Сідаєш у потяг… Назва станції відправлення має досить умовне значення. Станція прибуття добре відома, не варто навіть називати. Врешті-решт, всім виходити там.
Квиток придбано не тобою – твоїми батьками. Навіть не питали!.. Не бажаєш їхати, то й не поїдеш – хоч як тебе намагаються урочисто всадовити в нього… А ти не бажаєш, і край! Отоді відразу - на кінцеву станцію…
Потяг під назвою Життя. Всі в одному довжелезному потязі. Колія, по якій прямує він – незвичайна, то – ЧАС. Невблаганний, властивотсей якого достоту ніхто і знає. Ну хто може похвалитися, що ВІН – ЧАСОЗНАВЕЦЬ?! Е-е-е…
«Видиво якесь!! Сплю я, чи насправді все це?! Стоїмо,. стоїмо вже скільки часу на одному й тому ж місці!!! Ніякого руху!.. І вчора , і сьогодні.. Це місце мені таке знайоме!..» Ні-ні! Це вже не воно! Потяг мчить зі швидкістю… ВІЧНІСТЬ, ПОДІЛЕНА НА ЦЮ МИТЬ. Та це ж ціла вічність!! Кожної миті стаєш старший на ВІЧНІСТЬ, а, можливо, і ВІЧНІСТЬ В КВАДРАТІ… Така швидка вічність…
Дивина – дехто їде швидше, дехто повільніше… Ти можеш переходити з вагона у вагон. Обличчя змінюються. Діти, дорослі, жінки, чоловіки… Спілкуєтеся, граєте в ігри… Діти з дітьми. Дорослі з дітьми. Дорослі з дорослими. Чоловіки з жінками. Жінки з чоловіками… Багато різноманітних, найдивніших, нудних, знесилюючих, відразливих, найнезрозуміліших, найазартніших, найнебезпечніших, найпрекрасніших ігор.
Іноді цікаво. Аж надто захоплює!!! Виникає бажання, щоб це тривало доти, доки... Доки не станція призначення.
Буває, гра набридає, або втомлює, або викликає огиду. Можна перейти в інший вагон. І гратися з іншими. В інші ігри. Але не завжди це допомагає позбутися неприємного партнерства та надокучливих ігор. Ти вже не маєш бажання їхати, гратися… Ти НЕ МАЄШ ВЗАГАЛІ БАЖАНЬ. Єдине-одне…Тоді ти голосно, чи мовчки, лише серцем, кричиш: «ЗУПИНІТЬ!!! Я ВИХОДЖУ! ПРОСТО ЗАРАЗ!!!!» Але ж потяг не зупиняється. Доки, доти… І ти виходиш, долаючи… «Де той стоп-кран? ДЕ?!» Рвучкий рух!... Потяг мчить безупинно, а ти… на станції призначення. Найжахливіша річ – напіввийти… Опинитися поза простором. Часом. Поза будь-якими вимірами… доооовго… І доти, доки тебе не втягнуть у потяг, або… до станції призначення. А ще є такі темні ІСТОТИ, що пришвидшують твоє прибуття на кінцеву станцію…. Е-ех!... Страшні речі відбуваються інколи в ЖИТТІ!..
Можеш не гратися. Спостерігай, дивуйся, аналізуй ... Мандруй по вагонах. І знову – Спостерігай, аналізуй. Роби висновки. Спостерігай. Абстрагуйся. Відсторонюйся. Аналізуй… Їдь собі спокійно до… Станції призначення…
Обличчя змінюються. Ті, хто їхали з тобою учора, сьогодні, і ти гадав, ще їхатимуть, і сподівався, що гра з ними продовжуватиметься доти… доки… Виявляється, ВОНИ НЕСПОДІВАНО вже дісталися станції призначення. А ти?!. Ти ще рухатимешся в довжелезному, дивовижному (розумом не осягнути), незрозумілому, мінливому, трансцендентальному потязі під назвою ЖИТТЯ. І змінюватимуться обличчя навколо. І пейзажі за вікнами химерних вагонів. А ти все їхатимеш, аж доти… доки… І гратимеш в найцікавіші, найзахоплюючі, найкумедніші, найсерйозніші, найнеприємніші, найінтелектуальніші, найбезглуздіші ігри.
04.11.2010
© Stepans’ka Marina (SMG)
