть вероятность, что преданность заметят, оценят и вознаградят.

Как тут не вспомнить практику вручению ярлыков на княжение в «Золотой Орде», где Русские князья подвергались  унижениям и издевательствам (подолгу стояли на коленях,  кланялись идолам, их могли обидеть словом и действием даже простые воины). Те, кто унижения не терпел, устранялись. Зато те, кто хорошо и долго кланялись, могли вполне получить «ярлык». Последний, однако, могли отозвать в любой момент (из «профилактических» соображений), заставляя «выклянчивать» его по второму кругу.

Главное, чтобы подчиненный сам постоянно подчеркивал, что он никто, признавал, что он ни на что не способен, без «мудрого руководства», был бы готов унижаться и «посыпать голову пеплом».Такие кадры системе нужны, и не остаются долго без работы.А вот от лиц, имеющих какую-то позицию, и готовых ееотстаивать, приходится быстро избавляться.

Роман КРУЦИК. Голова київського «Меморіалу

Із засобів масової інформації та під час поїздки на свято Трійці до Івано-Франківська, де з 1989 р. цього дня вшановують пам’ять жертв Дем’янового Лазу, довідуюсь, що з осені 2010 року біля с. Пшеничників Тисменицького району ведуться розкопки жертв репресій. Але ще більше викликало моє здивування, коли довідався що 11.06.2011 р. питання розкопок обговорювалось на засіданні сесії обласної ради, бо виявляється, що другий рік уже ведуться розкопки, а немає порушеної карної справи за фактом виявлення місця масового поховання людей і не проводиться судово-медична експертиза останків (адже постанову про проведення судово-медичної експертизи виносить слідчий після порушення карної справи). Чому вже другий рік мовчить прокуратура області? Адже відділ загального нагляду відповідно до Закону України «Про прокуратуру» за листами заявників чи за повідомленнями у ЗМІ зобов’язаний був втрутитись і привести розкопки у правове поле... Як повідомили учасники та очевидці розкопок, жертви поховано у широкій траншеї чи то у старому руслі річки кількома шарами, без ознак залишків одежі та без кульових пошкоджень у черепах чи інших місцях скелетів. Сама кількість жертв поховання вражає. Торік розкопано 170 останків, а цього року їх число, як запевняють, більш як подвоїлося... Щоб віднайти хоч якісь відомості про поховання у Пшеничниках, я переглянув свої старі записи, які здійснював під час пошуку поховань жертв репресій, будучи головою івано-франківського обласного «Меморіалу». Пам’ятаю, що ще в 1992 р. до «Меморіалу» надходили поодинокі свідчення про масові поховання у Пшеничниках. Тоді на пошуки кілька разів виїжджав активіст «Меморіалу» І. Павликівський, але пошуки були безрезультатними. Начальник івано-франківської тюрми при зустрічі розповів, що у нього в тюрмі є шафа, в якій є сотні справ на жителів нашої області. Віддати нам на ознайомлення ті справи він не міг, оскільки боявся покарання свого начальника генерала Панькова. Тоді ми з Р. Шевчуком оформили запит на обласне управління УВС за підписом голови обласної ради М. Яковини. Та відповідь Панькова від 3.06.1992 року була ухильною: «Повідомляємо про те, що в УВС немає архівних матеріалів на учасників руху опору ОУН—УПА, розстріляних за вироками та померлих під час ведення слідства у 1939—1941, 1944—1955 роках». і лише коли начальником обласного УВС став А. Француз, вдалося заглянути в таємничу шафу. Нам було передано список 531 в’язня тюрем Станіславської області, які загинули від тортур, голоду (дистрофії) та від різних епідемій в нелюдських умовах більшовицьких казематів.  [ Читати далі ]

Цьому маленькому народові вдалося вибороти собі державу саме тоді, коли ми її втратили

Заступник голови Верховної Ради Микола Томенко вважає скасування Президентом Віктором Януковичем військового параду до 20-річчя незалежності України проявом слабкості країни. Про це він сказав в ефірі телекомпанії "5 канал" ввечері 19 липня.

"Може не треба танків, може не треба літаків, але парад саксували, я думаю, що це слабкість. І це, якщо хочете, малоросіянство, що ми в 20років незалежності боїмося на центральній площі незалежності заявити про себе, що ми є Українська держава", - зазначив віце-спікер.

Томенко підкреслив, що День незалежності - це не свято президента, це несвято Кабінету Міністрів або депутатів Ради, це свято українського народу.

"Я вважаю, що парад потрібний, тому що коли 20 років незалежності, і миповажаємо власну державу, то ми повинні не у квартирах ховатися і на шашлики їздити. А ми повинні на центральну площу столиці України вийти із гордістю сказати, що ми нація, яка заслужила право бути незалежною державою", - додав він.

При цьому віце-спікер зазначив, що в Україні, як й у будь-якій державі,є громадяни, у тому числі й парламентарії, які негативно ставляться до незалежності своєї країни.

Нагадаємо, 15 липня Янукович скасував проведення парадів військ у Києві, Керчі, Одесі, Севастополі, а також місцях, де розміщені штаби оперативних командувань і видів Збройних сил, які повинні були пройти 24серпня до 20-річчя незалежності України.

Як повідомляло раніше Міноборони, їм не вистачає коштів на проведення військових парадів з нагоди 20-ї річниці Незалежності. За даними «Дзеркала тижня», міністр Єжель оцінював його проведення у 320 млн гривень. Хоча, у 2008 і 2009 роках військові паради на День Незалежності обійшлися приблизно у 70 млн грн.

Народний депутат від НУНС, голова парламентського комітету з питань національної безпеки й оборони Анатолій Гриценко вважає безвідповідальним рішення Януковича про скасування військового параду до 20-річчя незалежності України.

У свою чергу народний депутат від Партії регіонів Василь Горбаль вважає, що українці повинні зробити свій внесок у святкування Дня незалежності.