Довго добиралися щось
- 31.10.19, 19:12
- Знання є сила
У проекті держбюджету-2020 на охорону здоров'я передбачено 108 мільярдів гривень, на освітню сферу - 136,4 мільярда, на розвиток культури та інформаційної діяльності - 8,6 мільярда гривень.
Про це стало відомо на брифінгу прем'єр-міністра Олексія Гончарука і міністра фінансів Оксани Маркаровой, повідомляє «Укрінформ».
«Все стратегічні пріоритети: охорона здоров'я, освіта, культура - повністю профінансовані в цьому проекті бюджету. Але головний ухил буде - це бюджет ефективності всередині програми», - сказала Маркарова.
«У сфері охорони здоров'я витрати передбачені на всі стратегічні напрямки - первинна медицина, екстрена допомога, амбулаторне лікування. Те ж стосується і освіти. І освітня субвенція, підтримка Нової української школи, початкові класи, інклюзивна освіта - все це заплановано і буде профінансовано. Значно ефективніше можна планувати і витрати на культуру і інформаційну сферу тепер, коли всі ці напрямки під дахом одного міністерства», - сказала міністр.
Загальні витрати на охорону здоров'я передбачено на рівні 108 млрд. грн., Що на 9,8 млрд. грн. більше, ніж в поточному році.
Медична субвенція закладена в розмірі 14,6 млрд. грн., на реалізацію програми медичних гарантій для первинної, екстреної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, реімбурсації лікарських засобів передбачено 72,1 млрд. грн., на централізоване придбання медикаментів і медичних виробів - 6,6 млрд. грн., на лікування громадян за кордоном - 700 млн. грн.
Витрати на розвиток культури та інформаційну сферу передбачені на рівні 8,6 млрд. грн., з яких на забезпечення діяльності Українського інституту книги, підтримку книговидавничої справи і популяризацію української літератури в світі планується направити 100 млн. грн., на розвиток суспільного мовлення - 2 млрд. грн., на підтримку кінематографії - 1,3 млрд. гривень.
Витрати на освіту заплановано в сумі 136,4 млрд. грн., що на 7,7 млрд. грн. більше, ніж в 2019 році. Зокрема, вперше в проекті бюджету передбачено видатки на розвиток закладів вищої освіти в обсязі близько 300 млн. грн
Ситуація на сході країни на 25 жовтня 2019 року за даними РНБО України, пресцентру ООС, Міністерства оборони, журналістів і волонтерів.
Обстріли:
Порівняно з попередньою добою кількість обстрілів російсько-окупаційними військами наших оборонних позицій на лінії зіткнення дещо зросла. Водночас, противник утримався від застосування забороненого Мінськими домовленостями озброєння.
Таким чином, загалом за минулу добу ворог здійснив 25 обстрілів.
Внаслідок одного з них було поранено військовослужбовця зі складу Об’єднаних сил.
Луганський напрямок
Тут зафіксовано 10 обстрілів.
Половину з них противник здійснив біля Золотого-4 із застосуванням автоматичних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Двічі, зі станкових протитанкових і автоматичних гранатометів були обстріляні позиції наших військ поблизу Луганського.
В районі Троїцького окупанти відкривали вогонь з ручних протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів, а неподалік Кримського – з ручних протитанкових і автоматичних станкових гранатометів та кулеметів.
Стрілецька зброя лунала біля Зайцевого.
Донецький напрямок
15 порушень противником режиму тиші обліковано на цьому напрямку.
5 разів з озброєння БМП, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї російсько-окупаційні війська обстрілювали опорні пункти підрозділів Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки.
По 2 рази ворог вів вогонь неподалік Талаківки – з великокаліберних кулеметів, станкових протитанкових і автоматичних гранатометів; на підступах до Авдіївки – зі станкових протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру та стрілецької зброї; біля Широкиного – з кулеметів та стрілецької зброї.
Відзначимо, що також двічі за добу, у вечірній час, окупанти з боку Петрівського зі стрілецької зброї та ручних протитанкових гранатометів обстріляли позиції наших військ в межах ділянки розведення неподалік Богданівки.
Крім того, у період з 16:20 до 17:15 противник біля Верхньоторецького застосував станкові протитанкові і автоматичні гранатомети, кулемети та стрілецьку зброю, а у районі Славного відкривав вогонь з автоматичних гранатометів та великокаліберних кулеметів.
Обстановка на сьогодні, 25 жовтня
Від початку поточної доби до 12:30 російсько-окупаційні війська здійснили 3 обстріли на Луганському напрямку.
Після 06:00 ранку противник зі стрілецької зброї вів вогонь по опорних пунктах підрозділів Об’єднаних сил біля Хутора Вільного.
Крім того, з автоматичних гранатометів окупанти обстрілювали позиції наших військ, обладнані в районах Новозванівки та Луганського.
До медичного закладу евакуйовано одного військовослужбовця зі складу Об’єднаних сил, який зазнав поранення внаслідок ворожого обстрілу.
Сьогодні стало модним, говорячи про встановлення миру на Сході, згадувати “формулу Штайнмаєра”, якої ніхто до кінця не розуміє. Чому? Тому що немає альтернативи. Українська влада не озвучує власної чіткої формули, як і власного бачення політичної ситуації. Може, тому, що вони відсутні? Пан Зеленський, маючи чималий акторський досвід, звик діяти за написаним сценарієм, а не складати свій. Але на політичній сцені “виїхати” за рахунок чужої думки не вийде. А для формування власної, необхідний політичний або воєнний досвід.
Навіть мого піврічного досвіду перебування на війні в якості старшого сержанта і трирічного досвіду керування Донецькою ВЦА достатньо для того, щоб сформувати чітку позицію. Тож “формула Жебрівського” виглядає так:
Визначення точок економічного зростання та побудова сильної економіки України. Це є нашим першим “домашнім завданням”. І мова йде про зростання показників не на 3,7% на рік, як зазначає чинний міністр економіки, а на 7-12%.
Формування модернізованої української армії – найбільш боєздатної в Європі. Цей пункт разом із попереднім стануть запорукою міцної підтримки Заходу.
Коротка мілітарна операція з виходом на кордони.
П’ять років дерашизації з ефективними інфільтраційними заходами.
Вибори, до яких українське населення буде справді готовим.
Мир в Україні – це долі мільйонів людей, і до цього питання владі потрібно поставитися серйозно й відповідально.
21 жовтня у петиційному комітеті Бундестагу відбулися публічні слухання про визнання Німеччиною Голодомору геноцидом українського народу.
А після цього засідання з’явилася жорстка заява посла України у Німеччині Андрія Мельника, який звинуватив українських істориків у бездіяльності, а фактично – у опорі такому визнанню.
"Європейська правда" публікує колонку посла, в якій той обґрунтовує свої звинувачення.
* * * * *
Майже п'ять років тому, у лютому 2015-го, за ініціативою голови Асоціації істориків Німеччини, професора Мюнхенського університету Мартина Шульце Весселя була створена Німецько-українська комісія істориків (DUHK), до якої увійшли по сім науковців з кожної сторони.
З українського боку її очолив професор Ярослав Грицак.
Ще тоді одним із головних напрямів роботи комісія визначила вивчення "історії України у радянський період і теми Голодомору". Завдання, поза сумнівом, важливе, і тим більше актуальне зараз, коли Бундестаг нарешті почав розгляд питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Як відомо, петицію із закликом про таке визнання підписало понад 50 тисяч громадян.
Однак ця комісія, яка мала би робити все для цього історичного рішення, вирішила просто ігнорувати цю тему.
Але достатньо було мені висловити у публічному просторі кілька критичних думок щодо діяльності (хоча, якщо бути більш точним, то радше бездіяльності) Німецько-української комісії істориків, як з’явилася гнівна реакція її співголів – шановних професорів Мартина Шульце Весселя та Ярослава Грицака.
Аж не віриться, що принаймні так мені вдалося вивести з летаргійного сну пана Грицака, який протягом останніх чотирьох із половиною років у згаданій (надзвичайно відповідальній, а не лише почесній!) якості зайняв вельми комфортну для себе позицію стороннього спостерігача стосовно резонансних історичних тем, які жваво обговорюються у німецькому політикумі та суспільстві.
І йдеться не лише про визнання Бундестагом Голодомору як геноциду українського народу.
Про інші деталі – дещо пізніше. Наразі ж хотів би повернутися до витоків, а саме до лютого 2015 року, коли вдалося реалізувати чудову ініціативу голови Німецької асоціації істориків, професора Шульце Весселя (за що йому – особлива повага) і створити Німецько-українську комісію істориків.
Адже дефіцит базових знань про Україну в Німеччині – особливо з початком російської агресії – просто зашкалює.
Цю ідею з ентузіазмом сприйняли у Києві.
Саме тоді міністри закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр і Павло Клімкін погодилися взяти комісію під спільний патронат. Саме тоді я особисто оббивав пороги МЗС Німеччини, причому на найвищих щаблях, щоб домогтися фінансування цього унікального інституту.
Пригадую, як не було меж моїй радості, коли спільними зусиллями нам таки вдалося забезпечити необхідну підтримку DUHK.
Тоді мріялося, що об’єктивне слово істориків потужно зазвучить не лише на закритих наукових колоквіумах, але насамперед у публічному просторі та в мас-медіа. Передовсім у самій Німеччині.
Тоді я і в страшному сні не міг уявити, наскільки ілюзорними є ці очікування.
Більше того, комісія, монополізувавши цю нішу, свідомо чи несвідомо, повністю самоусунулася із суспільного дискурсу, зайняла (даруйте, панове професори, за чесність) страусину позицію.
Поясню, що маю на увазі.
У своєму відкритому листі її співголови рапортують про "великі досягнення", які безумовно заслуговують уваги, зокрема, проведення п'яти щорічних конференцій, виділення щороку п'яти стипендій для юних вчених, а також плани зробити інформаційний портал.
Це все важливо (якщо закрити очі на те, що ледь не єдиною темою згаданих симпозіумів чомусь стала проблематика Другої світової війни та українського колабораціонізму з нацистами). Втім, є одне "але": все це відбувалося і відбувається у власному академічному мікрокосмосі, у комфортному науковому вакуумі, такій собі теплій ванні.
Натомість справжні фундаментальні виклики, які турбують громадськість обох країн, відверто ігнорувалися комісією.
Найбільш разючий випадок – це навіть не визнання Голодомору, а ініційовані нашими друзями у Німеччині – фракцією Партії зелених – публічні дебати у Бундестагу про "історичну відповідальність Німеччини перед Україною". Вони, нагадаю, відбулися ще 19 травня 2017 року на пленарному засіданні німецького парламенту.
Це була справді безпрецедентна подія.
Йшлося про те, що з огляду на непрості сторінки спільної історії, насамперед війну на винищення українців з боку Третього рейху, Берлін мав би визнати відповідальність за підтримку України у майбутньому, особливо на тлі триваючої російської агресії. На жаль, депутатам тоді так і не вдалося ухвалити рішення, а саме питання після бурхливих дебатів формально передали до комітету в закордонних справах.
Хоча якраз ці дебати могли б і мали б стати унікальним шансом для нашої історичної комісії сказати своє вагоме авторитетне слово, вона вирішила не помітити цю – сорі за тавтологію – історичну подію.
Жодного інтересу, жодних публічних звернень, жодних коментарів, жодної реакції, жодних публікацій у німецьких ЗМІ. Нічого! Як на мене, така позиція не має нічого спільного зі справжньою науковою відповідальністю.
На жаль, подібний сценарій повторюється і сьогодні, коли завдяки титанічним зусиллям українських активістів у Німеччині та людям доброї волі з усього світу вдалося зібрати підписи під петицією до Бундестагу про визнання Голодомору геноцидом.
Як вже згадано вище, 21 жовтня відбулося засідання петиційного комітету у Бундестазі. Як раніше, так і під час цієї події у німецькому парламенті неодноразово лунали прямі заклики до комісії надати свою об’єктивну оцінку одного з найбільших злочинів ХХ сторіччя. Але сама комісія чомусь не вважає, що ці заклики її мають зачіпати.
А тепер – найцікавіше.
Як з’ясувалося, вони мовчать свідомо і планують мовчати й далі!
На мій запит вони офіційним листом повідомили, що після обговорення, цитую, "більшість членів комісії схилилися до думки про те, щоб не висловлювати свою позицію" (!).
У листі вони навели також обґрунтування цього дивного рішення.
Одна з двох причин звучить так: "оскільки Голодомор є швидше питанням українсько-російських, ніж українсько-німецьких відносин". Коли я це прочитав, то ледь не впав зі стільця від шоку!
Із таким підходом ми категорично не можемо миритися.
Саме тому комісію з українського боку необхідно перезавантажити! Ця необхідність вже давно перезріла.
Зрештою, дещо дивною виглядає ситуація, коли жоден (!!!) із поважних українських членів DUHK не тільки не володіє німецькою мовою, але й глибоко не займається дослідженнями саме українсько-німецьких взаємин.
Пан Грицак мав би і сам зробити для себе висновок і передати естафету тим науковцям, хто більше не буде мовчати.
Закликаю потужну вітчизняну спільноту науковців-істориків долучитися до оновлення Німецько-української комісії.
P.S.: Вище я навмисне не згадав про другу причину, через яку комісія вирішила не брати участі у дискусіях. Вона звучить так: "бо більшість членів комісії вважає Голодомор радше "злочином проти людяності", ніж "геноцидом" згідно з дефініцією ООН".
У комісії порівну німецьких та українських істориків, а отже, "більшість" означає, що принаймні частина її українських членів також дотримується такої "цікавої" думки щодо Голодомору. Принаймні, так стверджує її німецький співкерівник. Натомість Ярослав Грицак мій лист від 19 вересня проігнорував, не надавши жодної відповіді.