В значної частини західноукраїнської інтелігенції є особливість приписувати інфантилізм всім тим, хто не поділяє їх погляди з тих чи інших питань. Існує їхній погляд , а всі інші — хибні.  Не виняток і минулі вибори, де клеймо інфантилізму і відсутності патріотизму лягло на всіх, хто своїм голосуванням не оцінив заслуги Петра Порошенка. Тому вирішили поділитися своїм баченням чому, відбувається зміна влади і що нас може очікувати. Але для початку кілька найважливіших  штрихів з соціально-економічного буття України.

В державі існує багато проблем, але більшість з них є наслідковими, де наріжною  є монополії, що пронизали всі сфери суспільних та економічних  відносин .

Відкрита монополія (монополія за рахунок «ноу-хау»: українського інноваційного продукту), можливо, існує  на теренах держави,  але це — мізерний відсоток і його можна не брати до уваги. Здебільшого монополізація економіки відбулася за рахунок преференцій окремим бенефіціарам, надані політиками через владні корупційні дії.  Природні багатства, географічне положення,  дозволяли владі так-сяк виконувати соціальні функції, і в той же час  при її потуранні та  участі  було сформовано кілька фінансово-промислових груп, які і поділили Україну на сфери монопольного володарювання та експлуатують сировинні можливості держави. Відбувся взаємовигідний симбіоз: спочатку «влада монополії», яка поступово перетворилася в «монополії влада», де монополії отримують всеохоплюючий захист, а влада (апріорі маючи монополію на насилля) — корупційну ренту за захист та підтримку на виборах, якщо «правильно себе веде», щодо монополій (промислово-фінансових груп або як називають в народі — олігархів). Корупція — основа існування цього симбіозу, а цей симбіоз розкладає українське суспільство.

З огляду  на те, що ресурси є державного та місцевого значення, то по аналогії  з центром будувалася влада на місцях:  в областях, районах, містах. Спершу, місцева влада була флагманом  симбіозу з монополіями місцевого значення, але останні з посилення своїх фінансових можливостей, помінялися ролями.

Для держави стали типовими схеми функціонування бізнесу:

1. Для закордонної господарської  діяльності: кредит (погашення якого намагаються перекласти частково або повністю на держбюджет)  товар (сировина)  кошти за товар  вивід капіталу;
2. Для внутрішньодержавної господарської  діяльності : кредит (погашення якого намагаються перекласти частково або повністю на держбюджет)  товар чи послуга по монопольній ціні  кошти за товар  вивід капіталу.

Власне тому, закономірно, що основне багатство зосереджено в невеликої групи людей, статки яких зростають, а держава (бюджет) і суспільство залишаються  в кращому випадку без суттєвого доходу, в гіршому —  обкрадається.   На жаль, за президентства Петра Порошенка в 2014 -2019 р. ситуація суттєво не змінилися,  але на неї наклалася війна та додаткові видатки на оборону і армію.  Крім того, після Євромайдана прийшла команда, яка в цілому не мала плану та й не знала як керувати та розвивати державу. Трьохкратна девальвація гривні в 2014-15р, як  торнадо пройшла по економіці держави і від якої вона не оговталася до сьогодні.  Девальваційний обвал можна звалювати на війну, але це  не зовсім коректно.  У 2008р. Росія окупувала понад 30 відсотків території Грузії, крім того,  грузинську економіку «накрила» світова криза, а девальвація грузинського ларі — 10-15% щодо долара. З 1939 по 1945 р Великобританія вела виснажливу війну — девальвація фунта також в межах 10-15 відсотків.

Монополії, з огляду на свої владні позиції, провели перерозподіл держбюджету з мінімальними втратами для себе і максимальними для суспільства. В цілому,  ситуація дуже сприятлива для олігархо-монополістичного  існування, а от для України ця конструкція управління себе вичерпала, а її наслідки:

1. Розбалансованість державного управління, адже ілюзією виявилася українська вертикаль влади та патріотизм чиновників. Крим продемонстрував, що всеукраїнські промислово-фінансові групи витіснено з півострова, а всі інші державно-бізнесові структури (за невеликим винятком), а саме: місцеві бізнес-еліти, чиновництво, правоохоронці, судді. Військові — швиденько змінивши символіку, хвацько почали служити новому сюзерену.
2. Плачевний стан фінансів держави і  більшості громадян, як наслідок монополістичного дерибану, до якого додалася війна на Сході, продукують внутрішню напругу та нестабільність, яка в попередні роки, при будь-яких внутрішніх чи зовнішніх «подразненнях», приводили до Майданів і ще більше ослабляли та розбалансовували  державу .

На підході циклічна світова криза, а внутрішнього споживача, через девальвацію грошей, суттєво ослаблено, тож ситуація в державі може бути сумна. Невідома як себе поведуть щодо української території, у період світової  економічної невизначеності, і наші найближчі західні сусіди.

  «Я люблю свій рідний український народ!»

Петро Порошенко  у великій мірі він сам собі підготував результати отримані 21 квітня. Не міняючи ситуації  у економічній моделі розвитку, мабуть виходячи з того, що монопольні становища – то святе, ресурси міг взяти для розвитку лише «затягуючи пояси» у найбідніших та середнього класу. Однак, «затягувати пояси» можна до певної межі, економічна політика в державі – не тільки   бухгалтерія. Людина живе надіями та сподіваннями. І на що має  надіятися  половина громадян країни,  яких посадили на субсидії, а це красномовний показник статків!? Мабуть, на виїзд за кордон на заробітки, благо отримано безвіз, тож нехай іноземна влада думає про працевлаштування та добробут українців. Для західних областей це так і є, бо навіть багато працюючих в державі  у свої відпустки їдуть підзаробити. А що робити  мешканцям Півдня та Сходу?

Проводячи економічні утиски переважної більшості населення, під приводом, що немає коштів, влада собі рідній ні в чому не відмовляє та ще постійно вляпується у великі корупційні скандали. З приходом інтернету світ стає дуже прозорим. Тож в цілому – «вищий пілотаж керування країною» — може це мав на увазі під час дебатів  Гарант наводивши приклад про пілота.

Те що П.Порошенко буде намагатися утриматись на посаді, щонайменше два терміна було зрозуміло практично відразу.  Про це  свідчило підминання під себе або союзні структури українського медіа-простору та витискання незалежних . Пригадаймо лише баталії навколо Савіка Шустер Студії. Стратегія була обрана нескладна: килимова  пропаганда на основі маніпуляції емоціями страху людини. Просто і надійно. До уваги не брали, що знайдеться команда з сучасним мисленням, яка скористається новітніми технологіями та інтернетом , зуміє донести до загалу наглість, хамство  і водночас комічність  нині діючої влади та запропонує альтернативу .

Під час минулої президентської кампанії були дуже цікаві результати першого тура виборів, зокрема, ті що характеризують підтримку влади. В цьому плані,  другий тур, не є таким показовим щодо влади , адже до симпатиків Порошенка додалися протестні голоси громадян, які з тих чи інших міркувань не сприймають Володимира Зеленського. Тож до даних першого туру президентських виборів виникають деякі питання, а саме:

1. Якщо проаналізувати дані від 31 березня  4 екзит-полів та офіційні результати ЦВК по 6 кандидатах, які набрали найбільше голосів, то спостерігається закономірність, що по 4 кандидатах дані ЦВК та екзит-полів співпадають. Плюс-мінус десяті відсотка. Лише по Порошенкові та Бойко розходження суттєві. Але якщо у Бойка відняти, від реальних досягнень, близько двох відсотків і добавити їх Порошенкові, то результати будуть співпадати з екзит-полами. Можливо це — випадковість, хоча напрошується і  пояснення. Частина виборців, що так чи інакше пов’язана з владою, ні при яких умовах не хоче оприлюднювати свої погляди, але вони  абсолютно протилежні офіційній провладній позиції.
2. Відомо, що будь-яка влада на виборах, крім  можливого пасиву, зменшення підтримки, пов’язаного з своєю роботою і відповідно помилками, обов’язково має актив.  Називають різні цифри, які залежать від обставин, але не менше 5- 10 відсотків. Це умовний відсоток зацікавлених осіб. Ідеться про громадян, які отримали при даному режимі  владу і можуть її втратити, бізнес- партнери, бізнесмени, що отримають преференції, родини названих інтересантів тощо. У двох третіх областях  Порошенко отримує 8-12 відсотків голосів виборців.  Так от, якщо не враховувати інтересантів, підтримка влади прямує до нуля серед пересічних громадян у цих областях. Гіпотетично, якщо Петро Порошенко перемагає та стає президентом, то з одного боку, як управляти країною, де у двох третіх областей владу ненавидять. З другого боку, перемога Порошенка — депресія, гнів населення на відповідних територіях і відповідно дуже сумна перспектива цих територій, адже ми знаходимось у стані війни. Невже команда Порошенка цього не розуміла, то які вони професіонали?  А якщо все розуміла , то як вони люблять народ та Україну?
3. Президент обіцяє повернути ДНР і ЛНР до складу України, але як це зробити, якщо навіть на підконтрольних територіях твій авторитет прямує до нуля за 5 років керування  серед пересічних громадян, віднявши голоси інтересантів (див. п. 2).
4. Одним із основних лозунгів діючого Гаранта були :

• Мова – мабуть мається на увазі українська. Питання мови розколювало державу з 1994року. Понад 10років «паразитувала» на питаннях мови команда Януковича. В 2014 році  під час виборчої кампанії не вкидалося питання мови, адже захищали територію держави від Російської агресії волонтери — добровольці всіх національностей, рідною мовою яких була не тільки українська. Так склалося історично, що Україна національно неоднорідна, тому пріоритетом виборчої кампанії ставити питання мови, це свідоме провокування дискомфорту у суспільстві та повернення до кампанії часів Януковича. Та не забуваймо, що держава воююча. Невже команда Порошенка цього не розуміла, то які вони професіонали, а якщо все розуміли, тоді влада за будь-яку ціну?
• Віра — мабуть мається на увазі  отримання Томаса ПЦУ. Якщо дивитися з точки зору дійсно віруючої людини ПЦУ, то отримано Томас не завдяки чи через старання Варфоломія, Філарета чи Порошенка, а як Божа благодать, а перелічені особи лише руки Господні на землі. Для віруючих інших конфесій чи релігій, чи  атеїстів це — взагалі байдуже. До речі, Порошенко переміг лише у Львівській області, де в основному клір та миряни Української греко-католицької церкви. Однак вводити релігійні питання в політичну боротьбу  це дуже небезпечний прецедент.  Якщо команда Порошенка це не розуміла, то які вони професіонали, а якщо розуміли, то як з вірою?

Результати виборів, крім того засвідчили, що за попередніх 5 років спеціалісти з досвідом, професіонали-службовці так накеруваливали , що комік Володимир Зеленський став компромісною постаттю, що об’єднує громадян, територіально країну та тимчасово «випускає  пар».

«Я результат Ваших помилок і обіцянок»

Коротка фраза із дебатів, але яка всеохоплююча… Ця фраза замінює аналіз діяльності Петра Порошенка і результатів президентської кампанії 2019р. Однак, наслідки попередніх 5 років діяльності влади можуть бути значно глибші. Непомірна жадібність владноможців, причому на всіх рівнях влади, їх  мислення, що заблукало в 20 ст., нонконформізм команди Зеленського, що притягнули до себе невелику, але дуже потужну нонконформістську спільноту, зуміли організувати передумови до всеохоплюючих змін в державі.  Соціологи називають таку ситуацію розривом «спіралі мовчання», тобто відкриттям  порталу можливостей для громадян, а отже і для держави.  Така ситуація на наших теренах існувала востаннє у 1990-1992 роках і її наслідком стало здобуття Незалежності.  До речі, події  2004 р. і 2014р. трохи іншого плану. Майдани очолювала, так звана політична опозиція. А в Україні політичної опозиції немає, вона давно вбудована у владу. Різниця між нашою опозицією   і владою лише в тому, що одні сидять на фінансових потоках , а інші тимчасово перечікують, а згодом тільки міняються місцями. Зараз ситуація кардинально інша – до найвищої  влади народ привів антисистемного політика. Відкрилися «ліфти» можливостей для команд умовних Зеленських по всій країні, адже влада в областях, містах, районах по великому рахунку «лежить», її треба лише підібрати. Крім вирішення власних цілей і свого оточення та  злиднів для  народу, старі управлінські кадри і політики нічого не можуть запропонувати. Тож, якщо новообраний Президент не допустить грубих помило при перших своїх призначеннях та рішеннях, то зможе повністю оновити політичну палітру України. Це стосується як Верховної Ради, так і влади на місцях. Стара політична еліта відчайдушно буде  боротися за виживання, в принципі як і кожний умираючий організм, а основні важелі управління на сьогодні ще в її руках. Щодо порталу можливостей і скільки він буде відкритий. Це може бути кілька років, а може закритися після виборів до Верховної Ради. Тобто стільки часу, скільки суспільство не відчує фальші в діях нової влади. Надзвичайно важливо як особисто Президент буде реагувати на ті чи інші виклики. Помилки будуть та найважливіше як влада буде реагувати на них.

З огляду на те, що Президент Порошенко згадував під час дебатів, що отримав країну з пустими засіками, то наостанок хотілося б подати деякий цифровий фактаж. Для легкості сприйняття та порівнянь, дані подані в американських доларах, крім грошей на єдиному казначейському рахунку. З таблиці зрозуміло, що за 5 років проривів не відбулося, хіба що в гіршу сторону. Зокрема, природній газ у рази подорожчав для найбідніших та середнього класу. Для дуже заможних вартість у доларах практично  не змінилася. По електроенергії вартість для заможних суттєво здешевіла.

Сподіваємося, що таблиця доповниться двома колонками з даними: на момент вступу нового Президента Володимира Зеленського та закінчення його каденції і там цифри будуть  оптимістичнішими

Поставити правильний діагноз хворому - одна з найважливіших речей не тільки для лікаря, а насамперед для самого хворого. Адже, поставивши неправильний діагноз, це значить не тільки згаяти час на лікування, але й внаслідок хибного лікування - лише зашкодити хворому.

Наприклад, коли у хворого температура, це не обов'язково значить грип, це може бути також малярія, і гарячий чай з лимоном хворому точно не допоможуть, але й зашкодять.

Це було замість вступу. Ідея я думаю зрозуміла. Повертаємося до суті. Не скажу, що результати президентських виборів 2019 мене дуже здивували, Україна відносно молода країна і населення, що населяє цю територію має ще навчитися достатньо базових і фундаментальних речей, які наші східні і західні сусіди знають як 2+2=4.

Мене дивує лише нерозуміння феномена Зеленського нашою українською елітою і проукраїнськими громадянами. Я ще можу зрозуміти реакцію західних ЗМІ, які намагаються пояснити це світовим трендом і неухильним зростанням популізму в політиці. Наводять приклад Трампа, Італії, Греції, Брексіт і т.д. Ці західні ЗМІ відкрили для себе Україну лише в 2014 році, тому вимагати від них чогось було б дуже оптимістично.

Але як можуть порівнювати Зеленського і Трампа самі українці? Порівнювати голос за Зеленського і голос за італійських популістів це явне нерозуміння самої суті проблеми нашого соціуму.

Популісти будь-якої країни завжди намагаються показати своїм виборцям, що вони є найкращими. Створюється такий собі культ виборця, культ простої людини, але в той же час сильної і важливої. Гітлер в 1930-х роках казав німцям, що вони є великою арійською нацією, надлюдьми, що мають керувати іншими націями. Ленін казав що все тримається на простому пролетарському трудязі, який є фундаментом всього світу. Італійські попілусти говорили про великий італійський народ, який є достойний набагато кращого фінансового статусу. Трамп обіцяв зробити великою батьківщину кожного виборця, а значить і возвеличити самого виборця (Make America Great Again) і т.д. Цей поклик до почуття гідності і самоповаги, намагання возвеличити кожного виборця, дати відчуття потрібності і цінності свому виборцю є основою будь-якої популістичної кампанії.

Чи можна було б уявити, щоб який-небудь італійський політик-популіст з Партії 5 Зірок, висміював жертв Мусоліні чи померлих італійських солдат, а потім отримав 73% на виборах як "нове обличчя в політиці"? Чи можна собі уявити, щоб кандидат на президента Ізраїлю сміявся над Голокостом і представляв ізраїльську армію як баранів, а потім його підтримали 73% євреїв як антикорупціонера і рятівника країни? А скільки б отримав відсотків на виборах Трамп якби назвав США країною-проституткою, що приймає зі всіх сторін?

Очевидно, що політична кар"єра цих "популістів" була б закінчена. Це є дуже важливий факт. Але чому там де західний політик закінчує свою кар"єру, в Україні політик має 73% підтримку? Очевидно, що справа не в популізмі.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про велику націю - насправді погоджується зі своїм правом бути частиною великої нації.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про великі зарплати - насправді погоджується зі своїм правом мати велику зарплату.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про зниженням тарифів - насправді погоджується мати низькі тарифи.

Людина, що голосує за політичного діяча який розповідає про Батьківщину-проститутку - насправді погоджується з тим, що його Батьківщина - проститутка.

Кожна людина, що голосує за політика який називає своїх виборців хохлами - свідомо чи підсвідомо з цим погоджується.

Так само цей виборець свідомо чи підсвідомо погоджується, що його Батьківщина - проститутка, армія - барани, національне гасло - підходить для вживання в туалетах, а над жертвами Голодомору можна сміятися.

Але чому ж ці 73% голосували за людину, що ображала їх Батьківщину і їх самих. Насправді, 73% голосували за обіцянки боротьби з корупцією, за обіцянку "кінця епохи бідності", за обіцянку зниження тарифів, за обіцянку проведення реформ і закінчення війни. Тобто, ці 73% погоджувалися бути хохлами, аби б їм тільки знизили тарифи. Вони погодилися б в жити в країні-проститутці, аби без корупції. Вони б дозволяли називати свою релігію "термосом" і висміювати їх національні символи, аби тільки підвищили зарплати і пенсії.

Це є дуже важливий факт, який і відрізняє українців (чи правильно б було сказати хохлів?), від вже сформованних націй. Ні поляки, ні італійці, ні греки, ні американці ніколи б в житті не погодилися з тим, що їх Батьківщина - проститутка, а вони самі "хахли" в обмін на зниження комуналки. Вони б ніколи не наплювали на свою культуру і пам"ять про своїх предків в обмін на дешевшу цибулю чи помідори.

Кожному з цих 73% насправді немає різниці чи його Батьківщина називається Україна, чи "Малоросія", чи "Російська Імперія", да хоч "Квартал95", "какая вобще разніца?" аби були низькі ціни на газ.

Мова? Віра? "Какая разніца на каком язіке". "Томас на хлеб не намажеш" - аби цибуля в магазині була дешевша.

Основні цінності нації і держави для 73% не мають жодного значення. Навіть не так. Якесь значення вони мають звичайно, але явно не є в приорітеті. В приорітеті – власний шлунок. Але не слід плутати це з простим обивателем, людиною, що живе лише своїми інтересами. Будь-який обиватель-американець, чи обиватель-італієць любить свою Батьківщину і ніколи б не проголосував за когось, хто його Батьківщину ображав чи висміював.

Кожний з голосувавших за Зеленського страждає на важку хворобу недержавності. Для цих 73% цінності держави - це такий собі баласт, який можна викинути під час шторму за борт. Це така собі диковинна річ, привезена з-за океану, а що робити з нею невідомо – на хліб же не намастиш і не з”їси. Навіщо нам ця держава, якщо в ній малі пенсії? Кому потрібна українська культура і мова, якщо в нас корупція велика? Для чого ця незалежність, якщо її на хліб не намастиш? Може краще продати цю незалежність? Погодитися з тим, що ця держава – проститутка, посміятися над мільйонами заморених голодом, назвати себе хохлом в обмін на боротьбу з корупцією, гарні дороги і низькі тарифи? І там де вже сформована нація з самоповагою і почуттям гідності з відразою віднеслася б до цієї «пропозиції», наш простак опустив очі і погодився, що він хохол і його Батьківщина – проститутка, в обмін на обіцянку боротьби з корупцією. Можете сміятися з Голодоморів, з майданів, показувати мене як рагуля-хохла, але знизьте тарифи і ціни в магазинах!

Замість висновків:

Кожна людина, що проголосувала за Зеленського свідомо чи підсвідомо погодилася бути хохлом і жити в країні-проститутці в обмін на зниження комуналки і цін в магазинах. Кожна людина з цих 73% перетнула дуже важливу психологічну границю і свідомо чи підсвідомо відмовилася від державних цінностей.

Як показує історія, нації що роблять такий вибір ніхто не поважає і з їх правами ніхто не рахується. Такі «держави» з часом втрачають свою державність і незалежність, а потім і сам хліб, на який цю незалежність так і не змогли намазати.

Коли Зеленський не зможе понизити тарифи і ціни в магазинах, тобто не зможе дати того, що люди хотіли отримати в обмін на державні цінності, кожний виборець Зеленського стане перед новим вибором – або піти ще далі і відмовитися від доцільності існування вже самої держави Україна в обмін на нові обіцянки (Кримський і Донбаський сценарій в 2014), або повернутися на крок назад – до тимчасового визнання державних цінностей.

Рано чи пізно, але в Україні виникне новий конфлікт про доцільність існування вже самої держави в якій є високі тарифи і ціни в магазинах. Частина людей, розчарувавшись в українській політиці і в самій Україні буде намагатися знайти нову державу на заміну тієї, яку не змогли намазати на хліб.