95 квартал. Сказка о Витязе Федоровиче

Жартівник зате у нас славний є, найбільш жартівливий прецедент з усіх попередників, хоч посміятись можна.

Смішно та правдиво.


10%, 5 голосів

90%, 46 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Політики з пушком. Сепан Гавориш.

Дуже цікавий та нереально працездатний патріот України чиєї команди вирішуйте самі, ось коротка біографія.

В 2000 году после событий так называемой «бархатной революции» становится заместителем Председателя Верховной Рады Украины. Был приближенным к Леониду Кучме, хотя сам Леонид Данилович в одной из бесед назвал Степана (Гавриша) «пустым, как барабан». 2002-2006 гг. - народный депутат Украины IV созыва. В парламенте вначале состоял в депутатской группе «Демократические инициативы», потом перешел во фракцию СДПУ(о), был ее уполномоченным представителем. Во время президентских выборов 2004 года был представителем кандидата в Президенты Украины Виктора Януковича в Центральной избирательной комиссии. На выборах 2006 года возглавлял партию «Центр», которая вошла в блок «Не так!» вместе с СДПУ(о) и Республиканской партией Юрия Бойко. Блок не преодолел избирательный барьер, набрав чуть больше 1% голосов избирателей. Вскоре Степана Богдановича стали все чаще замечать входящим в здание Секретариата Президента, поползли слухи, что у Гавриша на Банковой есть свой кабинет. 20 апреля 2007 года Степана Гавроша действительно назначают советником Президента Украины Виктора Ющенко. Новый советник мгновенно проникнулся идеей Виктора Андреевича о написании нового проекта Конституции Украины и во многих интервью продвигал эту точку зрения, аргументируя, что государству нужна президентско-парламентская форма правления. «Мы имеем некий атавистический клинч в украинской политической власти, где ни одна из политгрупп не может взять на себя ответственность за последующее развитие государства. Единой легитимной фигурой остается Президент». (Интернет-газета «Сейчас», 2008). «Ему (Ющенко – ред.) надо восстановить доверие к себе, поднять рейтинг, нужна борьба за нового Ющенко. Ему сейчас нужно смотреть на электоральную сцену с принципиально новыми идеями. И эти идеи могут быть заложены в новой Конституции. Ведь Конституция позволяет вести дискуссии о чем угодно». (Интернет-газета «Сейчас», 2008). В целом Гавриш становится апологетом Ющенко. «Президент прекрасно понимает, что избиратель Партии регионов не воспримет идеологию программы Президента автоматически. Для того чтобы это произошло, Президент делает все, чтобы изменить взгляды восточных, и не только восточных, избирателей на миссию главы государства. На сегодняшний день Виктор Андреевич выглядит новым Президентом - абсолютно новым, с ясной, четкой, пронациональной, проевропейской позицией, которая ставит своей целью консолидацию общества и в которой отсутствует тема разъединения». (Главред, 14.06.2008). 3 мая 2007-го Указом Президента назначен судьей Конституционного Суда Украины, однако в связи с роспуском парламента V созыва не принял присягу и не вступил в должность. 18 января 2008 года Указом Президента назначен на пост первого заместителя Секретаря Совета национальной безопасности и обороны Украины. С октября 2004-го - член Высшего совета юстиции Украины, куда был назначен тогдашним Президентом Леонидом Кучмой.

http://vsyapravda.com/x_files/id128 

Янукович звільнив людину, яка відбілювала його у "яєчному скандалі"

http://www.pravda.com.ua/news/2011/11/18/6765849/ 

Колесниченкофф: Гаврош - уникальный политколобок 

http://focus.ua/politics/212036/#add-commn

КООРДИНАТОР С БОЛЬШОЙ ДОРОГИ - 2

http://cripo.com.ua/?sect_id=2$&aid=1921 

По цій особі дуже чітко прослідковується причинно-наслідковий зв'язок чучма-любийдруз-овоч. Я ніяк не зрозумію через які високі обставини любийдруз тягнув такого покидька до високих посад. Чудово розумію овоча, зайвий рот, криза, нова поросль нюворишів родинних, одним словом рот зайвий як і всі інші, а любийдруз чому так з шкури пнувся за невдале дитя Чучми. Одні чому та чому, а де ж опозиція в Україні ?


16%, 3 голоси

68%, 13 голосів

16%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Політики з пушком. Педро Попрошенко.

Що ж за любий друг це такий, як до цього запеклого активіста помаранчевого майдану не дотягнулись загребущі руки зеків? Як йому вдається так успішно вести бізнес в умовах тотального контролю та пограбування бізнесу овочевими структурами, коли на кожен крок нюворишам дає дозвіл голова овочевого ПРитону? Як цьому талановитому палкому опозиціонеру, з палким опозиційним каналом, з палким родоводом, вдається так палко розвивати свій бізнес, можливо палка опозицію до БЮТ за часів любих друзів дає зараз свої переваги, можливо він тоді вже бачив та працював на голубу перспективу України. Якщо зараз озирнутись в той час то правий був попрошенко звичайно, бізнес у нього зараз "шепче" та й любі друзі всі шоколаді. Добре все прорахував стратег попрошенко, на виборах при перемозі ЮВТ помаранчевий авторитет кума не дав б потоптати бізнес, а при виграші овочів маємо те що маємо. Ох питань як завжди більше чим відповідей на поверхні, будемо сподіватись час зможе дати відповіді на ці складні питання, а нам залишається тільки здогадуватись. 

Доживемо та не з овочіємо то побачимо як говориться.

Попрошенко установил контроль над еще одним заводом

http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?poroshenko_ustanovil_kontrol_nad_eshhe_odnim_zavodom&objectId=152156 

Петр Попрошенко ждет трамвая

http://kommersant.ua/doc/1839389 

Попрошенко продав Криму шкільні автобуси дорожче, ніж Тобачнику

http://www.epravda.com.ua/news/2011/11/2/304115/view_print/ 

* Був головою бюджетного комітету за часів Кучми - називали голубим злодійком. На початку 2000 року залишив СДПУ(О) і створив власну фракцію „Солідарність”, а згодом — партію «Солідарність». Остання восени того ж таки року увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року — заступником голови. Через півроку Порошенко залишив лави партії через принципову розбіжність поглядів. У грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став керівником виборчого штабу блоку. Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» вперше одержав понад 25% голосів виборців. Це з Вікі..

** Дякую добавлю до теми, людська память має погану звичку забувати Я памятаю як Свобода бігала по міліонерах й пропонувала поділитись, попрошенко вскипів (на відміну від ахмеда, пінчурка ...), він навіть не розуміє, що вкрав свої статки у людей, якось знайду це відео, дуже показове.


43%, 13 голосів

50%, 15 голосів

7%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Політики з пушком. Віктор Барлога.

Близький соратник колишнього президента України Віктор Берлога заслуговує детальнішої уваги, як і решту близьких друзів, всіма обожнюваної надії маленьких українців.

Не слід забувати подвиги минулих днів, але зараз мене цікавить саме такий епізод Української історії. Наведу окремі цитати з преси:

 -«Маленький українець» з чеком на 125 млн. євро – Віктор Берлога ?

 http://www.wz.lviv.ua/articles/81603  

Барлогу затримали на кордоні зі Швейцарією з чеком на 125 мільйонів євро?

http://www.pravda.com.ua/news/2010/03/22/4882275/ 

СБУ з’ясує, чи затримували Барлогу з 125 млн євро на кордоні з Швейцарією? 

http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?sbu_zrzquoyasuye_chi_zatrimuvali_balogu_z_125_mln_yevro_na_kordoni_z_shveytsariyeyu&objectId=1098846 

Розібратись слід буде детальніше з діяльністю цього діяча, по ньому ще багато цікавого, але поки часу нема, залишу собі цю тему для нагадування до пори до часу.

Так от дуже цікаве питання, за що кому чи для кого і куди возив гроші цей діяч, яка його місія в державотворенні України, кого він обслуговував та чиї інтереси відстоював, хто йому дах робив. 


6%, 1 голос

71%, 12 голосів

24%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Яка різниця між "руськими" та "росіянами" хто це, ПОЯСНІТЬ ???

Довго мені один знайомий пояснював, що росіяни це все населення Росії - бо вони там живуть, а ті хто живе в Московії (Москва, Петербург ....) ті рускіє, шкода тільки, що кордонів та держави тієї рускої в Росії не прослідковується, як і самих рускіх вже важко там знайти, але славні нащадки татаромонгол як мантру повторяють ми рускіє. Така повага до Русі-України звичайно радує, але не в нас питання, з нами все просто "Київська Русь", з відкіля ти (ми)? "Рус з Кия - рускія", то чому асимільовані крихти заблудлих на північному-сході слов'ян з Кия так уперто називають себе русинами і всі розкосі обличчя монголоїдної раси, що становлять абсолютну більшість там.

Поясніть мені в кого мізки варять таке питання:

Чеченці, ханти, Маріелці ... це росіяни, руські чи може китайські ? Хто такі росіяни і руські в московії, де вони взялись там ?

* Слабким мізками ПОЯСНЮЮТЬ розумні люди:

- Видатний філософ Вольтер, з яким листувалася цариця Єкатєріна ІІ, відписав їй якось, що в Європі знають тільки єдину Русь, правителем якої був король Данило Галицький.

ВИСНОВОК (для нездатних думати):

- Той даун який заперечує приналежність Галичини до Русі, фактично заперечує свою приналежність до Русі-України, якщо татаромонгол то така позиція не дивує, а якщо русин таке говорить то просто даункомзомбівський.

http://video.i.ua/user/3301642/54130/321441/ -в тему сили коксу й згубної дії на мізки


21%, 10 голосів

17%, 8 голосів

60%, 29 голосів

2%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Путина освистали

Здається сусіди вириваються з путини словоблуддя.


9%, 1 голос

73%, 8 голосів

18%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Гускій магш !

За кого чи за що марширують ці хачики, ви не задавали собі питання ?

Парадокси Московії boyan :

1) хачики Гуські чи не Гуські ?

2) Навіщо в своїй державі марші влаштовувати rofl  таке саме як в Зімбабве негри б влаштували "марш білих" з плакатами "Зімбабве тільки для білих smeh

3) Що означає "Москва гуській город!" omg  на Москву набагато більше прав мають Українці та Монголи історично, а хачики зараз мають не неї більше прав економічно, то чиє це місто все ж таки ?

4) Якщо Московія моноетнічна країна то куди дівати більшість населення не українського походження ?

5) Гускій мігр - це українські (в основному) та білоруські слов'яни ? чи інгуші, калмики, карелці, адигейці, башкири, буряти, дагестанці .... який " Велікай Гускій мігр" без них, а головне питання чи визнавати їх гуськими чи ні ?  

Єдине в чому я впевнений це те, що з китайцями "Гускій мігр!" точно буде великим, і нічого паритись Московія буде їхньою і маршируйте скільки завгодно.


80%, 28 голосів

11%, 4 голоси

9%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Маленькі футбольні історії, як їх зараз невистачає ...

Чому в Україні нема футболу ? Хіба недостатньо коштів вкладають олігархи в команди чи футбольні бази може у нас не найкращі в Європі, чи негроукраїнців мало бігає на полі чи тренерів нема зіркових, чи молодіжка не грає нема молоді талановитої в Україні ? Що сталось ?

А сталась проста банальна річ, швидкі чужі (людські) гроші зруйнували інфраструктуру масового любительського футболу, залишилось 2-3 команди зірки для селекції негроукраїнців та 4-5 футбольних школи от і всі досягнення олігархів. А бажання ходити дивитись на майстерність негроукраїнців все менше й менше в українців, от вам і антиреклама футболу, сильно знищено (не повністю) декілька поколінь фанатів футболу, того середовища де формуються майбутні Шевченки, Реброви, Блохіни, Лобановські ..., можна говорити про  занепад в Україні масової футбольної культури, так поодинокі групки фанатів на стадіонах та й усе.

А от історія, справжня футбольна історія, що заставляла рухатись швидше кров багатьом вболівальникам, яку як легенду, з блиском в очах, передавали батьки дітям, а ті своїм дітям і тоді було зрозуміло, що будуть нові українські Пеле та Блохіни. А зараз на кого сподіватись на Тайсонів, Папагуй чи Єдмарів ? Де майбутнє українського футболу та його зірки, чому так ?

Історія яку приємно згадати:

Про події піввікової давнини в Івано-Франківську вже мало хто пам’ятає, хоча місто тоді просто марило футболом. На жодному з поєдинків на десятитисячних трибунах місцевого стадіону яблуку ніде було впасти. Квитками запасалися заздалегідь. Впродовж усього тижня, що передував черговому домашньому поєдинку, а вони майже завжди відбувалися у вихідні, їх реалізація велася у касі біля поштамту. Тут-таки збиралися сотні уболівальників, щоб поділитися враженнями від побачених матчів, довідатися про результати виїзних поєдинків. Безпосередньо в ігровий день усі рушали на стадіон у парку, що носив ім’я „вождя народів” – Йосипа Сталіна. Єдиний на той час автобусний маршрут, який проходив попри стадіон ще не всюди заасфальтованими вулицями, „Софіївка – Аеропорт”, не міг обслужити усіх бажаючих. Добиралися на роверах, пішки. Бувало, за годину до матчу трибуни вже були заповнені. Ох, який то був футбол! Команда 65-тисячного містечка, яка проводила на майстрівському рівні усього другий сезон, мало не переписала історію радянського футболу. Вигравши зональний турнір класу Б, „Спартак” став учасником перехідних змагань за право участі у класі А (вища ліга). Їх наприкінці осені приймав Ташкент. Там нашим хлопцям дали доволі чітко зрозуміти – серед 12-ти кращих, а саме стільки команд виступало у вищій лізі, вони є небажаними гостями. Сезон 1957 р. залишається найкращим в історії франківського футболу – 14-те підсумкове місце серед усіх команд чемпіонату СРСР. З-поміж українців вище за станіславців фінішували тільки київське „Динамо”(6 місце) і сталінський (нині – донецький) „Шахтар”(8). ...„Спартак” не одразу вийшов на провідні ролі у місті. У перші повоєнні роки „червоно-білі” поступалися землякам з „Динамо”, „Медика”... На початку 1950-х Станіслав мав чудову армійську команду, що виступала під назвою ГБО (Гарнізонний будинок офіцерів). Футбол у погонах тоді взагалі був на піднесенні. Хтозна, як би склалася доля ГБО, якби йому не доводилося суперничати з львівським ОБО (Окружний будинок офіцерів). Ну не міг „підлеглий” бути кращим від свого „начальника”. Грати ж у піддавки станіславці не хотіли, навіть під загрозою суворого покарання. Окружне начальство такого непослуху терпіти, звісно, не могло. Посеред сезону 1951 р. команду ГБО, лідера зонального турніру першості України, наказом зі Львова... розформували. Кращих – Мирослава Думанського, Чепигу, Срібного та ін. забрали до себе. І все ж одну „футбольну перлину” станіславські воєначальники зуміли вберегти. Мова – про Йожефа Бецу, юнака із закарпатського Мукачевого, який на момент призову у радянську армію навіть не розумів російської мови. Це він згодом став лідером „Спартака”. Як граючий тренер (у 22 роки!) допоміг йому вибороти звання найсильнішої команди Всесоюзного товариства „Спартак” у 1953 р. Усього через три роки Йожеф Беца, вже як гравець московського ЦСКА, здобуде „золото” Олімпійських ігор у Мельбурні. Першим, до речі, серед футболістів – вихідців з України. Та „Спартак” вже й без того був готовим до штурму футбольних вершин. У 1954 році лише прикра випадковість (станіславці щось наплутали із заявкою) завадила „червоно-білим” стати чемпіонами України на очах у власної публіки. Хлопці „виправилися” наступного року, здобувши звання найсильніших у фінальному турнірі, який приймав Київ. Опісля у напруженій триматчевій дуелі (у гостях та вдома) спартаківці здолали севастопольський СКЧФ і здобули статус команди майстрів. У рік дебюту станіславці фінішували на 12 місці серед 18 колективів. Напередодні старту нового сезону в їх складі відбулися суттєві зміни. Після чотирьох років, проведених у донецькому „Шахтарі” (останні два чемпіонати – без замін), повернувся додому Мирослав Думанський, перший на Прикарпатті майстер спорту. Це високе звання Мирослав отримав за успішні виступи у збірній України („бронза” І Спартакіади народів СРСР, 1956 р.). Згодом демобілізувався зі складу львівського ОБО і повернувся додому його молодший брат Євген, який свого часу захищав кольори юнацької збірної СРСР. Дебютували у складі „червоно-білих” москвичі Голощапов і Сорокін (він також грав за ГБО), киянин Ребянський і закарпатець Осуський. Відбулися зміни і на тренерському містку. Напередодні старту Олександра Щанова, який привів „Спартак” до перемоги у першості України 1955 р., замінив москвич Борис Смислов. За регламентом чемпіонату склад команд-майстрів обмежувався 18 гравцями. Відтак увесь тягар важкого сезону, який розпочався 7 квітня і завершився 30 листопада і нараховував 42 матчі, формально витягли на собі 17 чоловік (ще один місцевий вихованець – Богдан Когутяк на поле так і не виходив). Насправді ж – тільки 14. У більшій кількості напевно й потреби не було, адже під час матчу можна було замінити лише двох футболістів – голкіпера і одного у полі. Це ще нічого! У попередньому сезоні взагалі міняти дозволялося лише воротаря (чиновники від спорту не дрімали)! При цьому команда здійснювала тисячокілометрові вояжі в Росію, Прибалтику... Суперниками „Спартака” були талліннське „Динамо”, ризька „Даугава”, мінський „Урожай”, ленінградські „Трудові резерви”, „Авангард” Сормово, „Харчовик” Калініград, „Шахтар” Сталіногорськ (нині Новомосковськ Тульської обл. Росії), команда міста Ступіно і вісім українських колективів – „Хімік” Дніпродзержинськ, „Авангард” Миколаїв, „Колгоспник” Полтава, „Спартак” Ужгород, „Харчовик” Одеса, „Металург” Дніпропетровськ, армійці Києва та Львова. Стартовий матч сезону станіславцям не вдався – 1:1 з посереднім мінським „Урожаєм”. Та вже в другому турі „червоно-білі” розгромили у рідних стінах рижан – 4:0, а потім на виїзді декласували калінінградський „Харчовик” (5:0) і талліннське „Динамо” (3:0). І тільки гостьові поразки від ужгородців (1:2) та „Трудових резервів” (0:2), ленінградці саме вибули із вищої ліги, не дозволили команді одразу очолити турнірну таблицю. 8 червня станіславці влаштували на власному полі „погром” дніпродзержинському „Хіміку” – 7:1 і нарешті вийшли в лідери. Стадіон ”тріщав по швах”. Через невчасну реконструкцію центральних воріт уболівальники змушені були залишати арену у страшенній тисняві. Та це не могло зіпсувати їм настрій. Хто буде лідером на проміжному фініші, – вирішувалося у двобої „Спартака” та львівських армійців. 2 липня вони зійшлися на полі станіславського стадіону. Підтримка рідних трибун господарям не допомогла: на гол Мовчія львів’яни відповіли двома. Це була перша поразка команди на очах у власних уболівальників. За місяць станіславці зазнали ще однієї важкої домашньої невдачі – 1:4 від „Трудових резервів”. Програти у рідному місті обом конкурентам?! Після таких ляпасів хтось би опустив руки. Але „Спартак” був командою з характером. Та й не було тоді особливого значення, де грати – вдома чи у гостях. Уявіть собі, арбітрам асистували місцеві судді – Орловський, Дацьо, Якубовський, Наконечний, Панько та Бриндзей. „Головних” тоді, щоправда, присилали здалеку. Приміром, зустріч сусідів – спартаківців Станіслава і Ужгорода обслуговував... бакинець Григор’єв. Після згаданого вище матчу проти ленінградців до фінішу залишалося ще 15 турів. „Спартак” провів їх якнайкраще – 12 перемог за однієї поразки – 1:2 у гостьовій зустрічі з київськими армійцями. Та навряд чи „червоно-білі” повернули б собі перше місце, якби не самовпевненість львів’ян. Наприкінці першого осіннього місяця СКВО несподівано поступився у гостях ризькій „Даугаві”, котра до того виграла лише одного разу, і майже одразу не зумів переграти „Урожай” (1:1). Відтак перед очним поєдинком у Львові, 20 жовтня, армійці за чотири тури до фінішу випереджали „Спартак” лише на одне очко. Та попри все, шанси львів’ян розцінювалися більш високо. Гравці львівського клубу поміж собою жартували, що вже час готувати на гімнастерках дірки для значків майстрів спорту – саме так відзначалася перемога у груповому турнірі класу Б. ...Після нетривалої розвідки „червоно-білі” захопили ініціативу і на 22-й хвилині господарі не за правилами зустрічають у власному штрафному майданчику Віктора Журавльова, найрезультативнішого гравця „Спартака” у тому сезоні. Арбітр з Москви Хлопотін (ми ще згадаємо його у цьому матеріалі) призначає пенальті, яке чітко реалізує Олександр Голощапов. По перерві господарі кинулися відігруватися, однак станіславці діяли чіпко, не дозволяючи армійцям виходити на ударні позиції. Остаточно деморалізував львів’ян наш оборонець Маркіян Рипан. Кажуть, раз у рік і палиця стріляє. Рипан (він дебютував у команді ще в 1949 році) за всю майстрівську кар’єру відзначився тільки двома голами. Перший з них провів на 73-й хвилині львівського матчу. І як?! Ворота свого майбутнього одноклубника Пантеля Маркіян вразив ударом... зі своєї половини поля! Взагалі-то гравець робив передачу у район штрафного майданчика супротивника. Однак м’яч, підхоплений несподіваним поривом вітру, минув усіх, у тому числі й голкіпера, який необачно залишив ворота – 2:0. Зауважу, у ті часи було кому забивати і без захисників, адже команди діяли ще за довоєнною схемою ”дубль-ве” з двома півоборонцями і одразу п’ятьма нападниками. Через два тижні „подвиг” Рипана у домашньому матчі з калінінградським „Харчовиком” повторив інший оборонець – Іван Осуський. Фортуна вочевидь симпатизувала „червоно-білим”. Саме після перемоги над прибалтами (4:0) станіславці забронювали собі вихід у фінал. А СКВО настільки боляче пережив поразку від основного конкурента, що в трьох заключних матчах спромігся взяти тільки три очки із шести можливих. За тодішнім регламентом переможці трьох зон класу Б виборювали єдину путівку до класу А у фінальному турнірі, хоча в минулому році вони підвищувалися у ранзі без будь-яких додаткових поєдинків. Місцем проведення фіналу було обрано Ташкент. У 1956-му там звели один з найбільших в СРСР стадіонів місткістю понад 50 тисяч глядачів. Треба зауважити, що впродовж сезону станіславці вже двічі зустрічалися з командами вищої ліги. 16 червня в Станіслав на матч 1/8 фіналу розіграшу Кубка СРСР завітали куйбишевські „Крилья Совєтов”. Вже на третій хвилині господарі повели у рахунку після точного удару Журавльова. Гості мали достатньо часу, щоб відігратися, проте всі їхні потуги попри майже тотальну перевагу були марними. Забивали ”Крилья” у тому сезоні вкрай рідко – дев’ять голів у 22-х матчах. Перемога вивела спартаківців на московських одноклубників, неодноразових чемпіонів та володарів Кубка СРСР. Зустріч двох „Спартаків” відбулася 21 серпня на столичному стадіоні „Динамо”. Для теперішніх часів це майже неймовірно, але обидві команди готувалися до поєдинку на одній базі – як-не-як представляли одне відомство, добиралися на стадіон в одному автобусі! Москвичі мали у своєму складі чимало гравців збірної СРСР, яка в 1956-му виборола „золото” мельбурнської Олімпіади – Нетто (капітан), Татушин, Маслаченко, Симонян, Тищенко... Вони зверхньо поглядали на провінціалів, але коли ті на зеленому газоні вчинили їм гідний опір, змінили своє ставлення. Матч завершився перемогою столичного клубу – 4:2. Гості продемонстрували хорошу гру у нападі, однак їх підвів захист. Після матчу станіславців обступили уболівальники, цікавилися, звідки команда, адже про Станіслав вони досі нічого не чули. Довелося пояснювати, що Станіслав недалеко від Львова. Львів вони вже знали... Та повернімося до матчів у Ташкенті. Суперниками „Спартака” були тбіліський СКВО і леніградський „Адміралтієць”. Переможець мав визначитися у два кола. Стартували змагання 17 листопада, а завершилися 3 грудня. Станіславці вилетіли в Узбекистан за тиждень до першої гри з тбілісцями. Ще на передстартовій нараді представник грузинської команди заявив їм: за перепустку у клас А боротимуться грузини і ленінградці, у „Спартака”, мовляв, немає жодних шансів. Розмови розмовами, а гра з СКВО сильнішого не виявила – 1:1. Через чотири доби на поле ташкентського стадіону вийшли „Спартак” і „Адміралтієць”. В кулуарах точилися розмови про те, що столичні функціонери вже „віддали” ленінградцям путівку у вищу лігу. Проте гравці станіславської команди пообіцяли один-одному віддати грі всі сили і не дозволити супернику себе перемогти. Зранку у день матчу випав дощ зі снігом і поле вкрилося льдовою кіркою. Можливо через це оборонці „Спартака” діяли не кращим чином. Вже на 16-й хвилині ”червоно-білі” поступалися з різницею у два голи. Та незабаром Імре Лаутнер один м’яч відквитав. Наполегливий Виноградов відновлює перевагу ленінградців у два голи, але Журавльов знову скорочує її до мінімуму. Забили спартаківці і втретє – передачею Лаутнера скористався все той же Журавльов. Арбітр матчу зарахував гол. Та коли „шкіряного” поставили в центр поля, суддя побіг про щось перемовитись зі своїм асистентом (той махнув йому прапорцем), а повернувшись, взяв м’яч у руки і... поніс у штрафний майданчик леніградців, фіксуючи офсайд! На думку багатьох, у цьому епізоді арбітри діяли щодо станіславців упереджено. Обурені такою несправедливістю, ташкентські уболівальники почали жбурляти на поле тюбетейки, а після завершення гри вибігли на зелений газон. Для відновлення порядку довелося викликати навіть додаткові армійські підрозділи. Однак і судді безсилі, коли команда не демонструє гру необхідного рівня. Вже в наступному матчі „Адміралтієць” програв СКВО – 0:1. Відтак грузини вийшли в лідери. Друге коло міні-турніру знову відкривав матч „Спартака” з армійцями Тбілісі. Попри не дуже добрий настрій після гри з ленінградцями, станіславці взяли гору – 2:1 („дублем” відзначився Чепига), наздогнавши кавказців за кількістю очок. Тепер багато що залежало від повторного поєдинку „червоно-білих” з „Адміралтійцем”. Знову першими успіху досягли ленінградці. Спартаківці відігралися (Журавльов), але втримати бодай нічию не змогли, поступившись – 1:3. В заключній грі „Адміралтієць” обіграв СКВО – 3:1 і виборов путівку в клас А. Друге місце дісталося „Спартаку”. Слабкою втіхою для прикарпатців стали симпатії ташкентської публіки та преси. В одній з російськомовних газет репортаж про скандальний матч вийшов із красномовним заголовком „О ком хлопотал судья Хлапотин?” Після повернення додому спартаківців викликали в обласний комітет партії до першого секретаря Якова Лисенка. Очікуючи обструкції, керівники команди захопили з собою газети, які правдиво розповідали про перипетії фіналу. Та вони не знадобилися. Очевидно, перший керівник області вже все знав, і прийняв команду дуже приязно. Згодом для гравців „Спартака” та їхніх дружин було влаштовано святкову вечерю у ресторані ”Київ”. Так завершився найкращий сезон в історії франківської команди. Зрозуміло, уболівальники ко манди вірили, що вона й надалі крокуватиме серед лідерів. Проте психологічний удар, якого зазнали спартаківці у Ташкенті, не минув для них безслідно. „Спартак” залишили провідні футболісти, і він покотився щаблями турнірної таблиці додолу. Слабкою втіхою для гравців стали значки майстрів спорту (та й ті отримали лише старожили класу Б), а також поїздка наступного року на чотири товариські поєдинки у Швецію. У Скандинавії під час дружніх обідів до гравців підходили незнайомці, пропонуючи втекти на захід. Кажуть, для Мирослава Думанського навіть придбали авіаквиток в одну з капіталістичних країн, однак він, як і його товариші, повернувся додому. Саме йому у середині 1960-х після тривалого періоду невдач доручать формувати нову команду, більшість гравців якої згодом виграють звання чемпіона республіки у 1969 і 1972 рр., а також здобудуть путівку в першу союзну лігу. Однак це вже інша історія... На завершення чомусь пригадалася цитата :"Якщо людина не відкрила для себе нічого такого, за що вона готова померти, вона не здатна повноццінно жити",- Мартін Лютер Кінг.

http://2012ua.net/publ/5-1-0-79    Чому занепадає український футбол (не плутати з негроукраїнським) ?


17%, 2 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

67%, 8 голосів

17%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Висловлюємо свою думку не боячись !

НЕ мовчи! Вислови свою думку і про неї дізнається ВСЯ країна! Напиши на зворотній стороні кожної купюри у верхньому правому кутку: "ЗЕКА ГЕТЬ!" і пусти її по Україні. Розкажи про акцію знайомим i залиш цей заклик як коментар на іншому сайті! Долучайте своїх друзів до акції і вона насправді стане ВСЕУКРАЇНСЬКОЮ! Ніяких координаторів, ніяких обов'язкових зборів, будь-яка людина може приєднатися до акції будь-де та у будь-який час, однак про цей її вчинок може дізнатися вся Україна! Головне, щоб напис був не більшим, ніж 400 мм2, інакше такі гроші банки будуть вилучати!

https://www.facebook.com/event.php?eid=223312571063496 


85%, 23 голоси

4%, 1 голос

11%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.