Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
короткий
повний

ВАРТА

З коментарем.

Любі друзі, якщо ви не встигли взяти участь в обговорення замітки "В Умані вже… святять ножі на боротьбу за Україну" (Позиченої з абсолютно леґального джерела), то вже й не поспішайте, бо замітку знесли… «за порушення «Користувацької угоди»» ---

Ваша заметка в дневнике "В Умані вже… святять ножі на боротьбу за Україну" была удалена за нарушение пользовательского соглашения http://help.i.ua/agreement/ п.3.7 Ваш рейтинг на портале также был уменьшен.

Комусь дуже не подобається зростання національної самосвідомості українців.

Денонсація Угоди про ЧФ або «РАША ГУДБАЙ!»

  • 20.04.11, 01:50
21 квітня о 12.15 у Верховній Раді України відбудеться брифінг народного депутата України Андрія Парубія, міністра закордонних справ України 2007-2009 рр. Володимира Огризка та Уповноваженого Президента В. Ющенка з міжнародних питань і енергетичної безпеки Богдана Соколовського на тему: «Презентація проекту Закону про денонсацію Угоди між Україною та Російською Федерацією про продовження базування Чорноморського Флоту Російської Федерації на українській території, підписаної Президентом В.Януковичем у квітні 2011 року».

Деталі за тел. 590 57 05 та 066 820 17 76

48%, 61 голос

2%, 2 голоси

21%, 27 голосів

29%, 36 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

А це замітка від адміністрації президента

  • 18.04.11, 14:08
В США отметили прогресс в украинских реформах
В США отметили прогресс в украинских реформах

По результатам встречи главы администрации Сергея Левочкина с делегацией Сената США, пресс-служба президента сообщила, что представители сената США отмечают прогресс во внедрении в Украине реформ.

"Хочу отметить значительный прогресс в развитии Украины и во внедрении реформ", - отметил сенатор Джеф Сешнз.

Во время беседы был обсужден "ряд вопросов, представляющих взаимный интерес, в частности, развитие партнерства Украины и США, внедрение в Украине реформ, улучшение бизнес-климата и привлечения иностранных инвестиций".

"Внедрение реформ и демократия - это приоритеты всей политики президента Украины Виктора Януковича", - сказал Левочкин.

"Разговор происходил в дружественной и теплой атмосфере", - отметили в пресс-службе.

у Януковича неточно цитують сенатора Сешнза

  • 18.04.11, 12:39

Сенатори США закликають владу України до демократичної реформи та висловлюють занепокоєння станом свободи преси.

Про це УНІАН повідомили у Відділі преси, освіти і культури Посольства Сполучених Штатів Америки.

Як зазначається в повідомленні, делегація сенату США на чолі із заступником лідера сенатської меншості Джоном КАЙЛОМ, до складу якої також входили сенатори Джефф СЕШНЗ, Майк КРАПО та Рон ДЖОНСОН, відвідала Київ 16-18 квітня. У ході візиту делегація мала зустрічі з міністром закордонних справ Костянтином ГРИЩЕНКОМ, главою Адміністрації Президента Сергієм ЛЬОВОЧКІНИМ, опозиційними лідерами Юлією ТИМОШЕНКО та Арсенієм ЯЦЕНЮКОМ і з представниками громадянського суспільства.

Сенатори підкреслювали, що хотіли б, аби Україна досягла успіху, і для цього вона має швидко рухатися вперед із реформами, включаючи економічні, судові та антикорупційні заходи. Це привабить закордонний капітал і підштовхне життєво необхідне економічне зростання.

Американські сенатори також висловили українським посадовцям своє занепокоєння з приводу погіршення інвестиційного клімату і назвали низку прикладів, коли з американськими фірмами, включно із тими, що працюють у зерновому секторі, поводяться не справедливо, зазначили в Посольстві.

Делегація також зустрілася із старшим редакторським складом газети «Київ Пост» і вислухала інформацію про нещодавні події, які призвели до звільнення головного редактора Брайяна БОННЕРА і наслідкового страйку більшості колективу «Київ Пост». Сенатори висловили уряду серйозну стурбованість, що звільнення Б.БОННЕРА підриває свободу преси. Активна незалежна преса є обов’язковою умовою успіху демократії, наголосили вони.

Крім того, у Посольстві США зазначають, що прес-служба Президента України і деякі засоби масової інформації поширили цитати висловлювань сенатора Дж.СЕШНЗА, у яких допущено неточності. Як підкреслюється в повідомленні, сенатор рішуче заохочував демократичні реформи і економічне зростання на основі міцного верховенства права в Україні.

Як повідомляв УНІАН, за даними прес-служби Президента України, делегація Сенату США відзначила прогрес у впровадженні в Україні реформ. «Хочу відзначити значний прогрес у розвитку України і у впровадженні реформ», - цитувала прес-служба сенатора Дж.СЕШНЗА.

В ШишакАх звалився Лєнін

У ніч на 18 квітня у селищі Шишаки Полтавської області на площі поблизу райдержадміністрації невідомі особи звалили з постаменту пам’ятник Леніну. Про це повідомляє відділ зв'язків з громадськістю МВС у Полтавській області. На момент огляду бронзова скульптура знаходилася за постаментом на землі, лежачи на спині, маючи пошкодження корпусу. У МВС зазначили, що вказаний пам'ятник не є пам'яткою історії та культури і перебуває на балансі Шишацької селищної ради.

Наразі за даним фактом правоохоронці проводять перевірку.

Джерело

Як це обурливо! Світова спільнота буде "бєзутєшна"!!!

Генерал Августо Піночет (уроки для України Ч.3)

Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар

Третій приклад - президент Чилі Августо Піночет

«Протягом 65 років, я йшов шляхом обов’язку та дисципліни… І сьогодні, озираючись назад на цьому довгому шляху, В моєму солдатському серці шевелиться й шумить з глибини: Дякую! Дякую тобі, моя Батьківщино!» Августо Піночет

               

Початок 70-х років ХХ століття був геополітичним тріумфом СРСР. Перу, Болівія , Венесуела, а з 3 листопада 1970 року і Чилі, після перемоги на президентських виборах соціаліста Сальвадора Альєнде ( до речі члена франкомасонської ложі), попали в сферу політичних інтересів країни пролетарієв. Альєнде почав виконувати політичні рецепти з Москви і намагався влаштувати рай для трудящих, котрий, огорожений колючим дротом, вже існував в «сєсєрії». Реформи давали про себе знати – до 1972 року інфляція склала 163%, а в 1973 – вже 190%. При цьому уряд продовжував піднімати зарплати та пенсії в соціалістичних масштабах, що призвело до того, що вже у 1972 році уряд офіційно оголосив дефолт. «Пролетарський парадайз» виявився банкротом.

Зрозуміло, що з цієї коммуністичної дупи країну потрібно було рятувати. На захист Батьківщини стали військові та Верховний суд Чилі в особі д-ра Енріке Уррутіа. 11 вересня 1973 року військові створили військову хунту у складі: генерал Августо Піночет (від армії), адмірал Хосе Торібіо Меріно Кастро (від ВМФ), генерал Густаво Лі Гусман (від ВПС) та генерал Сезар Мендоса Дюран (від карабінерів). Хунта взяла всю повноту влади в свої руки, розпустила парламент, уряд, зупинила діяльність всіх політичних партій та рухів. Альєнде намагався чинити спротив, намагався організувати народний рух проти хунти, але народ вже достатньо наївся соціалістичного щастя і не підтримав соціалістів. На захист Альєнде стали всього декілька десятків прихильників коммунізма. Після подавлення бунту хунта дозволила Альєнде свободно покинути Чилі, але той вирішив звести рахунки з життям. Ну що, в добру путь, пане коммуністе… Потім громадяни СРСР побачать цього «великого» лауреата Міжнародної Ленінської премії на поштових марках, в образі такого собі ботаніка-добродія, і певно не один трудящий проллє скупу сльозу, адже партія казала, що фашиський режим розстріляє мессію світлого майбутнього для чилійців. Першою справою хунта зробила те, що повинна зробити кожна держава, що бажає бути незалежною – розгром п’ятої колони. Була проведена чистка усіх навчальних закладів від ненаціональних елементів, адже майбутнє держави в руках тих, хто володіє умами молоді, встановлена тимчасова цензура і повністю заборонена діяльність усіх соціалістичних і комуністичних партій. Були обмежені права профспілок, котрі були омутом під контролем коммуністів, були видворені за межі держави усі іноземні елементи, що вели підривну діяльність. Хтось може скаже, що дії хунти були жорстким або навіть жорстокими, але згадайте Лютневу революцію. Ліберали не пішли на террор проти червоної нечисті і як за це поплатилися українці? Можливо краще б було розстріляти Леніна, Троцького і ще декілька десятків цих скотин і врятувати мільйони життів, що загинули при голодоморі? Так в складних обставинах внутрішньої війни і міжнародного тиску почалася Епоха Національного відродження Чилі. Піночет повним ходом почав проведення соціально-економічних реформ. Поступово вводилося все більше свобод, але обережно, щоб п’ята колона не підійняла знову голову. Через рік після повалення коммуністів Піночет став президентом Чилі і перебрав всю владу в свої руки.  Новий уряд повів політику в руслі виправлення «успіхів» попереднього режима. В якості економічного радника Піночет запросив лауретата Нобелівської премії профессора Мілтона Фрідмана.  Для того, щоб припинити ворожі інсинуації «світової спільноти», які кричали про утиск народу, Піночет проводить у 1978 році плебісцит, де народ ясно дав зрозуміти, що підтримує генерала. 75% виступили в підтримку президента. Одразу після приходу до влади Піночет створив Конституційну коміссію, котра у 1980 році розробила новий проект конституції, котра також була винесена на референдум і підтримана чилійцями. Ця конституція діє і по-сьогоднішній день. Ця конституція закріплює, до речі, один з найпростіших механізмів для громадян щодо проведення референдуму. Тобто Піночет волів спілкуватись з народом не через продажних політиків та їхні партії, а напряму. Піночет опинивився в кільці ворожих комуністичних режимів, котрі увесь час проводили античилійські інсинуації, особливо це стосується Перу. Політика США також змінилася від підтримки спочатку до нейтралітета, а в часи Рейгана вже на відверто ворожу. Не просто складалися відносини з диктатором Аргентини. Але все ж, грючи на протиріччях фашиських та коммуністичних режимів латинської америки, та між США та СРСР, Піночет зумів створити дійсно незалежну державу. Економічний рецепт Піночета був простий. Він давав чилійцям не рибу або хвости від неї, як це роблять коммуністи, а вудочку. Основа – це орієнтир на приватну власність та мілкий й середній бізнес. Створюються умови, а вже від тебе залежить чи реалізуєш ти їх. Уряд відмовився від спонсування й підтримки неприбуткових галузей, а зосередився на тих, що були конкурентоно здатними. Практика підтримки неприбуткових галузей лише заради забеспечення номінальної зайнятості населення закінчилася в СРСР повним крахом. Знову ж таки суттю є створення демонополізованого внутрішнього ринку з безліччю мілких підприємств, котрі за рахунок конкуренції самі регулюватимуть ціни та якість продукції. Але при такій схеми надважливим є діяльність протидії монополізації, котру так вдало проводив Августо Піночет. Успіхи Чилі вдало показані на цій схемі порівняльного росту ВВП Чилі порвівняно з Латинською америкою в цілому:

Реформи Піночета призвели до того, що зараз середня заробітна плата в Чилі – 1000$.  5 жовтня 1988 року, згідно з конституцією, Піночет провів референдум з питання майбутнього устрою державу. Близько 55% виступило за проведення вільних виборів. 14 грудня 1989 року Піночет прові їх, не виставляючи своєї кандидатури. Це свідчило про те, що Піночет рахувався з думкою свого народа. Він добровільно передав владу новообраному президенту Патрісіо Елвіну Асокару. Бажаючи й далі слугувати своїй країні, генерал Піночет возглавив військовий штаб. 6 березня 1998 року президент Фрей робить його пожиттєвим сенатором, але вже 4 липня 2002 у відповідь на увесь той бруд світової преси, котра звинувачувала генерала в тому, що він за сенаторством приховується від кримінальних обвинувачень, зложив з себе повноваження сенатора. Після цього почалося брудне перслідування й судилище, котре в чьому тільки не звинувачувало генерала Піночета: і у вбивствах, й в коррупції, й в наркоторгівлі. Коли чергове обвинувачення лопалося як мильна кулька, то надумували інше. Але завжди отримували одну відповідь на всі свої запитання: «Я служив Батьківщині!».

10 грудня 2006 року ця велика людина покинула цей світ. Закінчу словами Ф.Крюгера: «Генерал Піночет вмер, переслідуваний отарою шакалів. Так вмирають старі леви. Його життя – життя без ілюзій – передбачало такий фінал. Проте він знав, на що йшов. Завжди будуть ті, хто називатиме його ім’я з пошаною і пієтетом»

                    


8%, 4 голоси

6%, 3 голоси

86%, 42 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як «козаки» за Митний союз агітували




Вперше за всю історію козацтва з`явився «стратегічний кремлівський козак». Заслані козачки були, але таких – ще жодного... Глазьєв – теж козак?..

На кожному розі заявляючи про довершену аполітичність МС і дорікаючи його супротивникам в ігноруванні економічних вигод на догоду ідеології, апологети союзу зірвалися у відчайдушну демагогію. Яскравим свідоцтвом тому став круглий стіл під назвою «Єдиному козацтву слов`янських народів – єдиний митний простір», що відбувся в УНІАН 14 квітня.

Зліт отаманів

Ось витяг із списку учасників круглого столу: верховний отаман «Дніпровської січі»; верховний отаман «Союзу козацьких організацій України»; верховний отаман ВОО «Вільні козаки»; головний отаман «Слобожанського козацтва об`єднаного»; головний отаман ВОО «Вільне козацтво України»; верховний отаман МОО «Міжнародний комітет Всеукраїнського козацтва»; верховний отаман МОО «Союз козацьких формувань».
Проте, серед доповідачів круглого столу фігурував Сергій Глазьєв – от вже дійсно людина-легенда, нашим отаманам до нього рости і рости.
Глазьєв був депутатом Держдуми РФ 1-го, 3-го і 4-го скликань, був співголовою націонал-соціалістичної фракції «Батьківщина», відомої своїми украй антиукраїнськими настроями. У 2004 році балотувався в президенти Росії.
В розпал економічної кризи 2008 року Глазьєв в своїй статті цілком серйозно вибудовував конспирологічну версію про плани США втягнути Україну у війну з Росією. Головним антигероєм природно був «контрольований з Вашингтона Ющенко». Росії ж пан Глазьєв радив «зробити свій вибір — узяти свою частку відповідальності за Малоросію — колиску російської цивілізації на чолі з Києвом — матір`ю міст російських».
Погодьтеся, що подібні заяви — це не політична позиція, а діагноз.

Герої, орденоносці або аферисти?

В якості повноважного представника козацької академії в Росії на круглому столі виступив президент Автономної некомерційної організації «Кремлівська стратегія» такий собі Вадим Мінгальов.
Багато що можна дізнатися про цього «кремлівського козака», якщо набрати в Інтернеті два слова поспіль: «Мінгальов» і «афера». Це поєднання малює в «Гуглі» цікаву картину життєвого шляху і діянь згаданого пана.
Мінгальов коротко нагадав про те, чому приєднання до Митного союзу з Росією-Білорусією-Казахстаном дасть серйозний поштовх економічному розвитку України.
Мінгальов вручив орден Дмитра Донського ще одному учасникові круглого столу Олександру Костюку
Коротка промова розчуленого Костюка стала гідним завершенням урочистої частини засідання. «Дуже важливо знімати економічні бар’єри, але я думаю, що після цього будуть зніматися й інші бар’єри. Які ж тоді бар’єри у нас ще залишатимуться?Залишиться те, що було колись, те, що пам’ятає наше покоління, коли ми були єдиною державою, й було краще. Я думаю, що все так і буде, ми йдемо до цього».

Після цього залишається тільки побажати козакам – кремлівським й не тільки – далекої дороги.




Петро Черних http://www.unian.net/ukr/news/news-431427.html

Націоналізм: чим він є — злом чи добром?

  • 16.04.11, 23:55

Володимир МОНАСТИРСЬКИЙ, доктор медичних наук, професор

Відомо, що немає абсолютного добра, так само як немає абсолютного зла. Те, що є добром для одних, може бути злом для інших і навпаки. У газеті «День» (№ 34—35 від 25—26 лютого) я прочитав статтю журналіста Остапа Дроздова «Криголам не може плавати в болоті? або Чому Ліна Костенко не повинна приїжджати до Львова», в якій автор з презирством висловлюється про український націоналізм.

Я ніколи не був і не є членом жодної партії, але завжди був і є переконаним українським націоналістом, тому не можу не стати на захист націоналізму. На мою думку, питання про націоналізм потрібно ставити так: для кого націоналізм є добром, а для кого — злом?

Спочатку необхідно усвідомити значення терміну «націоналізм». У сучасній (не радянській) політології цим терміном позначають ідеологію і політику, в основу якої покладено ідеї переваги власних національних інтересів будь-якої нації над усіма іншими інтересами. Мова йде про політичні, економічні, культурні та духовні інтереси, тому, очевидно, слід розрізняти політичний, економічний, культурний та духовний націоналізм.

Тобто ідеологія націоналізму — це система поглядів, в основу яких покладено ідеї про життєву необхідність надання переваги політичним, економічним, культурним та духовним інтересам власної нації над такими ж інтересами всіх інших націй. Оскільки всі без винятку національні держави завжди надавали і надають перевагу своїм національним інтересам, то можна стверджувати, що всі вони дотримувалися і дотримуються ідеології й політики націоналізму. А це означає, що націоналізм є нормальним природним станом будь-якої нації.

Тому є підстави вважати, що тільки та нація спроможна захистити свої національні інтереси та ефективно протистояти воєнним діям різних нападників, яка вихована в дусі власного націоналізму. Із цього випливає, що для всіх націй націоналізм є своєрідною імунною системою, без якої жодна нація не змогла б вижити.

Таким чином, націоналізм для всіх без винятку націй є незамінним добром, оскільки він дає їм можливість вижити в постійних безкомпромісних війнах. Про які війни йдеться?

У живій природі існував і вічно буде існувати конфлікт інтересів, зумовлений потребою вічної боротьби за їжу й територію. Людина не є винятком із цього правила, більше того, в неї є ще потреба боротися за ресурси. Саме зазначені три потреби людини, групи людей чи націй (народів) і породжують різні війни.

Війна — це будь-які рішучі дії нападника, які спрямовані на зміну поведінки супротивника в потрібному для нападника напрямі. Раніше, упродовж тисячоліть, головним простором війн була земля, а у XX сторіччі велике значення мали ще й вода та повітря. Проте поступово все докорінно змінилося — бойовим простором сучасних і майбутніх війн стає передовсім розум людини і плоди її інтелектуальної діяльності.

Людство створило величезну кількість різноманітних способів ведення бойових дій, проте всіх їх можна звести до семи основних груп. Розглянемо їх дуже стисло в порядку збільшення ефективності:

1. Технологічно-силова війна — це найпримітивніший спосіб ведення війни, хоч і здійснюється він зараз за допомогою високотехнологічної зброї. Цей спосіб доволі дорогий і ризикований, оскільки на будь-яку дію завжди знайдеться ще сильніша протидія, тому його застосовують все рідше й рідше.

2. Економічна війна — це війна другого рівня ефективності. Що не кажіть, а голод є потужним інструментом для керування людиною, народом, цивілізацією. Прикладом її застосування є різні економічні санкції, «антидемпінгові розслідування», нееквівалентний товарний обмін, валютні експансії тощо.

3. Прихований геноцид — це війна третього рівня ефективності, за допомогою якої можна докорінно й назавжди відібрати здатність супротивника до опору. Йдеться про цілеспрямоване руйнування генофонду шляхом наркотичного, алкогольного, тютюнового геноциду чи цілеспрямованої зміни культури харчування. Ефективність і підступність цього виду зброї криється в її непомітності.

4. Організаційна війна — це війна, яка ведеться на двох рівнях — простому і більш системному. На простому рівні вона здійснюється шляхом імплантації в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм, наприклад, усіляких релігійних сект, «благодійних фондів» і т.п., а на більш системному рівні — це війна, яка здійснюється шляхом насадження непритаманних народові систем управління і способу життя.

5. Інформаційна війна — це війна п’ятого рівня ефективності, і ведеться вона за допомогою масового закидання супротивнику вигідної для нападника інформації та одночасно замовчування невигідної, а також за допомогою постійного тенденційного інтерпретування поточних подій.

6. Хронологічна війна — це війна шостого рівня ефективності, її об’єктом є інтерпретація не поточних подій, а характеру цивілізаційних процесів. Можна сказати, що це війна за минуле, але спрямована вона в майбутнє. Прикладом застосування цього виду зброї є закидання в масову свідомість деструктивних вигадок, наприклад про те, що Україна — це «окраїна», що трипільці були семітами, що наша історія — це суцільна трагедія і т.п. Хронологічна зброя дозволяє тримати людину в покорі за допомогою переконання в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тому їй не залишається нічого іншого, як змиритися з цим і самій все життя бути рабом.

7. Духовна війна — це війна найвищого, фундаментального рівня ефективності. Вона ведеться за допомогою духовної зброї (відповідної віри), яка спроможна сформувати в супротивника психологічний тип (психотип) раба, який легко піддається денаціоналізації.

продовження тут

Доктор Антоніу ді Салазар (уроки для України Ч.2)

Коли нам кажуть, що Україна повинна обрати з ким їй бути, куди йти і начебто вибору немає – Схід чи Захід, західна демократія чи східний деспотизм й іншого не дано, то знайте – це брехня! Звісно ж зроблять розумне обличчя, скажуть було б звісно добре, але враховуючи реалії і т.д, і т.п. обирайте з двох зол те, що менше смердить. На прикладах доведу, що існували системи і режими, що обирали третій шлях і не продавалися будь-якому «союзнику».

Перший приклад – великий каудильо Іспанії Франсіско Франко.

Другий приклад - диктатор Португалії Антоніу ді Салазар

«Я не вірю в рівність, я вірю в ієрархію» Антоніу ді Салазар

                          

Після повалення монархії в Португалії, країна, як це часто буває скотилася до анархії. В період з 1910 по 1926 рік в країні змінилося 9 президентів, 44 прем’єр – мінстра та 3 диктатора. Слід зазначити, що всі зміни зводилися до одного – зміни олігархічних кланів, кожнен з яких ставив свою людину при владі. 1926 року стався черговий переворот і до влади прийшли військові – триумвірат у складі Жозе Кабесадеша, Антоніу Кармони та Мануеля Да Кошти. Це був би ще один олігархічний путч, адже військові мали за спинами олігархію - крупні землевласники потіснили промисловців. Був би…

Військова хунта не мала якихось уявлень, що робити далі, окрім перерозподілу власності з одного клану в інший. Ситуація в країні була катастрофічна. Несподівано військові запрошують нікому невідомого профессора політичної економії Коїмбрзького університету Антоніу ді Салазара. Але пробув міністром він лише 3 дні. Прибувши в Ліссабон, на засіданні кабінета міністрів він наполягав на передачі йому повної влади над бюджетами всіх міністерств та відомств. Безумовно військові не погодилися, адже олігархія мала свої інтереси і віддавати кормушку ніхто не хотів. Після відмови Салазар встав і спитав: «Коли найближчий потяг до Коїмбри?». Здивовані міністри відповіли, що через 2 години і Салазар покинув засідання кабінета. Два роки країна падала в прірву, клан крупних землевласникі багатів, населення бідніло, дефіцит бюджету ріс як на дрожжах. У 1928 році Антоніу Кармона змістив Мануеля Да Кошту, головного глашатая крупної олігархії, і знову звернувся до Салазара. З великими ваганями Салазар погодився. «Мені було страшно. Уявіть собі, що в мене нічого не получиться, що тоді про мене подумають мої студенти?» - нервувався Антоніу. Цікаво, чи думав про своїх студентів Янукович, котрий читав «такі цікаві лекції в університеті без папірців», коли називав Ахматову Ахметовою, а Чехова – поетом? Салазару була надана вся влада над бюджетом. Він звів всі бюджети в єдиний консолідований і заборонив перевищувати расходи над доходами. Увів строгу бюджетну дисципліну і вже у 1929 році хронічно дефіцитний бюджет Португалії змінився профіцитом. Другою дією було так зване «промислове кондиціювання» - він жорстко заборонив усякого роду спекуляцію і чітко регулював ціни на ринку.Усякого роду «брокери», купив по 2 – продав по 5, були просто витіснені з ринку. За декілька років національна валюта ескудо стала однією з найстабільниших в Європі. Було погашено зовнішній борг і Салазар заборонив будь-які зовнішні запозичення. У 1932 році надпопулярний Салазар став прем’єр – міністром. Він проголосив курс «Estado Novo» («Нова держава»). Це був курс на побудову корпоративної держави. Це був устрій, де правили не партії і політики, а об’єднання підприємців,менеджерів та робочих, котрі об’єднувалися в корпорації по галузям і за посередництвом держави самі вирішували свої господарські питання. Сам Салазар свій режим характеризував так: «Ми проти всіх інтернаціоналізмів, проти коммунізма, проти профспілкового вільнодумства, проти усього, що послаблює, розділяє й вводе розпусту у сім’ю, проти классової боротьби, проти безрідних й безбожників, проти сили в якості джерела права. Ми проти усіх єресей нашого часу…Наша позиція є антипарламентською, антидемократичною, антиліберальною і на її основі ми хочему побудувати корпоративну державу». Головною задачею своєю Салазар намагався не допустити іноземний капітал в Португалію. Ви чули, як наші політики кудахчуть: «нам потрібні інвестиції, закордонні спонсори і т.п.». А Салазар знав, що найнебезпечніше з панувань над державою – це панування іноземного капіталу. Діяльність іноземних фірм та фірм з іноземним капіталом була заборонена.  Звісно ж була подавлена уся оппозиція, що харчувалася ззовні. Лідер комуністів Куньял, той над лихою долею якого плакали усі «пыонеры» великого і несокрушимого, до самої смерті Салазара просидів за гратами. Уряд Салазара майже повністю складався з профессорів вищих навчальних закладів, тому іноді режим Салазара називають «диктатурою профессури». Коли почалася війна всі кинулися підштовхувати Португалію до війни. Англія нагадувала про міждержавний договір допомоги, Муссоліні та Гітлер, що в них схожі системи. Але Салазар поступив мудро. Він визнав договір з Англією, але в той же час заявив, що має договір з Франко і тому не може порушити жоден з них. Гітлеру посилався на все той же договір з Англією. Португалія залишилася нейтральною і почала поставляти такий потрібний вольфрам усім сторонам конфлікту. Мудра політика Салазара призвела до того, що золотовалютний запас Португалії з 1938 по 1946 рік виріс з 63,3 млн $ до 438 млн. $. Після війни Португалія стає одним з засновників НАТО. Так сильні створюють союзи, а слабкі в них вступають. У 1955 році стає членом ООН. Але не вступив в жоден економічний альянс. В тому числі ЄЕС.Салазар завжди демонструє свою позицію. Це вдало видно з приводу позицій по колоніям. Франція і Британія, на вимогу США, позбуваються своїх колоній, куди одразу ж заходят інтереси того ж США. «Світова спільнота» давить на Салазара з метою відірвати португальскі колонії. «Я що божевільний відмовлятися від колоній?» - дивується Салазар. І на всі тички з боку США відповідає: «Ну усуньте мене і отримайте червону Португалію». Але США знайшло вихід. Замість спонсування п’ятої колони в Португалії, спонсувала п’яту колону в колоніях. Першою ціллю була Ангола, багата на нафту та алмази. В Анголі почалася кровопрлитна війна між Португалією на повстанцями, спонсованими США. Хоча до кінця правління Салазар утримуватиме Анголу и лише т.зв. «революція гвоздик» за ті ж американські гроші, дарує Анголі незалежність, відкривши шлях США та СРСР зіштовхувати населення країни в своїх корисливих інтересах. У 1968 році Салазар потрапив у лікарню, і, бувший до того маріонеткою, президент Амеріку Томаш, відправив Салазара у відставку. Але до самої смерті урядовці ходили до Салазара звітуватися і проводили засідання кабміну в його палаті.27 липня 1970 року Антоніу ді Олівейра Салазар помер. І ось лазячи в інеті в пошуках інформації про Салазара ви знайдете тези: «при Салазарі була жахлива тиранія», «Португалія була відсталою країною» і т.п. От тільки цікавий факт. У 2007 році в Португалії проводиться шоу «Великий португалець», ви пам’ятаєте в нас було схоже. Студію засипають листами з вимогою включити в список Салазара. Студія до останнього відмовляється, але під натиском суспільної думки включає. І Салазар займає перше місце серед 10 фіналістів здобувши 41% голосів, комуняка Куньял друге і мав лише 19,1%. І от скажіть чому португальці, живучі в демократичній та розвиненій країни Великим вважають диктатора доктора Салазара?

                              


12%, 2 голоси

6%, 1 голос

82%, 14 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.