Санкції України проти Рефії є послідовні



Санкції України проти Росії.
Що спільного у «Яндекса» й Орбакайте

20 Травень 2017

У забороні російських інтернет-компаній обивателі бачать цензуру, забуваючи про те, що це бізнес.

Заборона «Яндекса» і «ВКонтакте» мало чим відрізняються від заборони Крістіні Орбакайте виступати в Україні.

Орбакайте було під силу зібрати в чотирьох українських містах-мільйонниках концертні зали. Двічі на рік. Харків, Одеса, Київ і Дніпро сумарно могли забезпечити російській співачці вісім виступів. З урахуванням того, що середній гонорар виконавиці її рівня коливається в районі 15 тисяч доларів, то річні втрати від заборони – це 120 тисяч доларів. Множимо на три – саме на три роки їй заборонений в'їзд в Україну – і отримуємо 360 тисяч американських доларів. Саме стільки Крістіна Орбакайте втратила через один концерт в анексованому Криму.

Санкції інструментальні – вони виконують роль батога. Недотримання українських законів загрожує для фізичної та юридичної особи втратою українського ринку. Ємність якого досить велика, щоб вихід з нього ніс відчутні фінансові втрати. І в цьому сенсі немає різниці між виконавцем популярних шлягерів і великою інтернет-компанією.

Соцмережі і пошуковики – це не благодійність, а бізнес

Соцмережі, антивіруси і пошуковики – це не благодійність, а бізнес. Той самий російський бізнес, який мало чим відрізняється від заводу або авіакомпанії. Він точно так само націлений на отримання прибутку, як і будь-який інший гравець на ринку. І український ринок для всіх цих компаній був цінний своїми розмірами і капіталоємністю.

Будь-які розмови про те, що «заборона б'є по користувачах», нічим не відрізняються від скарг на заборону прямого авіасполучення з РФ. Адже прямі рейси з Росією стали жертвою не українського волюнтаризму. Вони стали неможливі через те, що російські авіакомпанії порушували український повітряний простір, здійснюючи рейси в аеропорт Сімферополя.

Заборона «ВКонтакте», «Яндекса» або лабораторії Касперського – це не стільки заборона доступу до їхніх продуктів, скільки скорочення їхнього потенційного прибутку. Сучасний світ має чимало можливостей обходити блокування – і досвід сусідньої Росії тому підтвердження. Але нові санкції унеможливлюють роботу юридичних осіб на території України.

Будь-яка війна – це вихід із зони комфорту

Хтось скаже, що ця заборона побічно б'є і по українській стороні. Так, можливо. Російські авіакомпанії теж замовляли в українських аеропортів обслуговування літаків. А Крістіна Орбакайте знімала номери в українських готелях та їла в українських ресторанах. Але це принципово нічого не змінює.

Тому що будь-яка оборона – це витрати. Армія коштує грошей – як і зброя. І якщо ви думаєте, що в сучасних війнах битви йдуть тільки на полі бою – ви помиляєтеся.

Я багато чув про те, що нові санкції змусять українських користувачів перелаштувати звичний побут. Можу за них щиро порадіти. Тому що будь-яка війна – це вихід із зони комфорту. І якщо все, чим вам доводиться жертвувати, – це цифрова продукція країни-агресора, то ви надзвичайно щаслива людина. Багатьом так не пощастило. Запитайте у переселенців.

Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
https://www.radiosvoboda.org/a/28499321.html


Як Україна переосмислює статус «російського опозиціонера»



Кейс Ксенії Собчак – це хороша ілюстрація того, як виглядає емансипація України.

Російська опозиціонерка вирішила насварити українського президента. На її думку, він недостатньо демократичний, не розуміє свою країну й робить помилки. Півтора місяця тому Ксенія Собчак записувала щось подібне на адресу російського президента, й можна припустити, що вона намагалася всього лише «дотриматись балансу».

І це прекрасна ілюстрація до розмови про Росію, Україну та Крим.

Проблема Ксенії Анатоліївни та її однодумців у тому, що вони за звичкою намагаються виступати з позиції «совісті нації», забуваючи про те, що нації з обох боків кордону вже різні. У цьому сенсі вони мало відрізняються від своїх опонентів – для обох груп прикордонні стовпи є умовністю, яка не може заважати їхньому праву на повчання.

Власне, Ксенія Собчак не одна така – час від часу хтось із її колег по ліберальному російському цеху, обурившись українцями, вирішує їх привселюдно відчитати. Забуваючи про те, що легітимність їхніх менторських інтонацій закінчується там, де починається територія України. Адже повчання має сенс лише тоді, коли адресат готовий слухати.

Це хороший приклад того, що долю поліса можуть визначати тільки громадяни поліса. Просто за фактом спільної долі. Саме тому кордони мають значення. При всіх його недоліках Петро Порошенко – це президент України, якого обирали українці. І питання його політичного майбутнього вони вирішать самостійно – без опіки й піклування Ксенії Собчак.

Той факт, що російській телеведучій не спадає на думку лізти з настановами до президента Фінляндії Саулі Нійністе, означає лише те, що в свідомості росіян Гельсінкі – це столиця окремої суверенної держави. А Україна для них – це концентрація очікувань. Просто в імперців свої очікування, а у лібералів – свої. Але вибір інтонації одними й іншими – чіткий сигнал, що сусідню країну вони продовжують сприймати як «свою», а не «чужу».

І це ще один доказ, що вони так і не зрозуміли, які процеси запустила в Україні анексія Криму.

Вторгнення на півострів стало найкрасномовнішим доказом того, що ніякі поступки Росії не можуть гарантувати безпеку країни. Саме тоді – в лютому 2014 року – в Україні розпочався виразний процес політичного й культурного окреслення держави. І якщо 2014 року Україна почала дистанціюватися від російського державного, то 2017-го дистанціюється від російського опозиційного.

Цей процес так гостро сприймається у Росії ще й тому, що українські медіа продовжують багато в чому залишатися російськомовними. Це породжує ілюзію неправдивої однаковості й однотипності. Неправдивоі тому, що «простору загального» між російськими лібералами й «українськими росіянами» тепер уже немає. Якщо російський ліберал головним своїм противником вважає авторитаризм і Володимира Путіна, то для українця у ролі суппротивника виступає саме російська держава, в максимальному ослабленні якої він кровно зацікавлений. А з цим, у свою чергу, не готові будуть погодитися громадяни Росії – яких би поглядів вони не дотримувалися.

Статус «російського опозиціонера» перестає давати кредит довіри своєму власникові в очах українського обивателя. Пікантності тому, що відбувається, додає те, що аудиторії з обох боків кордону здатні один одного розуміти без перекладу, а тому продовжують за інерцією сходитись у віртуальних битвах соцмереж.

Але щойно Україна перестане реагувати на будь-які зауваження з Росії – емансипацію можна буде вважати доконаною.

Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії

https://www.radiosvoboda.org/a/28506479.html

БГ: Вдячний автору за вчасну і розумну реакцію на щось сказане громадянкою РФ Оксаною Собчак, бо жодної цитати чи посилання не побачив, хоча воно і зайве: тема в іншому. Ми справді вже різні і думка будь-кого в РФ про щось в Україні нас, українців, мало турбує. Як казав Михаил Светлов: "Меня не волнует ваша озабоченность в моих делах"
Єдине зауваження до автора: "Статус «російського опозиціонера» перестає давати кредит довіри своєму власникові в очах українського обивателя" - у тому і справа, що не обивателя, а серед інтелектуалів в Україні!



Як виглядатиме стіна між Україною та Росією



Як виглядатиме стіна між Україною та Росією
Среда, 10 Сентября 2014, 15:05
Сьогодні на кордоні з РФ розпочалось спорудження фортифікаційних укріплень в рамках проекту «Стіна»

За дорученням Президента України Петра Порошенко розпочато спорудження фортифікаційних укріплень на кордоні з Росією в рамках проекту "Стіна". Про це повідомив прес-центр АТО.

Зокрема, розпочато підготовчі роботи фортифікаційного обладнання та встановлення систем інженерного загородження визначених рубежів. "Заплановано створити два оборонних рубежі, основним призначенням є недопущення проникнення на територію України противника", - заявили в штабі АТО.

Основний обсяг робіт становить близько 1,5 тис. км траншей та ходів сполучення, понад 8 тис. окопів для техніки, понад 4 тис. бліндажів та створення 60-ти кілометрового невибухового загородження.

Раніше проект "Стіни" презентував прем'єр Арсеній Яценюк. Відповідно до цього документу, кордон між Україною та Росією в межах Сумьскої, Харківської та Чернігівської областей планують облаштувати таким чином:

 

В той же час, найбільш проблемна ділянка кордону - в межах Луганської та Донецької областей, замість спостережних вишок, буде обладнана огорожею

А так виглядатимуть ділянки кордону, які проходять по річках

Проект "Стіна" також передбачає облаштування сухопутної і морської ділянки кордону з АР Крим, в першу чергу навпроти Маріуполя, Бердянська та Генічеська". Так, на сухопутній ділянці будуть суцільні рови шириною не менше 4 м і глибиною 2 м. Також будуть встановлені електронні системи контролю та різні фортифікаційні споруди. На морській ділянці встановлять єдину систему оптико-електронного спостереження і фортифікаційні споруди.

http://www.dsnews.ua/politics/yak-viglyadatime-stina-mizh-ukrayinoyu-ta-rosieyu-10092014143500

Україна перемагає у карате!

Українські спортсмени завоювали два золота, срібло і бронзу на першому чемпіонаті Азії з карате кіокушинкайкан. Фоторепортаж
22 травня, 2017 15.48
ФОТОГАЛЕРЕЯ (1 З 6)
Українські спортсмени завоювали два золота, срібло і бронзу на першому чемпіонаті Азії з карате кіокушинкайкан. Фоторепортаж / ГОРДОН
Українські спортсмени завоювали два золота, срібло і бронзу на першому чемпіонаті Азії з карате кіокушинкайкан. Фоторепортаж / ГОРДОН
Українські спортсмени завоювали два золота, срібло і бронзу на першому чемпіонаті Азії з карате кіокушинкайкан. Фоторепортаж / ГОРДОН
Українські спортсмени завоювали два золота, срібло і бронзу на першому чемпіонаті Азії з карате кіокушинкайкан. Фоторепортаж / ГОРДОН
Українські спортсмени завоювали два золота, срібло і бронзу на першому чемпіонаті Азії з карате кіокушинкайкан. Фоторепортаж / ГОРДОН
Українські спортсмени завоювали два золота, срібло і бронзу на першому чемпіонаті Азії з карате кіокушинкайкан. Фоторепортаж / ГОРДОН
Фото: kyokushinkarate.com.ua
ar_prevar_prev
21 травня у столиці Індонезії Джакарті завершився перший чемпіонат Азії з карате кіокушинкайкан, повідомило видання "Спорт-Экспресс в Украине". Четверо українських спортсменів зійшли на п'єдестал пошани. Золото у ваговій категорії до 75 кг виборов Сергій Доронін, срібло – Денис Максимов. У ваговій категорії до 65 кг перемога дісталася Анатолію Томарову, а в категорії до 85 кг бронзовим призером став Максим Максимов. Президент Української асоціації карате кіокушинкайкан Сергій Лук'янчиков зазначив, що українська команда продемонструвала чудовий результат і набула величезного досвіду. Він додав, що виступ спортсменів стане хорошою підготовкою до майбутнього чемпіонату Європи з карате кіокушинкайкан в Іспанії.

Перемогла Анастасія Шевченко!

Українка завоювала золото у перший день чемпіонату Європи із самбо в Мінську
Загалом протягом першого дня чемпіонату Європи із самбо українська збірна завоювала чотири медалі – золото, срібло і дві бронзи, повідомила прес-служба Федерації самбо України.
Анастасія Шевченко з Харкова здолала росіянку Аліну Пчелінцеву
Анастасія Шевченко з Харкова здолала росіянку Аліну Пчелінцеву 
Фото: sambo.net.ua

Спортсменка з Харкова Анастасія Шевченко посіла перше місце в категорії до 60 кг на чемпіонаті Європи із самбо, який проходить у Мінську, повідомила прес-служба Федерації самбо України.

"Перше місце взяла Анастасія Шевченко з Харкова у категорії до 60 кг. У драматичному поєдинку вона здолала росіянку Аліну Пчелінцеву з рахунком за балами 3:2. Чемпіонськими виявилися кидки через голову", – зазначили у Федерації.

Загалом протягом першого дня змагань, які проходять у Мінську, українська збірна завоювала чотири медалі – золото, срібло і дві бронзи.

Срібну медаль узяв у бойовому розділі самбо Андрій Кучеренко з Херсона. Він поступився у фіналі російському бійцеві Курбану Магамедову.

Бронзові нагороди вибороли Анастасія Новікова з Харкова та Наталія Смаль з Івано-Франківська.

Загалом у турнірі беруть участь понад 300 спортсменів із 31 країни. 20 і 21 травня буде розіграно 18 комплектів нагород.

Важлива зустріч, а ще важливіше - які будить її результати

Меркель прийме Порошенка 20 травня у палаці Мезеберг
15 травня президент України Петро Порошенко заявляв, що планує провести "дуже тривалі і змістовні переговори" з канцлером Німеччини Ангелою Меркель.
Зустріч двох лідерів пройде в палаці Мезеберг
Зустріч двох лідерів пройде в палаці Мезеберг 
Фото: EPA

Президент України Петро Порошенко і федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель у суботу, 20 травня, проведуть переговори в межах одноденного візиту Порошенка до Німеччини на запрошення канцлера. Про це повідомляє прес-служба глави української держави.

Переговори лідерів двох держав пройдуть у резиденції Федерального уряду ФРН – замку Мезеберг.

Бароковий палац Мезеберг XVIII століття розташований у місті Гранзе за 70 км на північ від Берліна.

Прес-служба канцлера уточнює, що зустріч розпочнеться о 13.00 за місцевим часом (14.00 за київським).

15 травня Порошенко заявляв, що планує провести з Меркель "дуже тривалі і змістовні переговори".

Президент України хоче порушити питання про продовження санкцій не на шість місяців, а на рік, щоб "мотивувати Росію виконати Мінські угоди і припинити агресію".

18 травня перший заступник міністра закордонних справ України Вадим Пристайко повідомив, щонайближчим часом Порошенко також проведе зустріч із президентом Франції Еммануелем Макроном.

30 січня Порошенко перебував з офіційним візитом у Німеччині, але був змушений його перервати через загострення ситуації в Авдіївці Донецької області.

Складання мандата Артеменком

Регламентний комітет рекомендував ВР розглянути складання мандата Артеменком

Комітет із питань регламенту Верховної Ради затвердив проект постанови про дострокове припинення повноважень позафракційного народного депутата Андрія Артеменка й рекомендував парламентарям розглянути його в сесійній залі.

Як передає кореспондент агентства "Інтерфакс-Україна", відповідне рішення члени комітету ухвалили на засіданні в понеділок.

На засіданні комітету не було ні А.Артеменка, ні його адвокатів.

Як зазначив керівник комітету Павло Пинзеник, надійшов текст указу про припинення громадянства А.Артеменка, у зв'язку з яким виникають правові підстави для припинення депутатських повноважень парламентаря.

За словами П.Пинзеника, до комітету також надійшло прохання А.Артеменка не розглядати його питання на засіданні у зв'язку з тим, що указ президента оскаржено у Вищому адміністративному суді України, а також з огляду на те, що "у рамках цього адміністративного провадження ним заявлене клопотання про припинення дії відповідного указу президента в частині припинення його громадянства".

Керівник комітету зазначив, що, за наявними в комітеті матеріалами, указ президента є таким, що діє в повному обсязі.

"У зв'язку з викладеним проектом рішення, який міститься у ваших матеріалах, пропонується внести на розгляд Верховної Ради проект відповідної постанови щодо припинення повноважень народного депутата Андрія Артеменка", - озвучив керівник комітету рішення перед винесенням на голосування.

Як повідомлялося, в лютому 2017 року газета New York Times повідомила, що А.Артеменко передав адміністрації президента США Дональда Трампа підготовлений ним план врегулювання українського конфлікту. План, зокрема, передбачає проведення загальноукраїнського референдуму про передачу Україною Росії Криму "в оренду терміном від 50 до 100 років", а також "виведення російських військ зі Східної України".

Органи прокуратури розслідують кримінальне провадження стосовно А.Артеменка за антидержавні дії в співпраці з РФ.

20 лютого фракція Радикальної партії Олега Ляшка вирішила виключити депутата А.Артеменка зі свого складу.

Генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив, що А.Артеменко документально підтвердив прокуратурі, що має громадянство Канади, окрім українського громадянства.

21 квітня Генпрокуратура України звернулася до міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова з проханням ініціювати через Державну міграційну службу процедуру втрати громадянства України А.Артеменком з огляду на те, що під час розслідування кримінального провадження за фактом скоєння злочину, передбаченого статтею 111 КК (державна зрада) України, було зібрано достатньо документів, які вказують на те, що А.Артеменко отримав громадянство Канади і має паспорт громадянина Канади.

Указом президента України Петра Порошенка від 29 квітня припинено громадянство України А.Артеменка.

4 травня голова підкомітету з безпеки державних інформаційних систем Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони Ірина Фріз підтвердила, що А.Артеменка позбавлено українського громадянства згідно з указом президента Петра Порошенка, і пояснила, що це означає також втрату статусу народного депутата.

П.Порошенко на прес-конференції 14 травня заявив, що припинення громадянства А.Артеменка ініціювала Генеральна прокуратура, в якій народний депутат засвідчив наявність у нього громадянства іншої держави. Президент розповів, що Генпрокуратура звернулася з клопотанням до Державної міграційної служби, яка, у свою чергу, перевіривши цю інформацію, внесла свою пропозицію до комісії з питань громадянства при президентові. Комісія, у свою чергу, проголосувала за внесення президентові на підпис відповідного проекту указу.

Как и по чьей вине Украине на самом деле достался Крым

Как и по чьей вине Украине на самом деле достался Крым

26 апреля исполняется 63 года со дня переподчинения Крымской области – ранее находившаяся в РСФСР, она внезапно оказалась на территории Украинской ССР. Ввиду последних военно-политических событий незначительная, в общем, реформа обросла настоящими легендами.

 Реформаторский зуд

После смерти Сталина в стране вообще было много интересного: территориальное деление, и при «лучшем друге физкультурников» не отличавшееся стабильностью, просто пошло наперекосяк. Вы слышали что-нибудь про Арзамасскую область? Балашовскую? Каменскую? Все эти «субъекты Федерации» существовали лишь в 1954-57 годах. Одним из примеров такого «реформаторского зуда» стала и передача русскоязычной Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР.

Юридической основой передачи Крыма является Указ Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года, породивший, в свою очередь, Закон СССР от 26 апреля 1954 года. Процитируем этот указ полностью, благо он невелик:

«Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

Утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

Председатель Президиума Верховного Совета СССР  К.Е. ВОРОШИЛОВ

Секретарь Президиума Верховного Совета СССР  Н.М. ПЕГОВ».
 


 

Закон оказался еще более лаконичным:

«Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета СССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР».

Вы все еще считаете, что «Хрущев подарил Крым»? Его подписи даже нет на этих документах! Да, он присутствовал на заседаниях Политбюро и Президиума, он голосовал «за», но в тот момент Хрущев был лишь одним из нескольких лидеров страны, даже не первым среди равных. Роль Никиты Хрущева состоит только в том, что, отменив многие странные ворошиловско-маленковские преобразования, он оставил в силе передачу Крыма. Но отнюдь не из сентиментальных (курянин Хрущев не был украинцем, хотя и возглавлял местную компартию), а из хозяйственных соображений.

О пользе бюрократии

Нам не удалось найти цифры экономической выгоды от подобного перехода, но, скорее всего, какая-то экономия имела место быть как раз за счет сокращения числа согласований при снабжении Крыма, где было очень трудно с продовольствием. Собственно, и при возврате Крыма в 2014 году Россия столкнулась со значительными инфраструктурными сложностями, вызванными отсутствием сухопутной границы и неспособностью Крыма обеспечивать себя всем необходимым самостоятельно.

Даже в советском «обществе братства» существовали вполне жесткие властные вертикали, и власти РСФСР просто не имели полномочий приказать Украине, например, поставить в Крым такие-то объемы зерна и питьевой воды. Эти и другие несложные вопросы приходилось выносить на более высокий, общесоветский уровень, что тормозило принятие решений.

Смена подчинения Крыма упростила хозяйствование на его территории, так как исчезла необходимость согласовывать различные поставки между союзными республиками. О том, что впоследствии русскоязычный Крым может оказаться заложником политических событий на независимой Украине, понятно, никто даже не догадывался.

С юридической точки зрения статус данного закона спорен. С одной стороны, напрямую его никто не отменял. С другой, он сейчас считается прекратившим действие с принятием Конституции СССР 1977 года, где Крымская область уже названа административной единицей в составе Украинской ССР. Сам по себе распад Советского Союза не привел к автоматической отмене его законов: они отменялись или переписывались последовательно, по мере необходимости; в ряде сфер у нас до сих пор действуют нормативные акты 1950-60-х годов. Об этом хорошо сказал персонаж Юлиана Семенова в романе «Репортер»:

«Я приводил цитаты с двадцать седьмого съезда, а мне клали на стол закон, принятый в тридцать девятом году, и спрашивали: "Где, кто и когда его отменил?"»

Исследователи показывают, что при передаче области был нарушен ряд процедур, предписанных действовавшей Конституцией для подобных случаев. В то время вообще не принято было думать о буквальном исполнении всех условностей: еще сохранялись воспоминания о Ленине и Сталине, которые терпеть не могли бюрократию. Факт остается фактом: решение было поддержано президиумами Верховных советов обеих заинтересованных республик, вынесено на голосование в Верховном Совете государства и принято голосами более чем половины депутатов.

Во время присоединения Крыма в 2014 году российские законодатели не озаботились формальной отменой закона 1954 года, видимо, считая его давно уже недействительным. Впрочем, украинская сторона в любом случае не приняла бы данное решение, так что суть конфликта не изменилась бы.