Чи не краще FIFA та FARE пошукати нацистів у своїх лавах

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, Радіо Свобода

Наскільки обґрунтованими є звинувачення FIFA та FARE на адресу України?

Не стану переповідати обставини, що пов’язані з рішенням FIFA щодо проведення матчу Україна-Польща у Харкові без уболівальників і заборони Львову проводити відбірні матчі чемпіонату світу аж п’ять років, – обставини ці широковідомі. Нагадаю лише, що львівським уболівальникам офіційно закидають «кілька расистських і дискримінаційних інцидентів» під час матчу Україна – Сан-Марино 6 вересня та «показ неонацистських банерів, демонстрацію мавпячих вигуків і жестів та нацистського салюту».

На момент написання статті більш детальна інформація відсутня, але за неофіційними повідомленнями, йдеться про червоно-чорні прапори, про простягнені вперед руки вболівальників, про портрети Бандери і Шухевича та про банер з антикомуністичним гаслом англійською мовою. Ходять чутки і про те, що десь на трибунах помітили вболівальника у футболці з цифрами 88 та про якусь витівку футбольних фанатів на 88 хвилині матчу. Оце і все в плані згаданих звинувачень; те, що «ультрас» запалили кілька фаєрів – це вже, як то кажуть, зовсім з іншої опери. Принаймні, у Львові нікого не побили, нікому не погрожували, претензій з боку гравців обох команд (в тому числі і єдиного на обидві збірні натуралізованого в Україні бразильця Едмара) нема. А от рішення, яке збурило мільйони любителів футболу в Україні є.

Причому рішення, яке начебто спрямоване проти «кількох расистських і дискримінаційних інцидентів», уже збурило в Україні цілу хвилю відверто расистських і неонацистських висловлювань на інтернет-форумах. Майже всі вони спрямовані проти галичан як неповноцінних людей, які не мають права зватися українцями і взагалі – ходити по землі. Дозволю собі процитувати тільки чи не найсумирніше формулювання однієї з таких реплік, висловлених тим, хто повністю підтримує рішення FIFA: «задушив би, що жида що бендеряку, як кота паршивого…» Отакі «антифашисти» в Україні, от такі ідейні союзники у світової футбольної федерації.

Відтак не зайвим видається придивитися уважніше до того, що для FIFA є неприйнятним і які методи використовуються у боротьбі проти расизму та нацизму на стадіонах, а також іще до деяких пов’язаних із цим моментів.

Червоно-чорні прапори та зловісний націоналізм

Найперше слід зауважити: у пам’ятках для вболівальників, оприлюднених ЗМІ напередодні Євро-2012 із посиланнями на європейську футбольну федерацію (UEFA) та антирасистську футбольну організацію Європи (FARE), на стадіонах України та Польщі було заборонено використовувати свастики, кельтські хрести, атрибутику Ку-клукс-клану, символи низки радикальних організацій – від неформального руху Blood&Honour до російського «Слов’янського союзу», бойові прапори кайзерівської Німеччини тощо. Ані портретів Бандери і Шухевича, ані червоно-чорних прапорів, ані символіки дивізії «Галичина» там не було. Вперше масова українська аудиторія побачила новий перелік заборон лише постфактум – на телеканалі «Футбол» у випуску від 21 вересня цього року. Якщо це називається «чесною грою», то що ж тоді є грою безчесною?

Та придивимося уважніше до нових заборон. Почнімо з червоно-чорних прапорів. Чому FIFA заборонені тільки українські червоно-чорні прапори? Червоно-чорні прапори російського Білого руху (символи «ударників», які йшли в бій під гаслом: «Свобода або смерть!», а після бою влаштовували єврейські погроми) – це нормально, це не заборонено. Червоно-чорні прапори сандиністів чи кубинських повстанців, під якими знищено немало невинних людей в ім’я торжества тоталітарного соціалізму – теж усе ОК. Червоно-чорний інтернаціональний прапор анархістів (які далеко не завжди були такими відносно мирними, як сьогодні) – норма. А от український варіант такого прапора, під яким велася національно-визвольна боротьба – це щось страхітливе. Панове, а чи це не банальний расизм?

До речі, ледь не забув: червоно-чорний прапор має місто Єнакієве…

Але, якщо вже забороняти на стадіонах український варіант червоно-чорного прапору на підставі співпраці лідерів ОУН із Німеччиною (до цього ми ще повернемося), то чому б не заборонити, скажімо, і державний прапор Росії – адже його широко використовувала Російська визвольна армія генерала Власова? Ось рядки з її маршу:

Мы идем, над нами флаг трехцветный.
Мы шагаем по родным полям.
Наш мотив подхватывают ветры
И несут к московским куполам.

А ще власовці широко використовували так званий «Андріївський прапор»…

Тепер про «націоналізм», який також, на думку функціонерів FIFA, є чимось жахливим та неприйнятним. У такому разі слід негайно викинути з міжнародних футбольних турнірів Державу Ізраїль, оскільки вона створена єврейськими націоналістами (які звуться сіоністами) і пишається цим. Ба більше – державна символіка Ізраїлю – це сіоністська символіка. І під цією символікою збройні загони сіоністів воювали з британською адміністрацією у Палестині! Звідки ж така непослідовність, панове з FIFA?

Тепер про співпрацю Бандери та ОУН із Німеччиною. Була така співпраця у 1939-41 роках. Навіть якщо не враховувати, що потім Бандера сидів у нацистському концтаборі Заксенгаузен, а двоє його братів загинули в іншому концтаборі – Аушвіці, то, нагадаю, СРСР (і його лідер Сталін) у ті самі роки не лише співпрацював з Німеччиною, а й підписав з нею угоду про дружбу та живив своїми поставками німецьку армію. Комуністи світу у ті ж роки дружно таврували «міжнародний фінансовий капітал», який, мовляв, і почав несправедливу війну проти «миролюбної Німеччини». Цікаво, чому на цих підставах на стадіонах не заборонені червоні прапори і портрети Сталіна (режим якого, до речі, знищив куди більше людей, ніж режим Гітлера)? І ще один факт: Акт про капітуляцію Німеччини 8 травня у Потсдамі від Франції підписав генерал де Латр де Тассіньї, який у 1940-42 роках служив режиму Віші – маріонетці нацистів. І, до речі, прапор Французької республіки – це також і прапор нацистських посіпак з режиму Віші…

Як бачимо, реальна історія куди складніша, ніж те, що нав’язують українцям функціонери FIFA, погляди яких дивним чином збігаються з поглядами особисто товариша Сталіна, нинішніх неосталіністів і «чекістів» з КҐБ-ФСБ.
Колективна відповідальність: хто був попередником FIFA та FARE

А тепер про ще більш серйозні речі. Головними методами діяльності FIFA та FARE у боротьбі з проявами расизму, нацизму й правого радикалізму на стадіонах були і залишаються фінансові штрафи на ті чи інші клубні чи збірні команди, позбавлення вболівальників права перебування на трибунах під час міжнародних матчів та – у крайніх випадках – скасування результатів гри і виключення команд із боротьби за міжнародні призи. Що стосується штрафів та позбавлення команд зароблених очок чи права брати участь у турнірі, то це ще може бути прийнятним, але тільки у разі, якщо доведено (причому у судовому порядку), що расистські чи радикально-екстремістські акції (до речі, чому не довелося зустрічати інвектив FIFA та FARE на адресу лівацьких екстремістських груп серед «ультрас»? чи неосталіністи апріорі є хорошими, а їхня тоталітарна ідеологія – правильною?) вчинені учасниками команд або постійними їхніми вболівальниками-фанатами. Бо ж інакше відкривається нескінченний простір для провокацій: прийшло два десятки прикуплених «тітушків» на стадіон – і пострибало по-мавпячому у потрібний момент… А от карати всіх вболівальників за дії незначної частини з них (при цьому більшість може бути незгідна з меншістю і засуджувати її – але що, битися на стадіоні? за це точно покарають команду…) – це, пробачте, зветься «принципом колективної відповідальності», і неправосудне застосування його до людей, особисто непричетних до тих чи інших ексцесів, є однією зі складових терористичної практики більшовиків та нацистів.

І взагалі – це оцінили б навіть Гіммлер та Берія: за провини (реальні чи уявні – не має значення) вболівальників Львова покарати вболівальників Харкова!

Не менш цікаве і потрактування FIFA та FARE деяких цифр як нацистських символів, що теж ставиться на карб «ультрас» з відповідними наслідками. Скажімо, 88 на футболці розшифровується як «Heil Hitler» (H – восьма літера англійської абетки), 18 – як «Adolf Hitler», 28 – Blood&Honour тощо. Хоча, скажімо, номер колишнього гравця «Динамо» Алієва і в київському клубі, і в «Локомотиві» та під час оренди в «Дніпрі» був саме 88… А номер 14 (теж «неонацистський символ» чи 18 має купа гравців у купі клубів і збірних. То чого до них претензій немає, а до вболівальників – є? Взагалі-то у 1937 році в СРСР популярним заняттям було вишукування замаскованих нацистських свастик ледь не у кожному малюнку і не на кожній газетній фотографії – їх знаходили навіть на сірникових коробках і на обгортках цукерок. Наслідки для тих, кого оголошували винними, були сумними… То що, «антифашисти» беруть за взірець методи НКВД часів Великого Терору?

Можуть зауважити: деякі неонацистські групи справді використовують цифру «88» як символ відданості ідеям Гітлера. Але невже той факт, що деякі антисемітські описи Достоєвського нацисти використовували як агітаційний матеріал серед поліцаїв-росіян має вести до заборони книг великого письменника? Невже інший беззаперечний факт – що Ваґнер був улюбленим композитором Гітлера – означає, що ноти його творів слід спалити? Але ж це якраз властиво нацистські (чи більшовицькі, вони дуже схожі) методи…

І що цікаво: мабуть, не випадково ледь не ідеальною у сенсі виконання рекомендацій FIFA та FARE країною є лукашенківська Білорусь. Там ви точно не побачите на стадіонах щонайменших проявів будь-чого, що можна трактувати як націоналізм, а місцева Федерація футболу наполегливо порадила футболістам взагалі не використовувати «нацистські» номери. То що, хай живе найвидатніший антифашист нашого часу Ляксандр Ригорич?

Сумно, одначе, що відбуваються подібні речі. Що начебто цивілізовані європейці керуються щодо України методами і настановами, гідними спецслужб найбрутальніших тоталітарних режимів. Що значне число користувачів інтернету задає запитання: а чи не пов’язані напряму підписана 14 вересня цього року спонсорська угода між «Газпромом» і FIFA – й упередженість (м’яко кажучи) останньої щодо України. Що контрольоване «донецькими» керівництво Федерації футболу України дбає не про національні інтереси й національну гідність, а про щось зовсім інше. Що на Заході таке значне число «корисних ідіотів» (В.Ленін), готових діяти в інтересах Кремля, навіть не усвідомлюючи цього. І так далі, і таке інше. Але, попри сум, слід зціпити зуби та йти вперед, не даючи можливість ніяким зовнішнім і внутрішнім силам використати цю навколо футбольну ситуацію для нагнітання антиєвропейських настроїв в Україні та антиукраїнських – у Євросоюзі з далекосяжними цілями. Бо ж попереду можливі куди більші ексцеси, і не лише на футбольному ґрунті…