Українці перші у 60-й Міжнародній математичній олімпіаді

Київські школярі привезли медалі з математичної олімпіади у Британії

28 ЛИПНЯ, 2019,



Старшокласники Дніпровського району міста Києва стали переможцями 60-ї Міжнародної математичної олімпіади (International Mathematical Olympiad), яка проходила у Великій Британії
Другий рік поспіль завоював золото учень 10 класу ліцею № 208 Федір Юдін, а учень 10 класу Русанівського ліцею м.Києва Марко Хасін отримав срібну нагороду.

Загалом, скарбничка міжнародних перемог українських школярів поповнилася 1 золотою, 4 срібними та 1 бронзовою медалями.

Довідка

Проведення Міжнародної математичної олімпіади стартувало в 1959 році. Тоді її учасниками було всього сім країн колишнього соціалістичного табору: Румунія, Угорщина, Болгарія, Польща, Чехословаччина, Східна Німеччина (НДР) і Радянський Союз.

Україна як незалежна держава бере участь в змаганні з 1993 року.

У 2019 році в змаганнях взяли участь команди з 116 країн світу.

https://espreso.tv/news/2019/07/28/kyyivski_shkolyari_pryvezly_medali
_z_matematychnoyi_olimpiady_u_brytaniyi


1031-річчю хрещення Руси-України


 
Митрополит ЕпіфанійМитрополит Епіфаній5 канал
У ХРЕСНІЙ ХОДІ ПЦУ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ БЛИЗЬКО 20 ТИСЯЧ ВІРЯН І ПІВТОРИ ТИСЯЧІ СВЯЩЕННИКІВ – ЕПІФАНІЙ 
28.07.2019 13:27
Після хресної ходи має розпочатися проща вірян до чудотворних святинь – частинки Древа Хреста Господнього та мощей святого апостола Андрія Первозваного

ЗА ТЕМОЮ

У Києві завершилася перша хресна хода Православної церкви України, присвячена 1031-річчю хрещення Руси-України. у хресній ході взяли участь понад 50 архієреїв та близько 1500 священників. Предстоятель також зазначив, що всього у заході взяло участь близько 20 тисяч осіб. Про це митроболит Епіфаній розповів на брифінгу для журналістів, повідомляє кореспондент "5 каналу" Леся Головата.

Багатотисячна колона на чолі з митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм пройшла від Софії Київської до пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру після завершення Божественної літургії. На Володимирській гірці пройшов молебень. У заході взяв участь і п'ятий Президент України Петро Порошенко.

Журналіст розповіла, що урочистості пройшли спокійно і без порушень. Такі дані оприлюднили у столичній поліції. У посиленому режимі працювали правоохоронці. До роботи залучили додаткові підрозділи. За порядком пильнували також кінологи із собаками. Працювали вибухотехніки. 

Після хресної ходи має розпочатися проща вірян до чудотворних святинь – частинки Древа Хреста Господнього та мощей святого апостола Андрія Первозваного – у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі.

Як повідомляв 5.UA, 27-28 липня в Україні відбуваються урочистості з нагоди 1031-річчя хрещення Київської Руси-України.

До 50-річчя висадки людини на Місяць

Подія року: 50-річчя висадки людини на Місяць

фото: NASA
ВІКТОРІЯ ШАПАРЕНКО 19 ЛИПНЯ, 2019, 09:10
20 липня 1969 року людина вперше ступила на поверхню Місяця. Цим "піонером" став Ніл Армстронг, один з пілотів американського космічного корабля "Апполон-11", що сказав знакову фразу: "Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для людства". І це транслювалося в прямому ефірі по всьому світу по радіо і телебаченню, і це мали змогу спостерігати більш ніж 500 млн людей.

Нескінченність – не межа

Подія дійсно безпрецедентна. Їй передували 9 місячних місій, яких спіткала невдача. Курйозних моментів теж було чимало: так, рішення NASA про те, хто ж першим ступить на поверхню Місяця, було непростим – на це також претендував колега Армстронга, полковник Базз Олдрін. Опісля виникла теорія "місячної змови", як стверджувала, що насправді висадка на Місяць була інсценована, а фото- і відеозйомки – сфальсифіковані. Зокрема, цьому була присвячена книга американця Білла Кейсінг "Ми ніколи не були на Місяці" (1976). Однак нещодавно NASA оприлюднило чітке фото місця посадки "Аполлона-11", зроблене камерою з борта місячного орбітального апарату (The Lunar Reconnaissance Orbiter Camera – LROC), що доводить: висадка на супутник Землі таки мала місце. До того ж фото «оживили», використавши всю наявну інформацію (записи переговорів, кадри фото- і відеозйомки), зробивши його інтерактивним. Зараз воно доступне для всіх бажаючих на порталі LROC.
І хоча згодом програми дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів були згорнуті, на початку XXI століття Китай висловив готовність продовжити їх, що дало старт новій космічній гонці. Про плани майбутніх експедицій вже заявили Росія, Індія, Японія. І, звісно, США – очільник NASA Джим Брайденстайн у листопаді 2018 року повідомив: "США повертаються на Місяць, і ми зробимо це раніше, ніж ви думаєте!". Тож далі буде. А поки що увесь світ готується до святкування 50-річчя висадки людини на Місяць, події, що справила величезний вплив на популярну культуру, кіно, літературу і багато іншого.

Монети, марки, годинник, іграшки

Відлив ювілейних монет на честь якоїсь знаменної події – поширена світова практика. Такі, звичайно, надрукував, монетний двір США. Опукла сторона монети виконана у формі шолома астронавта, а її дизайн відтворює знакове фото Едвіна Олдрина: попереду – посадковий модуль корабля "Аполлон-11", на тлі – астронавт Ніл Армстронг. Увігнута сторона зображує відбиток черевика у місячному ґрунті. Кошти, виручені від продажу монет, підуть до Фонду пам'яті астронавтів і на фінансування виставки "Мета – Місяць" у Національному музеї авіації та космонавтики у Вашингтоні, що відкриється у 2022 році.
Золоту пам'ятну монету, присвячену висадці на Місяць, також випустив і монетний двір Австралії, срібну – національний банк Швейцарії.



"Місячні" марки теж є – їх випустила пошта США: дві з розряду безномінальних («вічних»). Одна з них являє собою легендарне фото Базза Олдрина у скафандрі на поверхні Місяця, зроблене Нілом Армстронгом, інша – фото місячного диска з жовтою точкою, що позначає місце посадки модуля.
З'явився і годинник на честь ювілею – від знаменитого швейцарського бренду Omega. Він перевипустив модель Speedmaster Moonwatch, що побувала тоді в космосі – у обох астронавтів "Аполлон-11" на зап'ястку були саме такі. Для цього годинниковий бренд мав був пройти близько 11 тестів, і лише Omega впоралася із завданням. Ця спадщина досі надихає майстрів бренду, і сьогодні модель з легендарним дизайном також готова до нових звершень як на Землі, так і за її межами. Лімітована серія Speedmaster Apollo 11 50th Anniversary Moonshine Gold Limited Edition вийшла у кількості всього 1014 примірників і в новому матеріалі – золоті Moonshine. Його відтінок трохи холодніший звичайного жовтого, плюс завдяки новому сплаву воно довговічніше і стійкіше до ушкоджень.

До святкування приєдналося й Lego, випустивши новий набір космічних кораблів, розроблених спільно з NASA. Він є розширеною версією моделі 2003 року і містить деталі, відповідні реальної посадочній платформі, а також основу, що нагадує поверхню Місяця для точного відображення спуску зібраного апарату. До речі, це вже не перша співпраця Lego з NASA – у 2017-му вони випустили ракетний комплект Saturn V, що включає мініатюрний модуль Apollo, масштабований з масивної ракети висотою в метр.

Кіно, книги, виставки, фестивалі
З 19 липня у США почнуться святкові заходи з нагоди історичної події, але вже сьогодні відбувається чимало цікавого. З повним списком запропонованих подій можна ознайомитися на сайті NASA. Втім, і в Європі є чим зайнятися.

Фільми. 11 липня британський канал ITV представить документальний фільм "День, коли ми йшли на Місяць" (режисер Джон Мулсон), який розповідає історію місії «Аполлон-11» і включає інтерв'ю з ключовими фігурами, наприклад, астронавтом Майклом Коллінзом.
У липні в кінотеатрах Європи вийде фільм "Аполлон-11" (прем'єра в США відбулася ще в січні, режисер Тодд Дуглас Міллер). Він повністю складається з оригінальних кадрів – для цього його команда опрацювала 11 тисяч годин неопублікованого аудіо- та відеоматеріалу в партнерстві з NASA і Національним архівом. Також у липні вийде і фільм "Армстронг" (режисер Девід Фейрхед), що документує життя легендарного астронавта, озвученого голосом Харрісона Форда.
Крім того, спеціальну серію підкастів, присвячену 50-річчю посадки "Аполлон-11", підготувала BBC. Вони доступні для скачування на сайті, і подивитися їх може кожен. Перший епізод "13 хвилин до Місяця" докладно описує заключну фазу спуску космічного корабля на поверхню Місяця, а також місяці і роки підготовки, що передують цьому. Значний внесок у створення підкастів внесли астронавти "Аполлона", які ще живі – Чарлі Дьюк, Джим Ловелл, Майкл Коллінз і інші. Планується, що новий підкаст виходитиме щопонеділка, а кульмінацією стане фінальний сюжет, приурочений до 20 липня, річниці висадки "Аполлона-11".



Книги. Новинка по темі – «Місячний пил: в пошуках людей, які впали на землю» Ендрю Сміта (видавництво Bloomsbury), яка присвячена 12 астронавтам, що ступали на поверхню Місяця, і включає інтерв'ю з дев'ятьма з них (тими, хто ще живі). А також "Досягнення Місяця", автобіографія математика NASA Кетрін Джонсон, до речі, афроамериканки, (видавництво Atheneum Books), що займалася розробкою "Аполлона-11". І, нарешті, "Аполлон-11: внутрішня історія» Девіда Уайтхаус (видавництво Icon Books), що оповідає про космічну гонку і саму місячну місію. Книга заснована на звітах екіпажу, інженерів, чиновників NASA, а також думках політиків – американських і радянських.

Фотоальбоми. "Архів NASA: 60 років в космосі" (видавництво Taschen) зі знаковими фото (всього 400 фото за 60 років історії) і "Аполлон VII-XVII" (видавництво teNeues), який випущений обмеженим тиражем в 3 тисячі примірників і містить 225 широкоформатних знімків з архівів NASA і есе Уолта Каннінгема, астронавта першої пілотованої версії "Аполлон-7".

Виставки. Summer of Space (Лондон, Музей науки, до вересня 2019), в рамках якої буде представлений ряд інтерактивних показів: "Аполлон-11: перші кроки", 48-хвилинне кінематографічне відтворення реальної посадки на Місяць; Space Descent VR, досвід віртуальної реальності з британським астронавтом Тімом Піком.

La Lune. Du voyage rel aux voyages imaginaires (Париж, Гран Пале, до 22 липня) – містить понад 190 художніх і наукових експонатів різних часів, які присвячених Місяцю і зображують його як в реалістичному, так і в романтичному вигляді. Серед них – роботи Марка Шагала, Мана Рея, Франсуа Мореллі, Хуана Міро, Огюста Родена, Фелікса Валлоттона та інших.
Fly to the moon (Зальцбург, Музей сучасного мистецтва, 20 липня – 3 листопада) знайомить з історією дослідження Місяця з часів Галілео Галілея і винаходу першого телескопа. Від гравюр до мультимедійних інсталяцій – тут є все.

Фестивалі. Щорічний Bluedot (Чешир, Великобританія, обсерваторія Jodrell Bank, 18-21 липня), цікавий концертами Hot Chip, Kraftwerk, New Order і Jarvis Cocker. Окрім космічних музичних шоу в павільйонах Space і Luminarium будуть проходити лекції та працювати інтерактивні дисплеї, що дозволяють спостерігати за зірками і подорожувати по галактиках.

П'ятий Starmus (Дюбендорф, Швейцарія, концертний зал Samsung Hall, 24-29 червня), цього року повністю присвячений піввіковому ювілею висадки людини на Місяць і відрізняється воістину зоряним складом: дві дюжини нобелівських лауреатів, сім астронавтів місії "Аполлон", рок- і поп-музиканти світового масштабу. До речі, сам фестиваль завжди вирізнявся певною science-спрямованістю – і прихильністю нещодавно померлого генія Стівена Хокінга. Від його імені Starmus продовжує підтримувати тих, хто зробив особливий внесок в науку і мистецтво – так, цього разу нагороди були вручені Ілону Маску і Тодду Дугласу Міллеру, продюсеру та режисеру фільму "Аполлон-11". Показ фільму, ясна річ, теж був у програмі фестивалю.

Огень франкової правди



ОГЕНЬ ФРАНКОВОЇ ПРАВДИ

У кожної епохи, у кожного житейського періоду є свої ознаки, які часто, із певними видозмінами, нагадують уже пройдені. Так у житті кожного, так у родинах, так і в державах. Народжуються і помирають люди, утворюються і розсипаються сім’ї, формуються і розвалюються країни. Колесо світової еволюції котиться все далі й далі… Тримаю в руках одкровення, які зоставив Іван Франко у 1878 році. Скільки то літ минуло?... Сто сорок один рік – чимало часу. Багато води сплило, багато подій перенесла земля та люд український за той період. Змінився і клімат, і цінності, і мода, і набутки цивілізації. А люди? Саме про це хочу поговорити з вами, шановний читачу. Але не своїми словами, а думками славного Каменяра. Чи вміємо читати застереження та поради великих людей нашого краю? Чи усвідомлюємо, що їх слова нам адресовані?! Просто дивний перегук тогочасся і сьогодення віднайшов у книзі «Іван Франко. Публіцистика. Вибрані статті». Не буду вас ні в чому переконувати – співставляйте самі.

Запропоную лишень декілька витинок із роздумів поета. Звертаючись до інтелігенції він написав: «Тридцятилітній протяг нашого «відродження» не зродив ані значного писателя чи ученого, ані одного розумного політика, ані одного діяча на полі освіти, виховання, публіцистики, – словом, не зродив нічого такого, що могло би свідчити про правдиве, здорове життя інтелігенції… Не здужали вони виробити товариського духу, не здужали зродити почуття солідарності, не здужали виробити поняття спільної праці… Постали в нас товариства ніби демократичні, але… демократизм в теорії у нас гай-та, а практичне життя вісь-та… В бесіді вони люблять широкі розмашисті фрази, грімкі слова, – а на ділі крайні матеріалісти, консерватори та самолюбці».

У слові до молоді Іван Франко застерігає: «Народ у своїх кривавих революціях ставить державі і всій людськості великі, святі проблеми та завдання: свободу, рівність, добробут, братерство, працю. Народ ллє кров за ті високі засади на барикадах, народ поборює і валить в порох елементи реакційні, а скінчивши тую влетню працю, немов утомиться і… здає велике діло в руки провідникові освічених інтелігентних лібералів, тих, що у війні не лляли кров, а радили, кричали та… гуляли. Ось тоді вони й починають вести усе по-своєму, задля власних вигід… Приходить велика доба, і горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими й не приготовленими!..»

Нагадаю, що у пору творчості Івана Франка українців на Галичині називали русинами, як потомків древньої Руси-України. Їх часто водили хитрі поводирі, наче сліпу отару. Отож: «У кожного народу були і є свої ренеґати, свої зрадники, своє, так би мовити, сміття. Не люблю русинів.. Так мало серед них найшов я справжніх характерів, а так багато дрібничковості, тісного егоїзму, дволикості і пихи, що дійсно не знаю, за що мав би їх любити, навіть не звертаючи уваги на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони не раз вбивали мені під шкіру». Тут зроблю перерву в цитуванні й нагадаю, що саме наші земляки із Тернопілля не віддали свої голоси за Івана Франка, а вибрали у депутати сейму польського панича.

Продовжую виклад тривожних думок непокірного Каменяра. «Признаюся, до ще більшого гріха: навіть нашої Русі не люблю так і в тій мірі, як се роблять і вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити?.. Я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби твердити, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. Щоб любити її історію, для сього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братства й волі… Любити сю історію дуже тяжко, бо на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – сю расу отяжілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику… Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю, і для світлості її не бачу ніяких основ?... Мій руський патріотизм то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, вложене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що вложила мені на плечі се ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням».

А закінчу цитування славного сина українського народу фрагментом із його вірша:
Довго нас наруга жерла, досі нас наруга жре, та ми крикнім: 
«Ще не вмерла, ще не вмерла
і не вмре!»

Навіть й не знаю, що додати від себе. Отакі жаринки Франкових думок зібрав я у долоні, аби ви теж відчули їх пал та правду. Можна померти в борні, як герой, а можна впасти на коліна перед ворогом та зневагу спізнати вічну на попелищі отчого дому. Вибирати і надалі нам з вами, бо вже нині «навибиралися» по саму шию…

Олег Герман – заслужений діяч мистецтв України

Записи анархіста 21 ст. від 24.07.19 р. Марків хто?

24 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 24.07.19 р. 



Марків хто?
Герой чи злочинець? 
А ми хто? Люди чи тільки електорат?

В справі засудження в Італії українського військового Віталія Марківа на 24 роки ув’язнення є дуже багато незрозумілого і навіть абсурдного. Найголовнішим є незрозуміло, як саме його судили: як громадянина Італії чи України? Ось вам яскравий приклад хибності подвійного громадянства: якщо це італійський громадянин, що воював у якості добровольця чи то найманця в Національній гвардії України, - то тут ми не можемо на державному рівні щось робити, оскільки це є втручання в суверенні права Італійської держави та її судової інстанції, яка засудила за вбивство чи співучасть у вбивстві свого громадянина Андреа Роккеллі під Слов’янськом у 2014 році іншим громадянином Італії, тобто Марківим. І тут тема вичерпана, а ми безсилі. Бо якби Марківа судили як громадянина України, то можна було законно домагатися принаймні його екстрадиції для відбування покарання в Україні, а потім достроково звільнити.
Ще одна важлива тема є в тому, що італійські адвокати не надали суду розуміння ситуації, за якою відбулася загибель їх громадянина Рокеллі, зокрема в обвинуваченні наголошується, що в авто їхали цивільні, але ж з боку про-російських бойовиків усі були вбрані у цивільний одяг, а не військову форму. Навіть спеціально військових з підрозділів Збройних сил Російської Федерації перевдягали у цивільний одяг, коли відсилали їх в якості інструкторів чи бойовиків-добровольців до України. Тобто якщо якась машини їхала цілеспрямовано в район бойових дій, то це вже означало відсутність в ній цивільних як таких, бо навіщо цивільним їхати туди, де йде бій, добровільно?
Нарешті абсолютно замовчувана тема того, що італійський журналіст Роккеллі перебував на території  України як злочинець! Як людина, що незаконно перетнула державний кордон України і не була ні акредитована в якості журналіста, ні просто ідентифікована на митниці. Якщо хтось злочинно прокрався на територію якоїсь держави, то жодної відповідальності за його життя ця держава не несе! Апріорі перебування журналіста Роккеллі було в Україні злочином! Про що італійські адвокати навіть не здогадувались, або боялися визнати, щоб не підпасти під обструкцію італійських журналістів, які всі були солідарні з Роккеллі, а не Марківим. І це не додає честі італійській пресі, бо правди не шукали зовсім. 
Принагідно важливо було би дослідити хто замовляв і фінансував всю цю експедицію Андреа Роккеллі до небезпечного для життя місця подій? Принаймні достеменно відомо, що прибув Роккеллі до РФ і зайшов до України з боку кордону з РФ, а не Молдавії чи Білорусії. Тобто прикордонна служба ФСБ РФ цей перехід санкціонувала, отже і вся відповідальність має бути на РФ, а не Україні, як це тепер намагаються в судовому порядку довести італійська профспілка журналістів з вимогою матеріальних компенсацій батькам і ще комусь. Україна за іноземних злочинців-нелегалів, що загинули на її території за різних обставин, не несе жодної відповідальності. Немає таких законів! 
Наразі це все, що я хотів сказати з приводу цього ганебного судилища в Італії над українським воїном-героєм Віталієм Марківим. 

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 23.07.19 р. Партії-статисти у ВРУ

23 липня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 23.07.19 р. 

Партії-статисти у ВРУ


В очікуванні весь політичний спектр України 

Як казали у Франції часів монархії на смерть короля: - Король помер. Хай живе король! Парадоксальність фрази для непосвячених моїх сучасників полягає у тому, що смерть одного монарха обумовлювала появу нового, тому що претендент завжди був обабіч короля і тільки й вичікував свого моменту отримати корону.
Таким чином і ми можемо сказати аналогічно, що прощавай з Богом Верховна Рада України 8-го скликання і хай живе ВРУ 9-го скликання! Віват! При загальної кількості виборців України числом у 29.527.974 в голосування прийняло участь 14.749.867 за даними ЦВКа, тобто явка виборців нижча від 50%, що і не дивно, бо влітку відпустки та різні роботи мандрівні в багатьох людей, але то не проблема. Вибори відбулися і добре є. А найкраще є те, що владу в Україні обрано фактично всією державою, а не окремими регіонами, як це було раніше. Це величезний успіх без різниці кого там обрано і що далі з того буде – Україна Єдина! Навіть у тих регіонах крайнього Сходу і Заходу, де партія «Слуга народу» не стала першою – вона все одно набрала значний відсоток, як і когось з мажоритарників отримала, а там ще хтось перейде до них…
Таким чином в чергове з абсолютним ефектом спрацював феномен нової політичною сили, як було постійно і до того в Україні. Нагадую, що політичні сили «Блок Петра Порошенка» і «Народний фронт» появилися саме перед виборами до ВРУ у жовтні 2014 року і перемогли. Тоді ж круто зайшла до парламенту маловідома до цього партія «Самопоміч» і де вони всі тепер? Отож. Втримались у ВРУ тільки перші під оновленою назвою «Європейська солідарність» зі дуже значними втратами, а на останній сходинці з прохідним відсотком за 5 % зависла також повний новачок партія «Голос». Новачком, але зі суто старими обличчями в усіх відношеннях, є і другий переможець виборів – партія «За життя». Тільки партія «Батьківщина» залишається старим політичним динозавром на чолі з вічно молодою лідеркою «червоного серця», що без півмісяця, яка ну дуже мріяла стати «золотою акцією» для утворення коаліції, аби вийти у прем’єр-міністри України, але не склалося. Склалося так, що політичні «молокососи» з партії «Слуга народу», маючи значну більшість у понад 250 голосів, обійдуться без сопливих зі всіх отих «За життя» і «Батьківщини», «ЄС» і «Голос», а самі всьому будуть давати раду в Раді щодо голови ВРУ, прем’єр-міністра, голів комітетів і всьому іншому. А наявні інші 4-ри партії навіть не можуть обізвати себе опозицією, бо вони є чистої води партії-статисти. На тому і крапка.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Поняття Закарпаття як таке виникло за часів совка

Відповідь Петра Мідянки на колонку Андрія Любки про мультикультурність Закарпаття

24 липня 2019 

Наприкінці травня цього року Андрій Любка написав для Varosh авторську колонку про те, що можливо Закарпаття насправді не є мультикультурним, і та публікація викликала шквал реакцій від читачів.

Відреагував на неї й Петро Мідянка, лауреат Шевченківської премії та давній приятель Андрія. Вийшла зразкова інтелектуальна дискусія. Чи, можливо, дискусія інтелектуалів? Байдуже. Читаємо!

 

Поняття Закарпаття як таке виникло за часів совка. Якщо глянути на історичний переріз, стародавні мапи, то значна частина краю опинилася за кордоном ще після першої світової війни. Латиномовна, угорськомовна церковна документалістика, русинське ділове мовлення (урбарні записи, грамоти, зрідка судочинство) вказають на європейський стик цієї найоригінальнішої закутини сучасних теренів України.

На сьогодні найбільший відсоток населення краю складають українці: їх тут мешкає понад мільйон, разом з корінним населенням та еміграційним прошарком. Звісно, що вони мають свою ментальність, почасти спотворену чужинецькими прижимами, але з міцною національною основою. Населення головно рустикальне, сільське, села тісні, переповнені, землі страшенно покавалковані, порівняно з австрійською інтабуляцією ХІХ століття. Але все ж таки це Срібна Земля, Карпатська Україна (чи як писав Павло Тичина «Будь здорова, Закарпатська Україно), а Василь Вовчок «Орденоносне Закарпаття»… Віктор Балога на вивісках своїх супермаркетів пише Silverland. Можна й так. Повертаючись до давнього ще пишуть «Мараморош», «Унґварський» і т.д.

Справа не в тому чи освічені закарпатці чи закарпатські гастарбайтери знають картини Кароя Ференці, Йозефа Лади, тих же Ревеса, Мункачі, Голлоші, Іяса. Останнім це майже не потрібно, так само як Шевченкові «Катерина», «Байгуші під вікном»… Вони цього не мусять знати. Їм байдужі Барток, Чонтварі, не кажучи про якусь автентику.

Мультикультурність краю в наші часи цікаве перш за все нашим сусідам: чехам, угорцям, що видають на своїх мовах про Закарпаття цілі гросбухи. Вони ретельно обсервують пам’ятки  «спільної» історії, роблять детальні описи впереміш з фотосесіями. Наразі там не йдеться про обізнаність кревняків з літературами сусідніх  народів, іншими цивілізаційними надбаннями.

Колишні господарі, наприклад ґраф Шенборн, також не надто переймався мультикультурним збагаченням Мукачівсько-Чинадіївської домінії в комітаті Береґ. Він стимулював розпорошенню корінного населення німецькими колоніями Верхнього Коропця, Барбова, Німецької Кучави. Синяка, Березинки…

Німці переселялися охоче в Латірську долину зі Спіша, який був бідніший у господарському плані. Таке ж розпорошення в йозефінські та терезіянські часи відбувалося на Горішньому Потиссі: італійці в Трибушанах, німці в Ясіню, не говорячи про угорсько-єврейський сегмент. По собі ці етноси залишили римо-католицькі костели, реформатські церкви, синагоги, некрополі.

Давньоруські місцеві діалекти також наповнювалися «мультикультурністю»: купа угорських, німецьких, єврейських лексичних запозичень. Всі ці «анцуґи», «цайґери», «штримфлі» або з німецької, або з ідиш. Звісно, германізми поступалися гунгаризмам, як сьогодні питомо автентична лексика поступається русизмам: технічна термінологія.

У новітні часи не без глобалізації етносередовища нахлинула неогерманізація через англомовну термінологічну лексику. Молодша генерація  нею активно послуговується.

Русин з походження Енді Воргол був чільним представником мультикультурного мейнстріму, інтегрувавши в світову полі культурність поп-арт. Воргол ніколи не підкреслював своє коріння в багатоплановій творчості, цього не робив і Чонтварі. Мігай Мункачі хіба що намалював русинські бочкори на ногах в’язнів…

Гадаю, що не варто клеїти до мультикультурності Закарпаття єврейську депортацію 1944 року. Корінне населення було перестрашене угорською жандармерією й мало що могло зробити для їх порятунку. На цю справу відважився хіба що шведський дипломат у Будапешті Рауль Валленберґ. Хто з уцілілих від Аушвіца потрапляв у будапештянські ґетто, мав шанс на виживання. Так трапилося з родиною широколужанського єврея Зельмана Розенталя, що певний час переховувалася в бункері. Їх здали ґої, але вже після масових чисток. Після повернення в Луг, їх прихистили місцеві жителі, допомагали чим могли.

Щодо посілостей у закарпатських містечках і селах, то за сприяння радянської влади нерухомість отримували добровольці, активісти або ж колгоспи. Ця проплакана земля мстить і досі: недарма ізраеліти говорили, що вони свати, а місцеві будуть приданці. Від місцевих землі відібрали колгоспи, вже за часи незалежності деякі стали на жидівських землях ґазди. І нікому з колишніх власників було займатися реституцією, бо законодавчо цього в Україні ще не затверджено.

Я вже згадував про те, що неє обов’язковим знати словацького Андруховича чи якогось модерного румунського белетриста. І не кожен має можливість і настрій відвідувати найближчу кошицьку чи львівську оперу, а в ній Бейлу Бартока. Навіть не відаючи про стосунки Бартока й Філарета Колесси чи Любки Колесси, яка записувала Бейлу-бачі руські народні пісні в Закарпатті.

Комунікації транспортні з Румунією бажають кращого, хоч із Солотвина в Сіґету-Мармацієй можна пройтися пішки мостом через Тису з прихованими цигарками, а звідти компанія Mara-Nordчерез Оаш-Неґрешті відвезе і в Сату-Маре. В історичному комітаті Уґоча майже немає румунських сіл, а в Сатмарі українських. У румунській комуні Мойсей жудецу Марамуреш я спілкувався з продавчинею цуйки з Галмеу (Сату-Маре) по-горськи краще, ніж по-румунськи.

І бидла, і рагулів у Закарпатті вистачає, як в усій Україні. Корупція, контрабанда, послаблений контроль державних структур зробили чи роблять свою справу. Але не можна до прикордонного, суміжного регіону припасовувати мультикультурність й рафіновану культуру естетів.

Давні закарпатці просто змушені були володіти мовами державотворчих народів, почасти не знаючи про Алмоша, Арпада, Цепеша й Пинтю, але тямили своїх опришків.

І культура виховується не пастирсько-лісорубським архетипом Закарпаття, не засимільованим духовенством, а тими чинниками, що складають цілісність загальнолюдської духовної, не гастрономічно-кулінарної культури чи дизайну .

Мультикультурність Закарпаття тотожна його поліетнічності, бо важко запідозрити росіян, угорців, румунів, словаків у незнанні культури…

Петро Мідянка, спеціально для Varosh
 
https://varosh.com.ua/idei/vidpovid-petra-midyanky-na-kolonku-andriya-lyubky-pro-multykulturnist-zakarpattya/?fbclid=IwAR0yDqWSH9_REJjJ8d13m9aRhjGh6lq0om0hKDohmHonMtVkXv6SS_Goz5s

Записи анархіста 21 ст. від 22.07.19 р. Вибори 21.07.19

22 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 22.07.19 р. 



Вибори 21.07.19

Волею долі і роботи я був присутній на виборах нашого виборчого округу №116 і спостерігав за діяльністю кількох виборчих дільниць одночасно, але найбільше за дільницею № 462143, бо моє робоче місце знаходилося майже в притул. І що можу сказати? Якщо коротко: дуже добре. Далі – детальніше.
Спершу зауважу, що приймав участь у багатьох вже виборах в Україні і як член виборчої комісії, і як керівник штабу по виборах народного депутата, а в іншому випадку – як член команди, тобто хочу сказати тим, що знаю виборчий процес в усіх аспектах включно з видами фальсифікацій, проти яких був завжди не в агресивному форматі, а моральному. І саме тому я щасливий, що вибори в Україні починають бути чесними і завдяки більш суворому законодавству за фальшування, як і суто моральному аспекті, коли і не виникає бажання щось підтасовувати.
Ще одною проблемою було класичне становище за технологією «Совка», що називалося «право вибору без вибору», тобто це або вибір поміж комуністом і комуністом й нікого більше, або один «прохідний» відомий кандидат і купа невідомої дрібноти типу безкінечного обрання Юхима Звягільського або на тепер – Андрія Деркача. На щастя, це в минулому. Відтепер вибір величезний і це гарно.
Тому і саме тому я вважаю Позачергові вибори народних депутатів України 21 липня 2019 року дуже вдалими і правильними. Зрозуміло, що Мукачеве нікуди не поділося, але якщо раніше воно було за взірець, то цього разу воно є за виняток, а це суттєва різниця. В цілому вибори проходили спокійно і розмірено, а головне – чесно! І в тому найбільша заслуга самих людей, тобто всіх учасників виборчого процесу від виборців, що не думають про як найвигідніше продати свій голос, так і членів комісій, що не намагаються заробити на фальсифікаціях, що було тотально поширено раніше. Без всілякої нарочитої парадності і буфонади люди просто виконували свій громадянський обов’язок, що і тішить: ми вже стаємо цивілізованим народом з європейською ментальністю. Не знаю як кому, а для мене це є важливо, тому що існує два види анархізму, де перший є дикунський за «правом сили» і його антитеза цивілізованого анархізму за «силою права». 
Підсумки виборів є окремою темою обговорення і про то трошки потім.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 21.07.19 р. Слуги рабів

21 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 21.07.19 р. 

Слуги рабів

Написав заголовок "Слуги рабів" і зрозумів, що продовження непотрібне - все сказано, тому додав з недавнього минулого, яке вже також стає ретро.



Вибори Президента України 2019 і «феномен блазня»

Проблема перша і найголовніша для України знаходиться поза її межами, а саме в Російській Федерації, де панує переконання, що Україна, як територія, та все її населення є їх особистою абсолютною власністю більше навіть за нікчемний Крим і ще більш нікчемний шматок Донбасу. Не просто саме пособі здеградоване імперським снобізмом керівництво Рефії, але величезна маса простолюду там вважає Україну своєю невід’ємною часткою. Тобто зміна когось персонально на посаді вищого керівництва чи в РФ, чи в Україні не змінить самої проблеми, яка набула на цей час прихованого міждержавного воєнного конфлікту. Офіційно ніякої війни немає, оскільки керівництво РФ намагається будь що зробити винуватими українську сторону за сценарієм війни 2008-го року з Грузією. Для нас тим більше безглуздо оголошувати офіційно війну Рефії, що дасть змогу ЗС РФ застосувати весь свій військовий арсенал включно до ядерного. Висновок напрошується невтішний: війну для України можна припинити тільки одним шляхом повної і безумовної капітуляції до стану колишньої УРСР, або і сучасного Криму. Навряд чи це можливо для України за най-найзрадливішої влади, як і можливий розвал-деінтеграція РФ ситуації не змінить, оскільки відбудеться мультиплікація різноманітних Кадирових тощо. Можуть навіть Крим повернути і з Донбасу забратися, але агресії як такої то не припинить. Тому для України надовго є і буде головною тема «Si vis pacem, para bellum» (хочеш миру – готуйся до війни) без інших варіантів. А в НАТО чи без – то нюанси.
Наступна актуальна тема, що однозначно пролонгація терміну президентства Петра Порошенка означає стабільність і визначеність ситуації в Україні, а обрання будь-кого іншого навпаки буде поверненням до стану соціально-економіно-політичної турбулентності та невизначеності. Історична практика доводить, що ідеально хорошої для всіх влади не існує, отож варто цінувати те, що маємо. Тому особисто я волів би отримати в першому турі перемогу Петра Порошенка десь 53-55%, а щоб другим став блазень Зеленський і тим відшмагав весь наш зарозумілий політикум. Не хотілося, щоб у другому турі опинилися ці ж обоє, бо то для країни стає приниженням, коли потужний політик перемагає блазня, або й навпаки – не перемагає. Я, принагідно зазначу, не бачу великої трагедії у перемозі блазня, оскільки це просто призведе до самоліквідації посади Президента в Україні. Вплив Порошенка є багато в чому харизматичний, а не посадовий, тому Зеленському дістанеться варіант стану за президентства Віктора Ющенка у вигляді якоїсь формальної влади і нема на то ради. Україна пережила вже стільки, що блазень як президент не є проблема, хоча термін «псевдо-держави» Україна тим посилить в Світі однозначно на радість кремлівській наволочі.
Зате ми маємо в тому всьому одну головну позитивну якість: демократія в Україні вже реально існує, оскільки ніхто не може передбачити можливий підсумок президентських виборів 2019-ть. Ніхто! І це чудово! А ще чудово, що проявився в українському політикумі так званий «феномен блазня». В принципі, в політиці таке явище не є новим і ми знаємо офіційного блазня в російській політиці Жириновського, а в нас цей варіант приміряв політик Олег Ляшко з вилами та іншими чудасіями, але з інтелектом в нього явно слабенько, бо тато явно не юрист. Просто блазень Зеленський абсолютно до цього часу в реальній політиці не заявлявся і це його дебют, причому феноменальний. Чому так? А тому що як сама природа політичного дійства має в основі своєрідну гру правдоподібно брехати, так і природа гумору є викривальна і побудована на правді, що і створює смішну колізію. Буквально кожен анекдот є викривальна правда в ситуативному оформленні. Правда – це головна тема в кожного блазня! І ще одна важлива риса для блазнів, які часто є досить розумні люди, але щоб публіка веселилась, блазень робить все, щоб присутні люди почували себе розумнішими за нього. Тобто від блазня ми чуємо реально правду і при тому почуваємо себе розумними людьми зі значно завищеною самоповагою.
Тепер порівняйте з політиками, які навпаки брехню намагаються різними викрутасами подавати за правду і ще й тішаться, коли їм це вдається: - От ну не лохи? – повірили! Друга постійна річ для політика є переконання, що він розумніший за інших людей, тому дуже часто вони виступають перед публікою, неначе перед тупими і нерозумними істотами. Беруться пояснювати прості думки і відомі всім теми неначе роблять неймовірне відкриття, а насправді просто маніпулюють всім тим. Коли політик справді розумна людина, то це спрацьовує, але коли це чмо типу Ромчика Безсмертного і йому подібних, то окрім огиди жодного іншого відчуття то не викликає. Люди плюються і відвертаються, бо розуміють нікчемність таких політиканчиків, а ті в свою чергу ображаються на «тупість людську», бо їх не розуміють і не оцінюють належно. В тому і справа, що люди все розуміють! І належно оцінюють наявністю відсутності голосів підтримки. Фактично саме феномен блазня Зеленського вказав всім українським політикам хто вони є насправді в очах українського народу, бо як кажуть: все пізнається у порівнянні. Ось і маємо з чим порівнювати. До речі, я несподівано дізнався, що най об’єктивніший рейтинг політиків є ставки у букмекерів на їх перемогу. Там дійсно максимально наближено до правди, хоча і не на всі 100% також.
Я вдячний блазню Зеленському, що він як в тій інтермедії маріонеток веселун Арлекін відлупцював дрючком весь зажерливий дурнуватий політичний бомонд України. Водночас тільки недолугий не знає, що Зеленський є ставлеником з Рефії. В Кремлі взагалі якась пошесть на просування блазнів на владні посади в різних країнах: там їх Земан, а там є їх Орбан, там чмо Додон, ще й за вар’ята Трампа цілком їх заслуга, а зараз українцям Зеленського підсувають. В світових ляльководів бавляться, кремлівські падли.
Щоб не завершувати допис на поганому я розповім суто наш український політичний момент: знайомий критикує Порошенка і хвалить іншого кандидата, а його питають про докази щодо критики і він посилається на матеріали журналістів, але тоді йому закидають, що і проти його кандидата є публікації негативного змісту і тут він видає шикарну неспростовну тезу: проти Порошенка чесні журналісти розслідують, а проти його кандидата всі журналісти підкуплені владою. І що тут відповісти маєш? Логіка безапеляційна і непробивна. Такі ми є. Але на цьому історія не завершується: дещо потім цей самий знайомий зізнається, що буде на виборах спостерігачем від того самого нелюбого йому Порошенка. Я поцікавився, що то він хоче викрити можливі фальсифікації з того боку, але відповідь була щиро українська: - Ні, там більше платять і гарантія більша, а то Юля як програла в другому турі – нікому не заплатила. Далі знову неспростовний аргумент: - То все наші гроші! Накрали! Класика жанру і «no comment»
І якщо зайшлося про фальсифікації на виборах, то уявіть мізансцену, коли поліціянт бігає вночі вулицею і кричить, щоб люди виходили, бо ось там грабують і вбивають. Люди резонно вкажуть йому, що а ти нащо тоді? Хто є тут поліцейський? Хто має битися зі злочинцями, як не він, бо ж то і є його призначення. Аналогічно це стосується щодо політиків, що приймають участь у виборах, але при тому галасують про можливі фальсифікації. Гей, Йоськи, якщо ви не знаєте, то варто підказати, що взаємоконтроль всіх учасників у виборах і є головним запобіжником від фальсифікацій. Ще самі виборці непродажні й спостерігачі від громадських організацій для контролю чесних виборів потрібні, як і екзит-поли. Але коли всі свідомо займаються фальсифікаціями і тільки змагаються, хто кого більше обдурить, то це не вибори, а їх профанація та фікція. Як і переможець не є легітимною владою. Тільки чесні вибори творять правдиво легітимну владу! Навіть якщо то буде блазень. Значить такою є воля більшості народу. І крапка.

Богдан Гордасевич
22 березня 2019 р.
Львів-Рясне

Постфактум на «день тиші»

Дуже подобається мені вислів: Кожен народ заслуговує на ту владу, яку він має. Мене дуже хвилює результат майбутніх виборів Президента України саме для визначення, який ми є народ: вже європейський чи ще євроазійський? Приємно, що маємо  насправді демократичні вибори і конкуренцію, як і масу кандидатів що називається: до вибору - до кольору! Хтось гарно пожартував, що це наше всенародне ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання обов'язково відбудеться за результатами виборів 31 березня, бо це важливий показник для Світу хто ми насправді є: державний народ чи ні. Чи є Україна правдиво Суверенна Держава чи таки псевдо-держава керована зовні. Побачимо. Наразі я закликаю всіх 31-го березня прийти на наше всеукраїнське ЗНО - на вибори Президента України і проголосувати згідно своїм уподобанням. І най діється Воля Божа.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
30 березня 2019 р.
Я вже проголосував за Петра Порошенка.11:26 31.03.2019

Ukraine - failed state?

Люблю прислів'я Жоржа Дикого: Маю дві новини і обидві погані - з якої розпочати?
Результати першого туру виборів Президента України багатьох шокували, у тому числі і мене, хоча поклавши руку на серце, маю визнати, що передчуття чогось подібного в мене були. Є одна, пробачте на слові, бо то насправді не людина, а худобина, і є вона міністром соціальної політики Кабінету Міністрів України на ймення Андрій Рева. Я не маю бажання розгорнуто аналізувати діяльність цього виродка, результати якої вже кілька років зло спостерігав та відчував на собі й родині, а мовчки покажу на Україну з екрану ЦВКа суцільно зеленою він обурення людей на результати діяльності в першу чергу ось цього міністра. Скажу також, що коли 31-го березня я чув коло дільниці, як наші пенсіонери перемовлялися і казали одне-одному: -Треба голосувати за нашого президента! - я подумки собі примовляв: - Святі, святі люди, що терплять знущання мізерними пенсіями і все одно переживають за державу.
Я горджуся своєю Львівщиною, як і Тернопільщиною, які не позеленіли, як майже вся Україна. Що там казати, якщо навіть Винничина позеленіла від злості на вихідців з її середовища земляків і Реву, і Гройсмана, і Петра Порошенка включно, який однозначно несе персональну відповідальність за нікчемну діяльність міністра соцполітики А. Реву. Для чого я це все пишу саме зараз? Тому що перед першим туром то було деструктивно, а після другого може стати неактуальним, якщо Петро Порошенко не усвідомить де він і через кого так підзалетів. Всі ті виплати і доплати мудрили Реви перед виборами спрацювали на "за", а якраз "проти", бо люди у нас вже мають гідність. Україна позеленіла від злості, а причина тому - хибна соціальна політика Уряду і Президента України, що довірили це впроваджувати такій нікчемній істоті, як Андрій Рева. Так, вони вважали його надійним перевіреним чиновником зі своєї "старої винницької гвардії", але не так сталося, як гадалося. Порошенко має усвідомити, що його кадрова політика була дуже і дуже хибною починаючи від його друга любого Саакашвілі і тою купою кревних ворогів серед депутатів у його ж фракції БПП у Верховній Раді.Це і є дві мої погані новини для Петра Порошенка: вибори майже програні, а причина того не так у ворогах, як у "любих друзях"
Знову ж для чого я це пишу: не все є програно ще в абсолюті і шанс перемінити ситуацію існує. Невеликий, але він є. Я б підказав, але про то і вороги пронюхають, а я цього не хочу, тому промовчу. Сподіваюсь, що Петро Порошенко його сам знайде, що і стане перевіркою на його реальну політичну могутність. Три тижні на то в нього є. Вперед! Час пішов!

Гордасевич Богдан
2 квітня 2019
Львів-Рясне
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 20.07.19 р. А воюємо!

20 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 20.07.19 р. 

А воюємо!



Відкладем війну на потім

Співдоповідь Богдана Гордасевича з нагоди 20-ї річниці Дня Незалежності України.

Спробую висловити своє бачення процесів, які окреслено у доповіді Президента України Віктора Януковича з нагоди 20-річчя Дня Незалежності України.
Загалом доповідь дуже фахова і позитивна. Я її прослухав і у виконанні першої особи держави, а тоді ще уважно перечитав завдяки електронній розсилці. Раджу також уважно і без поспіху перечитати доповідь кожному, хто роздумує над своїм майбутнім, своїх рідних і держави загалом. Зрозуміло, що це повністю добровільна річ і робити її варто як роздум над прочитаним, а не як причину для злослів'я тощо. Принаймні вже ясно, що підготували доповідь якісно, а це вже говорить багато що і про Віктора Януковича, і його команду помічників. Час покаже, які будуть розбіжності між словом і ділом. Проте не потрібно забувати, що ці розбіжності як і відповідність залежать так само і від нас, громадян країни: від нашої підтримки чи обструкції до задекларованого в доповіді президента України поставатиме і реальність нашого буття.
Чим у першу чергу цінна доповідь? Вона дає стислий виклад глобального світогляду теперішнього президента України та його команди. І як на мою думку - це є не найгірший варіант ідейних постулатів. Однозначно немає домінування пріоритетності стосунків з Росією і бажання об'єднання з нею в різних формах кооперуючого поглинання України. Для мене найголовніше наразі є задекларована "стратегічна багатовекторність", як ознака, що ми не збираємося обмежувати свій наявний суверенітет України різними договорами типу "Митний союз" чи вступ до НАТО і тому подібне.
Взагалі мені важко зрозуміти, чому українська політика і політики-персони такі безхребетні лакузи, коли транзитна домінанта енергоносіїв по нашій території робить саме Україну головним чинником у цьому процесі. Це не Європа залежить від Росії за поставками газу, а від України вона залежить! І Росія залежить від України, яка може і повинна в разі невигідних позицій економічного плану відмовитись від транзиту газу з Росії по своїй території. І все! Ми диктуємо умови, а не нам! Не просимо - вимагаємо! Сподіваюсь у Януковича стане на це здорової й розумної наглості - дуже сподіваюся!
Від позицій у питанні якою буде далі Україна у зовнішній політиці: чи прохач, чи розпорядник,- з того буде ясно і політика в середині країни. Зокрема, щоб реформи не робились для проформи, як теперішня пенсійна під замовлення вимог МВФ. Або судова теперішня реорганізація остаточно перетворило убоге правочинство періоду Кучми і Ющенка у просто безбожний судомазохізм сучасної формації. Якщо суди виносять масово безглузді постанови, а правоохоронці зайняті творенням соціальної опозиції спрямованої проти влади та ще організацією провокацій масових безладів в державі з боку різних політугруповань, зокрема варто згадати цьогорічні події у січні в Запоріжжі, 9 травня у Львові, або умисний ажіотаж навколо справи Тимошенко з постійними бійками правоохоронців з власними провокаторами включно аж по 24 серпня - то що це за правова держава? Демонстрація сили чи безсилля? Більше всього демонстрація дурості, що явно суперечить розумним принципам доповіді президента.
Отже якщо Віктор Янукович реально хоче виконувати те, що було задекларовано в його доповіді - це дуже скоро стане ясно, як і те, що він блефує і доповідь є бутафорією для обману народу. Що буде тоді, коли обман усвідомить народ, весь народ від Заходу до Сходу - важко спрогнозувати. Революцію заради Тимошенко і Луценка ніхто робити не буде, а ось просто новітня коліївщина може відбутись, як в Лівії чи Сирії зараз, тому раджу президенту України та його команді дотримуватись обіцянок, тим більше таких позитивних.
А громадськості України варто узятись за публічне обговорення доповіді Президента України, щоб зафіксувати і постійно контролювати порушення слів президентом. Мужик сказав - мужик зробив. От Ющенко сказав: "Ці руки нічого не брали" - і дотримав слова: так і не взявся до роботи за всі 5 років свого президентства. Тут дорікнути нічим - чисті руки. Ще б совість була такою ж чистою.
А Вона робила так і таке, щоб краще була допомагала Ющенкові...
Моя думка чітка і виважена: будувати подальше майбуття України на поглибленні внутрішньої конфронтації з владою є безглуздим шляхом в нікуди. Потрібно не воювати з владою на знищення, а змушувати владу дотримуватись своїх слів та обіцянок, які є досить позитивного змісту. І тільки тоді, коли влада явно буде чинити порушення і злочини проти народу, тільки тоді варто починати війну з нею.
Повторюю всоте: війна з владою - це закінчення опозиційної боротьби, а не початок. Навпаки: треба почати з мирних умовлянь і перемовин, публічного контролю, підтримки всього позитивного і прогресивного в діях влади, що корисно для країни. А не: апріорі не приймаю всього, що йде від Януковича, Азарова чи Табачника. Це глобальна дурість.
Боротися треба не за владу, а за Україну! Так закликали робити наші герої: Степан Бандера і Роман Шухевич. Я з ними згоден, а тому й пропоную наступне: є доповідь і конкретні декларації та обіцянки, отож прошу до роботи пане президенте України Віктор Янукович з командою. По справах - і результат, і відповідальність буде.

Львів,
28 серпня 2011 р.
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)