Прокрадись в мои сны на рассвете,

Позови за собой тихим шёпотом.

И разлейся в них лучиком света,

Разбуди своим ласковым голосом.

Подари мне улыбку солнышка,

А губам моим – привкус радости.

Пусть душа воспарит лёгким пёрышком

В небеса твоей страстной сладости.

Пусть в огне твоих рук тело плавится,

Обжигай! Растерзай поцелуями!

Мне пожары безумно нравятся

Своей пылкостью непредсказуемой.

Изумрудной стрелой в твоё сердце вонжусь,

Разольюсь в нём зелёной волною .

В этом кратере чувств я сгореть не боюсь,

В нём останусь я искрой живою.

Плакала осінь дощами,

Вічність булА поміж нами.

Зранене серце мовчало,

Холодним, як лід, воно стало.

Всі мрії, мов скло, розбились,

Лиш пустка у нім залишилась.

Лиш спогадів біль пекучий

Ночами жорстоко мучив.

А вранці сльозу ховала

Й привітну усмІшку вдягала.

Душевних сил в Бога благала,

Та слабкості не допускала.

Зима вкрила пам'ять снігами,

Та ще кровотОчили рани.

Хтось стукав до серця несміло,

А хтось мріяв тільки про тіло.

Та серце лиш тихо сміялось,

В байдужість воно заховалось.

І марно його добивались,

Від кохання воно відрікалось…

Кружляли сріблясті сніжинки,

А в серці топились льодинки.

Я злилась тоді на ті очі,

Що щастя мені напророчать.

А потім була розлука,

І в серці солодкі муки.

І білі, мов ніжність, троянди,

І перше твоє зізнання.

Два серця в одне зливались,

В гармонії душі сплітались.

Та доля чомусь не вгавала,

Страждання  новІ дарувала.

Зайшовши за межі душевного болю,

Я серце в долонях твоЇх заспокою.

Пробач за твій смуток, за біль, за розлуку,

Кохання своЄ лиш в твоЇ віддам руки.

Золотом осінь землю вкриває,

Ангел любові над нами кружляє.

А на руці золота безкінечність, -

Символ кохання і вірності серця.

Блакитне сяйво зоряної ночі,

Ясне проміння сонячного дня,

Перлинки неба – найніжніші в світі очі…

Стежинку мрії в них знайшла любов моЯ.

Спасибі, сонечко, за кожне тепле слово,

За те, що полум’я сердець оберігав

Від пересудів, від плітОк і вітру злого.

В долонях сильних почуття наші тримав.

Легких доріг до щастя не буває.

На перехресті часу ми обрали шлях.

Тепер щось більше, ніж кохання, нас єднає,

А відповідь ти вже знайшов в моїх очах.

Я дякую, Боже, за всі стежки долі,

За ночі самотні, холодні й сумні.

За те, що ховав Ти за хмарами зорі ,

Гартуючи дух, наче сталь у вогні.

Я дякую, Боже, за терня колюче,

За зранену душу і біль від обрАз.

За морок нічний і за хащі дрімучі,

Куди міражі затягАли не раз.

Я дякую, Боже, за всі буревії,

Що душу шмагали, неначе бичем.

За сльози пекучі в обмІн на довіру,

За втрату, що серце пробила мечем.

Я дякую, Боже, за всі перешкоди,

За “липових” друзів, за зраду й обман.

За тих, хто на мене наклЕпи наводив,

Пускаючи в очі солодкий туман.

Я дякую, Боже, за всі ці терпіння!

За те, що всім серцем прощати навчив,

Засіяв у душу Любові насіння,

По-новому світ свій для мене відкрив.

За те, що навчив кожну мить цінувати,

За вірність і відданість рідних людей.

За вміння правдивість і фальш розрізняти,

За щастя стрічати іще один день.

Я дякую, Боже, за Істинних Друзів,

За тих, хто був поруч в тривозі й біді.

За всіх, з ким крокую по життєвій дорозі,

Й кого ще зустріну на своЄму путі.

Я дякую, Боже, за світло яскраве,

 Що ти в темноту мого серця пролив.

За всі співпадіння життєвих обставин,

За те, що Ти сонце в мені засвітив!

Проснусь. Зісковзну тихо з ліжка
Босоніж пройдусь по кімнаті,
Відкрию вікно, занавіску
Й потону в нічнім ароматі…

В ліхтарно ледь тусклому світлі
Дивитимусь сонно на місто,
На зорі до блиску розквітлі,
На сліз горобини намисто.

Полину із вітром осіннім
Дерев цілувати волосся
І в місячнім диво-промінні
Я тиші нап’юсь стоголосся

Лиш міста вогні в видноколі
і ніч свою казку сплітає…
Як гарно! І ти мимоволі
всміхаєшся й все забуваєш…

Падали зорі у серце з-під вій,

Грілось воно у долоні твоїй.

Погляди десь поза часом сплелись,

Душі нестримно просились увись.

У полоні очей всі слова розгубились,

Як крапля у морі, в них серце втопилось.

У танці кохання єдналися руки.

А вчора булИ ми за крок до розлуки…

Холодним дощем вона в вікна жбурляла,

Та біль і негоду Любов подолала.

З-під вій твоїх в серце упала зоря –

То неба краплинка, то доля моЯ.