Ситуація на сході країни на 23 лютого 2020 року даними РНБО України, прес-центру ООС, Міністерства оборони, журналістів і волонтерів.

Обстановка на лінії зіткнення істотних змін не зазнала. Російсько-окупаційні війська продовжували обстрілювати позиції підрозділів Об'єднаних сил із заборонених мінських домовленостей мінометів калібрів 120 і 82 мм, вели вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї.

Луганське напрямок

Тут противник відкривав вогонь тричі.

Так, близько 15:00 з боку населеного пункту Сміливе, а близько 22:00 з боку Сентянівка окупанти випустили по 10 мін калібру 82 мм по опорних пунктах підрозділів Об'єднаних сил, обладнаних поблизу Кримського. Щоб пригасити активність ворога, наші захисники застосували штатний піхотне озброєння.

Ще 10 хв згаданого калібру розірвалися в період з 16:20 до 16:40 На наших позиціях неподалік Новолуганське, тут ворог також відкривав вогонь з великокаліберного кулемета і стрілецької зброї.

Донецьке напрямок

Там враховано 8 прицільних ворожих обстрілів. В районі Новомихайлівка російсько-окупаційні війська вночі за півгодини випустили 9 хв з 120-го міномета.

На підступах до Мар'їнці двічі за добу - вночі і ввечері - стріляли ворожі станкові і ручні протитанкові гранатомети, кулемети і стрілецьку зброю.

Після 8:00 противник 40 хвилин з станкових протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру і стрілецької зброї вів вогонь по військовослужбовцям Збройних Сил України, які виконують бойові завдання у Красногоровки.

До вечора нашим воїнам довелося відповідати на 20-хвилинний обстріл з автоматичного гранатомета і стрілецької зброї, який ворог влаштував неподалік Старогнатівці.

Вечірньої пори окупанти з гранатометів різних систем і великокаліберних кулеметів обстрілювали опорні пункти підрозділів Об'єднаних сил в районах Лебединського, Водяного і Гнутове. Всі ці обстріли мали тривалість 20 хвилин.

Вчора, 22 лютого, в результаті підриву на невідомому вибуховому пристрої один український захисник отримав поранення.

Обстановка на сьогодні, 23 лютого

З початку поточної доби до 12:30 російсько-окупаційні війська тричі, кожен раз по 20 хвилин, вели вогонь на Луганському напрямку.

Близько 7:00 противник з гранатометів різних систем, кулеметів великого калібру і стрілецької зброї обстрілював захисників Майського.

З 09:30 окупанти випустили 5 мін калібру 120 мм, відкривали вогонь з станкового протитанкового гранатомета і кулемета по нашим опорним пунктам поблизу Кримського.

Після 10:00 2 міни 120-го калібру розірвалися на позиціях підрозділів Об'єднаних сил у Орехово.

За наявною на даний момент інформацією, втрат з нашого боку немає.

Ситуація на сході країни на 25 жовтня 2019 року за даними РНБО України, пресцентру ООС, Міністерства оборони, журналістів і волонтерів.

Обстріли:

Порівняно з попередньою добою кількість обстрілів російсько-окупаційними військами наших оборонних позицій на лінії зіткнення дещо зросла. Водночас, противник утримався від застосування забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Таким чином, загалом за минулу добу ворог здійснив 25 обстрілів.

Внаслідок одного з них було поранено військовослужбовця зі складу Об’єднаних сил.

Луганський напрямок

Тут зафіксовано 10 обстрілів.

Половину з них противник здійснив біля Золотого-4 із застосуванням автоматичних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Двічі, зі станкових протитанкових і автоматичних гранатометів були обстріляні позиції наших військ поблизу Луганського.

В районі Троїцького окупанти відкривали вогонь з ручних протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів, а неподалік Кримського – з ручних протитанкових і автоматичних станкових гранатометів та кулеметів.

Стрілецька зброя лунала біля Зайцевого.

Донецький напрямок

15 порушень противником режиму тиші обліковано на цьому напрямку.

5 разів з озброєння БМП, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї російсько-окупаційні війська обстрілювали опорні пункти підрозділів Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки.

По 2 рази ворог вів вогонь неподалік Талаківки – з великокаліберних кулеметів, станкових протитанкових і автоматичних гранатометів; на підступах до Авдіївки – зі станкових протитанкових гранатометів, кулеметів великого калібру та стрілецької зброї; біля Широкиного – з кулеметів та стрілецької зброї.

Відзначимо, що також двічі за добу, у вечірній час, окупанти з боку Петрівського зі стрілецької зброї та ручних протитанкових гранатометів обстріляли позиції наших військ в межах ділянки розведення неподалік Богданівки.

Крім того, у період з 16:20 до 17:15 противник біля Верхньоторецького застосував станкові протитанкові і автоматичні гранатомети, кулемети та стрілецьку зброю, а у районі Славного відкривав вогонь з автоматичних гранатометів та великокаліберних кулеметів.

Обстановка на сьогодні, 25 жовтня

Від початку поточної доби до 12:30 російсько-окупаційні війська здійснили 3 обстріли на Луганському напрямку.

Після 06:00 ранку противник зі стрілецької зброї вів вогонь по опорних пунктах підрозділів Об’єднаних сил біля Хутора Вільного.

Крім того, з автоматичних гранатометів окупанти обстрілювали позиції наших військ, обладнані в районах Новозванівки та Луганського.

До медичного закладу евакуйовано одного військовослужбовця зі складу Об’єднаних сил, який зазнав поранення внаслідок ворожого обстрілу.

Українські військові звільнили населений пункт на Луганщині — штаб ООС

В Луганській області українські військові звільнили населений пункт Золоте-4. Про це 2 липня повідомив агентству «Інтерфакс-Україна» начальник прес-центру операції Об'єднаних сил Олександр Завтонов.

«Інформацію про взяття під контроль цього населеного пункту підтверджую. Мінські домовленості при цьому наші військові не порушили», — зазначив Завтонов.

При цьому в штабі ООС не уточнили подробиці операції та оперативної обстановки.

Раніше волонтер Роман Донік опублікував в інтернеті відео підняття українського стяга в звільненому від бойовиків населеному пункті Золоте-4.

Волонтер розповів, що раніше Золоте-4 вважалося сірою зоною. В населеному пункті проживають майже 400 мешканців.

Є відео

http://racurs.ua/ua/n107354-ukrayinski-viyskovi-zvilnyly-na-luganschyni-naselenyy-punkt-shtab-oos-video

В Авдеевке сегодня тихо.
Но война видна везде. 
В разбитых окнах, в изречешеном осколками мурале, в памятнике погибшим. 
В расстрелянной многоэтажке и идеально целой церкви московского патриархата на этой же улице в сотне метров от этого дома.
В тишине. 
Тишина здесь таит угрозу..

Вчора в зоні бойових дій на сході України загинули 15 чоловік.

Про це на своїй сторінці в Facebook написав журналіст Роман Бочкала.

"15 загиблих за вчора. Всі ж розуміють, що це не якась випадковість. Терористи відкривають вогонь по усій лінії фронту. Маріонетки, які без наказу Москви, навіть чхнути не можуть, почали атаку.  Відбувається планомірний зрив фіктивного миру, в який і так жоден українець не вірить. Це не мир з ворогом -- це розстріл з важкого озброєння", - написав Бочкала.

Озброєні до зубів російські війська продовжують знищення українських військових, яким вже дозволили стріляти у відповідь зі стрілецької зброї, але видають на руки всього по 120 набоїв. Важке озброєння ЗСУ згідно до "мінського договорняка" знаходиться в глибокому тилу.
 Щось дуже схоже на подібні дії з відведенням важкого озброєння під час колишніх договорняків про мир перед котлами.

Багато хто знають, що влада вже давно намагається знищити ДУК "Правий сектор". Що нас оббріхують, пробують дискредитувати тощо. А от що відбувається "під водою". Це знаємо ми, цим зайняті голови наших командирів. Я хочу, щоб ви теж знали.
     Найвище політичне і військове керівництво України під тиском і Росії, але скоріше за все, з власної волі теж - вже давно віддало наказ: "Правого сектора" на фронті не повинно бути.  Цей наказ діє десь із ранньої весни. Всупереч йому ми весь цей час воювали, роблячи так, щоб оті зрадники нагорі думали, що нас на фронті немає, але щоб ви, наші друзі, знали, що ми продовжуємо бити агресора.

 Згідно наказу бійці ДУК не можуть, ні брати участь у бойових операціях, ні навіть просто базуватися і пересуватися поблизу передової без згоди командирів ЗСУ, які відповідальні за цю ділянку фронту.  У ближньому тилу нас просто не повинні пропускати  через армійські блокпости, не повідомляти паролі тощо. Але ми завжди діяли і продовжуємо діяти у тісній співпраці і взаємодії з командирами і бійцями ЗСУ. Ми потрібні цим комбригам і комбатам, щоб закривати дірки в обороні, займатися розвідкою, підіймати бойовий дух солдатів тощо, і вони на власний страх і ризик, порушуючи накази зверхників із Києва, не заперечують проти нашої присутності на фронті, а часто і звертаються до нас по допомогу.

Поки ми воюємо без шевронів, "косячи" під бійців ЗСУ - все нормально. Як тільки  стає відомо, що десь у бою взяли участь бійці ПС - починається страшенний скандал. Верховні тилові криси з Києва влаштовують фронтовим полковникам через нас таке, що пристойними словами не описується. Їх змушують писати  пояснення, що на фронті робив "Правий сектор", їм оголошують догани і погрожують звільненням з армії. Деякі з них і після цього дозволяють нам крадькома лишатися, але рано чи пізно нам доводиться забиратися з цієї ділянки фронту, щоб не підставляти армійських командирів ще гірше.

Так, ми дуже не хочемо їх підставляти. Але повністю приховувати нашу присутність на фронті, як хотілося б цим командирам, не можемо теж. От, наприклад, ми відкрито заявили про свою участь у нещодавньому бою під Старогнатівкою - ще до його закінчення. Бо було зрозуміло, що це серйозний бій, що будуть поранені і, можливо, загиблі. Так і вийшло - у ДУК 3 загиблих, 5 поранених. Коли за підбиту нашими пацанами ворожу техніку отримують нагороди армійці - Бог з ним, хай буде так, не заради нагород воюємо. Але де, якщо не в бою з окупантами, загинули і дістали поранення наші хлопці?   Не брехати ж нам, що самі померли?

Ми повністю на утриманні народу - через волонтерів. Якщо люди не будуть знати, що ми воюємо, нам не будуть допомагати - ні харчами, ні паливом, ні медикаментами, ні спорядженням. Бо люди допомагають тим, хто воює, а не тим, хто без діла висиджує на базах. А без їхньої допомоги ми не зможемо воювати за Україну. Замкнене коло.

Отже, ми заявляємо: ми воюємо. І після цього автоматично втрачаємо можливість воювати - принаймні, на одній конкретній ділянці фронту, яка нами вже опанована, розвідана, де ми кожен кущик знаємо... Вперед, хлопці й дівчатка, починайте усе спочатку.

Це стосується навіть наших медиків - уславлених "Госпітальєрів". Їх теж виганяють з фронту.

У проміжках між втратою однієї ділянки фронту і знайденням можливості воювати на іншій наші хлопці таки сидять на базах. Іноді це триває задовго. Згадайте, що наші добровольці не отримують зарплат. І от, приміром, боєць місяць або більше сидить на базі, а його дитина вдома мало не голодує, а старенька мама хворіє, потрібні ліки, потрібні гроші, гроші, гроші... Перший рік війни можна було воювати на голому ентузіазмі і патріотизмі. Сім'ям, що залишились удома, допомагали родичі, волонтери, у деяких родин були збереження...

Нині економіка погіршилась, люди збідніли, війні, через наших доблесних керманичів, кінця-краю не видно... А діти хочуть їсти, а родичам потрібні гроші на лікування. А їхній батько, чоловік, син, який мав би годувати родину, сидить на тиловій базі на всьому готовенькому і нічого не робить. В якого мужика, скажіть мені, сумління таке витримає? І уходять наші бійці - а це кращі бійці - або додому, у мирне життя, заробляти гроші, або у інші військові з'єднання, де платять зарплату. Перші обіцяють негайно повернутись, як тільки "почнеться", другі навряд чи повернуться, бо підпишуть контракт. І що ти їм скажеш? Не до ворогів же за грошима пішли.  Так, і саме так нас зараз знищують. Не дають воювати, відрізаючи від нас таким чином і кращих наших бійців, і волонтерів. Залякуючи і караючи командирів ЗСУ, які співпрацюють з нами.

Знаєте, до чого вже доходило? Ми отримували від наших друзів повідомлення, що на наші фронтові бази їдуть контролюючі інстанції  перевіряти, чи нас на тих базах справді немає. І ми блискавично вантажили всю нашу зброю, весь БК, всі особисті речі - уявіть собі це пекельне навантаження для хлопців - бігом тягати ящики з отим БК, особливо, коли спека. Ми вшивалися буквально останньої миті, пересиджували "наліт" у найближчій посадці і потім поверталися знову.

Звичайно, все вивезти неможливо, частину речей  ми забували. Але перевірки ніколи не бували ретельними, бо в перевіряючих піджилки трусилися від самого факту перебування поблизу передової. Покрутилися 5 хвилин  і по газах...  А ми ж тут живемо і воюємо.
Тому поверталися і починали знову розвантажувати наше майно...

Доходить і до того, що, їдучи з передової у прифронтове місто - наприклад, в аптеку чи на "Нову пошту" - ми змушені знімати наші шеврони - шеврони ДУК, з якими пройшли рік війни, щоб нами не зацікавилась військова поліція.

Якого біса ми маємо так принижуватись? За що? За те, що наши хлопці  гинуть у боях? Ще й оббріхують нас по всіх бригадах, що правосєкі ніби-то повтікали з-під Старогнатівки першими і кинули армійців напризволяще. Я там була і знаю, хто втікав першим, а хто відходив останнім. Але на відміну від авторів цієї брехні, не маю мети вбити клин між своїми, тому казати про це не буду.

Вже чую класичний аргумент "порохоботів": якби ви легалізувалися, як зробили інші батальйони, була б у вас і зброя, і БК, і зарплати, і можливість воювати.  По-перше і головне: ми ніколи не відмовлялися від легалізації, ми добивємось її вже більше року. Просто всі умови, які нам пропонувалися досі, були спробою нас надурити, розвести, як лохів. Це були спроби не ввести ДУК "ПС" у правове поле, а роздробити його, розділити на окремі дрібні підрозділи, нав'язавши цим підрозділам своїх благонадійних командирів - тобто, знищити ДУК як цілісне явище.

По-друге: більшості легалізованих добровольчих з'єднань, зокрема, "Азову" і "Донбасу" - теж не дають воювати.  Якщо всі у підрозділі мотивовані добровольці, то сидіть у тилу.  Якщо всі примусово мобілізовані, або добровольці розчинені серед мобілізованих - будь ласка, просимо на передок. Застосовується зрадницька методика - як би так воювати-воювати, щоб ніколи не перемогти.

 Поки що ми лишаємось на фронті. Побажайте нам успіху.

P.S. На фото я з волонтерами з Обухова, на тлі їхнього мікроавтобуса. Пам'ятаєте, як я через Фейсбук просила для нашого підрозділу харчі? Ці дядьки привезли нам харчі - повний оцей червоний мікроавтобус. Нам мало вистачити цього дуже надовго. Але більшу частину цих харчів ми роздали місцевим. Бо довелося залишити базу, і не було чим вивезти...

ОЛЕНА БІЛОЗЕРСЬКА.