О сообществе

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
краткий
полный

ВАРТА

Білобог, мольфар народжений рабом

Тарас Григорович Шевченко. Мати — Катерина Якимівна Бойко. Батько — Григорій Шевченко. Народився Тарас, кріпосним, у селі Моринці 9 березня 1814 року. Помер Тарас Григорович академіком у столиці Російської імперії 10 березня 1861 року.

Білобог, мольфар що рабом народився, а батьком української правди, творцем української мови і нації помер. Помер, аби воскресати в героях за волю нації. Дріб’язковий до крохоборства Кобзар помер аби керувати процесом відродження України згори, з раю. Вмираючи, Тарас склав свій заповіт у вигляді 12 аркушів паперу скромно помереженому літерами. Малесенькі тексти, грубо пошматовані двома скаженими собаками Російської імперії, цензорами від церкви і імператора (язик не повертається назвати цензора цивільним, бо який цивільний собака мундира носитиме). Але сила духу і знань в тих текстах та обсяг думок творили чудеса.


Назвав Шевченко свій заповіт з ласки цензорів: “Южнорусскій букварь”, вклав у нього всю душу і всі кошти, що виручив з продажу творів, домовився з друзями, хто, як і де розповсюджуватиме, визначив і оплатив видавництво, визначив ціну буквара, аби по силах був він біднякам, у 3 копійки.

Більшого тиражу той буквар ніколи не мав, навіть у “незалежній Україні”. Може тому, що не така вже вона й незалежна. Бо раби керманять нами і дерибанять країну до сьогодні. Раб навряд чи спроможний створити незалежну державу. І суть раба не в гаманці, але у сірій речовині, що наповнює черепну порожнину.

Скільки раз не перечитую тарасові тексти, щоразу вони викликають іншу реакцію, інші думки. Всі партії, всі рухи, знаходять у Шевченка притулок і наводять його як аксіому. А він змінний, як інтернет. Кожен спраглий може знайти у Тараса свою правду. А Кобзар і не приховував, що знає українців: “В кожного своя правда”.

Всі люди на землі мають однакову кількість сірої речовини в голові. Та не всі можуть писати, ніби їм Бог диктує. Так, тексти Тарасові жорстокі, бо правдиві. Правда вона колюча, болюча й незручна.

Чи слухаємо ми нашого філософа, генія, вчителя, творця мови і нації. Чи хто спробував “все розібрати”. Чи хто пробував перечитати Кобзаря? Та навіть буквар, напевно ніхто не прочитав. Оскільки його й не видавали на папері. Найбільшим накладом у багато тисяч його видав сам Тарас. Вмер Шевченко, до виходу буквара з друку. Буквар вийшов у білий Світ і впало кріпосне право! Перелякане суспільство його більше й не видавало. Хіба по кілька сот, пару раз, на початку минулого століття і перед його закінченням, та завжди, перед здобуттям Україною незалежности.

Я що зрозумів?

Що не можна брехати і лінуватися. Щоби навчитися наши правди так складати, аби істина задовольняла всіх. Що заради спільного добра, можна й на жертву піти, але розумно. Що цінувати треба життя наших пацанів, героїв війни, що забезпечують мир людям, ціною власного життя. Що брехню, підлість і зраду пробачати не можна ніколи.