12.02.18 11:11 Унаслідок контратаки ЗС США в Сирії знищено близько 100 солдатів військ Асада, підтримуваних РФ, - FoxNews. ВIДЕО

Україна моя

Україна моя у вогні оповита,

Топче землю Вкраїнську москаль,

Кров патріотів, вже була пролита,

Та це не змінило нічого, нажаль...

 

Нажаль, і далі іде боротьба...

І кров юнаків встелює землю...

Зовсім невинних війна забира,

У той світ паралельний...

 

У якому не буде вже мами,

І батько руки вже не подасть...

Кохана не зустріне словами...

І поцілунку більше не дасть...

 

Когось не зустрінуть вже діти,

А хтось, не побачить дитину свою...

Покинули герої цю землю навіки...

Загинули за волю і честь у бою...

 

Заради нас,  заради України,

Щоб землю рідну не топтав москаль,

Залишили батьків й свої родини...

І назавжди пішли у інший край...

 

/ Назар Губій /

...1650 рік був роком тривожного миру між козацькою Україною та Річчю Посполитою. Богдан Хмельницький провів успішні дипломатичні перемовини і досяг угоди з однією з наймогутніших держав світу того часу - турецький султан дав згоду взяти Україну як Велике Князівство Руське під *крила і протекцію неосяжної Порти*. Таким чином закладалась основа для відновлення на теренах України власної державності як прямої спадкоємиці Київської Русі. Гетьман досяг також угод з рівними вже собі васальними до Туреччини державами - Трансільванією, Валахією, Венецією, Молдовою. З донькою господаря Молдови Розандою він одружив свого сина Тимоша. Це започатковувало нову правлячу європейську династію, а можливо, і подальше об'єднання в одну державу під владою чоловіка - сина українського гетьмана та Великого князя Руського. Як колись шлюб правителів звів Польщу та Литву.
   На додаток Хмельницький за допомогою султана знову змусив стати власним союзником кримського хана.  Але дипломатичні успіхи гетьмана Богдана Хмельницького і його активність у розбудові потужної армії нарощували стурбованість в Польщі і консолідували її еліту. На сеймі у грудні 1650 р. польський король закликав до збройної боротьби проти Б.Хмельницького. Сейм прийняв рішення про створення 50-тисячної регулярної армії та про скликання посполитого рушення. Районом зосередження польського війська було обрано район біля Старокостянтинова, а згодом містечко Сокаль. У відповідь на ці заходи Б.Хмельницький оголосив збір війська до Білої Церкви.
    Прологом до війни стали бої загонів брацлавського полковника Данила Нечая і польного гетьмана М.Калиновського у прикордонній смузі за містечка Красне і Мурафу.
   Нечай з 3-тисячним військом перебував у Красному, з кожним днем збільшував його. Він виставив передовий строжовий пост у Ворошилівці підкерівництвом сотника Шпаченка, який в разі небезпеки зобов'язаний був повідомити Нечая. Польське військостояло у Станіславові. Гетьман Мартин Калиновський знаючи, що Шпаченко знаходиться у Ворошилівці з малим загоном, з військом у 14 - 15тисяч швидко напав на нього і знищив весь загін,, що навіть не залишилось ні одного козака, який би повідомив у Красне Нечаю про небезпеку. Тому напад Калиновського вночі на Красне був несподіваним.
   Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували Масницю і тепер спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він
безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень і нарешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій, польський жовнір Станіслав Освєнцім так писав в своєму щоденнику: «Нечай,полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців
бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»
   28 лютого 1651 року польські війська на чолі з М. Калиновським і С. Лянцкоронським підступили до Вінниці, взяли її в облогу і зробили спробу захопити. Вінницький полковник Іван Богун зумів організувати всі сили та засоби міста: “і міщани, і шляхта, і все населення міста стало під знамена свого полковника…”.
   У перший день бою, Богун залишивши частину козаків свого полку у місті, провів феноменальну маневрову кінну контратаку в напрямку лівого флангу польських військ. Козацька кіннота змогла потіснити знамениту та непереможну в Європі елітну ударну силу Речі Посполитої. Але під натиском значно важчих гусарів козаки, прорвавши ліве крило, почали поспішно відходити, щоб перейти Буг по кризі і вийти до монастиря, що був на протилежному березі. Поляки, побачивши *панічну втечу*, кинулись навперейми. Але відступ Богуна був маневром, військовою хитрістю. Він заманив їх на ту частину річки, де козаки навмисно прорубали ополонки у льоду і притрусили їх снігом і сіном (такі ж воєнні трюки маневрувань Богун повторював і під Пилявцями тільки із загостреними частоколами). Налетівши на ці "проруби", значна частина польської кінноти пішла під кригу. Додав ворогу втрат і вогонь із засідок обіч річки. Кілька сот знатних кіннотників Речі Посполитої пішло під воду. Серед загиблих під Вінницею був наприклад брат київського воєводи Адама Киселя, черкаський підстароста. Сам командир польської кінноти, знатний шляхтич Лянцкоронський, ледь вибрався з води. ( *Льодяна купіль Богуна* дуже вразила цього безумовно хороброго воїна. Так,що вже згодом, під Берестечком, він навіть не виконав наказ в передостанній день битви завадити козакам налагодити переправу через болото для запланованого організованого відступу з оточення. Лише дізнавшись про підхід *козаків Богуна*, Лянцкоронський поспішно відступив, маючи приблизно рівні сили. А козаки спокійно продовжили налагодження переправи.)
   Після підходу додаткових сил Калиновського військо Богуна разом з міщанами мужньо витримали двотижневу облогу. Під час якої в одній нічній розвідці Богуна ледь не схопили поляки, впізнавши його по сталевому обладунку. що зблиснув під місячним світлом. Але полковник на чолі свого кінного загону вирвався з оточення та вдало повернувся до табору. А вже коли до Вінниці рушили два прислані Хмельницьким полки, то Богун провів вдалу *інформаційну атаку*, навівши паніку на ворога запущеними чутками про *великі сили козаків*. Після чого поляки спішно рушили до Кам'янця, переслідувані Богуном з підкріпленням.
   "Вінницьке льодове побоїще" 28 лютого 1651 року безперечно входить до числа однієї з найбільш блискучих і оригінальних тактичних перемог в історії українського війська...

...Володимир Миколайович НАУМОВИЧ (1894-1918, вбитий під Крутами), тричі георгіївський кавалер, учасник битви під Крутами. Його батько Микола Іванович - проф. Віденського університету. Його брат Олександр - перший міністр закордонних справ УНР, сестра надія Янівна Іщук - проф. математики в Празі. Його вітчим Олександр Федорович Іванов забрав його тіло і поховав на Аскольдовій могилі поруч з дідом, перепохований в 1934 р. на Лук"янівське кладовище. З ним в одній труні В.Я.Шульгін. Там же поховано організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р., що загинув під Крутами. Проценко Л., Косенко Ю. Лук'янівське цивільне кладовище. Путівник. – К.: Інтерграфік, 2001 :

Отже, стверджується, що: -в могилі поховано троє учасників бою під Крутами (а не двоє, як подається майже в усіх джерелах) -анонімний прах є прахом "організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р."  "Володимир Шульгин (*1894 —†1918), студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві, заснованої 1913 року. Член Виконавчого Губернського Комітету Ради представників Київщини в 1917 році."- з Вікі.Аналогічні дані і в Енциклопедії українознавства. Отже, фраза, виділена в цитаті курсивом, стосується,скоріше за все, Шульгіна В.Я. Таким чином, гіпотеза про поховання сот. Омельченка в одній могилі з Шульгіним і Наумовичем поки що підтвердження не знайшла.

Це  студенти  Народного  унiверситету

Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник), Володимир Наумович; студенти  унiверситету   Св. Володимира 

Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб,  Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти  2-ї  Кирило – Мефодiївської  гiмназiї

Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу),  Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). І ще 17-19 загиблих юнаків, імена яких невідомі

І ще до 20 чол. загиблих козаків з куреня "Смерті".

...чи перебували у складі 1-ї сотні доп. студ. куреня січових стрільців, що брала участь в бою , студенти КПІ ? Серед загиблих студентів/гімназистів, з КПІ я нікого не знайшов (маю на увазі ті 20 прізвищ, що вміщені у праці Я. Тинченко "Українські збройні сили березень 1917 р. - листопад 1918 р.".)

- В тій же книзі було написано що брали, і їхня кількість. тільки не памятаю скільки. Напевно вони всі залишились живі (після Крут).

ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх. Павло Тичина

Вічна пам'ять мужнім юнакам, що полягли в бою за Україну...

...Згідно матеріалів Комісії з розслідування бою під Крутами 1918 р. хроніка подій того дня виглядає таким чином:

а) 2 г. ночі -- 5 г. ранку -- радянські війська розклали багаття та намагалися налагодити тор, їх атакували на залізничній платформі та розстріляли з гармати. До 5 ранку тривала артилерійська дуель. Після цього Муравйов почав зосереджувати всі сили для наступу. б) близько 12 українські частини надіслали розвідку наперед, яка повернулася лише о 14-00 та доповіла, що більшовики готуються до наступу великими силами. в) о 16-00 повернулася щ одна розвідка, яка доповіла про наступ рад. військ великими силами та широким фронтом -- загинаючи края наступу (згодом зупинилися). г) о 17-00 убік ст. Пліски виїхала платформа з гарматою та почала обстрілювати радянські сили. Цікаво, що саме це їх підхлеснуло до атаки. д) властиво наступ радянських військ. Бій тривав біля години. Потому укр. війська відступили до своїх ешелонів. Як бачите, якщо відраховувати з 2 години ночі до 17-00, то можна встигнути перекинути резерви не тільки з Конотопу, а навіть з Курська!

Між іншим, той факт, що Замоскворецька червона гвардія вистрибувала з ешелону саме на початку бою (тобто -- тільки-тільки прибула) --підтверджує те, що Муравйов не хотів наступати, доки в його розпорядження не прибули всі сили (і чекав до 16-00) ...у бою під Крутами брали участь замоскворецька червона гвардія та загін балтийських моряків (спогади комісарів Моісєєва, Ховрина та ін). Ховрин побіжно згадує про те, що один з батийських загонів брав участь у бою під Крутами. Але про безпосередню участь у бою під Крутами є згадка матроса з Києва -- колишнього арсенальця (прізвища не пригадаю). з побіжних згадок, тіла були привезені до Києва та по закінченні боїв були поховані у спільній могилі разом з іншими червоногвардійцями у Маріїнському парку. Тобто, під Крутами нікого не ховали. Також відомо, що тіла деяких московських червоногвардійців були поховані у Москві       За участю та науковим керівництвом автора книги “Правда про бій під Крутами” В. Улянича на військовому цвинтарі села Крути з дозволу відповідних адміністративних органів було виявлено, розкопано (частково) і зафотографовано 300 поховань красногвардійців з “революційної армії” М. Муравйова (див. Звіт вищеназваної “Державної Міжвідомчої Комісії у справах увічнення жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України). Розкопки підтвердили, що в могилах поховані тільки красногвардійці, бо захисників Крут нападники категорично заборонили ховати, залишивши їх спотворені катуванням тіла (перед тим по-мародерськи роздягнені нападниками) для залякування населення.

...армія Єгорова значно поповнилася, та мала у своєму складі такі сили:       московська червона гвардія -- 500 багнетів, харківська червона гвардія -- 500 багнетів, 11-й Сибирський стрілецький полк -- 700 багнетів, 30-й запасний полк -- 30 багнетів, донецька червона гвардія Жлоби -- 300 багнетів, загін путилівців -- 60 багнетів, брянська батарея -- 3 гармати, легка батарея -- 4 гармати + панцирний потяг.

"Полтавська колона" цієї армії, що складалася переважно з неукраїнських підрозділів, пішла під Крути, а "харківська" (харківська, донецька червона гвардія, 30-й полк Руднєва) -- залишилися проти загону Петлюри.

...радянські війська всіх трьох армій дійсно напередодні бою об`єдналися в Бахмачі під єдиним командуванням М.Муравйова. Чому саме він пустив наперед замоскворецьку червону гвардію (спогади комісара Моісєєва) та загін балтийських матросів, а за ними (у другій лінії) -- петроградську та московську червоні гвардії -- я, правда, не знаю... Ще один коментар. Справа в тому, що 1-а Українська школа ім.Б. Хмельницького "пила кров" з 2-ї армії Бєрзіна ще з кінця 1917 року. Ще під ст. Доч її підрозділам кілька разів капітально дали. Потім була завзята оборона Бахмача, потім ще були бої біля с. Макошино та під ст. Пліски. Ще було змагання панцирних потягів (на українському, поміж іншим, там загинули двоє юнаків-євреїв!). Коротше -- напередодні Крут у юнацької школи було багато славних справ. Саме ця обставина спонукала радянське командування стягнути до Крут (не до Бачмача!) максимальну кількість військ (навіть Антонов-Овсєєнко писав, що вони там розбили "головні сили", отже, вважав -- що це був головний бій). Звичайно, було б шикарно знайти "орд де батайль" радянських військ під Крутами. Але, підозрюю, його просто не існувало в природі І ще, чи діяв на радянському боці один панцирний потяг, чи їх там було вже два -- я і сам не знаю. Логічно припустити, що фізично там міг розгорнутися лише один потяг. Але, крім нього, на радянському боці ще діяла щонайменше одна гарматна батарея (правда -- стріляли безрезультатно Розберемо тепер, які, згадані Муравйовим, частини та загони до яких армій (загонів) належали...

а) Замосковрецька червона гвардія (не плутати з Московською червоною гвардією з загону Єгорова - -це різні загони!!!) -- очолював лікар Знаменський. Була напрравлена радянським командуванням на Дон, але затрималась в районі Сум. Саме тому вона була включена до загону Кудинського, та, як авангард цього загону, спочатку прибула до Конотопу, а потім взяла участь у бою під Крутами. б) балтийськи матроси -- загін зі складу загону Р.Берзіна. в) петроградська червона гвардія -- це 1-й Петроградський червоногвардійський загін Полякова (1 тис. багнетів), який був викликаний з Олександрівська на допомгу радянським військам спочатку під Гребінку, а потім -- під Бахмач 26(13).01.1918. Оперативно налажев до загону Єгорова г) властиво, "московская красная гвардия" -- це інший (не замоскворецький) загін з Москви, який був у розпорядженні Єгорова, д) нарешті -- виборзька червона гвардія, наскільки я розумію, це або частина загону балтийців, або частина 1-го Петроградського загону.

Підсумовуємо. У бою під Крутами брали участь:

1. частина військ армії Єгорова (1.300) вояків + 1-й Петроградський червоногвардівйський загін, викликаний з Олександрівська (1. тис. багнетів) 2. Невідома кількість загонів з числа військ Берзіна (загальна кількість -- 3500 вояків). 3. Як мінімум замоскворецька червона гвардія з загонів Кудинського (не мешне 300 багнетів). Якщо підрахувати лише ті сили, які 100-% брали участь брали участь у бою під Крутами (петроградська, виборзька (разом 1 тис.), московська (500), замоскворецька (бл. 300), тверська (забув згадати про неї, але -- всього 125 багнетів) червоні гвардії, балтийські матроси (500) + якісь з солдатських частин (кількість учасників невідома) -- або сибиряки Єгорова, або сибиряки Берзіна), вийде не менше 2500 вояків.

Продовження в частині 4.

...Про 27 розстріляних та інших загиблих Что же на самом деле произошло под Крутами в тот день? 1-я Украинская военная школа им. Б.Хмельницкого       (250 юнкеров), отряд офицеров и добровольцев (около 60 человек), а также 1-я студенческая сотня (118 студентов и гимназистов) у станции Круты (недалеко от Бахмача) пытались сдержать наступление советских войск. Бой продолжался почти целый день. Советские войска несколько раз ходили в атаку, но нещадно расстреливались украинскими юнкерами и студентами. Всего, по данным большевиков, в тот день их отряды потеряли 300 человек убитыми и ранеными. С началом сумерек украинские части стали отступать из-под Крут. В полном порядке отошла 1-я Украинская военная школа и студенческая сотня. Нескольких убитых и большинство раненых юнкера вынесли на руках. Возможно, украинский отряд ушел бы из-под Крут почти без потерь, если бы не один взвод, набранный из студентов и гимназистов. Этот взвод вместо того, чтобы обойти Круты стороной, как это сделали остальные части, пошел прямо на огни станции, к тому времени захваченной большевистским бронепоездом и отрядом матросов. Студенты и гимназисты были моментально разоружены и взяты в плен. Раненые в количестве 6 человек и сын одного железнодорожника, оказавшегося машинистом большевистского поезда, были отделены от прочих пленных и вскоре отправлены в Харьков. В апреле 1918 года этих 7 человек освободят украинские войска и они вернуться в Киев. Остальные 27 пленных студентов и гимназистов были расстреляны тут же на станции – у водокачки. Собственно, эти 27 ребят (а не 300) и были главными жертвами боя под Крутами.                                                                                                     

      Что касается остальных участников боя – бойцов 1-й Украинской военной школы, Студенческой сотни и добровольческого отряда, то уже утром 30 января они вернулись в Киев, где участвовали в боях с местной красной гвардией. Большинство юнкеров и студентов вскоре стали офицерами армии Украинской Народной Республики, и сражались с красными вплоть до 1921 года. На сегодняшний день известны имена и судьбы почти 100 из них. В середине марта 1918 года, после освобождения от большевиков Киева и части Левобережной Украины, родители погибших возбудили вопрос о нахождении тел своих детей и перезахоронении их. Под Крутами была найдена братская могила 27 расстрелянных студентов и гимназистов, которые вскоре и были перезахоронены на Аскольдовой могиле. К сожалению, установить имена всех погибших под Крутами не удалось. Поэтому несколько могил оказались безымянными. На сегодняшний день известно 21 имя героев Крут. Это студенты Украинского народного университета штабс-капитан Омельченко, Владимир Наумович, Александр Шерстюк, Исидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сирик; студенты университета Святого Владимира: Владимир Шульгин, Александр Попович, Николай Лизогуб, Божко-Божинский, Дмитренко, Андреев; гимназисты 2-й Украинской Кирило-Мефодиевской гимназии: Андрей Соколовский, Евгений Тернавский, Владимир Гнаткевич (все – из 6-го класса), Григорий Пипский, Иван Сорокевич (из 7-го класса), прапорщик Павел Кольченко, Николай Ганкевич (из 8-го класса).

 В цій статті я остаточно з`ясовую, чому курсують дані як про 27, так і про 29 загиблих. Просто - 27 були розстріляні одразу, а ще двох \"холєних прапорщіков\" замучили та тіла їх викинули з потягу далеко від Крут... Це -- майже лав сторі про двох прапорщиків, яких захопили після бою, і про яких згадує Моісєєв/ Продовження в частині 3.

   До розміщення цього матеріалу спонукала не лише річниця подвигу української молоді. А й численні інтерпретації з використанням неправдивих фактів стосовно тих далеких подій. Подібне властиве як для відомих політиків, так і для багатьох, хто бере участь в заходах, присвячених Крутам.    Отже, до вашої уваги деякі документи та їх обговорення фахівцями з військової історії, що вивчають період Українських визвольних змагань 1917 - 1921рр. Подається частково і у вигляді обговорення на різних профільних форумах останніх років, з 2007 по 2011 роки. http://photo.i.ua/user/3871267/297556/8576951/         Кілька фото з планом бою під Крутами і документами Спогади Гончаренка А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: \"Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю\". Я відповів, що до зустрічі все готове.

Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином москалі зайняли по фронту лінію до 5 кільометрів, маючи за собою все надїзжаючі свіжі резерви й прихильно настроєне населення.

\"ДОНЕСЕНИЕ М. А. МУРАВЬЕВА В СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ И В. А. АНТОНОВУ-ОВСЕЕНКО О РАЗГРОМЕ ВОЙСК ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ ПОД ст. КРУТЫ 17 января 1918 г. 1 час. 45 мин. После двухдневного боя 1 революционная армия Егорова при поддержке 2 армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах.Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов, которые, помимо сделанного зверства с возвращающимися с фронта солдатами, избивали сестер милосердия, попавших во время боя к ним в руки. Иду на Киев. Крестьяне восторженно встречают революционные войска. Главнокомандующий фронтом Муравьев\"

Продовження в частині 2.