Профіль

Богдан Бо

Богдан Бо

Україна, Львів

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

Богдан Бо

Богдан Бо

Ретро-спогади на тему Петра Порошенка

Президент на фоні референдумів
05.12.17, 14:22 Слава Україні! україна,референдум,вибори президента

Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?
Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!
Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і  не дозволити будь-яких фальсифікацій!
Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!
Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне...  Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.
Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства. 
Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті,  переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати,  не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та  вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.
Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків: 
1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!
2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!
Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.
Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я. 
Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!

Богдан Гордасевич
5 грудня 2017 р.
м. Львів

Сповідь «порохобота»
03.10.17, 17:42 Ми любимо тебе, Україно! україна,петро порошенко,порохобот
В черговий раз з приємністю почув у свою адресу обвинувачення, що я «порохобот». Ще приємніше, що мене визнали за: «порохоботи бувають двох типів – комерційні і природні. З комерційними все зрозуміло – контора платить, пишуть за темником. З природніми обожнювачами олігархічної влади набагато складніше...» ( http://blog.i.ua/community/662/2039457/?p=1#p1)
Буду величати себе від тепер «природній «порохобот»
Я справді агітував та обирав свідомо в Президенти України олігарха Петра Порошенка у березні 2014-го і сповна задоволений його діяльністю на цій посаді. Міг би сказати: – Кращого за Порошенка я не уявляю!– але не скажу, бо якраз бажаю, щоб таки знайшовся і кращий з часом. На щастя для України на противагу сусіднім країнам з колишнього концтабору СРСР, де проходять «вибори без вибору», у нас є чимало різного і доброго, і не доброго, і грізного (в розумінні: загрозливого), і завізного тощо щодо вибору на всі посади і до влади, і до Ради. І на моє тверде й тверезе переконання: українцям нарешті вдалося обрати владу (але не Раду!), що є гідною їх прекрасної країни України.
За тим я є свідомий «природній «порохобот», про що написав ще в новорічній замітці «А хто, хто владу не любить...» (http://blog.i.ua/community/662/1988261/)  і дуже розшукую інших «порохоботів» особливо комерційних, бо щось ну ніяк у мене з тим. Сам не потребую, бо вже є проплаченим позитивними змінами життя в Україні, як і бачу багато собі подібних добровольців в захисті своєї влади від закидів різних паскуд, яких наша влада круто чихвостить, а вони її за те люто ненавидять. 
Головна ж моя проблема «порохобота» у іншому – у тому, що я не є потрібний в якості саме «порохобота», тому що це виглядає доволі смішно, як захищати айсберг від зіткнення з «Титаніком», на якому пливуть ВО «Батьківщина» і «Опозиційний блок», «Об’єднання «Самопоміч» з нелюбою їй ВО «Свободою» і купкою іншого українського політичного мотлоху типу «Громадянська позиція» тощо. Зрозуміло, що на кінчику носа цього «Титаніка» виструнчився розкинувши руки сам най-ради-кальний Олег Ляшко, якого ніжно підтримує в обіймах вірний Мойсійчук... «Картина маслом» 
Отож поясність мені, як і – головне: навіщо мені захищати айсберг Порошенко від зіткнення з отим чахлим корабликом: українським політичним «Титаніком», якого ось-ось розчавить айсберг Гройсман?..
Хтось зауважить, що «айсберг» за національністю де-кому рідня і тому допомагає, проте всім відомо, що і на нашому політичному «Титаніку» чимало  зібралося народу типу «рабіновичів», отож не все так просто. Колись і Тимошенко була як айсберг, але у прем’єрський Гольфстрим попала і у вазі спала, свій момент прос(п)ала і Януковича нам надіслала... Прошу цього не забувати! Коли Україна вибирала «яке з двох зол найменше?» – вона вибрала собі Януковича!
Таким чином я знаходжуся у глибокій консервації й бездіяльності і як «порохобот», і як «гройсманобот», і як «парубійбот», і як «турчинобот», і як «ревабот», і як «синюткобот», і як ще безліч «-бот» щодо персоналій хороших українських діячів, яких, дякувати Богу, вже чимало серед нашого державного та політичного істеблішменту. За тим всім я вимушено працюю суто як Україна-бот!  
Так! Я є Україно-бот!
А все інше – то інше. Додаткове і похідне з цього першого – «українобот»!
За тим я, як «українобот», з прикрістю спостерігав «свободу слова» в українських ЗМІ, де тупо замовчали про день народження Петра Порошенка 26 вересня. Мова йде не про хвалебні чи не дуже спітчи, а мова йде просто як про новинну інформацію. Чому в ЗМІ так фільтрують поточну інформацію? Що це за цензура чи скорше: само-цензура? Хоча, а й справді: нащо знати українцям, що в їхнього Президента України день народження і що йому виповнилось 52-а роки? Хто він їм? Чужак. Не рідня. Хіба що життя кожного з нас тим чи іншим чином залежить від нього – від Президента України. По-суті, він нам рідніший за рідного, отож знати про нього варто усе, що тільки можна. Але дехто вважає навпаки: гарне знати про Порошенка комусь не з руки, от і замовчує про таке все-все. Нащо  переповідати в ЗМІ про чудовий сімейний відеоролик, який в якості подарунку анонсувала на сторінці соцмережі дружина Президента України перша леді  Марина Порошенко – нащо це українцям? А раптом їх всіх жаба задусить? Молодці, значить, українські ЗМІ-їсти!? Скільки народу врятували від такої страшної небезпеки: «жабозадушення». Най слухаю зі спокійними нервами, що все погано в країні Україні, що скрізь пожежі та похорони й тішаться від заспокійливих прогнозів аналітиків та політологів, що буде так само погано і далі, як вже було чи є, а через урядові реформи буде набагато гірше — як з такого не радіти!? Коли комусь гірше аніж тобі – це тішить кожного з українців і на це наші ЗМІ щедрі сповна: хочете гнилі? – на!
Багато різного перебалакано по всіх українських ЗМІ щодо вибуху складу боєприпасів коло Калинівки на Вінниччині, але ніде ніхто не сказав, що подія відбулася саме 26 вересня – у день народження Порошенка, який походить саме з Вінниччини, тобто вороги не просто підірвали склад боєприпасів і послабити ЗСУ, але насправді цілились в керівництво країни, щоб деморалізувати Президента України Петра Порошенка подібним терактом. Та ж думайте, людоньки! Головою думайте! Не чимсь іншим. Це я не до ЗМІ-їстів-журналістів звертаюсь – тим все «по-барабану», на жаль. То окрема тема. Мене значно більше турбує порожнеча змісту в обговоренні проблеми, оскільки її забалакують, а не вирішують. 
При всій моїй повазі до Олександра Турчинова я абсолютно не погоджуюсь з його звинуваченнями на адресу начальника генштабу ЗСУ Муженка, бо насправді це якраз упущення з боку РНБО, що  склади озброєння «успішно злітають в повітря» один за одним і вже не перший рік від початку АТО. Стратегічні заходи в обороноздатності країни є головним завданням РНБО! Це його обов'язок шукати рішення у системних заходах, а не тупо технічному зосередженні на персоналіях. Відкрите зберігання боєприпасів – це нонсенс під час війни та загрози її поширення. Такі склади приречені у перший же день масштабної агресії без усіляких диверсійних груп, роль яких найчастіше переходить на власну «вохру» – воєнізовану охорону з мізерними зарплатами, що призводить до крадіжок озброєння, а потім логічного «замітання слідів». Моя особиста думка, що якщо склад підірвали, то всю охорону повинні передати під суд – всю! Бо не виконали своїх обов'язків і функцій охорони! І саме про це має йти обговорення: причини проблеми і як її вирішувати глобально, а не займатись різними взаємозвинуваченнями хто більше винен в керівництві чи порівняльною хронологією вибухів на складах боєприпасів. 
Ось що мене, як «українобота», зараз хвилює найбільше, тому і написав усе це невідомо для кого... Ні! Відомо для кого! Для щирих патріотів України я писав, пишу і буду писати свої статті про думи й роздуми щодо України – тільки так!

Богдан Гордасевич
2 жовтня 2017 р.

Богдан Бо

Богдан Бо

Дурдом "Веселка", або обрахунок переказів в/на Україні

За 2019 рік українські заробітчани переказали з-за кордону $12 млрд
16 лютого, 2020 - 21:08
Фото Руслана Канюки, "День"

За 2019 рік обсяг приватних переказів в Україну досягнув майже 12 мільярдів доларів.

Про це повідомили в Нацбанку, інформує hromadske.

Йдеться про перекази з використанням систем переказу коштів, через банки, карткові платіжні системи, поштові відділення та неформальні канали. З України за кордон переказали майже 0,6 мільярда доларів.

Через системи переказу коштів в Україну надійшла приблизно 1/5 від усієї суми — майже 2,3 мільярда доларів, тоді як з України — майже 0,4 мільярда.

У розрізі країн обсяг переказів, що здійснено через системи переказу коштів, розподілився таким чином:

В Україну:

зі США — 18%;

з Ізраїлю — 14%;

з Італії — 9%;

з Росії — 7%;

з Польщі — 7%;

з інших 219 країн — 45%.

З України:

до Росії — 31%;

до Грузії — 11%;

до Азербайджану — 6%;

до Китаю — 5%;

до Узбекистану — 5%;

до інших 195 країн — 42%



Богдан Бо

Богдан Бо

Підсумки п'яти місяців роботи нового парламенту.

Нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична
12 лютого, 
Випуск №1281, 8 лютого-14 лютого

Підсумки п'яти місяців роботи нового парламенту.


Завершилася друга сесія роботи українського парламенту дев'ятого скликання. П'ять місяців позаду. Багато комітетів і народних обранців звітують про результати своєї діяльності. Нормативний турборежим, будучи ознакою кількості змін законодавчого поля, так і не став ознакою їхньої якості, компетенції. А в низці сфер ситуація взагалі викликає крайній ступінь тривоги. Наприклад, державна податкова політика, яка стала відвертим аутсайдером модернізацій у країні. Чому?..

По-перше, присутній крайній ступінь персоналізації, що дедалі більше нагадує монополію — персональну та партійну — на прийняття рішень у сфері податків. Із 15 проєктів, прийнятих парламентом у цілому як закон, понад половину (вісім проєктів — №1051, 1057, 1072, 1073, 1210, 2047-д, 2317 і 2358) ініційовано одним депутатом. Більш того, лише один проєкт зміг стати законом, будучи ініційованим представником не партії "Слуга народу", але при цьому дружнього останній "Голосу" (№314-IX від 3 грудня 2019 року). Опозиційні законопроєкти просто відміталися.

По-друге, ми зіштовхнулися із самоусуненням однієї з головних дієвих осіб, яка володіє функцією формування державної податкової політики, — Міністерства фінансів України, що примудрилося за п'ять місяців діяльності стати ініціатором лише двох законів (№322-IX і 323-IX від 3 грудня 2019 року), підготовлених, до речі, при минулому уряді в рамках міжнародних зобов'язань України за договором зі США. Дві вищі посадові особи країни — президент і прем'єр-міністр — також, на жаль, не виявили інтересу до питань податків, принаймні реалізованого у формі законопроєктів.

По-третє, більшість новацій мають слабкий стосунок до ключових проблем бізнесу — спрощення податкової системи, зниження адміністративного, податкового та регуляторного тягаря. У питаннях, що стали вже принциповими, — про зниження податків на працю та впровадження податку на виведений капітал — економічна влада зайняла очікувально-обіцяльну позицію. Мовляв, стануть елементами податкової реформи-2020 після "виснажливих розрахунків" і консультацій із глобальним кредитором — МВФ. Призабуто передвиборні обіцянки щодо здійснення амністії капіталів (нульова декларація для бізнесу), не кажучи вже про "прості та зрозумілі податки" (звідки їм узятися при тотальній фіскалізації від закону №129 і при законопроєкті №1210, що ухвалений як закон і пропонує нові складні процедури адміністрування, збільшуючи обсяг Податкового кодексу ще на 10%). При цьому, наприклад, підняття річних порогів для платників єдиного податку виглядає як "трагічна випадковість", а не системний підхід.

По-четверте, є підстави говорити про те, що нова комплексна реформа контролюючих органів зазнає фіаско. Потік гучних корупційних скандалів свідчить, що "магістральні" хвороби (корупція та бюрократія) стали спадковими, і рішення прем'єр-міністра провести тотальну переатестацію співробітників податкової служби України — яскраве цьому підтвердження. Але ж року не минуло…

Ще один симптом — відмова профільного комітету парламенту від ліквідації податкової міліції (законопроєкт №1208-2 про Бюро фінансових розслідувань, прийнятий у першому читанні, парламент відхилив 17 січня).

***

У сухому залишку — нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична. Тонус реформ ледь чутний. Найбільш економічно невільна держава Європи з 4 мільйонами наших співгромадян, залучених у трудову міграцію, залишається 2020 року з недружньою, швидко змінюваною та багато в чому репресивною податковою системою, що обслуговується нереформованими контролюючими органами. Ніщо із зазначеного не спроможне породити українське економічне диво. І це потрібно терміново виправляти.

Можливо, допоки не пізно, настав час для жорстких кадрових висновків і ротацій?

Агресивна податкова модель
21 січня, 14:22Роздрукувати
Випуск №1278, 18 січня-24 січня

В Україні будують непередбачувану і недружню до платників податків та інвесторів податкову систему

© depositphotos / minervastock
Прогресор і великий друг України Каха Бендукідзе одного разу тонко зауважив: влада так улаштована, що вона хоче вирішувати проблеми, які, як їй здається, нині актуальні або які, як їй здається, є актуальними для людей.

Нинішня податкова політика української держави як ніколи точно підпорядковується подібній логіці. Як виявилося, тандем із профільного комітету парламенту, Міністерства фінансів і податкової служби об'єднує спільна ідеологія, що відповідає часам могутнього керівника податкової служби часів Кучми — Миколи Азарова. Її суть можна охарактеризувати словами засновниці американського об'єктивізму Айн Ренд: "Видайте закони, яких не можна ні дотримуватися, ні провадити в життя, ні об'єктивно трактувати, і ви отримаєте націю порушників, а значить, зможете заробити на злочинах".

Нині під гаслом нормативного "турборежиму" приймають таку кількість законів, що бізнесмен і роботодавець не зможуть існувати, не порушуючи їх. При цьому симптоми "захворювання" підживлюються дедалі більш ультимативними вимогами глобального кредитора країни (МВФ), світовими вітрами деофшоризації та податкової прозорості, а також електорально корисними закликами до боротьби з олігархами.

На сьогодні безальтернативними вершинами нової податкової політики ("страна должна цвести построже") стали сумно відомі закони №128 і 129, які впроваджують політику тотальної фіскалізації розрахунків у країні, а також законопроєкт №1210, ухвалений парламентом як закон 16 січня цього року. Останній потребує окремої характеристики.

Реінкарнація "судових війн"

Під благими намірами виконання міжнародних зобов'язань України в рамках глобальної ініціативи OECD/G20 BEPS і Угоди про асоціацію з ЄС впроваджуються такі ініціативи.

1. Правило "тонкої капіталізації" (обмеження на відрахування відсотків): у цивілізованому світі це ефективний метод усунення масової практики виведення прибутку за кордон через кредитування місцевих компаній іноземними суб'єктами, які їх і контролюють. До цього в нашій країні норма приблизно так і працювала, але тепер на нас очікує поширення процедури на боргові зобов'язання з усіма нерезидентами, а не лише з тими, які контролювали свою українську структуру. Кредит майже неможливо взяти всередині країни, а тепер його отримання з-за кордону супроводжуватиметься ще й додатковими ризиками неприємної зустрічі з контролюючими органами.

2. Механізм коригування фінансового результату на основі концепції "розумної економічної причини (ділової мети)": впровадження нової податкової різниці, яка дає змогу податковій службі коригувати базу оподаткування податку на прибуток, визнаючи неправомірними ті або інші витрати, понесені платником податків на користь нерезидентів, якщо такі операції не мають так званої ділової мети. Пам'ятаєте "нікчемні угоди" і "нереальні (уявні) операції", що спровокували масові штрафи та судові спори? Отже, українських експортерів багато в чому очікує реінкарнація "судових війн" із питань правомірності витрат, понесених платником податків на користь нерезидентів, якщо такі операції не мають так званої ділової мети.

3. Норми щодо запобігання ухиляння нерезидентами реєстрації постійними представництвами: спостерігаємо відкриття "сезону полювання" на незареєстрованних нерезидентів. Будь-які підозри в здійсненні ними (або їхніми представниками) господарської діяльності на території країни в інтересах нерезидента дають можливість податковому органу: розпочати позапланову документальну перевірку, оформити акт перевірки зі штрафом у 100 тисяч гривень і санкціями аж до адміністративного арешту майна нерезидента. Ну й наостанок примусово, на підставі лише акта перевірки та без волевиявлення суб'єкта, взяти його на податковий облік з усіма принадами українського податкового та кримінального законодавства. Понад те, для іноземних компаній ініціюється введення поняття "місце ефективного управління", що дає змогу визнавати їх платниками податків — резидентами, і це, поза сумнівом, провокуватиме судові спори та не сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату в Україні (нагадаю, що все зазначене впроваджується на тлі антирекордів останніх років із залучення прямих іноземних інвестицій).

4. Впровадження правила контрольованої іноземної компанії (КІК): стягнення податку з нерозподіленого прибутку іноземних компаній, контрольованих (керованих) резидентами України, як фізичними, так і юридичними особами. На перший погляд, справа хороша, та от халепа: дослідженням фахівців ОЕСР установлено, що КІК безпосередньо не приносить істотного зростання податкових надходжень і в основному застосовується як додатковий стримуючий захід, тобто забезпечує профілактичний ефект у рамках більш комплексного плану дій (як ми знаємо, плану дотепер немає). А ще однією "некорисною" властивістю КІК є те, що частина заможних українських громадян вважатиме за потрібне змінити свою резидентність, щоб не підпадати під дію складних і дорогих процедур адміністрування та не платити в збільшеному розмірі податків в Україні. Простіше кажучи, вони віддадуть перевагу іншому громадянству й почнуть платити податки в іншій державі. Для наочності озвучених висновків приклад результатів роботи з КІК держави-агресора 2017 року: було подано 4 тисячі звітів, до бюджету додатково надійшло 100 мільйонів доларів США (нагадую, наша економіка вдесятеро менша, отже, і податків отримаємо від сили на чверть мільярда гривень). При цьому не менше третини учасників рейтингу Forbes того самого року залишили країну.

Невеликий відступ щодо більшості запропонованих вище змін. Ініціативу antiBEPS було свого часу адаптовано Європейським Союзом у Директиву 2016/1164 (ATAD). При цьому держави — члени ЄС почали застосовувати окремі її положення лише через два з половиною роки від дня прийняття (з 1 січня 2019-го), а відносно правила тонкої капіталізації застосування заплановано не пізніше 1 січня 2024 року (період адаптації — 7,5 року!). Україна ж хоче впроваджувати все це або відразу, або з відстрочкою лише на рік.

Трактат із демонології

Перелічені новації не відображають усієї палітри запропонованих законопроєктом №1210 змін. Є ще правило "конструктивних (або умовних) дивідендів"; уведення поняття "навмисне діяння", спрямованого на посилене покарання за невиконання вимог податкового законодавства; 200-відсоткове зростання деяких штрафів; скорочення строків (удвічі!) для платників податків — боржників на самостійну сплату податкової вимоги (із 60 до 30 календарних днів) і оцінку свого майна (із двох місяців до одного) і багато чого іншого. Хоча, задля справедливості, депутатський корпус і бізнес-співтовариство кілька місяців щосили намагалися виправити цей документ, — майже 1100 сторінок поправок до другого читання та "пробачливе" підняття граничних значень доходу для суб'єктів спрощеної системи оподаткування. Але за всього бажання з Malleus Maleficrum (трактату з демонології про належні методи переслідування відьом) ніколи не зможе вийти Велика хартія вільностей. Тому навіть при істотному зниженні токсичності проєкту закону №1210 платники податків отримують от що.

1. Україна свідомо та добровільно в значно більшому обсязі, ніж її фактичні міжнародні зобов'язання, і в нерозумні строки впроваджує громіздкі та обтяжливі процедури, які призведуть до істотного зростання адміністративного тиску на платників податків, створять загрозу втрати інвестицій і можливої втечі інвесторів при скромних перспективах наповнення бюджету.

2. В основу діяльності нової податкової служби, що, як і раніше, нереформована та страждає на недуги своїх попередників (зі старої ДФС до нової служби переведено 92% співробітників!), закладається агресивна модель взаємодії з бізнесом, також їй надаються "свіжі" дискреційні повноваження, які від початку дисонують із політикою побудови служби сервісу і породжують широке поле для корупції та зловживань.

Викладене в комбінації з відмовою профільного комітету парламенту від ліквідації податкової міліції (йдеться про нейтралізацію прийняття в другому читанні законопроєкту №1208-2 про бюро фінансових розслідувань, що перекреслила тримісячну роботу експертів, представників бізнес-співтовариства та депутатів) унеможливлює успішну комплексну реформу контролюючих органів.

У Йосипа Бродського є влучна метафора, яка оцінює діяльність поета серед похмурої радянської дійсності як "опыт борьбы с удушьем". Цілком ідентичну характеристику можна дати податковій системі, яку будують для України:

— надто некомфортна з тенденцією до подальшого ускладнення;
— непередбачувана й недружня до платника податків та інвесторів;
— така, що не відповідає або прямо протиставляє себе завданням побудови вільної та успішної економіки України.

https://dt.ua/economic-security/agresivna-podatkova-model-336201_.html

Богдан Бо

Богдан Бо

Не Київська Русь, а - Русь Київська!

Київської Русі не існувало, забудьте цю формулу, — Гайдукевич

Перше що виникає після прочитання заголовка – думка про інформаційний вкид. Так заголовок можливо дещо виглядає провокаційно, але все ж дочитайте до кінця, а потім робіть висновки.

1147 – 988 = 159. На момент коли в лісових чигирях поселення Москва доросло до писемних згадок, в Києві 159 років християнство було вже офіційною релігією. Що таке 159 років? Це час, який минув від 1860 року до тепер.  Передає spravzhni.

Віталій Гайдукевич

Уявіть, що Томос Україна отримала в 1860 році? 1860 рік – Авраам Лінкольн обраний 16 президентом США. Через рік почнеться війна Півночі і Півдня. Гарібальді висаджується на Сицилії – обєднання Італії йде повним ходом.

Скільки людство пройшло від 1860 року до тепер? І уявіть, що 159 років тому вже відома і потужна українська держава – Русь просто запровадила офіційну релігію, а про те, що існують висілки «Москва» стало відомо в 2019му. Це про масштаб і істинне місце в історії.

Русь можна вважати дочкою Візантії, після того, як Ольга хрестилася, а хресним був імператор Костянтин. І це ж теж було куди більше про політику, аніж про віру. До Володимира в Києві вже були церкви і взагалі храмові споруди різних релігій – типова ситуація великого торгового міста. А потім геополітичний вибір.

12 травня 996 — освячена перша кам’яна церква Києва на честь Богородиці – Десятинна. Володимир Святославич виділив на неї десяту частину своїх доходів. Княжа казна, це по суті державний бюджет. 10% від державного бюджету? На 2019 бюджет України більше трильйона. Порахуйте 10% від 1.026.131.809,2 тис. гривень. І це на один храм. Нагадую, на території майбутньої Москви жаби кумкають.

І взагалі, Ольга керувала Київською державою 17 років. З 945 по 962 рік. 17 років, це більше ніж три президентські каденції. За часів Святослава Хороброго наша держава мала площу під 800 тис. км.

В нинішніх кордонах Україна — 603 628 км. За Володимира християнство дозволяє укріпити геополітичне становище країни і укріпити авторитет у сусідів – Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина. За площею Русь одна з найбільших держав Європи. Тодішній Київ, це 400 церков, 8 чималих ринків, карбування і обіг власної золотої і срібної монети. На території майбутньої Москви досі кумкають жаби.

Відновленій незалежності лише 28 рік пішов. Це лишень на 10 років більше, ніж правління княгині Ольги. Володимир Святославич правив 36 років. Лише одне правління Володимира Хрестителя триваліше, ніж потуги нашого покоління розбудовувати державу! Це до усвідомлення масштабів події «відновлення незалежності церкви».

Ясна річ, нам ще впахувати і впахувати, щоб не було соромно перед образами князів і гетьманів, але давайте віддавати належне тим здобуткам, яки ми спромоглися записати на свій рахунок. І ще…

Наступний момент до багатьох туго доходить, але крапля камінь точить – забудьте формулу «Київська Русь». Не існувало такої держави. Була просто — Русь. Одна і єдина зі столицею в Києві. І коли новгородці казали, що вони на київський базар їдуть, то казали «на Русь». Геотег «київська» вже московити придумали, бо намутили ще жменю «русей» — примазувалися. Ніт – дзуськи.

Правильною формулою є «Русь-Україна». А Московія, вона і є – Московія до 1721 року (18 століття!) на усіх мапах і в усіх документах – жодної Росії. А вже після 1721, із запровадження КРАДЕНОЇ назви із закосом під Русь, це вже почалося тотальне переписування історії і мімікрія відсталої Московії під велич Русі-України. Повернення церкви, правильних назв, артикуляція наших витоків – все це віднайдення себе. А для Московії – крах імперської манії величі.

Демонтаж триває. Наступна зупика – NATO. Як захочеться потеревеніти «то всьо не скоро» — пригадайте про 159 років, 17 років, 36 років. Часові паралелі – корисна штука.

Богдан Бо

Богдан Бо

Миритися чи здаватися? Здаватися через миритися?

Росіяни та організатори Мюнхенської конференції склали план припинення війни в Україні
 
П'ятниця, 14 лютого 2020, 

Три міжнародні організації у співпраці з Російською радою з міжнародних справ оприлюднили свій план припинення війни в Україні.

Документ був поширений 14 лютого у Мюнхені на Мюнхенський безпековій конференції, повідомляє кореспондент "Європейської правди".

До участі у розробці документа, як стверджується, залучали також окремих українських експертів, але формуванням пропозиції не займалися українські організації – на відміну від російської РРМC.

Документ уникає згадок про напад Росії на Україну і стверджує, що "конфлікт в та навколо України" став наслідком "катастрофічних прорахунків", і у якості реакції на нього пропонують кроки для "завершення конфлікту на Донбасі та створення перспектив для конструктивного діалогу, в тому числі щодо Криму". Щоправда, основною ідеєю плану є відновлення співпраці з Росією без відновлення Україною суверенітету над Кримом.

Оприлюднена пропозиція містить кілька гуманітарних кроків, які підтримуються всіма сторонами, однак у ній відсутні будь-які ключові вимоги, що звучали досі від України.

Організатори пропонують такі 12 кроків:

  1. Відновлення роботи Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню на Донбасі за участі українських та російських військових
  2. Створення "нормандського формату" на рівні військових
  3. Відкриття доступу для СММ до всієї території Східної України (про Крим не згадується) та нових пунктів пропуску через лінію дотику
  4. Вирішення питання безвісти зниклих
  5. Запуск програми розмінування
  6. Запуск програми відновлення Донбасу із залученням міжнародних донорів, при цьому Росія може стати однією зі сторін, що з доброї волі інвестують у відбудову регіону.  
  7. Відновлення торгівлі між Україною та Росією на принципах ЗВТ.
  8. Поступове зняття санкцій з Росії (у документі має назву "зміна санкційного режиму") із розробкою відповідного плану (зараз, як відомо, передбачається що санкції мають бути зняті лише в разі повного виконання "Мінська"); із контексту випливає, що йдеться про послаблення тиску на РФ щодо деокупації Донбасу
  9. Пошук та деактивація небезпечних джерел радіації у зоні конфлікту на Донбас
  10. Діалог у державах НАТО щодо взаємної безпеки, "для подолання речей, які розділяють" (у документі прямо не уточнюється, про що йдеться і чи має Росія бути частиною такого діалогу)
  11. Визначення пріоритетних сфер зближення між ЄС та Росією із розвитком людських та економічних зв’язків.
  12. Запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію. Зазначається, що предметами цього діалогу мають стати питання історії, національної пам’яті, мови, ідентичності та меншин.

У документі зазначається, що у його розробці брали участь троє українських експертів: Василь Філіпчук, Олександр Чалий та Олексій Семеній. Їхня роль у даній роботі в документі не уточнюється.

Як відомо, Василь Філіпчук у 2017 році вже пропонував контроверсійний план, який передбачав відмову України від прагнення членства у НАТО, офіційну відмову на тривалий період від мети членства в ЄС, визнання Криму "спірною територією" тощо.

Один з ініціаторів мюнхенського “плану миру в Україні” відреагував на критику документу

КИЇВ. 16 лютого. УНН. Генеральний директор Російської ради з міжнародних справ (РРМС) Андрій Кортунов, який є одним з ініціаторів скандального документу “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, вважає, що не варто вбачати у цьому документі “мюнхенську змову”. Про це Кортунов розповів у коментарі DW, передає УНН.

Відповідний документ був розповсюджений на Мюнхенській конференції та викликав негативну реакцію Києва.

Кортунов розповів, що ініціаторами цього документу були Російська рада з міжнародних справ, європейський аналітичний центр European Leadership Network та американська організація Nuclear Threat Initiative, що опікується питанням запобігання ядерній загрозі.

“Зрозуміло, що цей документ подобається не всім, але мені здається, невірно вбачати в ньому якісь зловісні політичні задуми, як це визначили в апараті (п’ятого президента України Петра) Порошенка — як мюнхенську змову. Я хочу підкреслити, що політика — це мистецтво можливого, як казав Бісмарк, і автори цього документу виходили з того, що можливо на сьогодні”, — зазначив Кортунов.

Щодо пункту цього документу відносно початку національного діалогу про українську ідентичність, у тому числі з Росією, він додав, що це було б корисним для України. “Україна є дуже плюралістичним суспільством і для неї такий діалог був би корисним. Щодо участі інших країн-сусідів — це питання до українського керівництва, наскільки воно готове до такого діалогу”, — сказав гендиректор РРМС.

Серед “12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, зокрема, було запропоновано відновлення роботи Спільної центру з контролю та координації з питань припинення вогню на Донбасі, створення в рамках “нормандського формату” групи з діалогу у військовій сфері, розробка нових заходів довіри і підвищення рівня безпеки для населення в районі пунктів пропуску, розв’язання проблеми безвісти зниклих і початок процесу розмінування тощо. Документ також закликає до скасування санкцій проти Росії залежно від реалізації мінських домовленостей.

Ввечері 14 лютого, після критики як зі сторони України, так і зі сторони міжнародних експертів, документ приховали на сайті зробивши його недоступним. Проте вже наступного дня 12-кроковий “план миру в Україні” повторно з’явився на сайті Мюнхенської конференції.

Міністерство закордонних справ України наголосило, що заява “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні” не є офіційною позицією держав. Пізніше на сайті американського аналітичного центру Atlantic council з’явилася заява з критикою ініціативи від 26 американських експертів, дипломатів та аналітиків.

Володимир Зеленський розкритикував цей документ, зазначивши, що без України не можна обговорювати будь-які плани щодо припинення війни на Донбасі і повернення окупованих територій. Критиці документ піддав і п’ятий президент України Петро Порошенко.

Богдан Бо

Богдан Бо

Вау! Наша Україна - монстр Світу!

Понеділок, 13 січня 2020, 16:03 • Саша Картер • 70500
Трамп підтримує дискредитовану теорію про Україну та вибори
Трамп підтримує дискредитовану теорію про Україну та вибори

Дональд Трамп

КИЇВ. 13 січня. УНН. Теорія про те, що саме Україна втрутилася в американські вибори 2016 року, яку неодноразово спростовували спецслужби США, з новою силою поширюється президентом країни Дональдом Трампом серед республіканців, поки в Сенаті продовжується процес імпічменту. Про це в своїй статті пишуть журналісти Associated Press Аманда Зейтц, Ерік Такер і Річард Лендер, передає УНН.

Так, теорія змови про українське втручання вкоренилася в невиразній формі задовго до того як Дональд Трамп висунув претензії Білому дому в 2016 році. Ідея була на слуху серед людей, близьких тоді ще кандидату в Президенти: "А що, якщо це Україна, а не Росія втрутилася в американські вибори 2016 роки?".

І неважливо, що це твердження з тих пір підтримував президент Росії - країни, яку американські спецслужби і звинувачують у втручанні в президентську гонку. Або те, що призначений Трампом директор ФБР і інші американські чиновники заявили, що немає ніякої інформації, яка вказує на втручання України. Або що 25 росіян звинувачуються у зломі електронної пошти демократів і проведенні прихованої кампанії в соціальних мережах по впливу на громадську думку американців. Все одно, теорія про втручання України живе.

Тепер заклик Трампа до України про розслідування цієї справи, а так само справ політичного суперника президента, Джо Байдена, знаходиться в центрі розслідування в Конгресі, що призвело до імпічменту Трампа з боку Палати представників. Наступний розгляд відбудеться вже в Сенаті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Болтон готовий дати свідчення у справі про імпічмент Трампа.

У статті йдеться про те, що наразі дискредитувала себе теорія, що поширюється в інтернеті союзниками Республіканської партії в інтерв'ю і соцмережах, прийнятою президентом, який не бажає визнавати реального втручання Росії у вибори, і хто прагне показати, що у нього є підстави для підозр щодо України і для припинення США виділення їй важливої військової допомоги в минулому році.

За словами авторів, такими діями Трамп домігся наступного ефекту: розмивання фактів справи про імпічмент для багатьох американців ще до того, як воно дійде до розгляду в Сенаті, яке може початися протягом декількох днів.

Експерти AP побоюються, що ця стратегія зробить США вразливою до більшості дезінформаційних кампаній на виборах 2020 року і дасть Кремлю і іншим сторонам сигнали про те, що американці готові чіплятися за брехню.

Огляд The Associated Press показує, що українська теорія змови бере початки від кампанії Трампа 2016 року, що була поширена в Інтернеті і пізніше висунута російським президентом Володимиром Путіним всього через кілька тижнів після того, як його країну звинуватили у втручанні в американські вибори.

"Кінцева жертва - демократія, стабільність нашої нації", - зазначила експерт по дезінформації в безпартійному Центрі Вільсона Ніна Янкович.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: NYT: Білий дім відмовився надати 20 листів щодо затримки військової допомоги для України.

У той час, як в 2016 році американська влада зібрали докази того, що Росія роками зламувала і крала внутрішні електронні листи Демократичного національного комітету, голова кампанії Трампа Пол Манафорт, який мав в Україні великі ділові контакти і працював там на проросійських політиків, потай вказував на іншого винуватця.

Манафорт припустив тоді, що атаку, швидше за все, було скоєно українцями, йдеться в записах з допиту ФБР з колишнього заступника Манафорта Ріка Гейтса в квітні 2018 року.

Помічник Трампа Майкл Флінн, який став згодом першим радником Трампа з національної безпеки, також був непохитним, агітуючи за те, що Росія не могла здійснити подібний акт і що американські спецслужби не зможуть з'ясувати, хто це зробив, говорив Гейтс.

Весь цей час американські чиновники погоджувалися з висновками приватної фірми, що займається питаннями кібербезпеки, про те, що відповідальність за втручання несе Росія, збираючи протягом наступних декількох місяців докази, що пов'язували окремих членів російської розвідки зі зломом.

Численні деталі спровокували розслідування питання про те, чи працювали Росія і кампанія Трампа разом, щоб вплинути на хід виборів на користь Трампа. Розслідування, в кінцевому рахунку, взяв на себе спецпрокурор Роберт Мюллер.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У США опублікували нові документи щодо утримання військової допомоги Україні.

І ось, в той час як листи демократів зливали в мережу і коли США готувалися публічно звинуватити Кремль у зломі, в інтернеті з'явилися твердження про те, що Україна втручалася - прямо або побічно - у президентську гонку.

У вересні 2016 року довірена особа Трампа, Роджер Стоун, який був згодом засуджений за брехню про свої спроби отримати інсайдерську інформацію про ці листи, написав в Twitter: "Єдине втручання у вибори в США - від друзів Хілларі в Україні".

У його Twitter була опублікована стаття в Financial Times, в якій говорилося про те, що деякі київські лідери сповнені рішучості "втрутитися, нехай і опосередковано" у вибори в США. У той час деякі республіканські законодавці вказували на цю статтю як на доказ втручання України.

І поки Трамп готувався вступити на посаду, повідомлення в інтернеті розпалювали сумніви щодо висновку про те, що Росія зламала пошту кампанії демократів і Хіларі Клінтон.

"Так як і чому вони так впевнені у зломі, якщо вони навіть не робили запиту перевірки комп'ютерних серверів? Що відбувається?", - написав Трамп в Twitter 5 січня 2017 року, на наступний день після того, як у BuzzFeed News повідомили, що ФБР фізично не перевіряло сервери демократів, щоб визначити, що Росія проникла в систему.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ініціювання імпічменту Трампа стало головною подією 2019 року в США.

Через кілька днів в звіті Politico було задокументовано дослідження опозиційного консультанта-демократа в 2016 році про роботу Манафорта в Україні - і там були описані зусилля деяких українських лідерів з підтримки Клінтон в боротьбі з Трампом.

У статті говорилося, що Україна не робила низхідних зусиль, щоб загітувати виборців до Клінтон, але деякі республіканці вказували на цей звіт як підтвердження своїх тверджень про втручання у вибори.

Посилаючись на ці звіти, американські блогери виявили "зв'язки", що вводять в оману між Україною і CrowdStrike - фірмою, що займається питаннями кібербезпеки, яка відстежила кібератаку з Росії.

Ці онлайн-спекуляції допомогли сформувати теорію українського змови, пояснює професор Університету Джона Хопкінса Томас Рід, який відстежував дезинформаційні кампанії і втручання у вибори.

"Ландшафт дозволив так легко знайти кролячі нори, спуститися в ці кролячі нори, залишитися там і знайти спільноту однодумців-любителів", - сказав Рід.

Так, один з онлайн-коментаторів безпідставно заявив, що співзасновник CrowdStrike Дмитро Алперович працює в аналітичному центрі, що фінансується українським олігархом. Альперович є членом Atlantic Council, який базується в США і отримує фінансування з різних джерел.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп у новорічну ніч закликав Меркель, Макрона та НАТО більше допомагати Україні.

Пізніше Путін особисто заявляв через кілька днів після приходу Трампа в Білий дім, що весь український уряд під час виборів підтримував Клінтон.

Російські ЗМІ використовували ці коментарі, щоб доказу того, що саме Україна дійсно втрутилася у вибори. А до квітня 2017 року теорію українського змови особисто просував Дональд Трамп.

Президент США, сидячи за столом Овального кабінету, після перших 100 днів роботи в інтерв'ю Associated Press припустив, що у CrowdStrike є ще більш міцні зв'язки з Україною.

"Я чув, що вона (фірма CrowdStrike - ред.) належить дуже багатому українцю, ось що я чув", - сказав Трамп.

Як зазначає агентство, CrowdStrike - це каліфорнійська компанія, заснована двома громадянами США - Джорджем Курцем і Дмитром Альперовичем, який народився в Росії, але провів своє доросле життя в Америці. Компанія виявила кібератаки для великих американських клієнтів, включаючи уряд США та Національний республіканський комітет Конгресу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Байден погодився свідчити в Сенаті.

І ФБР не довелося фізично досліджувати сервери демократів, щоб підтвердити висновки CrowdStrike про те, що за атакою стояла Росія, вважає професор інформатики в Центрі освіти і досліджень в області забезпечення безпеки інформації Університету Пердью Юджин Х. Спаффорд, який допомагав бюро у даних справах.

Тим не менш, свої підозри з приводу серверів Трамп все ж передав безпосередньо теперішньому Президенту України Володимиру Зеленському під час тепер уже відомого телефонного дзвінка 25 липня, що призвів до імпічменту одного зі співрозмовників.

"Я хотів би, щоб ви дізналися, що сталося з усією цією ситуацією з Україною, кажуть, що CrowdStrike... Думаю, у вас є одна з багатьох людей... Сервер, як кажуть... він в України", - сказав Трамп Зеленському по телефону, згідно із записами, оприлюдненими Білим домом у вересні.

Десятки новинних агентств розвінчали коментарі Трампа і продовжують це робити. Опинившись в даному телефонному дзвінку, CrowdStrike потім випустила із заявою, спростовуючи претензії президента. Навіть радники президента з національної безпеки спростували теорію, але, безрезультатно, сказала в листопаді слідчим з імпічменту колишня помічниця президента в Білому домі Фіона Хілл. Проте, Трамп підтримує цю ідею.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трамп шукає можливу заміну Помпео на посаді держсекретаря США.

У листопаді в ефірі Fox News він наполягав на тому, що він тільки утримав допомогу Україні через те, що країна схильна до корупції, ще раз натякнувши, що сервери демократів заховані і знаходяться саме там.

Частина теорії втручання у вибори в Україні з тих пір знаходить відгук у все більшого числа союзників президента-республіканців - деякі з них визнають, що втрутилася Росія, але стверджують, що втрутилася і Україна.

За кілька днів до імпічменту президента сенатор Тед Круз заявив в інтерв'ю телеканалу NBC, що є "вагомі докази" втручання України.

Пізніше в його офісі прозвучала заява: "кампанія Росії по втручанню в наші вибори була реальною і системною. Правда і те, що українські чиновники не хотіли, щоб переміг тодішній кандидат Трамп. Вони не є взаємовиключними".

А поки в Сенаті продовжується процес щодо імпічменту, Трамп змушує сенаторів Республіканської партії згуртуватися навколо дискредитованої теорії - просить свого особистого адвоката Руді Джуліані розповісти їм про свою поїздку до Східної Європи, де він шукав свідків і документи для підкріплення звинувачень. Відеоматеріали, що документують його поїздку, були показані в ефірі "One America News" і тисячі разів переглядалися в мережі, пишуть автори статті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: США не надали Україні дані про причини катастрофи літака МАУ - ЗМІ.

У листопаді експерт по Росії Фіона Хілл розповіла конгресу, що політичні лідери, які розповсюджують подібну брехню про Україну, лише ще більше поляризують США і перетворюють їх в легку мішень для дезінформаційних кампаній таких іноземних держав, як Росія.

Вона попередила: "Ці вигадки шкідливі, навіть якщо вони використовуються в чисто внутрішньополітичних цілях".

Як повідомлялося раніше в УНН, Трамп збирається блокувати свідчення Болтона в Сенаті.

Джерело: УНН
Теги: США, Рос

Богдан Бо

Богдан Бо

Безпечний секс уберігає від потвор і виродків


СУПРУН ПРОІЛЮСТРУВАЛА СТАТТЮ ПРО ПРЕЗЕРВАТИВИ ФОТО МЕДВЕДЧУКА І РАБІНОВИЧА: ЦІННІ ПОРАДИ ПРО КОНТРАЦЕПТИВИ

Уляна Супрун
в. о. міністра охорони здоров'я України


13 Лютого 2020 15:00

Сьогодні Світовий день презерватива. Завтра, у День святого Валентина, щосекунди у світі будуть використовувати по 87 презервативів  а тому цей допис про те, як правильно їх обирати та як правильно ними користуватися. А користуватися ними варто завжди!

Презерватив — засіб контрацепції бар’єрного типу. Це єдиний спосіб запобігти інфекціям, що передаються статевим шляхом, та вагітності водночас. Його ефективність становить 98%, але у випадку, коли його правильно використовують.

Окрім презервативів, існують ще гормональна та внутрішньоматкова контрацепція, а також добровільна хірургічна стерилізація, яка є незворотною для людини, яка наважується її зробити. Про різні засоби контрацепції ми писали тут 
Навколо презервативів існує безліч міфів. 

Презервативи не мають терміну придатності.

Ні, мають. Звісно, що менше часу з моменту виготовлення презервативу минуло, то більш еластичним буде латекс. Дешевші презервативи мають термін придатності 2-3 роки, дорожчі — 3-5 років. Після того ризик мати несподіванку у вигляді порваного презерватива зростає.

Використовувати два презервативи водночас надійніше.

Навпаки, через тертя один об одного ефективність презерватива як засобу контрацепції знижується щонайменше на 20%.

Презервативи часто рвуться.

Вони рвуться у таких випадках: закінчився термін придатності, пошкоджені цілісність або форма презервативу, неправильний спосіб використання. Дотримуйтеся правил користування презервативами, аби уникнути неприємного інциденту.

Презервативи потрібно використовувати тільки при вагінальному сексі і лише з новими партнерами.

Аж ніяк. Презерватив захищає не лише від небажаної вагітності, а й від інфекцій, що передаються статевим шляхом. Зокрема, це дозволяє знизити ймовірність інфікуватися ВІЛ.
Як сильно б ви не довіряли своєму партнеру, використовуйте бар’єрні засоби контрацепції. Йдеться не так про довіру, як про ваше з ним/нею здоров’я.

Презервативи не треба використовувати при оральному сексі.

Деякі венеричні захворювання можуть передаватися і через шкіру або слину. Також можна їх підхопити, якщо в роті є мікротріщини, пошкодження та відкриті рани. Герпес, гонорея, хламідіоз, сифіліс та гепатит В — одні з найпоширеніших інфекцій, що передаються під час орального сексу. 
Якщо я зараз перебуваю в стосунках лише з одним партнером або якщо моя партнерка п’є протизаплідні гормональні препарати, можна не користуватися презервативами.

Користуватися презервативами потрібно завжди, адже їхня перша функція — бар’єрний захист від інфекцій, що передаються статевим шляхом. Навіть якщо ви багато років у стосунках і довіряєте один одному, згадайте, що деякі інфекції передаються від тілесного контакту, через кров або слину.

Якщо я користуюся презервативами, точно все буде гаразд.

Ні, не точно. Не всі презервативи створені задля запобігання вагітності та інфекціям, що передаються статевим шляхом. Несертифіковані презервативи, до прикладу, більш ризиковані для використання. Перед купівлею перевірте наявність ліцензії та дотримання норм виготовлення виробу. 
Як правильно користуватися презервативами?

Переконайтеся, що упаковка не пошкоджена. Це підвищує ризик, що презерватив розірветься під час статового акту. Не носіть презервативи у задній кишені штанів, у гаманці або сумці без коробки, в якій ви їх купували. Картонна або будь-яка інша коробка зберігатиме форму презерватива: пом’ятий презерватив означає менш ефективний.

Не відкривайте упаковку зубами, нігтями, ножицями, ножем абощо. Обережно відкрийте її руками та вийміть презерватив.

Жіночий презерватив вставте у вагіну так, як показано тут: 
Фактично механізм використання жіночого презерватива майже нічим не відрізняється від чоловічого, лише спосіб його розміщення.

Під час наступного статевого акту використовуйте новий презерватив. Вони одноразові.

Зазвичай презервативи виготовляють з латексу, інколи — з поліуретану (для тих, у кого алергія на латекс). Попри поширене уявлення про те, що презервативи бувають лише чоловічі, існують також і жіночі. Тут пояснення як правильно користуватися чоловічими та жіночими презервативами:
Як правильно вибирати презервативи? 

Купуйте їх в аптеках та перевіряйте термін придатності. Презервативи варто ховати від прямих сонячних променів, зберігати у сухому та прохолодному місці, в протилежному випадку термін придатності у латекса скорочується та лубрикант швидше висихає. Тоді ж зростає ризик того, що презерватив порветься.

Підбирайте лубриканти. Їхнє використання зменшує тертя під час сексу та ризики, що презерватив розірветься. Але лубрикант потрібен не усім. Порадьтеся стосовно цього зі своїм гінекологом.

Підбирайте правильний розмір. Так, це не міф. Чоловічі презервативи бувають кількох розмірів, і для правильного вибору варто виміряти пеніс у стані ерекції — довжину та діаметр. 

Зважайте на призначення презервативів. Не всі презервативи створені для захисту від інфекцій, що передаються статевим шляхом, або вагітності. Деякі навпаки створені з метою стимуляції або заради розваги (флуоресцентні, до прикладу).

Не бійтеся говорити про контрацепцію з партнером або партнеркою. Не бійтеся відмовити у статевому акті, якщо ваш партнер не хоче скористатися презервативом на відміну від вас. Коли йдеться про здоров’я, немає незручних тем.

Богдан Бо

Богдан Бо

Коли діє "презумпція винуватості" для МВСУ - правда безсила

Київ, 11 лютого 2020
Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах2 / 7
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Станіслав Кулик, адвокат Андрія Антоненка
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Леонід Маслов, речник від захисників Андрія Антоненка, екс-член ГРД, розвідник 92 ОМБР у 2014-2015 роках
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Поліна Іванова, директор Riffmaster
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Олександр Гагаєв, віце-президент «MedStar Медевак»
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Ганна Гопко, депутат VIII скликання Верховної Ради
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Оксана Корчинська , депутат VIII скликання Верховної Ради
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Андрій Кузьменко, представник Всеукраїнської асоціації психологів
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Станіслав Кулик, адвокат Андрія Антоненка
  • Захист підозрюваних у вбивстві Павла Шеремета заявляє про маніпуляції і неточності у головних доказах
    Леонід Маслов, речник від захисників Андрія Антоненка, екс-член ГРД, розвідник 92 ОМБР у 2014-2015 роках
Поліна Іванова, директор Riffmaster
Київ, 11 лютого 2020.

Захисники підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета озвучили перелік неточностей і маніпуляцій у наданих стороною звинувачення доказах причетності до цього злочину Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь. Про це вони розповіли на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

Леонід Маслов, речник від захисників Андрія Антоненка, розвідник 92 ОМБР у 2014-2015 роках, нагадав, що підозрюваними у справі є троє осіб: Андрій Антоненко, Юлія Кузьменко та Яна Дугарь – подружжю Грищенків підозру не оголошували. Ніхто з трьох них не був особисто знайомий з Грищенками. Вибухові пристрої, використані убивцями Павла Шеремета та для злочину у Косові, не мають нічого спільного, окрім типу кріплення магнітів.

Слідство стверджує, що підозрювані спільно організовували убивство Павла Шеремета, але на той час вони не були особисто знайомі. «Нам демонстрували телефонні розмови, у яких вони брали участь, але розмовляють вони не між собою. Кожного разу співрозмовник – це стороння особа», – каже Леонід Маслов.

На прес-конференції МВС демонстрували фото з підірваними електроопорами на Херсонщині у Чаплинці разом з фото Антоненка та Сергія Тищенка. Стверджується, що вони причетні до підриву електроопор. «Правда полягає в тому, що ані Антоненко – він взагалі ніколи не був на Херсонщині, ані Сергій Тищенко жодним чином не були причетні до підриву електроопор у 2015 році. Між собою вони познайомилися у 2016 році», – зазначає Леонід Маслов.

Андрій Антоненко раніше справді жив на вулиці Олеся Гончара 28Б, поруч з місцем злочину, але на момент трагедії і до арешту проживав на вулиці Старовокзальній. Там він знаходився і в ніч, коли вбивці закладали вибухівку. Це підтверджують дані трекінгу телефону та Google. Крім того, вихід з будинку 28Б на вул. Гончара веде в арку будинку №30, а не №26, звідки вийшли злочинці.

Зображення на спині вбивці Шеремета, зафіксованого камерами, не збігається з принтами на одязі Антоненка. Також дані трекінгу підтверджують що Антоненко на цей момент розмовляв по телефону, і поліція це алібі не оспорює.

Зріст Антоненка, виміряний вже під час ув’язнення  – 180 см. За висновками експертизи, зріст імовірного вбивці на відео – 170 см, з можливою похибкою 5 см. Деталі цієї експертизи стороні захисту і суду не надають.

Одним з доказів проти Андрія Антоненка вважають знайдений у нього корпус від міни МОН-50, проте авто Павла Шеремета було підірване не за допомогою гексогену, який використовується у МОН-50.

За словами сторони захисту, є запитання до експертиз, висновки яких використовують для підтвердження звинувачення. «Єдина експертиза, яка дала категоричні висновки – так звана психологічна, хоча досліджувалася лише хода. Психологи досліджували ходу, назвавши її невербальною поведінкою…Головна маніпуляція, яка зроблена в висновках психологічної експертизи – те, що експерти-психологи перебрали на себе повноваження робити висновки з біомеханіки. Експерти-психологи назвали невербальною поведінкою ходу і так встановили, Антоненко і Кузьменко співпадають з особами на відео. Я не хочу сказати, що експерт-психолог не може дійти до правильного висновку, але це пересічна думка, не думка сертифікованого експерта. Їхні сертифікати психолога були використані щоб легалізувати пересічну думку, звичайну думку неспеціалістів… Усі психологи кажуть, що не компетентні в цих питаннях», – зазначив Андрій Маслов.

За його словами, голова експертної комісії Юрій Ірхін раніше був помічений у фальсифікаціях, зокрема в експертизі на поліграфі у справі «Ендрю». Також Юрій Ірхін проводив психологічне дослідження у рамках позову Андрія Портнова щодо завдання останньому моральної шкоди, за яким Андрій Портнов відсудив у України компенсацію обсягом 1 мільйон 800 тисяч гривень.

Портретний аналіз ідентифікував лише Яну Дугарь. Андрія Антоненка і Юлію Кузьменко портретна експертиза не впізнала.

Оксана Корчинська , депутат VIII скликання Верховної Ради, розповіла, що особисто бачила Яну Дугарь у 66-му медичному шпиталі у зоні АТО у період 15-20 липня 2016 року.

В експертизі ходи від британського експерта Айвена Бірча досі не надається  англомовний текст висновків та замовчано серйозні застереження, на які він вказує посиланням на британський підручник для суддів. Переклад тексту, на який посилається експерт, не надається. «У підручнику йдеться, що хода особи не є унікальною і не існує наукових теорій за якими можна відрізнити одну особу від іншої на підставі ходи. Це не було прямо зазначено у висновках експертизи…  Таким чином у суді ці застереження не фігурують», – зазначає Андрій Маслов.

У своїй монографії Айвен Бірч зазначає що потенційна унікальність ходи ще не доведена, тому вважається, що хода може бути фактором, що сприяє ідентифікації, а не методом ідентифікації, каже Андрій Кузьменко, представник Всеукраїнської асоціації психологів. Відтак хода може враховуватися для ідентифікації особи лише у сукупності з іншими факторами. Експерименти, проведені самим Бірчем, продемонстрували, що експерти та звичайні люди без експертної підготовки приблизно в однаковій кількості вгадували і помилялися, аналізуючи ходу людей на відео.

Андрій Маслов каже, що британський експерт отримував усі матеріали безпосередньо від поліції та передавав свої напрацювання поліції, а не через Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, як мало відбуватися відповідно до закону. Передавав матеріали полковник Рибачук Максим Васильович, начальник відділу міжнародного розшуку осіб департаменту міжнародного поліцейського співробітництва, він же інструктував Бірча. На українському тексті висновку експертизи стоїть підпис Бірча, хоча він не володіє українською.

Ганна Гопко, депутат VIII скликання Верховної Ради, закликала міжнародні правозахисні організації та дипломатів стежити за справою та дотриманням у ній стандартів правосуддя. «Ця справа є маркером, чи рухається Україна до міжнародних стандартів… Ми не хотіли би, щоб ця справа призвела до дискредитації волонтерського і ветеранського руху, завдала шкоди іміджу державі через недотримання стандартів розслідування. Важливо, щоб були дотримані права громадян і не було політизації, яку ми бачимо. Дуже прикро, що Президента України свідомо чи несвідомо втягнуто – через певні політичні амбіції конкретної особи, яка ще досі не відповіла за справу Гандзюк – у прес-конференцію, на якій замість того, щоб представити залізобетонні докази, ми побачили і порушення Конституції, і міжнародних зобов’язань. Мій заклик до представників дипломатичних установ – знаходити час зустрічатися з адвокатами усіх трьох підозрюваних, щоб почути їхню думку», – зазначила Ганна Гопко.

«Ми є друзями обвинувачуваних, але це не заважає нам об’єктивно дивитися на речі і визнати, що вони винні – якщо будуть надані переконливі докази. Втім, ми бачимо тільки те, що відбувається наклеп. Чомусь для цього обрали саме ветеранську і волонтерську спільноту. Важливо, щоб суспільство тримало цю справу у фокусі уваги. Бездіяльність може призвести до того, що одного дня можуть прийти за нами», – підсумував Олександр Гагаєв, віце-президент «MedStar Медевак».

Богдан Бо

Богдан Бо

ОПУ: Андрій, дубль другий

Андрій Єрмак: звідки взявся і чого чекати
12.02.2020 | 10:46 | Яна Федюра

11 лютого у великій українській політиці сталася гучна рокіровка. Президент звільнив голову свого Офісу Андрія Богдана і призначив на його місце свого помічника – Андрія Єрмака.

Частина суспільства відразу стривожилась: тепер, із Єрмаком, українська влада візьме різко проросійський курс. Підставою для цього припущення стали проросійські заяви, озвучені Єрмаком раніше, і його російський бізнес, знайдений програмою «Схеми».

Чи є в цьому сенс? Можливо – за звільненням Богдана стоїть конфлікт Зеленського та Коломойського? Чого чекати від Єрмака і яким буде майбутнє його попередника? Про це «Вголос» запитав політологів.

Петро Олещук:

Наразі Єрмак користується найбільшою особистою довірою Зеленського. Він не має стосунку до старої політичної еліти, до якої Зеленський відчуває недовіру і бажання негативно на нього вплинути. Для Зеленського Єрмак непогано себе показав, виконуючи його доручення. З цим, очевидно, і пов’язане призначення.

Не думаю, що тепер він претендуватиме на якусь самостійну політичну роль. Він буде намагатися виконувати ті завдання, які перед ним буде ставити Зеленський. У цьому статусі він може брати участь у якихось міжнародних переговорах, можливо, щодо чергової зустрічі в нормандському форматі. Загалом, він не справляє враження людини, яка має якісь ідеологічні політичні погляди. Він швидше менеджер, ніж політик.

Щодо проросійськості…Одіозні заяви і Богдан робив, тож не думаю, що це щось означає. Він в такій самій мірі проросійський, як і значна частина української політичної еліти. Вони так думають, так виховані, так звикли…Єрмак взагалі не особливо переймається, реагує по ситуації. Тож і надалі він буде публічно відстоювати ту позицію, яка буде подобатися президенту.

Ярослав Макітра:

Те, що частина функціоналу Єрмака була спрямована на ведення переговорів з РФ, – очевидний факт. Щодо якогось абсолютного розвороту в бік Росії, то я би не перебільшував. Побачимо, чим закінчиться зустріч нормандської четвірки і чи взагалі вона відбудеться. Очевидно, ще кадрові зміни у владі будуть, але у Верховній Раді залишиться та сама більшість, яка є зараз. Крім того, Єрмак і так досі був біля Зеленського. Тому не думаю, що варто говорити про якісь різкі зміни. Інша справа, що владна вертикаль може стати жорсткішою, ніж це було за Богдана. Але знову-таки: побачимо. Складно зараз говорити, треба дивитися, якими будуть наступні кадрові рішення. А їх варто чекати вже до кінця тижня. Маю на увазі кадрові рішення в Уряді та інших органах влади.

Звільнення Богдана свідчить про те, що Зеленський намагається тримати Коломойського на певній відстані

Що ж до Коломойського, то звільнення Богдана, скоріше, свідчить не стільки про послаблення впливу, скільки про те, що Зеленський не хоче допускати його монополії у впливі на себе. Це було зрозуміло після обшуків «1+1», після законопроекту, яким хочуть заборонити повернення «Приватбанку» Коломойському. Це свідчить про те, що Зеленський старається тримати Коломойського на певній відстані. Але сценарій «Путін-Березовський» все одно є абсолютно реальним. Все залежатиме, в тому числі, від поведінки самого Коломойського, як він на все це реагуватиме. Бо поки ми бачимо своєрідне затишшя.

Олександр Кочетков:

Ніхто Андрія Богдана звільняти не хотів – сам напросився. Демонстративно ігнорував роботу і  поводився так, що не звільнити його було неможливо. Тому, що не зміг змиритися з політичним дорослішанням президента Зеленського, яке, крім іншого, тягне за собою і перерозподіл впливів у його оточенні.

Не здивований цим звільненням, кажу про такий варіант вже кілька місяців. Не здивуюся, якщо й Богдан спливе на якійсь козирній посаді під час серйозного оновлення Кабміну. Але має пройти час, щоб Богдан і Зеленський встигли один від одного відпочити.

Прихід Андрія Єрмака викличе низку змін. Перш за все, в офісі президента. Перш за все, серед тих, хто займається інформаційним забезпеченням – мова про Кирила Тимошенко та інших.

Андрій Єрмак одночасно схожий і на Віктора Балогу, і на Сергія Льовочкіна. Всі три – послідовні, системні адміністратори, які вміють досягати поставленої перед собою мети. Як Балога, Єрмак буде втручатися в усі підряд державні сфери, протискаючи свої підходи. Включаючи сферу «президентського» нафтогазового бізнесу. Як Льовочкін, Єрмак нікому не довіряє, і тому у нього немає своєї команди.

Ніякого проросійського “розвороту” в нашій зовнішній політиці не виникне – нічого особливо не зміниться, тому що Єрмак і так діяв в рамках плану «мир за всяку ціну і якомога швидше». Тобто, багато в чому на умовах Кремля.

Зміни будуть у внутрішній політиці. Перш за все, Єрмак спробує вичавити максимум з монополізації влади в країні і покласти під Офіс президента і Кабмін, і Раду, хоча, здавалося б, куди вже більше. І всі фінансові потоки будуть відтепер розподілятися на Банковій. І на Банкову ж переноситися не тільки політична, але і практична відповідальність за те, що відбувається у країні.
Загалом, нас чекає період посилення влади і її дій.

Перше випробування Андрія Єрмака на міцність – це його неминуче зіткнення з інтересами Арсена Авакова та Ігоря Коломойського. Друге – голосування в Раді за внесення «особливого статусу Донбасу» до Конституції України. Пов’язані процеси, між іншим. Третій момент – випробування публічністю, якого, наприклад, Богдан, не витримав.

Президент Зеленський зробив примітивну управлінську помилку. Замість того, щоб прирівняти нулю обидві сторони конфлікту – і Богдана, і Єрмака, він дозволив одному перемогти і підвищити свій статус. Тим самим, президент дав зрозуміти, що міжусобиця в його оточенні може бути вигідною, фактично, він дав відмашку на подібні конфлікти.

Україна може побачити аналог всевладного Віктора Медведчука

Подивимося, як Зеленський буде виплутуватися зі складностей, які сам собі і створює.
І подивимося, чи надовго збережуться дружні відносини Зеленського з Єрмаком, коли Андрій втратить можливість всі невдачі звалювати на суперника. Але якщо зберегти зможе, то Україна побачить аналог всевладного Віктора Медведчука часів його роботи в Адміністрації президента Кучми. Та й натуральний Медведчук нині має всі шанси серйозно посилити свої позиції і стати негласним партнером чи консультантом Єрмака.

Олексій Роговик:

У тому, що Богдана замінили на Єрмака, винен перш за все Богдан. Це звільнення було очікуваним і неминучим. Зеленський розраховував на Богдана в багатьох питаннях – і в забезпеченні голосувань у ВРУ, і в контролі Уряду. Але Богдан, через свою надмірну імпульсивність та необдуману поведінку, за короткий час все зіпсував. А Єрмак поводив себе дуже дипломатично, був абсолютно відданим президенту. Виконував всі його доручення без жодних питань. І цим – контрастував.

Єрмака взагалі можна охарактеризувати, як людину дуже дипломатичну, стриману, яка не піддається впливу емоцій. Він займався питаннями зовнішньої політики, був таким-собі «паралельним» чи «тіньовим» міністром закордонних справ. Займався зустріччю нормандської четвірки, обміном полоненими і перемовинами з російською стороною, в тому числі з паном Козаком, щодо Донбасу.

Кирило Сазонов:

Не думаю, що варто чекати якихось особливих змін на міжнародній арені. Це внутрішньо українське питання. Просто апаратні ігри, які Зеленський вже не контролює. І це явно не піде на користь рейтингу влади. Богдана, до речі, збиралися звільнити у березні, перед цим виливши на нього купу бруду. Але чомусь не дочекалися. Тепер можемо сміливо забувати його прізвище. Більше ми його не побачимо.

Єрмак досі відповідав за зовнішню політику і показав себе ефективним. Богдан відповідав за внутрішню – і, якщо зважати на рейтинги, все провалив.

Надалі, думаю, варто чекати ще серйозних кадрових змін, адже Богдан відповідав за голів обласних адміністрацій.

Щодо Коломойського – якщо послаблення впливу і є, то воно незначне. У нього вистачає своїх людей. Досі. І в Уряді, і у Верховній Раді.

Валентин Гладких:

Розмови про те, що при Єрмаку Україна різко розвернеться в бік РФ, – це просто пропагандистська маячня порохоботів

Розмови про те, що при Єрмаку Україна різко розвернеться в бік РФ, – це просто пропагандистська маячня порохоботів. Їм взагалі важко догодити, бо їм все не так, якщо не вони при владі. Але вже як так, то давайте говорити прямо. Давайте називати Мінські угоди так, як воно є насправді – пактом Путіна-Порошенка. І якщо виконання цього пакту Путіна-Порошенка є ознакою проросійськості, то так – Єрмак проросійський. Тільки в мене наступне питання: які погляди мав Порошенко, який підписав цей пакт?

І треба усвідомлювати: процеси, які відбуваються у державі, як на внутрішньополітичній, так і на зовнішньополітичній аренах, – не визначаються однією людиною в Україні. Якою б не була посада цієї людини, чи її прізвище. Бо процес прийняття політичного рішення передбачає дуже багато суб’єктів. У нинішніх умовах глобалізованого світу – дуже багато екстериторіальних суб’єктів, які перебувають поза межами держав. Це можуть бути міжнародні організації, наднаціональні утворення. Тому говорити, що зараз прийшов Єрмак і буде щось різко змінювати…це повний абсурд. Це примітивна порохоботська пропаганда, розрахована на розумово неповноцінних і далеких від політики людей. Для тверезих повторюю: Україна не є достатньо суб’єктною, щоб вирішити конфлікт на Донбасі в односторонньому порядку. А отже – буде приречена враховувати думки наших західних партнерів,при чому не лише учасників нормандського формату. А їхні позиції будуть визначатися не «хотілками» українців, а в першу чергу – їхніми національними інтересами. Ми ж, в кращому разі, маємо чітко розуміти, де наші інтереси, і зробити максимум, щоб їх захистити.

Довідка:

Андрій Борисович Єрмак — юрист, кіно продюсер. У велику політику прийшов у травні 2019 року – на посаду помічника президента України Володимира Зеленського. Курував міжнародний напрямок. Є хрещеним батьком сина народного депутата від партії «Слуга народу» Миколи Тищенка.

У трьох скликаннях (V, VI, VIІ) Верховної Ради Андрій Єрмак був помічником депутата від Партії регіонів, борця Ельбруса Тедеєва.

Торік журналісти проекту “Схеми” оприлюднили інформацію про російський бізнес Андрія Єрмака, який він веде разом з росіянином Рахамімом Емануїловим, що має зв’язки із російською владною верхівкою.

Богдан Бо

Богдан Бо

Звернення Предстоятеля ПЦУ до українського суспільства

Митрополит Епіфаній: Звернення Предстоятеля ПЦУ до українського суспільства

Ісусу Христу, дорогі брати і сестри! Добрий вечір! Сьогодні він справді добрий! Я зворушений, що стільки людей відгукнулися і прийшли сюди, на нашу зустріч, щоб ми всі разом могли поговорити про нашу Церкву, про її майбутнє, про Україну. Про речі, до яких спонукає нас християнська любов і служіння ближнім.

Всі ми у цій залі – різні. Бо кожна людина створена Богом як унікальна особистість. Саме тому ми можемо відрізнятися у поглядах і переконаннях, у смаках, у своїх зацікавленнях, у ставленні до політики та у багатьох інших речах. Бог наділив нас різними талантами, які ми застосовуємо у різних сферах. Але разом з тим всі ми, як діти Божі – єдине ціле, ми брати і сестри між собою, ми – єдина людська родина. Також усіх нас, незалежно від місця народження чи того, живемо ми тут або за тисячі кілометрів звідси, єднає любов до України, небайдужість до її сьогодення і майбутнього.

В історії, з якої ми всі виходимо, все було, як було. Там були сторінки страждань і перемог, страшних випробувань і мучеництва, розділень і протистояння, але також єднання і поступу, славних звершень і героїзму. Там були сумні і радісні моменти. І навіть якщо би нам хотілося, ми не можемо змінити те, що вже сталося. Але ми маємо вплив на те, яким шляхом підемо далі. І я хочу сказати, що ми будуємо Церкву, яка приймає людей такими, якими вони є, щоби дати кожному можливість і засоби бути кращими. Церкву, яка не ставить перешкод на шляху до Бога, а запрошує всіх переступити поріг храму. Церкву, яка будується на любові.

Православна Церква України – відкрита для всіх. І це, як кажуть молоді люди, наша головна «точка відмінності», point of difference.

Церква має і хоче бути там, де в ній є потреба. В центрі заможного Києва і в бідній околиці маленького містечка. На шумній вулиці мегаполіса і у малій сільській громаді. На Донбасі і Галичині, над Дніпром і у Криму, на Закарпатті і на Одещині, де я народився, та на Буковині, де зростав. Серед багатих і бідних. Серед тих, хто набирає номер телефону натискаючи кнопки, водячи пальцем по гладкому екрану чи навіть крутячи диск. Всюди, де є віра і всюди, де є люди, які ототожнюють себе з Православною Церквою України.

Сьогодні ми у ситуації, коли соціологічні опитування говорять про приналежність до Помісної Церкви більшої кількості людей, ніж існує наших парафій, до яких вони можуть прийти. Більшість бар’єрів – це штучні перепони. Вони створені, щоб провокувати конфлікти, щоб розділяти людей. Ми бачимо як майстерно розставляють ці пастки.

У своєму служінні ми не можемо відповідати силою на силу, ненавистю на ненависть. Наш шлях – це шлях не причинення кривди, це шлях прощення і побудови довіри. Це довгий шлях, який для цілої Помісної Церкви може тривати довше за життя кожного із нас, але це той шлях, який нам вказав Господь Ісус Христос і на який Він нас благословив.

Рік тому ми відновили єдність та продовжили свій поступ. Це шлях, розпочатий саме на цих Дніпровських пагорбах, де ми зараз є з Вами, святим Володимиром Великим більше тисячі років тому. Шлях, який переривався, але не припинявся.

Мене було соборно обрано першим Предстоятелем всеправославно проголошеної, визнаної автокефальної Православної Церкви України, але до мене на цій кафедрі було понад сто Київських ієрархів. Рік тому наша Православна Церква посіла своє місце у Диптиху, як автокефальна, а отже сама несе відповідальність за своє служіння і за свої рішення. Ці рішення за своїм впливом і наслідками виходять далеко за межі храмів. В Україні Церква є частиною центральної опори суспільства. Автокефальна Українська Церква ніколи не була загрозою для українського суспільства, але Церкву, яка втрачала свою києвоцентричність, українську ідентичність, перетворювали на інструмент в руках імперської держави.

Україна мусить захищати себе від агресії. Сотні капеланів з Православної Церкви України служать серед українських військових, які захищають Україну. Наші священики там, де є біль, де є виклик, там, де є потреба у благодійності чи милосерді. Вони розділяють з суспільством його тривожні і радісні миті. Вони мають бути включеними в життя людей і розуміти його у всій багатоманітності.

Як створити щасливу і міцну сім’ю, знайти своє покликання і збудувати кар’єру, дати раду ОСББ, як чинити з ринком землі, вести сімейний бюджет, сплачувати податки, служити у армії, готуватись до ЗНО, їхати на заробітки і повертатися додому? Це все питання, які турбують українців. Церква не може і не має підміняти їхні рішення і не може бути експертом у кожному з питань. Але Церква може і повинна бути поруч. Як порадник, як друг, як наставник і пастир.

Наше завдання – духовно виховати людину, через Таїнства очистити людську душу, допомогти у власному житті втілювати Закон Божий. Щоби не через страх, за наказом чи примусово, але в силу набутого духовного досвіду та осягнутих знань людина і суспільство знаходили вірні відповіді на питання, які хвилюють.

В історії України важко знайти інституцію, яка була б прихильнішою до українського народу, ніж автокефальна Українська Церква. І як любляча мати, вона відкриває свої обійми для всіх своїх дітей.

Втім, Церква актуальна не тільки в розрізі традиції. Відкрита Церква була і може бути центром зустрічі географій, часів і світів. Православна Церква України – це можливість взаємодіяти зі співбратами з інших Православних Церков, адже ми – місцева частина Єдиної Христової Церкви. Слово «євхаристія» перекладається з грецької як «подяка», визначає принципи спільного служіння, спілкування між Церквами у єдності віри й таїнств.

Ми сьогодні виказуємо нашу вдячність найперше Матері-Церкві Константинопольській, другому за честю Олександрійському Патріархату, Церкві Еллади, монастирям гори Афон за це єднання та підтримку. Віряни ПЦУ цього року здійснювали численні паломницькі поїздки.

Це – відновлення зв’язків, які у часи святих князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого відкрили нашим предкам скарби духовної і матеріальної культури греко-римського світу. Зв’язків, які продовжилися через братські школи, через Академії, засновані святими князем Костянтином Острозьким та митрополитом Петром Могилою.

Церква була основним носієм міжнародних зв’язків задовго до появи слова «глобалізація». Сьогодні, визнання ПЦУ – це процес, який однаково плідно тривав минулого року, до та після політичних виборів, і який продовжується далі. Бо це духовний, а не політичний процес, хоч він має для України також і політичний вимір, стверджуючи її ідентичність та суб’єктність.

Це тільки початок. Минулої осені я їздив до Сполучених Штатів Америки, де отримав премію патріарха Афінагора з прав людини. Медійний, фаховий та політичний інтерес, з яким зустрічали Православну Церкву України в США означає розуміння важливості ролі нашої Церкви в житті українців, а отже і для майбутнього України та Європи.

І у Вашингтоні, і кілька днів тому в Києві, ми зустрічалися з Державним секретарем США Майком Помпео, говорили про права тих, хто опинився під гнітом окупації в Криму і на Донбасі, права всіх людей, не лише тих, хто ходив би до наших храмів. Це ще одні відкриті двері Церкви, в тому числі для складних процесів творення миру, звільнення з чужинницького полону в’язнів й полонених, деокупації та реінтеграції.

Православна Церква України – це Церква, яка проходить всі випробування разом з своїм народом, Церква, яка в момент, коли наша країна потрапила в біду, має бути і є з народом. І високий рівень довіри до Церкви також означає високий рівень відповідальності. Церква розділяє мрію кожного українця та попередніх поколінь – побачити Україну як місце гідного і щасливого життя для кожного.

Але дорога до цієї мрії лежить через щоденну працю, через, як казав Вінстон Черчілль «кров, праця, сльози та піт». Бо хоча він це говорив про війну із зовнішнім ворогом 80 років тому, для Церкви таке бачення завжди є актуальним, адже наша боротьба зі злом у самих собі та у навколишньому світі – щоденне завдання.

І Церква має ставити питання, як те, що в наших душах, впливає на те, як працюють наші руки чи голови. Наскільки ми чесні та сумлінні? Наскільки продуктивні? Чи ми можемо краще? Чи ми спроможні до більшого? Чи ми можемо досягати висот не в режимі героїчних зусиль, а спланованих щоденною працею? Церква має вплив на те, як формується культура поведінки в усіх сферах життя і має бути активнішою у цій царині.

Після багатьох десятиліть і навіть століть зневіри, мародерств, незахищених прав, маємо почати вчитися вкладати зусилля в довшу перспективу, бути стратегічнішими, робити свою роботу якісніше, дбати про кінцевий результат. Наші двері відкриті, в тому числі для непростої розмови про нас самих. Про те як вийти з інерції страждання, призвичаєності до болю, тяглої травми, очікування зради.

Одна з найскладніших розмов з тих, що є, і які чекають на нас попереду – це розмова про цінності сім’ї та родини. Я чую багато закликів до захисту сімейних цінностей і вони резонують в моєму серці. Водночас, маємо розуміти, що цінності не створюються директивно і не захищаються лише нормативно. Вони виховуються і вони переживаються як досвід. Якщо людина зазнавала наруги в сім’ї, то складно буде говорити їй лише про зміцнення сім’ї як найбільшої цінності.

Ми маємо зрозуміти, як захистити любов і гідність у сім’ї. Як не зневажити таїнство шлюбу, як допомогти сім’ям зміцнити фундамент їхньої безпеки. Демографи кажуть, що криза низької народжуваності та високої смертності в Україні стає викликом міцності для самої української держави. Нас більше не 52 мільйони. І хоч ми не можемо сказати точного числа, ми маємо перервати імперську російську і радянську спадщину ставлення до людського життя як до витратного ресурсу.

Кожне життя є даром Божим і його поява та зростання у мирі й благодаті можливе тоді, коли є любов. Міцна сім’я – це також повага людей одне до одного, це постійне думання про благо іншого, це емоційне здоров’я, це добра фізична форма, це відсутність залежностей і зловживань. Говорити про сім’ю можна і треба, розібравшись в контексті сучасного суспільства. Тоді стане зрозуміло, де міграція є справді трудовою, а де спробою втечі від самого себе. Як зробити так, щоб діти не росли без опіки батьків? Як зробити так, щоб батьки не боялись появи дітей? Не боялись втратити себе у турботах. Не боялись втрати якості життя. Не боялись відповідальності і не тільки в сімейних справах.

Церква відкрита для розмови та обміну думками, маючи свій голос і свою позицію.

Мрії багатьох українців про швидкий достаток часто є реакцією на страх бідності. За останні десятиліття мільйони українців безперечно покращили свої побутові умови, хоча за багатьма показниками ми ще далеко позаду від найбільш розвинених країн світу. Комунальні квартири, відсутність і недосяжність елементарних побутових речей, рівність у злиднях, в яких ще 2-3 покоління тому жили мільйони українців, відходять в минуле так само як прання руками чи відсутність доступу до радіо, телебачення чи телефона. Більшість українців мають одяг чи взуття, про які могли б тільки мріяти попередні покоління, харчуються продуктами, про які не знали їхні предки.

Соціологам українці кажуть, що стають заможнішими, але далі оцінюють свій стан як соціально вразливий. Ми маємо почати говорити про те, як навчитись визнавати зміни, які стаються всередині і довкола нас самих. Як перестати бездумно накопичувати. Як не ставати залежними від атрибутів статусності. Як бути самодостатнішими і вміти отримувати радість від простих речей. Як не зневажувати любов через яскраві упаковки.

Наша Церква відкрита до діалогу з пораненими душами, до того, щоби з допомогою Божою кожна людина змогла віднайти себе, плекати найкраще та боротися проти гіршого.

Іншим боком вразливості є спроба захистити себе через статус. І прагнення будь-що досягти влади – часто є реакцією на вразливість. Тоді влада сприймається не так, як про неї навчає Господь, тобто стає пануванням, а не служінням. І йдеться не про поодиноких людей, а про узагальнений виклик, що впливає на весь комплекс відносин держави і громадянина. Влада як панування, деспотизм замість лідерства не мають перспективи іншої реакції народу, ніж революційний опір, Майдан. А суспільство сьогодні в тому стані, коли воно не може собі дозволити без фатальних наслідків проходити через нові потрясіння, нові жертви, нові силові протистояння – навіть з благими намірами.

Це означає, що час переосмислити лідерство як служіння, як свій внесок у спільну справу. Як полегшити служіння тим, хто прагне служити? Як захистити лідерство, не зневаживши тих, хто не може чи не хоче бути лідером? Як вчасно виявляти сваволю і не дозволяти їй ставати загрозою? Церква відкрита до діалогу і до пошуку кращих відповідей.

Це – частина тих викликів, які ми маємо перед собою. Але за ними будуть наступні. Що стане з кліматом і природою? Як не марнувати енергію? Як навчитись не шкодити довкіллю? Як берегти ресурси? Тобто як виконати наш обов’язок, даний Творцем, піклуватися про природу, користуючись з її багатств, а не зажерливо нищити її. Як думати про сталість, дивитись вперед на роки і прораховувати свої кроки? Це часті тривоги молодих людей, які остерігаються, що саме їм доведеться мати справу з наслідками рішень попередніх поколінь.

Україна з її мальовничими чотирма порами року, родючими землями, чистою водою, лісами і степами – це райський куток у порівнянні з багатьма країнами світу. Як не занапастити це все, не втратити родючість, красу і розмаїття? Як не втратити свою землю, але дати землі родити? Як жити в новому укладі меншим громадам, які будуть більш урбанізованими у способі життя і дозвіллі?

Церква не є експертом з екології чи економіки. І не прагне ним стати. Але Церква бачить важливість цих тем, їх моральний вимір, який є у сфері її відповідальності, а тому відкрита, щоби бути місцем зустрічі для експертів, підприємців, фермерів чи мешканців громад, які шукають відповідей.

Ці та інші проблеми турбують будь-кого, хто замислюється над тим, як вони впливають на наше життя.

Яка роль Церкви у вирішенні цих питань?

Спроби політизації, інструменталізації Церкви для вирішення якихось одноденних завдань, намагання лише користатися з авторитету й можливостей Церкви, але не слухати і не чути її вчення – звужують релігійне життя до сфери приватного і насправді залишають суспільство сам-на-сам із загрозами.

Нам потрібна інша Церква, Церква, яка відіграє важливу, унікальну роль в житті суспільства, водночас, залишаючись в рамках духовної, а не політичної сили, ширшої за ідеологічні рамки, не обмеженої логікою політичної боротьби чи бізнес-інтересів. Це Церква з активним життям парафій, які є водночас і базовою ланкою, і публічним обличчям церковного життя.

Це Церква, яка є місцем щирої молитви. Це Церква з монастирями, з сучасними православними навчальними закладами і фундаціями, які зміцнюють Церкву та допомагають їй бути частиною суспільного діалогу. Це Церква, в якій відбуваються чесні і відверті розмови. Це Церква, яка розбудовує себе і світ довкола себе. Це Помісна Церква, яка любить і вчить любити свій край. Це Церква, яка проповідує любов і словами, і самим життям.

Це Церква, яка має голос і він кличе: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36), «будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48). Лише власними зусиллями не здатні ми досягти цього, але, як сказано у Писанні, «неможливе для людей – можливе для Бога» (Лк. 18:27).

Йому слава на віки віків!

Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній

Сторінки:
1
…
64
65
66
67
68
69
…
298
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2025.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more

Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580

Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.