У нас є Карпати, і Крим є, і море,
Але ненажерний сусід не дає нам спокою.
Він прагне приборкати нас що є сили,
Але сам собі він риє могилу
Він мріє потрапить до солодкого раю
Мізками ж своїми ніяк не здолає
Що ми вільні люди і нас не зігнути
І правда за нами! І так має бути! 

1.  Коли мені було 5 років, а двоюрідному брату – 4, я запропонувала пограти в гру папа і мама, я збиралась бути поштаркою, бо поряд лежала сумка, схожа на поштарську  , а брату наказала ремонтувати щось і вказала на розетку. Він взяв великі гвіздки (мабуть 100-120) і приготувався «ремонтувати», але я вирішила показати як саме це треба робити і встромила такі самі гвіздки в розетку. Враження не передаваємі – жах 

2. В той самий період, знайшла банки з фарбами і старі щітки, позвала свого брата, видала йому щітку з фарбою і разом стали фарбувати залишки труб . Пам"ятаю, що контролювала брата, щоб він гарно фарбував. А фарба була старюча і підсохша, лягала такими бридкими мазками. Відтирали і відмивали нас потім довго 

3. Бабуся  підмазала глиною стіни в хаті, все гарно вибілила, пофарбувала долівку і пішла готувати обід. Двері в хату залишила відкриті, щоб фарба вивітрювалась і все підсихало. Знову ми в тандемі з братом, під моїм керівництвом, замісили залишки глини і грязюку, і почали мазати одну зі стін. Ми так старались, раділи, що допоможемо бабусі. А бабуся помітила, що ми мотаємось туди-сюди, зайшла в хату і чуть не зомліла. На підлозі наші сліди і одна зі стін «красиво» помацькана.  

4. В 2-му класі продавала кольоровий папір по 1 копійці, чим возмутила вчительку. Про це розповіли на батьківських зборах і вдома мене вистидили. Бо це спекуляція, а цим  в срср не можна було займатись )))

5. Обмалювала лице молодшої сестри коричневою помадою, бо хотіла намалювати мавпочку, яку бачили в дитячому фільмі. Бідолашну сестру мама вимивала пару суток, з перервами, бо помада була дуже в’їдлива 

6. Коли були на морі, жили на квартирі. Там у бабусі були кури в загородці. Ми з тимчасовою подружкою придумали, що то фашисти і обкидували їх мілкою картоплею, яку знайшли в сарайчику . Відро патронів було витрачено на фашистську нечисть   Але потім бабця пожалілась нашим батькам і ми отримали пілюлєй   

7. Завжди допомогала своїй бабусі садити квіти і любила квіти, за це сусідська бабуся часто нарізала букети квітів і давала моїй мамі, щоб вона передала мені.  

8. Була, так званим, прєдводітєлєм дівчачої вуличної команди. Завжди придумувала різні ігри, в яких хлопчача команда намагалась перемогти , але не завжди вдавалось  . Виплавляла зі свинцю і пластику різні іграшки

9. Одного разу із-за мене виникла дуель. Два хлопці вирішили обкидати один одного сніжками, щоб показати мені хто з них кращий.

10. Три рази була барабанщицею на парадах    

      Чомусь так не заслужено віддвигають гарбузи? Або готують так мало страв з них. 

      От і випав перший сніг 

      Початком великих географічних відкриттів можна вважати діяльність португальських мореплавців XV століття і натхненника їх звершень принца Генріха Мореплавця (4.03.1394-13.11.1460).

      Почну з того, що наш регіон дуже обрусили, та в принципі як намагались і більшість країни. Але ж дякуючи нашим бабусям, дідусям, батькам, родичам ми як могли зберегли українську мову. Прикро звичайно, що в ній трохи є примісі, але ж те, що змогли зовсім не перейти на іншу мову це вже добре. Я повністю навчалась у російськомовних навчальних закладах: дитсадок, школа, технікум, ВУЗ. Але мені навіть на думку не спадало вдома говорити не українською. Те саме і більшість родичів. 

       Продовжуючи подорож http://blog.i.ua/user/729788/2250961/?p=1#p1 ми поїхали далі, а саме в житлову частину поселення Орбіта. 

       Коли майже п"ятдесят років тому містечко проектувалося, то передбачили, що у ньому житиме близько 20 тисяч осіб, переважно енергетики із сім’ями. Будувалася АЕС, а разом із нею росла Орбіта. З’явилися житлові будинки, один з найбільших в області універмаг, палац культури, величезна їдальня. Люди почали потроху заселятися, місто загомоніло... 

   Приїжджали люди звідусіль. Влада обіцяла роботу, житло, перспективи. Планувалося, що незабаром в Орбіті збудують школу, садочок, лікарню. Житло тут можна було отримати відразу.

       Після вибуху в Чорнобилі будівництво зупинилося назавжди. Місцеві мешканці враз залишилися без жодних перспектив. Через безробіття більшість із них виїхала. А коли згодом зупинилася котельня і єдина теплотраса в місті припинила подавати тепло в оселі, стало зрозуміло, що Орбіта вмирає.

      Та все ж сьогодні у містечку життя хоч і неквапно, але триває. У двох п’ятиповерхівках мешкають близько шістдесяти сімей, переважно пенсіонери.  (с)

      Одразу на в"їзді в поселення нас зустрічає чималенька дев"ятиповерхівка. Вона зовсім пуста, жодна людина тут не живе. 

Біля неї стоять дві будівлі. На одній з них зрозуміло написано "Універмаг". Але ж від нього залишилась пошарпана коробка. 

         Щоправда навколо самої коробки Універмагу повсюди розсипані неприхотливі квіточки, які вже ростуть самі собою, розсипаючи щорічно насіння.

         Жилі будинки з цього місця навіть не видно. Про їх напрямок ми здогадались по тому, що з-за лісочку вийшли місцеві, а потім туди ж пішов ще один чоловік. І ми теж пішли в тому напрямку, де в ліску натрапляли на старі червиві гриби, такі які бачили і біля так званої АЕС. Теж було дивно, що люди прямо в двох кроках від себе не збирають гриби   Дехто за десятки, сотні кілометрів їдуть хоч трішки зібрати грибів, а тут під носом добро пропадає на очах...

Вже коли підійшли ближче до пролісочка, між віттям стали проглядатись п"ятиповерхові будиночки і чувся дитячий гомін.

 Пройшовши ще декілька метрів нам відкрилась картинка мого дитинства і здалось наче ми з Марсу (недобудованої АЕС) прилетіли на машині часу у вісімдесяті роки минулого століття. 

     Тут дивна, заспокійлива тиша, яка зовсім не в"яжеться з ритмом мегаполісів. І побувши там зразу думаєш, що ось тут би пожити. Але походивши в такому спокійному ритмі вже наче і скучно стає. Але, але... кожен обирає для себе, під свій темпо ритм... 

З плюсів звичайно найчистіше хвойне повітря, для дітей просто оаза, машини виїзжають рідко, автобус по розкладу приїздить наче 3 рази на день, тиша і спокій для нервової системи. Начеб-то діток возять до школи і в садочок на автобусі.

Вийшли ми в іншу сторону від будинків, де побачили зупинку

Перед від"їздом пробіглись по ліску і зібрали трохи грибів.

Вже коли їхали в напрямку Чигирина, на довгому відрізку дороги лежали бетонні плити. Мабуть тут повинна була бути загорожа, якась кілометрова зона від станції.

На цьому наша екскурсія до Орбіти закінчилась, але далі нас чекав ще один цікавий об"єкт. Який вже давненько приманював до себе.

Посеред поля вдалині стоїть млин. І проїзжаючи декілька разів повз нього дуже хотілось підійти поближче. І ось той час настав    

Здаля здається, що з ним все в порядку, але підійшовши ближче вже побачили, що лопасті просто прибиті для антураху. Але ж все одно, хтось це дбайливо зробив. Ми дуже були їм вдячні.

Наблизившись до млина ми почали його оглядати з усіх боків

 

І побачили з боку вхід у млин

Звичайно він нас дуже приманював, тим більше там навіть ступеньки є. І ми полізли всередину, бо це було вперше в житті. Хоч і не дуже сподівались побачити там щось цікаве, все таки млин древній і все могли розтаскати, але ж надія жевріла. І о чудо!  Нам пощастило і ми не пошкодували, що протупцювали через все поле і залізли у млин

Там було багато всіляких перетинок, перемичок, дощечок і саме найголовніше    круглий механізм 

Багато брусів і досок поїдені шашелем, але деякі ще досить міцні і навіть цілі

Коли ми вилізли з млина сонце швидко ховалось за дерева. Ми були раді, що накінець змогли оглянути цього старожила

Млин справив гарне враження і пом"якшив енергетику бетонної станції і поселення Орбіти. Хоч млин давно і не виконує своїх функцій, але ж його енергія добра знівелювала пусту енергію бетонних розвалин.

 Гарного всім настрою   

       Це місце називають місто-примара. І раз ми вже говоримо про місто, то правильніше сказати: як ми були в Орбіті. Один раз бачила про нього невеличкий репортаж, потім звичайно стало цікаво і почали ми читати що, де, як... Щоб сказати, що мені дуже хотілось туди потрапити, не скажу. Тому що з репортажу, статей і уяви мені підказувало що енергетики від відвидин цієї місцини явно не додасться. Але ж цікавість захопила. Не все ж по красотам гуляти  

1970 року розпочалося будівництво Чигиринської АЕС, а також поруч міста енергетиків на 20 тис. осіб. У 1980-их проект заморозили, а після аварії на Чорнобильській АЕС — скасували.

     Спочатку ми вирішили подивитись саме залишки недобудованої АЕС. До неї прокладена бетонна дорога, яка звичайно добре збереглась, бо по ній майже не  їздять. 

      Вся ця споруда захована прямо посеред густого лісу. Зробивши декілька поворотів по дорозі ми виїхали на досить вузьку доріжку і вже з неї відкрився вид на ще збережену височенну трубу.

       Зупинившись прямо біля труби ми пішли обстежувати місцевість, розпочавши, зрозуміло з самої труби.

       

Це безпосередньо сама труба в середині

     Навколо місцевість явно була апокаліптична. Апокаліпсису додавала і похмура погода. Сонця не було, хмари затягли небо, навколо дерева і тиша. Весь розвалений бетонний пейзаж здавав на те, що ми дійсно на якійсь орбіті. Неначе ми не на Землі, а на якійсь іншій планеті   Іноді було навіть моторошно. Але ж раз вже приїхали, треба уважно обшарити місцевість. Ми продвигались обережно, тому що повсюди були груди бетону, каміння, подекуди стирчали залізні прути. Почва повсюди піскова і перерита. Скоріш за все перерили і перетрощили тут все шукачі металу. 

        

      Марсіанства додавали якісь дивні шматки чи то стін, чи якихось сумішей, а також подекуди одинока рослинність на піску і камінні.

        Око весь час намагалось вхопити життєвих кольорів, хоч вони і осінні, але все ж кращі від бетонних удручающих пейзажів.

       Вдалині виднілись дві невеличкі будівлі. Спочатку ми подумали, що то сторожки, чи туалети. Але підійшовши ближче і заглянувши туди, з"ясувалось, що то якісь глибокі резервуари. Фоткали зі входу, бо вглиб пробиратись було опасно.

  Поряд з великою трубою є ось такі початки труб, а може залишки  

       І от в якийсь час відкрився якийсь страшний вигляд тієї труби. Здавалось, що небо зараз впаде або розпочнеться буревій

        Але як кажуть "Сама темна ніч перед світанком". І нарешті нас порадувало сонечко. Воно поступово розігнало хмари і настрій значно покращився. Все що ми бачили в суворих, темних фарбах почало розвиднюватись і розфарбовуватись в радісні осінні кольори. Все це співпало з тим, коли ми почали покидати зону Апокаліпсису     Аж легше стало. Наче ми повернулись на Землю  

    

 І лише деякі артефакти нагадували нам про недавній Марс 

     Обстеживши дику зону, ми перемістились в закинуту, але ще до кінця не розвалену територію. Тут будівля схожа на гаражі і адмінбудівля.

       

          В адмінбудівлі ще навіть  збереглись обої мейд ін совєт юніон   Згадалось як ми з батьками вперше такі ліпили (саме це слово більш підходить) подібні обої  

    Не погано зберігся кафель в туалеті  Видно, що працівники постарались гарно, садили його на якісні матеріали )))

       

        Зрозуміло, що на верхні поверхи ми не стали підійматись, лише запєчатлєлі сходи на верх. 

         Вийшли ми через центральний вхід. Вдалині вже хвилин 20 чулись якісь стрельби і легкі взривчики. Уявіть собі, тут і так моторош бере, а тут ще з"явились якісь побочні спецефекти  

В одній з кімнат адмінбудівлі ми натрапили на "арсенал", і зрозуміли, що слава Богу він навчальний, а ті стрельби, схоже на якісь ігрові збори. 

         І тут наші здогадки підтвердились у вигляді двох молодих людей в камуфляжі і з рацією.

           Вже коли їхали додому, на зустріч йшов ще один товариш в спецодягу    

          Ми пішли далі і знайшли ще залишки якихось будівель, споруд і артефактів.

          І саме цікаве, що ми знайшли купи грибів, які на жаль вже не придатні до збору, бо дуже старі і червиві. Схоже тут вони живуть свій дійсний вік. Тут їх ніхто не збирає.

Вони навіть втрати здатність ховатись 

Отже на шляху до машини ми вже бачили радісні фарби природи.

Навіть метелик спокійно позував нам ні трохи не намагаючись злетіти

      Навколо нас все ближче було чути "військові дії", та і часу ми тут вже провели достатньо, щоб мати враження про дану місцину. Отже ми збираємось і їдемо вже в поселення, де ще живуть люди, а саме: в Орбіту. 

Далі буде 

Що ми їли? Нащо воно нам було треба? ))
Замітка Ordinary  http://blog.i.ua/user/6518361/2248832/ навіялf спогади про дитинство. Ні, звичайно воно не було настільки тяжким як згадували бабусі про своє. Але з їхніх спогадів ми дізнались, що коли була голодовка, в їжу йшло все що росло поряд. Робили якісь млинці з лободи, суп з кропивою. А коли настало літо, їжі додалось, виросли калачики, пасльон, трава, різні квіти. То ж бабуся нам і розповіла, що калачики можна їсти.
Отже: що і навіщо ми їли з підножного корму.
Топінамбур. Ця рослина росла у нас на межі з сусідами. Росте вона високою і таким чином наче робить природню загорожу, паркан на межі був, а топінамбур наче додавав краси. Деякий час ми не здогадувались що це можна їсти. Але одного року бабуся вирішила прорідити зарості і покликала нас спробувати смакоти. На смак воно нам нагадало капустяний качан, який мама вирізала з середини, коли різала капусту. Ну з плодами топінамбура зрозуміло, але ж одного разу взимку, коли ми наламали сухих дрючків цієї рослини, ми помітили, що серцевина м"якенька і біла. І чомусь здалось, що її можна вживати як жувальну гумку на запах воно схоже на соняшникове бадилля короче, пару раз жування цієї екзотики нам вистачило




Пасльон: його нам показала мама і розповіла, що вони їли його в дитинстві. Ці ягідки в принципі смачні. Іноді ми їх під"їдали 






Акація: навесні, коли вона квітує, поряд розноситься чудовий аромат, який так і притягує до себе. Багато її не з"їсиш, то ми брали по суцвіттю і йшли собі далі гуляти. Ми витягували з середини стовбчик, який мав в собі нектар і був солодкий і саме його їли.



Бузок (Сирень): ця рослина своїм ароматом теж притягує до себе. Іноді ми відривали квіточки і висмоктували солодкий нектар. Але частіше зривали суцвіття і сиділи над ним, вишукуючи квіточку, яка мала 5 пелюсток, це вважалось за щастя   треба було загадати бажання і з'їсти її .







Калачики: про них розповіла бабуся. Щоб було смачно, треба обирати не застарілі плоди, але і не дуже молоді. Дійсно воно цікаве на смак.

      

Трава (пирій, мишій і т.п.): смак дещо подібний до калачиків. Тут треба розламати травину в місці вузлового стику і пожувати солоденьку світлу частину трави

 

Клєй - так ми називали деревну смолу, яка сочилась з вишень, черешень, абрикос. Не знаю що в ній смачного, але вона своєрідна на смак і ми часто її шукали і їли    Тут бажано обрати свіжу, нещодавно витікшу, щоб вона була м'якенька, та вона і смачніша, бо стара має деревний присмак  





Мурашки: одного разу хтось розповів, що мурашки кислі на смак. Ну звичайно, нам же обов'язково треба в цьому переконатись Ми відривали жопку і пробували на язик  так, дійсно - кисле. Тут вже одного разу було достатньо, бо жалко мурашок



Насіння шишок: ніхто не розповідав, придумала спробувати сама і потім дала молодшій сестрі. Насіння схоже на смак кедрових горішків, але ж ну дууууже мізерне, на жаль





Фізаліс: зараз про нього можна багато прочитати, взнати, а тоді його вирощували для краси. І от у подруги ми вперше його скуштували. Не скажу що він одразу сподобався, але з ним так як з оливками треба з'їсти декілька раз, щоб зрозуміти і вподобати





І на останок Дереза: плоди цієї рослини мені подобаються на смак. Воно мені нагадує помідорчики, так ми його й називаємо Колись дідусь нарвав цілу жменю і ми з ним ласували цими ягідками. Бабуся дуже кричала на нього, бо боялась, щоб вони були не отруйні. На що дідусь зі сміхом розповів, як вони в дитинстві наче горобці обносили ці зарості ягідок.







А ви що їли з "екзотики" в дитинстві? ;)

          Минулі і позаминулі вихідні пройшли досить вдало і подарували багато дивних, приємних, радісних емоцій. Чудовенна осіння погодка радує своїми лагідними теплими днями. Осінь чарівниця вже взялась до своїх пензлів і як може прикрашає дерева, щоб нам було веселіше. Таке все гарне, що прямо хочеться все охопити, обійняти, милуватись і милуватись цією досконалою природною красою.