Каплиця Боїмів — пам'ятка сакральної архітектури у Львові на площі Катедральній, була збудована у 1609-1615 роках (за іншими даними у 1606-1615 роках) над фамільним гробівцем родини львівських пвтриціїв угорського походження Боїмів. Ззовні каплиця своєю архітектурно-об'ємною композицією нагадує прикарпатські церкви XVII-го століття.

Найнасиченішим декоративними елементами є головний, західний бік каплиці. Відомо, що скульптурну декорацію західного фасаду створено на другому етапі будівництва каплиці.  Фасадна стіна каплиці вкрита суцільним кам’яним різьбленням на тему Страстей і фігурами святих Петра і Павла. Інтер’єр будівлі є не менш пишно декорований. При створенні багатофігурних композицій за звичаєм того часу використовували як моделей звичайних людей. Таким чином ми маємо тут нагоду побачити обличчя справжніх людей давньої епохи.

Інтер'єр каплиці композиційно і стилістично пов'язаний з її зовнішнім виглядом. Завдяки майстерності архітекторів, зсередини каплиця виглядає значно більшою і вищою, аніж ззовні. Вівтарна стіна, що зливається з чашою куполу каплиці, створює атмосферу піднесення. Головна тема вівтарних композицій — Страсті Христові. Центральною композицією є "Моляння про чашу". На невеликій площі авторам вдалося розмістити всіх учасників подій у Гетсиманському саду.

         Внутрішня чаша купола каплиці є одним з найважливіших елементів ансамблю, який довершує цілісність комплексу. У нижній частині купола — три ряди кесонів, по дванадцять у кожному ряді. Розміри кесонів зменшуються з наближенням до верхівки купола. Таке їх розташування, вдало вибраний блакитний колір тла, а також восьмигранний світловий ліхтар, створюють враження значно більшої висоти каплиці, аніж вона є насправді.

         Освітлення внутрішнього простору каплиці забезпечують також три круглі вікна. Два з них — у верхній частині північної стіни та ще одне — у вехній частині підкупольного восьмерика на західному фасаді. Додаткове освітлення нижнього ярусу забезпечують чотири нижніх вікна головного фасаду.

         Мені дуже сподобалась вирізблена композиція на правій стіні каплиці. І от що про неї пишуть: Деякі скульптурні композиції створені з застосуванням чорного мармуру та білого або сірого алебастру, який на той час був відомий під назвою «русинський мармур». Жіночка, яка наглядає карлицю саме так і сказала, що ця композиція з алебастру.

Наступний об"єкт була Латинська Катедра.

Архикатедральна базиліка Успіння Пресвятої Діви Марії, або Латинський катедральний собор, або Катедра — католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви на Катедральній площі. Пам'ятка сакральної архітектури 14-18 століття. Латинський катедральний собор - чи не єдина вціліла готична пам"ятка архітектури древнього Львова. Впродовж століть катедра неодноразово зазнавала реставрвцій і добудов, які змінювали її вигляд, внаслідок чого собор увібрав в себе риси кількох стилів розпочинаючи від готики , закінчуючи бароко, ренесансом і сецесією. Суворі й величні форми собору гармонійно вписуються в ансамбль середньовічного міста, а стіни пам"ятають багато цікавих, захоплюючих, а часом і трагічних подій та історичних фактів, що відбувались на території Львова.

Атмосфера в храмі дуже заспокійлива, таке ж відчуття у мене було в  Петропавлівському костьолі Кам"янця-Подільського http://blog.i.ua/user/729788/1708560/  Я сиділа на лавочці і роздивлялась навколишнє убранство храму, фрески, вітражі, різблені і вибиті з каменю скульптури. Всередині храм значно величніший ніж ззовні. І так само як і в каплиці Боїмів всередині він виглядає великим. 

Інтер"єр храму, як і всі готичні споруди, вражає високими архітектурними елементами, елегантною вишуканістю, пишним скульптурним оформленням, прекрасними розписами стін та витонченою різьбою та ліпниною.  У храмі зберігся орган з 1839 року. Своїм мелодійним звуком він і нині милує слух прихожан.

Далі йду до Храму святих апостолів Петра і Павла, відомий як костел Єзуїтів. Храм споруджений у 1610-1630 роках. Костел — одна з найбільших культових будівель Львова. 

Центральний вхід в костел и скульптура на фасаді 

В цей день у Храмі велись якісь зйомки і в принципі туди нікого не пускали, але люди крадькома заходили в бічні двері, проходили повз табличку "Вхід лише зйомочній групі" і тихенько навшпиньках йшли роздивлятись храм всередині.  

Порівняно з Латинською катедрою в цьому костелі звичайно стан на багато гірший. Коли я по ньому ходила було глибоке відчуття жалості, таке відчуття неначе я біля сильно хворого. І так стою і розумію, що я нічим не можу допомогти і від цього же гірше на душі. Але ж як я роздивилась, реставрація там по-тихеньку іде, отже хворого лікують. Пішла я звідти з надією, що все ж таки храм вилікують і він буде радувати своєю величністю. 

Внутрішній інтер"єр храму:

Дерев"яні вирізблені меблі

Центральна частина храму, в якій стоять ліси і йде реставрація.

А ці сходи вели як раз туди, де і велись зйомки, бо віддтіля доносились знімальні команди: "мотор" "дубль надцять" і т.п.... Дуже жаль, що не можна було туди позаглядати  

Якийсь час храм використовували як склад, а від 1970-х років передали Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України  під книгосховище обмінного фонду (станом на жовтень 2011 р. у ньому знаходилось понад 2,3 млн книг). Експлуатація будівлі храму у якості книгосховища дала можливість уникнути значних руйнувань інтер'єру, хоча вповні зберегти внутрішню оздобу не вдалось. Так через поганий стан покрівлі храму всередину потрапляла волога, це стало причиною втрати цінних фресок центрального склепіння та в бічних навах. Наприкінці 1990-х років провели археологічні розкопки у криптах під центральною навою та відреставрували приміщення сутерен під південною навою. Храм став першою пам'яткою барокової архітектури у Львові.

Фото з інету: процес вивезення книг з храму.

Храми Львова віддзеркалюють складну конфесійну структуру цього релігійного центру всеукраїнського значення. Львів завжди славився красою своїх храмів і різноманітністю стилів. У Львові представлені громади усіх конфесій християнства, які упродовж віків побудували в місті декілька десятків церков, що входять до числених пам'ятників архітектури.

      Строительство завода поручили инженеру-технологу А. М. Горяинову, который и стал первым директором завода. Известные в Российской империи акционеры П. И. Губонин и В. Ф. Голубев сумели привлечь и поставить на службу отечественной металлургии и трубной промышленности франко-бельгийские капиталы.

Александровский Южно-Российский завод Брянского акционерного общества был основан 22 мая 1887 года (по дате ввода в эксплуатацию доменной печи № 1). В сентябре того же года была открыта небольшая чугунолитейная мастерская для отливки изделий из чугуна. Весной 1888 года Брянское акционерное общество приступило к строительству бессемеровской и сименс — мартеновских сталелитейных мастерских, началось сооружение рельсовой, листопрокатной и железнодорожной мастерских с 32 пудлинговыми печами и отделением прокатки универсального широкополосного и сортового железа.

22 мая 1888 года первую плавку дала вторая доменная печь, а в октябре — начали осуществлять прокатку металла на мелкосортных и среднесортных станах завода.

К 1917 году на Брянском заводе работало 6 доменных, 8 мартеновских печей, 9 прокатных станов (в том числе 5 сортовых), 3 бессемеровских конвертера, вспомогательные и ремонтные цехи. (с)

Є цікавий момент, пов"язаний з цим старим заводом: З давніх часів і по ці часи на все місто гудить гудок, який сповіщає початок робітничої зміни. 1 зміна - 7-00 годин, 2 зміна - 15-00 годин, 3 зміна - 23-00 година. 

Підїхавши трішки на трамвайчику ми добрались до цікавого пам"ятника архітектури, історії і інженерії  Старовинної водонапірної башти, яка була побудована разом з залізною дорогою.  Я її називаю - красунечка. Вона сором"язливо стоїть посеред нових будівель заводу, але її інтелігентна величність все ж таки виглядає прекрасно.

«Две водонапорные башни – в районе железнодорожного вокзала и на территории ДИИТа – интересные памятники промышленной архитектуры и свидетели «индустриального бума» в истории нашего города конца XIX – середины XX веков. Башни не обладают наивысшей категорией архитектурной ценности, но для современного Днепропетровска – это памятники уникальные, единичные.

Обе рассматриваемые нами водонапорные башни принадлежат к направлению историзма в архитектуре и созданы в формах эклектики второй половины XIX века, то есть соединяют в себе признаки двух стилей – неороманского и неорусского.

Водонапорная башня при станции «Екатеринослав» – ровесница самой дороги и вокзала (линия открыта в 1884 г.). Её мощный силуэт долгие десятилетия формирует панораму завокзальной территории между линией железной дороги и Днепром.

Башня представляет из себя массивное вертикально ориентированное сооружение высотой больше 36 метров. Башня восьмигранная, шестиярусная (!), увенчанная восьмискатным шатром. На сегодня объект хорошо сохранился. Особенно следует отметить удивительную сохранность верхнего деревянного яруса башни, с использованием массы резных декоративных элементов. Дерево почернело от времени, но верхний ярус башни – уникальный образец деревянной архитектуры старого Екатеринослава.

Из-за необычной формы верхнего яруса издалека башня может напоминать гигантский цветок.

Сегодня башня находится на территории Днепропетровского тепловозоремонтного завода (ул. Краснозаводская) и скрыта от посторонних посетителей. Может, это и к лучшему, учитывая современное отношение к памятникам прошлого.

Несмотря на свою роль архитектурной доминанты, водонапорная башня при станции «Екатеринослав», является, все-таки, типовым памятником для данного вида сооружений».(с)

Далі по місточку ми перейшли до самого вокзалу. Місточок дуже влучно збудований для зручності і швидкого діставання робітників до вокзальної площі. 

З місточка нам відкрились старовинні будівлі залізниці.

Вокзал із зворотньої сторони

І ще одна водонапірна вежа