Не забыт быт "Слуги народа" в Трускавце

Кофе на 100 тысяч и "дедовщина". Как учились депутаты в Трускавце
АВТОР: ДМИТРИЙ ЕГОРОВ
2 АВГУСТА 2019, 08:00
 
Кофейные рекорды, вечернее Prosecco, утренние пробежки, шопинг в ювелирках и охрана — таким был быт "Слуги народа" в Трускавце.

 Рестораторы, шоумены, сценаристы "Квартала-95", бизнесмены, журналисты и даже безработные, которых украинцы внезапно выбрали народными депутатами, ворвались в неспешную жизнь курортного городка. Более 250 человек приехали сюда на тренинг-обучение от преподавателей Киевской школы экономики. "Вести" провели со "слугами народа" несколько дней, чтобы понять, каким будет новый парламент.

Машины спецслужб и тайное расселение
Новоизбранные депутаты демонстрировали максимальную открытость — фото в "Фейсбуке" появились еще из поезда, мол, дружною толпою едем на учебу. А первый день тренинга и вовсе превратился в пресс-конференцию — достоянием общественности становились и программа тренинга, и спикеры, и задания. В перерывах между лекциями без пяти минут нардепы собирались в лобби-баре гостиницы Rixos, где собственно они жили и учились, и с огнем в глазах обсуждали задания тренеров. Те, с кем удалось поговорить в эти моменты "Вестям", были на сто процентов уверены во всемогуществе новой партии и готовы были подписаться под каждой фразой своего лидера. 

Впрочем, потом элитный отель возвел для непрошенных гостей крепостные стены. Охрана гостиницы останавливала всех уже на въезде на территорию, а вокруг «Вести» заметили авто, похожие на машины спецслужб. Но сами депутаты уверяли, что никакой охраны у них и в помине не было.

"Слуг народа" расселили по трем отелям, причем, за исключением гостиницы, где проводили тренинг, их названия тщательно скрывали. В Rixos, как выяснили "Вести", жили лишь первые лица партии. Стоимость номеров здесь стартует от 3,5 тыс. грн в сутки, у отеля своя территория на 12 га, спа-комплекс, бассейн, теннисный корт, боулинг и бильярд. Любопытно, что забронировать на даты тренинга номер в Rixos из Киева было невозможно, система упорно выдавала "мест нет". Хотя уже в Трускавце "Вести" выяснили, что несколько стандартов здесь пустовало, и можно предположить, что это было сделано специально.

Остальных "слуг" разместили в Mirotel Resort and SPA и Lisova Pisnia Resort Hotel. Поселиться в первом отеле стоит не дешевле, но и комплекс услуг примерно такой же: бассейн, спа, а постояльцы на сайтах с отзывами расхваливают шикарные завтраки. Чуть дешевле разве что в "Песне" — стандарт обойдется 1,82 тыс. грн в сутки.

В основном, если не считать первого показательного дня, тренинг был плотно закрыт от посторонних глаз и ушей После 40 минут препирательств с секьюрити о том, что это противозаконно, "Вестям" все же удалось попасть внутрь, правда, со строгим предупреждением: в зал, где идут занятия, — ни ногой. Мы сделали единственный кадр, на котором парламентарии-неофиты корпят над заданием преподавателя, однако охрана тут же вывела нас в холл.

100 тысяч на кофе и ходоки
Бармен Rixos рассказывает "Вестям", что, как только сюда заехали "слуги народа", кофе стал напитком №1, переплюнув даже знаменитую "Нафтусю". Ему больше 20 раз в день приходится засыпать новую порцию зерен в кофемашину и открывать по несколько десятков пачек сливок и молока. В дни тренинга только на кофе бар делал до 100 тыс. грн в сутки. А ближе к вечеру кофе уступал место Prosecco, правда, уже не в таких объемах.

Помимо бара в холле отеля — бутики одежды, ювелирных изделий и элитного алкоголя. Цены на кольца и серьги стартуют от 2,9 тыс. грн. Есть сапфиры, бриллианты, изумруды. Продавец-консультант одного из магазинов не под запись рассказывает, что несколько девушек с бейджиками партии уже приобрели серьги, средняя стоимость которых — 5 тыс. грн. "Серьги поднимут настроение, если не успели в спа", — делает предположение продавец. Действительно, занятия оставляют не слишком много свободного времени на то, чтобы попользоваться услугами комплекса. Длятся до глубокого вечера.

В короткие перерывы депутаты выходят прогуляться по территории отеля, где есть бассейн и три ресторана. Самое дешевое блюдо в них — картофельное пюре за 45 грн. Речная форель со спаржей обойдется в 420 грн, бутылка вина Dom Perignon — 8,5 тыс. грн. По словам официантки, возможно, его включат в меню на фуршете, который завершит тренинг в субботу и продлится до самого утра.



Кофе на 100 тысяч и 

Депутат Роман Каптелов, совладелец компании "Оперативная социология", взял в отеле электроскутер — покататься по Трускавцу. Полчаса проката — 300 грн, час — 400 грн. "Слуги" позиционируют себя как народ спортивный. Журналист "Вестей" мельком увидел переписку в общем чате нардепов, где борец Жан Беленюк предлагает пробежаться с ним в семь часов утра. Его коллеги тут же интересуются: "А можно на велосипеде? А где его взять?"

Вообще бродящих по Трускавцу "слуг народа" практически не встретить — хотя городок маленький, новоиспеченных избранников возят по нему исключительно на автобусе. Может, это элемент партийной дисциплины. Или безопасности. Защита от неловких вопросов местных жителей и туристов.

Rixos действительно осаждали ходоки, даже из других городов. Один из них буквально бросился к журналисту "Вестей", приняв его за члена партии. Александр Кожуховский прибыл из Кропивницкого еще в воскресенье вечером, чтобы обратиться к нардепам за помощью. Мол, ему известны факты коррупции в его городе, но контакт ходока со "слугами народа" так и не состоялся. "Везде лохотрон!" — возмущался Кожуховский.

Местные жители тоже были бы не против, чтобы депутаты сами проявили инициативу и вышли пообщаться с людьми. "Чтобы опыт общения с народом наработать, — аргументирует Игорь, прораб одной из строек в центре Трускавца. — А то сидят там в дорогущем отеле и носа не высунут. Был бы толк с них. Пройдет полгода-год — может, тогда мы увидим, как поменяются цены, зарплаты и стоимость услуг ЖКХ, зимой посмотрим цену на газ. Главное им сейчас неприкосновенность снять. Это же уже новая власть, зачем им неприкосновенность?"

Порошенко о школе Зе!депутатов: так можно стать только "подручным Чечетова"

"Та шо тут разбираться? Мы что, глупые?"
Нельзя сказать, что "слуги народа" почти безвылазно сидели в отеле просто так. Навыки, которые они там отрабатывали, — ключевые для парламентской работы. Например, как сплотить коллектив или принять общее решение. Но главное, ради чего они приехали в Трускавец, и нардепы говорили это откровенно, — просто познакомиться друг с другом. Ведь новую партию сколотили в считаные месяцы предвыборной гонки, собрав людей разных статусов и сфер деятельности. Чем-то это было похоже на лагерь скаутов, в который собираются дети из разных школ на лето. Да и задания на тренинге были соответствующие. Восемь участников за одним столом, каждый описывает свою проблему, ее важность и что будет, если проблему не решить. Затем участники меняются этими записями с другим столом. На решение есть определенное количество денежных средств в бюджете, и выйти за рамки нельзя. 

А еще нардепы учились рассчитывать прожиточный минимум. Почему-то на примере оленя. Выясняли, сколько ему необходимо корма, сколько это стоит, какие прививки надо сделать, какова стоимость ремонта забора вольера, содержания территории. Результаты у каждой группы получились разные: 4 тыс. грн, 20 тыс. грн и 16 тыс. грн. Для сравнения: ВР определила прожиточный минимум украинца в сумме 1,9 тыс. грн.

Видимо, чтобы мозг не совсем закипел от цифр, для "слуг народа" проводили зарядки, о чем сообщил в "Фейсбук" Зе-кандидат Александр Мариковский, выложив видео. На ролике видно, как народные избранники все вместе прыгают на одной ноге. "Последний тренинг на сегодня с элементами зарядки. Кто не скачет, тот москаль", — подписал видео Мариковский, а потом почему-то его удалил.

По окончании учебного дня народные депутаты получали домашнее задание: на основе пройденного материала представить свою компанию и рассказать о своих планах нардепа. А вот ознакомление с тонкостями регламента Верховной Рады, как ни странно, в программу тренинга не вошло. Но депутаты уверены в себе и так. "Та шо тут разбираться? Там все написано. Читай, да и все, — уверен в своих знаниях ресторатор Николай Тищенко. — Я вообще не понимаю общество, друзья, вы все с ума сошли? Вы думаете, что все глупые?"

Кофе на 100 тысяч и 

Тем не менее молодых депутатов учили элементарным вещам: определяться, зачем они вообще пришли в ВР, какие проблемы собираются решать, каковы планы реформирования определенной сферы. Нардеп Дмитрий Наталуха, №14 в списке партии и глава Лиманской районной администрации Одесской области, не смущаясь, признается, что не разбирается в некоторых направлениях, но надеется не на тренинг, а на живое общение и знакомство с коллегами, которые лучше разбираются.

"Я не ориентируюсь в системе реформирования правоохранительных органов. Мне сложно понять вопросы спорта", — говорит Наталуха.

Но среди слушателей тренингов нашлись и те (в основном из числа бизнесменов), кто ничего нового в Трускавце не почерпнул. Мол, для выполнения заданий они используют уже давно приобретенный опыт.

В одной лодке
Некоторые нардепы в общении с "Вестями" проговариваются, что почти каждый вечер, по окончании основной программы обучения, они собираются уже на настоящие профильные заседания, где примеряют на себя роли членов различных комитетов. И если днем это новобранцы, которые проходят "учебку" и здесь все равны, то вечером дружественную обстановку сменяет накал страстей и дедовщина. По словам одного из "слуг", уже со стороны более опытных в политике проявляется стремление подставить и сбить с толку молодых.

На условиях анонимности собеседник "Вестей" поведал, что внутри партии слегка напряженная ситуация, которая концентрированно проявилась в Трускавце. "Каждый пытается обойти другого, а более молодых запутать, чтобы сорвать себе куш поспелее", — говорит он. Вот, например, комитеты, которые новоиспеченные нардепы считают самыми "жирными": по вопросам аграрной политики и земельных отношений, национальной безопасности и обороны, налоговой и таможенной политики, европейской интеграции, и, конечно, бюджетный комитет.

"Кому-то предложили выбрать между двумя комитетами, и сейчас нардепы пытаются принять решение, в чем больше разбираются или же в чем хотелось бы разобраться. А вот менее инициативным, — уверен депутат, — достанутся места в культурном комитете, комитете по вопросам спорта и туризма, экологической политики".

Впрочем, тренинг помог до конца выяснить отношения тем депутатам, которые успели поконфликтовать еще до Трускавца. Так, Давид Арахамия, которому прочат должность главы фракции "Слуги народа" в ВР, рассказывает о словесной перепалке, которая у него возникла на одном из телеэфиров с однопартийцем — журналистом Александром Дубинским.

"Те люди, которые его знают, действительно говорят, что он работает на олигарха (Игоря Коломойского. — Прим. ред.)… Просто он блогер. У блогера всегда есть определенная профессиональная деформация под названием "лайкомания". Мне кажется, весь вопрос, наверное, в этом. Когда вопрос обсуждается с матами и в блоге, это не совсем корректно для однопартийца. Но мы уже этот вопрос с ним прояснили и сняли, у нас конфликта нет. Нас на тренинге несколько раз ротируют, и часто мы оказываемся с ним за одним столом. У человека есть публичный имидж, и ему его надо поддерживать", — рассказывает Арахамия. Что касается горячего дележа комитетов короткими трускавецкими вечерами, то сам нардеп уже давно с этим определился, выбрав вопросы нацбезопасности и обороны.

Как собирается строить отношения с коллегами по партии, откровенничает и Игорь Негулевский, директор "Никитовского гранитного карьера", победивший в своем округе сильных соперников Андрея Вадатурского — сына крупнейшего украинского аграрного магната, владельца холдинга "Нибулон" Алексея Вадатурского, а также Игоря Бриченко, которые пробыли нардепами не одну каденцию в ВР.

Если он будет несогласен с конкретной позицией партии, говорит нардеп, "если разочаруется", то готов сложить мандат. Негулевский уверен, что его хорошее мнение о политсиле, в которой он состоит, в корне изменится, если все лозунги партии и обещания улучшить жизнь украинцев окажутся пустышками.

"Многие вообще до сих пор не осознали, что произошло. Даже мне сложно осознать, что произошло 21 числа и что может случиться в августе или в начале сентября… После присяги, наверное, четче пойму, что я народный депутат", — рассуждает Наталуха.

Сейчас "слуга народа" уверен только в одном: "Деятельность нардепа — это чистая политика. Важно уметь протолкнуть, проадвокатировать свое предложение в Раде". Но этому на курсах не научат, единодушны опрошенные "Вестями" депутаты.

https://vesti-ukr.com/politika/345554-kofe-na-100-tysjach-i-dedovshchina-kak-uchilis-deputaty-v-truskavtse

Меморандум "Слуги народа": при каких условиях нардепы сложат мандаты

АВТОР: НАСТЯ РЕЙН, АРТЕМ ЗАПОРОЖЕЦ
29 ИЮЛЯ 2019, 16:43
Меморандум "Слуги народа": при каких условиях нардепы сложат мандаты - фото Фото: УНИАН
Сегодня, 29 июля, в Сети появилось фото "Меморандума про ответственность народного депутата от партии "Слуга Народа". Меморандум был роздан всем новоизбранным депутатам, которые присутствуют на тренинге в Трускавце. Что он предусматривает:

-  депутат обязуется присутствовать на всех заседаниях Верховной Рады, кроме болезни или командировки

- народный избранник обязан придерживаться регламента парламента, голосовать лично, не передвая никому свою карточку для голосования

- поддерживать все законопроекты, которые предусмотрены программой партии

- активно выступать на заседаниях фракции, участвовать в обсуждениях законопроектов

- не позорить фракцию и партию, вести себя достойно в Раде

- добровольно сложить мандат народного депутата в случаях отказа голосовать за законопроекты, которые предусмотрены программой партии, нарушения ключевых положений этого меморандума, при выходе из фракции или исключения из фракции.

Такие меморандумы партии подписывали и раньше. Поэтому мы опросили экспертов чтобы выяснить, будет ли нынешний меморандум "Слуги Народа" работать на практике. 

По мнению политолога Алексея Якубина, такие меморандумы не имеют никакой юридической подоплеки.

"Меморандумы, или вот даже персональные обязательства которые подписывали уже кандидаты в депутаты, теперь как бы депутаты - они уже с точки зрения юридической они ничтожны. Юридически они не являются обязывающим документом, если они нарушат эти персональные обязательства, то это максимум повлияет на их политическую репутацию. Это как памятка. Мне кажется что они продолжают вот эту линию "мы не такие как все". Вот мы подписали меморандум, но с другой стороны сколько мы таких меморандумов видели. Интересно что дальнейшие месяцы нам покажут как в реальности все будет работать. Очень важно, как они будут принимать бюджет. Вот тут мы с вами очень четко увидим, кто как себя будет вести, как они будут голосовать. Будут ли они отстаивать общественный интерес или они будут продолжать ту политику либеральную социальных сокращений", - отметил эксперт.

Политолог Вадим Карасев также придерживается мнения, что меморандум к политике имеет косвенное отношение.

"А у них есть воля? Кто они такие? Это вообще что то странное, это больше похоже на фракционное соглашение, такие меморандумы и соглашения пишутся с партнерами по коалиции, это говорит о том что фракции и коалиции как таковой нет. Ее в спешном порядке после выборов начинают "рихтовать", доделывать, "тюнинговать". Я сразу говорил что это тимбилдинг, эти курсы. Их специально вывезли, чтобы прощупать, и подписать меморандум лояльности, корпорации. Это можно так назвать.Это к политике имеет очень косвенное отношение. Это больше имеет отношение к корпоративному управлению. Когда набирают индивидуально,по кастингу, по резюме. А потом из них начинают лепить какой то корпоративный дух. Хотя в политике должно быть наоборот, сначала командный дух, идеология, платформа. Партия, фракция, это коллектив единомышленников, а не сборная непонятно откуда взявшаяся. Сборная которая появилась неоткуда и ее надо привести к какому то общему знаменателю. То есть к корпоративной лояльности. В этом вся проблема и драма украинской демократии.Которая превратилась на монополистическую демократию, и вообще похожа на корпоративную демократию", - подчеркнул он.
https://vesti-ukr.com/politika/345096-memorandum-sluhi-naroda-pri-kakikh-uslovijakh-nardepy-slozhat-mandaty

Нова влада з новими правилами і старими судами

Печерський суд Києва заблокував 18 новинних сайтів, - СПИСОК
сьогодні, 13:30 • Наталья Шевченко
Серед заблокованих сайтів - блоги видання "Кореспондент"

Печерський районний суд Києва заборонив роботу 18 новинних сайтів. Про це йдеться в постанові від 23 липня.

Згідно з постановою, тепер Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, зобов'язала провайдерів закрити доступ до цих веб-ресурсів.

"Постановою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Вовк С. В. від 23.07.2019, справа № 757/38387/19-до, у кримінальному провадженні № 12018060020001159, яка вступила в Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, передбачено: "Накласти арешт на майнові права інтелектуальної власності, які виникають у користувачів мережі інтернет при використанні веб-ресурсів", – йдеться в повідомленні.

 Заблокіровані такі сайти:

1. http:// go338.top

2. https://trident-ua.info

3. https://enigma.ua

4. https:blogs.korrespondent.net

5. http://seychas.press

6. http://www.netadvocate.org

7. https://compromat.ws

8. https://compromat.ws

9. https://sled-net-ua

10. http://ua-24.com

11. http://moscow-post.press

12. https://novindoosh.com

13. http://www.stalker-world.net

14. http://rospres.press

15. https://informator.news

16. http://ustav.press

17. http://www.ukrpress.info

18. http://www.stalker-world.net


Як повідомляли "Коментарі", блокування сайтів, які транслюють точку зору, відмінну від позиції влади, стала на Україні традицією.

Записи анархіста 21 ст. від 30.07.19 р. Ігнор і все Зе в же!

30 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 30.07.19 р. 
Ігнор і все Зе в же!



Моя заява про «ігнор» і все Зе в же!

Частина 1. Велика перемога «Великої Жопи»

Вибори Президента України відбулися, перевибори до Верховної Ради України також завершено і я можу сміливо зробити підсумки цього процесу, щоб визначити особисті висновки та наслідки щодо того всього в форматі узагальнення.
Як я вже зазначав: перемога Володимира Зеленського – це принизливо, але це дуже круто і найкраще з усього можливо. Поясню це поступова частинами. Почну з головного для мене – Петра Порошенка, якого я підтримував до цього часу і, наразі, збираюся робити це надалі, хоча не в усе вірю з його програмних декларацій, але про то іншим часом. Найперше, я тішуся, що Петро Порошенко вибори програв і тим багато в чому виграв, тому що якби він лишився на посаді Президента України на другий термін, то з ним би лишилися всі ті паскуди, які так гарно повідскакували від Порошенка після його поразки. В тому і вся різниця поміж сильним політиком і чмо типу Зеленського, що не обіймаючи жодної посади цей політик є й надалі вагомою суспільно-значимою особистістю. Простий перелік за останній час: Європарламент з радістю хоче бачити Порошенка, Волкер і члени комісії США – також, а участь Петра Порошенка у відзначенні 1031-річчя Хрещення України-Руси та в хресній ході взагалі подія найвищого рівня. 
А що чути про діючого президента? Десь там шастає по Україні і намагається показати з себе ну дуже «крутого пацана»… А я пропоную провести простий експеримент для себе особисто: уявіть, що Володимир Зеленський вже не Президент України і що тоді він? Для вас особисто? Та все той же Вова-поц з «95-го кварталу» і не більше. І саме в тому моя головна подяка українському народу в особі електорату Зеленського, бо в його особі проведення нарад високого рівня і переговорів з іншим Вовою, що хоч і Ху, але таки потужна персона в політиці, для мене стає найкращою помстою і навіть перемогою. Деталізую цю тезу.
Президент Російської Федерації Володимир Путін чітко заявляв на весь Світ, що сяде за переговори з будь-яким керівником України за винятком Петра Порошенка. Українці почухали за звичкою в потилиці і обрали такого, який би найліпше відповідав рівню В. Путіна – В. Зеленського. Я коли уявляю перемовини Путіна і Зеленського, то мене такий сміх проймає, що жодна інша комедійна хохма такого ржачу не викликала ніколи. Це є просто супер! Це вам не якась цукерка від Віті, а просто ціла Гола Жопа власною персоною від щиро люблячої України. І в Рефії це чудово розуміють, тому і не поспішають організовувати персональну зустріч на найвищому рівні РФ та України.
Одержати перемогу над Петром Порошенком і прийняти його капітуляцію, а водночас і всю Україну, – це для Володимира Путіна була б перемога з перемог. Щось рівня перемоги над Карлом ХІІ або Наполеоном! А перемога над Зеленським – це як назвати? А це є Жопа і то дуже Велика! Від такої перемоги потрібно втікати якнайдалі, якщо сам себе поважаєш і свою любу Російську Імперію! О великий і мудрий український народе, який же ти неймовірний у своїх рішеннях, коли стаєш електоратом! Це ж найвища доблесть і геній!  Це ж перемога без війни, про що вчив усіх великий стратег Сунь-дзи у трактаті «Мистецтво війни», а нас вчив і навчив його науці Петро Порошенко. Україна вже перемогла у війні з РФ! Чи я щось не так зрозумів?  А ви?     
(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Сунь-цзи «Мистецтва війни»




Мистецтво війни – це стародавній китайський військовий трактат, що датується 5 століттям до нашої ери. Його автором є китайський державний діяч та полководець Сунь-цзи. Ця книга є одним з найвизначніших творів людства у сфері військової стратегії і тактики. Є свідчення, що трактатом користувалися Наполеон, німецькі генерали під час Другої світової війни.  Крім цього він використовується у військовому навчанні армії США, зокрема у військово-морських силах. 

У сучасному світі більшу частину  читачів «Мистецтва війни» складають не військові спеціалісти, а топ-менеджери та підприємці, бо цей текст описує проблеми керівництва людьми, прийняття рішень та вдосконалення методів управління. Величезну користь трактат  може принести і політичним технологам. Його поради є своєрідними азами для сучасного політичного маніпулятора. Сунь-цзи вважав, що що війна – це шлях брехні.  Наведу декілька концентрованих тез з цієї великої книги:

– заманюй супротивника вигодою;
– якщо ти користуєшся чим-небудь, зроби вигляд, що ти цим не користуєшся;- якщо ти здатен на що-небудь, показуй супротивникові, ніби ти ні на що не здатен;
– якщо ти знаходишся близько до мети, вдай, що ти дуже далеко від неї;
– якщо ти знаходишся далеко від своєї мети, вдай, що ти дуже близько від неї;
– вдавай покірність, щоб викликати у супротивника завищену самооцінку;
– якщо він сильний, уникай конфронтації;
– якщо супротивник напоготові, будь напоготові і ти;
– якщо сили супротивника свіжі, стоми його;
– нападай, коли супротивник не готовий до цього.

Я безумовно відношу цей трактат до базової літератури хорошого політтехнолога. Перевірена часом східна мудрість дозволяє передбачати наслідки своїх кроків і їх можливі результати. Вчить прораховувати ходи у політичний грі, можливість “програмування” цих ходів виходячи з особливостей конкретної ситуації і якостей супротивника.  Для прикладу, трактатом Сунь-цзи користуєть у своїй практичній діяльності відомий український політтехнолог Денис Богуш.

Однозначно раджу до прочитання та вивчення. Читати цю книгу треба не раз і не два.   І пам’ятайте, що битви виграються ще до початку бойових дій

10 міфів про УПА

10 міфів про УПА: чи були батальйони Нахтіґаль, Роланд та дивізія Галичина каральними підрозділами СС? 
3 квітня 2017, 11:25
 
 3449

Хор батальйону Роланд, 1941 рік

Фото: Надано Українським інститутом національної пам’яті

Нахтіґаль та Роланд не входили до структури СС, їхні вояки не мали есесівських звань і виконували допоміжні функції, а Галичина використовувалася передусім як бойова частина. Чому ж їх звуть каральними?

10 міфів про УПА. Як було насправді? — спільний проект, мета якого — спростовувати міфи, що існують у колективній пам’яті щодо діяльності Української повстанської армії

Попередні матеріали проекту 10 міфів про УПА читайте тут

Міф 2: Батальйони Нахтіґаль, Роланд та дивізія Галичина були каральними підрозділами СС

Цитата-міф: Ізраїль готовий надати документальні докази звірств батальйону Nachtigall SS під командуванням Шухевича.

Комуністична партія України,

заголовок повідомлення на офіційному сайті

7 грудня 2007 року

Суть міфу

Під час Другої світової війни німці створили з українських націоналістів батальйони Нахтіґаль, Роланд, а також дивізію Галичина. Ці підрозділи комплектувалися з нацистських колаборантів, входили до структури СС, підпорядковувалися її керівництву та мали есесівські звання. Нахтіґаль, Роланд та дивізія Галичина були створені для винищення мирного населення на окупованих територіях.

Факти стисло

Нахтіґаль та Роланд діяли у складі Вермахту, ніколи не входили до структури СС, а їхні вояки не мали есесівських звань. На початку німецько-радянської війни обидва батальйони виконували допоміжні функції, а восени 1941 були переформовані у 201-й охоронний батальйон поліції порядку.

Дивізія Галичина, створена у 1943 році, належала не до загальних СС, а до військ СС, і використовувалася передусім як бойова частина.

Бійці батальйону Нахтіґаль Фото: надано Українським інститутом національної пам’ятіБійці батальйону Нахтіґаль Фото: надано Українським інститутом національної пам’яті

Факти докладніше

Цей міф сформувався за радянських часів. Відповідно до нього, всі учасники українського визвольного руху під час війни були зрадниками батьківщини та маріонетками на німецькій службі, які радо виконували всі забаганки «хазяїв». Німці ж довіряли їм лише найбруднішу роботу — проведення каральних акцій проти неозброєного цивільного населення.

Здебільшого автори подібних «сенсацій» не розуміють різницю між військовими формуваннями, що діяли на території України у роки війни. Тому й у пересічного глядача, зазвичай, не виникає запитань, коли він чує з блакитного екрана про «батальйон СС Нахтіґаль». Але факти свідчать про інше.

Батальйони Нахтіґаль та Роланд ніколи не були підрозділами СС. Ініціатором їх створення був не райхсфюрер СС Гіммлер, а ОУН, спільно з офіцерами Вермахту, зокрема з військової розвідки (Абверу).

Утім, кожен з ініціаторів створення батальйонів переслідував власну мету. Оунівці розглядали ці два батальйони як певною мірою основу для майбутньої української армії. Адже на початку 1941 року керівництво ОУН знало про підготовку до війни Німеччини та СРСР і розраховувало, що саме у момент початку війни вдасться підняти повстання на території України і створити незалежну державу.

Для підготовки повстання і подальшого утримання території були потрібні люди з військовим досвідом та зброя. Однак у тій ситуації, у якій опинилася ОУН після анексії Західної України Радянським Союзом, отримати військовий вишкіл її члени могли лише у лавах однієї армії — німецької. Країни Західної Європи не готові були сприймати ОУН як самостійного гравця і не надавали їй допомогу. А перемовини із головним ворогом — СРСР тим паче були неприйнятні.

У переговорах із керівництвом Абверу представники ОУН домагалися створення спеціальних підрозділів, у яких члени організації мали пройти військовий вишкіл, а згодом — стати основою для формування нової української армії.

Німецька сторона мала дещо інші плани. Нахтіґаль і Роланд керівництво Абверу розглядало як розвідувально-диверсійні батальйони, які під час війни мали влаштовувати диверсійні операції проти радянських військових частин, а також забезпечувати безпеку пересування німецьких частин, роззброєння залишків Червоної армії, охорону ешелонів з полоненими та боєприпасами.

Завдання, які ставили перед батальйонами як керівництво Абверу, так і ОУН, суттєво відрізнялися від задач, які мало виконувати СС на окупованих територіях.

Рядові та частина командирів батальйонів були українцями. Вони носили військові, а не есесівські звання, а їхні командири з німецького боку також були з Вермахту. І Нахтіґаль, і Роланд жодним чином не підпорядковувалися командуванню СС.

Незважаючи на сподівання ОУН, участь обох батальйонів у бойових діях була обмеженою. Роланд улітку 1941 року перекинули на територію Молдови та Одеської області, де його особовий склад кілька тижнів перебував у очікуванні наказу, а потім підрозділ знову повернули до Австрії.

Батальйон Нахтіґаль у складі німецької армії брав участь у зайнятті Львова та дійшов до Вінниці. Вже у серпні 1941 року його відкликали з фронту, а 16 вересня обидва батальйони переформували.

Геть іншою була історія дивізії Галичина. Її створення почалося майже через два роки після створення батальйонів Нахтіґаль та Роланд — навесні 1943 року, на території Східної Галичини, яка тоді входила до складу німецького Генерал-губернаторства.

Поручник дивізії Галичина Володимир Козак. Зверніть увагу на петлиці: замість есесівських рун у галицькій дивізії носили «левик» — стилізований герб Галичини Фото: надано Українським інститутом національної пам’ятіПоручник дивізії Галичина Володимир Козак. Зверніть увагу на петлиці: замість есесівських рун у галицькій дивізії носили «левик» — стилізований герб Галичини Фото: надано Українським інститутом національної пам’яті

Хоча в офіційній назві формування до квітня 1945 року була присутня абревіатура СС, від самого початку дивізія була суто військовим формуванням. Тому вона входила до структури не загальних СС (Allgemeine SS), а до так званих військ СС (Waffen-SS). Таких дивізій існувало більше сорока, в основі половини з них був особовий склад із населення окупованих і союзних Німеччині держав (хорвати, латиші, естонці, угорці, французи тощо). Дивізія Галичина була призначена для бойових дій на фронті поруч з Вермахтом.

Рядовий та найнижчий командний склад комплектувався з українців — переважно вихідців з Галичини. Командні посади від командиру батальйону та вище до 1945 року переважно обіймали німці, хоча траплялися і українці, наприклад, одним із командирів дивізіону був Микола Палієнко.

Українці вступили до лав дивізії, маючи різні мотиви. Частина розглядали перебування у Галичині як можливість здобути військовий досвід та зброю для того, аби у подальшому перейти до УПА, яка на той час не мала можливості вишколити та озброїти таку кількість вояків. Інші сподівалися, що дивізія стане основою для формування українських військових частин для боротьби з СРСР, нехай навіть на боці німців. Були й такі, що вступали до лав дивізії, аби уникнути примусового вивезення на роботу до Німеччини чи не залишитися на території, на яку мали невдовзі прийти радянські війська. Певну частину вояків до Галичини мобілізували примусово.

Офіційно ОУН(б) виступала проти формування дивізії та навіть поширювала заклики до українців не вступати до лав Галичини. Однак фактично певна кількість членів Організації опинилися у її складі. Вони так само мали на меті здобути вишкіл та зброю, а також слугувати «зв’язною» ланкою між вояками дивізії та УПА з тим, аби у потрібний момент організувати їхній перехід до українського підпілля. Натомість ОУН(м) навпаки закликала молодь вступати до лав дивізії, розглядаючи це формування як можливість для збройної боротьби проти СРСР.

Дивізія Галичина брала участь у боях проти наступу Червоної армії. Улітку 1944 року дивізію перекинули під місто Броди на Львівщині у розпорядження 13-го армійського корпусу в складі групи армій Північна Україна, де вона зайняла другу лінію оборони. Під час бою дивізію оточили і розбили. З 11 тисяч вояків вийшли з оточення лише близько 3 тисяч, з яких близько 1,5 тисячі на чолі з генералом Фрайтаґом відступили у напрямку Закарпаття. Решта або загинули, або потрапили у радянський полон, або приєдналися до УПА. Загалом дивізія тоді втратила до 70% особового складу.

Після перекомплектування дивізію відправили до Словаччини, де вона брала участь у боротьбі зі словацькими партизанами. У січні 1945 року її перекинули до Югославії для боротьби проти комуністичних партизанів Йосипа Броза Тіта.

Побутує міф про те, що дивізія Галичина начебто здійснювала придушення Варшавського повстання у серпні — вересні 1944 року, однак це не відповідає дійсності .

У квітні 1945 року дивізія деякий час воювала на фронті поблизу замку Ґляйхенберґ в Австрії. Наприкінці квітня її вивели зі складу військ СС та присвоїли нову назву — 1-а українська дивізія Української національної армії.

Після капітуляції Німеччини вояків дивізії інтернували у британській та американській окупаційних зонах, а після 1948 року вони роз’їхалися по всьому світу — у США, Канаду, Австралію, Аргентину та інші країни. У 1985 році для розслідування фактів можливої присутності у Канаді воєнних злочинців, в тому числі вихідців з України та країн Балтії, була створена так звана Комісія Дешена. За результатом вивчення архівних матеріалів та допиту свідків у Канаді та Західній Європі Комісія підготувала звіт, в якому жоден з емігрантів — колишніх учасників дивізії Галичина — не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів під час Другої світової війни.

Автори тексту — Олеся Ісаюк, Центр досліджень визвольного руху, Сергій Рябенко, Український інститут національної пам’яті

10 міфів про УПА. Як було насправді?— спільний інформаційний проект НВ,Українського інституту національної пам’ятіЦентра досліджень визвольного руху та Видавництва КСД, мета якого — спростовувати міфи, що існують у колективній пам’яті щодо діяльності Української повстанської армії.

Записи анархіста 21 ст. від 29.07.19 р. Принципи принца


29 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 29.07.19 р.

 Принципи принца



Мій поступ

Обговорення про сучасні стани різних державних, політичних і соціальних станів українського суспільства я б хотів розпочати від означення методології мого аналітично дослідження, яке я фактично запозичаю у Нікколо Макіавеллі, а саме: «раціо» навіть щодо «емоціо». Тобто я відкидаю поняття «партійності літератури» запроваджене Леніним (і ще безліч ким), де все тотально підводилось під один копил: «так треба для нашої справи», тобто інакше кажучи: об'єктивна суб'єктивність. А простіше кажучи: все трактую так, як хочу, бо треба, щоб саме так було. Йде принципова установка, щоб всю об'єктивну реальність звести до якоїсь суб'єктивної концепції і тим її утвердити. Я ж навпаки хочу досягти суб'єктивної об'єктивності, тобто я наперед знаю, що неможливо уникнути особистої психічної упередженості в своєму дослідженні просто тому, що це неможливо для однієї особи. Ще колегіальний твір людей різних світоглядних позицій може вийти на більш-менш узагальнену об'єктивність, але не одна людина. Власне тому я не зарікаюсь наперед щодо свого абсолютного нейтралітету, а декларую своє суб'єктивне бажання намагатись бути об'єктивним в своїх аналітичних роздумах та висновках. Щоб прояснити на прикладі, як це виглядає, я звернусь до моєї улюбленої біблійної притчі про царя Соломона і двох жінок, що судилися за право материнства на дитину.
Притчу про суд царя Соломона я вже використав у своїх роздумах «Сучасність і "Правитель" Нікколо Макіавеллі» (http://blog.i.ua/community/1925/1072641/), де хотів підкреслити головні критерії влади: вольову послідовність в насильстві заради справедливості. Будь-якій владі апріорі надано право вчиняти насильство над іншими, а основою цього права на насильство є справедливість. Тоді я обмежився тими положеннями, бо вони і розглядались щодо твору про функції влади. Тепер я хочу дещо в іншому ключі розглянути притчу, тому що всі, як на мене, мають упереджену впевненість, що дитина дісталась фізіологічній матері, не турбуючись про докази, яких дійсно немає. Чим можна довести, що присуд царя Соломона стосувався саме фізіологічної матері? Нічим! То ми собі так здогадуємось і все. Але погляньмо глибше в конфлікт: дві жінки сперечаються щодо права на материнство. Яким чином виникла подібна ситуація? Варіантів може бути безліч у тому числі з причин релігійних чи корисливих, але я пропоную взяти до розгляду моральний варіант: жінки просто хотіли мати цю дитину заради неї самої.
Наступний етап: а чому виник конфлікт? Маємо всі підстави стверджувати, що правдива мати, яка дійсно народила дитину, не дуже ретельно за нею доглядала, тому інша жінка споглядаючи за покинутою немічною дитинкою пройнялася жалем і співчуттям до неї й стала її доглядати з тією ретельністю, з якою б насправді мала це робити мати фізіологічна, але не робила того. За тим нерідна мати вирішила взагалі забрати дитину до себе назовсім, і  аж тоді нерадива рідна мати схаменулась і стала намагатись повернути собі дитину, але було пізно і їй дитини не віддали, тому вона  і змушена була звернутись до суду. Колізія для суду надскладна: свідки переважно бачили дитину під опікою нерідної матері, а з рідною матір'ю навпаки ніхто не бачив – про що неважко здогадатись. Але жодна з жінок не хоче поступитись і таким чином справа доходить до самого вищого рівня – суду в царя Соломона. Присуд його відомий: «Раз жодна з жінок не зрікається права на материнство і довести протилежне неможливо, то наказую розрубати дитину навпіл і дати кожній з жінок її частину»
Як я вже зазначав у роздумах над трактатом Макіавеллі: всі доконано знали, що наказ буде виконано однозначно, як знали, що порушника буде жорстоко покарано за злочин викрадення чужої дитини. І тоді одна з жінок визнає себе отим злочинцем-крадієм, чим врятувала життя дитині. І саме їй за цей героїчний вчинок цар Соломон віддає дитину, а іншу жінку, ясна річ, – покарано. Справедливість встановлено, але одразу виникає ряд запитань.
Спитатись, чому фізіологічна мати, яка вже один раз зреклася дитини заради своїх особистих інтересів, не зробить це так само і тепер, а раптом визнає себе винною і добровільно прийме на себе кару?
Так само спитатись: якщо інша жінка, яка вже раз порятувала дитинча, – чому вона не зробить цього і вдруге?
Нарешті не так запитання, як висновок: а з якою матір'ю дитині буде ліпше жити: з рідною чи з тією, що готова пожертвувати власним життям заради неї?
Традиційно ми поєднуємо ці поняття, бо в основній масі так і є в житті, але ж бувають і винятки, а тому я особисто вважаю, що цар Соломон справедливо віддав дитину тій жінці, яка готова була піти на великі жертви заради неї, а чи це була справді рідна чи нерідна мати – то достовірно знає хіба що один єврейський бог, але не ми з вами.
Таким чином я сподіваюсь моя методологія подальших дописів всім стала зрозуміла, а завершити цей розділ я б хотів зверненням до сучасних моментів нашого суспільного життя, зокрема мене надзвичайно злостять закиди різних «надправовірних патріото-ідіотів», що всі-всі біди українців походять від того, що «при владі в Україні знаходяться не українці» – цей допис і є моя відповідь на подібні бздури. 

Богдан Гордасевич

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 28.07.19 р. Макіавеллі ч.4-5

28 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 28.07.19 р.

Макіавеллі ч.4-5



Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі

4.
Перш, ніж переходити до наступної теми, варто навести наступну цитату з глави 15 «Про те, за що людей, особливо правителів, схвалюють або зневажають»:
«...маючи намір написати дещо корисне для людей знаючих, я обрав скеровувати не до уявної правди, а реальної – на відміну від тих багатьох, хто зображує республіки та держави, яких в дійсності ніхто не знав і не бачив. Тому що відстань між тим, як люди живуть і тим, як мали б жити, настільки величезне, що той, хто відкидає наявне заради бажаного, чинить скорше на шкоду собі, аніж на користь, тому що бажаючи сповідувати доброчинність в усіх випадках життя, він неодмінно загине, зіткнувшись з численними людьми, які не схильні до добра. З того виходить, що правитель, якщо він хоче зберегти владу, зобов'язаний опанувати вмінням  входити від доброчинності і користуватись цими навичками дивлячись з обставин»
Ось здавалось би явний приклад злочинного цинізму Макіавеллі, але якщо дійсно підійти з розумом до теми підступності, то маємо визнати, що скрізь у змагальних процесах цей негативний феномен є наявний і тим більше, чим вищими стають ставки перемоги. Приклад спорту, особливо в контактних видах, чітко вказує на необхідність знати і враховувати підступні дії суперника. Для прикладу, якщо футболіст не буде рахуватись з тим, що суперники можуть бити по ногах йому не тільки випадково, але і зумисно у різні вразливі місця, аби травмувати, – то він значно більше часу проведе на лікарняному ліжку, аніж на футбольному полі. Знати підступи і оберігатись ще не означає самому чинити так само, хоча задля перемоги...
Розгорнуто тему честі та безчестя Макіавеллі робить у главі 18 «Про те, як правителі мають дотримуватись слова»:
«Зайве казати, наскільки схвальна у правителів вірність даному слову, щирість і непохитна чесність. Однак ми знаємо з досвіду, що в наш час великі справи вдавались тільки тим, хто не намагався дотримуватись обіцянки й умів кого потрібно обвести довкола пальця; такі правителі в кінцевому результаті були успішними значно більше за тих, хто ставив все на чесність. (...) З чого виходить, що розумний правитель не може і не повинен залишатись завжди вірним своєму слову щодо пообіцяного, якщо це шкодить його користі або ж зникли причини, які спричинили його дати обіцянку. Така порада була б огидна, якби люди чесно тримали слово, однак люди, будучи ницими, слова не дотримуються, тому і ти зобов'язаний вчиняти з ними так само. А доречну підставу порушити обіцянку завжди можна віднайти. (...) Інакше кажучи, потрібно з'являтись перед очима людей співчутливим, вірним своєму слову, милосердним, щирим, благочестивим – і бути таким насправді, проте внутрішньо варто зберігати налаштованість проявити і протилежні якості, якщо це виявиться потрібним»
Нарешті висновок з заключного абзацу:
«Про дії всіх людей, а особливо правителів, з яких в суді не спитаєш, визначають за результатом, тож нехай правителі прагнуть зберегти владу і отримати перемогу. Не зважаючи на засоби, які вони застосують задля цього, – їх завжди визнають пристойними і схвалять, тому що простолюд зваблює феєричне і успішне, в світі ж нема нічого, крім простолюду, і меншості в ньому не лишається місця, якщо за більшістю обстоює держава»
Тепер варто обговорити дану главу на прикладах з нашого життя і як найвищій прояв цього правила я б хотів на прикладі колишнього голови Верховної Ради України Олександрові Морозу. Певний час я належав до тої значної частини людей, що хоч і не поділяла соціалістичні погляди лідера партії СПУ, але поважала О. Мороза як людину більш-менш порядну, що дотримується свого слова і взагалі людина правильна. Тільки в тривалому часі стало зрозуміло, наскільки це підла людина з дуже високим вмінням плести павутиння інтриг. Саме за головуванням О. Мороза у ВРУ було створено облудливу систему піль, привілеїв і корупційних можливостей для народних депутатів. Саме О. Мороз пропхав закон про пільги так званим «дітям війни», щоб таким чином за рахунок держави, тобто нас з вами, – підкупити собі електорат на виборах. Навіть Конституцію України домігся Олександр Мороз прийняти у стінах Верховної Ради власне задля того, щоб там її можна було і змінювати, що й дозволило провести Олександру Морозу найвитонченіший план-багатоходівку, щоб знову опинитись на чолі ВРУ після виборів 2006 р. То був дійсно вищій пілотаж підкилимного комуністичного інтриганства з часів СРСР за всіма канонами Макіавеллі: вчасно приєднатись до переможних помаранчевих сил, за рахунок цього набрати потрібний відсоток, потім проникливо ходити скрізь у парі з Юлією Тимошенко і звинувачувати Ющенка у зраді помаранчевих ідеалів за спробу домовитись щодо досить корисної для України спілки фракцій нашоукраїнців з регіоналами, а тоді провести надпідступний хід, домовившись вже після підписання угоди об'єднання фракцій СПУ, БЮТ і НСНУ у парламентську більшість –  і об'єднатись в останній момент виборів з фракцією ПРУ за пост собі голови  ВРУ і стати ним. Шедевр підступності, який зруйнували дочергові перевибори за наполяганням Віктора Ющенка і... Сталось те, на що Макіавеллі чітко вказав: переможених зневажають, особливо якщо вони привселюно проявили свою ницисть. Від Олександра Морозо відвернулися не тільки задобрений ним електорат з «дітей війни», але навіть його однопартійці в ключно до провідних членів ЦК СПУ як Юрій Луценко і Йосип Вінський, яких Олександр Мороз також використав «в темну», як болванчиків. То був рідкісний момент для Юлії Тимошенко, коли не вона когось «киданула», а навпаки обманули її. Але найцікавіше, що головний організатор «кидалова помаранчевих» – Віктор Янукович тільки набрав бали поваги в свого електорату. Знову справдилась теза Макіавеллі, що для переможця всі підступи знайдуть виправдання і позитивні пояснення, ось тільки не дуже зрозуміло, чому тепер з боку ПР звучить критика в 5-річці обвалу економіки України під час влади помаранчевих, коли у ту владу входив і Віктор Янукович – ???
Дехто високо оцінює як макіавелівські політичні здібності у Віктора Медведчука, але це несерйозно, тому що закулісне маніпулювання не має нічого спільного з реальними посадами, а найвище досягнення В. Медведчука – це голова адміністрації президента, що досить нікчемна за статусом посада, хоч і впливова. Проте водій президентського авто також може гордо казати, що коли він везе президента, то саме він стає головним вершителем долі країни – і це не пуста похвальба. Якщо на те пішло, то Сергій Тігіпко значно успішніший в політичній сфері за Віктора Медведчука. В крадіжках людського майна також Ахметов та Пінчук значно перевершили Віктора Медведчука. Таким чином закулісні можливості слуги не є ознакою первинності правління в державі. Першість посади правителя – ось що є головним визначенням доктрини Нікколо Макіавеллі щодо вартості політика.

5.
Завершити свій огляд трактату «Правитель» Нікколо Макіавеллі я хочу цитатою з глави 21 «Як належить чинити правителю, щоб його шанували»:
«Правитель зобов'язаний також показувати себе як покровитель талантів, вшановувати обдарованих людей, виказувати пошану всім тим, хто відзначився у якомусь ремеслі чи мистецтві. Він має сприяти громадянам спокійно займатись торгівлею, землеробством та ремеслами, щоб вони облаштовували свої володіння не боячись, що ці володіння у них відберуть, інші – розпочинали торгівлю не боячись, що їх розорять податками; більше того: він повинен відзначати нагородами тих, хто піклується про прикрашення міста або держави. Він повинен розважати народ святами та видовищами в доречний для цього час року. Поважаючи цехи чи триби, на які поділено всяке місто, правитель повинен іноді приймати участь в їх зборах і являти собою приклад щедрості та великодушності, проте при цьому суворо оберігати свій гонор і велич, які мають проявлятися в кожному його вчинку»

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 27.07.19 р. Макіавеллі ч.3

27 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 27.07.19 р.
Макіавеллі ч.3



Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі
3.
Отже в попередніх главах було обговорено теми завбачливості влади, важливості співпадіння моменту життя і обдарованого лідера, проблеми надбання влади і її утримання, особливо при встановленні нових порядків, а також визначили домінанту залежності правителя в першу чергу від народу, як надпотужної державної стихії.
Як вже зазначалось попередньо, трактат «Правитель» Нікколо Макіавеллі досить невеличкий за розміром, окрім того там чимало місця надано прикладам, які мають підтвердити правильність технологічних порад та ідейних суджень автора щодо умінь та навичок державного керманича. Дивовижна глобальність узагальнень і їх життєва актуальність власне і зробили цей твір затребуваним вже сотні років. Судіть самі, як точно Нікколо  Макіавеллі визначив правила дій для загарбника, для чого знову повернуся до глави 3 «Про змішані держави», щоб процитувати звідти наступні тези:
«Почну з того, що завойовані і успадковані володіння можуть належати або до однієї країни і мати одну спільну мову, або до різних країн й мати різні мови. В першому випадку утримати загарбане неважко, особливо якщо піддані й раніше не знали свободи. Щоби утвердити над ними своє правління, достатньо винищити рід попереднього правителя, оскільки при спільності звичаїв та збереженні старих порядків навряд чи щось інше може спричинити проблеми. Так, ми знаємо, складались справи в Бретані, Бургундії, Нормандії та Гасконі, котрі давно увійшли до складу Франції; щоправда мови їх дещо відрізняються, проте завдяки тотожності звичаїв вони мирно вживаються одне з одним. В подібних випадках завойовнику потрібно прийняти лише два запобіжні заходи: по-перше, простежити за тим, щоб рід попереднього правителя був винищений, по-друге, зберегти й надалі вже наявні закони та податки – тоді загарбані землі в короткому часі з'єднаються в єдине ціле з основною державою завойовника. Однак якщо захоплена країна відрізняється від спадкової по мові, звичаям та порядкам, то тут утримати владу буде воістину надважко, тут стане в пригоді і велика удача, і велика майстерність.»
За прикладами далеко ходити не потрібно: чи важко Володимиру Путіну приєднати до Росії таку Лукашенкову Білорусь? Там виключно російськомовний державний апарат і тотальне безправ'я в народу. Якщо зникне Лукашенко і його нащадки, то проблем жодних. Ще й раді будуть!
А для чого почалась та мовна кампанія в Україні? Вибори тому причина? Не оповідайте байки, а краще вчитайтесь в Макіавеллі: йде тактична підготовка до роз'єднання території України на різні мовно-звичаєві фрагменти, які значно легше буде приєднати та адаптувати до Росії в майбутньому. Можливо, що я помиляюсь, але неможливо, щоб помилявся Макіавеллі. Його трактування того чи іншого політичного ходу перевірене не раз і не два. Для прикладу ось цитата:
«...якщо повстала країна завойована вдруге, то правителю легше ствердити в ній свою владу, тому що повстання надає йому сприятливу можливість з меншою обачливістю карати винних, звинувачувати підозрілих, впроваджувати жорстокі захисні заходи в найбільш уразливих місцях»
Саме так жорстоко вчинили можновладці Росії з Польщею після повстання 1863 – 1864 років за часів царату, а також з всією Україною спочатку у 1918-20-х роках, а потім у 40-вих особливо щодо її західних земель після так званого «визволення від німецько-фашистських окупантів», хоча насправді у 1941 – 1942 роках було повстання українського народу проти окупації московської-комуністичних імперіалістів, яке на початках вміло використали нацисти гітлерівської Германії, але потім зневажили українців і тому програли війну (за твердженням Гудеріана!). Жорстокість сталінської помсти Україні не забарилась: черговий штучний голод 1946 – 47 років, а потім масові депортації і тотальний терор в західних регіонах замало не до середини 80-х! Залишається тільки дивуватись, що Україна відродилась, а українці ще існують як народ. І зовсім не дивує нова спроба Росії «возз'єднати» Україну в братніх обіймах окупанта. Як це буде? Так, як і за часів Сталіна, що явно впроваджував у життя не Маркса і Леніна, а наступну тезу Макіавеллі: 
«Так що колонії дешево обходяться правителю, вірно йому прислуговують й чинять зубожіння не надто значній кількості місцевих жителів,  котрі, опинившись в злиднях та розпорошені, не зможуть зашкодити правителю. Принагідно варто зазначити, що людей варто або обдаровувати, або винищувати, оскільки за малу шкоду чоловік може помститись, а за велику – не зможе; з чого робимо висновок, що спричиняючи людині прикрість потрібно прорахувати все так, щоб не боятись помсти»
Що тут коментувати, окрім нагадати відому фразу ката Сталіна: «Є людина – є проблема. Нема людини  – нема проблеми»   А тепер згадаймо найяскравіші приклади, хоч їх насправді не перелічити, але як загинули провідники українського народу Симон Петлюра, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Лев Ребет, Степан Бандера – трагічно від рук підступних комуністичних убивць.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 ст. від 26.07.19 р. Макіавеллі ч.2

26 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 26.07.19 р. . 
Макіавеллі ч.2



Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі

2.
Наступною хочу навести кілька цитат: одну коротку, а другу – значну за розмірами з Глави 6  «Про нові держави, опановані власною силою чи звитягою»:
«Обмірковуючи життя і подвиги цих чоловіків (Мойсей, Кир, Тесей), ми переконуємося в тім, що доля послала їм тільки випадок, тобто  постачила матеріалом, якому можна було надати будь-яку форму:  якби не з'явися такий випадок, доблесть їх згасла б, не знайшовши застосування; а не володій вони доблестю, марне з'явився би випадок.»
Тут подано точну характеристику феномену лідера: момент і людина взаємопов'язані, що ми і спостерігаємо. В Росії вискочив до гори харизматичний лідер Володимир Путін, тоді як в Україні з цим проблема катастрофічна. Найкращий з можливих випадків був у Віктора Ющенка, але як ми побачили в підсумку – історичний момент не знайшов свого справжнього героя ані героїні... Як і персона теперішнього  президента України Віктора Януковича явно не відповідає моменту сучасності щодо України для глобальних вчинків реформування держави, а не її розвалу, як ведеться дотепер. Чому так? Ось про це наступна цитата з Макіавеллі:
«Той, хто стає правителем доблесним шляхом, на зразок вищезгаданих провідників, тому влада дістається важко, але утримати її легко, а труднощі здобуття влади виникають почасти через нові порядки і правила, що правителі змушені вводити для зміцнення нового устрою і власної безпеки. Варто відзначити, що немає починання, що так само важко задумати, з успіхом провести в життя і безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги реформатора – усі ті, хто розкошував при колишньому режимі; а ті, кому нововведення можуть піти на користь, захищають його досить прохолодно. Ця відсутність підтримки пов'язана почасти зі страхом перед супротивниками, на стороні яких закон, почасти з сумнівів людей, що не вірять у нововведення, поки вони не підкріплені досвідом. Тому всякий раз, як супротивники мають у своєму розпорядженні можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж навпаки запопадливості в підтримці не виявляють, так що нові порядки виявляються під загрозою. Бажаючи глибоко вникнути в цей предмет, варто розібрати,  чи є ці реформатори самостійними чи залежать від інших, тобто чи залежні вони для досягнення своїх цілей просити про чиюсь допомогу чи можуть застосувати власні сили. У першому випадку майбутнє їм нічого не обіцяє, і вони нічого не досягнуть, але якщо вони залежать тільки від себе і можуть примушувати інших, тоді в більшості випадків їм нічого не загрожує. От чому всі озброєні пророки перемогли, а всі беззбройні загинули, адже крім усього іншого, народ має мінливу природу, його легко в чому-небудь переконати, але важко утримати в цьому переконанні. Тому потрібно бути готовим силоміць змусити вірити тих, хто утратив віру. Мойсей, Кир, Тезей і Ромул недовго могли б підтримувати дотримання своїх законів, якби  були беззбройними, як доводять події в наш час із братом Джироламо Савонаролой (і Віктором Ющенком – Ред.), що потерпів крах зі своїми новими порядками, як тільки людність перестала йому вірити, і він не міг утримати тих, хто повірив йому раніш, як і змусити повірити тих, що сумніваються. Отже, подібні діячі зіштовхуються з безліччю труднощів, і всі небезпеки, що зустрічаються їм на шляху, вони повинні переборювати своєю доблестю. Але пройшовши через небезпеки і завоювавши повагу, розправившись з тими, хто мають відчувати до них заздрість, вони перебувають у могутності, пошані, безпеці і достатку.»
Як бачимо, що в усі часи бути державним реформатором ставало надскладним завданням для особистості правителя, тому мало хто таке подужав. Найяскравішим прикладом вдалого реформаторства для нас є, і що цілком відповідає тезам Макіавеллі, – Йосиф Джугашвілі-Сталін, який зумів реформувати царську Російську імперію з її виродившимся самодержавством та дворянством, як провідною верствою, у ще глобальнішу світову імперію СРСР з абсолютним тоталітарним ладом на обширі від Курил аж до західних кордонів майже всієї Східної Європи і навіть далі по цілому світу. Варто визнати Ульянова-Леніна і його наступника Джугашвілі-Сталіна величезними світовими реформаторами, які і силою переконання, і переконуванням силою – зуміли побудувати новий соціальний лад таким, яким його хотіли бачити. Подальші реформатори, як Микита Хрущов та Михайло Горбачов відповідають категорії  реформаторів-балакунів без сили, тоді як правитель Леонід Брежнєв навпаки був  приклад сили без реформ, тобто консерватором, отже він зберігав існуючи порядки не вдаючись до своєчасних реформ, чим повторив долю царату, де замість дворянства загнивала правляча комуністична номенклатура. При своєчасному реформуванні СРСР можна було врятувати, але на наше щастя – цього не сталось.
Стосовно нашої України, то ми бачимо повну відсутність людей-провідників, які здатні на реформи правдиві, хоч і зі значним ризиком для себе з причин, що їх вказав Макіавеллі. Простий приклад щодо реформування величезної системи різноманітних пільговиків, які є абсолютним соціальним анахронізмом для держави з ринковою економікою, але покажіть мені такого лідера в Україні, який наважиться скасувати і реформувати на справедливий лад цю існуючу злочинну систему пільг – немає такого. Клас пільговиків є найагресивнішим в політикумі України, тоді як прості люди, які фактично оплачують цей прошарок – до дивного байдужі в цьому питанні, щоб підтримати подібного лідера, який забажає справедливості, тобто скасування пільг у тому вигляді, які існують тепер в Україні. Страшно і нецікаво це і для нашого наявного правителя. Краще не зачіпати і якось воно буде, а якщо і завалиться, то вже після нього – так він сподівається.
З іншого боку я часто доводжу своїм опонентам, що там вгорі звичайні люди, звичайні! Таки, як і всі ми! Тому чекати від них чогось надзвичайного тільки тому, що вони опинились на важливих державних посадах – це просто смішно. Хотілось би, звичайно, бачити там мудрих і достойних мужів-державників, але де ж їм взятися? Який народ – така й еліта...
Знову ж таки це абсолютно однозначно має визначення у Макіавеллі, що я спробую довести наступною великою цитатою з глави 9 «Про громадянське єдиновладдя»: «Перейдемо тепер до тих випадків, коли чоловік стає правителем своєї держави не шляхом підступу чи беззаконня, але в силу побажання співгромадян – для чого потрібна не так особиста доблесть та вдача, а скоріше сприятлива кон'юнктура і пронирливість. Потрібно зазначити, що такого типу єдиновладдя – його можна назвати громадським – стверджується або на вимогу знаті, або на вимогу народу. Тому що нема міста, де б не відокремились подібні два полюси: знать бажає підчиняти й пригноблювати народ, тоді як народ не бажає знаходитись у приниженні та гнобленні; взаємопоборювання цих сил вирішується трояко: або єдиновладдям, або безвладдям, або свободою.
Єдиновладдя встановлюється або знатю, або народом, в залежності від того, кому першому випаде зручний момент. Знать,  усвідомлюючи, що вона не зможе протистояти народу, звеличує когось з свого прошарку і проголошує його правителем, аби прикриваючись ним задовольняти власні забаганки. Так само і народ, усвідомлюючи, що не може змагатися проти знаті, звеличує когось, щоб під його орудою знайти для себе захист. Отже тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, важче втримати владу, чим тому, кого привів до влади народ, тому що коли правитель оточений знатю, яка вважає його рівнею собі, то він не може ні давати розпорядження знаті, ні мати незалежного стилю правління. Тоді як той, кого обрав до влади народ, править самочинно і довколо нього немає нікого чи майже нікого, хто б не бажав йому підкорятись. Поза тим, неможливо чесно, без здирництва щодо інших, задовольняти забаганки знаті, однак  це можливе – за вимогою народу, тому що у народу значно чесніша мета, аніж у знаті: знать бажає пригнічувати народ, а народ не бажає бути гнобленим. Зверх того, з вороже налаштованим народом нічого не можна зробити, оскільки він чисельний, тоді як зі знаттю – можна розправитись, бо вона малочисельна. Народ, в гіршому випадку, просто відсторониться від правителя, тоді як від ворожої знаті можна очікувати не тільки те, що вона відсторониться від правителя, але що вона буде діяти проти нього, оскільки знать розумніша і проникливіша, підступніша, через що вишукує заздалегідь шляхи до порятунку і заграє перед тим, хто сильніший. Також додам, що правитель не вільний обирати народ, але спроможний обирати знать, тому що саме він має право карати і прощати, наближати і піддавати гонінням. (...) Отже якщо правитель прийшов до влади за допомогою народу, то він повинен намагатись втримати його дружбу, що зовсім не важко, тому що народ вимагає тільки одного: щоб його не пригноблювали. Проте якщо правителя привела до влади знать всупереч народу, то найперший його обов'язок – добитися доброзичливості від народу, що не важко зробити, якщо узяти народ під свій захист. Люди завжди готові щиросердечно довіритись тим, від кого очікували всіляке зло, але отримали добро, що особливо пригортає своїми благодіяннями, з чого народ навіть більше симпатизує такому правителю, аніж якби привів його сам до влади.  Домогтись підтримки народу можна різними засобами, які я не стану обговорювати, тому що вони перемінливі від ситуації і їх неможливо підвести під одне правило.  Зауважу тільки в завершення, що правителю належить бути в дружбі з своїм народом, тому що у складний час він буде ним покинутий напризволяще.»
Однозначно, що вплив народу на правителя є домінуючим, але для цього народ має впливати! Діяти! І ця спільна дія народу є сумарною величиною конкретних вчинків окремих людей, тобто величина впливу на пряму залежить від масовості народного волевиявлення. І навпаки, чим пасивніший народ – тим впливовішою на правителя стає знать, завдання якої, як вже визначено: гнобити народ, обдирати його, збагачуватись за його рахунок.  Що ми наразі і маємо в Україні.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі ч.1

25 липня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 ст. від 25.07.19р. 

Макіавеллі


Статуя Нікколо Макіавеллі (із серії «Великі флорентійці») Лоренцо Бартоліні, галерея Уффіці, Флоренція, Італія

Сучасність і «Правитель» Нікколо Макіавеллі

Рівно через 20-ть років я перечитав найвідоміший твір Нікколо Макіавеллі «Правитель» і здивувався тому, як змінилось моє сприйняття одного і того тексту: в 30-ть я був сповнений власного егоцентризму, тому наголос ставив виключно на поняттях керівництва, як «правитель», «повелитель», «володар» тощо, тоді як у свої 50-т в мене наголос змінився виключно на одне: народ, народ і ще раз – народ!
Звичайно у 1991-му році всі ми мали тоталітарне минуле і відповідні світоглядні принципи, тому вважали головним в керівництві країною просто  в абсолюті персоналії державної влади, тобто конкретних людей. Такою є психічна константа для соціуму в тоталітарному суспільстві: ми були твердо переконанні, що державне і наше особисте благополуччя залежить виключно від тої людини, яка стоїть на чолі державної влади, тоді як ми є звичайні виконавці «великомудрих розпоряджень» і не більше того. Такою була і моя особиста позиція, тому вчитуючись в текст досить невеличкого за об'ємом політичного трактату «Правитель» Нікколо Макіавеллі, я вишукував інформацію про досконалого правителя в ідеалі.
Варто зазначити, що в СРСР цей твір видатного італійського мислителя середньовіччя був заборонений і традиційно піддавався заочній нищівній критиці як підручник щодо політики зверхцинізму та підступності. Перевірити, що все так і є не було можливості, бо книги для ознайомлення простій людині не дістати, а Інтернету тоді не існувало. Заборонене тому і було цікавим, що було забороненим: значить є підстави не давати знати того всім людям. Насправді я був дещо розчарованим від першого прочитання Макіавеллі, тому що не побачив тут чогось надзвичайного подібно до кабалістичних замовляння: проказав – і стаєш володарем царства! А це виявилась  така собі своєрідна технічна інструкція з порадами і прикладами, скерована на державних управлінців, і яка за своїм цинізмом не більша від навчання студентів-медиків у так званому «анатомічному театрі», де наглядно показують  на людському трупі як правильно розтинати тіло людини і що в ньому де є.
З іншого боку, враховуючи відстань в часі в майже 500 років, твір дійсно є величезною інтелектуальною потугою, який варто обговорити  в порівнянні з сучасними реаліями, що я і маю на меті зробити далі. Просто хотілось зазначити оновлення і свого погляду на цей величний документ епохи, як і оновлення світових реалій. Однозначно можна ствердити, що свідомість більшості людей в Україні, як і загалом в світі,  базується не на авторитарно-тоталітарних системах державного керівництва, а на виборних і колегіальних, тобто – демократичних. Тому я обговорюю далі твір «Правитель» Нікколо Макіавеллі з позицій суто як представника народу, а не претендента в Правителі, як це мені уявлялось раніше.

1.
Одною з головних рис у Нікколо Макіавеллі стосовно його політологічних праць є їх специфічна прагматичність і максимальна об'єктивність у висновках, що і спричинило до звинувачень у цинізмі. В усі часи в основі владних інституцій були як благородні методи і помисли опанування влади, так і підлі, причому домінували власне останні – підлі риси, тому що всяка влада за своєю природною суттю є підлою. Чому? Тому що будь-яка влада незалежно від її форми втілення була, є і буде методом насилля одних над іншими, а будь-яке насилля не може бути благородним. Навіть у найпростішому прикладі, коли батько лупцює неслухняну дитину – це потрібно, щоб вона стала слухняною, але з етичного боку це негарно. Отож воно і є, що влада підла від початку. Чи ж варто дивуватись, що найкраще почуваються при владі люди підлого гатунку, а не благородні. Якщо благородні люди волею долі опиняються при владі, то їм надважко розібратись в правилах підлості і підступності, без яких справжньому Правителю не довго бути в правителях.
Щодо доказу жорстокості влади, як і Макіавеллі, візьму біблійний приклад – особу царя Соломона, щоб розглянути відому притчу про суперечку за дитину двох жінок: ситуація патова, тому що обидві жінки вперлися у своєму домаганні на немовля, а тестів на ДНК тоді не існувало, тому цар Соломон знайшов «мудре» рішення і наказав розрубати дитину навпіл і віддати кожній з жінок рівну частку. Одна з жінок погодилась на це, а інша вжахнулась і відмовилась від дитини на користь суперниці, а по цьому вчинку цар Соломон і визнав справжню матір. Мудро? Надзвичайно. А якщо заглянемо у тектоніку подій: царський суд – найвищий, тому злочинець має бути покараним – це однозначно. Демонстрація безсилля для влади царя виключається. Кожна з жінок знала, що за привласнення чужої дитини  її чекає сувора покара, як і знали вони, що якщо цар наказав розітяти дитя – його справді розітнуть навпіл. Якби існував сумнів – сперечались би до безкінечності, але сумнівів не було! Сумнівів не було! Дитина реально могла загинути після такого наказу царя Соломона, тому справжня мати вирішила взяти на себе покару, аби зберегти дитяті життя. Яскравий приклад влади, як «мудрої жорстокості» чи «жорстокої мудрості».
Не берусь стверджувати, що Нікколо Макіавеллі свідомо писав твір «Правитель» з метою навчати мистецтву політики починаючих благородних правителів і тим примножувати їх кількість, але стверджую однозначно, що для людей мудрих і порядних політиків конче потрібно вивчати твори цього письменника власне для глибинного розуміння змісту влади як «суто прагматичне дійство життя», граничне з жорстокістю медиків-хірургів, які розтинають тіло людини для її ж спасіння. Знову використовую порівняння з медициною, тому що їх використовує у своєму трактаті сам Макіавеллі, зокрема хочу навести мою улюблену цитату, хоча таких улюблених є ще чимало, але тут я б сказав, що звучить програмна тема всього спрямування як цього твору Нікколо Макіавеллі «Правитель», так за своїм змістом і всього доробку мислителя: вчення, як запобігти лиху, поки воно жевріє з тиху.
Глава 3 «Про перемішані держави»: «...Римляни поступали так, як належить чинити всім мудрим правителям, тобто думали не тільки про сьогодення, але також і про день завтрашній, тому намагались усіма силами запобігти можливим бідам, що неважко зробити, якщо вчасно застосувати необхідні дії, бо якщо дочекатись, коли лихо настане, то ніякі вже дії не допоможуть, якщо стан критичний і невиправний.
Тут  стається те саме, що з хворобою на сухоти (туберкульоз): лікарі стверджують, що спочатку цю хворобу важко розпізнати, проте легко вилікувати; коли ж хвороба задавнена, то її легко розпізнати, але дуже важко вилікувати. Подібний стан речей і в державі: якщо своєчасно розпізнати започаткування недуги, що дано тільки мудрим правителям, – то позбавитись від неї досить просто, проте якщо вона розповсюдилась настільки, що кожному стає помітна, то вже ніякі засоби не допоможуть.»
Прикладів на підтвердження даної тези можна навести безмір, але для нас найактуальним є  як приклад розвал Російської імперії майже водночас з Австро-Угорською, як і зовсім свіжий розвал СРСР так само з того порядку, тоді як Китай завдяки мудрому правителю Ден Сяопіну вчасно запобіг недузі. На жаль, про Україну цього сказати не можу, тому що явно видно вже усім, що наша держава глобально хвора в усіх аспектах завдяки немудрим правителям від початку і до тепер, а те що відбувається зараз включно з поділом держави за мовними критеріями (Закон Ківалова-Колісніченка) однозначно веде до розколу України і втрати її соборності, тобто знищення унітарного державного управління.

(Щоденні записи анархіста 21 ст. по Р. Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)