Бити чи не бити своє дитя?

Мене дуже дивують люди, які запитують: чи можна бити дитину?
Як на мене, то це таке інфантильне питання, щоб виправдати свої дії. Тобто, як що ця людина отримає поради бити дитину, вона заспокоїть свою совість і буде при нагоді бити свою дитину. А може доросла людина сама повинна відповідати за свої дії і наслідки? chih

Що означає бити дитину? - Як на мене, це прояв своєї слабкості. Це не можливість керувати ситуацією. Це приниження самого себе, тому що дитина не зможе відповісти тим же, а отже це виглядає як образа слабшого....

Років двадцять тому мені пощастило жити у селі. Життя там тяжке, але завжди можна знайти щось цікаве. 
По природі своїй я люблю за всим спостерігати.   А там є багато чого цікавенького для спостережень dada

Корови, кози, поросята, гуси, індики, качки, кури.
Так от спостерігаючи за царством природи вільно-невільно проводиш паралель до людей.....

І от дивлячись як відносяться до своїх дітей тваринки смішно було констатувати, що є люди-корови (бики), люди-кози (цапи), люди-свині, люди-кури, люди-собаки, люди-коти....

Це ніскільке не образа, тому що в кожного своє ставлення до дітей. 

Наприклад корова народжує теля, кормить його до якогось часу, але ніяких особливих пестощів не виявляє до нього. Звичайно інколи вона незграбно треться головою, дивиться ніжним поглядом, можливо це від її статури. А бик взагалі не має ніякого відношення до свого дитяти.



Коза така собі строптива леді, навіть коли корме козеня і то норовить вислизнути і підти по своїм справам. Козеня гасає, гуляє, навіть лізе в шкоду, а козі хоч би що, вона зайнята своєю персоною. Мабуть вона вважає, що в її обов"язки входить народити і викормити, інше - не її справа...




Свиня - народжує декілька поросяток одразу, спокійно лежить собі і кормить їх. Вони наївшись порсаються біля неї, граються, плигають і їм це дозволено. Вона лежить і похрюкує від щастя. Отже від такої поведінки вони не стають некеруємими, але ж і не мнять себе павичами. Тобто прості такі рєбята smile



Індики - ходять такі зверхні і суворі. Звичайно діти завжди схожі на своїх батьків, отже індичата в дитинстві такі неприборкувані, а потім дивлячись на своїх батьків теж стають зверхніми до всього пташиного братства. Думають що вони най-най... ну майже павичі lol



Гуси - це трохи приземленіші індики. Ці мабуть мнять себе лебедями.... uhmylka 



Качки - це прожерливі, невміняємі, злякані особини. На умі у них лише наїстись. З загородки випустити їх і не отримати наслідків неможливо. Звичайно - які батьки, такі і діти, бо діти вчаться поведінки саме в своїх старших сородичів... Сіренькі качки ще більш менш порядні, а от білі - самий жах hypnosis



Кури - це для мене взагалі дуже цікаві створіння. До моменту поки я не жила в селі, я вважала їх самими тупими створіннями. Але через рік спостережень я радикально змінила ставлення до них. У цієї компашки є своя ієрархія, при чому вона відрізняється від ієрархії індиків, гусей, качок. Так півень там головний, але при цьому кожен в компашці має свободу на вільний пошук їжі, на вільне відлучення на деякий час umnik  Півень несе відповідальність за весь свій гарем. Він завжди слідкує, щоб не було небезпеки. Шукає їжу і зве туди своїх дєвочєк.  Деякі дєвочкі-курочки ходять парами, кучками. У півня майже завжди є любімая жєна, яка завжди ходить поряд з ним і перша отримує знайдену ним смачну їжу  lol  Що цікаво - цілий день їх може взагалі не бути на подвір"ї, але як тільки починає сідати сонце - вони тут як тут у повному складі, повечерявши, самі заходять до курника і сідають кожен на своє місце. Що не можна сказати про гусей, і качок, яких треба силком заганяти в халабуду...



І головне - особистого опису потребують кури: є кури просто кури, а є кури-квочки. Не всі кури можуть висидіти курчат, а тим більше не всі квочки можуть виводити розумне стадо курей. Буває квочка перелякана, сама біжить не зрозумй-куди і звичайно переполохає своїх курчат і вони бігають як злякані. А є квочка-мама, мудра, турботлива. Спостерігати за такою мамою одне задоволення. Вона виводить зранку курчат і веде їх трохи поодаль від великих курей. Поки кури їдять, курчата в стороні. Кури, наївшись ідуть кожен по своїм справам і тоді розумна мама-квочка веде до кормушки своїх дітей. При цьому вона весь час щось їм квочке, щось розповідає. Вони дивлять в її бік і ведуть себе чемно і порядно. Поївши, мамка веде їх по ближніх околицях і весь час щось розповідає. Так, можливо інколи хтось і заробить дзьобом по поилиці, але у порядної мамки це трапляється досить рідко. 



Так що, шановні папки, мамки, перш ніж задаватись питанням, а тим більше задавати його людям, подумайте хто ви? podmig  Тобто подивіться на себе з боку. Можливо ваша дитина дивиться на вас і робе те саме? Можливо вашій дитині не вистачає від вас спілкування? І скажу точно: ніяка хатня справа, тим більше ніякі зовні фактори не повинні відображатись на нашому спілкуванні з нашими дітьми. Діти не винні в тому, що у вас низька зарплатня, що у вас негаразди, що у вас дурнуватий начальник... Якщо ці фактори заважають вам по-людські спілкуватись з дитиною і рідними - змініть фактори, бо родину вам ніхто не замінить. smile

Не думали й не гадали

      Думаю куди б гайнуть, щоб і не далеко і цікавенько, так собі день прогулятись і додомку. І тут натрапляю на цікаву інформацію про старовину у місті поблизу Дніпропетровська, а саме - Дніпродзержинську. В цьому місті я звичайно була і не раз, але навіть не замислювалась, що там може знайтись щось цікавеньке, що залишилось з давнини. Зібрали невеличку компашку і поїхали на екскурсію.

        Ще під час Київської Русі по території майбутнього Дніпродзержинська проходив один з найважливіших торгових шляхів - з варяг у греки. Вважається, що села Романково і Кам"янське, на місці яких влаштувався Дніпродзержинськ, засновані запорізькими козаками. Село Кам"янське  уперше згадується в 1750 році. В період Нової Січі (1734-1775 рр) Кам"янське входило до складу Кодацкої паланки Війська Запорізького.
       
     Тільки но встали з маршрутки нас зустрів шести звьоздний герой Радянського Союзу шановний Леонід Ілліч  chih


Далі наш шлях пролягав по центральному проспекту міста Дніпродзержинська, звичайно ж його назва проспект Леніна. Спочатку думали, що поїдемо на трамвайчику, але дізнавшись, що до нашої мети три зупинки, та побачивши забиті трамваї вирішили, що ми ж гуляємо і поспішати нам нікуди - пішли нозями.


Особливо старих будівель ми не зустріли, але була парочка цікавих вибриків














З самого початку проспекту нас вразила картинка попереду, спочатку ми подумали, що то вранішній туман, але спускаючись нижче і наближаючись до того марева побачили, що то легендарний завод. І наслідки його роботи видно на небі, де чітко розділене блакитне і рожеве небо omg  Далі ми не тільки побачимо це, а й відчуємо на собі у вигляді замурзаного взуття і першіння у горлі, яке пройшло тільки ввечері, коли ми вже були вдома. Є місця, про які говорять, що там можна бачити, чим ти дихаєш (натякаючи на прозорість повітря). Так от, в Дніпродзержинську можна це не лише побачити, але ще і помацати... Неофіційна "ласкава" назва міста - Дніпродим, і цим все сказано.







Зустріли пам"ятник мамі з дитятком


Залишки постаменту того чиїм ім"ям поки що названий проспект


І головне - пам"ятка міста Дніпродзержинська - Прометей. Пам"ятник встановлено у 1922 році, але під час війни у 1942 році його було підірвано і знову він був встановлений у 1945 році. З 1967 року біля підніжжя Прометея загорівся "Вічний вогонь", який і досі палає.


Відійшовши декілька метрів нам відкрилась гарна картинка. Це і був перший з об"єктів заради якого ми тут.

Собор Святого Миколая. Побудований в 1894 р. за проектом архітектора Л. Бродницкого на кошти робітників і службовців за участю Дніпровського металургійного заводу. У радянські часи в приміщенні розташовувався краєзнавчий музей. У 1988 р. храм був повернений вірянам, проведена реставрація. Собор виділяється архітектурними елементами в староруському стилі. Саме такі церкви і собори ми бачили, коли подорожували по Золотому кільцю Росії.


До Собору ми підійдемо далі, а поряд ми затримались, щоб подивитись Театр.


Днепродзержинский академический музыкально-драматический театр им. Леси Украинки расположен в исторической части города, в одном из самых красивых и гармоничных зданий Днепродзержинска – бывшей Народной аудитории, построенной в 1900 году. Здание является памятником истории и архитектуры городского значения. Его появлению, как впрочем, и появлению всех общественных строений Верхней колонии Каменского (так до 1936 г. назывался Днепродзержинск), мы обязаны Игнатию Ясюковичу – директору-распорядителю Днепровского металлургического завода. (с)







Ну і як же без літака? podmig  Наш гном обов"язково повинен був доторкнутись до літака, а ще йому дуже хотілось політати на ньому і нам ледь вдалося вмовити не намагатись залізти, а лише задовільнитись побігати під літаком lol  


Далі направляємось поближче роздивитись Собор. Нам повезло, ми навіть встигли на службу. Атмосфера у Храмі дуже надихає, відчувається якась повнота, сила енергетики.





 

І на прощання обхожу Храм навколо, щоб помилуватись архітектурою










До речі, храм схожої архітектури знаходиться на окраїні Дніпропетровська, селище Таромське, яке тепер у складі міста.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці.





Пройшовши невеличкий відрізок вулицею і повернувши за вугол ми побачили саме те, за чим і їхали. Диво, яке нас вразило. Ми і подумати не могли, що на Східній Україні можна знайти такий костел. Звичайно до Львівських за роками йому далеко, але ж погодьтесь 1897 рік це теж цікаво.

Отже Костел Святого Миколая

Це унікальна будівля, яка збереглась з кінця XIX століття - римо-католицький косткл. Виконаний у стилі неоготики. Архітектура відрізняється лаконізмом, чіткими пропорціями і гармонійністю.

Костел має дуже красивий фасад - по обидва боки від ажурного центрального входу виступають дві величні стрільчасті вежі зі шпилями, увінчаними хрестами. Це надає будівлі якоїсь загадковості і казковості.

       
Один из немногих уцелевших римско-католических храмов в восточной Украине.

Днепродзержинский римско-католический приход святого Николая появился благодаря строительству в Каменском (с 1936 года - Днепродзержинск) Днепровского завода. Рабочие из Польши, приехавшие вместе с оборудованием для нового предприятия, составляли в 1888 году большинство приходской общины. Молитвенный дом, который арендовали верные, быстро стал тесным, поэтому по инициативе директора-распорядителя Днепровского завода Игнатия Ясюковича за проектом архитектора Марьяна Хорманского с 1895 по 1897 год в Каменском был построен католический храм. Около 1913 года население Каменского возросло от 2 до 40 тысяч жителей, а количество католиков среди них достигало 7 тысяч, лишь немного уступая губернскому Екатеринославскому приходу Святого Иосифа. 
Под конец 1928 года началась кампания закрытия молитвенных строений и домов. 12 декабря 1929 года власти отобрали и храм в Каменском. Последний настоятель прихода Яков Розенбах был арестован, отбывал наказание в лагерях Сибири, а в последствии был расстрелян в 1938 году. В помещении храма власти открыли польский клуб, а на протяжении последующих 60 лет в нём находились: сборный пункт военкомата, конюшня (во времена гитлеровской оккупации), призывной пункт военкомата, филиал университета марксизма-ленинизма, планетарий, морская школа ДОСААФ, мастерские художественного фонда, склад фирмы «Мебель», кооперативы, спортивно-технические секции ДОСААФ.

В начале 90-х годов возникла инициативная группа, которая первой занялась делом возвращения храма; в то время он уже был разрушен и практически не использовался. 






Всередені немає розписаних стін, а лише чисто вибілено все навкруги. Зайшовши туди відчувається умиротворєніє, спокій і навіть не хотілось звідти виходити, бо було відчуття неначе тебе щось огорнуло ласкавими руками і надає тобі енергію. 








Те саме відчуття було і на церковному подвір"ї. Костел неначе магнітом притягував до себе і не хотів відпускати нас у бурхливий вир міської суєти. Ми ходили навкруги нього, гладили його стіни і якомога ближче роздивлялись елементи архітектури.









Зробивши прощальний кадр ми пішли старим районом, повз старі будівлі до металургійного заводу.






А ось ми вже і дійшли до того чуда, яке перетворює блакитне небо у червоне unsmile
Дніпровський металургійний комбінат

Польсько-бельгійське акціонерне товариство «Південноруське Дніпровське металургійне товариство» заснувало Дніпровський металургійний завод на правому березі Дніпра в Кам'янському (сучасний Дніпродзержинськ), на якому 2 березня 1889 року введено першу доменну піч. На початку 20 сторіччя Дніпровський завод став найбільшим в Україні.

У 1913 році тут діяло 5 доменних печей, 10 мартенівських, 9 прокатних станів.





Першим керівником справами комбінату був Ігнатій Ігнатович Ясюкович.

1 вересня 1888 року був запрошений для керування справами Південно-Російського Дніпровського металургійного товариства, яке очолював понад 25 років поспіль.

1889 товариство відкрило у селі Каменському на березі Дніпра потужний металургійний завод, який став одним із найбільших промислових підприємств півдня Російської імперії.


Далі ми пройшлись біля центральної прохідної комбінату, яка збереглась з тих часів. Цікаво було уявити, як гуде гудок, закликаючи працівників на чергову зміну і люди потоком йдуть на роботу. Але ми були в неділю і там була така тиша, що можна було подумати, що це якийсь Город призраков blind lol



Один з цих призраків стояв і виглядав на нас з-за кущів


А на протилежній стороні я запримітила стару водонапірну вежу, яка теж збереглась до наших часів з 1884 року, але не знаю чи працює вона. Вона нічого особливого з себе не представила, але ж для історії ми її зафотали



Наш маленький гномик ще з костьолу просив щось пожувати і навіть став хвилюватись чи в цьому місті взагалі люди їдять? lol  бо починаючи з Прометея ми ніде не побачили магазинів, а йому вже хотілось щось гризонуть. Отже побачивши надпис АТБ він значно пожвавішав і одразу посипались замовлення що саме йому треба придбати )))

 

Ну от така у нас вийшла цікава і не очікувано прекрасна подорож вихідного дня.

Дякуємо Дніпродзержинську за цікаві збережені історичні об"єкти.



          

Хортиця - слава козакам!

         Бувала в різних куточках любимої України, але жодного разу не була на Хортиці. І взяла мене стидоба, як так, бути нащадками козаків і доживши до своїх літ не побувати на славній Хортиці. Так от дала собі слово: як що не побуваю на Хортиці нікуди ні ногою beat  lol  А що ж, слово дане - треба його виконувати umnik 
І от напередодні Дня Незалежності вирушили до міст козацької слави. Вийшла гарна прогулянка вихідного дня.
З нетерпінням чекали в"їзду в Запоріжжя і звичайно на саму ДніпроГЄС, бо саме з неї вже відкривається вид на Хортицю



Дорогою до Хортиці ми проїхали чотирьохарочний двохярусний Міст Преображенського, збудований в 1949-1952 роках. Цікаво було їхати по ньому, бо наш старий міст збудований трохи по-іншому - потяги знизу, а легковий транспорт зверху. На цьому ж мосту навпаки.








Їхали ми самі по собі, то поїхали на автовокзал, а вже звідти добирались до Хортиці, отже проїхались через значну частину Запоріжжя, але фотік весь час був в руках і моргав на різні цікаві моменти podmig











А тут мені сподобався кіоск, мабуть він залишився з давненьких часів, бо такі я бачила в старих радянських фільмах. Наяву я таких ніколи не бачила bravo




Переїхавши через міст ми стурбувались, як же нам назвати зупинку, а тут майже шок - в автобусі є кнопочка, натиснувши на яку ми повідомимо водія, що нам треба зупинити. Чому шок, спитаєте ви? А тому що в нашому губернському центрі такого немає, у нас треба горлати як зляканому і спробуй тихо горлонути, то ще й отримаєш від водія виговор, що тихо попрохав спинити.... А ще в Запоріжжі є зупинки і автобуси (маршрутки) зупиняються лише на зупинках, а не біля кожного заманувшогося стовба...  
Короче водій зупинив там де треба і на Хортиці нас зустрів козак 


Дуже дивно і якось не зрозуміло нам було, що тьопкати до самого комплексу нам прийшлось піхом, бо жодного транспорту туди нас не здогнало. Ну нам то не страшно, а як собі захотілось би комусь з дітками туди поїхати? 
Ну та ладно, для нашої країни то майже і не диво... Дійшли ми до вказівника, відімкнулись від повсякдення і насолоджувались атмосферою Січі smile  



За свідченням Д.Яворницького[1], існували 8 січей:
Хортицька (1556–1557)
Томаківська (1563–1593)
Базавлуцька (1593–1638)
Микитинська (1639–1652)
Чортомлицька (1652–1709)
Кам'янська (1709–1711)
Олешківська (1711–1734)
Нова (Підпільненська) (1734–1775)
Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775–1828).
Запорозька Січ була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька залога на Запорозькій Січі, що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. 












Як і годиться спочатку відвідали церкву. 
Запорожці відрізнялися крайньою релігійністю. Ними була прийнята обітниця не допускати на Січ тих, що приходять, які не сповідували православну віру. А представники інших релігій допускалися лише при прийнятті православ'я. За даними Дмитра Яворницкого, перша церква Покрову Пресвятої Богородиці була побудована в 1576 році. Вона була побудована з дерева. При Січовій церкві діяла приходська школа для навчання грамоті, закону Божому, молитвам і письму. 





У Січовій церкві також зберігалися особливо цінні документи, клейноди і казна Війська Запорізького.


 

Церква розташовувалась по середині січового двору, а навкруги всі інші будівлі. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя Запорозької Січі, де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. 












У самій Січі жили винятково неодружені козаки, що називали себе, на відміну від одружених, лицарями 

й товаришами. Тут частина з них розміщалася по тридцятьох восьми куренях, в самій Січі, а частина поза  нею, по власних будинках. Окрім того, що козаки були військовими, їм звичайно потрібно було і тримати військо, кормити його. Отже тут і виникають ремесла і промисли.  Козаки вміли займатися всіляким ремеслами. Особливо їм подобалося виготовляти свічки, зброю, посуд, приладдя та інвентар, меблі, лікарське обладнання, люльки, пляшки, діжки, мотузки, ковальське начиння, кінне спорядження, одяг, взуття, папір, порох, ядра, гармати, човни, весла та сіті, рибальські речі, мисливську амуніцію, будівельні засоби. 

 





 


Якщо звернутися до історичних образів козаків те окрім шаблі, у козака була ще і трубка - " люлька" або " бурулька", а ще вірніше " бурунька" (від татарського слова burun - ніс),
тобто " носогрійка". Досить багато збереглося таких " носогрійок" в музеях і приватних колекціях, що допомагає відтворити їх історичний вигляд. На Україні козаки вирізували люльки з вишні, з груші, липи або вересу. Не можна було різати люльки з осики, оскільки вважалося, що це прокляте дерево. Не різали трубки з дуба - священного дерева. Сосна і ялина заглушали аромат самого тютюну. 

Почти две сотни самых разно–образных керамических трубок для курительных смесей парят в воздухе в одном из куреней историко–культурного центра «Запорожская Сечь». Сотрудники центра готовятся к открытию первой масштабной выставки «Казак Мамай и люлька». Об этом «Индустриалке» рассказал директор  историко–культурного центра «Запорожская Сечь» Михаил Левченко.
– Все люльки собраны и хранятся на территории Национального заповедника «Хортица», они собирались со всей Украины очень долгое время, – отметил Михаил Павлович. – На выставке будут представлены три вида люлек — турецкие, польские и европейские. У каждой свой тип орнамента и надписи. Для создания выставки была проделана огромная работа. П
ару десятков маленьких трубок для курения организаторы увеличили — сделали идентичные копии, и это добавило особый колорит в выставку, сделав ее не только национальной, но и современной. (с)






Йдемо далі і заходимо на гостину в дім старости. 
 Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради.   Щось мені це нагадує   look

Будинок розділений на дві частини, в одній частині спочивальня, в іншій частині - ділова кімната. Мені все дуже подобається, особливо щодо глечиків і меблів, мене довго не могли звідти витягнути lol















Далі йдемо в будиночок "Операторів комп"ютерного набору" umnik lol  ой, ми ж не в 21-шому столітті - в будинок писарів chih  Там теж цікаво. Будиночок розділений на три кімнати. В одній - кімната головного писаря, в другій - кімната бригади писарів, в третій - архів.

Кімната головного писаря



Кімната бригади писарів.
Стіл бригадира umnik





Стіл писарів



Архів
 


А це набір різного зілля, з якого виготовляли чорнила.






А тут народ рєзвіцца, переодягаючись в козацький одяг 





А це Одарка виглядає свого Максима  lol



Ми правда одяглись ще вдома і тепер тільки позуємо lol 


Насолодившись атмосферою Січі ми пішли гуляти навколо неї. На жаль музей козацтва закритий на реконструкцію, то гуляли ми просто навколо по природі. Видерлись на височенну слизьку гору, на якій стоїть самий найвищий в Україні флагшток sila  


І звідти відкрились красоти













Гуляючи широкими просторами козацької вольниці було приємно бачити всі красоти, але ж і не йшли з думки події, які припинили існування Запорізької Січі:

У квітні 1775 року Г. Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі. На початку червня 1775 р. царські війська на чолі з генералом П. Текелієм, що поверталися з турецького фронту, та генерала Федора Чорби, що був викликаний для цього з придушення повстання О.Пугачова, оточили Запорозьку Січ 4-5(15-16).VI .1775 р. Не маючи сил боронитися, кошовий отаман Петро Іванович Калнишевськийзмушений був здати фортецю без бою. Разом із старшиною його було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна заслано по рішенню царського суду на 25 років до Соловецького монастиря, де він помер на 113 році життя у 1803 р. Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі 5 тисяч запорожців на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ. (с)

Але ж ми як завжди надіємось і віримо, що прийдуть прекрасні часи і наші діти не будуть знати біди.

Слава Україні! 

Де ще була і що їла )))

Кажуть "Не хлібом єдиним жива людина". Воно так, але ж і підкріпиться не заважає. Отже в попередніх замітках про подорож я багато розповідала про цікаві об"єкти, про красу України, але ж за час прогулянок іноді відволікались на поїсти lol  Іноді це були перекуси просто неба на травичці, а іноді заходили до кав"ярень, щоб спробувати щось місцеве і порозглядати цікаві інтер"єри.

Отже починаю з Кам"янця-Подільського. Погулявши по старому місту http://blog.i.ua/user/729788/1708495/ ;  http://blog.i.ua/user/729788/1708560/  мій шлях пролягав до Кам"янець-Подільської фортеці і перед її оглядом, щоб шлунок не заважав мозку пішла його підкормити lol   І перед фінішною прямою на фортецю я побачила кав"ярню, яку нам радила екскурсовод. Кав"ярня-музей "Кава від поліцмейстера".


 
         Кав"ярня знаходиться в старовинному будиночку, невеличкий дворівневий зал оздоблений старовинними речами і фотографіями, що відповідає атмосфері старого міста і поріднює зі справжнім музеєм. Я сиділа, відпочивала у прохолоді і насолоджувалась атмосферою старовини. Ну чесно зовсім не хотілось звідси йти.













Тут вмуровані цеглинки і я могла лише доторкнутись до них, облизнутись mmmm   і привезти своєму колекціонеру лише фото tears  



Тут я їла смачнючі млинці з мняском mmmm  і запивала такою ж смачною кавою. Млинці не фоткала, а гарнюньку каву зафотала, щоб було видно і стіл зі старовинними паперами


 Тепер пару куточків з Міжгір"я. Там в кав"ярні не ходила, тому лише фотки по ходу 

Просто зупинка, до речі стан її залишився таким як і 7 років назад



Фонтан посеред Міжгір"я



А це на базарі бабуся продавала підкови umnik  Якось весь час зустрічались старі підкови і різні сувенірні, а тут новісінькі ні разу не одьовані шкарики lol



А назавтра ми поїхали по Замкам Закарпаття http://blog.i.ua/user/729788/1710833/   і на шляху до цілі зупинялись придбати сувеніри, подивитись щось цікаве, поїли смачних шашликів, дійсно-дійсно ДУЖЕ смачних, тільки там я їла такі особливі смачнючки mmmm   

А тут ми просто погуляли, позаглядали









А це схоже хазяїн цього закладу рекламує меню і запрошує навідатись до нього cat lol



Тут ми не їли, бо ми вже наїлись шашликів, але тут ми зайшли в одну особливу кімнатку nevizhu lol



Ну все, всередину не заглядаємо, хоч там і класно dada але ж це не музей і не наша мета nini  Поїхали далі.... car   
         А далі були замки, замки, замки.... Після гуляння по Мукачівському Замку Паланку ми пішли гуляти по прекрасному душевному місту Мукачево. Особисто для мене це місто як рідне. Ну от не знаю що і як, але коли я вперше, 7 років назад, побувала в Мукачево я просто злилась з його енергетикою. Було таке враження, що це місто мого дитинства. Це місто огортало мене спокоєм, щастям, теплом. Було враження неначе я дійсно обнята його руками. Після тієї зустрічі я знову туди попала через 2 рокі і знову ті ж самі враження. А цього разу було враження неначе я зустрілась зі старим любимим приємним другом. Я ходила по вуличкам Мукачево і насолоджувалась його атмосферою.  











Пам"ятник просвітителям Кирилу і Мефодію


Мукачівська ратуша — триповерхова адміністративна будівля у місті Мукачеве. Збудована на початку XX сторіччя (1904 рік), у стилі сецесії з елементами неоготики. Ратуша стоїть у самому центрі міста, на площі Миру та на початку вулиці Пушкіна.

Споруда зведена за проектом і під керівництвом будапештського архітектора Яноша Бабули-молодшого.





Позаглядала в цікаві закоулочки

А це водостоки поближче, на них зображений мукачивський замок umnik


Половила гав з місцевим трубочистом і його кицькою lol


І в Мукачівській кав"ярні попила каву зі смачнючими тістечками. На вітрині залишилось мало смаколиків, бо вже був кінець робочого дня і народ під"їв тістечка



 А тут чарівниці чарують цукерочки



Звичайно всю атмосферу чарівної зустрічі не передаси, але хоч крапельку емоцій передаю smile

І станні мої поїденьки були вже у Львові. Прямо на площі Ринок знаходиться ця, не знаю як правильно сказати )))  може голубцярня  umnik lol



Там пропонують декілька різновидів голубців. І цікаво ж що вдома ми звикли до класичних голубців і чомусь не придумали начинити іншими начинками. Я спробувала з печінкою і грибами, та з баношем (кукурудзяна каша з сиром). Ну як на мене банош треба їсти сам по собі, а от з печінкою і горіхами прикольна начинка. 


Потім я пройшла далі і натрапила на рай для солодкоїжок mmmm  Від аромату, який там розноситься слюнки текли аж до полу lol  І навіть зараз, дивлячись фото і згадуючи те місто вже знову течуть слюнки mmmm prostite lol  Ну на закусон після голубців я взяла декілька екземплярів цих смаколиків


От такі діла малята chih lol

І на останок фото зі стін санаторію з цікавими мудрими словами smile



Ну от і всі мої розповіді з чудової подорожі. Бажаю всим прекрасних подорожей, наповнених душевністю, цікавинками і незабутніми спогадами kiss 

1 сентября

Очень интересно вспоминать школу. В школу я любила ходить. Училась нормально, без тройбанов, но самое главное никогда ничего не зубрила. Если я чего-то не понимаю, то должна либо понять и докопаться до истины, либо на фиг забить и забыть lol , но ни в коем случае не зубрить. Вот не знаю предмет, а меня вызвали, встала и честно сказала, что не выучила, двойка так двойка. 

Был один случай: заставила меня классный руководитель выступать на какой-то праздник, а я ужас как не любила этого в школе. Нас было трое, каждый должен был выучить по куплету из стиха и по очереди их рассказать. Вышли мы, стали на сцене в рядочек, я по середине. Первая рассказала свой куплет, я рассказала половину и всё - вырубило, не помню ни слова nevizhu. Говорю той, которая следом за мной, рассказывай свой куплет. Она - нет, ты еще свое не дорассказала, начни сначала и до конца договори. Я ей говорю, что я дурочка повторять несколько раз...  nini, или продолжай или я вообще выйду из середины и уйду со сцены. В общем развернулись мы и благополучно втроем ушли со сцены smutili 

       Уроки дома я учила быстро, чтобы побольше погулять на улице ))). Больше всего любила математику, а подробнее - геометрию. Самыми интересными для меня были - биология (зоология, ботаника), химия и труды. Самыми весёлыми - физ-ра и история. Хоть я и любила алгебру с геометрией, и решала по 2 варианта на контрольной, но учительница сказала мне, что никогда не поставит мне 5. А почему? Потому что я решаю себе не полностью, а потом решаю своему рядом сидящему Ваське другой вариант. Вот когда я стану думать только о себе и не буду отвлекаться на Васькин вариант, тогда у меня будет 5. Естественно без радумий я выбрала Ваську druzhba   lol. Вот еще честно не знаю как у меня по литературам (украинской и русской) были 4 и 5, я ничего не помню как я читала. Но я всё время отвечала на уроках и получала хорошие оценки crazy  

А еще вот: я любила рисовать и у меня не плохо получалось, но вот наш учитель по рисованию был пристрастен к хорошо оформленным девичьим формам, а так как я была не столь выдающаяся, то и оценки у меня были не важные. Хотя мои рисунки, которые я рисовала выдающимся девочкам получали 5 баллов lol  

Про клички учителей: Физкультурник у нас был - Мочалка, потому что у него волосы были как копна мочалок lol

Чертежник, он же учитель рисования - Циркуль, он действительно был длинноногий как циркуль )))

Физичка - Молекула, она была маленькая и кругленькая

Историк - Хамза, был похож на восточного хана ))) А еще, когда мы были в ЛТО, он всё время прикалывался и танцевал под песню "Али-Баба"

А вообще я даже не знаю что мне не нравилось в школе. Мне там нравилось, потому что там было прикольно и весело. На предметах мне было интересно слушать, на переменках было интересно бегать, гулять, общаться. И вообще я не любила каникулы, потому что скучала за половиной класса. То ли дело в школе. Сидишь на уроке, глядь назад, а там хлопцы увлеченно играют в точечки или морской бой. И так увлечены, что вокруг ничего не замечают. А мы со Светкой так и ловим момент где бы пошкодить. Ручку кинули под парту, типа она сама упала, наклонились искать её, а в это время хлопцам шнурки развязали prostite lol   А когда-то на 1 апреля вообще грандиозную шкоду сделали: У нас была политинформация и мы не пошли на неё, а в это время по-быстрому в раздевалке зашили рукава хлопцам nevizhu. Пришли на 1 урок, нас распирает, в голову ничего не лезет, мы в предвкушении конца дня. И так проходили целый день, никому не выдавая тайну, даже девченкам, чтоб не проболтались. И только перед последним уроком нескольким рассказали. И тут звонок с последнего урока. Все бегут к раздевалке, хлопцы быстрее всех. Хватают одежду, одевать, а там заблокировано, они в шоке непонимания что случилось, а  мы валяемся со смеху. Даже классная руководительница не выдержала. Да и хлопцы друг с друга ржали. Потом они немножко посердились на нас, но так как мы всегда с хлопцами дружили всё вернулось на круги своя lol, потому что шутка есть шутка, а особенно если шутка на 1 апреля - это вообще святое. Училась я 8 классов, а потом ушла в техникум. Сначала хотела быть учителем младших классов, но слава Богу меня отговорили. Потом хотела быть модельером, фармацевтом или медиком, но меня не пустили учиться в другой город, о чем я жалею... Хотя, жизнь мудрее нас и она наверное сама нас ставит на нужное место. 

И главное: Ура, что мои дети, несколько лет назад, закончили учиться в школе, потому что их школу я не любила nini  lol  Всем у кого дети еще ходят в школу, желаю выдержки, терпения и детям успехов.

Фотки с первого класса не нашла, наверное у родителей, но вот фотка с самой старшей группы садика, после лета я пошла в школу. Я слева lol


Это фотка после третьего класса, в пионерлагере. Я в первом ряду средняя, скривленная от солнца


А это комсомолка, активистка из 8-го класса lol


Ушла я со школы с 8-го класса, и это уже фотка в техникуме, по школьному был бы 10-тый класс

И еще вот, один из самых классных периодов моей жизни. Я была две смены пионервожатой в лагере. Как-будто опять вернулась в школу и бегала с детворой как одногодка lol 

 

Що погане ви любите робити?

       Читаю то тут, то там, що люди пишуть: люблю клубніку, люблю схід сонця, люблю смачний запах і таке подібне. 
      Ну звичайно це нямки, які багатьом подобаються, які наповнюють наше життя гарними почуттями. Але ж серед цих люблю і різних смакот у нас є повсякденні справи, які хочеш-не хочеш, а треба робити. Буває така справа, що от ненавидиш її робити, або просто руки не доходять бо ти її відсуваеш на останок, щоб не робити... 
     
       А є такі цікавинки: комусь ця справа ненависна, а комусь в радість. От цікаво, а що таке погане любите робити ви?

Я люблю чистити картоплю. Можу так вникнути в чистку, що приходиться замість супу варити картоплю lol
Люблю консервувати. Захоплююсь до закінчення банок, або поличок у погребі. Але і це мене може не спинити, бо я іду докуповую банки і ставлю їх на полу lol

А ще я люблю чистити оселедець. 


А ще люблю чистити річкову рибу, особливо карасів. Коли я бачу сиру річкову рибу, мене аж трусить. 


Я люблю цей запах, люблю знімати луску і витягати нутрощі prostite, роздивляючись що там всередині і радіти, коли там куча ікри privet. І тоді я думаю, що мені може треба було бути хірургом umnik  lol   І головне, я ж її перечистила неперечьотну кількість. 


Вона до мене надходила мисками, відрами, ваганами і вона мені не набридла omg  ото любов love lol


Львівські смачні цікавинки

          Ну як же бути у Львові і не добути собі жменьку кавочки? У Львові знаменита і мабуть єдина копальня кави umnik   На вході стоять здоровенні бутилі з цим чудовим зерням. Стоять і наче моргають podmig , зазиваючи зайти в середину. Ну і як же туди не зайти? 


Заходжу і від смачного аромату впадаю в транс crazy lol Отже пішли добувати каву:
Тут все легально, дозвіл на добування кави виданий довічно umnik   Так що Україна буде з кавою dada  lol




Щоб мати каву, треба її добути у забої. Дорога до забою загадкова





На поличках лежить спецобмундирування, яке видають кавовим шахтарям



Одягаємо і за роботу



Мої співробітники lol



Далі ходимо темними закоулками підсвічуючи собі звёздамі, які горять во лбу, тобто фонариками, які прилаштовані на касках і спалахами фотоапарату )))





В одному з кутків нас щиро зустрічає її господар Юрій Кульчицький



На протязі всього шляху нас супроводжує характерний для шахти звук роботи видобувальних агрегатів 


Фух, напрацювавшись йдемо на вихід, там інженер з охорони праці нагадує щоб ми не забули здати спецодяг umnik



І знову це випробування, знову цегла, але вона вмурована tears  Ну що ж, колекціонеру дістається фото і облизні unsmile  

 
Мимо цього випробування виходимо на гору і бачимо, що добуту нами каву вже смажать і пакують по мішечках і мішках









І тепер просто гуляю над копальнею і роздивляюсь сувеніри









Ну як і годиться до кави можна з"їсти смачненьку цукерочку, а вони як раз не далеко від копальні, так що прямуємо за солодкою смакотою mmmm

Ну що Вам сказати, в Закарпатті течуть мінеральні джерела, водоспади і гірські ріки  http://blog.i.ua/user/729788/1709514/  а у Львові течуть шоколадні джерела і ріки mmmm lol




І ось вправні майстри збирають ці шоколадні потоки і роблять смачні шедеври bravo







І не тільки смачні devil



До Різдва ще далекувато, але ці пряні палички кориці так привабливо лежать і прикрашають інтер"єр Чоколядного раю 



Хочете, давайте зіграємо у шашки. Хто виграє, б"є шашку і з"їдає її. Такі мабуть повинні бути умови гри у чоколядні шашки? podmig lol



Ну от така смакота. Ви насолоджуйтесь, а я вже побігла на потяг, бо за цими красотами і смаколиками я загубила лік часу prey  

Звідки береться нудьга?

Британський письменник Террі Пратчетт помітив:

«Люди — дивні істоти. У світі, повному чудес, їм вдалося вигадати нудьгу».

Острів Маргарита, Венесуела

Будинок біля води

Один з пташенят лебедя, яке рано вилупилося, купається у воді садка в селі Ебботсбері, Англія

Найдовший міст Європи: Васко да Гама

Величезна змія з ліхтарів на вулицях Сінгапуру

Норвегія

Острів Маргарита, Венесуела

Наближення весни, Мисак, Японія

Виверження вулкана Етна, Італія

Пандан

Схід Місяця

Доріжка вінілової платівки, збільшення в 1000 разів

Боротьба весни з зимою

Альпи, Швейцарія

Острів Сеня, Норвегія

Водоспад Мітчелл, Австралія

Льодовиковий водоспад, Шпіцберген


http://www.blitz.if.ua/news/24106

Гарного настрою, шановні!  cvetok kiss

Львів, храми

         Навкруги від площі Ринок знаходиться багато цікавих старовинних будівель, костелів, отже і до них я встигла дібратись. Першим об"єктом куди я потрапила була Каплиця Боїмів. 
Каплиця Боїмів – славнозвісна пам’ятка пізнього ренесансу, яка не має аналогів не лише в Україні, але й у європейській архітектурі.

Каплиця Боїмів — пам'ятка сакральної архітектури у Львові на площі Катедральній, була збудована у 1609-1615 роках (за іншими даними у 1606-1615 роках) над фамільним гробівцем родини львівських пвтриціїв угорського походження Боїмів. Ззовні каплиця своєю архітектурно-об'ємною композицією нагадує прикарпатські церкви XVII-го століття.


Найнасиченішим декоративними елементами є головний, західний бік каплиці. Відомо, що скульптурну декорацію західного фасаду створено на другому етапі будівництва каплиці.  Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.




Інтер'єр каплиці композиційно і стилістично пов'язаний з її зовнішнім виглядом. Завдяки майстерності архітекторів, зсередини каплиця виглядає значно більшою і вищою, аніж ззовні. Вівтарна стіна, що зливається з чашою куполу каплиці, створює атмосферу піднесення. Головна тема вівтарних композицій — Страсті Христові. Центральною композицією є "Моляння про чашу". На невеликій площі авторам вдалося розмістити всіх учасників подій у Гетсиманському саду.




         Внутрішня чаша купола каплиці є одним з найважливіших елементів ансамблю, який довершує цілісність комплексу. У нижній частині купола — три ряди кесонів, по дванадцять у кожному ряді. Розміри кесонів зменшуються з наближенням до верхівки купола. Таке їх розташування, вдало вибраний блакитний колір тла, а також восьмигранний світловий ліхтар, створюють враження значно більшої висоти каплиці, аніж вона є насправді.


         Освітлення внутрішнього простору каплиці забезпечують також три круглі вікна. Два з них — у верхній частині північної стіни та ще одне — у вехній частині підкупольного восьмерика на західному фасаді. Додаткове освітлення нижнього ярусу забезпечують чотири нижніх вікна головного фасаду.



         Мені дуже сподобалась вирізблена композиція на правій стіні каплиці. І от що про неї пишуть: Деякі скульптурні композиції створені з застосуванням чорного мармуру та білого або сірого алебастру, який на той час був відомий під назвою «русинський мармур». Жіночка, яка наглядає карлицю саме так і сказала, що ця композиція з алебастру.


Наступний об"єкт була Латинська Катедра.

Архикатедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський катедральний собор, або Катедра — католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви на Катедральній площі. Пам'ятка сакральної архітектури 14-18 століття. Латинський катедральний собор - чи не єдина вціліла готична пам"ятка архітектури древнього Львова. Впродовж століть катедра неодноразово зазнавала реставрвцій і добудов, які змінювали її вигляд, внаслідок чого собор увібрав в себе риси кількох стилів розпочинаючи від готики , закінчуючи бароко, ренесансом і сецесією. Суворі й величні форми собору гармонійно вписуються в ансамбль середньовічного міста, а стіни пам"ятають багато цікавих, захоплюючих, а часом і трагічних подій та історичних фактів, що відбувались на території Львова.


Атмосфера в храмі дуже заспокійлива, таке ж відчуття у мене було в  Петропавлівському костьолі Кам"янця-Подільського http://blog.i.ua/user/729788/1708560/  Я сиділа на лавочці і роздивлялась навколишнє убранство храму, фрески, вітражі, різблені і вибиті з каменю скульптури. Всередині храм значно величніший ніж ззовні. І так само як і в каплиці Боїмів всередині він виглядає великим. 















Інтер"єр храму, як і всі готичні споруди, вражає високими архітектурними елементами, елегантною вишуканістю, пишним скульптурним оформленням, прекрасними розписами стін та витонченою різьбою та ліпниною.  У храмі зберігся орган з 1839 року. Своїм мелодійним звуком він і нині милує слух прихожан.

Далі йду до Храму святих апостолів Петра і Павла, відомий як костел Єзуїтів. Храм споруджений у 1610-1630 роках. Костел — одна з найбільших культових будівель Львова. 


Центральний вхід в костел и скульптура на фасаді 



В цей день у Храмі велись якісь зйомки і в принципі туди нікого не пускали, але люди крадькома заходили в бічні двері, проходили повз табличку "Вхід лише зйомочній групі" і тихенько навшпиньках йшли роздивлятись храм всередині.  


Порівняно з Латинською катедрою в цьому костелі звичайно стан на багато гірший. Коли я по ньому ходила було глибоке відчуття жалості, таке відчуття неначе я біля сильно хворого. І так стою і розумію, що я нічим не можу допомогти і від цього же гірше на душі. Але ж як я роздивилась, реставрація там по-тихеньку іде, отже хворого лікують. Пішла я звідти з надією, що все ж таки храм вилікують і він буде радувати своєю величністю. 

Внутрішній інтер"єр храму:







Дерев"яні вирізблені меблі




Центральна частина храму, в якій стоять ліси і йде реставрація.


А ці сходи вели як раз туди, де і велись зйомки, бо віддтіля доносились знімальні команди: "мотор" "дубль надцять" і т.п.... Дуже жаль, що не можна було туди позаглядати unsmile 


Якийсь час храм використовували як склад, а від 1970-х років передали Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України  під книгосховище обмінного фонду (станом на жовтень 2011 р. у ньому знаходилось понад 2,3 млн книг). Експлуатація будівлі храму у якості книгосховища дала можливість уникнути значних руйнувань інтер'єру, хоча вповні зберегти внутрішню оздобу не вдалось. Так через поганий стан покрівлі храму всередину потрапляла волога, це стало причиною втрати цінних фресок центрального склепіння та в бічних навах. Наприкінці 1990-х років провели археологічні розкопки у криптах під центральною навою та відреставрували приміщення сутерен під південною навою. Храм став першою пам'яткою барокової архітектури у Львові.

Фото з інету: процес вивезення книг з храму.


Храми Львова віддзеркалюють складну конфесійну структуру цього релігійного центру всеукраїнського значення. Львів завжди славився красою своїх храмів і різноманітністю стилів. У Львові представлені громади усіх конфесій християнства, які упродовж віків побудували в місті декілька десятків церков, що входять до числених пам'ятників архітектури.