Явище Поета — завжди рідкість і диво — вражає сучасників. А коли час, висушивши пам’ять сучасників, усунувши їхній вплив, підтверджує, що поет — Поет, нащадки відчувають натхнення, сприймають це як милість небес до народу, якому він належав. Подвійне диво. Черкасам у цьому сенсі пощастило: принаймні один Поет тут уже точно відбувся. Багаторівневий поетичний світ, створений В.Симоненком, виявився в головному досить міцним, зберігши силу початкових енергій, свіжість барв і привабливість мелодій. Власне, ім’я «Василь Симоненко» яскраво всі ці десятиліття просвічувало крізь злами часу, крізь плинний туман буднів... Значення поета становиться зрозумілим з роками. І як ніколи актуально звучать зараз його полум"яні строки: Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде.             Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша. Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа.             Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд!             Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!

Десь у «Белі» Лермонтов проронив: «Що почалося незвичайним чином, те має так само і скінчитися».

Весною 1962-го в Черкаси заїхала редактор великого київського видавництва Надія Лісовенко. Мета — пошук молодих талантів (о легендарні часи!). І не просто пошук, а щоб книжку видати: серія так і називалася «Перша книга». Рукопис Симоненка з’явився в останній момент, вона взяла його із собою, не читаючи. Вірші настільки вразили редактора, що ще не доїхавши до Києва, вона відправила автору послання: мовляв, захоплена, посприяє. За однією з версій поштівку було відправлено зі станції ім. Т.Шевченка (такий був маршрут на Київ). Того ж 1962-го вийшла у світ книга «Тиша i грiм». Симоненко встиг стати членом Спілки письменників, що на той час не було дрібницею.