Не спиш…
Який кумедний збіг.
Мовчиш…
То й добре, мій хороший.
З-поміж усіх
моїх скарбів
Любов до тебе –
найдорожчий.

Він – поза межами
жаги,
В гіркому,
чорному мовчанні.
Я не ховалась
від богів.
Вони позаздрили,
звичайно.

Не я – тепло
твоїх безсонь
І сонний усміх
прокидання…
Але – ти тут.
Моїм ласо.
Моїм невидимим
арканом.

Світаннями
мого вікна.
Легким вогнем
мого багаття…
Що з того,
що немає – «нас»?
Я є. Люблю. 
І тим багата.

Без жодного
«якби», «або»,
Без майбуття,
мети і мрії
Живу. Співаю.
І любов,
Мов дитинча,
під серцем грію.

 

Друзі мої! Від щирого серця вітаю зі святами, що наближаються!

Новий рік – лише календарна дата, та впустімо казку в домівку, станемо дітьми в душі, загадаймо бажання…

Нехай все здійсниться, злагоди та радості Вашим домівкам, здоров’я сім’ям,  ЛЮБОВІ у всіх проявах.

Мала бажання подарувати пісню (єдину на мої вірші), та десь в касетних записах загубилась вона, і вірш не зберігся, на жаль.

Тому дарую вірша, якого я написала ще 8 років тому. Простенького. Майже дитячого.

І, звісно, класична новорічна пісня від “ABBA”.

*******

Пришёл на землю Новый год,

Во все дома стучится.

В душе надеясь, каждый ждёт,

Что лучшее случится.

Пускай тревоги отойдут,

Печали и разлуки,

И с неба звёзды упадут

В протянутые руки.

Их имена – Любовь и Свет,

И Жизнь, как дар небесный.

Имён недобрых просто нет

У этих звёзд чудесных!

Теплом согреются сердца –

Друг другу улыбнитесь!

И черт любимого лица

Вы с нежностью коснитесь.

Отбросив груз обиды прочь,

В Добро и Счастье веря,

Встречайте праздничную ночь,

Откройте сказке двери!

 

декабрь 2001г.

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

ще вірш з "сонного" циклу"

Із напівсутінків дрімота виринає,

На підвіконні, ніжки звісивши, сидить

В лінивій позі. Важко позіхає -

До сну скликає тих, хто ще не спить.

                   Наспівує у вушка колискову,

                  У вічі сипле сонним порошком,                   Казки розповідає волошкові,

                  І дзиґ вкрива дрімотним кожушком.

Зірки з торбинки щедро розсипає -

Це - казко-диво-чаро-мрійні сни.

Над містом - ніч. І метушня вгаває...

Зірки ясні над містом - сни рясні...

 

23.07.2010

 

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299780

присвята моїй любій доні 

Передзим’я. Старий-Листопад

Кволий, труситься...

Крутиться світ.

ЗореНіч... ЗореРух... Зорепад…

Леоніди летять – ЗореКвіт,

 

ЗореДиво! – Дивуюсь, дивлюсь;

Поміж тисяч малих тих свічад

Є й  моє… Тихо Богу молюсь –

«Зустріч нам подаруй в зорепад!..»

 

Час минав… От і Спас на порі!

Пахнуть яблука, мед…

ЗореНіч!

Персеїди палають вгорі –

Сотні  Богом запалених свіч.

 

При надії, пильную на мить

Чудотворення, вгору дивлюсь …

Зірка просто в долонях горить!!!

Дивородження!..

 Богу молюсь…

 

 

11.11.2010

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299746

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

"Раз - два – три!" – 

Парубки-чорнобривці до айстр 

Нахиляються: "Будьте ласкаві, 

Панни Пишні, осінній цей вальс 

Бурштиново-терпкий, затанцюймо! 

 

Закружляймо у вихорі нот "Раз – два – три!" 

Під каштанове "Боммм!" басовите, 

В золотавих арпеджіо сонячних арф, 

В схлипах струнних дощів екстатичних… 

 

"Раз – два – три!" Як багато багать - 

На жоржинах жабо пломеніють! 

Тисячами вітрильників листя пливе – 

В ритмі вальсу осіннього, в ирій… 

  

03.09.2012 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 14057

 

 

 

            Присвята нашим діточкам

Заклик до свідомості та мудрості дорослих

Небожителі чудові,

Ніжні вісники любові

Променяться щирим світлом,

Миротворці – наші діти.

 

Дав їм Бог могутні крила,

Нездоланні волю й силу

Йти на Землю з Небосвіту –

Щоб ЛЮБОВ на ній розквітла.

 

Нам на щастя, просто в руки

Сходять з Неба, терплять муки –

Світлоносці не в пошані,

Не на часі – злет високий;

 

Крила меншають, всихають…

Янголята підростають -

Рік за роком, крок за кроком.

Вже і дні життя останні…

 

Повертатися до Бога

Час. Остання путь-дорога…

 

За плечима крила сильні;

Вгору злет – додому!!! – вільний…

 

07.12.2010

 

Stepans’ka Marina (SMG)

Я -  листок тополиний осінній,

Скибка сонця на гілці самотня.

Зацілована західним вітром,

Сонця крапля тремтяча, тендітна…

Полетіла, зіщулившись, вниз…

 

09.11.2009

© Copyright: МаринаСтепанская, 2011Свидетельство о публикации №11111160958

ЖОРЖ  ДИКИЙ



ЗІРКА ПАДАЄ

Зiрка падає, зiрка падає,
зiрка падає стовпом вогню.
Нас з тобою нiхто не пригадує
i не молить за душi в Раю.

Тiльки грiшним покута провини,
тiльки вбогим прощення i Рай:
зуби оскалом в ницi спини,
очi дiрками впилися в край.

Передайте привiт сторожi!
І молiтесь, i Бога просiть, –
(кiстяки, як штахет в огорожi)
правду слова свого донесiть,

як жирують тi проклятi свинi,
потiм моляться Небу з колiн,
хрестять пики покривлено-виннi,
щоб не з'їла їх зiрка Полин.

Але падає, зiрка падає,
зiрка падає стовпом вогню.
Нас з тобою нiхто не пригадує
i не молить за душi в Раю.


ТАК НЕГАРНО

Тепла й любовi серце просить, просить,
а Смерть нещадно свiй ужинок косить, косить...
Для наших душ немає в свiтi мiсця,
вони спадають в землю, наче листя,
i пропадають в перегної часу...
Лиш Ангел пiдрахунки вносить в касу.
Все зрозумiлiш день за днем стає:
нiхто нiколи за життя не виграє!
Ще серце проситься тепла й любовi,
iще душа бунтує у неволi...
Та все мине: життя-буття мине,
любов i щастя колом обмине:
одним – мене,
а iншим – то тебе...


Я НЕ ХОТІВ ЦЬОГО

Розстрiляю чергою тижня
мiсяць, рiк, вiк, тисячолiть ряди...
В'януть квiти, вмирають дiти:
ми йдемо в нiкуди, як в куди...
Не йдемо, так повзем, летим,–
простеляє дорогу нам дим,
вiд пожарищ, вiд згарищ – попiл.
Посипаємо голову. Потiм.
Ізшиваєм розiрванi груди,
вiд огуди йдемо до запруди,
зносим в купи загаслi серця,
ах! – роботи у нас без кiнця!
За Творця наша радiсть оця!
Та довкола запруди – тiнi,
все невиннi, невиннi, невиннi...
Винних в свiтi давно вже немає,
тiльки Бог їх невпинно шукає:
розриває все новi груди...
Хто вiдплатить за тiї труди?
Не його ж б'ють – все нам! все нам!
по раменам! по спинам й горбам!
Я не хочу цей бачити свiт! –
Прямо в очi пропущено дрiт,
трiскотять скорострiли з кутів:
НЕ ХОТІВ Я ЦЬОГО – НЕ ХОТІВ ! ! !



СУМНА РІКА ВІЧНОСТІ

Далекi береги й сумна рiка,
через яку плисти я мушу,
той плескiт вiчностi човном своїм порушу...
Я не Харон. З нащадкiв Лакоона Я –
пророчу долю всупереч життя,
хоч знаю, що мовчати треба,
клякнути ниць й молитися до неба...
Вже пiдповза до нiг моїх змiя,
провалля Тартару чорнотою зiя...
Та Слово сказано – i човен мiй поплив:
для чого був безумний цей порив?..
Не треба сперечатися з Богами
навiть якщо ми схожi за дiлами,
бо все ж вони – Боги, а Я – людина:
життя моє миттєве, як хвилина...
Хисткий мiй човен у віках зника...
Далекі береги й сумна рiка...


БУВ І ПІШОВ

Що хотiлось – те не збулося...
Посивiло моє волосся...
Загрубiли думки i тiло...
Тiльки серце болить, як болiло...
Що в майбутньому – я не знаю...
Але смерть ще свою розпiзнаю...
І скажу їй: – Привiт, Безноса...
Вкороти i менi того носа...
Хай не лiзе в дiла i душi...
Черепи ж до всього байдужi...
Це живi кiстяки ворушать...
Як подiбних до себе не душать...
А менi все осточортiло...
Тож гуляю по свiту я смiло...
І не знаю, що далi буде...
Хто мене спом'яне, хто забуде...
Я не знаю i знати не хочу...
Не вишукую думку пророчу...
Я живу, поки дано звище...
Хай в кишенях протягом свище...
Я живу i вже цього досить...
І земля поки терпить i зносить...
Я живу... А помру – так що?..
Був нiщо i пiшов у нiщо...


Я БУДУ ЖИТИ ВІЧНО

Я буду жити вiчно. Не тому,
що хочу чи не хочу – так вже стало,
що жереб кинуто й менi попало
увiчнити життя й iм'я своє.

Я оминув i славу, i ганьбу.
Сума й тюрма до мене не чiплялось.
Я просто йшов спокійно по життю,
яке менi вiд Господа дiсталось.

А шлях той без початку i кiнця,
де нi вернутись, нi країв дістатись...
Тож я iду вперед, щоб не тинятись,
бо Свiт цей – коло iз тернового вiнця.

                                     цей вірш, складений моєю донею і мною,
                                     посів перше міце в інтернет-конкурсі 
                                     віршів, написаних дітками, 
                                     від журналу "Пізнайко"
                                     ___________________________________________





Каша до смаку гречана
З цукром, маслом, молоком;
Яйця, сир, куліш пшоняний;
Борщ з червоним буряком.


Ще – котлети із індички,
На Різдво – кутя з пшенички;
З маком пиріжки рум'яні,
І вареники в сметані –


Смакота!.. Хліб житній з кмином,
Напій запашний з шипшини,
Вишні, яблука, чорниці,
Сливи, груші та суниці,


Лісова смачна малина,
І узвар з медком бджолиним…
Трішки-трішки шоколаду,
І шматочок мармеладу!


© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111050491

Віршик

Дід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші - не мина жодної крамниці. Попросив він: - Покажіть кухлик той, що з краю.- Продавщиця: - Что? Чево? Я нє панімаю. Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка. - Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.- Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: - На Вкраїні живете й не знаєте мови.- Продавщиця теж була гостра та бідова. - У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.- І сказав їй мудрий дід: - Цим пишатися не слід, Бо якраз така біда в моєї корови: Має, бідна, язика і не знає мови.

                                                   П. Глазовий

Навіяне ось цим    взято звідси