Не хочу показатися нудним, але забув дописати до попереднього допису . Може щось порадите. Весь час сплачували за комунальні послуги через пошту. І за це не брали комісію. Скільки в платіжках написано — стільки плати. Але настала криза, Укрпошта в ауті — поштове відділення ледь не закрилось: відновили роботу, але платежі вже не приймають. А щоб заплатити через банк треба доплачувати за послуги банку. А це хоч мєлочь, але нериємно. Причому комісію беруть як у Приватбанку, так і в державному Ощадбанку.

Одна надія, що в пошті знову будуть приймати комунальні платежі, або пошта остаточно розвалиться.

Вирішив підкинути гівна не вентилятор. Але думаю, тема цікава. Ні для кого не секрет, що банківські операції потребують адміністрування. Ну, скажімо, обслуговуючий персонал, сервери, чи що там ще може бути. Але раніше відчути (чи побачити) комісію за послуги можна було лише в разі сплати в сторонніх фірмах. А іноді взагалі комісії не було (хоча насправді вона мабуть була).

Щоб не бути голослівним, приклад. Для розумників (тут такі, бачу, є) пишу більшим шрифтом, щоб виділити суть. Раніше картки поповнення мобільного рахунку коштували стільки, скільки їх номінал. Тобто, купляєш стретч-картку номіналом 100 гривень за 100 гривень. І так було довго. Запитання: а чому тоді зараз картки зараз продають дорожче їхнього номіналу? Що змінилося?! Наприклад картку номіналом 100 гривень продають за 103 гривні. Хош - не хош, а доводиться переплачувати. Це, як я розумію, "навар" продавця за доставку. А чому ж раніше вартість дорівнювала номіналу?

Але картки це ще по-божескі. Якщо сплачкувати за мобільний зв'язок через платіжний термінал, то взагалі комісія 6%. До%уя, чи не так?
Хоча кажуть, що можна зекономити, сплативши через термінал в фірмових центрах мобільного оператора. Начебто там комісія навіть менша, ніж при купівлі картки.

Скільки про це не запитував на mail.сру і тут здається — нормальної відповіді так і не почув. Може зараз економісти розтлумачать і розкладуть цінову політику по поличкам?
[ І ще один приклад ]

Вночі прозкашлявся. Прокинувся. Наче прокашлявся. Але фіг заснеш. Включив послухати радіо — на «Ері» виступав Олег Ляшко. Аж заслухався!   Професійний оратор! І, найголовніше, — каже правдиві речі, на відміну від президентської партії. А притому сам він — не бідніший від інших депутатів. Але повернемось до промов. Розповідав з таким завзяттям, що ведучому з першого разу не вдавалося щось сказати. Олег Валерійович завів розмову про відмову України від ядерної зброї. Мол, якщо Будапештський меморандум не має юридичної сили, то значить цей договір втратив чинність, і Україна не зобов'язана бути безядерною державою. Звичайно, уявити це складно: в Україні нема ні технологій, ні грошей для ядерного озхброєння. Але логіка в словах Ляшка є. Про Будапешщтський меморандум треба частіше нагадувати його підписантам. Ну і просто цікаво, яка була б реакція америкосів і Євросоюзу на заяви про аннуляцію Будапештського меморандуму? Був би Ляшко президентом — багато б дров наломав.

Ведучий від розмов про повернення статусу ядерної держави тільки зітхав. Можливо від такої заяви . А можливо просто хотів вставити слово, бо Олега Валерійовича неможливо перебити.

Ну а на завершенні програми були запитання від радіослухачів. Подзвонив якийсь дядько і запитав у Ляшка про його орієнтацію. Так Олег Валерійович не розгубився, відповів у стилі «сам дурак». Мол, додзвонювачу краще думати про вихоування онуків, а не цікавитися нетрадиційною сексуальною орієнтацією.

Пишу тут, а не в іншому блозі, щоб друзі не прочитали. А то ще образяться.

Весело все складається. Цей рік був найбільш вдалим за кількістю сталків, але потім щось пішло не так. Спочатку друзі морозилися. Потім — погана погода. Ледве вдалося організувати вилазку, але маршрут видався довгим і подружка не змогла далі йти. Вилазку перенесли. Але потім захворів. Та все ж подзвонив, щоб окреслити хоча б приблизні плани. Та, скоріш за все, сезон сталків-2016 скінчився. От таке розчарування в друзях.

Не дивно, що при такому розкладі, приблизно половина вилазок були самостійними. Це непогано, але лазити самому стрьомно. До того ж, безепалєвні об'єкти скінчилися. А відносно доступні абандони поза Києвом та областю — далеко їхати.

Був іще варіант — легальні екскурсії. Наприклад, в шахту на ВДНГ (Експоцентр України). Але екскурсії поки не проводяться.
От такий облом.

P.S.: Хоча, як варіант, можна спробувати дослідити ДОТи біля Тарасівки і в Білогородці.

Як же швидко біжить час. Гурту "Руки Вверх!" вже 20 років. Це була ледве не найкрутіша група в стилі "тиц-тиц". Жодна ненормальна дискотека не обходилася без "Руки Вверх!".А потім вони перейшли на хіп-хоп. Однак потім знову поверталися до свого фірмового стилю. Змінювався і склад гурту. Змінювали назву колективу. Навіть С. Жуков виступав сольно.
Зараз про них нічого не чутно. По радіо крутять старі пісні 1990х. Останню новинку чув на "Русском радио. Україна" в 2015 році. Хоча Жуков співає. І от, Сергій Жуков поприколювався (хоча це чорний гумор) на тему старіння. Цікаво, чи будуть музиканти так само "віджигати" як у молодості?



P.S.: А якщо не про музику, і не про "Руки Вверх!", то й насправді час швидко біжить. Тільки відбувається це поступово. Іноді, дивлячись у дзеркало, ловлю себе на думці: "Блін, а я ж старію!". Та й люди навколо теж старіють.

Знайшов цікаві роздуми про нинішню пору. Описання звучить приблизно так: «Не знаю, як у вас, а в моїй полосі осінь в звичному розмунні закінчується наприкінці жовтня. Далі вже не осінь, але ще не зима». Останні осінні дні — підходяща пора для прогулянок по лісу і вилазкам на заброшки. Жаль, що така краса проходить повз. А дощі, які час від часу йдуть, знищують останнє листя, що залишилось не деревах.

Та все ж, трохи осіннього лісу вдалося зафотографувати.
Бортницький ліс.


Фотки з прогулянки по Бортничам.

[ Іще фото ]

Моя мішанка  за жовтень 2016 р.

Передмова: Наскільки я знаю, то в селах "мішанкою" називають різносортове зерно або взагалі суміш різного зерна, яким засівають грунти під пашу для худоби чи просто, аби земля не пустувала. Мені подібний образ-месидж досить сподобався для своїх невеличких нотаток з думками, які не є сильно значимі, але і не пусте зовсім. Не думи, а думки, додумки і видумки з приводу якоїсь теми. Не простенькі коменти, і не поважні максими за Ларошфуко, а скорше веселі сонячні зайчики - грайливі відбитки справжнього сонечка.
Для прикладу, читаю про черговий "наїзд" на голову НБУ Гонтареву і думаю, що поки її захищає стабільний курс гривні щодо долара і євро - всі оті наїзди-переїзди марні. Не така вже й незнати яка глибока думка, але в тему вдала, як я вважаю. То чого б не зафіксувати її? Можна і треба. Таким буде і весь зміст мого циклу щомісячних і щорічних збірок під загальною назвою "Мішанка".
Або таке: коментую свій матеріал про сепаратиста Моторолу: "Післямова: Мене поправляють, що знищення Мотороли відбулося не 15-го, а 16-го жовтня. Перепрошую, але хіба це головне? Я ж написав про інше. Як і зумисно не згадую як звали Моторолу насправді - то зайве. Щодо інсценізаці, то мені сподобався один комент такого змісту, що то навіть було б добре і якщо б в Мотороли було хоч і 10-ть життів, то це означає тільки мати задоволення вбити його всі 10 раз. Погоджуюсь, хоча особисто я не бачу причин для інсценізації його смерті, тому що нахріна той Моторола здався ФСБ чи ще комусь. Він тільки серед сепарів хтось, а як спецназівець він порожнє місце." - і комп виділяє в тексті слово "інсценізація", а коли я його пробую перевірити, то викидає в замінники тільки два слова "асенізація" та "ініціація", що не підходить по-суті, але надто підходить за змістом: скінчилась ініціація Мотороли в сепари і настала його асенізація.


Богдан Гордасевич

Щастя є – я знайшла джерело натхнення і спосіб подолати осінню депресію – Рей Бредбері. Це, звісно, тимчасово, але зараз мені більшого не треба.

Щастя є – воно у дитячих посмішках, у погожій днині, в обіймах коханої людини, у вмінні залишатись наодинці з собою, в кожному ранку, бо він дає нам можливість почати все спочатку.

Щастя є у кожному з нас, воно лише чекає коли про нього згадають і дозволять наповнити душу світлом і теплом.

Не шукайте щастя в речах – вони лише спосіб зробити побут зручнішим і легшим. Не шукайте щастя в інших людях, бо чуже щастя не зігріє.

Шукайте щастя в собі, бо лише ви можете зробити себе щасливим. Кожен з нас сам вирішує щасливий він чи ні, тож не варта іншим людям дозволяти обманювати самого себе і вірити, що для щастя нам потрібне Щось. Для того, щоб бути щасливому треба бути щасливому. Все, більш нічого. Тільки бажання і віра в своє щастя.

Якщо раніше був в пошуках щастя, то тепер в пошуках роботи... Але щось не щастить. Якщо робота подобається (ну, більш-менш), то звільняють. Якщо робота не подобається, то сам звільняєшся. Інтуїтивно вже починаєш відчувати: де зможеш працювати, а де — ні. Однак від цього ще більше сумнівів в собі. Якщо велика зарплата — значить багато обов'язків і велике навантаження. Якщо мала заробітна плата — значить шукають бідолаг, яким нікуди дітися — інваліди або пенсіонери. А буває — бачиш, що вакансія класна. А дзвонити / писати не хочеться. От просто не хочеться — і все. Не хочеться вчергове розчаровуватись і даремно витрачатись на зв'язок.

Ось і зі свіженького. Кур'єр. Зарплата підозріло висока. Мені доводилося і за 3,5 тисячі горбатитись і весь день мотатася пішки по Києву з важкими клумаками, розносячи документи і невелику поліграфічну продукцію — плакати, флаєри, візитівки. А це начебто теж служба доставки. Тільки, окрім документів пропонує послуги з доставки з інтернет-магазинів, квітів, продуктів(!). Та все одно щось не віриться. До того ж, як правило, реальна зарплата менше обіцяною (це стосується кур'єрів).

Ну що ж, буду шукати далі...



Вакансія, з work.ua (якщо комусь цікаво).

спочатку хотіла написати геть інше - поплакатись на поганих людей, але на щастя тирнету не було, тому після деяких роздумів такі висновки: